Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Структура, семантика та переклад англомовних термінів підмови лінгвістики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

ФАКУЛЬТЕТ ЛІНГВІСТИКИ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ ТА ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

РЕЄСТРАЦІЙНИЙ №______

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

зав. кафедрою ТППАМ,

проф. Калита А.А.

_________________________

підпис

“_____” ____________2012 р.

Курсова робота

на тему:

Структура, семантика та переклад англомовних термінів підмови лінгвістики

із спеціальності «Філологія»

Виконала:

студентка ІV-го курсу

групи ЗЛА – 81

Сидоренко Катерина Миколаївна

__________________________

підпис

“____” ______________2012 р.

Науковий керівник

Захарова Л.М.

___________________________

підпис

“____” ___________ 2010 р.

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Терміни в англійській мові…………………………………..5

1.1 Позиція терміна у сучасній лінгвістиці та природа лінгвістичної термінології……………………………………………………………………...5

1.2 Ступінь вивченості проблеми терміна в лексикографічному аспекті ……………………….8

РОЗДІЛ 2. Категорії власних імен……………………………………………12

2.1 Проблеми визначення антропонімів………………………………………..12

2.2 Поняття, значення і властивості топонімів………………...........................16

2.3 Джерела та моделі формування зоонімів. …………………………………19

2.4 Неточності, які можуть виникнути при перекладі астронімів…………....22

РОЗДІЛ 3. Проблеми передачі та перекладу власних імен з англійської мови на українську……………………………………………………………. 24

3.1 Особливості функціонування власних імен в англійській мові…………. 24

3.2 Особливості, пов’язані з перекладом власних імен з англійської мови на українську……………………………………………………………………….. 33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..42

SUMMARY………………………………………………………………………44

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….45

ДОДАТОК: Перелік власних імен (способи перекладу)…………………..47

ВСТУП

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

Англійська мова, як і будь-яка інша мова, пристосовується до найрізноманітніших потреб означення. У мовній лексиці розрізняються два її найтиповіші варіанти: розмовно-літературна і науково-технічна. Інколи таке протиставлення робиться на рівні стилів – наукового і літературного, хоча літературний стиль є обов'язковою вимогою, що висувається до науково-технічного викладу.

Розмовна лексика вживається у повсякденному спілкуванні усіх мовців, особливо якщо вона стосується елементарних сторін життя. В ареалі розмовної мови усне слово впливовіше, ніж писемне, і є головним виразником характеру мови.

Технічна лексика вживається у галузях науки, хоча при цьому залучається значна частина загальновживаних слів. Науково-технічний вокабуляр – це засіб спілкування учених і фахівців, які намагаються користуватися ним точно і постійно. Фахівці вживають писемне слово частіше, ніж усне. Технічні терміни, звідси, мають спеціалізовані і окреслені значення. Незважаючи на те, що термінологія нараховує велику кількість одиниць, користується нею менша частина населення, а тому термінолексика у своїй більшості до загального словника мови не потрапляє. Через це терміни мають більшу стабільність і стійкість перед морфологічними і семантичними змінами, ніж загальновживана лексика.

Технічна лексика має дещо інтернаціональний характер. Багато технічних слів ідентичні за формою і значенням у кількох мовах. Кількість слів, що мають спільне вживання у різних мовах, значно більша у технічній мові. Завдяки цьому науковий опис інколи наближається до явища міжмовної комунікації.

Словниковий склад мови визначає можливості для вираження тих чи інших понять чи предметів для їх точного й виразного визначення. Відсутність в мові визначення відомого поняття являється однією з найбільших перешкод для його передачі в мові. Зазвичай ці перешкоди долаються шляхом створення нового слова чи запозичення слова з іншої мови. Таке поповнення лексики відбувається постійно, кришталюючи в словах все те, що відклалося в суспільній свідомості.

В інтересах викладу тієї чи іншої теми, в першу чергу необхідно мати запас найменувань для тих понять, які входять в коло цієї теми. Це однаковою мірою відноситься не тільки до тем побутового характеру й до тем спеціального чи наукового змісту. Очевидним є те, що говорячи про будівельні матеріали, чи про зернові культури, або ж про польові роботи, ми також потребуємо і їх назви, так само як, розкриваючи яке-небудь питання з фізики чи граматики, повинні використовувати відповідну фізичну чи граматичну номенклатуру.

Кожна область життя й знання характеризується своїм колом найменувань, якими слід оволодіти кожному, хто має з ними справу. Необхідність найменувань являється елементарною умовою точності самої мови.

Утворення сучасної термінолексики англійської мови починається з часів Чосера. У своїй праці «Treatise on the astrolabe» Чосер вперше вжив терміни declination, ecliptic, latitude, longitude, meridian, zodiac у тому значенні, в якому вони вживаються дотепер. Він також ввів до вжитку, крім грецьких і латинських, арабські терміни nadir, zenith, azimuth.

З епохою відродження і розвитком науки, що намагалася відокремитися від церкви, у європейських мовах з'явилася велика кількість термінів. Переважна частина їх або запозичувалася з класичних мов, або утворювалася на основі запозичення словотворчих елементів. З поширенням книгодруку, виникненням шкіл і зростанням загальної грамотності більша частина запозиченого лексикону потребувала популярного пояснення. З'явились перші словники, в яких латинські терміни передавались засобами власної лексики, а також словники так званих важких, незрозумілих слів. Це були попередники тлумачних словників; лексика в них була змішаного характеру, за винятком словників юриспруденції, які і поклали початок термінологічним словникам.

Об’єктом дослідження є термінологія підмови лінгвістики сучасної англійської мови.

Предметом дослідження є прийоми передачі термінологічних одиниць лексики підмови лінгвістики і способи їх відтворення засобами англійської мови.

Мета дослідження полягає у виявленні й систематизації основних труднощів у процесі відтворення англомовної науково-технічної термінології, зокрема підмови лінгвістики.

Відповідно до мети у роботі вирішуються такі завдання:

з’ясувати статус і базові властивості термінів у сучасній лінгвістиці;
провести терміноутворювальний (компонентний) аналіз термінів мови оригіналу;
виявити структурні властивості багатокомпонентних термінів підмови лінгвістики;
розкрити прийоми передачі термінологічних одиниць підмови лінгвістики та способи їх відтворення засобами української мови.

У відповідності до мети і завдань курсової роботи методика дослідження носить комплексний характер. Нами використано такі методи: описовий, що дозволяє зробити опис лексичних одиниць англомовних термінів підмови лінгвістики; кількісний аналіз – для виявлення тенденцій вживання терміноодиниць; компонентний аналіз – для відображення існування прямого зв’язку змісту та структури термінів; пошуковий метод – для з’ясування способів відтворення англомовних термінів у перекладі на українську мову.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній зроблено спробу ґрунтовно розглянути проблеми перекладу простих, складних термінів і термінів-словосполучень англомовних термінів підмови лінгвістики у перекладі на українську мову; запропоновано принципи систематизації способів та прийомів відтворення термінологічних одиниць.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його результати доповнюють наукові знання про систематизацію загальних та теоретичних проблем перекладу термінологічних одиниць підмови лінгвістики з метою відтворення їх поняття в мові перекладу;

Практичне значення полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у практиці викладання англійської мови на різних етапах навчання, у курсі перекладознавства, лексикології англійської мови (розділи „Структурні методи дослідження лексики”, „Фальшиві друзі перекладача”), у спецкурсі з термінознавства (розділи „Термінологічна номінація”, „Специфіка терміна”, „Термінотворення”).

Розділ 1.

ТЕРМІНИ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

1.1. Позиція терміна у сучасній лінгвістиці та природа лінгвістичної термінології

Осмислення терміна належить до актуальних проблем лінгвістики. Із зростанням знань людини збільшується і кількість слів у її мові. Кожне наукове відкриття потребує номінації шляхом утворення нової лексичної одиниці або зміни значень старих слів. Терміни посідають перше місце серед неологізмів, що виникали в останні декілька десятиріч в англійській, німецькій, російській та українській та інших мовах. Дослідники підрахували, що близько 90% нових слів мови належать до наукової та технічної термінології [7, с. 19]. Терміни і їх сукупність є важливою складовою науки і техніки з огляду на те, що вони є тим інструментом, за допомогою якого формулюються наукові теорії, закони, принципи і положення.

Аналіз теоретичних досліджень з проблеми термінознавства показав, що єдиного та уніфікованого визначення слова „термін” не існує [64, с. 422]. Це слово було запозичене з латинської мови у вісімнадцятому сторіччі. Латинське terminus трактувалося як „обмежений”, „суміжний знак”, „рубіж”. За походженням і значенням латинське terminus було пов’язане з грецьким terma („кінцевий стовп на ристалищі”, „кінець, край, межа”). У середньовіччі це слово почало семантизуватися як „позначення”, „визначення” [64, с. 424]. Номінація terme – „слово” репрезентується в старофранцузькій мові [50, с. 143]. В англійській мові слово „термін” уперше засвідчено в 1801 році [75, c. 206]. Одразу після запозичення в англійську мову слово зберігало значення, близьке до вихідного латинського, тобто „межа”, „кордон”, а пізніше слово term набуло значення „визначення” [64, с. 422].

На сучасному етапі представники наукових дисциплін по-різному тлумачать слово „термін”. Так, логіки вважають терміном будь-яке слово (точніше, поняття, що співвідноситься з певним словом) із наявністю точної дефініції [60, c. 11]. Вони використовують не тільки слово „термін”, але й слово „терм”. Соціологи розглядають термін як будь-яке спеціальне слово, що обслуговує науку або виробництво [13, с. 25]. Вони залишають поза увагою походження терміна і наявність у нього точної дефініції. У філософії „термін” позначає поняття, що використовується у певній галузі знань з максимально точним смисловим вираженням, це основа раціонального пізнання, що фіксує стійкий (довічний) аспект реальності на противагу мінливому буттю [13, с. 29]. Представники певної галузі виробництва вважають термінами всі слова, що пов’язані з їх професіями [22, с. 41].

Прагненням до адекватної експлікації слова „термін” керуються і мовознавці. У працях Г.О. Винокура, а також у багатьох лексикографічних джерелах термін визначається на підґрунті його основної диференціальної ознаки, а саме функції позначення спеціального професійного поняття [69, с. 456]. Торкаючись питань технічної термінології, Г.О. Винокур розглядає терміни як слова, що виконують особливу функцію, функцію назви [8, с. 5]. Деякі дослідники надають пріоритет дефінітивній функції терміна і вважають зазначену лексичну одиницю моносемічною, точною, стилістично нейтральною та деемоційною [43, с. 150].

У сучасній англійській лінгвістиці під терміном розуміють слово або словосполучення, що має спеціальне значення, яке виражає та формулює професійне поняття, що обслуговує певну галузь науки або техніки [2, с. 69]. У Великобританії використовують словосполучення technical term на позначення терміна, яке нерідко перекладають неправильно як „технічний термін”. Слід зазначити, що це не термін техніки, а термін взагалі. Прикметник technical у цьому випадку репрезентує значення, що тяжіє до грецького слова, яке позначає „мистецтво”, „уміння”, „майстерність”, „професію”. Таким чином, англійський термін technical term підкреслює штучність і професійну спрямованість терміна [60, с. 13].

Необхідність визначитись з лінгвістичною природою терміна як мовної одиниці зумовлена тим, що погляди багатьох дослідників-термінологів на цю проблему розходяться [15, с. 15]. У сучасній лінгвістиці існує два основних підходи до визначення терміна [53, с. 7].

Прибічники першого підходу, зокрема Р.В. Іваницький [21, с. 5], О.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко [32, с. 16-17] називають терміном слово або словосполучення, мовний знак якого корелює з відповідним поняттям в системі понять даної галузі знань.

Прибічники другого підходу Г.О. Винокур [8, c. 7], В.Г. Гак [11, с. 68] наголошують на тому, що термін не є особливим словом, це особливе використання лексичної одиниці незалежно від того, якою частиною мови це слово репрезентовано, тобто функція, вид використання, а не особливий тип лексичних одиниць. Згідно з функціональним підходом, термін розглядається як створена штучно чи взята з природної мови одиниця спеціального найменування, яка виражає та формулює професійне поняття, використовується у процесі пізнання й освоєння наукових і професійно-технічних об’єктів і зв’язків між ними.

У нашій курсовій роботі ми дотримуємося погляду, що жоден із зазначених підходів до визначення терміна окремо не може бути визнаний цілком задовільним. Лише у сукупності вони дозволяють зрозуміти сутність терміна. Розглянемо властивості, які дослідники вважають пріоритетними для терміна [55, с. 13].

Співвіднесення терміна з відповідним поняттям у лексичній системі певної галузі науки або техніки [71, c. 96]. Понятійність терміна визнається його найважливішою відмінною рисою [60, с. 130]. Вказівка на співвіднесення терміна з поняттям є обов’язковою, оскільки саме воно стало підґрунтям для дефініції терміна, яку сьогодні поділяє більшість дослідників термінології [10, с. 36].
Системність терміна. Багато дослідників зазначають, що термін має системний характер, оскільки ця одиниця, насамперед, є елементом термінологічної системи [14, с. 9; 25, с. 17]. Згідно з основною ідеєю теорії систем, комплексне ціле складається з сукупності елементів, інтегрованих різними взаємозв’язками і відокремлених від того, що їх оточує, певними межами. Під системою ми розуміємо упорядковану єдність взаємопов’язаних елементів, що має ієрархічну структуру і виконує певні функції. Як системні елементи сучасних мов, терміни морфологічно конкретні (іменник, дієслово, прикметник), структурно різнопланові (слова, словосполучення), семантично неоднорідні (моносемічні, полісемічні), вони можуть бути репрезентовані в лексико-семантичних групах (омоніми, синоніми, антоніми). Лінгвісти також вказують на подвійну природу терміна: він є не тільки елементом лексики, а й елементом системи наукових понять, формою їх існування [32, с. 170; 20, с. 110].
Стилістична нейтральність. На думку Г.О. Винокура [8, с. 12], О.О. Реформатського [56, с. 164] та ін., термін має бути деемоційним, тобто позбавленим стилістичної маркованості та емоційно-експресивного забарвлення. Ми поділяємо точку зору Г.О. Винокура та О.О. Реформатського, які вважають, що у термінологічному полі термін позбавлений емоційних характеристик. У роботі виходимо з того, що у терміна немає завдання виражати ставлення адресанта до об’єкта, а він лише відповідає за точність переданої інформації.
Наявність дефініції. Кожна термінологічна одиниця має свій зміст. Термін як фахове слово з наукової галузі встановлений чітко відповідною дефініцією за своїм значенням. Спеціальна дефініція розглядається в роботах деяких термінологів як основа для входження терміна до терміносистеми [25, с. 19]. Дослідники зазначають, що дефінітивність є обов’язковою властивістю термінологічної одиниці. Термін має точну дефініцію. Зазвичай дефініція тлумачиться як логічне визначення поняття, сукупність його характерних інтегральних та диференційних ознак. Відсутність дефініції не дозволяє терміну виконувати своєї функції, а саме позначати поняття певної наукової системи.

У нашій роботі ми дотримуємось погляду, що дефінітивність є провідним критерієм для визначення терміна, оскільки лише за її наявності термін може позначати поняття термінологічної системи. Дефініція надає мінімум відомостей, необхідних для розуміння, сприйняття й розмежування окремих понять, для встановлення їхньої ієрархії.

Точність. На важливість цієї ознаки вказується у праці Т.Р. Кияка [25, с. 21] та ін. Поняття точності з усіма його проявами (точність у математиці, точність у гуманітарних науках, точність висловлення думки і т. ін.) є предметом спеціального вивчення у кожній науці. Термін зазвичай співвідноситься з поняттям, яке він визначає. Слова і словосполучення, що позначають наукові і технічні поняття, повинні відображати найсуттєвіші ознаки своїх об’єктів. Ці ознаки мають бути дібрані за принципом необхідності й достатності для виділення конкретного поняття з низки близьких. Від терміна вимагають, по можливості, максимальної точності, щоб він чітко і повністю відбивав властивості предмета [74, с. 73-76].
Стислість. Ця риса забезпечує легке запам’ятовування і широке застосування терміна. На думку ряду науковців термін має бути коротким, оскільки це полегшує оперування поняттям у процесі наукової, виробничої й академічної роботи [65, с. 69]. Але, водночас, довжина термінологічної одиниці має бути достатньою для позначення кожного поняття і виокремлення його з низки суміжних. На нашу думку, точність терміна набагато важливіша за стислість, оскільки основним завданням терміна є позначати певне поняття. Беручи це до уваги, не можна вважати полікомпонентність терміна його недоліком. Якщо певне поняття позначається за допомогою багатокомпонентного словосполучення, що складається з пов’язаних між собою слів, це забезпечує і системність терміна, і демонструє зв’язок цього поняття з іншими. Таким чином, ми поділяємо думку про те, що стислість не повинна бути визначним критерієм оцінки терміна, для якого основним є точність.
Спеціальна сфера функціонування. Специфіка терміна полягає в чітко обмеженій сфері його використання, в кореляції поняття та слова [43, с. 13]. Проте, у лінгвістиці існує точка зору [65, c. 15], що термін не перестає бути терміном, якщо його і об’єкт, який він позначає, знають і використовують за межами вузького кола осіб-спеціалістів.
Незалежність від контексту. За О.О. Реформатським [56, с. 172], терміни набувають моносемічності не через умови контексту, а через належність до певної термінології. Таким чином, на відміну від слів-нетермінів, слова-терміни не залежать від контексту.

Безумовно, незалежність від контексту безпосередньо пов’язана з моносемією терміна. Таким чином, чим більше термін задовольняє вимозі однозначності, тим меншою мірою виявляється його залежність від контексту, наближаючись до вичерпної незалежності однозначних термінів [65, с. 12].

Моносемія. Однозначність терміна вважається його пріоритетною властивістю. Прагнення до моносемічності виступає основним завданням стандартизації термінології. Кожне наукове поняття в конкретній поняттєвій системі в ідеалі співвідноситься лише з одним терміном, а кожному терміну, відповідно, надається лише одне значення. На моносемії термінів наголошує ряд лінгвістів, зокрема Г.О. Винокур [8, с. 13], О.О. Реформатський [56, с. 174]. Вони вважають, що термін, на відміну від звичайного слова, має бути однозначним, тобто позначати обмежене, чітко фіксоване поняття.
Можливість існування у вигляді слова або словосполучення. Цю властивість термінів виокремлює більшість термінологів, зокрема Б.М. Головін [13, с. 23], В.П. Даниленко [15, с. 29] та ін. Вивчення професійних мовних підсистем свідчить про те, що спеціальні поняття позначаються не лише окремими словами-термінами, але й різноманітними словосполученнями, тобто багатокомпонентними терміноодиницями. Терміносполучення вважається терміном з огляду на те, що воно позначає певне, закріплене за ним поняття даної професійної сфери діяльності людини. Тільки за такої умови словосполучення може вважатися термінологічним і входити до словникового складу [52, с. 81].
Мотивованість. Мотивованість терміна розуміється як семантична прозорість, яка дозволяє скласти уявлення про поняття, яке називає термін [49, с. 65]. При цьому наголошується на тому, що мотивованість є діючим мовним фактором, який значною мірою зумовлює розвиток і вдосконалення термінології.
Загальноприйнятість. Цю властивість терміна виокремлюють О.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко [33, с. 15-16], О.В. Суперанська, Н.В. Подольська та Н.В. Васильєва [60, с. 108], вважаючи її найбільш системно важливим чинником, який не варто ігнорувати. У нашій роботі ми теж поділяємо цю думку. Слід зазначити, що під час укладання термінологічних рекомендацій перевага надається більш поширеному терміну, що має тривалішу традицію застосування. Заміна менш удалих, але загальноприйнятих термінів на більш вдалі, системно правильні, завжди викликає порушення сталої системи.

Найсуттєвішою ознакою, за якою терміноодиниці дистанцюють від слів загальної мови, виступає їх належність до термінологічного поля [60, c. 110-111]. Під термінологічним полем у нашій роботі ми розуміємо своєрідну штучно окреслену галузь існування терміна, у межах якої він має всі ознаки, властиві терміноодиницям. Поле для термінологічного поняття є тією система понять, до якої воно належить, а для терміна-слова полем виступає та сукупність інших терміноодиниць, з якими він взаємодіє у межах даної термінологічної системи.

Терміни наділені поліфункціональністю. Функція як об’єкт лінгвістичного аналізу визначає сутність і напрям значної частини сучасних досліджень мови [18, с. 73; 69, с. 564]. Ми дотримуємось тлумачення функції як практичного виявлення сутності мови, специфічної дії мови, що обумовлена самою її природою. Зазначимо, що термінологічна одиниця здатна виконувати номінативну, дефінітивну, акумулятивну та комунікативну функції.

Номінативна функція реалізується в тому, що терміни називають загальні властивості, поняття та категорії. Особлива функція, в якій слово виступає як термін, як зазначає Г.О. Винокур, є функція назви [8, с. 5]. Пріоритетного значення цій функції надає і І.В. Житнікова [18, с. 73]. Вона наголошує на тому, що в семантичній структурі терміна номінативна функція є домінуючою, оскільки основним в значенні терміна є вказівка на предметну денотативну співвіднесеність.

Дефінітивна функція полягає у тому, що термін визначає і уточнює поняття, максимально конкретизуючи його і усуваючи можливість подвійного розуміння його суті. Вона набуває особливого значення, коли йдеться про „нонсубстанціальні” терміни, тобто терміноодиниці, що збігаються за формою з лексичними одиницями загальної мови. Вони функціонують у звичайній мові і не співвідносяться з відповідними дефініціями.

Терміни виконують й акумулятивну функцію, що забезпечує взаєморозуміння при спілкуванні фахівців. Як зазначає М.М. Володіна [10, с. 37], термін, створений на базі загальновживаного слова конкретної мови, акумулює загальномовну та спеціальну інформацію. Отже, лексична одиниця, що стає терміном, накопичує інформацію двічі: спочатку акумулюється загальномовна інформація, потім і термінологічна, що базується на дефініції. У процесі створення спеціального терміна відбувається первинне кодування відповідної термінологічної інформації.

Перелік термінологічних ознак, функцій і вимог до терміна свідчить про необхідність застосування різнобічного підходу до такого складного й поліаспектного поняття як термін.

Під терміном ми розуміємо слово або словосполучення, яке слугує для визначення відповідного спеціалізованого поняття, що відноситься до певної галузі знання або діяльності. Терміну властива історично вмотивована чи умовно закріплена дефініція і системність.

У термінознавстві неоднозначним на сьогодні є не тільки слово „термін”, а й „термінологія”. Слово „термінологія” походить від латинського terminus „обмежений” та старогрецького logos „слово”, „наука”, „учення”, „галузь знання”. Щодо диференціації змісту в понятті „термінологія”, то заслуговують на увагу концептуальні положення, які сформулювали О.В. Суперанська, Н.В. Подольська, Н.В. Васильєва [60, с. 12]. Вони розглядають термінологію в кількох аспектах: 1) як сукупність термінів певної галузі знань; 2) як учення про утворення, склад і функціонування термінів певної галузі знань, певної мови і їх еквівалентів в інших мовах; 3) як загальне термінологічне учення.

Під термінологією Б.М. Головін та Р.Ю. Кобрін розуміють [13, с. 7]: 1) сукупність слів та словосполучень, що називають спеціальні об’єкти і виражають спеціально-професійні поняття; 2) розділ мовознавства, що вивчає сукупності термінів, їх граматичну організацію та закони функціонування.

Полісемічність поняття „термінологія” привертала увагу і зарубіжних дослідників (див., напр., [74, с. 73]). Термін „термінологія” охоплює багато понять і йому властиві різні дефініції залежно від позицій автора. Слід зауважити, що зазначена полісемія не є перешкодою для взаєморозуміння між дослідниками, оскільки умови контексту або ситуації сприяють моносемії слова „термінологія” у кожному його використанні.

Релевантним для нашого дослідження є такі тези Р. де Богранда щодо призначення термінології [4, с. 29]:

термінологія є спеціалізованим лексичним складом;
термінологія слугує інструментом для втручання у звичайне спілкування;
термінологія дає ключові слова для розширення спеціалізованих меж знань про певну галузь;
термінологія є системою сигналів для того, щоб відрізнити „своїх” від „сторонніх”;
термінологія є організаційним і педагогічним інститутом для пропонування чи одержання компетентності та досвіду в певній галузі знань;
термінологія називає контрольні центри в межах специфічних знань у певній галузі.

Під поняттям „термінологія машинобудування” ми розуміємо прошарок лексики, що обслуговує галузь машинобудування і до складу якого відносяться назви предметів, дій, процесів, явищ, осіб, безпосередньо пов’язаних з машинобудуванням як галуззю професійної діяльності.

Термінологічні одиниці причетні до двох систем: системи мови і системи наукових понять. Термінологія є своєрідним містком між наукою та загальновживаною лексикою. У термінології поєднуються два типи зв’язків: понятійні і мовні. Вона зумовлена загальною системою мови, підкоряється її законам і нормам та корелює з нею у руслі взаємодії і взаємозбагачення [78]. Однак, в силу принципово іншої організації, термінологія не розчиняється в системі загальновживаної лексики, і всі лексико-семантичні процеси мови реалізуються в ній специфічно, в тісному зв’язку з поняттями певної галузі науки і техніки, які, у свою чергу, утворюють систему. Безпосередній зв’язок елементів термінології з поняттями науки і техніки, що знаходяться у постійному русі і розвитку, зумовлює динамічний характер термінології. Це робить її найрухомішим шаром лексики.