Сучасні модифікації ідей правової держави
16
ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра державного права
та митної політики
Курсова робота
з дисципліни “Теорія держави та права України”
за темою:
«Сучасні модифікації ідей правової держави»
Виконав:
слухач групи П11-1з
Негруця О.В.
Перевірив:
доц. Бочаров Д.О.
Дніпропетровськ,
2012р.
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ З УРАХУВАННЯМ ІСТОРИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ……………………………………………………
1. Ідеї правової держави в давнину………………………………………...5
2. Ідеї правової держави Середньовіччя і Нового часу…………………..8
РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ…………13
1. Поняття і основні ознаки правової держави……………………...…...18
ВИСНОВКИ…………………………………………………..…
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……………25
ВСТУП
Протягом багатьох століть розвивалося і вдосконалювалося суспільство, виникали нові форми співіснування індивідуумів, змінювалися погляди людей щодо взаємодії між собою. Ще з давніх часів існували прогресивні ідеї утворення людської спільноти, а потім і побудови держави на засадах справедливості, гуманізму та законності. У Середні віки до цих вимог додалися верховенство права, рівність перед законом, розподіл владних повноважень і з’явилася назва держави, яка б мала такі риси, – правова держава.
Зараз значно розвинулася правознавча думка, що дало змогу на основі досягнень минулих поколінь розвинути сучасну теорію правової держави та перевести це вчення в якісно новий ракурс. Останнім часом все більше уваги приділяється не теоретичному розвитку правової держави, а питанням, вирішення яких дало б змогу побудувати таку державу в реальному житті.
Багато держав поставили собі за мету побудувати правову державу, але жодна з них не досягла цього. В деяких країнах виникають однакові проблеми на етапі державного будівництва. Не є виключенням і Україна. Тому вивчення історії ідеї правової держави є надзвичайно важливим процесом сучасного розвитку української правової думки.
Теорія правової держави формувалась протягом великого історичного періоду розвитку людства. Через це існує багато літератури, у якій ця проблема піддається аналізу і яка охоплює поетапний розвиток теорії правової держави від стародавніх часів до сучасності.
У різних джерелах поняття «правова держава» подається по-різному, немає однозначності й у визначенні принципів правової держави. Тому вважається за необхідне розкрити поняття правової держави, виявити шляхи формування та вдосконалення ідеї правової держави від минулого до сучасності, дослідити розповсюдження сучасної ідеї правової держави в Україні.
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ З УРАХУВАННЯМ ІСТОРИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ
Історія зберігає чимало повчальних і плідних ідей про сумісності держави з правом. Правова держава - це продукт «нового часу». Ні давнина, ні середні століття не знали правової держави, хоча сама ідея правової держави іде своїми коренями в античне суспільство. Для всеосяжного вивчення даного питання необхідно проаналізувати відомості про ідеї і поняттях, подібних у ряді принципів з терміном «правова держава», що дійшли до наших днів з глибокої давнини.
Зрозуміло, різні мислителі, політичні та громадські діячі вкладали різний зміст в ідею правової держави. Якщо в одних така держава асоціювалося, в кінцевому рахунку, з приватною власністю, багатством певних класів і верств, з використанням у різних формах чужої праці, то в інших все виглядало як раз навпаки.
Питання правової держави широко обговорюються в наш час. Основна причина такої уваги до правової держави полягає не тільки в гуманності самої ідеї, але і в пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення і ефективного здійснення.
1. ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ДАВНИНУ
Поняття «правова держава» поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу: Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусії, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії. Однак це поняття не має однозначного визначення. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи – представники різних ідеологій і політичних уподобань – убачають у ньому різну суть.
Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу. Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів вбачали запобігання сваволі і міць держави.
Платона можна вважати одним з перших давньогрецьких філософів, який у систематичній формі подав своє розуміння держави. Суспільно-політичним питанням Платон присвячує два найбільших своїх твори – «Держава» та «Закони». Платон висунув свій проект ідеальної держави, який є першою соціальною утопією в історії суспільства. Ідеальна держава, згідно з філософією Платона, повинна бути заснованою на засадах справедливості. Але Платон передбачав жорстку ідеологічну диктатуру влади. Платонівська держава – це теоретична схема утопічної держави, в якій життя суспільства підпорядковується державному контролю.
Ідеї піднесення ролі прав у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства – рабовласників. Доля ж сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.
Найбільш яскравим прихильником рабовласницької держави античного світу був Аристотель. Відхиляючи «ідеальну державу» Платона, він пропонує свою теорію держави, засновану на рабовласництві. Ця держава, на думку Аристотеля, являє собою найкращу форму людської спільноти. В ній влада має належати не багатим і бідним, а середньому прошарку рабовласників. «У кожній державі ми зустрічаємо три класи громадян: дуже заможні, дуже бідні й треті, які стоять в середині між тими та іншими». Рабство як явище Аристотель вважав існуючим від природи. Найкращими формами держави Аристотель називав: монархію, аристократію, політію. Внутрішній взаємозв’язок права і держави філософ сформулював так: «Поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування».
Античні філософи та правознавці зв’язували державу правом і показували необхідність існування в державі правових законів, що панували б над державними структурами, були б мірилом справедливості дій держави та її чиновників і регулювали політичні відносини.
Важливий крок у напрямку формулювання теорії правової держави зробив давньоримський вчений Марк Тулій Цицерон. Він писав: «Закон – опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя: розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах». Філософ розглядав державу як публічно-правову спільність, як справу народу. На його думку, народ – це не всяке об’єднання людей, зібраних докупи хоч би в який спосіб. Народ – це об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і спільності інтересів. Перевершивши своїх учителів: Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерон показав державу як правову форму організації загальної справи.
Право, за Цицероном, є необхідним джерелом державності. Згідно з концепцією цього мислителя, держава є правовою не тому, що її органи дотримуються своїх же законів, а через те, що держава, власне, це право – природне право народу, узгоджене і впорядковане. З його концепції випливає вимога про відповідність державних законів природному праву. Тільки такі закони, з погляду Цицерона, є справедливими. Вчений вважав, що законами слід закріплювати не тільки міру влади, а й міру підкорення.
Він сформулював дуже важливий принцип права, стверджуючи, що чинність закону поширюється на всіх. Цицерон відстоював формальну правову рівність усіх громадян, рівність їхніх прав і водночас відкидав фактичну майнову, розумову, службову та іншу рівність. Він визначав державу як загальний правопорядок. Захист свободи громадянина, його прав як складової правопорядку та всієї державності – це не приватна, а загальна справа держави.
Поширення християнства в Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV – V ст. н.е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наділеному «божественною благодаттю». Згодом ці ідеї знайшли яскравий прояв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського, у якому стверджувалася ідея держави і права як тих, що є елементом Божого управління Всесвітом і засобом сприяння загальному благу. Отже, закладається ідея не просто значущості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей.
Та відомий філософ Гоббс вважав, що державній владі має підпорядковуватись і церковна влада. Гоббс відстоював теорію сильної централізованої влади, створеної шляхом суспільного договору. Така влада забезпечує політичний порядок і виживання людства. Суспільний договір дає мир «лише одним шляхом, а саме шляхом зосередження усієї влади й сили в одній людині, або в зборах людей, які більшістю голосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю». Необмежена влада держави розповсюджувалась Гоббсом як на поведінку, так і на світогляд людини. Хоча Гоббс був монархістом, він визнавав можливість існування необмеженої державної влади в різних формах.
2. ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВОГО ЧАСУ
Ідеї про правову державу античних класиків розвинули й доповнили мислителі Середньовіччя і Нового часу. Вони помітно вплинули на становлення і розвиток таких прогресивних теорій, як поділ влади, конституціоналізм, правова державність, відіграли значну роль у критиці феодальної нерівності, привілеїв і беззаконня, в подоланні середньовічних теологічних концепцій про державу і право, у ствердженні ідей формальної рівності та свободи людей.
У ХVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасної монархії. Так, Локку належить заслуга висунення вперше в історії політичної думки ідеї розподілу верховної влади на законодавчу, виконавчу і федеративну, так як за умов їхньої незалежності одна від одної можна забезпечити права особистості. Суб’єктивні права він вважав такими, що встановлюються з волі держави і полягають у тому, щоб кожна людина мала постійні правила для життя і спілкування в суспільстві, встановлювані законодавчою владою, що утворена в державі. Філософ розглядав ці права як свободу діяти згідно з власним бажанням у всіх випадках, коли це не заборонено законом, і не бути залежним від постійної невизначеної, невідомої самовладної волі іншої людини.
Локк фактично виступає як теоретик конституційних режимів, за яких закон і виконавча влада підпорядковані правосуддю і природному праву. Політична система стає поєднанням народу і держави, у якому кожен з них повинен відігравати свою роль в умовах рівноваги і контролю. Вчений не тільки констатував поділ влади, а й установив ієрархічність її гілок, вважаючи законодавчу владу верховною (але не абсолютною), запропонував нормативне закріплення стримувань і противаг. Ці ідеї філософа були покладені в основу буржуазного конституціоналізму, що виник у ХVII столітті.
Ідею Джона Локка про розподіл влади розвинув інший відомий філософ та юрист Шарль Луї де Монтеск’є. Він вважав, що розподіл влади має бути за будь-якої форми правління, як при монархії, так і при демократії. Спираючись на вчення Локка, Монтеск’є обґрунтував необхідність у демократичній державі поділу влади законодавчу, виконавчу та судову гілки, які повинні бути незалежними одна від одної.
Законодавча влада має належати парламенту, виконавча – королю, судова – незалежному суду присяжних. Кожна з названих гілок влади повинна мати стримування і противаги з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень. Лише за таких умов існування самостійних, незалежних одна від одної гілок влади людина може отримати повну свободу, бути вільною у виборі певного варіанта поведінки в межах чинних у державі законів. Якщо в суспільстві не забезпечено реалізації прав і свобод людини та громадянина, не проведено поділу влади на вищезгаданих засадах, це суспільство не має конституції і не може вважатися демократичним. Монтеск’є розглядав поділ і взаємне стримування гілок влади як головну умову забезпечення політичної свободи. Тільки подібний державний устрій, у якому всі ці влади розділені, може забезпечити таке положення, за якого нікого не будуть примушувати робити те, до чого його не зобов’язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.
Концепція поділу влади у Монтеск’є, що стала основою буржуазного конституціоналізму і теорії правової держави, вирізнялася, порівняно з попередніми теоріями поділу влади, значною новизною, а саме: він об’єднав ліберальне розуміння свободи з ідеєю конституційного закріплення самого механізму поділу влади, а в систему влади ввів ще й судову владу як незалежну. Ця концепція Монтеск’є мала великий демократичний зміст і не втратила свого значення до цього часу.
Значний вклад у розвиток ідеї правової держави зробили видатні німецькі
філософи Еммануїл Кант та Гегель. У правовій філософії Канта – одного з перших авторів, який обґрунтував буржуазний лібералізм, – яскраво вирізняється конфлікт ліберальних і естетичних нотаток. Він – прихильник справедливості, а водночас не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії: справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення «вічного миру».
Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного союзу незалежних рівноправних держав республіканського типу. У такому суспільстві, на думку Канта, особі буде забезпечено реалізацію повної свободи й недоторканості.
Правова держава, за Кантом, характеризується не як емпірична реальність, а як ідеальна теоретична модель, що нею слід керуватися як вимогою розуму і метою наших зусиль у практичній організації державно-правового життя.
Концепція філософії Канта направлена проти феодалізму та абсолютизму.
Якщо у Канта існування правових законів і правової держави - ймовірність, то в Гегеля вони-дійсність, шляхом практичної реалізованості розуму в певних формах наявного буття людей.
У XX столітті багато ліберальні автори виступили проти гегелівської фі- лософії права і держави, як одного з теоретичних підстав ідеології і практики фашизму, націонал-соціалізму і взагалі всіх різновидів сучасного деспотизму і тоталітаризму. Справжнє ж зміст гегелівської концепції правової держави свідчить про помилковість і неспроможність подібних вигадок.
Держава, згідно з Гегелем, це конкретне право, бо вона включає в себе визнання "всіх інших прав особистості, сім'ї і суспільства". З урахуванням діалектичної ієрар
Цінність гегелівських поглядів на державу полягає в тому, що примусова, насильницькафункція в ньому грає не таку важливу роль. В цілому вся гегелівська концепція правової державипрямо і однозначно направлена проти свавілля, безправ'я і взагалі всіх неправових форм застосування сили з боку приватних осіб, політичних об'єднань і державної влади.
Маркс і Енгельс підтримали і на матеріалістичній основі розвинули далі ідею Гегеля про розмежування громадянського суспільства і держави (у філософів XVII - XVIII столітьгромадянське суспільство і держава нерідко виступали як щось єдине). Маркс і Енгельс показали, що саме громадянське суспільство складає першооснову будівлі людського співжиття, а життєдіяльність громадянського суспільства є головна рушійна сила історичного прогресу, або дослівно "істинний осередок і арена всієї історії".
Маркс розглядав державу і право виходячи з відкритої чи класової теорії суспільного розвитку. Відповідно до даної теорії держава і право зникнуть разом із зникненням класів внаслідок встановлення диктатури пролетаріату в процесі переходу до суспільства без класів. Примітним є твердження Маркса, в якому він висловив ідею правової держави "Свобода варта, щоб перетворити державу, що стоїть над суспільством, до органу, цілком цьому суспільству підлеглий».
РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
Політико-правові вчення про правову державу сформувалося в Західній філософсько-правової думки в кінці XIX - початку XX ст. Це невипадково, оскільки цей факт безпосередньо пов'язаний з визнанням верховенства «першого покоління» прав людини - особистих, цивільних. Це перш за все право на життя, право на свободу і право на приватну власність. Цілком природно, що нові процеси у сфері економічних, політичних, моральних відносин вимагали пошуку нових ефективних способів взаємовідносин держави та індивіда. Однак питання про взаємини держави і особистості в умовах зародження вільної ринкової економіки споконвічно був у центрі протистояння представників різних течій філософсько-правової думки, оскільки він торкався найважливіших принципів – свобода, рівність і справедливість. При цьому в юриспруденції історично сформувалося два філософські підходи до даної проблеми. Відповідно до першого, теорія індивідуальної свободи людини, невіддільна від обов'язку держави гарантувати цю свободу від чийого-небудь, у т.ч. і свого, втручання в цю сферу. Іншими словами, головне - економічна свобода, а політичні права є лише засобом досягнення індивідуальної свободи особистості. Прихильники цього підходу (А. Сміт, Дж. С. Мілль, Б. Констан, Д. Локк та ін) вважали, що свобода в кінцевому рахунку породжує нерівність, і таким чином, свобода і рівність можуть суперечити один одному! Саму свободу вони вважали вищою цінністю, що забезпечує розвиток індивідуальності і різноманіття особистості, що усувають «уподібнення» подобою.
Основоположником іншої політико-правової концепції є раннє-буржуазний філософ-мислитель Руссо, який вважав, що принципом рівності має бути підпорядковано все, в т.ч. і влада, завдання якої - забезпечення рівності. У такому підході виявляється позитивне розуміння свободи як права громадянина на вчинення певних дозволених законом дій.
Ці два напрямки одержали розвиток у російській дореволюційній філософсько-правовій думці. Так, Б. Чичерін відстоює пріоритет свободи та її незалежність від будь-якого втручання держави в політичну та економічну сфери суспільства. Формально, така свобода несумісна з рівністю. І хоча Б.Чичерін виступав проти крайнощів індивідуалізму, на його думку, соціальна нерівність - природний результат «руху промислових сил». Тому він проти втручання держави у зміну подібної ситуації, бо «такий загальний закон людського життя, закон, дія якого може припинитися тільки при зовсім немислимо загальному знищенні свободи». Якщо б держава замість встановлення однакової свободи для всіх надумала «оббирати багатих на користь бідних», то це було б не тільки порушенням справедливості, але і спотворенням законів людського буття.
Інші філософсько-правові підходи розвивав П. Новгородцев. Аналізуючи ідеї англійського лібералізму кінця XIX ст. Він зазначив: «Сучасний лібералізм прагне продовжувати принцип рівності у бік рівняння соціальних умов життя, але це відкриває для держави’ таку сферу діяльності, яка за своїми розмірами і можливим наслідком різко відрізняється від політичної практики ще недавнього минулого . Завдання зрівняння в правах, яку ставила французька революція, будучи великою по своєму принциповому значенню, представляється надзвичайно легкою по своїй простоті порівняно з програмою соціальних реформ».
Розмірковуючи філософськи, необхідно зазначити, що звільнення індивідів від жорсткої опіки держави сприяло розвитку творчої ініціативи і самодіяльності людей, приватного підприємництва, розвитку та вдосконалення продуктивних сил, створення нових технологій і в кінцевому рахунку - зростанні національного багатства, зміцнення економічної потужності буржуазної держави. Ці параметри сприяли досягненню високої цінності класичного лібералізму XVIII ст. з його ідеями свободи і принципом «laissez-faire». Проте вже в кінці XIX ст. виявилися і негативні наслідки, які з'явилися результатом реалізації ідей лібералізму та індивідуалізму, що вимагали коригування деяких його принципів, зокрема принципу свободи, свободи від будь-якого втручання, впливу і т. д. В цей період стали все більш яскраво проявлятися класові суперечності в суспільстві, різка поляризація між багатством і злиднями, які могли призвести до соціального вибуху і потрясінь. Принцип так званих «рівних стартових можливостей», що здійснюється при повному невтручанні держави, неминуче породив розшарування суспільства, оскільки далеко не всі, навіть талановиті і обдаровані люди, мають у своєму розпорядженні здатність до жорсткої боротьби і конкуренції, приймають «умови гри» ринкової стихії, вписуються в ситуації , пропоновані принципом свободи.
У кінці XIX початку XX ст. зростання суперечностей і напруження в суспільстві визначили необхідність нових способів реагування держави на виниклу ситуацію, метою яких було запобігання народження революцій. Їх передумови формувалися під впливом не тільки різкої поляризації суспільства та збільшення ступеня фактичної нерівності людей, але й у боротьбі людини за свої права і свободи. Так звані неоліберальні мислителі висунули нове «позитивне» розуміння свободи, що означає обов'язок держави забезпечувати соціально орієнтовану політику, вирівнювати «соціальні нерівності». Нове «позитивне» розуміння свободи означало Кляйзену - це "переоцінка понять, який знаменує нову епоху правової держави". Що ж реально означав такий філософсько-правовий підхід? По-перше, роль держави у впливі на економіку. Згідно Л. Дюга, «применшення індивідуалістичної доктрини» і обов'язок правителів застосовувати те, що знаходиться в їх розпорядженні і має найбільшу силу для справи громадської взаємозалежності. По-друге, «моральний вимір» економічних процесів, заснованих на прагненні ліквідувати убогість і нерівність, встановити соціальну справедливість. По-третє, набуття «другого покоління» прав людини - соціально-економічних і культурних. І ці права на відміну від прав "першого покоління" людство завоювало в процесі революційної боротьби! І нарешті, встановлювалися нові параметри відносин між державою та особою, пов'язані з обов'язком держави вживати відповідні юридичні норми, що сприяють забезпеченню «нового покоління» прав людини. Так виникла ідея правової держави, яка отримала широкий розвиток і визнання в другій половині XX ст. Незважаючи на прогресивність, ідеї правової держави продовжують зустрічати протидію не тільки з боку консерваторів, але і в середовищі філософів-учених і політиків традиційного лібералізму. І це не випадково, оскільки вона висунула на передній план найважливіші життєві принципи - свободу, рівність і справедливість. Так, соціальні функції держави, на думку прихильників необмеженої економічної свободи, ведуть до порушення "справедливості" вільного ринку, обмежують права індивіда, породжують шар пасивних людей, які сподіваються на допомогу держави і не бажають активно включатися в змагання і конкуренцію вільного ринку. Сам ринок, на їхню думку, є способом встановлення справжньої справедливості відносин у суспільстві, що забезпечує свободу і автономію особистості. У соціальній орієнтації держави вони бачать замах на свободу, адже вона неминуче тягне за собою його втручання в економічну сферу, таким чином, тут відступ від фундаментальних правових основ, закладених буржуазними революціями.
У Росії ідея правової держави набуває розвитку з ХІХ ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету, член Російської академії наук С. Десницький та вчений і дипломат В. Малицький відстоювали ідею рівності права усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової держави розроблялись відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцем.
Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ В.Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів «особистої свободи і загального блага», необхідну умову для подолання зла, «щоб світ не перетворився в пекло».
Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХст. здійснено українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Після революції 1905 р. Б. Кістяківський у відомому збірнику «Вехи» публікує статтю «На захист права», у якій виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв’язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти «деспотизму закону», про можливі непередбачені наслідки таких поглядів. Це положення було покладене Б. Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив 1917 р. і після того став деканом юридичного факультету Київського університету.
Таким чином, слід зазначити, що:
– історія вчення про правову державу охоплює систему ідей, думок, концепцій, без знань і врахування яких є неможливим теоретичне розроблення концепції правової держави;
– без теоретичної моделі правову державу не втілити в практичне життя під час розбудови державності й правової системи України;
– використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти, щоб не припускатися помилок під час розбудови правової соціально-відповідальної держави в Україні.
І нарешті, розвиток ідеї правової держави тривав століттями, але його закріплення в конституціях низки держав відбулося лише у ХХ столітті, що може бути предметом іншого дослідження.
Одна з необхідних передумов успішного формування, становлення та функціонування сучасної правової держави – наявність громадянського суспільства як системи економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних тощо відносин індивідів, котрі вільно й добровільно об’єднуються в спілки, асоціації, корпорації з метою задоволення своїх духовних і матеріальних потреб, реалізації власних інтересів. При цьому громадянське суспільство будується на принципах самоврядності відповідно до усталених традицій, звичаїв, моральних норм, є таким, що захищено правом від втручання держави.
2. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
В ХХ столітті термін «правова держава» почав застосовуватися, як ознака світового ідеалу, до якого має прагнути суспільство орієнтуючись таким чином на основну тенденцію світового розвитку. Цей світовий ідеал передбачає, що громадяни створюють державу, в якій віддають перевагу верховенству закону і пріоритету прав особистості, зокрема, що стосується її соціальних і демократичних спрямувань. Стаття перша Конституції визначає Україну як «демократичну, правову, соціальну державу». Слова «соціальна та правова» є визначальною характеристикою держави, яка зобов'язана сприяти економічному та суспільному прогресу усіх своїх громадян, забезпечувати права і свободи українського суспільства.