Створення інформаційної моделі конфлікту

Міністерство  освіти і науки України 

Мала  академія  наук  України

Комунальний заклад

Луганська обласна Мала академія наук учнівської молоді Стахановська філія  КЗ ЛОМАНУМ

     Психологія 

Конфлікт  в підлітковому середовищі.

Пошук-модель-вирішення 

                                     Автор:

                                     Кіналь Юлія,

                                     учениця 11 класу 

                                     Стахановської гімназії №7

                                     Науковий  керівник:

                                     Булигіна Людмила  Вікторівна,

керівник  учбового центру

м. Стаханова,

тренер-психолог ДОТ «Альбатрос» 

м. Стаханов - 2010

Зміст

Вступ

Актуальність

Довгий  час панувала традиційна точка зору не лише соціологів, але і психологів, що працювали з групами, про те, що конфлікти є негативним явищем для групи і завдання полягає  в їх усуненні.

Сьогодні ж всім відомо про позитивні функції конфлікту, особливо конфлікту усередині малих груп (розвиток групи, діагностика стосунків, зняття напруги, об'єднання групи і ін.). Крім того, при додатковому вивченні конфліктів і дій з їх дозволу можна зробити крок до спеціального штучного проектування і конструювання конфліктів для вирішення завдань розвитку особи в групі і самої групи.

Не дивлячись  на міру вивченої даного явища західними  і вітчизняними дослідниками, більшість  з них обмежують свої дослідження  вивченням внутрішньоособових, міжособових, групових конфліктів , конфліктів в організаціях  і міжгрупових конфліктів між великими соціальними групами (політичні, міжкультурні і ін.).

Також, аналізуючи погляди на явище конфлікту  різних наукових шкіл, досить наглядним є те, що навіть основні визначення мають принципові розбіжності та не поєднуються в єдину теорію.

  Мета дослідження:

Дослідити та проаналізувати  конфлікти у  довгострокових та короткострокових колективах підлітків, скласти інформаційну модель та розробити тренінгову програму медіації конфліктів .

В ході дослідження ставилися наступні завдання:

• проведення діагностичного дослідження міжособових стосунків в підліткових колективах;
• пошук закономірностей та спроба алгоритмізації основних конфліктологічних схем та понять;
• створення інформаційної моделі конфліктів у підліткових групах;
• підбір тренінгових вправ, сприяючих вирішенню конфліктних ситуацій на основі закономірностей та аналізу.

     В ході дослідження використовувалися  наступні методи: вивчення і теоретичний аналіз літератури по  конфліктології і соціології, проведена дослідно-експериментальна робота з даної проблеми.  

Гіпотеза: алгоритмізація основних конфлиіктологічних схем та понять дає можливість створення інформаційної моделі конфлікту, що може стати інструментом практичного вирішення конфліктів .   

     Експериментально  – дослідницька робота проводилася  на базі СГ № 7 міста Стаханова Луганської області у вересні –грудні 2009 року  і дитячого оздоровчого табору «Альбатрос» Генічеського району Херсонської області в червні-серпні 2009 (приклад фотоматеріалів у Додатку 11, часткова підбірка фото-та відео-матеріалів на CD-диску , папка «Фото_Відео»)

1. Теоретичний аналіз проблеми

1. Поняття конфлікту з точки зору різних наукових шкіл

Багаточисельні  конфліктологичні теорії мають камінь зіткнення, пов'язаний з традицією визначення конфлікту. Загальновизнаними, співпадаючими точками зору є наступні ідеї: конфлікт - це форма прояву протиріччя; конфлікт - це форма активної соціальної протидії. У теоретичних концепціях психологів різних наукових шкіл є деякі загальні положення, що дозволяє зробити спробу визначити конфлікт (лат, conflictus - зіткнення) як зіткнення зразкове рівних по силі, але протівоположних по спрямованості тенденцій (мотивів, цілей, дій) учасників взаємодії. Таким чином, як робоче визначення конфлікту може виступити наступне: конфлікт - це найбільш гострий спосіб вирішення значимих протиріч, що виникають в процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту [1].

Конфліктологія - наука про закономірності зародження, виникнення, розвитку, завершення конфліктів будь-якого рівня.

Англійський соціолог Е. Гидденс дав таке визначення конфлікту: “Під конфліктом я маю  на увазі реальну боротьбу між  людьми, що діють, або групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби, її способи і засоби, що мбілізуються кожною із сторін” [2]. Найяскравіше ця позиція представлена в роботах німецьких соціологів Р. Зіммеля, Р. Дарендорфа і американського соціолога Л. Козера. Основне положення теорії конфлікту Г. Зіммеля полягає в тому, що конфлікт  хоча і є одній з форм розбіжності, в той же час є соціалізуючою силою, об'єднуючою протиборчі сторони і сприяючу стабілізації суспільства. Л. Козер в своїй класичній роботі “Функції соціальних конфліктів” підкреслював, що конфлікт несе в собі не лише деструктивну функцію, в нім закладений великий позитивний потенціал [3].Але один з творців сучасної конфліктології, західнонімецький соціолог Р. Дарендорф, в основу соціальних конфліктів поклав саме політичні чинники: боротьбу за владу, престиж, авторитет. Конфлікт, по Дарендорфу, може виникнути в будь-якому співтоваристві, в будь-якій соціальній групі, де є пануючі і підпорядковані. Причиною конфлікту, на думку Р. Дарендорфа і його послідовників, є прагнення до домінування [4].

     Серед напрямів зарубіжних психологічних досліджень конфлікту в першій половині XX ст виділяються :

- психоаналітичне  (3. Фрейд, А. Адлер, До. Хорні,  Е. Фромм);

- социотропне (В. Мак-Дугалл, С. Сигеле і ін.);

- етологічне (До. Лоренц, Н. Тінберген);

- теорія  групової динаміки (До. Льовін, Д.  Креч, Л. Ліндсей);

- фрустраційно - агресивне (Д. Доллард, Л. Берковітц, Н. Міллер);

- поведінкове  (А. Басі, А. Бандура, Р. Сире);

- социометрічне  (Д. Моренно, Е. Дженігс, С.  Додд, Р. Гурвіч);

 - інтеракционістське (Д. Мзс, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

- теорія  структурного балансу (Ф. Хайдер).

  Донедавна, домінуючою вважалася точка зору, згідно з якою конфлікти в організації - річ небажана (доктрина школи Вебера), їх необхідно уникати, а якщо вони все ж таки з'являються, то гасити на ранній стадії, не даючи змоги розвиватися. Конфлікти асоціюються з усілякими негараздами, суперечками, ворожістю, боротьбою і не мають позитивних ознак.

Однак конфлікт, попри негативні риси, відіграє і позитивну роль - сприяє рухові організації вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові. Термін "конфлікт" можна визначити як джерело творчої енергії, якою слід управляти, тобто спрямовувати її у бажане русло.

Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація - тобто, ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Тут вступає у силу ще один з основних законів філософії - закон переходу кількісних змін у якісні. Конфлікт не виявляється доти, поки існуюча ситуація або влаштовує усі задіяні чи зацікавлені сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток ситуації, не володіють достатнім потенціалом (тобто конфлікт прихований).

Конфліктна  ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов'язкових  елементів:

• учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі чи прямо протилежні цілі);

• об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка);

• рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил).

Об'єкт  конфлікту та його учасники у своїй  сукупності утворюють предмет конфлікту, тобто вони розглядаються як необхідні обов'язкові умови виникнення конфліктної ситуації. Інцидент призводить до початку конфлікту, відіграє роль каталізатора. Конфліктна ситуація визначається об'єктивними обставинами, а інцидент виникає випадково, коли створені необхідні передумови.

Типову  схему конфлікту можна узагальнити так:

Усі конфліктні ситуації розподіляються за ознакою  результатів:

а) функціональні - такі, що сприяють ефективній діяль-ності організацій, є позитивними за змістом, містять раціональне зерно та мають еволюційну спрямованість;

б) дисфункціональні - паралізують нормальне функціонування колективу, обмежують перспективи розвитку, не сприяють максимально ефективному використанню власних і залучених ресурсів.

Існує чотири основних типи конфлікту за змістом:

а) внутрішньоособовий (конфлікт вимог).

б) міжособовий. Виникає при будь-якому розподілі: повноважень, ресурсів, робіт, обов'язків, завдань, винагород; а також через несхожість характерів, знань, запитів, кваліфікації, можливостей, кругозору, кола інтересів;

в) між особою та групою. Причини - дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи;

г) міжгруповий.

Якщо  конфлікти сприяють ухваленню обгрунтованих  рішень і розвитку взаємин, то їх називають  конструктивними. Конфлікти, що перешкоджають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають – деструктивними. 80% конфліктів виникає окрім бажання їх учасників. Відбувається це із-за особливостей нашої психіки і того, що більшість людей або не знають про них, або не надають їм значення.

Головну роль у виникненні конфліктів грають так звані конфліктогени.

 Конфлікт – це відкрите протистояння як наслідок взаємовиключних інтересів і позицій. Конфліктна ситуація – це протиріччя, що накопичилися, містять дійсну причину конфлікту. Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

З формули  видно, що конфліктна ситуація і інцидент незалежні один від одного, тобто  жодне з них не є слідством  або проявом іншого. Вирішити конфлікт – значить, усунути конфліктну ситуацію і вичерпати інцидент.

1.2. Стратегії вирішення  конфліктів

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження  та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту.

Р. Блейк  і Дж. Моутон називають п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус, компроміс і вирішення проблеми .

Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Згладжування. Ця стратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен».

Примус. Тут переважають спроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Згідно з Блейком і Моутон, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієш най-сильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступку через право начальника».

 Компроміс. Ця стратегія характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Як відзначають Блейк і Моутон, «такий компроміс означає згоду, тільки щоб уникнути сварки, навіть якщо при цьому відмовляються від розсудливих дій. Такий компроміс - це задоволеність тим, що доступно, а не наполегливий пошук того, що є логічним на тлі явних фактів і даних» [10].

Вирішення проблеми. Це - визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфліктної ситуації. Обговорюючи цей стиль, Блейк і Моутон відзначають, що «...розбіжність у поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей є свої уявлення про те, що правильно, а що ні. Емоції можна усунути лише за допомогою прямих діалогів з особою, яка має відмінний від вашого погляд.

Така  конструктивність у вирішенні конфлікту  сприяє створенню атмосфери щирості, настільки необхідної для успіху особистості і компанії в цілому» [10].

У складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухвалення здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми.

1.3. Алгоритмізація та моделювання конфліктів

     Більшість методів, які застосовуються для діагностики   міжгрупових конфліктів, мають під собою більш сильну математичну основу, ніж методи діагностики між особистих конфліктів, де вважається достатнім використання тестових методик, соціометрії, експерименту. Це обумовлено насамперед тим, что саме між групові конфлікти вважались більш важливими по сукупності причин як соціальних, фінансових так і політичних. То му є сенс розглянути саме ці перевірені методи на предмет того, чи не можна їх використовувати в конфліктах особистих.

Перелік методів: 
Аналіз. Полягає в уявному розчленовуванні досліджуваного предмета на складові частини або ж виділенні ознак предмета для вивчення їх окремо як частини цілого. Наприклад, виділяються структурні елементи конфлікту, робиться аналіз поведінки опонентів -  мотивів, інтересів, позицій, стратегії, тактики тощо. 
Синтез. Метод пізнання, за якого відбувається уявне з’єднання складених елементів досліджуваного предмета і його властивостей, розчленованих у результаті аналізу, і вивченні цього предмета як єдиного цілого. У процесі синтезу розкривається місце й роль кожного елемента в системі, досліджується їхній прояв у предметі як єдність різноманітного. 
Індуктивний метод. Полягає в тому, що загальний висновок робиться з приватних посилок. Наприклад, результати вивчення окремих фрагментів, подій, фактів масштабного конфлікту індуктивно узагальнюються. На цій основі розкриваються загальні закономірності функціонування конфлікту. 
Дедуктивний метод. Полягає у виокремленні часткового висновку із загального положення. У цьому випадку ми від загального, абстрактного повертаємося знову до конкретного, часткового, але не до вихідного положення, а до збагаченого новими знаннями про це конкретне. 
Історичний метод. Полягає у вивченні процесу розвитку конфлікту, починаючи від його виникнення й закінчуючи завершенням. Історичний метод дозволяє вивчити ті конкретні умови й обставини, у яких зароджувався конфлікт, оцінити роль у його розвитку осіб та соціальних груп, проаналізувати на основі різних прикладів форми завершення подібних конфліктів. 
Логічний метод. Включає засоби та способи логічного опису й пояснення конфліктів, засновано на формах мислення й законах діалектичної та формальної логіки. Використання логічних засобів під час опису й пояснення конфліктів дозволяє уникнути помилок у визначенні напрямів запобігання їх виникненню, реалізувати логічно правильну процедуру розв’язання конфлікту. 
Узагальнення. Полягає в дослідженні властивостей, зв’язків і стосунків конфлікту, що характеризують не окремо взятий конфлікт, а цілий клас однорідних у даному відношенні конфліктів. Під час узагальнення важливо вміти виділяти одиничне, властиве тільки цій конфліктній ситуації, і загальне, притаманне цілому ряду конфліктів. 
Порівняльний метод. Припускає зіставлення ряду аспектів конфлікту та з’ясування подібності чи розходження їхніх проявів у різних конфліктах. У результаті порівняння встановлюються розходження в параметрах конфлікту, що дозволяє диференційовано керувати конфліктними процесами. 
Математичне моделювання із залученням сучасних засобів обчислювальної техніки дозволяє перейти від простого нагромадження й аналізу фактів до прогнозування та оцінки подій у реальному масштабі часу їхнього розвитку. Математичне моделювання конфліктів дозволяє замінити безпосередній аналіз конфліктів аналізом властивостей і характеристик їхніх математичних моделей. Наявність модельних описів дозволяє вивчити можливий розвиток ситуації з метою вибору оптимального варіанта їх регулювання. 
В математичну модель конфлікту включаються параметри та змінні його характеристики. Параметри моделі відбивають зовнішні умови та є умовно постійними характеристиками конфлікту, а змінні складові - це характеристики, притаманні конкретному дослідженню. Змістовний та операційний опис використовуваних змінних і параметрів - необхідна умова ефективності моделювання. Для дослідження конфліктів використовують такі типові математичні моделі: 
імовірнісного розподілу; 
статистичні дослідження залежностей; 
марківського ланцюга; 
моделі цілеспрямованої поведінки; 
теоретичні моделі; 
імітаційні моделі. 

1.4. Єдина теорія конфліктів

Єдина теорія конфлікту (ЄТК) - напрям теорії аналізу і вирішення конфліктів, що інтенсивно розвивається Петербурзьким дослідником В. А. Светловим з початку нинішнього століття[7].

     Основним  мотивом, що спонукав до розробки ЄТК, послужив той факт, що сучасна конфліктологія не відповідає жодній вимозі, що пред'являється до наукових теорій. Вона розділена на безліч нічим, окрім загальної назви, не зв'язаних один з одним приватних конфліктологій (політичну, економічну, юридичну і так далі), не має універсальних законів, точно обкресленого круга вирішуваних проблем і спеціалізованих методів їх рішення. Вона використовує поняття конфлікту, засноване на здоровому глузді; її висновки умоглядні і переважно не общезначні. Вона замкнута виключно на проведенні переговорів і посередництві, не маючи серйозного теоретичного обгрунтування цього виду діяльності. Вона ігнорує існування соціально-психологічних концепцій, що аналізують конфлікти в своїх спеціальних термінах, – теорії когнітивного балансу Ф. Хайдера, когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, структурного дисбалансу Ф. Харарі і їх багаточисельні модифікації і модернізації, що об'єдналися в даний час в один загальний напрям «Соціальний мережевий аналіз». Нарешті, вона нехтує не лише математичним обгрунтуванням своїх виводів, але і адаптованими для масового вживання методами і комп'ютерними програмами моделювання і аналізу конфліктів – класичною теорією ігор і її модифікаціями, теорією аналізу конфліктів К. Хайпеля і його групи, теорією драми Н. Ховарда і його однодумців.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній конфліктології конфлікт визначається в основному шаблонно, саме як «зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів суб'єктів взаємодії» або як «найбільш гострий спосіб вирішення протиріч» . Неважко побачити, що обидва визначення логічно і теоретично некоректні. По-перше, ознака «зіткнення» не не є видовим (відмітним), оскільки властивий як конфліктним, так і безконфліктним системам. Завершення конфлікту – вирішення вихідного протиріччя, тобто перехід системи в протилежний до нього безконфліктний стан. Загальною причиною всіх подібних неточностей є явне або неявне ототожнення конфлікту з антагонізмом, що з точки зору універсальної моделі конфлікту представляє  логічну і теоретичну помилку.  ЄТК доводить, що характерною ознакою наявності конфлікту є виникнення в системі ефекту самоподавлення своєї активності. Іншими словами, система конфліктна, якщо її активність носить характер самоподавлення. На сьогодні Єдина теорія конфлікту тільки починає процес систематизації та узагальнення і потребує великої практичної та наукової роботи  особливо в частині математичного апарату та виведення закономірностей.

Саме  тому ця робота – внесок в спроби по-іншому підійти до теорії конфліктів, створивши інформаційну модель між особових конфліктів на прикладі вивчення та алгоритмізації конфліктів в підліткових колективах.  

2. Емпірічне дослідження стратегій та тактики поведінки в підліткових групах

     2.1. Ескпериментальна  база дослідження

       Для вивчення типів поведінки учасників конфліктної ситуації нами було залучено до дослідження  56 учнів 9-11 класів Стахановської гімназії № 7  як прикладу довгострокового колективу і 68 підлітків (13-15 років), які відпочивали в дитячому оздоровчому таборі як прикладу короткострокових підліткових груп.

2. Опис методик та  результати досліджень наведені в додатках до даної роботи.

Для вивчення взаємин в підліткових колективах були використані різні методи дослідження: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод . Серед методик найбільш результативними виявились: 

1.Соціометрія ( Додаток 2)

2. Стратегія поведінки в конфліктній ситуації К. Томаса, адаптований Н.В.Грішиною ( Додаток 3).

3. Діагностика міжособових стосунків Т. Лірі ( Додаток 4)

4. Тактика поведінки в конфлікті (Додаток 5) 

2.3.Особливості конфліктів в постійних та короткострокових колективах

Дослідження проводилося в чотири етапи. 

На  першому етапі (січень-травень 2009 рік): 

1)   визначена проблема дослідження,  сформовані цілі і завдання;

 2) Зроблені основні теоретичні викладки по теорії конфліктів

3) розроблена програма експериментальної роботи;

4) підібрані методики дослідження;

  На другому етапі (червень-липень 2009 рік) :

1) керівником  проекту здійснювалась практична работа по діагностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань  на I-III змінах в дитячому оздоровчому таборі «Альбатрос» (Запорізька область, р. Генічеськ,  Арабатськая стрілка);

2) проводився аналіз ходу експерименту, уточнювалася робоча гіпотеза.

 На третьому етапі (серпень 2009 рік.) :

1. проводилася самостійна робота по діагностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань серед дітей, відпочиваючих   в дитячому оздоровчому таборі «Альбатрос»

 На четвертому етапі (вересень – грудень 2009 рік)

1)проводилась самостійна робота по діаностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань серед учнів Стахановської гімназії №7 (9-11 класи);

2)проводилася обробка і аналіз отриманих експериментальних даних; 

3) створювалась електронна база результатів дослідження та інформаційна модель конфліктів

4) розроблявся та впроваджувався на практиці тренінг «Конфлікт- модель-вирішення»

               Всі результати досліджень та обробки даних по означеним  методикам  зібрані у електронному вигляді та додаються на CD-диску (перелік надано у Додатку 8) 

3. Створення інформаційної моделі конфлікту

3.1. Інформаційний підхід  до вивчення конфліктів

Усі типи конфліктів належать до того класу  явищ, у саморозвитку й дослідженні  яких інформація відіграє ключову роль. 
Можна сформулювати вихідні вимоги, що забезпечують системність інформаційного аналізу конфліктів. Центральною регулятивною ланкою виникнення, розвитку й завершення конфлікту є моделі ситуації, що наявні у психіці учасників конфліктної взаємодії. Ядро конфлікту складає його об’єкт. Він має безліч характеристик. У кожного учасника конфлікту формується власне суб’єктивне уявлення про об’єкт конфлікту, його модель. Єдиним джерелом формування моделей об’єкта конфлікту є інформація. Учасники конфлікту поводяться не відповідно до реального об’єкта конфлікту, а спираючись на його інформаційні моделі. Закономірності формування моделей об’єкта конфлікту в опонентів надзвичайно важливі для розуміння причин боротьби між людьми. В учасників конфлікту формуються інформаційні моделі конфліктної ситуації в цілому; мотивів і можливих дій протилежної сторони в конфлікті; своїх мотивів і можливостей у конфлікті; уявлень інших людей про нього; цілей усіх сторін, що беруть участь у конфлікті, та ін.