Структура державного бюджету України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ  І.  ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

        1.1.    Державний бюджет як  економічна категорія  

2. Методи, принципи і джерела формування Державного бюджету 
3. Взаємозв’язок бюджету і соціально-економічних процесів

РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ  ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ  УКРАЇНИ

1. Аналіз дохідної частини Державного бюджету України
2. Система видатків Державного бюджету України
3. Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМА ЗБАЛАНСУВАННЯ  ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ  УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ  ЇХ ВИРІШЕННЯ

1. Бюджетний дефіцит як основна проблема збалансування державного  бюджету
2. Шляхи покриття дефіциту державного бюджету

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП 

      Тема  державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше  його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з’являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

      Отже, можна зробити висновок, що державний  бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ).

      Мета даної курсової роботи - розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати методи збалансування і оптимізації цих частин та шляхи досягнення стану бездефіцитності.

     Для досягнення визначеної мети необхідно  виконати наступні завдання:

• визначити сутність Державного бюджету України;
• дослідити методи формування бюджету країни;
• визначити структуру доходів та видатків бюджету;
• проаналізувати динаміку доходів та видатків бюджету України;
• проаналізувати структуру доходів та видатків бюджету України;
• оцінити збалансованість бюджету України.

     Об’єктом дослідження є структура та дефіцит Державного бюджету України.

     Предметом дослідження є проблеми формування та збалансування Державного бюджету в Україні.

      Дана  курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і додатків.

      В першому розділі розкривається  суть бюджету та теоретичні основи його складання, у другому – більш детальніше розглядається як, на практиці, формуються доходи і видатки бюджету України, а також субвенції з державного бюджету на інвестиційні проекти. Третій розділ присвячений проблемі бюджетного дефіциту та реальним шляхам виходу з неї.              

РОЗДІЛ  І.  ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ 

1.1.    Державний бюджет  як економічна  категорія 

     Сутність  бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих від-носин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві благ та природних ресурсів.

     Бюджет  держави як відособлена ланка  фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

     Як  система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції [11].

         Для бюджету зростання ВВП має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

     У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

     Правова характеристика бюджету пов'язана  з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини[3;5]. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі — податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень — це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

     Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна структура (за рівнями органів влади й управління) відповідає структурі бюджетного устрою. Оскільки зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.

     З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність [11].

          В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізняється від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу Державного бюджету при затвердженні зараховувалися також фонди цільового призначення. Так, у різні роки до Державного бюджету входили Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів та Державний дорожній фонд. До 1997 р. до Державного бюджету входив Пенсійний фонд. Частка цільових фондів у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходів і 16 % видатків зведеного бюджету України та близько третини Державного бюджету. Зазначений підхід не є правомірним, хоча і має свої причини: у такий спосіб установлюється законодавче регулювання формування і використання вказаних фондів. У зв'язку з цим посилюється контроль за цільовим і раціональним використанням коштів. Однак зарахування цільових фондів до бюджету змінює структуру його доходів і видатків і не дає можливості точно проаналізувати фінансову політику держави[2;25].

     Бюджет  як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.

     За  суспільним призначенням видатки об'єднуються  в такі групи:

• соціальний захист населення і соціальне забезпечення;
• фінансування соціальної сфери;
• фінансування фундаментальних досліджень;
• економічна діяльність держави;
• національна оборона;
• державне управління та зовнішньополітична діяльність;
• обслуговування державного боргу;
• інші видатки.

     Доходи  бюджету за методами їх мобілізації  поділяються на дві основні групи:

• податкові надходження;
• неподаткові доходи.

     Склад і структура видатків бюджету  як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину.

         Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів — фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо.  Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету [6].

     Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. 

2. Методи, принципи і джерела  формування Державного бюджету

     Будь-яка  держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

     Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

     Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

     Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

• від підприємницької діяльності;
• від державного майна, угідь і послуг;
• податковий.

     Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності [17].

        Отримання доходів у вигляді  платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна (так, зокрема, на 2005 рік планується отримати надходжень від приватизації на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

     Окрім розглянутих вище доходів від  підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

     Основою формування доходів бюджету є  податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

     Податки з'явилися у процесі історичного  розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок [14].

     Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

     Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

     У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

     Формування  доходів бюджету може відбуватись  за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо [9]. 

3. Взаємозв’язок бюджету і соціально-економічних  процесів

      Бюджетна політика — сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Розробляється бюджетна політика органами влади — законодавчою, виконавчою відповідного рівня із залученням фахівців — науковців, практиків як вітчизняних, так і зарубіжних.

      Бюджетна  політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних складових  — бюджетної стратегії та бюджетної тактики. Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики, а бюджетна тактика — методи реалізації бюджетної політики на коротший термін.

      Для практичної реалізації бюджетної політики в державі створюється бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямованість бюджетних відносин у складній соціально-економічній системі держави. Потрібно зазначити, що бюджетна політика — це органічна складова фінансової політики держави і відповідно бюджетний механізм є складовою фінансового механізму.

      Бюджетний механізм — сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку. Характеристика бюджетного механізму подана в таблиці 1.1. 
 

      Табл. 1.1

      Характеристика  бюджетного механізму 

      Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної  політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси. Умовно це можна зобразити у вигляді схеми.

      До  прямих методів можна віднести законодавчі  та інші нормативні акти, які безпосередньо  регулюють "правила гри" всіх учасників  економічних відносин — держави, суб'єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення "правил гри". Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

      До  непрямих методів належать дії державних  органів щодо перерозподілу бюджетних  ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання. Вагомим є значення бюджету і в соціальному напрямі. Це досягається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об'єднань, рівня економічного розвитку держави та інших факторів через бюджет фінансуються складові соціальної сфери — наука, культура, спорт, охорона здоров'я, освіта, забезпечується утримання інвалідів, пенсіонерів тощо.

      Досягти оптимального співвідношення між економічним  та соціальним напрямами — значить задовольнити інтереси всіх соціальних груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирішено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

      Бюджет  також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі бюджетні важелі, як ставки податків, процентні ставки, бюджетний контроль та штрафні санкції, держава має вагомий вплив на цих суб'єктів економічних відносин.

      Зв'язок бюджету із зовнішнім середовищем взаємний — не лише він має вплив на соціально-економічні процеси, а й  сам зазнає впливу конкретних факторів. Ці фактори розглядають з позицій  об'єктивності й суб'єктивності та за напрямами — економічні, соціальні, політичні [3].

РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ 

1. Аналіз  дохідної частини  Державного бюджету  України

      Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового призначення) наведені в таблиці ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 2000 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 2.1). 

        Рис. 2.1. Структура доходів зведеного бюджету України 

      Основним  джерелом податкових надходжень є прямі  і непрямі податки. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету постійно змінюється (рис. 2). Так, до 2000 р. у надходженнях до бюджету переважали прямі податки. У 2000 р. з уведенням нових податків — податку на дохід замість податку на прибуток, податку на додану вартість і акцизного збору замість податку з обороту і податку з продажу — співвідношення між прямими і непрямими податками змінилось. Питома вага непрямих податків зросла до 50,2 %, прямих — зменшилась до 40,4 %. У 2001 р. переважали непрямі податки. З 2002 р. прямі податки знову переважають у надходженнях до бюджету — 44,8 %, частка непрямих знижується до 38,5 %. Це пояснюється підвищенням ставки податку на доходи з 18 % до 22 %. Надалі прямі податки продовжують відігравати провідну роль у доходах бюджету.