Стратегія і тактика цивільного процесу

Міністерство  освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького

Юридичний факультет 
 
 

кафедра цивільного

права і  процесу 
 
 
 

Курсова робота

з цивільного процесу

на  тему:

„Стратегія і тактика цивільного процесу” 
 
 
 
 

      Виконав:

студент групи Юс-2007-1

  Турчинський А.З.

     Науковий керівник:

      доц. Жукевич І.В.  
 
 
 
 
 

Івано-Франківськ

2010 р.

    План 
 

    Вступ

    Розділ 1. Стратегія і тактика цивільного процесу

1.1. Поняття стратегії цивільного процесу

1.2. Поняття та особливості цивільно-процесуальної  тактики

    Розділ 2. Особливості тактики ведення справи в суді

2.1.Тактичні  прийоми нападу

2.2.Тактичні  прийоми захисту

    Розділ 3. Тактичні прийоми доказування

3.1. Поняття та особливості тактичних прийомів доказування

3.2. Тактичні прийоми збирання і  надання доказів

    Висновки

    Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ  

    Актуальність  теми дослідження. Дана курсова робота присвячена проблемам ведення цивільної справи у суді першої інстанції та застосування окремих норм Цивільного процесуального кодексу України. Щоб успішно використовувати передбачені законодавством України можливості, потрібно не лише знати законодавство, а й володіти методами, способами захисту, прийомами та формами, які може застосовувати сторона у змагальному процесі.

    Цивільний процесуальний кодекс України вніс новий зміст у принципи змагальності та диспозитивності, переорієнтував суди касаційної інстанції тільки на вирішення  питань права. Оскільки досвід судочинства  в цивільних справах за новим Цивільним процесуальним кодексом України, який набрав чинності, ще незначний, дана курсова робота не може претендувати на те, що зроблені в ній висновки є остаточними і безспірними. Ми намагалися дати своє бачення тих чи інших проблем, які виникають при вирішенні в суді цивільних справ, що, в свою чергу, полегшить засвоєння тих новел, які з’явилися в ЦПК України.

    Мета курсової роботи полягає в тому, щоб показати цивільне судочинство «зсередини», вручити громадянам ключик від воріт правосуддя, тобто надати громадянам практичну допомогу при веденні ними цивільних справ у суді.

          Досягнення передбаченої мети зумовило розв’язання наступних конкретних завдань:

• визначити поняття стратегії та тактики цивільного процесу;
• охарактеризувати значення та систему цивільно-процесуальної тактики;
• висвітлити тактику ведення справи в суді;
• проаналізувати  тактичні прийоми доказування;
• висловити пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України.

    Об’єктом даної курсової роботи виступає система прийомів та засобів діяльності заінтересованої особи, використання яких забезпечує найбільш ефективне ведення цивільної справи в суді.

    Предметом даного дослідження є стратегія та тактика цивільного процесу за Цивільним процесуальним кодексом України.

    Порівняння  останніх концепцій науки і практики, аналіз процесу доказування у різних видах проваджень цивільного судочинства, надасть можливість дійти до власних висновків і передбачити подальші кроки щодо розвитку процесу доказування в Україні.

    Зокрема, численні пропозиції по удосконаленню  цивільного судочинства і процесу доказування, аналіз положень нового ЦПК дозволить «заглянути» у майбутній цивільний процес, виявити його характерні риси у порівнянні з чинною практикою розгляду справ судом. 
 

     Розділ 1. Стратегія  і тактика цивільного процесу

         1.1. Поняття стратегії  цивільного процесу 

    У навчальній та спеціальній літературі цивільний процес традиційно подається  нейтрально, з позиції стороннього  спостерігача, якого цікавить процес як такий, а не результат. Але в практичній площині застосування процесуального закону завжди пов’язане з розв’язанням конкретного спору. Для учасників спірних правовідносин процес - це не просто звід норм про діяльність суду, а певні правила гри, що визначають можливості гравців. Кожна із цих можливостей має своє призначення, умови та порядок застосування. Саме так сприймають цивільний процес заінтересовані особи. Для них цивільний процес — це боротьба.

    Отже, з погляду сторін, цивільний процес - це змагання між позивачем і відповідачем в суді з приводу матеріально-правового спору, а цивільне процесуальне право - це правила цього змагання. Його результат залежить від чотирьох основних факторів:

• суті матеріально-правового спору;
• процесуального становища сторони;
• особистих якостей учасників процесу;
• майстерності ведення процесу.

    Судовий процес у цивільний справі має  свою стратегію та тактику. Слово  «стратегія» походить з грецької і вживається у двох значеннях: 1) найважливіша частина воєнного мистецтва. Включає теорію і практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій; 2) мистецтво керувати суспільною, політичною боротьбою. В цьому другому значенні слово «стратегія» вживатиметься надалі.

    Стратегія залежить від процесуального становища сторони та суті спору. В найбільш загальному вигляді, вона визначає процесуальну мету сторін.

    Видається, що усі судові стратегії можна  поділити на два види: правильні і хибні. Правильна стратегія — вирішити спір в суді з метою захисту порушених чи оспорюваних суб’єктивних прав. Саме для цього існують суди. Вирішувати спори - їх основна функція. Отже, в основі правильної стратегії — використання права на позов за призначенням.

    Хибна судова стратегія - це використання права  на звернення до суду з метою, що не пов’язана із захистом порушених прав. У таких випадках позивач має інші цілі, як-от:

1. помститися відповідачеві;
2. щось комусь доказати (так звані «справи принципу»);
3. відволікти увагу та ресурси відповідача від інших проблем;
4. створити інформаційний привід;
5. затягнути вирішення іншої справи;
6. відреагувати на порушення закону та ін.

    Звісно, позивач не виявляє своєї справжньої мети. Встановити її — первинна задача відповідача. Адже якщо стратегія супротивника відома, то його дії можна прогнозувати. Вони відповідатимуть його загальній стратегії [13, с.34].

    Спільна процесуальна мета сторін - домогтися  рішення на свою користь. У цьому плані їх стратегії - однакові. Позивач прагне, щоб суд задовольнив його вимоги до відповідача у повному обсязі, а відповідач –щоб суд відмовив у позові.

    З урахуванням обставин справи, якщо її складно виграти, відповідачі  часто обирають іншу стратегію - не програти. В межах цієї стратегії  можна виділити окремі її різновиди:

    1) укласти мирову угоду. Мирова угода — це частковий виграш відповідача і одночасно - частковий програш позивача. Відповідач може обрати таку стратегію, якщо з обставин справи можна з високою часткою ймовірності припустити, що суд задовольнить позов повністю.

2. переконати позивача відмовитися від позову. Така стратегія, у 
   чистому вигляді, застосовується мало. ЇЇ втілення вимагає використання 
   вагомих та ефективних засобів впливу на позивача, часто «на грані фолу». 
   Під впливом цих засобів позивач йде на своєрідний нульовий варіант: «ви 
   мене не рухаєте, а я вас». Як засобів впливу використовуються позови 
   проти позивача, скарги та заяви щодо позивача, які є підставою для порушення кримінальної справи; аналогічні дії щодо близьких позивачеві осіб.
3. унеможливити виконання рішення суду на користь позивача. 
   Цю стратегію обирають, коли з обставин справи очевидно, що суд задовольнить позовні вимоги. Коли ж справа доходить до виконання судового 
   рішення, боржник не має жодного майна, на яке можна було б звернути 
   стягнення.

    Як  правило, причини, які стали приводом для звернення до суду, відомі, їх аналіз, аналіз змісту позовних вимог, дозволяє більш глибоко з’ясувати характер взаємовідносин сторін, можливі позасудові шляхи вирішення справи, правильно визначити стратегію поведінки. 
 

1.2. Поняття та особливості  цивільно-процесуальної тактики 

    Стратегія втілюється у процесуальній діяльності заінтересованих осіб. Це вже тактика. Слово «тактика» (з грецької - мистецтво  командування військом) вживається у  трьох значеннях: 1) як складова воєнного мистецтва, наука про підготовку, організацію і ведення бою; 2) в широкому розумінні - як методи, шляхи, засоби, форми боротьби, що найбільше відповідають конкретним обставинам у даний момент і забезпечують стратегічний успіх; 3) переносно — як прийоми, засоби досягнення якоїсь мети, лінія поведінки когось.

    Отже, цивільна процесуальна тактика - це система прийомів та засобів діяльності заінтересованої особи, використання яких забезпечує найбільш ефективне втілення обраної стратегії під час розгляду цивільної справи в суді.

    Мета  тактики - найефективніша реалізація процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. їх загальні права та обов’язки передбачені у ст. 27 нового ЦПК України. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом [15, с.455]

    Фактично, обсяг прав осіб, які беруть участь у справі, залишився такий самий, як і в попередньому ЦПК України (ст. 99).

    Відповідно  до ст. 31 нового ЦПК України, крім прав та обов’язків, визначених у ст. 27, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Аналогічний зміст має ст. 103 ЦПК України.

    Перелік прав сторін не вичерпується переліченими у статтях 27, 31 нового ЦПК України.

    Мають сторони також і процесуальні обов’язки: 1) з’являтися до суду на його вимогу; 2) подавати докази;3) виконувати розпорядження суду; 4) дотримуватися порядку в судовому засіданні; 6) виявляти повагу до суду; 7) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та ін.

    Систему процесуальної тактики становлять тактичні прийоми. Тактичний прийом - це спосіб діяльності заінтересованої особи, використання якого з урахуванням конкретної ситуації забезпечує найбільш ефективне вирішення окремих завдань.

    Тактичні  прийоми цивільного процесу можна  класифікувати:

    I. За призначенням: 1)прийоми нападу (атакуючі); 2)прийоми захисту (захисні); 3) прийоми роботи із судом та іншими учасниками процесу (організаційні);4)прийоми затягування справи; 5) прийоми доказування (доказові).

    II. За джерелами:

1. нормативні - регламентовані нормами процесуального закону; 2) психологічні — ґрунтуються на даних психології; 3)змішані.

    III. За стадіями застосування:

1. тактичні прийоми, що застосовуються у стадії порушення справи; 2) тактичні прийоми, що застосовуються у стадії підготовки справи 
   до розгляду; 3) тактичні прийоми, що застосовуються у стадії судового розгляду; 4) тактичні прийоми, що застосовуються у стадії оскарження рішень; 5) тактичні прийоми, що застосовуються на стадії виконавчого провадження.

    IV. За множинністю  застосування:

    1) одноразові - прийом можна застосувати лише один раз; 2) багаторазові - може застосовуватися декілька разів упродовж справи.

    Окремо  можна виділити принципи застосування тактичних прийомів. Їх дотримання забезпечує максимальну ефективність прийому. До таких принципів належать: 1) раптовість; 2) таємність; 3) оперативність. Розглянемо ці принципи докладніше. 
 
 
 
 
 

    Розділ 2. Особливості тактики ведення справи в суді

           2.1.Тактичні прийоми  нападу 

    Нападаючою (атакуючою) стороною є позивач. Він  розпочинає процес. Він перший з’являється на арені. Це, багато в чому, визначає його тактичні переваги. Позивач має можливість вибору:

1. способу порушення справи;
2. відповідача;
3. часу для пред’явлення позову;
4. підсудності;
5. меж судового розгляду.

    Позивач може використовувати такі тактичні прийоми:

    1. Порушення справи  з ініціативи інших  осіб.

    Суть: В інтересах позивача справу порушує інша особа. Позивач має пасивне становище, він не нападає. Відповідач захищається від осіб, які ініціювали процес, а не від позову. Відбувається, так би мовити, підміна цілі.

    Застосування: Відповідно до ст. 45 нового ЦПК, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

    Прокурор  здійснює у суді представництво інтересів  громадянина або держави в  порядку, встановленому ЦПК та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

    Органи  та інші особи, які відповідно до ст. 45 нового ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова цих органів від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

    Якщо  особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених  вимог, суд залишає заяву без  розгляду. Отже, провадження у справі залежить від позивача незалежно від того, він чи інша особа в його інтересах звернулася до суду [16, с.111].

    2. Обрання підсудності.

    Суть: Суд, який розглядатиме справу, визначається за правилами про підсудність. Право вибору суду позивач має у випадках:

1. коли щодо його справи встановлено альтернативну підсудність 
   (ст. 110 ЦПК України);
2. коли позов пред’являється до кількох відповідачів, які проживають 
   або знаходяться в різних місцях (ст. 113).

    Якщо  позовні вимоги сформулювати так, як це зазначено у ст. 110 ЦПК, або залучити до справи декількох відповідачів, позивач може обрати суд. Згодом, під час розгляду справи по суті, підстава та предмет позову корегуються.

    Застосування: Цей тактичний прийом дозволяє позивачеві обрати суд навіть тоді, коли закон такої можливості йому не надає. Але і у цьому випадку вибір небезмежний. Підсудність визначається місцем проживання однієї із сторін або місцем заподіяння шкоди, або місцем виконання договору. Тому, навіть коли передбачена альтернативна підсудність, право вибору обмежується декількома судами, у більшості — двома. Але і така альтернатива для позивача може мати істотне значення. Ще до подання позову він намагається збільшити свої шанси на успіх у процесі.

    Місце проживання сторін має важливе значення для визначення підсудності, але закон не зобов’язує суд перевіряти справжність цих відомостей. Судді вірять сторонам. Початково суд дізнається про адресу сторін із позовної заяви. Щодо справжності адреси позивача сумніву не буває, адже він сам її повідомляє. Одночасно припускається, що він знає, де саме мешкає відповідач. Але не завжди це так.

    3. Забезпечення позову.

    Суть: Забезпечення позову перешкоджає відповідачеві здійснювати свої права і гарантує реальне виконання позитивного рішення суду.

    Застосування: Відповідно до ст. 151 нового ЦПК, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів до забезпечення позову. На відміну від ст. 147 старого ЦПК, суд не вправі вживати заходів забезпечення позову з власної ініціативи. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

    4. Залучення співвідповідачів.

    Суть: Участь у процесі декількох відповідачів, замість одного, створює позивачеві додаткові переваги.

    Застосування: Відповідно до ч. 2 ст. 32 нового ЦПК, участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1. предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів 
   або відповідачів;
2. права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
3. предметом спору є однорідні права і обов’язки.

    Кожний  з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі  самостійно.

• Співучасть буває обов’язкова і факультативна. Обов’язкова співучасть існує при спільності (неподільності) матеріальних прав і обов’язків кількох осіб.

    Факультативна співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження.

    5. Заміна позивача.

    Суть: Сторонами є особи, між якими  існує матеріально-правовий спір. Тому зміна учасників матеріально-правових відносин спричиняє зміну сторони.

    Застосування: Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення 
   права вимоги);
2. правонаступництва;
3. виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем 
   (майновим поручителем);
4. виконання обов’язку боржника третьою особою.

    Кредитор  у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом [17, с.50].

    6. Зміна ціни позову.

    Суть: Під час порушення справи заявляти малі вимоги, а в судовому засіданні їх збільшувати.

    Застосування: Відповідно до ст. 31 нового ЦПК, позивач має право протягом усього часу розгляду справи до постановлення рішення збільшити чи зменшити розмір позовних вимог.

    Застосування  цього тактичного прийому дозволяє мінімізувати державне мито, що сплачується при поданні позовної заяви. До того ж відповідач захищатиметься від малих вимог так само, як і від великих. Отже, позивач матиме змогу перевірити, які у відповідача є докази і аргументи проти позову.

    7. Зміна підстав позову, предмета позову.

    Суть: Відповідач захищається проти тих вимог, які зафіксовані в позовній заяві. Зміна предмета чи підстав позову вимагає від відповідача нових аргументів та нової тактики захисту.

    Застосування: Відповідно до ст. 31 нового ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи до постановлення рішення змінити предмет та підставу позову. Процесуально це оформляється відповідною заявою.

    Позивач може декілька разів змінювати предмет  чи підстави позову. Використання цього прийому дозволяє виявити аргументи та докази відповідача, які потім можна використати для обґрунтування власних вимог, заявити найбільш незручні для захисту вимоги.

    Первинний позов може взагалі мати спеціальне тактичне призначення - «розкрити» відповідача, виявити його найслабші місця. Згодом позовні вимоги формулюються так, як потрібно.

    Найкращий спосіб використання такої тактики - поставити відповідача у ситуацію, коли після зміни позовних вимог він змушений спростовувати те, що раніше стверджував. Але це вже — «мистецтво». 
 

    2.2.Тактичні прийоми  захисту 

    Законодавство та спеціальна література виділяють  лише два способи захисту відповідача проти позову: заперечення проти позову (матеріально-правові та процесуально-правові) та зустрічний позов. Це - класика. Але фактично, способів захисту інтересів відповідача значно більше. Всі вони грунтуються на нормах процесуального закону, хоч прямо у ньому і не передбачені. Не дістали вони належного висвітлення в літературі.

    Окремі  із запропонованих нижче тактичних прийомів захисту проти позову можуть видатися неетичними. Автор сам не раз про це розмірковував. Неетичними можуть бути дії учасників процесу, а не знання, які пропонуються читачеві. Знати ці прийоми, навіть якщо вони видаються брудними, потрібно, щоб правильно протистояти їм.

    Відповідач  у своєму розпорядженні має такі прийоми захисту.

    1. Зміна суду.

    Суть: Суд обирається позивачем. Але відповідач може вимагати передачі справи на розгляд іншого суду. Змінивши суд, ми зламаємо плани

    позивача.

    Застосування: Підстави для зміни підсудності наведені у ст. 116 нового ЦПК.

    2.Зміна місця проживання  (місцезнаходження).

    Суть: Знаючи, що судовий розгляд неминучий, обрати бажану підсудність.

    Застосування: Відповідно до ст. 109 нового ЦПК, позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання. Позови до юри-дачних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Це загальне правило, тому така підсудність у науці цивільного процесуального права називається загальною [18, с.47].

    Відповідач може знати про майбутній процес задовго до його початку. Якщо категорія справи передбачає загальну підсудність, відповідач може маневрувати підсудністю, змінюючи місце проживання (місцезнаходження). Фізичні особи можуть зробити це шляхом реєстрації нового місця проживання, а юридичні - шляхом внесення змін до установчих документів та державної реєстрації.

    3.Відкриття  нових фронтів.

    Суть: Порушувати справи в інших судах, господарських судах та адміністративних органах, в яких позивач буде відповідачем.

    Застосування: Для ефективного застосування цього тактичного прийому повинні існувати інші відносини між сторонами, які можуть, за бажанням, набувати характеру спірних. Якщо такі відносини виявлені, то сторона звертається до суду чи іншого органу з позовом, що випливає із цих правовідносин.