"Створення ситуації успіху” у виховному процесі
ЗМІСТ
Поняття "технологія" міцно увійшло в суспільну свідомість у другій половині ХХ ст. і стало своєрідним орієнтиром наукового та практичного мислення. Технологічність є домінуючою характеристикою діяльності людини, означає перехід на якісно новий рівень ефективності, оптимальності, наукоємності освітнього процесу. Технологія – не данина моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення. Важливою рисою сучасного освітньо процесу повинна бути його спрямованість на підготовку учнів не тільки до пристосування, але й до активного засвоєння ситуації соціальних змін; а головний стратегічний напрям реформування світової і вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу.
Одночасно із технологізацією освітнього процесу впроваджується і його гуманізація. Гуманізація шкільної освіти передбачає створення умов, спрямованих на розкриття та розвиток здібностей школярів, їх позитивну самореалізацію. Ця спрямованість грунтується на повазі та вірі в дитину і відображається в цілях шкільної діяльності, її змісті, організації та засобах. Серед сучасних педагогічних технологій особливе місце належить технологіям створення ситуації успіху, які дають змогу гуманізувати процес виховання. Проблема успіху у вихованні за останні роки визначилася як одна з найважливіших і перспективних у педагогічній науці та практиці. Обумовлено це тим, що в сучасних умовах людський фактор розглядається як найголовніший резерв соціального розвитку особистісті.
Проблема успіху є спільною для філософів, соціологів, психологів і педагогів, оскільки це поняття є багатомірним. Його багатомірність обумовлюється багатозначністю, поліструктурністю, поліфункціональністю життя людини, її діяльності.
Для з'ясування філософських аспектів феномену успіху велике значення мають роботи Є. І. Головахи, І. С. Кона, Г. Л. Тульчинського, Л. В. Сохань. Підхід до вивчення успіху в єдності відображуваного, мотиваційного, регуляторного аспектів ситуацій успіху у виховній діяльності окреслили такі відомі дослідники, як К. А. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, А. А. Бодальов, Л. І. Божович, О. В. Запорожець, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, В. М. М’ясищев, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, П. М. Якобсон.
На правомірність включення ситуацій успіху в процес виховання вказували Ю. К. Бабанський, І. Д. Бех, А. С. Белкін, Л. С. Виготський, І. Т. Огородніков, В. О. Оніщук, О. Я. Савченко, І. Ф. Харламов, Г. І. Щукіна та ін.
Але які б складні завдання щодо створення ситуації успіху не стояли б перед сучасною школою, доцільно звернутися до вивчення та використання у практиці деяких технологій створення ситуації успіху у вихованні.
Таким чином, актуальність проблеми недостатня, її теоретична і методична розробка зумовили вибір теми курсової роботи: “Педагогічна технологія “Створення ситуації успіху” у виховному процесі початкової школи“.
Об’єктом дослідження є організація виховного процесу в початковій школі на основі особистісно-орієнтованих технологій.
Предметом дослідження виступає використання технології “Створення ситуації успіху“ у виховному процесі початкової школи.
Метою є розкриття сутності технології “Створення ситуації успіху”.
Відповідно до об'єкта, предмета і мети дослідження визначені такі завдання:
- розкрити сутність технології “Створення ситуації успіху” в початковій школі;
- обґрунтувати та довести роль вчителя у технології “Створення ситуації успіху“ у виховному процесі початкової школи;
- проаналізувати досвід педагогів-класиків з використання технології “Створення ситуації успіху” у виховному процесі.
Методи дослідження: теоретичні - аналіз, синтез, узагальнення, класифікація і систематизація теоретичних даних.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (44), 2 додатків. Основний зміст роботи викладено на 42 сторінках.
Розділ І
Психолого-педагогічна
1.1 Концептуальні положення технології “Створення ситуації успіху”
Народження педагогічної технології “Створення ситуації успіху“ було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею “завтрашньої радості“, а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним “Школі радощів“. Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у вихованні.
З психологічної точки зору успіх, як вважає А. Бєлкін - це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого прагнула особистість в своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, надіями, або перевершив їх. На базі цього стану формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюються рівні самооцінки, самоповаги. У тому випадку, коли успіх робиться стійким, постійним, може початися свого роду реакція, що вивільняє величезні, сховані до пори можливості особистості [3, c. 28].
Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого "дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слухаючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, задовольняючи жагу пізнання". Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого підкорення цій волі, дотримуватися непорушних природних законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнан¬ня, творчого саморозвитку.
Швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав створення "механізму освіти", що дасть змогу кожному підготовленому педагогу, який докладе багато власних зусиль, виховати будь-яку дитину.
Концепція розвитку особистості американського гуманіста К. Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учін¬ня, у процесі якого особистість самостійно розвивається, приносить величезне задоволення, вирішальновпливаючи на особистість людини.
Австро-німецький філософ
і педагог, засновник антропософії
Один із відомих американських вчених, психолог, психотерапевт і педагог, який розробляє методи педагогічного спілкування з дітьми, У. Глассер так само переконаний, що успіх повинен бути доступний кожній дитині. Він прагнув глибше досліджувати проблему задоволення глибинних психологічних запитів дитини в умовах педагогічного середовища. У. Глассер переконаний, що якщо дитині вдасться домогтися успіху в школі, то у нього є всі шанси на успіх у житті [6, c. 67].
Велику
увагу створенню ситуацій
«Успіх» – вдалий вектор розвитку особистості в будь-якому виді діяльності безумовно пов'язаний з усвідомленням та існуванням ситуації успіху. Відомо, що розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона – продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім’ї. Процес становлення людської особистості здійснюється як «саморух» якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда.
Створення ситуацій успіху, на думку Г.А. Цукермана, призводить до співпраці вчителів з вихованцями. В умовах співпраці Цукерман виділив три провідні характеристики дій вихованців:
- Несиметричність взаємодії, тобто дитина, здійснює пошук відсутніх йому знань та вмінь;
- Пізнавальна ініціатива дитини, в процесі виховання учень активний, розуміє, що йому ще треба дізнатися.
На такій же позиції стоїть І. Ф. Харламов. На його думку, сформувати в учнів потребу у вихованні можна лише доброзичливими відносинами між педагогами та вихованцями, заснованими на повазі і вимогливості, а дати дитині можливість відчути себе впевнено, зміцнити почуття власної гідності допоможе ситуація успіху.
Цієї
ж точки зору підтримується А.
Формування культури
життєдіяльності особистості є
найважливішою метою
Ключовими словами цих технологій є: гуманізм, гуманістична парадигма, гуманістична психологія, гуманізація освіти, особистісний підхід в освіті, особистісно орієнтована педагогіка, особистісно орієнтоване навчання, особистість дитини, особистісно орієнтована ситуація, особистісно орієнтовні технології [13].
Мета і завдання особистісно орієнтованої моделі виховання є [13]:
- розвиток дитини
як активної самостійної
- розвиток індивідуальної своєрідності кожного школяра;
- створення умов для самовираження особистості;
- спрямованість на розвиток креативного мислення;
- створення стосунків між учителем та учнем;
- діалогічна цілісність
“особистість учня –
- запровадження педагогіки
співпраці, співдружності,
Основою особистісно
орієнтованих технологій
- гуманізм;
- реалізм;
- діяльність;
- інтегрованість;
- діалогова взаємодія;
- суб’єкт – суб’єктна сутність освітньої діяльності.
Методичні підходи
до організації особистісно
- зосередження на потребах учнів;
- діагностична форма виховання;
- переважання виховного діалогу;
- співпраця між вчителем і учнями;
- ситуація вибору і відповідальність;
- турбота про фізичне та емоційне благополуччя вихованців;
- стимулювання розвитку і саморозвитку учнів.
Мета, завдання і засоби досягнення мети [13]:
- створення умов
для розвитку пізнавальної
- створення атмосфери зацікавленості кожної дитини в роботі класу;
- стимулювання учнів
до висловлювань, до застосування
різних способів виконання
- використання у процесі виховання матеріалу, що дає дитині змогу вибрати найбільш значущий для нього вид та форму виховання;
- оцінка його діяльності
не тільки за остаточним
- заохочення прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, аналізувати методи роботи інших в процесі виховання, вибирати та засвоювати найбільш раціональні форми;
- створення педагогічних ситуацій спілкування, що дає можливість кожній дитині виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного вираження вихованців;
- обговорення у підсумку виховної роботи не лише того, що засвоїли, про що дізналися, а й того, на що сподівалися, що б хотіли виконати ще раз.
Таким чином, ефективність виховання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань. Урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальнішим у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.
1.2 Педагогічний аналіз технології створення ситуації успіху: теоретичний аспект
Народження педагогічної технології «Створення ситуації успіху» було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним «Школі радощів». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.
Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситуацію. До восьмого класу хло-пець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на черговій контрольній роботі він неправильно розв'язав задачу, за що й дістав двійку, хоча іншим учням за таку саму помилку вчителька поставила трійки. Виникла образа на несправедливість, що призвело до повного відвертання від предмета. Якось вчителька сказала: «Я вважала, що ти здібний, а ти...» Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працювати, навчаючись у вечірній школі. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: «Але ж ти здібний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена — справишся!» І учень справився, повірив у себе і вчителів. І як результат цієї віри — вступ до педагогічного інституту на історичний факультет, закінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.
Уже в процесі його педагогічної діяльності з'явилося переконання: якщо не бажаємо «зламати» дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбавляти дитину чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому. Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяльності переросли в певну педагогічну технологію — «Створення ситуації успіху», котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сьогоднішніх школах [6, с. 24].
А.С. Бєлкін вказує, що в основі педагогічної технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання.
Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.
Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.
Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.
Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам, Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.
Головною метою діяльності вчителя, на думку Н.Є.Щуркової є: створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті відбувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подолання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікування радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Технологія «Створення ситуації успіху» виробляє найціннішу людську якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять [7, с. 38].
З педагогічної точки зору ситуація успіху — це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.
Б.С. Вовків дає такі визначення успіху із різних точок зору:
З психологічної точки зору успіх — це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, сподіваннями (з рівнем домагань), або перевершив їх.
З соціально-психологічної точки зору успіх — оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності.
Констатований успіх — школяр фіксує досягнення, радіє йому. Успіх відбувся, створив у дитини чудовий настрій, дав їй можливість пережити радість визнання, відчуття своїх можливостей, віри у завтрашній день.
Очікування особистості — перебування особистості у стані припущення, надії, сподівань, що щось станеться, з'явиться.
Передбачений успіх — дитина очікує на успіх, сподівається на нього. В основі такого очікування можуть бути і обґрунтовані надії.
Ситуація — поєднання зовнішніх та внутрішніх щодо суб'єкта умов, які спонукають його до будь-яких дій.
Ситуація успіху — поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху — це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості.
Стан неадекватного оптимізму — проявляється у значній переоцінці своїх сил, можливостей. Основою такого стану може бути щире переконання учня в поєднанні потреб та можливостей. Невідповідність справжнього стану справ уяві про них рано чи пізно призведе до гірких розчарувань.
Стан тривожного очікування — такий стан дитини, при якому вона перебуває в постійному стресі очікування події, невідомої за результатом. Він виникає не миттєво, а формується поступово, підсвідомо, в результаті постійного нашарування будь-яких невдач, конфліктів, попередити або швидко ліквідувати які не вдається. Тягне за собою зміну попередньої поведінки та сприйняття особистості.
Узагальнювальний успіх — очікування успіху стає поступово стійкою потребою.
Успіх — це удача в діяльності, досягнення якихось результатів, суспільне визнання особистості. Залежно від того, ким і як підготовлений, чим вмотивований, як підтримуваний, він може бути очікуваним та неочікуваним, підготовленим та непідготовленим, короткочасним та тривалим, періодичним та частим, миттєвим та стійким, направленим на подальше життя дитини [29, с. 69].
На думку Л.В. Ткачук, передумови до пошукової поведінки, що з ними народжується людина, можуть надалі як розвинутися в процесі індивідуального розвитку людини, так і бути знищеними.
Низький рівень знань
учня або нездатність виявити
ці знання перед учителем можуть призвести
до покарання моральним
Найтяжчі наслідки пов'язані з установками, за яких причину безпорадності учень приписує своїм особистим якостям, як незмінним і таким, що однозначно впливають на всі форми життєдіяльності. Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієнтуючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів.
Однією з основних умов становлення особистості є серйозне ставлення до самого себе як до людини з самого раннього віку, а це неможливо без серйозного та поважного ставлення до дитини з боку авторитетних для неї дорослих, якими є і шкільні вчителі. Тільки особистісно орієнтоване навчання дає можливість кожному учню реалізувати індивідуальні особливості, розвинути свою пошукову активність, відійти від навченої безпорадності.
Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки.
Для створення ситуації успіху на своїх уроках Башинська О. І. часто використовувала такі висловлювання:
- Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...
- Саме ти і міг би зробити таку справу...
- І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного.
- Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про...
- Починай же! Ти це добре зробиш!
- Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!
Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» за А.С. Бєлкіним включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів [27, с. 48].
У цій педагогічній технології він умовно розділив всіх учнів на групи, які і розглядатимемо надалі.
Категорія учнів «Надійні» — це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності — в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями категорії "Надійні" спеціальної методики не потрібно.
Категорія учнів «Впевнені» — здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.
Учні третьої категорії — «Невпевнені» — цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії «Невпевнені» залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.
Категорія учнів «Зневірені» — це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію «попелюшки». Педагогам, які працюють з категорією дітей «Зневірені», слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист [8, с. 7].
«Здійснена радість»
Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, то-му що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зусилля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім одноразово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.