Структура природно-заповідного фонду України (ПЗФ)

                  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ

    ДОНЕЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

   Кафедра  «Прикладна екологія та охорона  навколишнього середовища» 
 
 
 

                                           КУРСОВА РОБОТА 

                                      з дисципліни «Неоекологія»

                                                       на тему: 

              «Структура природно-заповідного фонду України (ПЗФ)» 
 
 
 

    студент  групи ОС-08                                                                Виконавець

       Охрименко В.В.                                                                                             .        
 

  

             перевірив                                                                           Керівник

          Мнускіна В.В.                                                                                              . 
 
 
 

                                                   Донецьк, 2009

                                                       РЕФЕРАТ 

   Курсова робота : 24 с., 2 табл., 2 рис.,  посилань.

   Метою роботи є вивчення структури природно-заповідного фонду України та його класифікації.

   У роботі розглянуто історію створення  та розвитку природно-заповідного фонду України, структуру та класифікацію ПЗФ. Розглянуті завдання, відділи, сектори та екологічні фонди у структурі Державної служби заповідної справи.

   ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД УКРАЇНИ, ПЗФ, ЗАПОВІДНИКИ, ЗАКАЗНИКИ, ПРИРОДНІ ПАРКИ, БОТАНІЧНІ САДИ, ПАМ´ЯТКИ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                         PAPER 

   Yearly essay: 24 pages, 2 tables, 2 images, references.

   The aim of the essay is to learn the structure of the nature protected fund of Ukraine and it's classification.

   The history of the making and developing of the nature protected fund of Ukraine, the structure and the classification of the NPF are examined in this essay. Also in this essay it was examined the tasks, sections, sectors and ecological funds in the structure of the government service of the protected affair.

   NATURE PROTECTED FUND OF UKRAINE, NPF, NATURE RESERVES, WILD LIFE PRESERVES, NATURE PARKS, BOTANIC GARDENS, SIGHTS. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                        ЗМІСТ 

   Вступ                                                                                                            5 

   1. Історія створення та розвитку ПЗФ України                                        6

   2. Структура природно-заповідного фонду України                               7

   3. Класифікація ПЗФ та відмінності між ними                                        12

       3.1 Природні заповідники                                                                      13

       3.2 Біосферні заповідники                                                                      13

       3.3 Національні природні парки                                                           14

       3.4 Регіональні ландшафтні парки                                                         15

       3.5 Заказники                                                                                            15

       3.6 Пам'ятки природи                                                                               15

       3.7 Заповідні урочища                                                                              16

       3.8 Ботанічні сади                                                                                     16

       3.9 Дендрологічні парки                                                                           16

       3.10 Зоологічні парки                                                                                17

       3.11 Пам'ятки садово-паркового мистецтва                                           17

   4. Основні завдання Державної служби заповідної справи                      18

   5. Відділи і сектори у структурі  Державної служби заповідної  справи  19

   6. Екологічні фонди у заповідній сфері України                                       19

   Висновки                                                                                                        23

   Перелік посилань                                                                                          24 
 
 
 
 
 
 
 

                                                       ВСТУП 

   Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

   Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

   У 1991 році Верховна Рада України оголосила  всю територію України зоною  екологічного лиха. За 2 роки до цього  спеціалістами-географами Української  Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

   Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану  території України у першу  чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів  у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

   Такими  регіонами уряд визнав: 

      ▪ Донецько-Придніпровський,

      ▪ Поліський,

      ▪ Карпатський,

      ▪ Азово-Чорноморський. 
 
 
 
 
 
 
 

           1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПЗФ УКРАЇНИ 

   Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення  незайманих ландшафтів в Україні. На 1 січня 1928 р. у нас було 6 державних  заповідників.

   Загальна  площа шести заповідників становила 68 500 га.

   Перші паростки заповідання — природні заповідники - (резервати), досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подальшому стали жертвою  політичного вандалізму та екологічного нігілізму — надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назавжди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус.

   З розбудовою незалежної України загострюється  увага до заповідної справи, про  що свідчать відповідні документи — Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента України від 10.03.1994 p. «Про резервування з метою наступного заповідання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні».

   За  короткий проміжок часу природно-заповідний фонд України зріс на 523 об'єкти площею 767 тис. га. При цьому значно урізноманітнилися і основні функції природоохоронних територій: збереження генофонду біоти, відновлення природних ресурсів, регуляція стану природного середовища, використання з рекреаційною та моніторинговою метою. За даними Мінекобезпеки станом на 1 січня 1999 р., до природно-заповідного фонду входили: 15 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 8 національних природних парків, 2292 заказників, 2958 пам'яток природи, 22 ботанічних сада, 11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 заповідне урочище. В цілому на той час загальна площа ПЗФ України складала 2274,54 тис. га (3,72 % від загальної площі України). [1]

2. СТРУКТУРА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ 

   Природно-заповідний фонд (саме таке формулювання фіксується в законодавстві) становлять ділянки  суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. ПЗФ створюється з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення моніторингу навколишнього природного середовища.

   На  кінець 2007 року 4,7% території України  зайнято об’єктами ПЗФ. Всього це 7279 об’єктів загальною площею 2854477,3 га. Подивившись на ці цифри, стає зрозуміло, що більшість об’єктів мають доволі невелику площу. І дійсно більшість ПЗФ – заказники і пам’ятки природи, що мають площу до 1 га. На жаль, це значить, що ПЗФ в Україні має дуже мозаїчну структуру, що не дуже добре для рослинного і тваринного світу. Проте, відповідно до Указу Президента, до 2015 року площа заповідних земель в Україні має зрости до 10-15%.

   Реальні «розклади» площ і кількості ПЗФ, станом на 1.01.2007 виглядають так:

   ▪ Природних заповідників - 17 (загалом 164,3 тис.га);

   ▪ Біосферних заповідників - 4 (загалом 226, 3 тис.га);

   ▪ Національних природних парків - 17 (718,7 тис.га);

   ▪ Заказників 2709 (загалом 1093 тис.га);

   ▪ Пам’яток природи - 3078 (загалом 601,3 тис.га);

   ▪ Ботанічних садів - 26 (загалом 1,9 тис.га);

   ▪ Дендрологічних парків – 43 (загалом 1,5 тис.га);

   ▪ Парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 536 (загалом 13,4 тис.га);

   ▪ Регіональних ландшафтних парків - 45 (загалом 626,6 тис га);

   ▪ Заповідних урочищ - 793 (загалом 95,4 тис.га). 

    Природні  заказники й заповідники, яких в  Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

   Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.

   Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.

   Працівники  природних заповідників, розуміючи  складність цієї проблеми, часто проводять  краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.

   Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки.

№ з/п Назва Підпорядкування Рік створення Загальна  площа, га Площа земель у постійному користуванні, га
Біосферні заповідники
1. Асканія Нова УААН 1985 33 307,6 11312,3
2. Чорноморський НАНУ 1985 89 129,0 70 509,0
3. Карпатський Мінекоресурсів 1993 53 630,0 31977,0
4. Дунайський НАНУ 1998 46 402,9 22 662,0
5. Східні Карпати Мінекоресурсів 2002 - -
Природні  заповідники
1. Кримський Державне управління 1923 44 175,5 44 175,5
2. Канівський Національний  університет імені Т.Г. Шевченка 1923 2 049,3 2 049,3
3. Український степовий НАНУ 1961 2 768,4 2 768,4
4 Луганський НАНУ 1968 1 575,5 1 575,5
5. Поліський Держкомлісгосп 1968 20 104,0 20 104,0
6. Ялтинський  гірсько-лісовий Держкомлісгосп 1973 14 523,0 14 523,0
7. Мис Мартьян УААН 1973 240,0 240,0
8. Карадазький НАНУ 1979 2 855,2 2 855,2
9. "Розточчя" Міносвіти 1984 2 084,5 2 084,5
10. "Медобори" Держкомлісгосп 1990 10 516,7 10 516,7
11. Дніпровсько - Орільський Держкомлісгосп 1990 3 766,2 3 766,2
12. Єланецький  степ Мінекоресурсів 1996 1675,7 1675,7
13. Ґорґани Мінекоресурсів 1996 5 344,2 5 344,2
14. Казантипський Мінекоресурсів 1998 450,1 450,1
15. Опуцький Мінекоресурсів 1998 1 592,3 1592,3
16. Рівненський Держкомлісгосп 1999 47 046,8 47 046,8
17. Черемоський Держкомлісгосп 2001 2 975,7 2 975,7
 

              Таблиця 2.1 Біосферні та природні заповідники України

№ з/п Назва Рік створення Загальна  площа, га Площа земель 
у постійному користуванні, га
1. Карпатський 1980 50 303,0 38 591,0
2. Шацький 1983 48 977,0 18 810,0
3. "Синевир" 1989 40 400,0 27 208,0
4. Азово-Сиваський 1993 52 154,0 52 154,0
5. Вижницький 1995 7 928,4 7 013,4
6. "Подільські  Товтри" 1996 261316,0 3 015,0
7. Святі гори 1997 40 589,0 11878,0
8. Яворівський 1998 7 078,6 2 885,5
9. "Сколівські  Бескиди" 1999 35 684,0 24 702,0
10. Деснянсько-Старогутський 1999 16 215,1 7 272,6
11. Ужанський 1999 39 159,3 14 904,6
12. "Гуцульщина" 2002 32 271,0 7 606,6
13. Галицький 2004 14 600,0 14 600,0
 

       Таблиця 2.2 Національні природні парки та їх мережа в Україні 

    Національні парки поряд із природоохоронною функцією виконують рекреаційну. Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

    Залежно від цільового призначення, природоохоронного  статусу, територіальної і ландшафтної  структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

    Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних  стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому  обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо. 
Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин. 
Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій. 
Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

    Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

   Ландшафтно-естетична  функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища. [1,2,3] 
 

         3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПЗФ ТА ВІДМІННОСТІ МІЖ НИМИ 

   ПЗФ можна  класифікувати по багатьох різних критеріях. Наприклад: 

        ▪ за передбаченою Законом категорією

        ▪ за адміністративним підпорядкуванням

        ▪ за наявністю зонування

        ▪ за наявністю адміністрації 

     Відповідно до того, хто створює  об’єкт ПЗФ та залежно від їх екологічної, наукової і історико-культурної цінності, вони можуть бути або місцевого значення (якщо створюються рішенням місцевої ради), або загальнодержавного значення (якщо створюються Указом Президента України). Деякі категорії ПЗФ (біосферні та природні заповідники і національні природні парки) можуть бути лише загальнодержавного значення, а регіональні ландшафтні парки – лише місцевого. 

     

   Рис. 3.1 Структура типів територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України 

   3.1 Природні заповідники 

   ПРИРОДНІ  ЗАПОВІДНИКИ (ПЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів. Основними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища. На території природних заповідників забороняється будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю самих ПЗ, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, та інше; розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву; усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, збирання колекційних та інших матеріалів. 

   3.2 Біосферні заповідники  

   БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ (БЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери Землі. БЗ належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. БЗ мають у своєму складі три функціональні зони: заповідну, що включає території, призначені лише для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів; буферну, що запобігає негативного впливу на заповідну зону, та зону антропогенних ландшафтів яка включає території традиційного землекористування, місць поселення та відпочинку. 

   3.3 Національні природні парки 

   НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ (НПП) - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Основні завдання НПП: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та відпочинку; проведення наукових досліджень природних комплексів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи. На території НПП виділяють функціональне зонування: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для ПЗ; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти та об'єкти комунального призначення парку. Відпочинок на території НПП організовується спеціальними підрозділами їх адміністрації. 
 
 
 

   3.4 Регіональні ландшафтні  парки 

   РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ (РЛП) - природоохоронні  рекреаційні установи місцевого  чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. На РЛП покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для туризму і відпочинку. На території РЛП може проводитися зонування, аналогічне як для територій НПП. 

   3.5 Заказники 

   ЗАКАЗНИКИ - природні території (акваторії), цінні  для збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Положення про кожен конкретний заказник готується індивідуально. Все, що прямо не заборонено у Положенні – не забороняється. Зонування териториторія заказника не має.