Структура та стан платіжного балансу України
Зміст
Вступ………………………………………………………
1. Сутність, структура та стан платіжного балансу
1.1. Основні поняття і сутність платіжного балансу………………….. 5
1.2. Структура та стан платіжного балансу……………………………. 11
1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу……………….. 25
2. Сучасний стан платіжного балансу
2.1.
Фактори, які впливають на стан платіжного
балансу та аналіз стану за 2007 рік………………………………………………………………………
2.2. Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи…………….... 39
2.3. Аналіз стану платіжного балансу за 2009 рік……………………... 45
3. Методи вирішення проблеми платіжного балансу
3.1. Методи балансування платіжного балансу……………………….. 50
3.2. Напрямки вирішення проблеми пасивного сальдо поточних операцій в Україні у зв’язку з економічною кризою………………………… 52
3.3. Недоліки та переваги методів регулювання
платіжного балансу……………………………………………………………
Висновки………………………………………………
Список
літератури……………………………………………………
Додатки
Вступ
Актуальність розгляду даної теми для України, насамперед, пов’язано з тим, що країну охопила світова економічна криза, яка негативно позначилася на її зовнішньоекономічній діяльності і безпосередньо призвела до зменшення попиту та цін на послуги та товари українського виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому в даний час для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізація платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів. Тому український уряд проводячи економічну політику повинен враховувати ті обмеження та вимоги які висувають завдання формування платіжних балансів, а також аналізувати та застосовувати шляхи та засоби подолання негативних явищ та процесів, що виникли у результаті різних збурень на світовому ринку.
Об’єкт — платіжний баланс України.
Предмет — структура та стан платіжного балансу України у 2007 — 2009 роках.
Метою даної роботи є розгляд не тільки теоретичних основ побудови та аналізу платіжного балансу, його структури та факторів, що мають безпосередній вплив на баланс, а також порівняльна розробка характеристики платіжного балансу України за 2007 та 2008 роки. Таким чином, розгляд платіжних балансів цих років дасть можливість проаналізувати зміни, що відбулися в зовнішньоекономічній діяльності України, їх тенденції та причини, що відбулися у зв’язку з світовою економічною кризою, що застала Україну у другій половинні 2008 року.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань, як:
- дослідження поняття та основ побудови платіжного балансу, його структуру, стан та факторів, що впливають на стан платіжного балансу;
- аналіз платіжного балансу України за 2007, 2008 та 2009 років, а також дослідження статистичних розрахунків та їх співставлення, визначення основних тенденцій розвитку за допомогою статистичних розрахунків;
- дослідження методів балансування та встановлення недоліків і переваг методів регулювання;
Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з іншим миром. Стан платіжного балансу – індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.
Платіжний баланс країни - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу.
Стан
платіжного балансу країни визначається
її економічним потенціалом, особливостями
структури економіки, участю економічних
агентів країни в міжнародній
кооперації, зв¢язками із світовим
ринком позичкових капіталів, станом державного
регулювання екноміки і зовнішньоекономічних
відносин. Тому платіжний баланс чітко
відображає економічне становище країни,
широко використовується в інтересах
прогнозування і макроекономічного регулювання.
1.
Сутність, структура
та стан платіжного
балансу
1.1.
Основні поняття і
сутність платіжного
балансу
Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам.
Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).
Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на: основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання).
Для
складання платіжного балансу важливе
значення має визначення поняття "економічна
територія". Економічна територія
України складається з
Економічна територія країни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з географічної території, що адмініструється урядом [15, 417-419 ].
Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки належать такі основні типи складових, що є резидентськими в економіці:
1) підприємства,
2) компанії,
3)
представництва іноземних
4)
некомерційні установи та
5) установи органів державного управління;
6) домашні господарства.
Підприємства мають центр економічної зацікавленості в Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок.
"Закордонні"
підприємства, залучені до виробничого
процесу, є резидентами
Компанії, що повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентами України. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.
Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном — вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність [37].
Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнано та задокументовано.
Установи органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн.
Домашнє господарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії "резиденти" належать:
- мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів;
- особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать;
- працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією).
Часом реєстрації операції вважається той день, коли здійснено зарахування відповідної суми коштів на кореспондентський рахунок або її списання [15, 419-424 ].
Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв'язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття "трансферти".
Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається "чисті помилки та упущення". Ці показники подано у відповідній балансуючій статті "Помилки та упущення".
Платіжний баланс — це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.
Платіжний баланс — це статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.
Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.
Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англійський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.
Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.
У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньоекономічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньоекономічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому становищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша країна з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків [15, 424-427 ].
У ході складання платіжного балансу велика кількість міжнародних угод, які укладаються різними економічними агентами, певним чином класифікується та зводиться воєдино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані міжнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.
Міжнародні угоди зазвичай припускають обмін: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.
Момент здійснення угоди фіксується таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національному рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.
При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.
Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність".
Слід зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.
Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ведеться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтерії. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових статтях платіжного балансу зі знаком "+"; імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях балансу зі знаком "—".
Різниця
між сумарними підсумками кредитових
і дебетових статей є сальдо платіжного
балансу. Ця різниця може бути позитивною,
коли надходження перевищують платежі,
та негативною - у протилежному варіанті.
В останньому випадку країна має дефіцит
платіжного балансу [15, 424-427 ].
1.2.
Структура та стан
платіжного балансу
Платіжний баланс — систематизований запис результатів всіх економічних угод між резидентами даної країни ( домашніх господарств, фірмами й урядом) і іншим світом протягом певного періоду часу.
Резидент — будь-яка особа, що мешкає в даній країні більше одного року незалежно від його громадянства і паспортного статусу. Робітники посольств і військові завжди є резидентами тільки своєї країни, незалежно від терміну їхнього перебування за рубежем.
Економічні угоди являють собою будь-який обмін вартості, тобто акт, у якому передається право власності на товар, надається економічна послуга або право власності на активи переходить від резидента даної країни до резидента іншої країни. Будь-яка угода має дві сторони, і тому в платіжному балансі реалізується принцип подвійного запису. Основними статтями платіжного балансу є кредит і дебет.
Кредит — відтік вартостей, за яким повинен бути притік у дану країну, що компенсує попередній відтік. У кредиті відбивається відтік цінностей із країни, за які згодом її резиденти одержують платежі в іноземній валюті.
Дебет — притік вартостей у дану країну, за котрий її резиденти повинні згодом сплачувати, можливо, готівкою, тобто витрачати іноземну валюту.
Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу за визначенням. При цьому усередині платіжного балансу можуть бути виділені декілька частин [14, 164-165].
В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.
Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).
В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (“Ностро” та “Лоро”). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари США за середньомісячним курсом [37].
Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.
Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.
Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.
Товари. Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).
Найвагомішою складовою цих дорахунків (1.2% від обсягів експорту та 3.2% від обсягів імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається з неорганізованого роздрібного зовнішньоторговельного товарообороту, не врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на підставі серії експертних оцінок.
Держмитслужба України надає Національному банку інформацію про кількість легкового автотранспорту, ввезеного фізичними особами на територію України для постійного користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу, що сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів), оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними особами (Постанова Кабінету Міністрів України № 1652 від 13 грудня 2001 року).
Крім того, Держкомстат щорічно проводить вибіркове обстеження вартості товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її в торговельний баланс [37].
Для визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою, використовуються дані та експертні оцінки країн – основних торговельних партнерів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту товарів обліковується за цінами FOB, тобто у вартість товарів включаються витрати на їх транспортування до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантажувальних робіт, які здійснюються на митному кордоні країни-експортера. Згідно ж із методологією складання торговельного балансу, що використовується Держкомстатом, імпорт обліковується за цінами CIF. Тому для формування статті “Імпорт товарів” платіжного балансу загальна сума імпорту зменшується на суму, що дорівнює вартості перевезення територією України та страхування вантажів. З 2003 року коригування вартості імпорту до цін ФОБ здійснюється з використанням даних вибіркового обстеження Держкомстату України щодо вартості страхування і фрахту в імпорті товарів та оцінки вартості транспортування туркменського газу.
Наступна за значенням група дорахунків пов’язана з ремонтом товарів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у статті “Товари” поточного рахунку, тоді як у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів враховується Держкомстатом як послуги.
Експорт та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.
Послуги. Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю “Послуги” Національний банк України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).
Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.