Стратегія в системі менеджменту

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 

Вінницький  соціально-економічний  інститут

  університету “Україна”  

Кафедра інформаційних технологій 
 
 
 
 
 

Курсова

з дисципліни : “Менеджмент”

на тему: “Стратегія в системі менеджменту”

                                                            Виконала:

                                                                               студентка 3-го курсу

                                                                      групи ДД-31-04

                                                                         Матвійчук Олена

                                                                                         Перевірила:

                                                                                викладач Мартинюк

                                                                       Віра Вікторівна 
 
 

Вінниця-2006

 

Зміст:

  Вступ

  РОЗДІЛ 1.

   РОЗДІЛ 2. Поняття і сутність стратегій

    РОЗДІЛ 3. Основні етапи розробки стратегій:

  3.1. Вибір  місії та цілей;

  3.2. Вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища;

  3.3. Формування  стратегії;

  3.4. Реалізація  стратегії;

  3.5. Стратегічний  котроль. 

  Висновки

  Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. Поняття і переваги стратегічного планування

    Поняття стратегія уже щільно увійшло в лексікон управлінської діяльності. Слово “стратегія”, в перекладі з грецької означає “мистецтво розгорнення військ в битві”, на протязі останніх двадцяти років широко увійшло в теорію практику і менеджмента. З точки зору сучасних уявлень про управління, стратагія це не абстрактний предмет, це сильна ділова концепція плюс набір реальних дій, який здатний привести цю ділову концепцію (бізнес-концепцію) до створення реальної конкурентної переваги.

    Основою стратегічного менеджменту є  стратегічне планування, яке тут розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій розвитку бізнесу. До питань стратегічного планування належить також контроль реалізації планів і їхнє коригування. Стратегічні плани базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього середовища, їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств і т.ін.).

    Історично стратегічному плануванню в бізнесі  передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках XX ст., 
коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про безупинне зростання. Кризові явища у світовій економіці початку 70-х років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього середовища змусили переглянути методи планування, які стали неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного успіху - стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі як високі стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації в плані сприйняття і реалізації стратегії. 
Безперервне планування, тісно пов'язане з постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

    Впровадження  на практиці" стратегічного планування дає ряд переваг, оскільки воно змушує фірму більш чітко визначати  свої завдання і політику; веде до кращої координації зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для наступного контролю; привчає керівників постійно мислити перспективно і готувати підприємство до несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; дає змогу більш наочно демонструвати взаємозв'язок усіх посадових осіб. 
Численні дослідження показують, що стратегічне планування підвищує якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Це сприяє зростанню обгрунтованості управлінських рішень і концентрації довгострокової і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на досягнення глобальних цілей фірми.

    У розробці стратегії враховується багато факторів: характер діяльності підприємства, його структура і кадровий потенціал, особливості галузі, тенденції розвитку макроекономічних процесів, стан правової бази, що регламентує умови господарської діяльності, та ін.  
Горизонт стратегічного планування, тобто часовий інтервал, на який ведеться планування, звичайно змінюється від одного року до п'яти і в кожному конкретному випадку залежить від стабільності економічного стану і передбачуваності майбутнього, терміну впровадження прийнятих стратегічних рішень, середньої тривалості часу, необхідного для реалізації конкретної ідеї від її зародження до практичного впровадження. 
Кількість і зміст етапів розробки стратегічних планів, а також сама їхня форма можуть істотно змінюватися залежно від конкретних умов. До числа чинників, що впливають на послідовність і зміст робіт із стратегічного планування і управління, належать: форма власності підприємства; його тип (спеціалізоване чи диверсифіковане), галузева приналежність; рівень концентрації виробництва (велике, середнє чи мале підприємство); рівень розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури; стан маркетингової орієнтації підприємства; рівень освоєння методів стратегічного планування і т.д.

    Планування  здійснюється в контексті місії  організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити  взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне планування стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне планування - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Планування повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

    У керівників, які мислять стратегічно  повинно бути широке і довгострокове  бачення перспектив руху. Але вони повинні також розуміти, що саме вони відповідають, по-перше, за планування розміщення засобів способом, найбільш корисним для впровадження стратегії і, по-друге, за те, щоб управління будувалось, додаючи значну вартість до результатів, які отримує організація.

    Планування  являється однією з основних функцій  управління. Воно представляє собою  процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

    Планування  забезпечує основу для всіх управлінських  рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес планування  забезпечує основу для управління членами організації.

    Планування - це процес визначення головних цілей  організації, ресурсів, необхідних для  їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

    Планування  має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього  необхідно, перш за все, найбільш повно  враховувати зміни в навколишньому  середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

    Тому  стратегічне планування має такі характерні ознаки:

    По-перше, на відміну від довгострокового  екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується  на принципово новому підході до прогнозування  стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).

    СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відповідності з СЗГ в середині фірми виділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ - стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву “стратегічні поля бізнесу”. Поле бізнесу - це продукт, котрий знаходиться у тісному зв’язку з ринком збуту.

    По-друге, важливою ознакою стратегічного  планування являється аналіз як зовнішнього  середовища, так і внутрішніх можливостей  підприємства.

    По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

    За  визначенням Х.Кунца - це генеральна програма дій, яка окреслює головні цілі організації і розподіл ресурсів для їх досягнення.

    За  своїм змістом стратегія являється  специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного  планування.

    Стратегії мають ряд особливостей:

  • процес розробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Він закінчується встановленням загальних напрямків, рухаючись по яких фірма досягне успіху.
  • сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в такому пошуку заключається в тому, щоб допомогти зосередитись на визначених ділянках і можливостях та відкинути все інше яке несумісне зі стратегією.
  • під час формування стратегії не можна передбачити всі можливості, які виникнуть в майбутньому. Тому доводиться користуватись неповною і неточною інформацією.
  • поява більш точної інформації спроможна піддати сумнівну обґрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв’язку.

    Однією  з умов формулювання фірмою своєї  стратегії являється виникнення раптових змін в навколишньому середовищі. Їх причиною може бути насичення ринку, технологічні зрушення, непередбачений успіх нового товару, поява численних нових конкурентів і т.д.

  1. Стратегічне планування організацій.

    Тема  даної курсової роботи “Стратегічне планування в організацій”, на прикладі приватної комерційної фірми “Квіт”. Стратегічне планування – це процес визначення цілей і шляхів їх досягнення. Стратегічне планування передбачає аналіз ринку, конкуренції, ресурсів, які необхідна організації для збільшення її частки на ринку, рівня технології. В стратегічному плані необхідно передбачити, як будуть придбані ресурси і як вони будуть використані, використання нових технологій для досягнення максимального результату. Планування нових послуг, використання нових технологій можуть бути розраховані на роки і не можуть бути залишені до сприятливого випадку.

    Стратегічне планування в приватній комерційній  фірмі “Квіт” переслідує такі цілі:

  1. Затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку де буде здійснюватися збір нових позицій, поглядів;
  2. Визначити внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на діяльність організації;
  3. Підготовка плану для оцінки сильних і слабких сторін організацій;
  4. Затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевірити різні стратегії розвитку організацій;
  5. Навчити людей думати більш точно;
  6. Вивчення тенденцій які можуть бути необхідні для подальшої діяльності організацій;
  7. Розробка у рамках створення довгострокових планів для досягнення кінцевої мети стратегічного планування.

    На  даній фірмі для створення  стратегічних планів використовують таку структуру:

  1. Задачі і цілі організації;
  2. Аналіз зовнішнього середовища для оцінки сприятливих і не сприятливих умов для діяльності організацій;
  3. Аналіз сильних і слабких сторін;
  4. Аналіз альтернатив і вибір стратегії;
  5. Управління реалізацією стратегії;
  6. Оцінка стратегії.

    Структура стратегічного планування на приватній  комерційній фірмі “Квіт” зображена  на рис. 1.1.

    Деякі організації та підприємства можуть досягнути певного рівня успіху, без великих зусиль на формальне планування. Більш того, стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху. Тим не менше, формальне планування може створити ряд важливих та часто істотно сприятливих факторів для організації. Сучасний темп зміни та збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування є єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем та можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дасть також основу для прийняття рішення розв'язання. Знання того, чого організація хоче досягнути, допомагає уточнити найбільш підходящі шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті  рішення. Приймаючи обгрунтовані та систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення із-за помилкової або недостовірної інформації про можливості підприємства або про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених мети, допомагає створити єдність загальної мети всередині організації. Сьогодні в промисловості стратегічне планування стає скоріше правилом,  а ніж виключенням.

 

    

      
 
 
 

 

    1. Визначення  задач і цілей  організації.

    Перш  ніж  приступити до складання плану  організації чи фірмі потрібно визначити свої цілі та задачі. Ціль визначається багатьма факторами, в тому числі її структурою, методами діяльності, характером внутрішніх та зовнішніх зв’язків. Вона лежить в основі критеріїв, за допомогою яких приймаються рішення і оцінюється ступінь їх реалізації. Ціль представляє собою сильний мотиваційний  засіб для працівників-бо успішне її досягнення забезпечить їм визначену матеріальну винагороду.

    Коло  великих цілей групують ентузіасти, що сприяє формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі. Загальна ціль конкретизує статус організації і забезпечує напрямки та координацію для розробки більш конкретних цілей і стратегій на різних організаційних рівнях.

    Загальноорганізаційні цілі визначаються на основі цілей  організацій, які входять в організацію, і тих цінностей, на які орієнтується її керівництво. До них ставляться особливі вимоги.

    Ці  цілі повинні бути конкретними, що дає  змогу для прийняття рішень і  оцінити хід робіт по їх виконанню. Якщо вони з яких-небудь причин перевищують можливості організації, то діяльність організації з їх виконання  може зайти в глухий кут, тобто привести до катастрофи.

    При виконанні стратегічного планування  керівництво повинно враховувати  велику кількість та ієрархічність  цілей, об’єктивно існуючих в рамках її підрозділів. Цілі всіх рівнів ієрархії, розраховані на всі періоди дії повинні створювати єдину сукупність.

    Це  дозволяє уникнути розбіжностей в стратегії  і програмах. В протилежному випадку  виникає внутрішня конкуренція, неможливо адекватно оцінити діяльність організації і здійснити контроль за нею. Повинна бути чітка постановка цілей, так як вони лежать в основі формулювання  стратегічних задач організації.

    Організація, по визначенню, це - група людей з  усвідомленими загальними цілями. Організацію можна розглядати як засіб досягнення цілей, який дозволяє людям виконувати колективно те, що вони не можуть виконати індивідуально [20,с.89]. Основна загальна мета організації, що є чітко вирізненою причиною її існування, визначається як її місія. Цілі розробляються для здійснення цієї місії. Значення відповідної місії, яка формально виражена і ефективно представлена співробітниками організації, неможливо перебільшити. Розроблені на її основі цілі є критеріями для всього наступного процесу прийняття управлінських рішень. Якщо керівники не знають, яка основна мета їх організації, то в них не буде логічної точки відліку для вибору найкращої альтернативи. Місія деталізує стаж фірми і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях. Формулювання місії організації повинно визначати:

    а) задачі фірми з точки зору ії основних послуг або виробів, ії основних ринків і технологій. Іншими словами, якою підприємницькою діяльністю займається фірма;

    б) зовнішнє середовище по відношенню до фірми, що визначає робочі принципи фірми;

    в) культуру організації. Якого типу людей  приваблює цей клімат? [20, с.262].

          Визначимо місію  приватної фірми “Квіт”, тобто  причини ії виникнення, ії місце  на регіональному рівні та культуру даної організації.

          Фірма “Квіт" була організована 12.08.94 р. Організація здійснює свою виробничо-господарську діяльність на принципах госпрозрахунку та самофінансування, має свій самостійний баланс, розрахунковий та валютний рахунки, але підпорядковується є приватною організацією. В своїй діяльності керується законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями, а також статусом фірми його наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням.

          Місія фірми “Квіт” визначається його основними завданнями: здійснення комерційно-посередницької діяльності за угодами; ремонт квартир, офісів; посередницькі послуги; автосервіс; впровадження у виробничі процеси прогресивних технологій, нової техніки і передового досвіду, складських робіт; здійснення контролю та проведення документальних ревізій та перевірок; здійснення інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством при одержанні відповідних ліцензій.

    Загальна  структура організації створюється  або проектується в першу чергу, а потім вже формулюються завдання, визначається вплив економічних обставин, політика і тактика організації та взаємовідносини влади.

    Задача  – це те, що потребує виконання. Для  того щоб задача була виконана, необхідно  чітко визначити об’єм засобів необхідних для досягнення результату, якого хоче досягти організація в процесі реалізації своїх цілей до певного періоду [6, ст. 96].

    Наприклад, ціль приватної комерційної фірми  ”Квіт” можна сформулювати так: “завоювання  організацією лідируючих позицій на ринку в найближчій перспективі”, для задачі подібне визначення не можливе. Задачі визначаються таким чином, щоб їх легко можна було дезінтегрувати в групи і поставити перед різними підрозділами, закласти в самостійні проекти і програми.

    Для визначення реальних задач організацій необхідно детально проаналізувати і продумати наступне:

  1. Детально вивчити ринок і особливо ті сектори, на яких здійснює або буде здійснювати свою діяльність організація;
  2. Вивчати діяльність конкурентів і передбачати їх плани;
  3. Вміти перерозподіляти кошти, в ті сфери діяльності, які будуть сприяти вирішенню задач організації;
  4. Мати інформацію про нововедення [2, ст. 49].
    1. Аналіз  зовнішніх умов

    Оцінка  зовнішнього середовища обумовлена сукупністю зовнішніх факторів таких  як основні фактори, тенденції, суб’єкти, та їх взаємозв’язок із діяльністю організацій. Це може стати відправною точкою для аналізу зовнішніх умов. Розглянемо детально фактори зовнішнього середовища (рис. 1.2.1). До основних факторів відноситься:

  1. Економічні фактори;
  2. Політичні фактори;
  3. Соціальні фактори;
  4. Технологічні фактори
  5. Конкурентні
  6. Ринкові
  7. Міжнародні.

    До  економічних факторів відноситься  стан ринку і його характеристика, стан економіки країни, ринкові можливості, загроза з боку конкурентів, стабільність національної валюти (рівень інфляції), рівень капіталовкладень в працівників і організацію.

    До  політичних факторів – стабільність ринку, відношення уряду до організації, відношення уряду до економічних  і соціальних проблем, можлива зміна  законодавства, маркетинг і податкова політика.

    Соціальні фактори – пропозиції, вимоги до працівників, наявність особливих  навичок у працівників, відношення між працівниками, психологічний  клімат у колективі організації,  тощо, ставлення працівників до роботи, зміна поглядів на керівництво, політика профспілок організації, споживацькі можливості.

Рис. 1.2.1 Вплив зовнішнього середовища 

        До технологічних факторів відноситься  спеціалізація організації, можливості  організації, і характеризується  бажанням впровадження нововедень і новацій.

    Навколишнє  середовище може бути таким, що виявляє  вплив на діяльність організації, але  не підлягає його контролю. Друга частина  визначення дуже важлива, бо організації  примушені здійснювати внутрішні  зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальницькі організації, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.

    Оцінка  зовнішніх умов відбувається по таких  суб’єктах:

  1. Клієнти;
  2. Конкуренти,
  3. Постачальники;
  4. Суспільство.

    Клієнти. Поки організація не буде обслуговувати  своїх клієнтів на відповідному рівні  вона буде терпіти невдачі [2, ст. 49]. Клієнти повинні бути детально вивчені і їх характер розглянутий і проаналізований для вияснення їх потреб. Для виявлення потреб необхідно дати відповідь на такі запитання.

    Хто є клієнтами організації, фізичні  чи юридичні особи? Як клієнти оцінюють послуги організації? Наскільки  важливе індивідуальне обслуговування для клієнта? Чи може організація  покращити обслуговування клієнтів? Які потреби організація не може задовольнити? Які потреби в майбутньому можуть бути задоволені?

    Конкуренти  і їх діяльність явно піддаються критиці. Кожній організації необхідно знати  про своїх конкурентів наступне.

    Хто є прямими конкурентами організації? Що допомагає конкурентам утримувати своїх клієнтів? Які плани конкурентів? Які конкуренти можуть впливати на діяльність організації? Яким чином організація може скласти програму для поповнення складу своїх клієнтів? Хто є не прямим і потенційними конкурентами для організації.

    Постачальники є важливим елементом в обслуговувані  клієнтів. Дані про постачальників і їх плани дуже важливі для  організації [2 ст. 50]. Організація повинна знати про постачальників:

    Наскільки стабільною є робота постачальників з організацією, чи можуть виникнути якісь проблеми через якісь причини (прихід до влади нового власнику, страйку, дефіциту матеріалу, чи штату), наскільки зв’язки з організацією є необхідними для постачальників, яким чином зв’язки з постачальниками впливають на кінцевий результат діяльності організації.

    Саме  виживання і виправдане існування  організації залежить від здатності  знаходити споживача результатів  її діяльності і задовольняти його запити. Споживачі вирішуючи, які  товари та послуги для них бажані і за якою ціною, визначають для організації майже все, що відноситься до результатів її діяльності. Тим самим необхідність задоволення потреб споживачів впливає на взаємодію організації з постачальниками матеріалів та трудових ресурсів. Споживачі здійснюють значний вплив на структуру організації. Організація повинна визначити і прийняти рішення про те, як, коли і де надавати послуги.