Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Сучасні аспекти методології економічної науки

Вступ.

1. Сутність та завдання методології економічної науки.

2. Методи дослідження сучасної економічної науки.

3. Ефективність застосування сучасних методів дослідження в економічній науці.

4. Напрями удосконалення методів дослідження економічної науки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблеми широкого спектра економічних дисциплін взагалі, логіки та методології їх вивчення зокрема, завжди були гостродискусійними. В економічній науці, як і в решті наукових дисциплін, є питання, на які іноді вкрай складно або й зовсім неможливо дати однозначну відповідь, яку було б сприйнято якщо не всіма, то хоча б більшістю опонентів. Серед них - питання про структуру сучасної економічної науки, внутрішню логіку та співвідношення окремих її напрямів, методологію і методику дослідження економічних процесів і явищ.

У контексті нашої розмови постають дві групи проблем - логіки й методології самої економічної науки і логіки й методології її вивчення та викладання. Щоб одразу ж уникнути найпоширенішої помилки наших дискусій, позначимо позиції щодо методології, логіки і методики, яку дуже часто ототожнюють з методологією.

Під "методологією" ми розуміємо основоположні (фундаментальні) світоглядні позиції, на яких базується (як на фундаменті!) уся конструкція (система) будь-якої науки.

Під "методикою" розуміють спосіб (метод) дослідження явищ природи, сукупність конкретних прийомів, засобів та інструментарій, якими користуються для вивчення процесів і явищ.

Ускладнення соціально-політичних та економічних процесів у сучасному світі вимагає релевантності їх аналізу і пояснення як у наукових дослідженнях, так і в системі викладання суспільних дисциплін. Хаотичність економічних перетворень на теренах колишнього Радянського Союзу, експансія принципово нової системи економічних знань спровокували неадекватність наукового сприйняття фундаментальних теорій, концепцій та моделей, внаслідок чого виникають різноманітні стимули до проведення необґрунтованих соціальних експериментів, що має наслідком незліченні суспільні збитки. Тому принципового значення набувають опанування світової спадщини у сфері філософії та методології наукового пізнання економічних явищ і процесів, а також систематизація тих наших знань, які стосуються сучасної економічної дійсності.

Однією з найгостріших проблем економічної науки нашого часу є формалізація норм методології дослідження та універсалізація методики викладання системи суспільних наук.

Сучасна методологія порівняння економічних систем повинна ґрунтуватися на міцній теоретичній основі. Для цього, на нашу думку, необхідно виявити особливості економічної діяльності та економічної свободи в умовах відкритого суспільства та відкритої економіки і окреслити контури теоретичної парадигми прогресу. Новітня методологія порівняння економічних систем повинна спиратися на дослідження низки взаємопов'язаних теоретичних проблем: від висвітлення проблеми людини, економічної діяльності як головного чинника еволюції і трансформації економічних систем до обґрунтування контурів економічного і соціального прогресу на порозі третього тисячоліття. При цьому методологічною домінантою у дослідженні, порівнянні сучасних економічних систем в умовах глобалізації та істотного зростання уваги до екологічних проблем повинні бути цивілізаційний підхід і постіндустріальна парадигма.

Фундаментом концепційних засад дослідження економічних систем є комплексний, системний підхід до їх розуміння як складних утворень, що визначають всю багатоелементну архітектуру суспільного ладу. Основоположними ідеями наукового аналізу є ідеї гуманізації, "олюднення" сучасної економічної теорії, оскільки, на наше глибоке переконання, зрозуміти генезис, суть та рух економічних систем чи здійснити їх типологізацію і порівняння, збагнути передумови формування національної економічної системи України на порозі третього тисячоліття неможливо без комплексного вивчення економічних систем у взаємозв'язку з проблемами місця і ролі людини, її діяльності, економічної та екологічної культури, соціальних та політичних інституцій, культурологічно-етнічних процесів у національній економіці. Як слушно зазначає Д. Чистилін. "...теорія, яка вивчає "суспільний" розвиток, стане справді суспільствознавчою тоді, коли до сфери її уваги разом з економічними проблемами потраплять проблеми соціальні" [1. с. 48].

1. Сутність та завдання методології економічної науки

Опис філософських концепцій будови світу, на основі яких формуються провідні наукові теорії, дослідження і пояснення вибору принципів, методів, Інструментів системи теоретичних обґрунтувань, вивчення психологічних та соціологічних детермінант зародження, розвитку і добору наукових гіпотез - ось далеко не повний перелік функцій сучасної методології науки. Цей розділ, що займається проблемами наукового пізнання, способів суджень і методів їхнього обґрунтування, користується водночас позитивним і нормативним підходами. Нормативний характер передбачає пояснення вибору способів побудови теорій та оцінки релевантності обґрунтування їхніх концептуальних положень. Позитивізм методології економічної науки полягає в описі існуючих структур, логіки організації, методів та інструментів дослідження рушійних сил економічної системи суспільства.

Характерна особливість будь-якої науки - пошук абсолютної істини, незалежно від тих наслідків, до яких вона приводить. Адже чиста істина, як правило, дає найцінніші результати в практичній діяльності 6. Використання логічного апарату всієї сукупності наукових теорій про способи доведень та спростувань дає можливість перейти від істинних вихідних положень до істинних наслідкових суджень.

"Предметом науки є факти, пов'язані із взаємодією об'єктів, їхні відношення та закони". На цьому незаперечному твердженні Платона ґрунтуються усі складові системи наукового пізнання. Факти реальної дійсності поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні не залежать від волі індивідів, а отже, закони їхнього функціонування мають статичний характер і можуть бути чітко сформульовані та точно визначені. Суб'єктивні факти, навпаки, достатньо довільні і чималою мірою детерміновані чинниками психологічного характеру. Зрозуміло: що стосується природних фактів реальної дійсності, то наука може лише сформулювати судження і подати пояснення за допомогою системи об'єктивних законів. Проте щодо суб'єктивних фактів наука здійснює пошук закономірностей, завдяки яким можна пояснити зв'язки між цими фактами в певних, заздалегідь окреслених рамках. Це означає, що формулювання та пояснення суб'єктивних закономірностей дозволяє опрацювати методи управління досліджуваними фактами.

Підкреслюємо існування фундаментальної різниці між суб'єктивними фактами, що виникають внаслідок дій індивідів у відношенні до речей, та фактами, що виникають у процесі взаємодії самих індивідів. Така різниця вносить відповідні розходження у трактування суб'єктивних закономірностей функціонування індивідів. Завдання першої категорії законів - пояснити підпорядкування функціональної специфіки матеріальних і нематеріальних благ функціональним цілям індивідів. Завдання другої категорії законів є більш складним, адже воно включає різносторонні морально-етичні аспекти координації поведінкових характеристик індивідів, групових об'єднань і суспільства в цілому. Таким чином, принципова різниця між фактами реальної дійсності і відповідний розвиток філософії науки дали змогу здійснити великий поділ системи наук на природничі, технічні, гуманітарні, суспільні і, що не менш важливо, визначити методологічні взаємозв'язки між ними [11, c. 9-10].

Відвести економіці належне місце в системі наук можна виключно на основі аналізу сфери функціонування фактів, які визначають предмет економічних досліджень. Подана нижче логіка формування сучасної економічної науки сформульована виходячи з позитивного ретроспективного аналізу еволюції предмета економічних досліджень у ході генезису7 наукового пізнання економічної системи суспільства.

Починаючи з давньогрецьких мислителів економіка розглядалась як розділ філософії моралі, а предметом аналізу слугували морально-етичні принципи ведення господарської діяльності. Метою таких досліджень було визначення нормативних морально-етичних законів ведення господарської діяльності, які б узгоджували поведінку суб'єктів господарювання із суспільними інтересами.

Розвиток філософської думки в середні віки досить важко піддати ґрунтовному аналізу, проте ті розпорошені частинки знань, які можна здобути з джерел епохи Відродження, свідчать, що навіть в умовах зрощення релігії і науки допитливий людський розум формував розробку потужного методологічного апарату схоластичної логіки - логіки семантичних висловлень, що спирається на систему постулатів і відповідних методів переконання. Незважаючи на сталість рамок предмета економічних досліджень, такі зміни в методологічних підходах значною мірою посилили роль суспільної філософії у процесах формування морально-етичних норм суспільства.

Новим проривом наукового пізнання став великий розкол у теології, зумовлений загостренням суперечностей у структурі філософських поглядів томістів і номіналістів. Як наслідок, відбулося розмежування науки і релігії, що сприяло розробці фундаментальних принципів наукового аналізу, якими користувалася пізніше більшість класиків економічної науки.

Перші спроби переформулювати предмет економічної науки сталися на етапі меркантилізму, в рамках якого на авансцену висувалася могутність держави. Економічне забезпечення цієї могутності реалізовувалося через суспільне багатство, під яким розуміли запас дорогоцінних металів та коштовностей.

Остаточне виокремлення економічної науки зі складу філософії та її формування як самостійного розділу наукового пізнання більшість учених пов'язують з виходом у світ праці А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Детальне вивчення праць фізіократів (Ф. Кене, Ж.-К. Гурне, Д. де Немура, М. де ла Рівьєра, А. Р. Ж. Тюрбо) переконує в ідентичності формулювання предмета економічної науки як науки про суспільне багатство 10. У цьому аспекті слід звернути особливу увагу на проблему вибору методології дослідження. І справді, постає закономірне запитання: під яким кутом зору розглядати факти, пов'язані із суспільним багатством? З позиції іманентних його функцій? З позиції джерел його примноження? Чи з позиції найсправедливішого його розподілу в суспільстві? Кожне з поставлених запитань фіксує об'єкт досліджень різних сфер пізнання [8, c. 45-46].

Виходячи з наших досліджень процесів диференціації та інтеграції науки, що дозволили встановити існування залежності розвитку її загальних методів від розширення сфер аналізу окремих розділів, можна зробити висновок про вплив на методологію, якою користувалися фізіократи та класики політичної економії, стрімкого прогресу методів математичного аналізу, пов'язаних з ім'ям І. Ньютона. Сприйняття економічної системи А. Смітом, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сеєм та їхніми послідовниками можна порівняти з вивченням об'єктів у теорії механіки того часу, яке за відсутності чіткого розмежування фактів, пов'язаних із суспільним багатством, зумовило пошук універсальних об'єктивних економічних законів усіх сфер її функціонування.

У цій праці немає потреби занурюватись у дискусію щодо слушності такого підходу, бо це відвело би нас вбік від досліджуваної проблеми. Зауважимо лише, що то були перші кроки на шляху відокремлення сфери аналізу економічної теорії від філософії моралі, до мистецтва прийняття економічних рішень, а зрештою - до сфери чистої науки.

Мабуть, не викличе заперечень той факт, що обмін, виробництво й особливо розподіл багатства перебувають у функціональній залежності від волі індивідів, а отже, досить сумнівною є універсалізація положень класичної теорії щодо цих фактів. Неможливість провести глибокий економічний аналіз у рамках концепції верифікаціонізму та "системи природничих об'єктивних законів" привернула увагу представників Лозаннської школи до філософії науки. Використання принципів фальсифікаціонізму поряд із чітким розмежуванням економічних фактів реальної дійсності дозволило визначити місце економічної теорії у системі суспільних наук і поділити її на три складові - чисту, прикладну та соціальну економіку.

Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в упорядкуванні знань стосовно всієї сукупності взаємозв'язаних елементів економічної системи суспільства, у виокремленні шляхом аналізу одноманітних причинно-наслідкових або функціональних схем. "Взірцевість" природничих наук, а особливо фізики, накладала відбиток і на методи аналізу неокласичної теорії. Так само як і будь-який з розділів природничих наук, неокласична економічна теорія ґрунтується на досвіді, з якого методом абстракції формулюються і визначаються ідеалізовані елементи, що апріорі ляжуть в основу майбутніх гіпотез, теорем та доведень. Елементи, які у своїй сукупності утворюють складні явища, в реальному житті практично ніколи не зустрічаються ізольованими. Але в процесі дослідження індустріального суспільства необхідною умовою були пошук усієї різноманітності прояву факторів, що утворюють певний складний феномен, і відповідне використання логічних процедур для простеження їхніх взаємозв'язків.

Ідеалізованим елементом чистої економічної теорії стала цінність блага як внутрішньо властива функція суспільного багатства. Аналітична увага представників Лозаннської школи економіки Л. Вальраса, В. Парето та ін. була сфокусована саме на дослідженні суб'єктивних законів обміну. Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в пошуку одноманітних функціональних залежностей у поведінкових характеристиках індивідів стосовно обміну наявних благ, на основі яких можна було би виділити елементарні закономірності їхньої взаємодії у суспільстві [3, c. 52-53].

Звичайно, теорії цінності й обміну не можуть вважатися сферою дослідження усієї економічної теорії. Але саме теорія цінності стала предметом чистої економіки, яка мала передувати прикладній та соціальній економічній теорії. Адже, згідно з базисними положеннями філософії науки, економічна теорія має виокремлювати з наявного досвіду окремі елементи господарського життя - товар, обмін, попит, пропозицію, ринок тощо. Слід абстрагувати ці реально існуючі категорії від найменш значущих детермінант й ідеалізувати умови їх функціонування, що дасть змогу сформулювати вихідні положення, висунути власні гіпотези, теоретичні пояснення та їхні логічні докази.

Передбачалося, що зворотний перехід до реальності матиме на меті не абсолютне емпіричне підтвердження висунутих тез і гіпотез, а їхнє прикладне використання (шляхом накладання реалістичних умов на висунуті гіпотези й абстрактні теорії).

Так само як реальна дійсність лише приблизно підтверджує теоретичні припущення фізики і логічні докази поведінки ідеального газу, стосовно економічної теорії практичний досвід господарювання дає лише можливість досить широкого прикладного використання сформульованих моделей. А істини чистої економічної теорії дають змогу вирішити ряд найважливіших, найбільш дискусійних проблем прикладного і соціального розділів економічної теорії. Так, синтез Ньютонових методів максимізації у Курно та система рівнянь загальної рівноваги у Вальраса зумовили виведення строгих доведень таких дискусійних проблем в економічній теорії, як функції попиту, ординальної корисності тощо.

Припущення щодо оптимізаційної поведінки дозволили перейти від причинно-наслідкових методів досліджень до функціональних. Цим фактом можна також пояснити і широке використання математичних методів, особливо Ньютонових методів розв'язання неявних систем та ірраціональних рівнянь, у поясненні й доведенні висунутих тез та гіпотез. Адже ці методи мають найбільшу збіжність. Зазначимо, що економічна теорія дедалі частіше використовує новітні досягнення математичного аналізу. За всієї елегантності математичних методів економічного аналізу, слід внести і певні застереження, які більшою мірою стосуються математиків, котрі зосередилися на економічних дослідженнях. Лаконічність та елегантність, з якими формуються економічні теореми та леми і які, згідно з теоремою Лакатоша, визначають захисний шар висунутих моделей і гіпотез, здебільшого не стосуються аналізу реальних об'єктів [4, c. 3-5].

Проведені неокласиками фундаментальні дослідження основних суб'єктивних закономірностей економічної поведінки дали поштовх для розвитку прикладних досліджень економічної теорії у працях їхніх послідовників і кейнсіанців. За своєю суттю прикладна економічна теорія перебуває між фактами споживання та перетворення функціональних властивостей речей. У загальному ж сенсі прикладні дослідження були спрямовані на аналіз джерел і визначення найефективніших способів примноження суспільного багатства.

Розширення сфери економічного аналізу до системи прийняття раціональних рішень, яке відбулося з часів маржиналістської революції, потребувало і розширення методологічного апарату. На думку Дж. Кейнса, економічна теорія стає певним напрямом мислення, відгалуженням системної логіки, яке за допомогою використання своїх аксіом і максим утворює модель економічної системи суспільства. Сутність економічної моделі полягає у системному викладенні схеми логічних міркувань, а універсальність її застосування втрачається у разі використання реальних значень змінних. Цим зумовлене переформулювання завдань статистичних досліджень як інструмента перевірки обґрунтованості й релевантності обраної моделі.

Таким чином, починаючи з середини XX ст. економічна теорія постає наукою мислення в термінах моделей і відповідним мистецтвом вибору моделей, які були би релевантними до економічної дійсності. Така постановка проблематики економічної науки ґрунтується на неоднорідності в часі об'єкта дослідження усієї системи суспільних наук, що є принциповою відмінністю від об'єкта дослідження природничих наук. Отже, в рамках моделювання виокремлюються довгострокові, відносно сталі тенденції задля розробки способів логічного міркування стосовно змінних факторів та їхніх коливань, що зрештою формує концептуальне уявлення щодо конкретного впливу останніх.

Прикладний характер основних економічних досліджень кейнсіанців можна пояснити саме недосконалістю методологічної бази для створення моделей і відповідною недостатністю їх теоретичного обґрунтування. Хотілося б особливо підкреслити, що всупереч твердженням більшості методологів Дж. Кейнс постійно фокусував увагу на моральному аспекті економічної теорії як такої, що використовує інтроспекцію та ціннісні судження. Соціальний розділ економічної теорії, на думку відомого теоретика, має стати початковим і завершальним етапом в еволюції методологічної структури економічної науки.

Незаперечним є твердження, що предмет соціальної економіки пов'язаний з фактом присвоєння благ. "Між фактом присвоєння та юридичним закріпленням права власності - місце теорії справедливості. Саме в цій сфері криється основна істина, щодо якої точаться суперечки. Формулювати природничі закони, наводити емпіричні факти привласнення багатства індивідом у суспільстві - все це ніщо. Аналізувати ці способи з точки зору справедливості, яка ґрунтується на філософії моралі, визначити їхні недоліки та переваги - в цьому все" [2, c. 4-6].

Розвиток соціального розділу економічної науки бере свій початок від теоретичних досліджень адептів німецької історичної школи. Визначення господарства як частини соціального життя суспільства, а людини - як соціокультурної істоти, що орієнтована на суспільні цінності, можна простежити у працях представників як старої історичної школи-Ф. Ліста, Б. Гільдебранда, К. Кніса, так і нової історичної школи-Г. Шмоллера, К. Бюхера, Л. Брентано.

Суперечки про методи дослідження, які велися між представниками двох аль-тернативних течій кінця 80-х років XІX ст. - австрійського маржиналізму (К. Менгер) та німецької історичної школи (Г. Шмоллер), зумовили зростання інтересу до методології економічної науки. Так, у працях Дж. Кейнса, А. Маршалла та ін., які мали на меті екуменічне поєднання методологічних принципів економічної науки, вже звучали тези про неможливість формування прямих і чітких прогнозів у рамках економічної теорії. "Економічна теорія є механізмом аналізу, який слід використовувати в сукупності з детальним вивченням факторів викривлення...".

Методологічні принципи аналізу, застосовувані німецькою історичною школою, використали представники інституціональної течії, започаткованої у 20-ті роки XX ст. Характерними рисами інституціоналізму як напряму економічної науки є відмова від формалізованих методів дослідження і заперечення доцільності аналізу, побудованого на системі логічних процедур поєднання ідеалізованих елементарних складових. Логічна структура інституціоналізму ґрунтується на поєднанні констатації фактів, низькорівневих узагальнень, високорівневих теоретичних обґрунтувань та ціннісних суджень за допомогою імпліцитних переконань та ретроспекції. Узагальнення методологічних підходів Т. Веблена, Г. Мюрдаля, Дж. Гелбрейта та ін. дозволяє стверджувати, що відмова від абстрактного сприйняття будь-якої із складових економічної системи зумовлює найбільшу релевантність висунутих гіпотез до реалій досліджуваної проблеми.

Відсутність строгих доведень і чітких логічних формулювань визначає спрощену процедуру верифікації концептуальних положень, теорій та гіпотез. Цей же факт спричинює не тільки відсутність універсальних методів аналізу, а й відповідну неможливість фальсифікувати висунуті гіпотези, сформульовані моделі та зроблені на їхній основі прогнози.

У свою чергу, відсутність універсальних методів аналізу викликала розгалуження інституціональних течій на еволюціонізм, новий інституціоналізм, інституціоналізм-регуляціонізм (французький інституціоналізм), неоінституціоналізм та ін. У розрізі завдання, поставленого для даної статті, найбільший інтерес викликає неоінституціоналізм. Справа в тім, що представники неоінституціональної течії не заперечували методологічні принципи неокласичного аналізу-цілі максимізації суспільного добробуту й оптимізації, але наголошували на необхідності їх узгодженості із соціально прийнятними інструментами і методами. Включення до наукового аналізу (в його неокласичному розумінні) соціальних, моральних та політичних факторів, що впливають на функціонування економічної системи суспільства, є специфічною характерною рисою неоінституціоналізму, що вирізняє даний методологічний підхід з-поміж інших [8, c. 46-47].

Проведений аналіз розвитку економічної науки дозволяє зробити низку фундаментальних висновків нормативного характеру.

1. Виокремлення економічної теорії як форми наукового знання, що формує цілісне уявлення про відносно стійкі закономірності й істотні зв'язки в економічній системі суспільства, з рамок загальної філософії відбулося внаслідок чіткого розмежування тих фактів реальної економічної дійсності, які становлять предмет дослідження.

2. Генезис наукового сприйняття фактів реальної економічної дійсності проходив під впливом стрімкого утвердження методів математичного аналізу в системі природничих наук, що насамкінець дозволило вирішити ряд найважливіших, а водночас і найсуперечливіших проблем прикладного та соціального розділів економічної теорії.

3. Структура сучасної економічної науки відбиває основні етапи еволюції економічного аналізу тих реалій, які пов'язані із суспільним багатством, від філософії моралі до мистецтва прийняття рішень і, зрештою, до сфери чистої науки.

4. Існує методологічний зв'язок загальної структури економічної науки з дисциплінарною матрицею, який розкривається через ступінь абстрагованості предмета економічних досліджень. Предметом економіки є поведінкові закономірності взаємодії індивідів у суспільстві з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання вироблених благ. А тому дисциплінарна матриця має будуватися з урахуванням класифікаційних ознак об'єктів, суб'єктів та сутнісного характеру самих відносин. Таким чином, якщо класифікація економічних суб'єктів виділяє індивіда, групу індивідів (або колектив) і державу, а структура економічних відносин за суб'єктами формує індивідуалістичні, групові, суспільні, міжнаціональні економічні відносини, то це означає, що структуризація предмета економічної науки за суб'єктами має здійснюватися на мікро-, макро- та міжнародному рівнях. З іншого боку, характер економічних відносин у процесі відтворення (виробництва, обміну, розподілу та споживання благ) може варіюватися у досить широких межах, що зумовлює практично нескінченну можливість поглиблення предмета аналізу і відповідну розгалуженість дисциплінарної матриці[11, c. 10-11].

2. Методи дослідження сучасної економічної науки

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:

1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.

До філософських належать такі принципи: матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів належать: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами матеріалістичної діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Три перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, які вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та раціональними засобами і методами економічного аналізу, що використовуються західними науковцями, створюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Водночас кожен Із зазначених структурних елементів діалектичного методу відіграв неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад капіталістичного) способу виробництва чи окремих стадій, етапів останнього.

Найбільш елементарною, найпростішою клітинкою у системі теоретичного знання, а разом з тим вихідним елементом у системі матеріалістичної діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, який закладений у речах. 3 метою пізнання економічних явищ і процесів використовуються абстракції першого, другого і далі рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції виробляє економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виділення істотних ознак і ігнорування неістотних є лише одним аспектом цього методу пізнання. Другим важливим її аспектом є необхідність розгляду певних економічних явищ або процесів під певним кутом зору при одночасному ігноруванні всіх інших властивостей. Так з точки зору суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносним, або відносини власності,- до суспільної форми, отже, суспільно-економічна сторона продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядаються структура і система самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяються природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому випадку продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому - сили природи втягуються у виробництво у формі машин, споруд і т. д. Соціально-економічиий аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда з засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з точки зору речового змісту, споживної вартості. У цьому випадку кажуть про «суспільні продуктивні сили».