Суб’єкти господарського права та їх характеристика
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний
факультет
Кафедра: Правового регулювання
економіки та правознавства.
Курсова робота
з дисципліни «Господарське Право»
на тему
«Суб'єкти
господарського права та їх характеристика»
Виконав:
Студент групи ПР-45
Вавришин А. І.
_____________
(підпис)
Керівник курсу:
доц. Труфанова Л.М.
____________
(підпис)
Оцінка:__________________
Тернопіль 2011
План
Вступ
Розділ 1.Поняття та ознаки суб'єкта господарського права
Розділ 2 . Види суб'єктів господарського права.
Розділ 3. Утворення та державна реєстрація суб'єкта господарювання. Установчі документи.
Розділ 4. Припинення діяльності суб'єкта господарського права.
Висновки
Список використаної літератури
Зміст
Вступ ………………………………………………………………. 4
Розділ 1. Поняття та ознаки суб'єкта господарського права ..6
Розділ
2 .Види суб'єктів господарського права.........................
Розділ
3. Утворення та державна реєстрація суб'єкта
господарювання. Установчі документи.……….................
Розділ
4.Припинення діяльності суб'єкта господарського
права.........................
Висновки …………………………………………………………. 24
Список
використаної літератури……………………………..
26
Вступ
Становлення
та розвиток ринкових відносин у змішаній
економіці Україні, створення інфраструктури
ринку, поява нових організаційно-правових
форм господарювання, включення економіки
України у світовий комерційний оборот
вимагають переосмислення теоретичних
основ діяльності підприємств як суб'єктів
господарювання.
Суб'єкти господарського права як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу суб'єктів господарського права та підвищення ефективності їх господарювання є невід'ємним елементом стратегії розвитку правової системи України.
На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм суб'єктів господарювання породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України.
Правовий статус суб'єктів господарського права регулюють Господарський та Цивільний кодекси України, що вступили в дію з 1 січня 2004 року, інші закони та численні підзаконні нормативно-правові акти, які враховують особливості положення певних видів суб'єктів господарювання.
Прийняття Господарського кодексу України як кодифікованого нормативно-правового акту слугувало подальшому розвитку законодавства, поєднанню приватноправових методів правового регулювання на паритетних засадах з публічно-правовими, однак прийняття Господарського кодексу України не вирішило всіх проблем, пов'язаних з правовим положенням суб'єктів господарювання. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність комплексного наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб'єктів господарювання.
Вищевикладеним
зумовлюється актуальність теми курсової
роботи.
Мета цієї роботи -- порядок і основні
етапи створення суб'єктів господарського
права, висвітлити їх правові ознаки охарактеризувати
основні види субєктів .
Для
досягнення цієї мети були поставлені
та вирішені наступні завдання:
- дослідити сутність суб'єкта господарського
права;
- визначити види та основні організаційно-правової
форми суб'єктів господарського права;
- проаналізувати особливості утворення
та припинення суб'єктів господарювання,
а також відповідну державну реєстрацію
цих подій.
Об'єктом курсового дослідження є сукупність господарських відносини, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення суб'єктів господарського права.
Предметом дослідження є правовий статус суб'єктів господарювання.
Заслуговують на увагу роботи вчених, присвячені правовому статусу господарюючих суб'єктів, стану та проблемам господарського законодавства України, а саме: О.Г. Апанасюк, І.А. Балюка, І.В. Булгакова, А.А. Бутирського, З.С. Варналія, О.М. Вінника, В.М. Гайворовського, Л.В. Голяк, Л.А. Жука, І.Л. Жука, Г.Л. Знаменського, Ю.М. Крупки, О.О. Мельника, В.С. Мілаша, П.О. Повара, А.Я. Пилипенка, Б.М. Полякова, В.С. Щербини, О.Г. Юшкевич та багатьох інших дослідників.
Розділ 1.Поняття та ознаки суб'єкта господарського права.
Згідно до Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єкти господарювання з'ясовуються в ньому через поняття «учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність». Оскільки господарська діяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовими рамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різні відносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, тобто - суб'єктами господарських правовідносин, суб'єктами господарського права.
В науці існує декілька підходів до розуміння поняття «Суб'єкти господарювання».
Відповідно до ст. 55 ГК України «Суб'єктами господарювання визнаються» - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [2; 192].
«Суб'єкти господарювання» - виробник, його уповноважений представник, імпортер, розповсюджувач відповідної продукції.
Суб'єкт господарювання має відповідати таким ознакам:
- суб'єкт господарювання є учасником господарських відносин;
- функціонування в сфері господарювання (або безпосереднє здійснення господарської діяльності, або обмін товарів, або управління цими процесами);
- наявність господарської правосуб'єктності -- це визнання державою за особою або об'єднанням осіб якості:
- мати господарські права і нести юридичні обов'язки;
- відповідати за зобов'язаннями в межах свого майна (крім випадків передбачених законодавством).
- нести юридичну відповідальність за неналежне виконання суб'єктом прав та обов'язків;
- володіння майном господарського призначення. Це майно складає матеріальну базу господарської діяльності суб'єкта, а отже повинно відповідати ряду вимог:
- за своїм складом та обсягом воно повинно відповідати цілям, характеру і змісту діяльності господарюючого суб'єкта;
- майно повинно бути відокремлено від майна інших суб'єктів;
- майно повинно бути закріплено за суб'єктом господарювання на відповідній правовій підставі (титулі). Таким титулом може бути або право власності, або право оперативного управління чи право господарського відання. Правовий титул фіксується в право установчих документах господарюючого суб'єкта;
Однією з ознак є така, що суб'єкти господарювання мають відокремлене майно.
Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх як суб'єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками [8; 622].
Для юридичних осіб визначених законодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситься засновниками, не повинна бути меншою за встановлену відповідним законом.
Щодо фізичної особи - підприємця законодавство не передбачає положень, безпосередньо регулюють відокремлення майна, що використовується нею для зайняття підприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Винятком з цього є положення ст. 54 Цивільного кодексу України , яка передбачає, то якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна [3; 397].
Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію є право власності, право господарського відання, право оперативного управління та право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовані відповідно ст.ст. 134, 136, 137 та 138 ГК [2; 192].
Ще однією ознакою є така, що суб'єкти господарювання несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, як юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Фізична особа - підприємець за Господарським і Цивільним кодексами України відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення Крім того, ч. 2 ст. 52 ЦК містить положення, відповідно до якого фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна [3; 397].
На підставі ч.1, 13 ст. 58 ГК слід також додати таку важну ознаку, як обов'язкову державну реєстрацію суб'єкта господарювання.
Частина 2 статті 55 ГК наводить неповну класифікація видів суб'єктів господарювання, що включає:
- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України ,державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Розділ 2 .Види суб'єктів господарського права.
Згідно чинному законодавству ст. 2 Господарського кодексу «Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [2].
Головне значення статті 2 ГКУ полягає в тому, що в ній вперше у господарському законодавстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всі згадані у цій статті «учасники» поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господарювання».
Можна
сподіватися, що воно не стане зайвим як
у самому господарському законодавстві,
так і в практиці його застосування.
Узагальнення, про яке йшлося вище, не
позбавляє юридичної специфіки кожний
різновид учасників відносин у сфері господарювання.
Питанню правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей (Розд. II «Суб'єкти господарювання»)[9; 832].
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
До них відносяться :
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Чимало статей Г К України присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання. За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов'язані саме з такою діяльністю.
Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.
Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Законодавець визначив, що держава, а також органи державної влади не є суб'єктами господарювання, оскільки це суперечило б цілям держави, закріпленим у Конституції України. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України [11; 400].
Зміст законодавчого припису кореспондує з положенням, закріпленим у ст. 2 Г К, -- органи державної влади та органи місцевого самоврядування зазначені не як суб'єкти господарювання, а як учасники відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1].
Ці конституційні обмеження волі держави у сфері господарювання створюють межі її правосуб'єктності. Вона обмежена цілями, заради яких існує держава (цільова правосуб'єктність). Держава бере участь у господарському обороті не у своїх інтересах, а з метою найбільш ефективного відправлення влади, що визначає сутність правоздатності держави, тобто остання, вступаючи у господарський оборот, повинна додержуватися свого призначення.
Особливості участі в господарському обороті органів місцевого самоврядування зумовлені тим, що в силу конституційних норм місцеве самоврядування в Україні забезпечує самостійне вирішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження комунальною власністю. Органи місцевого самоврядування не входять у систему органів державної влади, але можуть бути наділені законом окремими державними повноваженнями з передачею необхідних для їх здійснення матеріальних і фінансових коштів.
Створювані державою, її органами та органами місцевого самоврядування юридичні особи можуть мати господарську правосуб'єктність, однак і в цьому разі держава та органи місцевого самоврядування не повинні виходити за межі своїх конституційних цілей.
Конституція України передбачає встановлення особливостей набуття права власності і його припинення залежно від того, у чиїй власності перебуває майно: громадянина, господарської організації, держави, її органів чи органів місцевого самоврядування. Однак у будь-якому разі такі особливості можуть встановлюватися тільки законом (п. 7 ст. 92 Конституції) [1].
Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього поняття. Тому слід скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства, а саме у Законі України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. Стаття 1 цього Закону визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього стає зрозумілим, що Кодекс, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб -- організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або не господарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо) [7].
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 p. ст.1 «споживач» - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника [6].
До учасників господарських відносин входять громадяни, громадські та інші організації, які здійснюють щодо суб'єктів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Зміст організаційно-господарських повноважень, а також коло суб'єктів таких повноважень можна визначити за допомогою ст. 176 ГК «Організаційно-господарські зобов'язання».
Організаційно - господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно господарських повноважень, унаслідок яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а певна сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку [13; 264].
Розділ 3. Утворення та державна реєстрація суб'єкта господарювання. Установчі документи.
Відповідно до господарського законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація її суб'єктів, а для окремих видів діяльності -- ліцензування. Питання державної реєстрації суб'єктів господарювання регулюються ст. 58 ГКУ та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р.[5]
Основне призначення державної реєстрації:
1. державний облік суб'єктів підприємницької діяльності;
2. збір публічно-достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище;
3. здійснення контролю за законністю виникнення, зміни та припинення правового статусу підприємця.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця [5].
Відповідно до закону державний реєстратор -- посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці наділений такими повноваженнями:
1. проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
2. проводить резервування найменувань юридичних осіб;
3. передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;
4. формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;
5. здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;
6. оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;
7. проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців;
8. проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями;
9. звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи власник, уповноважений ним орган чи особа особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:
1. рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи;