Структура злочинної діяльност
Запорізький національний університет
Кафедра кримінального права і правосуддя
Структура злочинної діяльності. Криміналістична
характеристика
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИННОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………………
1.1. Поняття злочинної діяльності та її види…. ……………………………....8
1.2. Злочин як суспільно-небезпечне діяння………………………………......15
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………………
2.1. Структура злочинної діяльності і
криміналістична характеристика її елементів………………………………………………………
2.2. Особливості злочинної діяльності, що пов’язані з порушенням
податкового законодавства……………………………………………
Висновок………………………………………………………
Список використаної літератури………………..............
Загальні причини злочинної діяльності криються у суспільних суперечностях, які існують як "по вертикалі", так і "по горизонталі". Від початку свого існування й до сьогодні людству властива злочинна діяльність як соціальний феномен, обумовлений об'єктивною реальністю, тому справедливим є вислів: кожне суспільство має таку злочинність і злочинців, яких воно заслуговує. І якщо відійти від нормативного розуміння злочинної діяльності (наявність держави і права як інститутів, що визначають, які діяння є злочинами, а які ні), то можна сказати, що так звана вічна злочинна діяльність, тобто посягання на власність і людину, існувала ще за первіснообщинного ладу і згідно зі звичаями каралася стратою або вигнанням з племені, що було рівнозначно смерті. Ці "вічні" посягання становлять ядро і сучасної злочинної діяльності, незважаючи на зміни суспільно-економічних формацій. Отже, можна погодитися з думкою, що злочинна діяльність вічна. Більше того, з інтенсифікацією розвитку суспільства злочинна діяльність стає дедалі глобальнішим і всеохоплюючим явищем, яке все більше "конкурує" з легальним бізнесом, переплітається з ним, набуває реальної влади. Нині її можна назвати, за висловом Президента України Л. Кучми, "п'ятою владою".
У різні форми кримінальної діяльності потягнулася частина людей, які за нормальних умов цього б не зробили. Цьому значною мірою сприяли безробіття, різке падіння життєвого рівня, наркотизація алкоголізація населення. Особливо небезпечні процеси відбуваються у молодіжному середовищі, яке найбільше вражене безробіттям.
В умовах, коли значна частина населення перебуває за межею бідності або, працюючи, не без складностей зводить "кінці з кінцями", одночасно спостерігаючи, як деякі особи, не відмічені ніякими талантами, "крім кримінальних, на очах збагачуються і стають "поважними людьми", відбувається переоцінка цінностей, у ході якої протизаконна діяльність сприймається як нормальна ділова активність або як неминуча альтернатива чесному, але далеко не" кращому способу життя. В свою чергу найбільш далекозорі представники "нових” українців" намагаються "відмити" не тільки гроші, а й свою репутацію, виступаючи спонсорами благодійних акцій, підтримуючи молодіжні клуби, діячів мистецтва тощо.
На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Цей висновок зробила спеціалізова на міжнародна організація "Трансперенсі інтернейшнл". Такому стану речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в економіку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, формування тіньового сектора економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у бюджетній сфері. Звідси корумпованість чиновницького апарату.
Корупційна діяльність у свою чергу "бумерангом" впливає на погіршення економічного становища в Україні.
Так, на початок 2001 р, було зареєстровано у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62 % — жінки, 32 % — молодь). .Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька разів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщині — 3, Львівщині — 10). Багато людей, які вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей .працює "в тіні" або вже перебуває "на дні" суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди правопорушників.
Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безробіття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у соціальне активному віці. Вищі показники загрожують соціальній стабільності у державі.
Однак важливим політичним чинником злочинної діяльності в Україні є конфлікти, непорозуміння між різними гілками влади, особливо законодавчою і виконавчою, нерозвиненість судової влади. При цьому парадокс полягає в тому, що політики в ажіотажі, викликаному тими чи іншими амбіціями, ніби не помічають (чи не хочуть помічати), що самі стимулюють злочинну діяльність, з якою потім закликають боротися. Представники опозиції до існуючої влади завжди спекулюють на цьому питанні.
Вседозволеність для "верхів" та їх розбещеність відлунюються у широких масах населення, стимулюючи таку ж поведінку пересічних громадян за принципом: якщо їм можна, то чому не дозволено нам.
І, врешті-решт, саме від культури, духовності людини залежить, буде її діяльність суспільне корисною чи злочинною. Важливу роль у цьому відіграє і правова культура громадян. Демонстрування неповаги до закону, прав людини з боку окремих чиновників, непродуманість деяких законів загострює у населення неповагу до правових норм і до влади, породжує, особливо у молоді, цинізм і аморальність. Характерним прикладом може бути ставлення до виконання вимог податкового законодавства.
Заради прибутків насаджується психологія вседозволеності, сексуальної свободи. Скажімо, статеве життя широко демонструється на екранах і в книжковій продукції під приводом того, що це є невід'ємною частиною людського буття.
Широко рекламується проституція, дискутується доцільність її легалізації. Порнографія, хоч формально і визнана предметом злочинної діяльності, фактично широко розповсюджена, в тому числі серед підлітків.
Пряме відношення до стимулювання злочинної діяльності мають пияцтво і наркоманія, яким суспільство протистоїть у нерівній боротьбі, адже асигнування на неї не відповідають ступеню загрози наркотизації країни. Більше того, лунають голоси, що вживання "слабких" наркотиків не згубне для здоров'я людини, що потрібно дозволити їх легальне розповсюдження і це, мовляв, може збити хвилю поширення.
Потрібно зазначити , що криміналістичне вивчення злочинної діяльності за допомогою слідів, що утворилися або залишилися в процесі вчинення злочинів, не забезпечує вирішення завдань боротьби зі злочинністю. Тепер настала необхідність вивчення всіх аспектів виникнення і функціонування злочинної діяльності, як самостійного явища в цілому, так і на рівні здійснення конкретної злочинної діяльності. У зв'язку з цим виникає питання: що саме з цього багатогранного явища повинна вивчати криміналістика, крім прямих безпосередніх слідів злочину? Вичерпний перелік об'єктів і питань дати неможливо. На мою думку тільки криміналістика повинна вивчати у злочинній діяльності усе те, що відбиває і характеризує життєдіяльність і функціонування злочинних співтовариств, груп та окремих злочинців у вигляді будь-яких слідів цієї діяльності, що можуть сприяти вирішенню завдань просування від конкретного злочину і злочинця до виявлення і викриття всієї злочинної структури, що стоїть за конкретним фактом, особою.
Для характеристики основних напрямів криміналістичного вивчення злочинної діяльності зазначимо наступне:
а)система і форми організації злочинних співтовариств, варіанти розподілу функціональних обов'язків, регламентування поведінки членів злочинної організації тощо;
б)прийоми відбору нових членів у злочинну групу;
в)організація навчання "своїх людей" ;
г)тактичні прийоми злочинної діяльності;
ґ) організація і методи здійснення розвідки, прийоми збору інформації, необхідної для здійснення злочинної діяльності ;
д)прийоми виявлення своїх "однодумців" для встановлення "ділових" контактів;
е)характер і зміст міжгрупових відносин і зв'язків злочинних організацій, форми здійснення цих зв'язків, також і міжнародних;
є) використання "відволікаючих маневрів" для створення умов вчинення основної цільової акції або відволікання уваги від конкретних підозрюваних;
ж)система і методи проведення контррозвідки, прийоми виявлення оперативних працівників та агентів, що працюють проти злочинних угруповань, форми і методи ліквідації зайвих членів злочинної організації;
з) способи маскування злочинної поведінки як працюючих у будь-яких організаціях членів злочинного співтовариства, так і непрацюючих;
й) форми і методи здійснення протидії розслідуванню (як прямі - вихідні від підозрюваних, так і непрямі - з боку інших осіб й організацій, наприклад, особливий інтерес до роботи слідчого у конкретній кримінальній справі, його вищих керівників, які раніше подібної уваги справі не приділяли);
і) способи корумпування державних службовців, варіанти здійснюваної допомоги, засоби зв'язку, міри ''контролю" за їхньою поведінкою тощо;
ї) способи споживання-реалізації того, що вдалося добути злочинним шляхом;
й) засоби "відмивання" злочинних прибутків;
к) організація "общака", форми і способи використання його коштів тощо.
Звичайно, наведений перелік, по-перше, неповний, по-друге, не деталізований стосовно кожної позиції. Але він визначає, які нові аспекти діяльності злочинців необхідно вивчати для того, щоб слідчий знав, що саме потрібно виявляти, щоб кожний із них у процесі безпосередньої роботи щодо кримінальних справ не знаходив самостійно шляхи і засоби встановлення повної картини злочинної діяльності.
Викладене і обумовило вибір даної теми курсової роботи. Звернемося ж ближче до самої теми роботи і спробуємо з`ясувати найбільш двозначливі, суперечливі на даний час питання.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - ОРГАНІЗАЦІЇНІ
АСПЕКТИ
1.1. Поняття злочинної діяльності та її види.
Перш за все потрібно з`ясувати взагалі, що таке діяльність. У тлумачних словниках її інтерпретують, як «спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність».1 Отже, поняття «діяльність» обумовлене обов'язковою присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає «спосіб буття», тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.
Діяльність має соціально-
Діяльність - це здійснення суб'єктом певної фізичної або інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей.
Працедіяльність - це різновидність соціальної діяльності, вид і характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені організатор і виконавець злочину.
Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: 1) духовна;
2) матеріальна;
3) виробнича;
4) трудова і нетрудова та різні її підвиди.
Так,
серед духовної розрізняють
У
структурі діяльності
Наприкінці 70—80-х років поширився погляд, відповідно до якого злочинність має системно-структурний характер, є певною системою. Проте й дотепер цей погляд не є загальновизнаним.
Одні автори вважали, що за системного
підходу до дослідження
цього явища має йтися про взаємозв'язок,
взаємозумовленість зло-
чинності та її причин, на думку інших
— про взаємозв'язок злочи-
нів та осіб, які їх вчиняють. Дехто вказував
на взаємозв'язок різ-
них підструктур (елементів) злочинності.
Зокрема, С. Є. Віцин за
значав, що для цього явища характерний
комплекс взаємозалежних
елементів, якими визнаються й окремі
злочини, й види злочинності. Стосовно
останньої вони виступають як
підсистеми. Ці погляди розвивалися у
рамках популярних у той час
методологічних течій системного
підходу та загальної теорії систем.
Мені здається, що ідея про системний
характер злочинності є сумнівною.[10,405]
По-перше, взаємозв'язок, який існує
між її видами, окремими
злочинами не має самостійного характеру,
а є лише відбитком тих
закономірностей функціонування суспільства,
що обумовлюють існування злочинності.
Самі автори цих тверджень визнають, що
конкретні злочини не пов'язані між собою.
Те саме можна сказати про певні види злочинів.
Те, що існує професійна та організована
злочинність, злочинне середовище, що
утворюється на основі зв'язків між особами,
які відбували покарання у місцях позбавлення
волі, не дає достатніх підстав говорити
про злочинність як про систему.
По-друге, прихильники
цієї ідеї надзвичайно широко
трактують
саме поняття "система", відповідно
до якого майже будь-яка сукупність одночасно
існуючих, будь-чим пов'язаних явищ може
розглядатися як система.
Розуміючи умовність і
ії ню, можна констатувати, що найбільш
обгрунтованим і поширеним
тепер є визначення злочинності як
негативного соціального, істо-
рично мінливого правового явища, що
полягає у вчиненні частиною
членів суспільства вчинків, які заподіюють
шкоду іншим членам
суспільства або суспільству в цілому,
відповідальність за які передбачена
кримінально-правовими нормами. .
Злочинність є вкрай неоднорідним явищем.
Діяння, які вона
об'єднує, є схожими тільки за двома загальними
ознаками: всі вони
становлять небезпеку для суспільства
і відповідальність за їх вчи-
-нення передбачена кримінальним законом.
У всьому іншому вони
дуже різноманітні й істотно різняться
між собою. Це зумовлює
необхідність виокремлення різних видів
злочинності. Критерії цього
виділення можуть бути різними і відповідно
існують різні класифікації
злочинів.
За кількістю вчинених злочинів розрізняють первинну (сукупність злочинів, вчинених уперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність. Як особливий її різновид останнім часом виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування).
За статтю
виділяють злочинність
За віком — злочинність дорослих і неповнолітніх.
Також можна
розрізняти злочинність молоді та осіб інших
вікових груп.
За характером
діяння звичайно виділяють корисливу,
насильницьку і
корисливо-насильницьку злочинність.
За іншими критеріями розрізняють сімейно-побутову, вуличну, економічну, або господарську, злочинність, наркозлочинність, посадову та необережну злочинність.
Можна виділити двадцять видів злочинності за главами Особливої частини Кримінального кодексу України.
Такий видовий розподіл допомагає,
по-перше, конкретизувати
вивчення багатьох проблем, а по_друге,
це важливо для вирішення
практичних завдань боротьби зі злочинністю
загалом та окремими її видами.
Якісна зміна злочинності, перетворення її у професійну та організовану ставить перед правоохоронною практикою і наукою завдання розробки і реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, адекватних її новому характеру, змісту і причинам. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що обвинувачення в тому, що "міліція погано бореться зі злочинністю" безпідставне: правоохоронні органи нерідко заслуговують докору за неякісне вирішення своїх конкретних завдань, але основне — це небажання або невміння держави вести боротьбу зі злочинністю всіма необхідними заходами і, в першу чергу, соціально-економічними.
Тому для підвищення ефективності боротьби зі злочинністю необхідно вивчати злочинну діяльність як соціальний феномен, як один з різновидів соціально значимої людської діяльності.
Вітчизняні криміналісти так , як Г.Ю.Манс, І.М.Якімов, С.О. Голунський, Г.К.Рогінській та ін. вказували на два полюи в об`єкті вивчення криміналістики - злочинну діяльність і діяльність з розслідування злочинів. Необхідність вивчення злочинної діяльності відзначає переважна більшість вчених . Проте поняття цієї діяльності вони, як правило, істотно обмежують, зводячи його практично до вчинення окремих злочинів.
Так, В.Я. Колдін зазначає, що злочинна діяльність складає основний зміст події, що розслідується , а О.Ф. Лубін пише: "Злочин - це деякі реальні рухи, дії і операції реальних людей, тобто відповідний тип людської діяльності з її засобами і процедурами, які з позиції кримінального права визнаються протизаконними'' .
А.В. Дулов. підкреслив, що вивчення злочину не тотожне вивченню злочинної діяльності: "З'явилися пропозиції покласти в основу криміналістичного вивчення злочину загальну теорію діяльності і досліджувати цей об'єкт, виділивши в ньому:
1} мотив, мету, установку;
2) способи діяльності;
3) знаряддя і засоби діяльності;
4) результат діяльності.
Щоб вивчити злочинну діяльність, спочатку необхідно виявити і дослідити сукупність матеріальних слідів, об'єктів (елементів), що характеризують злочин як явище, подію. Тільки на такій основі можуть будуватися припущення про сутність злочинної діяльності" . Таким чином використовуючи дуже широкий за своїм змістом термін, багато авторів значно звужують те, що ним характеризується. Р.С. Бєлкін у зв'язку з цим підкреслює: "Якщо вже називати у визначенні злочинну діяльність як предмет пізнання , то варто говорити не стільки про спосіб злочину, скільки про механізм злочину, тобто про систему злочинної діяльності, в якій спосіб злочину - лише одна з ланок" . Але слід зазначити, що не можна вважати тотожним поняття "механізм злочину" і "система злочинної діяльності", оскільки перше містить у собі достатньо повну характеристику того, як відбувається конкретний злочин, а друге повинно охоплювати розкриття того, як існує і діє злочинність у суспільстві на відповідному історичному етапі його розвитку.
Оскільки перед нами стоїть завдання вивчення злочинної діяльності, необхідно уточнити поняття "діяльність" та його зміст. У філософії діяльність трактують як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу і як спосіб існування людини, забезпечення умов її життєдіяльності . При цьому підкреслюється творчий, суспільно корисний характер діяльності . У зв'язку з цим правомірним є питання: чи є злочинна діяльність, антигромадська за своєю суттю, видом людської діяльності? Відповідь, на наш погляд, однозначна — так, оскільки будь-які дії та операції, спрямовані на забезпечення існування людини, пристосування її до життя є різновидність людської діяльності. В.П. Іванов підкреслює: "Скільки б ми не поділяли діяльність як спосіб людського буття на різні її "структурні" одиниці за предметом, способом діяльності і конкретним суб'єктом-виконавцем, такий розподіл у суспільно-історичній перспективі може бути нескінченим, але в результаті завжди виявиться, що будь-яка одиниця буде за своєю природою діяльністю, так як вона є виявленням людського буття" . "Навіть паразитичний спосіб життя, - відзначає Л.П. Буєва, - власне кажучи, не є бездіяльністю, оскільки як біологічно, так і соціально людина не є бездієвою".2
У результаті своєї діяльності злочинці не створюють нічого суспільно корисного, але для свого існування вони змушені активно діяти. Причому їхня діяльність у даний час набула таких масштабів втручання в соціально-економічні умови життя суспільства, коли може загрожувати підвалинам державного життя. Іншими словами, злочинна діяльність - це не тільки об'єктивний соціальний фактор, але і таке явище, з яким, особливо в умовах появи організованої злочинності, держава не може не рахуватися. Зрозуміло, злочинність і злочинна діяльність формуються і визначаються умовами навколишнього середовища (йдеться про їхнє пристосування до цих умов, тому що суспільство нічого не робить цілеспрямовано для їх існування і розвитку), впливають на атмосферу життєдіяльності суспільства. Умовно можна сказати, що злочинна діяльність є своєрідним "стимулом" розвитку суспільства, оскільки змушує шукати і впроваджувати нові форми і засоби свого існування в умовах боротьби зі злочинністю. Це, зокрема, обумовлює завдання прогнозування перспективного розвитку злочинності, щоб мати можливість здійснювати запобіжні заходи .
Будь-який вид людської діяльності проходить в умовах протидії сил природи, державного регулювання . Стосовно до злочинної діяльності, то держава і суспільство вживають цілеспрямованих заходів проти розвитку та самого існування злочинності, що, у свою чергу, змушує злочинців удосконалювати своє "ремесло" прийоми, засоби, методи, організацію злочинної діяльності. Причому в плані засобів діяльності, що використовуються, злочинці, як правило, випереджають правоохоронні органи. Останні постійно змушені діяти в умовах недостатності фінансування (наприклад, керівники слідчих підрозділів забороняють слідчим призначати експертизи, що вимагають значних коштів), а для злочинців нічого недоступного немає.З урахуванням розглянутого можна зазначити, що злочинна діяльність повною мірою відповідає визначенню діяльності як активного впливу соціального суб'єкта на об'єкт, здійснюваного за допомогою визначених засобів (методів, прийомів, знарядь) для досягнення поставленої суб'єктом мети. Тому боротьба зі злочинністю потребує вивчення саме злочинної діяльності як соціального явища і фактора життєдіяльності злочинності, а не тільки окремих складових її частин - злочинних актів. Це важливо не тільки для забезпечення всебічного аналізу даного явища з метою визначення конкретних і реальних заходів боротьби зі злочинністю, але й у силу того, що неповнота пізнання його природи і законів розвитку призвели до поглиблення "професіоналізму" злочинності, появи організованої злочинності, а головне - до різкого зниження результативності й якості боротьби з нею.
1.2. Злочин як суспільно-небезпечне діяння.
Теорія пізнання складає теоретичний фундамент методології окремих наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики зазвичай називають загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв'язків, термінів і понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших часткових учень.
Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і досягнень суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.
У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб'єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.
Все більшого методологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем кримінальної і криміналістичної діяльності (В. П. Бахін, В. С. Кузьмичов, З.І. Кірсанов), теорія механізму вчинення злочину (Р. С. Бєлкін, В. К. Лисиченко, М. С. Карпов), теорія криміналістичної діагностики і прогностики (П. Д. Біленчук, Ю. Г. Корухов, В. А. Журавель), криміналістична теорія спілкування (В. Е. Коновалова, В. Г. Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н. І. Клименко, В. К. Лисиченко, А. О. Фокіна, В. А. Образцов), теорія правової і криміналістичної інформатики (П. Д. Біленчук, В. Д. Гавловський, Р. А. Калюжний, В. Г. Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування (В. В. Бірюков, І. О. Ієрусалімов, М, Я. Швець) тощо. Все це стверджує, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.
Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних та ідеальних слідів доцільно вивчати у світлі діяльності суб'єкта злочину.