Сучасні аспекти дослідження суб’єктів регіонального управління
36
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Сучасні аспекти дослідження суб’єктів регіонального управління
1.1. Діяльність місцевих державних адміністрації як суб’єктів регіонального управління 6
1.2. Державна служба як соціальний інститут ………………………………...…13
Розділ 2. Вирішення проблем кадрового забезпечення органів регіонального управління 16
2.1. Напрямки удосконалення державної кадрової політики у сфері державної служби 16
2.2. Система професійного навчання державних службовців, як елемент підвищення ефективності управління 24
2.4. Поліпшення якості роботи управлінських кадрів 29
Висновки та пропозиції 33
Список використаних джерел 35
Вступ
Державна регіональна політика покликана передбачати створення ефективно діючої системи влади та управління в центрі і в регіонах, фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення останніх на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів.
Разом з тим державна регіональна політика має надати динамізму регіональному соціально-економічному розвитку через більш повне залучення ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу і кооперації праці. Це, у свою чергу, передбачає підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення поточних і перспективних проблем територій.
Сьогодні особливості взаємовідносин центру і регіонів визначаються помітною активізацією місцевих інтересів. Для їх захисту використовуються як механізми представницької демократії, так і відкрите чи приховане лобіювання в структурах державної влади. За цих обставин особливого значення набуває завдання забезпечення загальнодержавних інтересів, вирішення якого неможливе без напрацювання відповідних теоретичних та практичних засобів і механізмів. Відтак останніх помітно бракує.
Взаємовідносини між центром і регіонами щодо регіонального розвитку мають будуватися на довгостроковій основі, із законодавчим визначенням засад державної підтримки регіонів. Процес децентралізації влади у сфері відповідальності і повноважень повинен супроводжуватися процесом розподілу фінансових ресурсів між державним та місцевими бюджетами. Йдеться про надання місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування таких доходних джерел, які дозволять їм самостійно фінансувати виконання покладених на них функцій та завдань.
Актуальним регіональним аспектом роботи з кадрами є формування дійового кадрового резерву. Ось лише деякі цифри, які свідчать, що ця робота часто-густо носить формальний характер.
Серед голів районних державних адміністрацій особи віком від 30 до 40 років складають лише 10 %. У той же час кожен третій заступник голів обласних та районних держадміністрацій – передпенсійного віку. Це є свідченням того, що у кадровому корпусі намітився небезпечний розрив між поколіннями.
Наслідком такого підходу до формування кадрового резерву є його низька дієвість. Не випадково у нинішньому році із 107 призначених керівників місцевих державних адміністрацій у кадровому резерві перебували лише 28 відсотків.
Недостатньо активно використовується система конкурсного прийому на державну службу. Причин цьому чимало, починаючи від незадовільного стану соціального захисту державних службовців, невисокого престижу державної служби. А результат один – велика плинність кадрів державних службовців. При цьому кількість вибулих з державної служби у зв'язку з досягненням граничного віку, за скороченням штатів чи у зв'язку з ліквідацією установ складає лише третину, решта вибуває з інших причин, у тому числі й через усвідомлення своєї професійної непридатності.
Нове поповнення державної служби складає щорічно понад 20 %. Особливо висока плинність кадрів відзначається на посадах 7 категорії. Значна частина новопризначених службовців перебуває на державній службі лише 2-3 роки. За останні 5 років у центральні і місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування прийшло близько 1,2 тисячі висококваліфікованих працівників – магістрів державного управління. Разом з тим 204 випускники Української Академії державного управління (понад 17 відсотків магістрів держуправління) не працюють на державній службі.
Висновок з вищенаведеного один: слід кардинально поліпшити роботу по формуванню кадрового резерву державних службовців. Зусилля мають бути спрямовані насамперед на підбір і підготовку кадрів з новим мисленням, людей сміливих, здатних брати на себе відповідальність за ситуацію в регіоні, вміло вирішувати соціально-політичні проблеми.
У загальному контексті вдосконалення державної служби цей підхід переплітається з проблемами децентралізації, наближення до громадян рівня прийняття рішень, які безпосередньо зачіпають їх інтереси. У цілому це означає поворот державної служби до наших громадян.
Саме таку позицію слід покласти в основу кадрового аспекту регіональної політики і через її призму розглядати проблеми, що пов'язані з кадровою політикою в регіоні.
Одне з пріоритетних завдань – забезпечити стабілізацію керівного складу регіональних органів влади. Адже саме по їх роботі люди оцінюють владу, саме вони мають нести повну відповідальність за стан справ на підвідомчих територіях. Неприпустимо, коли перша особа в регіоні нехтує довірою вищих органів влади, неспроможна виконувати покладені на неї функції чи зловживає службовим становищем.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження проекту управління є соціальні аспекти управління.
Предмет дослідження – суб’єкти регіонального управління та проблеми їх кадрового забезпечення.
Метою курсової роботи є дослідження суб’єктів регіонального управління та проблем їх кадрового забезпечення.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
– висвітлити теоретичні засади дослідження суб’єктів регіонального управління;
– дослідити проблеми кадрового забезпечення органів регіонального управління.
– дослідити напрямки удосконалення державної кадрової політики у сфері державної служби
– поліпшити якість роботи управлінських кадрів
Інформаційною базою роботи є :
– Журнали
– Книги
– Інтернет
Розділ 1. Сучасні аспекти дослідження суб’єктів регіонального управління
1.1. Діяльність місцевих державних адміністрації як суб’єктів регіонального управління
Виконавча влада на місцях здійснюється головним чином місцевими – обласними і районними, а також Київською і Севастопольською міськими – державними адміністраціями.
З червня 1997 р. прийнято Закон України "Про місцеві державні адміністрації". Організація та порядок діяльності місцевих органів виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим мають певні особливості, які мають бути відображені в окремих законах.
Згідно із ст. 118 Конституції України склад місцевих державних адміністрацій формується головами місцевих державних адміністрацій, які, у свою чергу, призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів.
Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президента і Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, тобто районні держадміністрації – обласним держадміністраціям, обласні держадміністрації – Кабінету Міністрів. Вони також підзвітні і підконтрольні відповідним органам місцевого самоврядування (радам) у частині повноважень, делегованих їм цими радами (частини 3-7 ст. 118 Конституції України").
Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, владні повноваження яких реалізуються одноособове їх керівниками – головами. Голова місцевої державної адміністрації формує її склад, до якого входять голова місцевої державної адміністрації, його перший заступник, не більше трьох заступників, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів [7,С.358].
Перший заступник голови обласної державної адміністрації призначається на посаду головою облдержадміністрації за згодою Прем'єр-міністра України, а заступники голови облдержадміністрації – за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром. Керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів облдержадміністрацій призначаються на посади головами облдержадміністрацій за погодженням з керівниками відповідних державних органів виконавчої влади [18,С.254].
У районних державних адміністраціях перші заступники і заступники голів цих адміністрацій призначаються на посади головами райдержадміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів облдержадміністрацій. Керівники структурних підрозділів райдержадміністрацій призначаються на посади їх головами за погодженням з керівниками відповідних структурних підрозділів облдержадміністрацій.
Голови місцевих державних адміністрацій у межах виділених бюджетних асигнувань затверджують структуру і штатний розпис цих адміністрацій та положення про їхні структурні підрозділи. Для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій їх голови можуть утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на строк повноважень Президента. У випадку обрання нового Президента голови державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до сформування Кабінету Міністрів та заявляють про свою відставку в день набуття чинності повноважень новосформованого Кабінету Міністрів України.
Дострокове припинення повноважень голови місцевої державної адміністрації згідно з Конституцією можливе у випадку, якщо орган місцевого самоврядування на відповідній території, тобто обласна чи районна рада висловить недовіру голові, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо ж недовіру голові місцевої державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про відставку голови (частини 9 і 10 ст. 118 Конституції України).
Голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів адміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку
Голови місцевих державних адміністрацій одноособове приймають рішення шляхом видання розпоряджень і несуть за них відповідальність згідно із законодавством [7,С.185].
Проекти розпоряджень нормативного характеру мають підлягати обов'язковій юридичній експертизі у відповідних структурних підрозділах місцевих державних адміністрацій, а також обговоренню на засіданнях колегій місцевих державних адміністрацій.
Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку і набувають чинності з моменту їх реєстрації. Акти, що стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набувають чинності з моменту їх оприлюднення.
Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті у межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо законом чи самими актами не встановлено іншого строку введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також при потребі оприлюднюються.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції і законам України, іншим актам законодавства, можуть бути скасовані Президентом, Кабінетом Міністрів або головою державної адміністрації вищого рівня.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій за обсягом наданих повноважень відповідає основним завданням їх діяльності. Вони полягають в тому, що місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території: виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додержання іфав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони навколишнього середовища, а в місцях компактного проживання національних меншин і корінних народів також програм їхнього національного та культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних та районних бюджетів; взаємодію з органами місцевого самоврядування [11,С.485]..
Зміст компетенції місцевих державних адміністрацій визначається віднесенням до їх відання вирішення у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, таких питань місцевого життя:
– забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
– соціально-економічного розвитку відповідних територій;
– бюджету, фінансів та обліку;
– управління майном, приватизації та підприємництва;
– науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; – використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього середовища;
– зовнішньоекономічної діяльності;
– оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
– соціального захисту населення, праці та заробітної плати, а також в інших галузях (сферах), визначених законами.
Для виконання своїх завдань і функцій місцеві державні адміністрації мають право:
– здійснювати контроль за станом додержання Конституції та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, а у разі виявлення порушень входити з поданням до цих органів про усунення відповідних порушень;
– одержувати необхідну статистичну інформацію та інші необхідні для здійснення своїх повноважень дані від державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій;
– порушувати питання про дострокове припинення повноважень відповідних рад, сільських, селищних і міських голів згідно з чинним законодавством;
– залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій;
– надсилати Президенту, Кабінету Міністрів, іншим органам виконавчої влади "вищого рівня пропозиції з питань вдосконалення чинного законодавства і практики його реалізації у сфері державного управління;
– приймати акти з питань, віднесених до компетенції місцевих державних адміністрацій;
– відповідно до законодавства укладати угоди і договори;
– здійснювати інші функції та повноваження згідно з чинним законодавством [7,С.365].
Поряд з цим Президент за поданням Кабінету Міністрів у межах визначених Конституцією та законами України може додатково передавати (делегувати) місцевим державним адміністраціям повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Така передача має супроводжуватися наданням їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення таких повноважень.
Органи місцевого самоврядування на відповідних територіях – обласні та районні ради – також мають право делегувати окремі свої повноваження місцевим державним адміністраціям. Останні здійснюють делеговані їм повноваження з метою забезпечення місцевих інтересів населення району чи області і несуть відповідальність за їх реалізацію.
Місцеві державні адміністрації у частині здійснення ними делегованих повноважень підзвітні і підконтрольні відповідним радам.
Місцеві державні адміністрації при здійсненні своїх повноважень у сфері управління взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими центральними органами. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів, сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.
Голови місцевих державних адміністрацій, насамперед обласних. Київської і Севастопольської міських, взаємодіють з міністерствами та іншими центральними органами в процесі управління структурними підрозділами цих адміністрацій, що перебувають у "подвійному" підпорядкуванні. Тому управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
У разі визнання міністерством, іншим центральним органом незадовільною роботи відповідного управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або їх керівників міністр чи керівник іншого центрального органу звертається з відповідним вмотивованим поданням до голови місцевої державної адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації зобов'язаний розглянути це подання і не пізніше як у місячний термін дати обґрунтовану відповідь або прийняти рішення.
У стосунках місцевих державних адміністрацій з окремими міністерствами, іншими центральними органами, які мають територіальні органи в областях і районах (міліція, служба безпеки, оборона), їх взаємовідносини мають більш незалежний характер. Керівники таких територіальних органів міністерств, інших центральних органів підзвітні і підконтрольні головам місцевих державних адміністрацій лише з питань здійснення повноважень цих адміністрацій.
Голова місцевої державної адміністрації має право порушувати перед міністерствами, іншими центральними органами вмотивовані питання про відповідність займаній посаді керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший центральний орган має у місячний термін дати обґрунтовану відповідь або прийняти рішення.
Взаємовідносини обласної та районних місцевих державних адміністрацій характеризуються тим, що обласні державні адміністрації у межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на їх вимогу звітують перед ними.
Обласні державні адміністрації наділені широкими контрольними повноваженнями. Голови облдержадміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду, актам Президента, Кабінету Міністрів, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральний органів. У свою чергу керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів облдержадміністрації мають право скасовувати накази керівників відповідних управлінь, відділів, інших структурних підрозділів райдержадміністрації, що суперечать законодавчим актам України
Голова облдержадміністрації наділений правом заохочувати та ставити питання про відповідність голів райдержадміністрацій тощо. За результатами роботи районної державної адміністрації голова обласної державної адміністрації може застосовувати встановлені законодавством заходи заохочення до посадових осіб районної державної адміністрації. За наявності підстав, передбачених законодавством, голови обласних державних адміністрацій можуть порушувати питання перед Президентом і Кабінетом Міністрів про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів районних державних адміністрацій [7,С.156].
Місцеві державні адміністрації на підвідомчій території мають плідно взаємодіяти з органами місцевого самоврядування, зокрема, у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядати та враховувати у своїй діяльності пропозиції органів місцевого самоврядування.
При цьому місцеві державні адміністрації не мають втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень.
Для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні підприємства та організації.
Найважливішу увагу місцеві державні адміністрації мають приділяти стосункам з громадянами, що мешкають на відповідній території, зокрема, сприяти громадянам у реалізації ними їх конституційних прав, свобод та виконання конституційних обов'язків. Громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні конкретних питань, що належать до відання місцевих державних адміністрацій. Їхні посадові особи зобов'язані розглянути звернення громадян і протягом місячного терміну дати обґрунтовану відповідь та вжити необхідних заходів.
1.2. Державна служба як соціальний інститут
Державна служба — це механізм здійснення цілей та завдань держави. Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким інститутом, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна життєдіяльність суспільства, а державний апарат слугує потребам суспільного розвитку.
Державна служба має стати повсякденним каналом зв'язку держави та народу, їх взаємодії, а також виступати лідируючою силою суспільства. Подібний підхід здатний забезпечити тільки такий державний апарат і такий його персонал, який зможе обгрунтовано висувати зрозумілі для людей норми поведінки та праці, організовувати та регулювати соціальну активність громадян, домагатися змін і відстежувати їх соціальну ефективність. Державна служба має поєднувати конституційне зафіксовані наміри та цілі держави, його структури, відношення та зв'язки з кадровим потенціалом держави, втілювати їх в суспільне життя.
З урахуванням висловлених міркувань щодо суспільного призначення державної служби визначаються основні завдання державної служби.
Одним з основних завдань є охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Це викликано тими обставинами, що в останні роки знизилася роль багатьох політичних інститутів, а державна служба залишається конкретним місцем, де громадянин стикається з політикою.
Наступне завдання державної служби — досягнення стійкості засад цілісності держави. Державний апарат поряд з виконанням вимог Конституції та законів України має виконувати акти органів виконавчої влади. Вагомим завданням державної служби є забезпечення ефективності діяльності державних органів на основі постійного вдосконалення функціонування апарату, впровадження нових досягнень науки, прогресивних методів вирішення управлінських завдань.
Як соціальний інститут державна служба являє собою історично стійку форму організації спільної діяльності осіб, що перебувають на службі держави.
У спеціальній літературі служба розглядається як суспільно-корисна діяльність щодо здійснення управління, його забезпечення, обслуговування людей.
Державна служба тісно пов'язана з усіма іншими інститутами суспільства. Вона тільки тоді виконує соціальну функцію, коли будується на правовій основі, є по суті не тільки соціальним, а й державно-правовим інститутом, що надає їй особливого правового характеру.
Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд особливостей, властивих їй як соціальному інституту [6,С.358].
По-перше, вона являє собою тільки властиву їй сферу професійної діяльності. Усім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів.
По-друге, як сполучна ланка між державою і громадянином державна служба покликана захищати права та інтереси громадян. Конституція України у ст. З проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Із змісту цієї статті випливає, що державна служба в Україні повинна бути зосереджена на втіленні і захисті інтересів особи. Це конституційне положення є визначальним стрижнем у діяльності державних службовців, незалежно від службового статусу.
По-третє, державна служба як суспільне явище є чимось більшим, ніж діяльність державних службовців і органів управління. Це і своєрідна форма відображення суспільних зв'язків і відносин, показник міри гуманності, людяності існуючих у суспільстві порядків.
По-четверте, державна служба не просто відбиває суспільні зв'язки і відносини. Вона має соціальну орієнтацію, спрямовану на наближення конституційного ідеалу правової, демократичної держави до об'єктивної реальності.
По-п'яте, державна служба не тільки правова, а й етична система. Формуючи правосвідомість громадян, вона, разом із тим, виступає носієм належної моралі, моральних цінностей, орієнтує державних службовців і громадян на дотримання моральних норм, правил людського співжиття [14,С. 160].
Як соціальний інститут державна служба має свою об'єктивну історію. Вона свідчить про причетність її представників до славних діянь нашого народу. На жаль, протягом сторіч громадська думка недооцінювала роль чиновників, тоді як чиновництво покликано бути своєрідним двигуном суспільного прогресу. Усе викладене вище демонструє інституціональний характер державної служби.
Слід зазначити, що державна служба являє собою професійну сферу діяльності державних службовців як особливої соціальної групи суспільства. Вона є одним з найважливіших соціальних інститутів, має ряд властивостей, що дозволяють їй бути стрижнем забезпечення повноважень органів державної влади.