Структура капіталу підприємства
ВСТУП
Фінанси суб’єктів господарювання є основою фінансової системи країни. Тому фінансовий стан підприємств впливає на економічну ситуацію держави в цілому. В свою чергу, діяльність підприємства безпосередньо залежить від фінансового капіталу та його структури. Значною мірою на досягнення стратегічних цілей підприємства впливає ефективне управління капіталом підприємства. В зв’язку з цим планування структури капіталу має дві складові: перша – вибір конкретних фінансових інструментів для залучення капіталу. Оптимізація структури капіталу – це безперервний процес адаптації до змін економічної ситуації, податкового законодавства, змін конкурентних переваг.
Дослідження даної теми набуває актуальності у зв’язку з ринковою необхідністю ефективного управління, контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, так як саме оптимальна структура капіталу дозволяє отримати максимальний прибуток, досягаючи найбільш ефективного співвідношення між рівнем рентабельності та фінансової стійкості підприємства.
Метою даного дослідження є комплексний аналіз організації та ефективності управління структурою капіталу на прикладі ЗАТ «Крафт Фудз Україна», вивчення складу та структури капіталу даного підприємства, виявлення основних проблем фінансового менеджменту й обґрунтування шляхів оптимізації структури капіталу даного підприємства.
Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:
- дослідити поняття структури капіталу та цільової структури капіталу підприємства;
- виявити переваги та недоліки різних джерел фінансування;
- розглянути різноманітні підходи зарубіжних та вітчизняних вчених до визначення поняття оптимальної структури капіталу підприємства;
- дослідити фактори формування оптимальної структури капіталу для конкретного підприємства;
- здійснити аналіз фінансово-господарського стану обраного підприємства;
- провести якісний та кількісний аналіз складу та структури капіталу акціонерного товариства; за допомогою показників фінансової стійкості та рентабельності зробити висновки про оптимальність структури капіталу на даному підприємстві;
- здійснити аналіз факторів, що визначають структуру капіталу для обраного підприємства;
- здійснити оптимізацію структури капіталу обраного підприємства за критерієм максимізації фінансової рентабельності, мінімізації середньозваженої вартості капіталу та мінімізації фінансових ризиків;
- сформувати цільову структуру капіталу підприємства.
Об’єктом дослідження виступає оптимізація структури капіталу підприємства.
Предметом дослідження є капітал підприємства, його склад та структура.
Теоретичну і методологічну основу курсової роботи становлять наукові викладки та положення вітчизняних та зарубіжних економістів, які вивчали структуру капіталу підприємства та її оптимізацію. У процесі написання курсової роботи були використанні наступні сучасні методи дослідження: системно-структурний аналіз, методи економічного аналізу, статистичні методи дослідження.
Інформаційною базою для написання даної курсової роботи виступають підручники, посібники, монографії, публікації періодичних та інтернетвидань, аналітичні матеріали з питань оптимізації структури та її проблемних аспектів, а також з фінансового менеджменту, оцінки фінансового стану та фінансова звітність підприємства.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ ТА СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Економічна сутність капіталу підприємства
Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
- Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.
- Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
- Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в "кишеню" власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
- Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
- Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.
Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.
Резервний капітал - це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.
Нерозподілений прибуток - основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.
Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.
Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку. Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
По формах інвестування
розрізняють капітал у
По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
По формах власності
виділяють приватний і
По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).
По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
1.2. Показники ефективності використання капіталу підприємства
Фінансова стійкість
є необхідною умовою стабільної, надійної
діяльності підприємства в ринковому
економічному середовищі. Вона передбачає
спроможність своєчасного і повного
виконання зобов'язань
Розрізняють такі показники:
• управління фінансовим капіталом;
• інтенсивності використання капіталу;
• ефективності використання капіталу;
• ринкової ціни.
Показники управління фінансовим капіталом характеризують фінансову стабільність підприємства і дають можливість визначити ймовірність виживання його на ринку. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт автономії К^. Визначається питомою вагою власного (акціонерного) капіталу підприємства (ΣΚΒΠ) в загальній сумі коштів (активів), авансованих йому для здійснення статутної діяльності (ΣΑ33Γ):
Коефіцієнт автономії показує, наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу. Вважається, що чим більшою є сума власних коштів підприємства, тим більша можливість упоратися з непередбачуваними ситуаціями, що виникають у ринковій економіці, і менше ризикують кредитори підприємства. Стабільно високе значення Ка підприємства свідчить про можливість одержання кредитів.
Коефіцієнт маневреності Км. Визначається сумою власного оборотного капіталу підприємства (ΣΚΜ об) в загальній сумі власного капіталу (ХКзаг):
У практиці вивчення економічного стану підприємства аналіз його фінансової стабільності, як правило, поєднується з аналізом структури власного та позикового капіталу і його зміни у звітному періоді, а також з аналізом раціональності вкладення капіталу в активи підприємства. В останньому випадку особливу увагу приділяють з'ясуванню суми відносного власного оборотного капіталу підприємства і його частки в загальній сумі власного капіталу. Цей показник називається коефіцієнтом маневреності й характеризує, наскільки інтенсивно підприємство залучає в обіг власні кошти.
У власному оборотному капіталі підприємства виокремлюють вкладення в мобільні кошти, які легко за короткий час можуть бути продані. Власні обігові кошти підприємства обчислюються як різниця
між усім наявним оборотним капіталом і короткостроковими позиковими коштами (за балансом). У натурально-речовому аспекті оборотний капітал може бути представлений коштами (як готівковими, так і тими, що перебувають у банках на рахунках підприємства), ліквідними цінними паперами, запасами товарно-матеріальних цінностей, а також розрахунками з дебіторами.
За допомогою коефіцієнта маневреності можна визначити, яка частина власного капіталу підприємства не закріплена в цінностях іммобільного характеру, тобто таких, які неможливо за короткий час перевести на кошти. До іммобільних коштів зараховують будинки, споруди, устаткування, передавальні пристрої, довгострокові інвестиції, нематеріальні активи (права на землю, воду, природні ресурси). Отже, коефіцієнт маневреності є індикатором раціональності розміщення власного капіталу. Вважається, що значення коефіцієнта має бути досить великим, тобто власники, розпорядники підприємства мають дотримуватися паритетного принципу вкладення коштів у мобільні та іммобільні цінності.
Для радянських підприємств було характерне менше значення коефіцієнта маневреності, ніж для підприємств ринкової економіки. Таке становище зумовлювалося кількома причинами. По-перше, повною відсутністю такого напряму інвестування капіталів, як цінні папери. По-друге, традиційним нехтуванням підприємствами потреби раціоналізації політики розміщення капіталів. Тривалий час ці поняття взагалі ігнорувалися в централізованій економіці. Важливість їх починають усвідомлювати тільки з переходом до ринкової економіки. Стимулюючим чинником тут стали і низькі темпи НТП у країні; керівництво підприємств не турбувало те, що "переобтяження" їх капіталу за рахунок нарощування вартості основних фондів створює передумови для збитковості підприємств через моральне старіння капіталу. Високоліквідні кошти стають для підприємств гостродефіцитними тільки в умовах розвинених ринкових відносин. У ринковій економіці, де доводиться розраховувати не на державні, а на власні кошти, заморожування капіталу неприпустиме; підприємства змушені швидше маневрувати коштами.
Коефіцієнт покриття інвестицій Кп; показує, яка частина інвестицій підприємства фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових боргових коштів, тобто за рахунок стійких джерел. Визначають цей коефіцієнт за формулою
Ризик інвестицій у фірму тим менший, чим ближчий цей показник до одиниці. Однак вижити в умовах жорсткої конкурентної боротьби неможливо без залучення боргового капіталу. У практиці західних країн нормальним значенням цього коефіцієнта є 90 %, а тривогу викликає зменшення його до 75%.
Коефіцієнт позикових коштів в активах Кпк. Визначається питомою вагою позикових коштів в активах підприємства, тобто часткою активів підприємства, профінансованих кредиторами:
де ΣпКзаг — загальна сума позикових коштів за зобов'язаннями.
Підприємства, фірми з агресивною політикою намагаються макси-мізувати цей показник, сподіваючись на високі прибутки. Прийнятне максимальне значення цього коефіцієнта становить 0,3-1.
Частка довгострокової заборгованості в капіталі уд 3. За допомогою цього показника можна оцінити частину активів підприємства, що фінансується за рахунок залучення позикових коштів. Оскільки довгострокові угоди за лізингом покладають на підприємство обов'язок зробити ряд фіксованих платежів, то вартість зобов'язань за лізингом включається до загальної суми довгострокового боргу. Дивіденди за привілейованими акціями також можна подати у вигляді фіксованих виплат, тому їх так само зазвичай відносять до довгострокових зобов'язань. Водночас привілейовані акції є власним капіталом підприємства і разом із звичайними акціями включаються в його загальний акціонерний капітал. Цей показник визначають за формулою
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів. Розраховують його як відношення позикових коштів до власного капіталу підприємства (фірми). Він показує, скільки позикових коштів підприємство залучає на 1 грн вкладених в активи власних коштів і характеризує фінансову незалежність підприємства від залучення позикових коштів. Підприємства з низьким рівнем боргу мають нижчий рівень ризику, але менші можливості успішної діяльності. Зазвичай підприємства в умовах спаду економіки намагаються мати низький рівень боргу, але підвищують його при піднесенні економіки. Небезпечним для фінансової стабільності підприємства є велике значення цього показника (близько одиниці) за низької обіговості активів підприємства.
Показники інтенсивності використання капіталу. Характеризують інтенсивність використання оборотного капіталу підприємства, ефективність управління підприємством своїми активами. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт обіговості чистого оборотного капіталу Коб ч к. Визначається як відношення чистого оборотного капіталу до загальних активів підприємства. Чистий оборотний капітал — це різниця між поточними активами і короткостроковими зобов'язаннями. За допомогою цього показника можна оцінити загальну суму коштів підприємства. За відношенням чистого оборотного капіталу до загальної суми активів підприємства оцінюють ефективність використання активів підприємства. Визначають цей показник так:
де ΣΑΠ — сума поточних активів; ΣΚ3θ6 — сума коштів за короткостроковими зобов'язаннями.
Коефіцієнт обіговості оборотного капіталу Коб к. Вимірюється відношенням виторгу до чистого оборотного капіталу. За допомогою цього показника можна оцінити рівень використання оборотного капіталу. Визначають цей коефіцієнт за формулою
де Вч п — чистий виторг від продажів; Коб — середньорічний чистий оборотний капітал.
Коефіцієнт обіговості товарних запасів Кобіг т 3. Визначається діленням чистого виторгу від продажу товарів і послуг на середньорічну вартість товарно-матеріальних запасів (В,. м 3):
Висока обіговість товарно-матеріальних запасів зазвичай свідчить про ефективність управління активами, однак при цьому збільшується ризик дефіциту запасів.
Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості Кобіг д 3. Показує, наскільки швидко підприємство одержує платежі за рахунками дебіторів. Цей показник визначається так:
де ХД3 — середньорічна сума дебіторської заборгованості.
Низьке значення цього показника свідчить про те, що відділ, який займається дебіторською заборгованістю, працює ефективно. Однак це може також вказувати на невиправдано жорстку кредитну політику і можливі труднощі в реалізації продукції в майбутньому.
Показник обіговості
кредиторської заборгованості. За його
допомогою можна оцінити
Якщо кількість днів у звітному періоді поділити на показник обіговості кредиторської заборгованості, то можна одержати термін її погашення.
Показники ефективності використання капіталу. Визначаються через показники прибутку і рентабельності. Прибуток і рентабельність — результат великої кількості фінансових рішень. У розрахунку показників прибутку можуть використовувати різні модифікації показника прибутку. Це дає можливість виявити не тільки ефективність капіталу, а й оцінити інші його особливості. Наприклад, якщо рентабельність розрахувати за валовим прибутком, можна судити, наскільки підприємству вдасться використати ціновий чинник як спосіб підвищення ефективності.
Коефіцієнти різних модифікацій прибутку показують комбінований ефект управління активами і фінансовим капіталом. Розглянемо основні з цих показників.
Коефіцієнт мінливості прибутку Кмш п. Визначає і вимірює коливання прибутку від середнього його значення. Обчислюють його так:
де Пзаг — загальний річний прибуток до сплати відсотків і податків;
Псер---Середній Прибуток.
Порівнюючи значення цього показника за кілька років, можна оцінити стабільність фінансового становища підприємства. Доцільно використовувати цей показник і при оцінюванні допустимого рівня боргу, тому що в разі меншого коливання прибутку рівень боргу може бути відносно вищий.
Прибуток на інвестований капітал Пщ,,. Показує віддачу на інвестований капітал. Розраховують його так:
де ΣΡ — сума відсотків; ХБ— сума боргу підприємства.
Коефіцієнт виплати дивідендів Кв д. Оцінює частку прибутку, що виплачується як дивіденди на акції. Визначають цей показник за формулою
Цей коефіцієнт залежить від структури акціонерного капіталу підприємства, галузі виробництва, до якої належить підприємство, і від перспектив її розвитку. Прибуток, не виплачений як дивіденди, повертається до виробничої діяльності.
Прибуток на власний (акціонерний) капітал Кп в к. Визначають за допомогою коефіцієнта, що характеризує ефективність інвестицій у власний капітал:
де Вв к — середньорічна вартість власного капіталу підприємства.
Прибуток на активи підприємства Кп а. Розраховують діленням чистого прибутку після відрахування суми податків на сукупні активи:
де ΣΠ — сума податків; ХА— середньорічна сума активів.
Цей показник багато економістів вважають найкращим індикатором спроможності підприємства використовувати активи. Прибуток на активи, розрахований за наведеною формулою, іноді дає збої, якщо порівнюються підприємства з різною структурою капіталу. Причина полягає в тому, що чим більші відсотки платить підприємство, тим менша сума оподатковуваного прибутку. Щоб "очистити" цей показник від розбіжностей у структурі капіталу, формулу дещо змінюють:
Показники ринкової ціни. Об'єднують дані бухгалтерського обліку підприємства і ринку цінних паперів. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт ринкової вартості та прибутку Кв п. Визначається відношенням ринкової ціни однієї акції підприємства (Цр .цщ) до очікуваного прибутку від однієї акції:
Цей показник характеризує сприятливе ставлення до підприємства на ринку і ринкове сприйняття ступеня ризику підприємства. Якщо прибутки підприємства і його потенціал на ринку збільшуються, то цей коефіцієнт зростає. Якщо становище підприємства на ринку погіршується або ризикованість його операцій підвищується, то зазвичай цей коефіцієнт зменшується.
Коли очікується, що дивіденди збільшуватимуться за стабільною ставкою, то поточна ціна однієї акції становитиме
де Доч, — очікуване значення дивідендів наступного року; Поч шв — прибуток, який інвестори очікують одержати від інвестицій; АСТОЧ дщ,— очікувана ставка збільшення дивідендів.
Щоб знайти відношення ціни до прибутку, потрібно розділити обидві частини останньої формули на очікуваний прибуток від однієї акції:
Велике значення цього показника свідчить про те, що інвестори очікують істотного збільшення дивідендів; вкладення в ці акції не несуть великого ризику, і тому інвестори згодні на невеликий прибуток; очікується, що підприємство досягне лише середнього рівня розвитку через виплату для дивідендів великої частини прибутку.
Ставка дивідендів СТ^. Показує співвідношення між сумою дивідендів за акції і ціною однієї акції:
При стабільному рівні збільшення дивідендів формула набере вигляду
Отже, інвестори очікують низький рівень збільшення дивідендів, або ризик вкладення коштів в акції сприяє збільшенню прибутку.
Відношення ринкової ціни акції до бухгалтерської Цбух.акц· Акції підприємств (фірм) з високим рівнем прибутковості, як правило, продають за вищою порівняно з бухгалтерською ринковою вартістю. Бухгалтерську ціну однієї акції розраховують так:
де Ак — акціонерний капітал; N — кількість акцій в обігу.
Акціонерний капітал дорівнює бухгалтерській вартості звичайних акцій плюс нерозподілений прибуток, тобто сума, яку підприємство одержало від акціонерів або інвестування. Розділивши ринкову ціну акції на цей показник, одержимо коефіцієнт відношення ринкової ціни акції до бухгалтерської вартості.
Прибуток на акцію. Це прибуток підприємства (фірми), призначений для акціонерів, розділений на середню кількість звичайних акцій, що обертаються на ринку упродовж року. Однак за цим показником можна робити прогнози тільки на ближчу перспективу.
Коефіцієнт Тобіна (названий ім'ям економіста Дж. Тобіна) виражає відношення суми зобов'язань і власного (акціонерного) капіталу підприємства до відновної вартості активів. Цей показник схожий з показником відношення ринкової вартості акції до бухгалтерської її вартості, але він має й істотні відмінності. Чисельник відношення включає всі зобов'язання підприємства і весь акціонерний капітал, а не тільки суму звичайних акцій. До знаменника входять всі активи, а не тільки акціонерний капітал підприємства. Крім того, ці активи показуються не за тією ціною, що фігурує в бухгалтерській звітності, а за їх відновною вартістю (вартістю заміщення), яка через інфляцію звичайно перевищує початкову.
Дж. Тобін довів, що фірма має стимул до інвестицій, якщо q > 1, тобто коли виробниче устаткування коштує більше, ніж його відновна вартість, і що вона припинить інвестиції, коли значення q = 1. Якщо q < 1, то фірма не має стимулу до інвестицій.
Якщо значення q велике, це означає, що фірма має великі переваги в конкурентній боротьбі, стабільне фінансове становище і добрі перспективи розвитку.
Проведення комплексного аналізу фінансового становища підприємства дає можливість всебічно оцінити його діяльність. Однак розглянуті показники будуть корисні тільки тоді, коли їх можна порівняти з іншими аналогічними показниками: наприклад, виявити тенденцію розвитку фірми за певні проміжки часу або середні показники однієї фірми порівнювати із середніми показниками інших фірм.