Стратегія і тактика фінансових інвестицій підприємства

Стратегія і тактика фінансових інвестицій підприємства

Зміст

ВСТУП......................................................................................................................5

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ. ЕКОНОМІЧНІ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ…8

1.1 Фінансові  інвестиції підприємств: сутність  та класифікація ……………...8

1.2 Джерела інвестиційних  ресурсів та їх збалансованість  …………………..21

1.3 Еволюція методології  та методики оцінки економічної

ефективності  інвестицій ………………………………………………………...25

2. ОЦІНКА ТА  МЕХАНІЗМ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ  ПРОЕКТІВ НА РИНКУ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ  ПОСЛУГ……………..35

2.1 Визначення  джерел фінансування діяльності  телекомунікаційних підприємств……………………………………………………………………....35

2.2 Механізм фінансування інвестиційних проектів та етапи його впровадження…………………………………………………………………….42

2.3 Оцінка ефективності  фінансування на етапах життєвого  циклу інвестиційного проекту………………………………………………………….52

3. ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ  ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ………………………………………………………63

3.1 Важелі підвищення  ефективності фінансових інвестицій………………..63

3.2 Шляхи удосконалення  інвестиційної політики……………………………67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….76

ДОДАТКИ

ВСТУП

     Інвестиції  торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. Створення нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням економічних реформ. Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. У сучасних умовах інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи,структурних зрушень  у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

     Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тім чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Імовірно, керування все-таки в більшому ступені є мистецтвом, чим наукою. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.

     Актуальність  теми. Відновлення економіки та її розвиток починаються випереджального зростання інвестицій. Перед суб’єктами господарювання, крім проблеми пошуку джерел інвестування, постає проблема формування оптимального портфеля інвестиційних ресурсів.

     Телекомунікаційна галузь є однією з базових інфраструктурних галузей, що характеризуються динамічним розвитком та мають потенціал  довгострокового економічного зростання. Вона не тільки підтримує розвиток суспільства, а й сприяє забезпеченню безпеки держави та збереженню її територіальної цілісності. Разом з тим телекомунікаційні мережі є одним з джерел, що забезпечують функціонування та підйом економіки держави. Саме тому телекомунікаційна галузь як основа майбутньої інформаційної економіки приваблює інвесторів.

     В умовах кризового стану актуальними  виявляються практичні рекомендації щодо оптимізації фінансування розвитку телекомунікаційної мережі України. В  зв’язку з цим особливо актуальним є визначення форм і методів фінансування інвестиційних проектів, а також оцінка їх ефективності, що й обумовило вибір теми дипломної роботи.

     Сучасні умови потребують більш досконалих методів пошуку напрямків використання інвестиційних ресурсів, які, спираючись на існуючі методології, можуть сформувати досконалий механізм фінансування інвестиційних проектів.

     Метою дипломної роботи є дослідження теоретико-методичних основ формування та регулювання фінансових інвестицій. Виходячи з мети необхідно вирішити наступні завдання:

• Розкрити теоретичні основи інвестиційної діяльності;
• Дослідити механізм оцінки фінансових інвестицій на ринку телекомунікаційних послуг;
• Запропонувати напрями підвищення ефективності інвестиційної діяльності.

     Об’єкт  дослідження – процес фінансування інвестиційних проектів телекомунікаційних підприємств.

     Предмет дослідження – форми фінансування інвестиційної діяльності, методи оцінки ефективності фінансування.

     Як  джерела інформації використовувалися  законодавчі акти Верховної Ради України та постанови Кабінету Міністрів України щодо регулювання інвестиційних процесів, офіційні дані статистичної звітності, документація окремих підприємств.

     В економічній літературі питання  інвестування, джерел фінансування інвестиційних  проектів, оцінки ефективності інвестиційної  діяльності розглянуто як у теоретичному, так і у практичному аспектах. Цим питанням присвятили свої роботи зарубіжні вчену М. Альберт, В. Беренс, Г. Бірман, М. Бромвич, М. Мескон, П. Хавранек, Ф. Хедоурі, С. Шмідт, російські вчені В. Бочаров, А. Васильєв, П. Вахрін, І. Волков, М. Грачова, П. Завлін,            В. Золотогоров, А. Ідрісов, О. Лаврушин, А. Кноль, В. Ковальов,                     Я. Мелькумов, М. Назарчук, Л. Сатуновський, вітчизняні вчені О. Амоша,   С. Аптекар, І. Бланк, І. Булєєв, О. Галушко, М. Герасимчук, А. Гойко,             М. Денисенко, А. Загородній,  Л. Кобияцький, В. Мец, А. Пересада,                А. Пешко, В. Савчук, М. Чумаченко.

     В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної  підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли кількість інвестицій, яких не вистачає для перспективного розвитку народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання.

      1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ФІНАНСОВОЇ ІНВЕСТИЦІНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ. ЕКОНОМІЧНІ  ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ  ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

     1.1 Фінансові інвестиції  підприємств: сутність, проблеми і перспективи  розвитку 

     В умовах перехідної економіки великого значення набуває інвестиційна діяльність в країні. Від її інтенсивності й результативності залежить успіх перетворень, насамперед, у сферах економічного, політичного та соціального життя, побутова цивілізованого суспільства. Тому викликають інтерес питання, пов’язані з інвестуванням, заходами щодо його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їхнім ефективним використанням.

     Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. У Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки зазначено, що активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій є актуальним завданням держави, а збільшення притоку інвестицій – пріоритетним напрямом діяльності центральних органів виконавчої влади.

     Світовий  досвід неодноразово демонстрував, що підйом економіки починається з випереджального зростання інвестицій (інвестиційного бума), без чого неможливо докорінним чином поновити застарілі за роки спаду виробничі фонди. Прискорене зростання інвестицій є основною передумовою економічного розвитку країни. Це доволі актуально для України, виробничі фонди якої безнадійно застарілі та непридатні для виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. Функціональні можливості виробничих фондів суттєво зменшилися через їхнє фізичне та моральне старіння. І якщо в 1991 році ступінь зносу виробничих фондів дорівнював 36,5%, то в 2000 р. – 42,3%, зокрема у промисловості цей показник дорівнював відповідно – 49,7% та 50,1%.

     Крім  того, технологічне відставання більшості  галузей народного господарства України можна пояснити політикою керівництва колишнього Радянського Союзу щодо пріоритетного розвитку підприємств військово-промислового комплексу.

     Поновлення  застарілих основних фондів можливе  за умов наявності інвестиційних  ресурсів у вигляді певних фондів нагромадження капіталу, що формують внутрішній інвестиційний потенціал. В Україні співвідношення інвестицій в основний капітал та валового внутрішнього продукту (ВВП) не перевищує 22,0% (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Динаміка співвідношення інвестицій та ВВП в Україні

(у фактичних цінах)

     Відношення обсягу інвестицій до ВВП є нормою нагромадження. В країнах із розвиненою економікою цей показник коливається в діапазоні 20-40%, що не є характерним для економіки України. Із наведених даних стає очевидним, що українська промисловість має невисокий рівень відновлення основних  фондів,  що  не  створює  необхідної  бази  для  підвищення конкурентоспроможності. Враховуючи також дані про ступень зносу основних виробничих фондів, можна зробити висновок, що для їх оновлення та досягнення рівня технічного озброєння підприємства, при якому підприємство стане здатним забезпечити виробництво конкурентоспроможної продукції, стратегічному інвесторові потрібно вкласти значні кошти в розвиток підприємства. Разом з невисокою вартістю основних фондів це створює умови для приходу тимчасових інвесторів, які не мають довгострокових інтересів, не зацікавленні в розвитку українського виробництва, а підчас мають авантюрні цілі.

     Здійснення інвестицій насамперед передбачає:

• попереднє документальне оформлення необхідності їхньої реалізації, фінансових потреб для успішної реалізації та результатів реалізації у вигляді інвестиційного проекту;
• залучення інвестиційних ресурсів для реалізації проекту.

   Останнім  часом спостерігається розповсюдження методу фінансування проекту, коли сам  проект стає забезпеченням одержаних  від банку коштів для його реалізації, тобто проект стає єдиним засобом  обслуговування боргових зобов’язань без залучення додаткових джерел. Цей метод, найбільш розповсюджений в США, має назву проектного фінансування. Прикладом проектного фінансування на Западі є проект Євротунеля, що поєднав Англію та континентальну Європу. В кредитуванні проекту взяли участь 198 банків. Погашення кредиту (7 млрд. ф. ст.) відбувається за рахунок зборів за користування тунелем.

   Зазвичай  учасники проекту розподіляють між  собою відповідальність за реалізацію проекту. Залежно від частки інвестиційного ризику, яку бере на себе кожен учасник проекту, розрізняють наступні форми проектного фінансування:

• без регресу на позичальника;
• з повним регресом на позичальника;
• з обмеженим регресом на позичальника.

     Найбільш  розповсюдженим є проектне фінансування з повним регресом на позичальника через швидкість, простоту та низьку, в порівнянні з іншими формами, вартість її одержання. Така форма застосовується для проектів, які мають державне значення та реалізуються за його підтримкою, або для малоприбуткових проектів, сплатити кредити за які можна за рахунок інших джерел. Значно рідше зустрічається на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника, за яким кредитор бере на себе майже всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту, і не має від позичальника жодних гарантій. Така форма має найбільшу вартість для позичальника, оскільки кредитор подівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Без регресу на позичальника фінансуються, як правило, проекти, що характеризуються високою рентабельністю. При проектному фінансуванні з обмеженим регресом на позичальника ризики проекту розподіляються між всіма учасниками проекту. До переваг цієї форми можна віднести помірну ціну і максимальний розподіл ризиків за проектом для позичальника. Проектне фінансування на консорційних засадах передбачає залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств або різних видів стратегічних альянсів. Можна сказати, що ця форма проектного фінансування характеризується деякими рисами проектного фінансування з обмеженим регресом на позичальника, відрізняючись тим, що всі учасники в цьому випадку беруть участь в проекті з моменту його створення (розробки) і протягом всього його життєвого циклу.

     Більш вдалою є європейська сутність поняття  «проектне фінансування». В Європі під проектним фінансуванням розуміють набір методів залучення грошових коштів для фінансування проектів. Точніше буде сказати, що для реалізації проекту необхідне залучення не лише грошових коштів, а інвестиційних ресурсів взагалі.

     Забезпечення  затвердженого до реалізації інвестиційного проекту необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для досягнення проектом запланованого рівня ефективності пов’язане з механізмом фінансування інвестиційних проектів. Механізм фінансування інвестиційного проекту як економічна категорія визначається через зміст певних понять.

     Механізм  фінансування інвестиційного проекту  – це сукупність методів і форм координації виробничих відносин та інвестиційних ресурсів, необхідних для створення умов переходу інвестиційного проекту з етапу його розробки на етап реалізації та досягнення інвестиційним проектом запланованого рівня ефективності.

     Механізм  фінансування інвестиційного проекту  залучає інвестиційні ресурси за попередньо визначеним оптимальним  їх складом та структурою для забезпечення практичної реалізації розробленого та затвердженого інвестиційного проекту з метою досягнення ним запланованого результату, що має цінність для підприємства окремо та для суспільства взагалі. Тому функціонування механізму фінансування інвестиційного проекту має місце в процесі формування та практичного використання інвестиційних ресурсів.

     Механізм  фінансування інвестиційного проекту  є складовою частиною господарського механізму підприємства. Оскільки розробка та реалізація інвестиційного проекту  проводиться в межах функціонування підприємства, яке являє собою багаторівневу економічну систему, а життєвий цикл інвестиційного проекту складається  з кількох послідовних етапів, то механізм фінансування інвестиційного проекту має місце на всіх рівнях підприємства, а також на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту.

     В більшості розвинених країн світу  одним з головних інвесторів є  держава. Стан української економіки  не дозволяє з впевненістю розрахувати  на державні капіталовкладення. Пасивність держави як інвестора обумовлена, перш за все, виснаженням державної скарбниці.

     Високий рівень оподаткування (в 1,5-2 рази перевищуючий показники країн з аналогічним  ВВП) обумовлює тіньозацію економіки  та ухилення господарюючих суб’єктів  від сплати податків, що, в свою чергу, зменшує інвестиційні можливості держави. Також значний вплив на обмеженість інвестиційних можливостей держави має постійний відтік капіталу з України. Легальний і нелегальний, він обмежує можливість інвестиційного нагромадження, зменшує обсяги державних фінансів.

     Крім  того, фінансові труднощі значної  кількості підприємств, їхня заборгованість перед бюджетом, позабюджетними фондами  та постачальниками створюють для  держави як кредитора ризик неповерненості інвестованих коштів.

     Більшість українських підприємств не здатні самостійно фінансувати інвестиційні проекти. Головна причина цього – високий рівень оподаткування. Керівники підприємств не здатні забезпечити оздоровлення виробництва, оскільки податковий тягар занадто великий. У вигляді податків вилучається 55-85% доходу підприємства.

     На  сплату податків нерідко використовуються амортизаційні відрахування – значне джерело інвестиційних ресурсів. Чим вищою є величина амортизаційних відрахувань, тим меншою буде сума податку  на прибуток і тим більше коштів залишиться у розпорядженні підприємства. Коли кошти амортизаційних відрахувань використовуються на сплату податків, вони не здійснюють свого призначення, що збільшує зношення основних фондів.

     Багато  українських підприємств були побудовані ще за часів планово-розподільчої системи управління, коли ефективність виробництва забезпечувалася за рахунок “економії масштабу” шляхом створення підприємств-гігантів. В умовах незалежності України було продемонстроване зайве значення таких розмірів через відсутність потрібного рівня мобільності цих підприємств, гнучкості виробництва, можливості швидкої переорієнтації на випуск нової продукції відповідно до вимог на ринку. Тому перед керівниками постає задача: або зберегти зайві активи, сподіваючись відновити ефективність при колишньому масштабі, або реалізувати частину активів, що неефективно використовується чи взагалі не  використовується, та отримані кошти використати на оновлення виробництва й організацію нового виробництва з вищою ефективністю.

     Чимало  українських підприємств здійснюють свою діяльність в умовах значної кредиторської заборгованості, що не дозволяє проводити незалежну політику і свідчить про те, що підприємство “живе в борг”.

     Крім  того, низький рівень рентабельності виробництва робить дуже дорогими для товаровиробника банківські кредити.

     В сучасних умовах значної заборгованості підприємств, стану фактичного банкрутства  підприємств та відсутності допомоги з боку держави банки не зацікавленні ризикувати своїми вільними коштами. Крім того, в умовах інфляції довгострокові та середньострокові інвестиції знецінюються, тому банки обмежують себе, головним чином, короткостроковими кредитами і зв’язують себе з виробництвом лише для того, щоб контролювати фінансові потоки підприємства.

     Вільні  кошти населення – значний  інвестиційний потенціал, який в сучасних умовах також достатньо не використовується для фінансування інвестиційних проектів. Фінансовий стан багатьох підприємств, несплата дивідендів акціонерам навіть в умовах наявності коштів обумовлюють непривабливість акцій цих підприємств для населення. Залучити заощадження населення у виробництво можна за допомогою банківської системи. Та українське населення недостатньо довіряло свої гроші банкові через відсутність впевненості в стабільності національної валюти, в отриманні гарантованого доходу по вкладу й повернення самого вкладу.

     Починаючи з 2000 року має місце зростання  обсягів заощаджень населення, що є  результатом стабілізації національної валюти та зростання довіри до банківських  установ. Кошти суб’єктів господарювання у банках за 2002-2004 рр. збільшився в 2,5 рази. Калач Г.М. стверджує, що зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів, а також зменшення прибуткового податку сприятимуть легалізації доходів громадян та залученню їх у сферу інвестиційної діяльності [33, с.16].

     Таким чином, можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку економіки  України її підприємства мають обмежене коло джерел інвестування. Питання в тому, з яких джерел повинні надходити ці інвестиції, та у створенні оптимального портфеля інвестиційних ресурсів. Так, стратегічним підприємствам потрібен лише стратегічний інвестор, що викликано складністю управління такими підприємствами та їхніми величезними інвестиційними потребами, забезпечити які може лише платоспроможний промисловий інвестор, який, безумовно, повинен мати лише стратегічні інтереси по відношенню до таких підприємств. Зацікавленість інвестора прямо пропорційно залежить від рівня доходності конкретного інвестиційного проекту.

     На  окрему увагу заслуговують питання  щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України.

     Іноземними  інвестиціями є всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України. Їхнє використання має сприяти забезпеченню потреб української економіки у необхідній сировині, матеріалах та продукції, а головне – забезпеченню виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, що перетворило б Україну на вагомого учасника світового економічного простору.

     Одним із джерел фінансування інвестиційних  проектів вітчизняних підприємств  є іноземний капітал у формі  кредитів, прямих і портфельних інвестицій. Найвигідніший спосіб фінансування – це фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій, оскільки у цьому разі держава не повинна здійснювати платежів на обслуговування боргів, тобто пряме іноземне інвестування не призводить до збільшення зовнішньої заборгованості. Також слід зазначити, що прямі іноземні інвестиції не гальмують розвиток трансформаційних процесів.

     Прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) прийнято вважати інвестиції, що передбачають встановлення довготермінових відносин між партнерами і тривалий інтерес і контроль, який виявляє і здійснює організація-резидент однієї економіки щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки.

     Та незважаючи на щорічне зростання ШІ розміри іноземного інвестування в підприємства України порівняно з іншими країнами Східної Європи залишаються незначними. 

Таблиця 1.2

Прямі іноземні інвестиції в економіку України.

      Звісно, іноземні інвестиції не можуть бути самодостатнім джерелом економічного розвитку, але за умов їх раціонального використання стане можливим підвищення ефективності виробництва.

Через відсутність достатнього обсягу внутрішніх фінансових ресурсів Україна, за підрахунками провідних економістів, потребує близько 40 млрд. Доларів іноземних інвестицій для своєї економіки. За даними Міністерства економіки України, потребу в іноземних інвестиціях мають усі галузі народного господарства країни, зокрема: металургія - 7, машинобудування -5,1, транспорт - 3,7, хімічна та нафтохімічна промисловість - 3,3 млрд. доларів. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд. дол. СІЛА. Така сума дасть можливість реконструювати пріоритетні галузі промисловості за 5 років. При цьому слід ураховувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує певних витрат.

     Та рівень привабливості різних галузей народного господарства України для іноземних інвесторів різний. Передусім, їх цікавлять підприємства, які за якомога коротший час здатні забезпечити повернення вкладених коштів та отримання якомога більшого прибутку (табл. 1.3) 

Таблиця 1.3

     Пріоритетні галузі України для країн-інвесторів 

     Розподілення ПІІ за регіонами України на кінець 2007 року представлено в табл.1.4.