Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Сучасні погляди на громодянський шлюб

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ГРОМОДЯНСЬКИЙ ШЛЮБ

Курсова робота

студентки 36 групи

психолого-педагогічного факультету

Маляренко Аліни Анатоліївни

Науковий керівник:

Г.В.Дьяконов

Кіровоград 2012

ПЛАН

Вступ

1. Розділ І – Громадянський шлюб та його класифікація

1.1 Поняття про громадянський шлюб

1.2 Погляди молоді на громадянський шлюб

1.3 Статистика шлюбів

2. Розділ ІІ – Шлюб і сім`я

2.1 Функціі сім`ї

2.2 Шлюб і сім`я, як найважливіший об`єкт вивчення соціології сім`ї

2.3 Позиція церкви щодо громадянського шлюбу

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Сім'я - це маленька святиня для кожного з нас. Вона об'єднує в собі не лише біологічні аспекти продовження роду, але й духовні, матеріальні аспекти та, згідно із старими соціальними доктринами, сім'я також є первинною ланкою суспільства.

Сьогодні в суспільстві все більшої соціальної ваги набирають цивільні шлюби, тобто фактичні сімейні відносини між чоловіком та жінкою. Чинне законодавство України передбачає також поняття фіктивного шлюбу, тобто шлюбу між чоловіком та жінкою, зареєстрованого у встановленому порядку, але такого, що не має на меті створення фактичних сімейних відносин. Повертаючись до цивільного шлюбу, слід відмітити, що сімейні відносини плануються та прогнозуються таким шлюбом, і в цьому його принципова відміннсть від фіктивного.

Розмовляючи про специфіку психології сімейних союзів, неможливо залишити поза увагою наявність в будь-якому суспільстві індивідів, що стоять на позиціях аморальності будь-яких нетрадиційних змін, що стосуються сім'ї, як то подружні зради, гомосексуальні сімейні пари, а іноді на один рівень із ними ставиться й цивільний шлюб. Простіше кажучи, прихильники традиційної моралі не прагнуть прийняти на віру необхідність і цілковиту моральність фактичних шлюбів відносно законних (та церковних) навіть сьогодні, коли на державному рівні в багатьох країнах відмінності між ними вже стерті. Такі явища не нові; слід згадати також, що дошлюбні статеві стосунки дівчини завжди засуджувались, а на подібні зв'язки у хлопців, як, до речі, і на післяшлюбні "ходіння наліво", в багатьох випадках "дивились крізь пальці". Звісно, цивільний шлюб можна називати "генеральною репетицією" перед шлюбом; такий союз засновується виключно на взаємному коханні та довірі. В той же час, якщо повірити в те, що чоловіка такий варіант цілком влаштовує, ще можна, то в апатію нашої жінки чи дівчини до законного шлюбу - ніколи!

Говорити про любов тут не доводиться. Адже любов - це, в першу чергу, відповідальність одне за одного. Взаємна відповідальність геть-чисто відсутня в «цивільному шлюбі». Виходить, що для жінки подібний «шлюб» - це ілюзія сім’ї, а для чоловіка - ілюзія свободи. Жінка немов би живе в сім’ї, але це не сім’я, тому що чоловік не бере на себе відповідальності за свою «дружину». А чоловік начебто формально вільний, але в той же час перебуває під контролем «дружини». Рідко яка дружина, навіть в «цивільному шлюбі» дозволить чоловікові відкрито шукати собі нову подругу або гуляти з коханками.

Чоловіки в «цивільному шлюбі» розуміють, що нічого не втрачають. Дітей доглядати повинна мати, гроші стягнути з такого «чоловіка», який будь-якого моменту може просто обернутися й піти, досить проблематично. Цікаво, що жінка, як правило, називає свого співмешканця чоловіком, а чоловік свою «цивільну дружину» коханкою, співмешканкою, подругою. І лише деякі дружиною.

Шлюб в нашій країні є моногамною, добровільною, рівноправною спілкою чоловіка й жінки, укладеною у встановленому законом порядку. Дійсним визнається тільки шлюб, укладений в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб, укладений у церкві, або шлюб, укладений за місцевими чи національними обрядами, з юридичної точки зору шлюбом не є й ніяких правових наслідків не породжує. Також не є шлюбом, тобто не породжують правових наслідків, фактичні шлюбні стосунки, не зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану.

Першою необхідною умовою укладення шлюбу є його реєстрація в державних органах. І тільки другою необхідною умовою для укладення шлюбу, є взаємна добровільна згода чоловіка й жінки, які вступають у шлюб. З наведеного видно, що першочергову позицію в правовому регулюванні сімейних стосунків займає саме питання реєстрації шлюбу, а не спільного бажання чоловіка й жінки одружитися. Оскільки лише після того, як подано заяву в РАГС, можна розглядати питання про взаємну згоду сторін одружитися. І якщо виникає така перешкода, заява може бути відхилено. Цей юридичний аспект особливо важливий у питанні розгляду взаємин у так званому «цивільному шлюбі».

Багато пар, що висловлюють бажання «пожити разом» повинні розуміти, що державне правове регулювання їхніх взаємин може початися лише після реєстрації їх шлюбу в органах РАГСу. Це важливий аспект сімейного життя. Адже держава, санкціонуючи конкретний шлюб, приймає на себе зобов’язання захищати новоутворену сім’ю, особисті й майнові права її членів. Реєстрація дає можливість учасникам сімейних стосунків здійснювати права й вимагати виконання обов’язків, які виникають у них у зв’язку із встановленням шлюбних відносин, а також охороняти особисті й майнові права та інтереси подружжя. Все це не може бути досягнуте в «цивільному шлюбі». Жоден суд не стане на захист прав і свобод, запропонованих у Сімейному кодексі й порушених в «цивільному шлюбі». З погляду юридичного права «цивільний шлюб» не є шлюбом. Відповідно, держава в особі судової інстанції не може гарантувати дотримання прав і обов’язків членів сім’ї в неіснуючому шлюбі.

1. РОЗДІЛ І. Громадянський шлюб та його класифікація

1.1 Що таке громадянський шлюб?

Поняття цивільного шлюбу — не таке вже й нове. Правда, раніше зміст його був трохи іншим. Тривалий час це поняття не мало нічого спільного із фактичними сімейними вдіносинами, не зареєстрованими необхідним чином. Просто існувало дві форми шлюбу - цивільний та церковний, тобто шлюб, що є законним для держави та шлюб, що є законним для церкви. Так, батьківщиною цивільного шлюбу ще в XVI столітті стала Голландія. Коли її громадяни, які належали до різних релігійних конфесій, не могли обвінчатися в церкві, власті дозволили оформляти їм свої стосунки в мерії. Саме такий шлюб і почали називати «цивільним». Тепер під цією назвою розуміють добровільне спільне проживання й ведення спільного господарства двома людьми: чоловіком і жінкою «без жодних взаємних зобов’язань». Хоча в юриспруденції поняття цивільного шлюбу зберегло початкову сутність і стосується пар, які оформили свій союз офіційно в РАЦСі без вінчання в церкві. Вільні ж сімейні стосунки в чинному законодавстві України названо фактичним шлюбом.

Минули сторіччя, і у відносинах між чоловіком і жінкою в усьому цивілізованому світі стався величезний прорив — «сексуальна революція». Україна цей процес, зважаючи на все, бурхливо пережила на початку 90-х. Тоді проблеми інтимного життя почали активно обговорювати в багатьох друкованих і електронних ЗМІ, а відверті еротичні сцени стали незамінною частиною вечірнього телеефіру. І тільки церква як інститут суспільної моралі в цей неспокійний час витримала потужний натиск «сексуальної революції». Її позиція щодо вільного кохання залишилася вкрай негативною. «Цивільний шлюб, — розповідає «ДТ» священнослужитель Покровського монастиря отець Вассіан, — з погляду православного християнства вважається гріховним. У таких стосунках немає жодної відповідальності перед Богом, оскільки будуються вони переважно на плотських утіхах. Справжні ж шлюби, як відомо, здійснюються на небесах. Щоб отримати благословення Господнє для себе й своїх дітей, людям, які кохають одне одного, слід обвінчатися в церкві».

Слід також уточнити, що православна церква не вправі осудити шлюб, зареєстрований у РАГСі, оскільки покликана шанувати державні закони. Адже інститут сім’ї існував задовго до виникнення християнства, а саме таїнство вінчання з’явилося тільки в IX ст. н.е. З того часу оформленням сімейних стосунків почала опікуватися виключно церква. Але після жовтневої революції реєстрація шлюбів у нашій країні знову стала прерогативою державних органів. На підставі Декрету РадНарКому України, виданого 20 лютого 1919 року, законним визнавався лише шлюб, зареєстрований в державних органах, а церковний шлюб більше ні до яких юридичних наслідків не призводив. Таким чином, розглядуваному поняттю більш підходить назва "фактичного шлюбу", аніж цивільного, тобто шлюбу, що не визнаний ані церковю, ані державою. Втім, остання всіма методами підтримує і без того ламкий інститут сім'ї в нашій країні, і Сімейним кодексом від 10 січня 2002 року фактичний шлюб, як стверджує велика кількість юристів, був прирівнений до цивільного. До речі, стаття 74 Сімейного кодексу розставила всі точки над "І" у ставленні законодавця до нетрадиційних шлюбів - фактичним шлюбом визнається лише союз чоловіка та жінки, тобто не може бути визнаний сім'єю гомосексуальний союз. Щоправда, невідомо: можливо, визнання гомосексуальних шлюбів буде наступним кроком законодавця у галузі сімейного права?

Отже, повернімося до фактичних шлюбів. Давайте проаналізуємо, чи в повній мірі вони прирівнені до цивільних шлюбів. Законодавець встановив основні вимоги до союзу, щоб той міг бути визнаний фактичним шлюбом. Це, по - перше, співпроживання чоловіка та жінки на одній території, по - друге, спільне ведення господарства, по - третє, проживання без реєстрації своїх відносин в державних органах і - що важливо! - наявність наміру створення сім'ї цими чоловіком та жінкою. Стаття 74 Сімейного кодексу не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи в фактичних шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах, коли фактично виникають юридичні права та обов'язки, що захищаються законом лише в зареєстрованому шлюбі. Багато в чому, фактичний шлюб - це усний договір, що заснований на певних емоціях, почуттях, але такий, що не має юридичної сили. Крім того, виникає проблема вступу у фактичний шлюб громадянами, що перебувають у цивільному шлюбі. Питання, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в Сімейному кодексі; крім того, вони вступають у протиріччя із одним з основних його принципів - одношлюбність, тобто можливість одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового харатекру через суд, але оскільки в нашому закондавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий. Таким чином, система протиричіть сама собі.

2.2 Погляди суспільства на громадянський шлюб

Постійно доводиться чути, що молоді люди, перед тим як піти в «ЗАГС» для подання заяви, намагаються пожити разом в «цивільному шлюбі», який іноді називається «пробним». Чого молоді люди цим домагаються? «Цивільний шлюб» стає якоюсь формою можливості перевірити свої почуття одне відносно одного, на якийсь час побути чоловіком і дружиною, скуштувати всіх принад сімейного життя. І лише потім зареєструвати свої стосунки.

Для православного християнина є цілком незрозумілими ці бажання «погратися» в сім’ю. Абсолютно зрозуміло, що молоді люди, які починають подумувати про шлюб, виросли з віку дитсадка і вже давно не бавляться ляльками. Невже бажання побавитися все ще теплиться в душі, а «цивільний шлюб» стає зручною нагодою вдовольнити цю потребу? Швидше за все, ні. То чому ж для того, щоб перевірити свої почуття, не можна просто продовжувати зустрічатися, спілкуватися, і цілком логічним шляхом підійти до весілля й повноцінного шлюбу? Чому бажання жити під одним дахом в якості «пробного» подружжя візьме верх над здоровим глуздом? Таких питань можна задавати безліч.

Можна було б все списати на розбещеність звичаїв сучасної молоді. Але вражає позиція батьків, з дозволу яких молодь починає жити в «пробних шлюбах». Ще більше дивує, коли в «цивільний шлюб» вступають люди літні, які вже мали досвід сімейного життя і, найчастіше, що пережили розлучення. Чим їх приваблює «цивільний шлюб»?

Відповідь проста - непевність у завтрашньому дні. Люди, що мають сумний досвід розлучення, воліють не обтяжувати себе штампом у паспорті, щоб уникнути згодом можливих проблем із другим розлученням. То навіщо ж тоді взагалі вступати в такий шлюб, коли заздалегідь думаєш про розлучення? Подібні думки, коли кожне з подружжя готове гримнути дверима при першому ж скандалі, не можуть позитивно впливати на атмосферу в родині.

Взагалі важко назвати родиною подібне співмешкання, коли кожен просто отримує від такого «шлюбу» те, що йому потрібно. Жінка дістає формальний статус «дружини», її вже важко звинуватити в блуді з першим зустрічним. Чоловік отримує від такого «шлюбу» доморобітницю, котра варить їсти, пере, прибирає, крім цього виконує «подружні обов’язки», але при цьому не є його законною дружиною, і він усвідомлює, що нічим з нею не зв’язаний і в будь-який момент може просто піти, ні ким і ні в чому не звинувачений.

Так, психолог Інституту сім’ї й подружнього життя Христина Решетило вважає, що причина передусім — в емансипації жінки в українському суспільстві, яка дедалі зростає. На її погляд, жінки хочуть багато досягти у фаховій сфері, щоб відчувати себе незалежними, тому не поспішають реєструвати свої стосунки й готові народити й виховувати дітей самотужки. З цим абсолютно не згоден кандидат психологічних наук, провідний спеціаліст дослідного Інституту психології ім. Г.Костюка Академії педагогічних наук України Ігор Манілов. Він вважає, що цивільний шлюб в Україні вигідний у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед законною дружиною, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. Це твердження підкріплено статистичними даними КМІС. Так, в Україні 69% чоловіків не бачать нічого поганого в спільному житті «без зобов’язань». Серед жінок такі відносини підтримали тільки 55% опитаних. І причина, з якої представниці слабкої статі погоджуються на співжиття в цивільному шлюбі, за словами Ігоря Феліксовича, аж ніяк не почуття, а, хай як дивно, брак власного житла й нормального матеріального забезпечення. «Оскільки жінка залежна у фінансовому плані від чоловіка, говорити про існування повноцінних цивільних шлюбів в Україні складно, — вважає І.Манілов. — Це можливо тільки в цивілізованих західноєвропейських країнах, таких як Німеччина, Нідерланди, Франція, де чоловік і жінка не залежать матеріально одне від одного, тому будують свої стосунки виключно на коханні. На жаль, у нашому суспільстві така фінансова рівноправність неможлива. У результаті таких «псевдоцивільних» шлюбів у більшості випадків страждають «незаконні дружини». У переважної більшості жінок через непевність у відносинах і статусі в суспільстві з роками виникають невротичні розлади — депресії й страхи, які згодом можуть спричинити серйозні захворювання серцево-судинної системи й шлунково-кишкового тракту. Все це негативно позначається на здоров’ї дітей, народжених у такому шлюбі».

До речі, про занепокоєння й страхи. На Заході цивільний шлюб — поняття правове, у нас же інститут таких сімейних стосунків поки що перебуває в стадії формування. Це спричиняє певні наслідки. Перші труднощі в «нерозписаних» пар можуть виникнути вже при реєстрації новонародженої дитини. Так, для реєстрації маляти, народженого в шлюбі, слід подати заяву тільки одного з батьків і довідку з пологового будинку, яка підтверджує походження дитини. У разі ж, якщо мати й батько дитини — цивільні чоловік і дружина, то одного документа буде не досить. Адже в нас походження дитини визначається по батькові. Тому треба подати заяву від обох батьків. Її можна подати в РАЦС як до, так і після народження дитини. Що ж до прав і свобод новонароджених, то, відповідно до Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні.

Погодьтеся, років 20 тому такі речі викликали б шквал обурення з боку громадськості й ревних охоронців норм комуністичної моралі. Але нині розмовами про спільне проживання чоловіка й жінки поза шлюбом нікого не здивуєш. Мало того, за результатами дослідження, проведеного 2006 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), із двох тисяч опитаних українців 45% висловили своє позитивне ставлення до сексуальних контактів поза сім’єю і шлюбом. Причому цей показник нині значно вищий, ніж, скажімо, 15 років тому на світанку незалежності України.

2.3 Стастика шлюбів

За останні десятиліття в Україні слово «сім’я» остаточно втратило своє первісне значення в тому сенсі, що найчастіше «сім’я» нарахувати вдається тільки разом з обома парами бабусь і дідусів. З початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік — батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати. Середня кількість народжень на 1000 чоловік населення зменшилася з 13,3 1989-го до 8,3 1998 року. І хоча за останні два-три роки народжуваність дещо збільшилася, це занадто мало, щоб Україну можна було перестати називати «країною однодітних родин».

Відповідальність за утримання й виховання дітей сьогодні лежить на батьках значно більшою мірою, ніж раніше. Тоді як матеріальний рівень життя помітно зменшився в переважної кількості сімей. Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», за даними комплексного обстеження умов життя домогосподарств, проведеного за дев’ять місяців 2000 року, понад чверть населення України (26,7%) належать до категорії бідних, до злиденних — 14,7%. Дві третини бідного населення — це сім’ї з неповнолітніми дітьми. Майже половина бідного населення — сім’я з дітьми, де усі дорослі працездатного віку (47,2%). Ще 18 із ста бідних — родини, де всі дорослі працюють. Більшості молодих сімей важко утримувати без сторонньої допомоги навіть одну дитину, а вже про двох, трьох і більше — годі й говорити. Шлюб і народження дитини часто відкладають до «кращих часів».

Не поспішають із реєстрацією шлюбів і відмовляються від неї найчастіше пари старшого віку: у середньому кожен другий чоловік і жінка віком 25—29 років із переважанням кількості чоловіків. Збільшується в цілому вік молодих пар, які одружуються. Рідше можна зустріти студентське подружжя. Великий відсоток 30—35-річних жінок, котрі жодного разу не були у шлюбі.

Статистика останніх років не залишає найменших сумнівів: кількість шлюбів зменшується, а розлучень, навпаки, збільшується. 1990 року в Україні кількість шлюбів на 1000 жителів становила 9,3, 1998-го — 6,2% (тобто на 36,5% менше), а розлучень відповідно — 3,7 і 4,2%.

Відкладання шлюбів і народження дітей деформує традиційну модель життєвого циклу людини й родини. Зокрема новим для України є те, що деякі жінки визнають за краще народжувати раніше, ніж виходити заміж. Найбільше серед сімей, що мають до двох дітей, таких, де члени подружжя, особливо дружина, мають закінчену середню спеціальну або вищу освіту. Сучасні жінки часто відкладають народження первістка до свого тридцятиріччя — «спочатку освіта й кар’єра — потім діти». Вельми поширеним стало позашлюбне материнство в дуже молодому віці й несвідома багатодітність соціально неблагополучних родин.

Економічні труднощі, невлаштованість молоді, невпевненість у майбутньому — головні причини нетрадиційних для України шлюбно-родинних відносин. На сьогодні частина юридично незареєстрованих фактичних (так званих громадянських) шлюбів перевищує рівень 1926 р., коли реєстрація була необов’язковою, а правовий статус юридичних і фактичних шлюбів був однаковим.

Одні розцінюють громадянський шлюб як підготовку до подальшого спільного життя, прояв особистої свободи й засіб зберегти свіжість і романтичність стосунків. Інші вважають, що громадянський шлюб породжує недовіру, нестабільність і непевність у завтрашньому дні, й це позначається на всіх сферах діяльності.

«Як свідчить моя практика, — говорить психолог Людмила Шамрай, — одними з основних причин суїцидів (ясна річ, тут головну роль відіграє схильність людини до самогубства) є незатребуваність, нереалізованість, неспроможність адаптуватися в нових умовах тих, кому сьогодні від 30 до 50 років. Адже раніш такі чесноти як самостійність, активність, ініціативність, впевненість у собі були притаманні одиницям, решта були веденими. Коли нікому й нікуди вести, і людина почувається викинутою, постає безліч психологічних проблем, які відбиваються передусім на родині.

І друга причина — невдалі громадянські шлюби. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розставання. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною». Ще одна відносно нова для України модель стосунків — родини «нових українців». Мабуть, уже не такі популярні, як кілька років тому, анекдоти про певну групу нових українців у малинових піджаках від Версаче, котрі пахнуть майже однаково, з ультракороткими стрижками, з характерно розчепіреними пальцями та великим золотим ланцюгом на шиї. Мода змінилася, але збереглася система поглядів. Більшість сімей таких «нових українців» було створено задля взаємної вигоди: він їй — певний рівень життя, вона йому — свою вроду. У такій родині цілком інакша модель стосунків — психологічних, культурних, інше виховання дітей. Глибоких почуттів немає за визначенням. Стосунки будуються за відпрацьованою моделлю — дитина, гувернантка, хороша приватна школа — бо так заведено, так модно. Якщо в чоловіка виникнуть проблеми й він розориться — дружина не буде йому підтримкою, просто залишить його, а дитина для неї в цьому випадку — лише тягар.

Сімейні проблеми, обмаль у батьків часу для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля. Нестабільність стосунків, відсутність необхідної культури сімейного життя, пияцтво батьків призводить до збільшення кількості зруйнованих сімей і дітей, котрі потрапляють у спеціальні дитячі заклади, жебракують, бродяжать.

На жаль, більшість молодих подружніх пар сьогодні не підготовлені до шлюбу не тільки в фінансовому плані. Оскільки нині особисту свободу, а разом із нею і свободу вибору партнера зведено в культ, то вже ніщо не стримує природного інстинкту, що у свою чергу провокує розлучення. Втративши національні сімейні традиції, майбутнє українське подружжя намагається копіювати американський спосіб життя — з його прагматичними зв’язками, повною матеріальною незалежністю її членів тощо. Тоді як в американському суспільстві, стурбованому тривожною сімейною статистикою, проблеми моральності й сімейності переходять на якісно новий рівень. Важко сказати, якою зрештою стане класична українська родина. Але поки що переважає такий її тип, де позитивні складові старої моделі вже не діють, а нові норми ще не склалися.

Багато сучасних дівчат не уявляють себе в ролі дружини, хорошої матері. Вони бачать себе моделлю, жінкою, створеною для розкошів. Мріють про успішну кар’єру. Споконвічно природні функції жінки стираються. Інтенсивне формування понять, «що таке добре та що таке погано» починається в дитини з 7 до 14 років — час матері, котра відповідає за формування тонкої емоційної сфери. А сьогоднішні мами самі мають проблему стертих понять, вони не уявляють, що добре, а що погано.

Плавання сімейного корабля в бурхливому морі життя залежить від багатьох соціальних і психологічних чинників. На характер стосунків молодої пари значною мірою впливають погляди на сім’ю, запозичені від батьків.

2. РОЗДІЛ ІІ. Шлюб і сім`я

2.1 Громадянський шлюб: за і проти

Попри те, що суспільство та стосунки між людьми стали жорсткішими, а підхід до сім’ї прагматичнішим (не впевнений у своєму фінансовому майбутньому, отже, не впевнений у сімейному щасті), більше стали цінуватися почуття. Прихисток і надійний тил більшість як і раніше знаходить саме в родині.

Соціологічне дослідження «Молода сім’я України 90-х (1994—2015 роки)», яке провів Український інститут соціальних досліджень, свідчить, що на шкалі загальнолюдських цінностей у більшості молодих родин на чільному місці стоїть «хороша сім’я» (89,8% респондентів). Створюючи родину, молоді люди називають такі цінності, як здоров’я, діти, кохання, матеріальне забезпечення, сексуальна гармонія, впевненість у собі. Усе це тісно пов’язано з виконанням сімейних функцій.

Стосовно уявлень про свій сімейний статус, то на перше місце чоловіки виносять функцію народження й виховання дітей (90,3%), на друге — задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почутті захищеності (74,2%). При цьому привертає увагу те, що коли чоловіки вибирали з перерахованих в анкеті трьох сімейних цінностей (кохання, діти, побут), то переважна більшість із них вибрали кохання 74,7%, а народження й виховання дітей вважають найважливішою сімейною цінністю лише 15,5%.

Отже, з наведених даних можна припустити, що в сучасному шлюбі домінуючою ціннісною орієнтацією є кохання й пов’язане з ним особисте щастя, емоційний комфорт у родині. Тут, здавалося б, є суперечність між уявленнями про найважливіші функції сім’ї, де на першому місці — народження й виховання дітей, і оцінкою значення сім’ї для кожного з її членів як особистості, коли головним вони вважають кохання. Це можна пояснити тим, що в першому випадку проявився певний соціально-психологічний стереотип, відповідно до якого діти посідають головне місце в життєдіяльності сім’ї. У другому ж випадку — реальні установки молодих людей, котрі прагнуть знайти своє місце в житті. Проте 64% опитаних вважають ідеальною сім’єю таку, яка має двох дітей.