Стратегічний менеджмент

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРВЛІННЯ…………6

1. Суть і поняття стратегічного менеджменту………………………………...6
2. Поняття стратегічної позиції підприємства………………………………..12
3. Методика проведення аналізу стратегічного розвитку підприємства…...16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ стратегічного  управління підприємством ВАТ “Самбірський молокозавод………………………………………..24

2.1 Загальна характеристика  виробничо-господарської діяльності  підприємства ВАТ “Самбірський  молокозавод”…………………………………………………24

2.2 Аналіз результатів  використання методів стратегічного  управління підприємством……………………………………………………………………...37

РОЗДІЛ 3. Обґрунтування основних шляхів Покращення стратегічного управління підприємством ВАТ ”Самбірський молокозавод”………………………………………………………………….54

3.1 Напрями виправлення недоліків в здійсненні процесу стратегічного управління підприємством………………………………………………………...54

3.2 Стратегії розвитку  ВАТ “Самбірський молокозавод”  на перспективу……..58

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ…………………………………………………...65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Одним  з найбільш актуальних завдань сучасного  розвитку економіки України є  створення умов ефективного і динамічного переходу до ринкових відносин. При цьому дуже важливою є реорганізація надмірної концентрації і монополізації виробництва, удосконалювання організаційних і структурних відносин, перегляд застарілих командних економічних зв'язків і методів керування.

У цих умовах особливої  гостроти набуває необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і організацій, спрямованих на споживача, і кінцевий результат – прибуток.

Стратегія підприємства є основою стратегічного планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

Під впливом процесів реформування економіки в Україні поступово  складається нова фінансова система, яка включає в себе різноманітні фінансові відносини, пов’язані з утворенням і використанням грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни.

Враховуючи, що за нинішніх умов фінанси  розширили межі свого впливу, усе більш актуальним стає завдання розробки методів і прийомів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів, інвестування коштів в активи чи проекти, що забезпечують доходи за допустимого ризику.

Процес стратегічного  управління підприємством досліджувало багато вiтчизняних і зарубiжних вчених-економiстiв, зокрема: Ансофф І., Скібіцький О.М., Василенко В.О., Шершньова З.Є., Нємцов В.Д., Забродська Л.Д., Міщенко А.П., Мізюк Б.М., Пономаренко В.С.

Проте в зазначених працях, на мій погляд недостатньо розкрита проблема стратегічного аналізу середовища функціонування підприємства, виявлення його сильних і слабких сторін, погроз і можливостей, які необхідно враховувати при виборі стратегії підприємства, тому дослiдження цього питання є актуальним.

Метою курсової роботи є:

- висвітлення актуальних теоретичних  і практичних питань стратегічного  управління підприємством;

- оцінка виробничо-господарської  діяльності ВАТ “Самбірський  молокозавод” та аналіз ефективності  методів стратегічного управління  підприємством;

- обґрунтування основних шляхів  підвищення ефективності використання  методів стратегічного управління  підприємством ВАТ “Самбірський молокозавод”.

У відповідності до поставленої мети, визначено основні завдання даного дослідження, а саме:

1. Розкрити сутність стратегічного управління підприємством;
2. Оцінити слабкі і сильні сторони організації у сфері виробництва, трудових ресурсів, фінансів, маркетингу;
3. Визначити можливості та загрози у внутрішньому та зовнішньому середовищі;
4. Проаналізувати процес реалізації стратегії за допомогою видів стратегій.

Об’єктом курсової роботи є підприємство ВАТ “Самбірський молокозавод”. Відкрите акціонерне товариство “Самбірський молокозавод” знаходиться за адресою: 81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Мазепи, 14. ВАТ “Самбірський молокозавод” спеціалізується на переробці молока та виготовленні молочної продукції. Форма власності – колективна.

ВАТ “Самбірський молокозавод” заснований 20 липня 1995 р. З свідоцтвом про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності №00424415 з статутним фондом 188350 грн. Завод розміщений на території розміром в один гектар земельної площі. На території заводу знаходяться такі споруди як: будинок апарат, маслоцех, сироварноцільномолочна дільниця, котельня, склади матеріальних ресурсів, готової продукції, лозеїновий цех, автомобільний парк.

Предметом курсової роботи є процес стратегічного управління підприємством.

Теоретичною та методологічною основою  дослідження стали методи спостереження, порівняння, аналізу і синтезу, моделювання економічних явищ, фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних економістів в галузі стратегічного управління підприємством.

Практичне значення і  наукова новизна роботи полягає  в тому, що теоретичні висновки та узагальнення, зроблені у ній, можуть бути використані у процесі підвищення ефективності стратегічного управління підприємством ВАТ “Самбірський молокозавод”.

РОЗДІЛ І

Теоретичні  основи стратегічного управління

1. Суть і поняття стратегічного менеджменту

Стратегія – це специфічний  управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних та функціональних заходів i дій буде вжито для того, щоб організація досягла бажаного стану.

У фундаментальній праці  І. Ансоффа ”Стратегiчне управлiння” наводиться таке поняття стратегiї: “За своєю сутнiстю стратегiя є перелiком правил для прийняття рiшень, якими органiзацiя користується в своiй діяльності”. І Ансофф стверджує, що досвiдчений фахiвець бiзнесу завжди зможе розгледiти за успiхом підприємства ту чи іншу оригiнальну стратегiю.

Для розробки стратегії  кожне пiдприємство має усвiдомити такі важливi елементи своєї дiяльностi: місiю; конкурентнi переваги; особливості  організації бізнесу, ринки збуту, де діє фірма; продукцію, ресурси, структуру, виробничу програму, організаційну культуру.

Дослідження пiдходiв  до визначення стратегiї вказує на ототожнення  понять “cтратегiя” i “стратегiчне  управлiння”, оскiльки, посилаючись  на розглянутi вище погляди авторiв, вони стратегiю визначають як комплексний план, правила, прийоми, процедури, що є основою реалізацiї стратегiї, тобто процесом управлiння з досягнення стратегiчних цілей у будь-якiй сферi дiяльностi господарюючого суб’єкта. У бiльшостi випадкiв термiн “стратегiя” ототожнюється з планом перспективних дiй, спрямованих на досягнення якiсно нових цiлей i дiй [1, с.34].

Відомо, що будь-який тип  управління базується на відповідній  концепції. Концепція управління –  це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного 

управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства. Стратегії в цьому випадку  виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі. Виходячи із сказаного, можна дати наступне визначення стратегічного управління, де б найбільш яскраво була розкрита сутність концепції стратегічного управління.

Стратегічне управління – це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати  цілі розвитку, порівнювати їx з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їx у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій.

Стратегічне управління являє собою процес, за допомогою  якого менеджери здійснюють довгострокове  керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи вci релевантні (найсуттєвіші зовнішні та внyтрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, які постійно розвиваються i змінюються [2, с. 43].

Стратегічне управління – багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей [3, с.16].

Концепція стратегічного  управління лежить в основі стратегічного  мислення i знаходить вираз у наступних  характерних рисах її застосування:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї iз зазначених засад не дає можливості досягти потрібних результатів – розвитку підприємства у довгостроковій перспективi.
2. Opiєнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це

дозволяє створювати адекватні цим умовам системи  стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно  від особливостей підприємства та характеристик  зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.
4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу pecypciв, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.
5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, “дерева цілей”, стратегій, “стратегічного набору”, стратегічних планів i програм, стратегічного планування та контролю тощо)   [4, с. 52].

Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи. Так само як важко уявити co6i два однакових підприємства, неможливо створити тотожні системи стратегічного управління.

Характерні риси системи  стратегічного управління певного  підприємства залежать від взаємодії  таких чинників:

• галузевої належності;
• pозмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);
• типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
• характеристик виробничого потенціалу;
• наявності (вiдcyтнocтi) науково-технічного потенціалу;
• рівня розвитку управління;
• рівня кваліфікації персоналу тощо.

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про  переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати через  мету стратегічного управління.

Мета стратегічного управління – це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку i забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі.

Стратегiя пiдприємства є основою стратегiчного планування, за допомогою якої на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цiлеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням i використанням нових технологій, розвитком маркетингу, удосконалюванням структури керування пiдриємством, своєчасною i якiсною пiдготовкою і перепiдготовкою кадрів [5, с. 176].

Вiдповiдно до класичних  уявлень стратегiчний процес розробки і реалiзації стратегії включає  такi кроки:

- пiсля аналiзу господарських  тенденцій, проблем, інвентаризації  можливостей i оцiнки компетенції  з підвищення вартостi пiдприємства, а також аналiзу зовнiшнього середовища i формулювання мiсiї i цiлей визначаються стратегічна проблема i потреба у стратегiчних діях;

- аналiзуються стратегiчнi альтернативи, на основі яких  можна вирiшити стратегiчну проблему, визначається їхня ефективність;

- аналiз стратегiчних  альтернатив дозволяє вибрати  одну (або декiлъка) стратегiю, вiдповiдну  цiльовим настановам підприємства;

- формується стратегiчний  план, що звичайно складається  з програм, проектiв, бюджетів  і органiзацiйно-технологiчних i контрольних заходiв;

- проводиться оцiнка  вiдповiдностi обраної стратегії  до структури управління органiзацiєю  й органiзаційної культури;

- обрана стратегія  є основною для подальших оперативних заходiв щодо її реалiзацiї [6, с. 46].

Стратегiчне управління – це не тільки сукупнiсть концепцiї підходiв i методів, це динамічний процес аналізу, вибору стратегій планування, забезпечення і реалізації розроблених планів організацією, що полягає в повторюваному циклі розв’язання п’яти основних завдань (етапів).

1. Визначення майбутнього  бiзнесу компанії, формування стратегічного  бачення напрямку розвитку організації;

2. Перетворення стратегічного  бачення i мiсії у вимiрнi цiлi i завдання  виконання;

3. Розробка стратегії  для досягнення бажаних цільових  результатів;

4. Реалiзація i виконання  обраної стратегії квалiфiковано  і ефективно; 

5. Оцiнка рiвня досягнень  поставлених цілей, розгляд нових  напрямків розвитку і пропозицiй  з коректуванням довгострокових  напрямків, цілей, стратегії чи  її виконання у свiтлi накопиченого досвiду, змiни умов, нових iдей i нових можливостей;

Виділяють такі основні особливостi стратегічного управлiння:

1. Стратегiчне управлiння  не може дати точного i детального  опису стану підприємства та його положення у бiзнес-середовищi – це сукупність якiсних характеристик підриємства, що стосується майбутнього стану, його положення в конкурентному середовищi, потенцiалу необхiдного для виживання.

2. Система стратегiчного  управлiння – це певна фiлософiя  чи iдеологiя бiзнесу i менеджменту,  що не повинна зводитися до набору формалiзованих правил, процедур і схем. При розробцi стратегії необхiдне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професiоналiзму і творчостi менеджерiв і залучення всiх працiвникiв до реалiзацiї стратегії.

З. Для впровадження системи стратегiчного управлiння необхiднi великі витрати часу і ресурсiв, потрібно також створити спецiальний пiдроздiл, що буде вiдповiдати на всi питання, пов’язані зi стратегiчним аналiзом i постiйним монiторингом зовнішнього середовища, розробкою i виконанням стратегiї.

4. У ринкових умовах  помилки при виборi стратегiї  не можна виправити жодними  ефективними прийомами оперативного  менеджменту, що призводить до  поразки в конкурентнiй боротьбі [7, с. 24].

Вчені виділяють такі принципи стратегічної діяльності підприємства:

1) кожне підприємство  являє собою відкриту соціально-економічну  систему, що змінюється, розвивається  та переструктуровується в динамічному,  часто ворожому середовищі;

2) новостворені підприємства  мають високий рівень гнучкості  та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розроблювати спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обгрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так i внутрішні (виробничі) фактори;

3) послідовний розвиток  підприємства чи організації  пов’язаний із формулюванням  ясних, простих i досяжних цілей,  які знаходять вираз у системі  техніко-економічних, кількісних  та якісних показників (наприклад, прибуток, обсяг товарообігу, рівень якості продукції, бюджетні характеристики тощо), а також у системі стратегій їхнього досягнення, що інтерпретується в “стратегічному наборі”

4) навітъ у разі  застосування системи стратегічного  управління з орієнтацією на “стратегічний нa6ip” настає час, коли вони застарівають та починають стримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути цього негативного стану, стратегії потрібно постійно переглядати та оновлювати;

5) механізм функціонування  підприємства має містити стратегічну підсистему, спрямовану на складання, аналіз i перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей i стратегій розвитку, які передбачають розробку та коригування заходів щодо формування середовища (у можливих межах) та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху;

6) підтримка змін, нововведень  різних типів має забезпечуватися системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, що сприяє проведенню стратегічних дій;

7) забезпечення динамічності  змін через прискорення практичних дій реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу [8,с.120].

Розрізняють наступні види стратегій:

• загальні для всього підприємства в цілому;
• загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямками;
• для кожного з напрямків діяльності організації (як з виробництва різних видів товарів, так i з надання різних послуг);
• для кожної з функціональних підсистем підприємства;
• pecypснi для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального та продуктово-товарного типів [9, с. 32].

Таким чином, визначення стратегії – це процес, у якому  враховуються всі аспекти зовнішнього  та внутрішнього функціонування підприємства.

Стратегія – це планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які  треба реалізувати, щоб забезпечити  тривалий ycпіх організації.

Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обгрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру, тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвиненості визначається особливостями самого підприємства [10, с. 171].

1.2 Поняття стратегічної позиції підприємства

Cтратегічне позиціонування є способом здійснення виробничої діяльності, відмінної від тієї, яку використовують конкуренти, або здійснення подібної виробничої діяльності у принципово інший спосіб. Відмінності в операційній ефективності підприємств досить різноманітні: деякі підприємства використовують ресурси ефективніше за конкурентів, оскільки не виконують зайвих операцій; деякі вдаються до прогресивніших технологій, краще мотивують працівників чи оптимізують окремі ланки виробничого процесу. Такі відмінності в операційній діяльності є основою для формування вищої рентабельності серед підприємств-конкурентів, тому що вони безпосередньо впливають на рівень витрат.

Конкурентні стратегії  підприємства мають бути різними  і залежати від конку-рентного стану підприємства у визначений період часу. Вони мають передбачати свідоме обрання різних видів виробничої діяльності, щоб створювати принципово іншу вартість.

Стратегічна позиція  виникає на основі взаємодії трьох  відмінних компонентів, які не взаємовиключають, а часто доповнюють одна одну. По-перше, позиція формується завдяки виробництву широкої номенклатури товарів (послуг), на так званому асортиментному позиціонуванні, яке ґрунту-ється на пропозиції товарів (послуг), а не на конкретному сегменті ринку. Асортиментне позиціонування є економічно доцільним, якщо підприємство має можли-вість виробляти (надавати) будь-які специфічні товари (послуги), здійснюючи від-мінну від конкурентів комерційну діяльність.

Другим можливим фундаментом для стратегічного позиціонування є задоволення всіх або майже всіх потреб окремого ринкового сегмента на основі так званого сегментного позиціонування, яке ставить за мету цілковите завоювання окремого сегмента ринку. Воно має місце, коли є групи споживачів з різними потребами і кожна така група вимагає окремого набору товарів (послуг). Деякі групи споживачів є чутливими до цін, деякі - потребують відмінних рис товарів (послуг), деякі - відчувають потребу у детальнішій інформації, сервісній підтримці, наданні супутніх послугтощо. Сегментне позиціонування єдоречним і тоді, коли клієнт має різні потреби залежно від ситуації. Для переважної більшості менеджерів є приро-дним уявлення свого бізнесу очима клієнтів. Різні потреби не перетворюються на свідому позицію, якщо вони не підкріплені різними способами здійснення бізнесу, потрібними для задоволення потреб. Якби це було не так, кожен конкурент міг би задовольняти потреби, і від такого позиціонування не було б жодної користі.

Третім можливим фундаментом  для позиціонування є прагнення задовольнити потреби клієнтів, які відрізняються доступністю. Хоча потреби такого кола клієн-тів є подібними до інших клієнтів, їх специфіка вимагає застосування різних способів здійснення бізнес-діяльності. Такий підхід є позиціонуванням за принципом доступності. Доступність може бути наслідком географічного місцезнаходження клієнтів чи розміру клієнтської групи, які лежать в основі діяльності, потрібної для найефективнішого задоволення потреб клієнтів. Сегментування за принципом до-ступності є менш поширеним та менш зрозумілим, ніж перші дві концепції. Провінційне та урбанізоване населення є одним з прикладів різної доступності клієнтсь-кого кола. Обслуговування одиничних та крупних корпоративних клієнтів, обслуго-вування клієнтів в густонаселених та малонаселених районах також є прикладами, в яких оптимальні способи ведення маркетингу, виконання замовлень, організації матеріального забезпечення та сервісної підтримки будуть відрізнятися.

 Позиціонування - це  не тільки формування ринкової ніші. Позиція, в основі якої лежить будь-яка з описаних трьох концепцій, може бути або широкою, або ву-зькою. Цілеспрямоване підприємство робить акцент на специфічних потребах своїх клієнтів і відповідним чином організовує свою діяльність. Таке підприємство процвітає за рахунок клієнтів, яким конкуренти можуть лише запропонувати дорожче обслуговування чи не можуть запропонувати належного рівня обслуговування. Підприємство з широким спектром послуг утримує великий сегмент ринку, здійснюючи свій бізнес в унікальний спосіб: воно ігнорує чи не повністю задовольняє потреби ідіосинкратичних груп покупців. Незалежно від того, яку концепцію було обрано - асортиментне, сегментне чи позиціонування за принципом доступності, -підприємство має здійснювати бізнес-діяльність різними способами, адже це завжди є наслідком відмінностей пропозиції. Натомість позиціонування - не завжди є наслідком відмінностей попиту. Асортиментне позиціонування та позиціонування за принципом доступності не базуються на відмінностях споживачів. Однак на практиці ці типи позиціонування часто супроводжують відмінності у потребах.

 Визначивши ринкову  позицію, необхідно обрати стратегію  для її укріплення. Конкурентна  стратегія є створенням єдиної  дієвої ринкової позиції на  ос-нові використання урізноманітненої виробничої діяльності. Якби підприємство мaлo «ідеальну» позицію, не було б потреби у виборі стратегії: воно б мало справу із загальновідомим рецептом успіху. Якби існував певний оптимальний вид виробничої діяльності, за допомогою якого можна було найкращим чином задовольняти потреби споживачів, пропонувати найширший асортимент і відразу охоплювати всіх споживачів, тоді рентабельність того чи іншого підприємства визначала б його операційну ефективність.

 Обрання єдиної  ринкової позиції, однак, не є достатнім для того, щоб гарантувати постійну конкурентну перевагу. Дієва позиція приваблюватиме конкурентів, які намагатимуться копіювати її одним із двох можливих способів: 1) перший спосіб імітації полягає в тому, що конкурент переймає чужу по-зицію для досягнення кращих результатів діяльності;

2) другий спосіб імітації- «подвійна» гра, коли конкурент намагається пе-рейняти сильні сторони успішної позиції і водночас не відмовляється від власної позиції, що додає нових рис, допомагає у створенні нових видів послуг, запровадженні нової технології у виробничий процестощо.

Однак стратегічна позиція  не може бути постійною, якщо не досягнуто компромісу з іншими позиціями. Компроміси з'являються, коли виробничий процес стає несумісним. Вони змушують підприємство визначитися і захищають його від конкурентів-імітаторів.

Компроміси виникають  з трьох причин. Перша причина  полягає в несумісності іміджу (репутації) підприємства з новим товаром. Підприємство, відоме постачанням одного товару, може зіткнутися з відсутністю довіри та заплутати споживачів (чи навіть підірвати свою репутацію), якщо воно почне постачати інший товар чи намагатиметься постачати дві несумісні речі одночасно.

 По-друге, компроміси  виникають в ході самої діяльності. Різноманітні позиції (з пристосованим виробничим процесом) потребують випуску різних конфігурацій товарів, використання різного обладнання, різної виробничо-організаційної структури, різних професійних навичок і різних систем менеджменту. Більшість компромісів є похідними від незамінності обладнання та негнучкості персоналу.

По-третє, компроміси виникають  з обмежень внутрішньої координації та контролю. Визначившись зі способом конкурування на ринку, керівництво робить виразнішими пріоритети підприємства. Підприємства, які прагнуть всюди встигати, навпаки, ризикують зазнати фіаско через невтримне прагнення працівників щодня

приймати унікальні  рішення.[11, c. 30]