Стратегія формування власного капіталу банку

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ,

 ОБЛІКУ ТА  АУДИТУ

Курсова робота на тему:

«Стратегія формування власного капіталу банку»

Роботу виконав

Студент  4 курсу

Факультету

«Банківська справа»

Заселен Сергій

Київ 2013

Зміст

Вступ

І. Власний капітал  банку

1.1 Сутність власного капіталу банку

1.2 Формування власного капіталу банку

ІІ. Аналіз власного капіталу банку

2.1 Інформаційне  забезпечення аналізу власного капіталу банку

2.2 Методи оцінювання власного капіталу банку

ІІІ. Удосконалення  формування власного капіталу банку

3.1 Стратегія  збільшення власного капіталу  банку

3.2 Вдосконалення  джерел формування власного капіталу  банку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з  передумов створення в Україні повноцінних ринкових відносин є становлення банківської системи.

          У процесі розвитку вітчизняної банківської системи та її інтеграції у міжнародний фінансовий простір важливого значення набуває складна і теоретично найменш розроблена проблема формування та управління власним капіталом комерційних банків.

         Для діяльності банку досить важливо оцінити капітал. Неправильна оцінка реальної величини капіталу може призвести до негативних наслідків у діяльності банку. Вияв таких наслідків може бути двояким. З одного боку, необґрунтоване завищення величини власного капіталу призводить до викривлення інформації і вводить в оману не лише контролюючі органи, а й вкладників, акціонерів, інвесторів, що може завдати значних втрат. З іншого боку, неправильне визначення величини банківського капіталу до його штучного заниження дає зворотний ефект - звужується діапазон активних операцій і знижуються його доходи.

Роль банківської  системи в економічному житті  України важко переоцінити.

НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці

відповідно  до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної

політики, провадить  грошово-кредитну політику що сприяє економічному й

соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.

Запроваджувані  в Україні ринкові відносини  спонукають до пошуку нових і

нових підходів до вдосконалення функціонування усієї  банківської системи

й Національного  банку зокрема. Реформування банківської  системи полягає

в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим

економічним і  соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок

попереду, стимулювала  економіку до подальшого піднесення, нарощування

темпів виробництва.

Основи діяльності будь-якої банківської установи є  наявні фінансові

ресурси, основними  джерелами яких є власні кошти. Власний  капітал банку

відіграє важливу  роль як від початку функціонування банківської

установи, так  і в процесі його подальшої  діяльності. Це проявляється в

його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

Розвиток банківської  справи в Україні впливає також  на формування

банківського  законодавства держави. Швидкий  розвиток банківської системи

вимагає постійного удосконалення та розширення чинного  законодавства та

нормативно-методологічної бази Національного банку.

Актуальність  курсової роботи є дослідження стану  формування та

управління  власними капіталом на прикладі конкретної банківської

установи та розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо

удосконалення управління ними.

      Розділ І. Власний капітал банку

1.1 Сутність  власного капіталу банку

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в  умовах ринкових відносин. Як головна  економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал банку  характеризує загальну вартість засобів  у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів, являє собою грошові  кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Це кошти, що забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Порівняно з  підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку  займає незначну питому вагу у сукупному  капіталі (приблизно 8-10 %), тоді як у  промислових підприємств цей  показник становить 40-60 %. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. У комерційних банках власний капітал І має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це — забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і меншою мірою — для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Фінансовою основою банку виступає його власний капітал.

Для створення  комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що маючи чітко  виражену правову основу і функціональну  визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку банку і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством.

Оскільки власний  капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

Власний капітал  у банківській діяльності має  дещо інше призначення, аніж в інших  сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції.

Суть захисної функції власного капіталу полягає  у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку  змінюється залежно від низки  факторів: загальноекономічного та фінансового  стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і  тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти  сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за ознаками.

Залежно від  організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється  на акціонерний та пайовий.

Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний  капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування відокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій  формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено  формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від  форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний - заснований на власності фізичної особи; колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з  резидентності вирізняють власний  капітал національний, що сформований  і належить за правом власності юридичним  і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і  фізичним особам - нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний  капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для  здійснення банківських операцій і  надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно  до характеру використання в банківській  діяльності власний капітал банку  поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим — капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від  способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Зазначимо, що до прийняття Закону України «Про банки  і банківську діяльність» власний  капітал банку, обчислюваний НБУ, мав  назву нормативного. У Законі дається  таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України». Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал — це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

У залежності від  джерел і порядку формування власний  капітал банку підрозділяють  на: акціонерний капітал, резервний  капітал, нерозподілений прибуток і  довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал  займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом називають весь власний капітал на тім підставі, що він належить банку, а виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у виді коштів. Розмір статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні  комерційного банку формування власного капіталу звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу значний вплив робить вид  акцій, що випускаються, що у залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком, підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал  формується в процесі наступної  діяльності банку. Він призначений  для покриття можливих збитків банку  по проведеним їм операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо прибутку.

Резервний капітал  утвориться в порядку, передбаченому  зборами акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках  до статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого мінімуму.

Нерозподілений  прибуток - це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Вона утвориться як залишок прибули після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал  банку може формуватися за допомогою  випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать облігації.

На відміну  від акцій облігації не дають  права їх власникам на участь у  керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам  облігацій визначених коштів у розпорядженні  емітента у формі довгострокової позики.

Власний капітал має певні основні форми:

1. Статутний  фонд характеризує початкову  суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його  активів для початку здійснення  господарської діяльності. Його  розмір визначається статутом  підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний  фонд (резервний капітал) є зарезервованою  частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові)  фінансові фонди, до яких належать  цілеспрямовано сформовані фонди  власних фінансових засобів з  метою їх наступних цільових  витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими  та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений  прибуток характеризує частину  прибутку підприємства, що був  отриманий у попередньому періоді  та не використаний на споживання  власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку  призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми  власного капіталу, до яких належать  розрахунки за майно при передачі  його в оренду, розрахунки з  учасниками стосовно виплати  їм прибутків у формі відсотків  або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

1.2 Формування власного капіталу банку

         Механізм - це спосіб функціонування певної системи. Механізм формування власного капіталу банку є одним зі складових елементів фінансового механізму. Сучасний економічний словник дає загальне розуміння фінансового механізму як сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм та способів регулювання економічних процесів і відносин . Фінансовий механізм можна розглядати з позицій теорії фінансів та фінансового менеджменту.

У теорії фінансів існують різні підходи до визначення поняття фінансового механізму, але чітко простежується єдність  поглядів науковців на фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації  фінансових відносин. Так, фінансово - кредитний словник визначає фінансовий механізм як сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується функціонування системи розподільчих та перерозподільчих відносин, здійснюється формування доходів і накопичень, створення й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів. Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих, перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів.

Визначаючи  суть фінансового механізму– це сукупність методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства».

Фінансовий  механізм банку, з одного боку, зумовлений діяльністю банківської установи, а  з іншого – він активно впливає  на неї. Фінансовий механізм банку є реальним втіленням банківської політики і може забезпечити досягнення поставленої мети лише за умови поєднання взаємовпливу всіх його елементів.

Фінансовий  механізм банку з точки зору управлінської  функції є системою управління фінансовою діяльністю банку і включає фінансові механізми, які стосуються різних напрямків діяльності банку: формування фінансових ресурсів, прибутку, кредитного портфеля та ін.

На відміну  від фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу банку опосередковує виконання управлінських функцій лише щодо формування власних коштів банку і пов’язаний з певними заходами, спрямованими на забезпечення банків їх достатнім обсягом для здійснення ефективної діяльності банківсь ких ус танов. Механізм форм ування власного к ап італу банку, характеризуючи сферу об’єктивно існуючих розподільчих відносин, властивих банківській діяльності, виступає складовим елементом фінансового механізму, і тому для нього характерними є такі основні елементи, як фінансові методи, важелі та відповідне забезпечення. Механізм формування власного капіталу банку, з одного боку, зумовлений існуванням об’єктивно існуючих перерозподільчих відносин, притаманних банківській діяльності, а з іншого – цей механізм активно впливає на них і може успішно працювати лише за умови оптимального використання всіх його складових.

Необхідно звернути увагу, що механізм формування власного капіталу банку властивий ринковим відносинам, оскільки в умовах адміністративно-командної  економіки не могло існувати такого поняття: всі ресурси банків виступали об’єктом державної власності, а банківська система була складовою загальнодержавної господарської системи.

Відповідно  до розвитку ринкових відносин механізм формування власного капіталу банку  змінюється і вдосконалюється: окремі його елементи втрачають своє значення, проте механізм може доповнюватись і новими елементами. Власне кажучи, цей механізм не слід розглядати як щось статичне та незмінне, оскільки він перебуває у постійному розвитку, пройшовши чимало стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.

Механізм формування власного капіталу відображає один з  напрямків стратегії розвитку банку, метою функціонування якого є  забезпечення банків достатнім обсягом  власного капіталу, здатним забезпечити  виконання вимог центрального банку та прибуткову діяльність. Виступаючи складовою фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу виконує дві функції:

забезпечення  виконання нормативних вимог  НБУ до якісних і кількісних параметрів власного капіталу;

фінансове забезпечення діяльності банку достатнім обсягом  власного капіталу.

Основними принципами реалізації механізму формування власного капіталу банку є комплексність, функціональність, ефективність, адаптивність і прозорість. Комплексність полягає  в тому, що всі заходи, пов’язані із процесом формування власного капіталу, необхідно здійснювати у взаємозв’язку з іншими напрямками діяльності банку. Функціональність передбачає, що всі складові цього механізму мають чітко визначені завдання і спрямовані на досягнення єдиної мети – формування достатнього власного капіталу банку. Адаптивність – це здатність механізму змінюватись та вдосконалюватись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Принцип ефективності передбачає, що цей механізм забезпечить максимальну реалізацію потенційних можливостей конкретного банку щодо забезпечення достатнім обсягом власного капіталу. Механізм формування власного капіталу банку функціонує на принципі прозорості і відкритості, тобто забезпечує надання акціонерам, інвесторам, клієнтам повної інформації, що стосується власного капіталу банку.

У механізмі  формування власного капіталу, на мій  погляд, доцільно виділити п’ять складових  елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові  методи та фінансові важелі. Зображення механізму формування власного капіталу банку у вигляді колеса, яке перебуває у русі, не є випадковим. Адже функціонування цього механізму є безперервним і визначається узгодженістю та взаємодією всіх його складових елементів.

Теоретичне осмислення суті фінансового механізму формування власного капіталу банку сприятиме визначенню слабких ланок цього механізму і, як результат – шляхів їхнього зміцнення. Ефективний механізм формування власного капіталу банку дасть змогу здійснювати ефективну банківську діяльність та повністю реалізувати функції, покладені на власний капітал банку.

Джерелами формування власного капіталу банку можуть бути:

1. Статутний  капітал банку, який, у свою  чергу, формується з акціонерного  або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій  як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку  регулюється законами України "Про  господарські товариства", "Про  цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски  акцій банками типу відкритих  акціонерних товариств підлягають реєстрації. При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний  фонд комерційного банку. Це  грошові ресурси, що резервуються  банком для забезпечення непередбачених  витрат, покриття збитків від  банківської діяльності, а також  виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний  фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з  резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.