Суб'єкти адміністративного права
Відкритий міжнародний університет
розвитку людини
«Україна»
Курсова робота
з дисципліни: Адміністративне право
на тему: «Суб'єкти адміністративного права»
Допущено до захисту «__» _____
Виконала:
Студентка 2-го курсу:
Заочної форми навчання
За спеціальністю:
правознавство
Групи ЗПЗ-21
Перевірила:
_________________
Бровари-2008
Зміст
Вступ.
1. Поняття суб'єктів адміністративного
права:
1.1 суб'єкти права в сфері соціального управління; 5
1.2 суб'єктивні адміністративно-правові
зобов'язання.
2. Громадянин як суб'єкт адміністративного права:
2.1 статус громадянина в адміністративно-правовій сфері; 8
2.2 суб'єкти адміністративного права в процесі; 10
3. правовий статус суб’єктів як суб’єктів адміністративного права:
3.1 адміністративна правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів; 12
3.2 адміністративно-правовий
статус громадянина;
3.3 адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без
громадянства;
3.4 спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних
суб'єктів;
4. способи захисту прав громадян; 22
4.1 право громадян на адміністративну скаргу; 23
4.2 право громадян на судовий захист; 26
4.3 право громадян на відшкодування
збитку.
Висновок
Перелік використаних
джерел
Вступ
У суспільстві існує багато різних за своїм характером відносин, з поміж яких правові відносини займають особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Такими суб'єктами, тобто безпосередніми учасниками відносин є індивіди, організації, органи держави та соціальні спільності. Найбільшу питому вагу серед учасників правовідносин, зокрема адміністративно-правових займають індивіди - фізичні особи, з поміж яких виділяють:громадян даної держави; іноземців; біпатридів і апатридів.
Актуальність даного
Мета даного дослідження поляга
Ступінь рорзробленості. Поняття фізичних осіб як учасників відносин та їх характеристики належять до ключових понять адміністративного права. Вивчення проблеми правового статусу фізичних осіб знаходиться в сфері наукового інтересу багатьох вчених - представників як загально- теоретичної науки так і науки адміністративного права.
Актуальність теми "фізичні особи як учасники адміністративних відносин" та наявність проблемних моментів у розроблених раніше положеннях обумовили доцільність написання даної роботи.
Об'єктом дослідження є адміністративно-правова категорія фізичних осіб та її основні характеристики.
Дані питання досліджувались методом аналізу, оглядовим, системним, порівняльним методами на основі науково-теоретичної бази з урахуванням положень діючого законодавства.
Структура курсової роботи включає вступ, основну частину, висновки та перелік використаних джерел.
- Поняття суб'єктів адміністративного пр
ава.
В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, що здатен надані права реалізувати, а покладені обов'язки виконувати.
З даного визначення виходить, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права по своїх особливостях потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинний мати комплекс соціальних передумов, які дозволяють надати йому суб'єктивні права й обов'язки.
До таких обов'язків (соціальних передумов) належать: зовнішня відокремленість, що характеризується наданням системостворених ознак; особистісність у суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступу в особі однієї людини - особи; здатність виражати чи здійснювати особисто бажання у відносинах з державою, чи державне бажання в процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. «Претендент» здобуває статус суб'єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові корені, робить його носієм прав і обов'язків, що реалізуються останніми в сфері державного керування.
Таким чином, соціальні особливості створюють комплекс передумов, що свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, переробляють «претендента» на суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління. До першого відносяться загальні норми для всіх суб'єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення в органи влади з пропозиціями); до других - норми, що реалізуються тільки даним суб'єктом (н-д., норми, що визначають права податкової міліції). Потенційна здатність мати права й обов'язки в сфері державного управління (адміністративна правоздатність) реалізувати надані права й обов'язки в сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта, є складовими адміністративної правосуб'єктності. Стиснуті характеристики такі:
Адміністративна правоздатність - це здатність суб'єкта мати права й обов'язки в сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо мова йде про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну особу - з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється –з
моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту припинення діяльності і ліквідації підприємства, установи, організації, але якщо мова йде про фізичну особу, то з моменту смерті.
Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки в сфері державного управління. Складовими дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.
Адміністративне законодавство України донині не передбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка з приводу її можливості вже має місце. Не виділяючи за юридичними особами адміністративної відповідальності, законодавець установлює для них матеріальну й іншу відповідальність, що кваліфікується як «методи адміністративного характеру» (Закон України «Про національну раду з питань телебачення і радіомовлення» від 25 вересня 1997 р.). Таку відповідальність доцільніше було б визначити терміном «відповідальності в адміністративному порядку».
Отже, адміністративна деліктоздатнІсть укладається в здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб -відповідати в адміністративному порядку, включаючи матеріальну.
1.1 Суб’єктивні права в сфері державного управління
Суб'єктивні права в сфері державного управління -це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'єкта правовідносин. Таким чином, суб'єктивні права в сфері державного управління такі:
Можливість визначеного поводження;
Можливість, надана особі, що володіє адміністративною правоздатністю й адміністративною дієздатністю;
Можливість, надана з метою задоволення його Інтересів у сфері державного управління і вирішення завдань, що стоять перед ним;
Поводження, що реалізується в правовідносинах;
Поводження у визначених рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливого поводження) є зловживання правом;
Існують тільки в зв'язку з відповідним юридичним зобов'язанням з боку іншого суб'єкта правовідносин і без виконання цього зобов'язання не
можуть бути реалізовані;
Реалізація прав гарантується державним примусом, це ж стосується носія кореспондуючого зобов'язання;- Мають юридичну природу, оскільки надаються адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою.
Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфері державного управління є суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно зв'язані і не можуть існувати один без іншого, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні Існування зобов'язань поза правами і навпаки прав поза зобов'язаннями позбавлено якого-небудь сенса.
- Суб’єктивні адміністративно-правові зобов’язання
Суб'єктивні адміністративно-правові зобов'язання -це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра необхідного поводження в правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю державного примуса. Суб'єктивні адміністративні обов'язки в сфері державного управління такі:
- необхідне, належне поводження;
- можуть покладатися тільки на праводїєздатну особу;
- покладаються в інтересах інших осіб;
- існують у правовідносинах;
- не можуть існувати поза зв'язком із суб'єктивними правами в сфері державного управління;
- реалізація забезпечується державним примусом;
- мають свої межі, міру;
- мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються застосуванням державного примусу.
У сфері державного управляння суб'єктивні права й обов'язки мають як загальні ознаки, так і ознаки які дозволяють їх розмежовувати.
Поєднує їх загальна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність границь у поводженні (і те й інше є мірою), приналежність особам, що мають адміністративну правоздатність, наявність державних гарантій.
Відмінність закладена в тім, що:- права реалізуються в інтересах їхнього власника, а обов'язки в інтересах інших осіб;- права - це міра можливого поводження, а обов'язки - міра належного поводження.
Необхідно розмежувати поняття «суб'єкта адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником
правовідносин. Якщо громадянин не робить адміністративних
правопорушень, то він не
є суб'єктом адміністративно-
Громадянин України, що знаходиться
за кордоном, може теоретично ні в яких
адміністративно-правових відносинах
не приймати участі, тобто не бути їх
суб'єктом, але, суб'єктом адміністративного
права він є, оскільки йому як громадянину
адміністративно-правові норми
Важливо виділити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати визначене бажання як учасник конкретних управлінських відносин. Орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.
Адміністративне право забезпечує правосубєктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніше, крім системи суб'єктів якої-небудь іншої галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їхнього апарата, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо-розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права необхідно виділити і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні і т.д. Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня не однакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то з'ясується, що вона має різницю в залежності від статі, віку, стану здоров'я (не усі можуть призиватися на військову службу, надходити в навчальні заклади). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці згідно з Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р.Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як і на інші організації, покладаються зобов'язання дотримуватися пожежних, санітарних і інших загальнообов'язкових норм і правил (витрати на електроенергію, сплата оренди).
Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими якостями.
- Громадянин як суб'єкт Адміністративного Прав
а.
2.1 Статус громадянин в адміністративно-правовій сфері
Серед суб'єктів Адміністративного Права особливе місце займає громадянин. Мається на увазі громадянин, не наділений владними-розпорядницькими функціями, працюючий в організаціях або не працюючий (учень , пенсіонер). Такі громадяни не завжди знаходилися в орбіті державної діяльності, включалися в сферу адміністративно-правового регулювання, але далеко не однаковим образом.
Як уже відзначалося, ХVII-ХІХ ст. характеризується відносинами владного веління держави і його органів до підданих, підвладних. їх права були невеликі. Не випадково навіть наприкінці XIX ст. становище людини в адміністративно-правовій сфері найчастіше розглядалося через призму «дозволів влади». Мова йшла про обмеження особистої недоторканності, про публічне забезпечення непрацездатних.
Адміністративно-правовий статус громадянина трактувався і сприймався, насамперед, як проголошення і забезпечення його участі в державному управлінні. Зрозуміло, конституційна й адміністративна правосвідомість і має свою специфіку в різних країнах, облік якої дозволяє уникнути механічного копіювання норм, процедур і структур.
Суспільні перетворення, що відбуваються нині в нашій країні, приводять до зміни адміністративно-правового статусу особистості. Це зв'язано, по-перше, з офіційними і конституційними ознаками, урахуванням і захистом прав і свобод людини - найважливішим обов'язком держави і її органів. Людина, її права і свободи є вищою цінністю.
По-друге, відбувається різке підвищення ролі закону в регулюванні статусу громадян, їхніх прав, обов'язків і відповідальності. Саме закон служить головним «гарантом нормовстановлення» у даній сфері відводячи підзаконній правотворчості скоріше правозастосовувальний і зміст, що забезпечує.
По-третє, адміністративно-правовий статус громадянина нині виявляється значно повно. Розширюється спектр його регулювання в багатьох сферах економічного, політичного і соціального життя. Звичайно, і органів, посадових осіб, зобов'язаних сприяти їхньої активності в цій сфері.
По-четверте, істотно підвищується роль закону і суду в охороні прав громадян. Відповідно повинна видозмінюватися тактика діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб.
Сказане дозволяє охарактеризувати адміністративно-правовий статус громадянина. Бахрах Д.Н. зв'язує його з громадянством і вважає за можливе вести мову про три категорії громадян, про дві категорії іноземних громадян і особах без громадянства.
І все-таки характеристика загального адміністративного статусу громадян не дана. Вона може бути така: адміністративно-правовий статус громадянина України є встановлені законом та іншими правовими актами
права, обов'язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволення публічних та особистих інтересів завдяки діяльності державних органів. Причому регламентуються й охороняються як індивідуальні права громадян, що зближує їх із процедурами приватного права, так і публічні права і їх "колективні вираження".
Випливаючи з цієї логіки, ми виділяємо тепер адміністративно-правовий статус як загальний, базовий для своєї сфери, і види адміністративно-правових статусів, що опосередковують різноманітне правомірне поводження громадян. Але які? Відповідаючи на це питання, Бахрах виділяє спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб'єктів, виходячи із соціальної ролі останніх. Це - статус членів адміністративних колективів, статус суб'єктів адміністративної опіки, статус жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом, статус суб'єктів дозвільної системи.
Виділимо інші види адміністративно-правових статусів громадян, виходячи з такого критерію, як характер їхньої гарантованої діяльності: Перший - загальногромадянський статус у справах керування державними справами. Другий - функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють свої інтереси і потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб і посадових осіб. Третій - що партнерськи сприяє, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі. Четвертий - охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхніх прав і законних Інтересів як в адміністративному і судовому порядку, так і заходами суспільно-політичного впливу.
Зараз же підкреслимо сильний вплив міжнародно-правових принципів і норм на адміністративно-правові доктрини, правотворчість і практику національних держав.
У цікавлячій нас сфері найважливіше значення мають наступні положення Загальної декларації прав людини: - кожна людина, де б не знаходилася, має право на визнання її правоздатності (ст.6);-усі люди рівні перед законом і мають право, без всякого розходження, на рівний захист від якої б то ні було дискримінації (ст.7);- кожна людина має право на ефективне відновлення в компетентних національних судах, у випадках порушення, його основних прав, наданих йому Конституцією чи Законом (ст.8); -ніхто не може бути підданий свавільному арешту, чи затримці, вигнанню (ст.9);-кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи за посередництвом вільно обраних представників (ст.21); -кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні.
Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити своє вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, що повинні проводитися при загальному виборчому праві шляхом таємного голосування чи за допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують волю голосування.
Важливі положення для адміністративно-правової сфери ми знаходимо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.
Розвиток своєрідного "міжнародного адміністративного права" виявляється в нормах про права громадянина в рамках конституційного і адміністративного процесу й особливо помітно в документах Ради Європи.
Назвемо конвенції про захист цивільних прав і основних свобод (1950р.); Конвенцію про захист особистості в зв'язку з використанням автоматизованих персональних баз даних (1981 р.); резолюції про юридичну допомогу в цивільних, комерційних і адміністративних справах (1976 р.); про захист особистості (1977 р.); про юридичну допомогу і ради (1977р.). Показові рекомендації про застосування дискреційних повноважень адміністративною владою (1980р.); про міри, що полегшують звертання до юстиції (1981р.); про одержання інформації від публічної влади (1986р.); про публічні зобов'язання (1984р.); про адміністративні процедури, що впливають на велику кількість людей (1987р.); про забезпечення судового захисту по адміністративних справах (1989р.); про адміністративні санкції (1991р.).
Таким чином, подібні міжнародні адміністративно-правові процедури дуже вагомі. їх використання в державній практиці дуже актуально, тому що сприяє активній реалізації громадянами своїх прав у відносинах з адміністрацією і їхньому надійному захисту. Безсумнівно, просочування адміністративно-правового статусу громадян нормами конституційного і міжнародного права має величезне значення. їх не можна ігнорувати як у правотворчості, так і в адміністративному правозастосуванні.
Примітною тенденцією є підвищення ролі закону в регулюванні функціонально-клієнтських прав громадян у різних сферах. Причому підзаконні і відомчі акти до деякої міри відходячи убік, зберігаючи своє значення як кошту забезпечення реалізації прав громадян.
2.2 Суб'єкти Адміністративного Права в процесі.
Ще одним різновидом адміністративного статусу громадян є їхня участь, що партнерськи сприяє, у діяльності органів виконавчої влади. По суті справи, у всіх нормативних правових актах, присвячених статусу цих органів, міститься їхній обов'язок втягувати в державне управління і сприяти їхній участі в розгляді і вирішенні питань, віднесених до ведення відповідних органів. Звичайно, тут не обійтися без обопільного бажання обох сторін. Працівники державних органів повинні практично робити громадян своїми партнерами, а громадяни повинні знати, чим і як вони можуть допомогти у виконанні функцій того чи іншого органа, і охоче це робити.
Зрозуміло, у такому процесі участі громадян і самореалізації ними своїх прав є і соціально-психологічні, і юридичні аспекти. Психологи виділяють реакцію (позитивну чи негативну) на імпульси органів, участь у їхнє діяльності, власне електоральне поводження, пряма дія, участь у позаіпституціональних рухах, а також апатію, бойкот.
Видозмінюється і статус громадян. У правових актах і в практичній діяльності існує чимало таких форм «статусної участі» громадян у діяльності державних органів, коли вони здобувають деякі властивості. Мова йде про більш широкий доступ у ці органи, про участь у підготовці питань, в аналізі службової інформації, у розгляді проектів рішень, у контрольних заходах.
Назвемо найбільш розповсюджені форми участі громадян, що партнерські сприяє:
а) у складі колегій міністерств, держкомітетів, обласних адміністрацій;
б) як члени науково-технічних, координаційних, експертно-консультативних та інших рад;
в) у складі міжвідомчих комісій;
г) як члени суспільно-тематичних комісій - тимчасових чи постійних;
д) як «суспільних службовців» - позаштатних інспекторів, інструкторів, експертів, стажистів, і т.п. у структурі тих чи інших державних органів;
е) у складі підрозділів, що діють цілком на суспільних початках, прикладом яких були суспільні відділи виконкомів місцевих рад.
3 Правовий статус суб’єктів як суб’єктів адміністративного права.
3.1 Адміністративна правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів.
Адміністративно-правовий статус України встановлюється, насамперед Конституцією, актами органів представницької влади. У формуванні й особливо в реалізації складових даного статусу прав і обов'язків значна також роль органів виконавчої влади. Уряд, міністерства, губернатори видають чимало нормативних актів, що надають визначеним категоріям осіб пільги, закріплюють процедури діяльності різних інспекцій, установлюють правила (полювання, дорожнього руху і т.д.)
3.2Адміністративно-правовий статус громадянина
Загальний адміністративно-правовий статус індивіда прийнято називати статусом громадянина. До 1992 р. усі вчені слідом за законодавцем розрізняли три різновиди громадян: громадяни України, іноземці й особи без громадянства.
Як непорозуміння можна розглядати думку А.В. Смирнова, який, аналізуючи норму, що встановлює відповідальність громадян за те, що вони ведуть облік доходів, стверджує, що " особи без громадянства до вказаної відповідальності не можуть бути притягнені,то му що вони не є громадянами". (Смірнов А.В. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства. М. 1995. С 44.).
Звичайно, всередині кожної з названих родових общинностей є особливості. Так, Адміністративно-правові статуси постійно проживаючих в Україні і тимчасово прибулих іноземців не ідентичні.
У залежності від ступеня зв'язаності громадянина при реалізації їм своїх прав можна розрізняти 6 ступенів (ступіней) свобод:
1. Повна свобода.
2. Свобода, пов'язана з обов'язком повідомлення суб'єктів влади (явочний порядок реалізації прав).
3. Свобода, пов'язана з обов'язком реєструвати дії.
4. Свобода, обмежена обов'язком одержувати дозвіл. Суб'єкт влади зобов'язаний розглянути заяву, відмовлення в реєстрації може бути оскаржене у судовому порядку.
5. Свобода, обмежена дискреційними повноваженнями влади при видачі дозволів на здійснення прав. 22 С.С. Олексієв цей варіант взаємовідносин влади з громадянами називає "виключним вирішувальним