Сучасні проблеми народонаселення і міжнародної міграції робочої сили
Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Вінницький торговельно-
Кафедра філософії та економічної теорії
Курсова робота
з дисципліни «Економічна теорія»
на тему № 71 «Сучасні проблеми народонаселення і міжнародної міграції робочої сили»
Вінниця 2010
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1. Сутність, види та причини міграції робочої сили………………………………6
2. Світові проблеми
3. Шляхи вирішення проблем
Висновки та пропозиції……………………………………………………
Список використаних джерел……………………………………………………..46
Додатки……………………………………………………………
Вступ
Кожна молода людина, яка вже визначилась з вибором своєї майбутньої професії, безумовно, повинна докласти максимум зусиль для того, аби стати справжнім професіоналом. Саме тому студентам необхідно набути широких знань з багатьох предметів. Для нас, майбутніх фінансистів, дуже важливо якнайкраще оволодіти знаннями з дисципліни «Економічна теорія», адже це дасть змогу у майбутньому вміти добре орієнтуватися в економічній ситуації не тільки нашої країни, але й всього світу.
Розвиток народного
Через лавиноподібне зростання населення на планеті у людства з’являються все нові і нові проблеми. Значне місце серед них займає міжнародна міграція робочої сили, яка ускладнює політичні відносини між державами. Міжнародна міграція робочої сили – це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. Джерелами її є різні форми відносного перенаселення.
Якщо раніше міжнародна міграція робочої сили і вивезення капіталу відбувалися переважно в одному напрямі, то в сучасних умовах розвинені країни, які експортують капітал, часто ввозять дешеву робочу силу з країн, що розвиваються. Останні, імпортуючи капітал, експортують робочу силу. Це явище закономірне, оскільки вивезення капіталу супроводжується розвитком капіталістичних відносин і зростанням відносного перенаселення, розоренням дрібних виробників та їхньою вимушеною еміграцією у пошуках роботи.
Міжнародна міграція робочої сили у своєму класичному вигляді притаманна передусім господарству розвинених країн і є важливим засобом привласнення монополіями надприбутків від імпорту дешевої робочої сили з менш розвинених країн, колишніх колоній і залежних держав.
Проте не слід вважати, що розвинені країни приймають усіх бажаючих і вимушених виїздити до цих країн у пошуках заробітку. Все жорсткішою стає еміграційна політика останнім часом у країнах Заходу. Вони відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спеціалістів, одержуючи значні прибутки за рахунок економії витрат на фахову їх підготовку.
Питання народонаселення та міграції робочої сили у системі міжнародних відносин були і є предметом дослідження багатьох вчених. Зокрема, у працях зарубіжних економістів Дж. Борхаса, С. Брю, П. Кругмана, К. Макконнелла, Я. Мінсера, А. Роя знайшли відображення проблеми управління імміграційними потоками. З’ясуванню теоретичних проблем міграційних переміщень населення і їх кількісної оцінки присвячені наукові розробки вчених країн СНД – Ж. Зайончковської, Т. Заславської, Л. Рибаковського, І. Цапенко. Окремі аспекти народонаселення та міграції робочої сили досліджують сьогодні українські вченні В. Будкін, Ф. Заставний, Б. Лановик, О. Позняк, А. Філіпенко, О.Хомра.
Отже, актуальність теми курсової роботи зумовлюється необхідністю дослідження проблем народонаселення та міжнародної міграції робочої сили у сучасному світі.
Метою курсової роботи є аналіз сучасних
проблем народонаселення і
Завданням даної роботи є:
- з’ясувати теоретичні аспекти народонаселення та міжнародної міграції робочої сили;
- проаналізувати світові проблеми народонаселення та міжнародної міграції робочої сили;
- визначити шляхи вирішення проблем народонаселення та міжнародної
міграції робочої сили.
Об’єктом роботи є стан світової економіки під впливом проблем народонаселення та міжнародної міграції робочої сили.
Предметом дослідження виступають процеси народонаселення та міграції робочої сили.
Економічний та соціальний розвиток людства на початку ХХІ ст., відбувається в умовах поглиблення глобалізаційних процесів. Ці тенденції є тими загальними економічними аспектами, які породжують міжнародну міграцію робочої сили. Сучасні проблеми народонаселення та міграції робочої сили безперечно пов’язані з міжнародним рухом капіталу, міжнародною торгівлею, зайнятістю та безробіттям населення, а також з міжнародною економічною інтеграцією.
Під час написання курсової роботи було використано 32 джерела інформації. Серед них наукові праці Н.І. Карпачової, Н.Г. Леонтія, В. Черешнюка, Н.Г. Ваврищука, Б.М. Одягайла, Ю.Г. Козака та ін.
Методологія дослідження грунтується на загальнотеоретичному методі. При розв’язанні зазначених у роботі завдань використовуються методи логічного, системно-структурного аналізу економічних процесів та зв’язків, а також статистичного, порівняльного та діалектичного підходів.
Курсова робота складається із вступу, трьох пунктів, висновків та пропозицій. Її текст викладено на 53 сторінках, містить 3 таблиці, 3 рисунки, 4 додатки.
- Сутність, види та причини міграції робочої сили
Як форма міжнародних
Міграція робочої сили – це переміщення
працездатного населення як у межах однієї
країни, так і з однієї країни в іншу, пов’язане
зі зміною місця проживання та роботи
[23, c. 49]. Залежно від ознак, за якими їх
класифікують, міграції можуть бути зовнішніми
і внутрішніми для даної країни, стаціонарними
і тимчасовими (сезонними, маятниковими)
(рис. 1.1).
Рис. 1.1. Види міграцій
Існують різні критерії класифікації видів міжнародної міграції робочої сили. За напрямами її руху розрізняють еміграцію, імміграцію й рееміграцію.
Еміграція – це виїзд робочої
сили з однієї країни в іншу.
Імміграція – це в’їзд робочої сили до приймаючої
країни.
Рееміграція – повернення робочої сили
в країну еміграції.
Залежно від рівня кваліфікації можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Перший із цих потоків спрямований переважно з країн, що розвиваються, в розвинуті.
Для другого потоку характерне переміщення спеціалістів між розвинутими країнами, наприклад, всередині ЄС, а також їхня імміграція в розвинуті країни з країн, що розвиваються. Цей процес дістав назву «відплив умів». Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переїжджає в іншу країну, або ж залишається в ній після завершення освіти, так і в прихованій, коли він нікуди не виїжджає, але влаштовується на роботу на підприємство, яке належить іноземному капіталу.
Міграція висококваліфікованих спеціалістів набуває дедалі більшого розмаху. Виїжджаючих спеціалістів приваблює передусім вищий рівень заробітної плати і побутових умов у розвинутих країнах, а також більші можливості для професійного зростання.
З точки зору соціальної структури виділяють міграцію робітників і міграцію інтелігенції, переважно науково-технічної, яка стала особливо помітною після Другої світової війни.
За характером організації міграційних потоків можлива добровільна міграція, тобто вільне переміщення робочої сили та її в’їзд у країну на певний строк, та примусова міграція – виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових організацій. Існує також організована міграція, тобто законна, на основі міжнародних угод, які визначають чисельність мігруючих, порядок їхнього працевлаштування тощо, і нелегальна міграція – самовільне переміщення населення за межі своїх країн.
За часовими параметрами існує:
- сезонна (кочова) міграція — виїзд робочої сили з однієї країни в іншу на певний період часу (наприклад, із Італії у Францію восени для збирання винограду) з поверненням на Батьківщину;
- тимчасова (поворотна) міграція — виїзд населення із однієї країни в іншу на певний період часу, як правило, не більше одного року (наприклад, із України в Португалію для проведення будівельних робіт);
- маятникова міграція — періодичний або часто повторюваний виїзд населення з країни, де воно постійно проживає, на роботу в іншу, як правило, сусідню країну; вона характерна для населення прикордонних районів (наприклад, поляки їздять працювати в прикордонні німецькі землі);
- постійна (безповоротна) міграція — виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання (наприклад, виїзд єврейського населення із України до Ізраїлю на постійне місце проживання).
За просторовими параметрами можлива:
- зовнішня міграція — переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, за межі України);
- внутрішньоконтинентальна міграція — переміщення населення в межах одного континенту (наприклад, переміщення робочої сили між країнами Європи);
- міжконтинентальна міграція — переміщення населення за межі континентів (наприклад, переміщення населення між Європою і Америкою).
Як свідчить практика, види міграції робочої сили постійно зазнають змін залежно від змін у міжнародному середовищі.
Різноспрямовані потоки трудових ресурсів,
що перетинають національні
Перший великий міжнародний ринок робочої сили виник у середині XIX століття. Ним стала Північна Америка, де бурхливо розвивався капіталізм. Міжнародна міграція сюди мала дуже значні масштаби. Спочатку основними районами еміграції були Ірландія та Англія. А починаючи з кінця XIX ст. ними стають менш розвинені в економічному плані Східна та Південно-Східна Європа. Сьогодні на цьому ринку попит здебільшого задовольняється емігрантами з Мексики та країн Карибського басейну. Тут постійно працює біля 5 % всієї робочої сили, а це 5 – 12 млн осіб, які є іммігрантами [14, с. 203].
Другий великий міжнародний ринок робочої сили виникає у Західній Європі. Специфіка економічного розвитку деяких країн цього регіону, особливо Німеччини та Франції, змушує їх до залучення іноземної некваліфікованої робочої сили. Поки що попит задовольнявся здебільшого за рахунок населення італійського, турецького, іспанського та португальського походження. Сьогодні на цей ринок емігрує дуже багато населення з країн колишнього соціалістичного блоку. Емігранти становлять 4 – 7 млн осіб. В різних країнах ЄС їх частка у сукупній робочій силі неоднакова: Франція – 8 %, Німеччина – 9 %, Швейцарія – 30 %, Люксембург – 33 % [14, c. 203].
Інший міжнародний ринок робочої
сили в Європі це скандинавський ринок.
Задовольняється він
Достатньо місткий міжнародний ринок робочої сили існує в районі Перської затоки, а точніше, в невеликих нафтодобувних країнах арабського світу, куди мігрують робітники з країн Близького та Середнього Сходу. Тут мігранти складають 3 – 5 млн осіб. Частка іммігрантів у робочій силі становить: в ОАЕ – 97 %, Катарі – 96 %, Кувейті – 87,5 %, Саудівській Аравії – 48 %, Бахрейні – 46 %, Омані – 40 % [14, c. 204].
Слід звернути також увагу на достатньо розвинений міжнародний ринок робочої сили, який склався в Австралії та Новій Зеландії. Робоча сила мігрує сюди здебільшого з країн Південно-Східної Азії. Її частка тут складає біля 2 – 3 % від усього числа працівників. Досить містким ринком робочої сили є Латинська Америка. Тут число іммігрантів коливається в межах 3 – 8 млн осіб. Мігрують здебільшого в Аргентину і Венесуелу з сусідніх країн та країн Азії, Африки та постсоціалістичного європейського світу.
Бурхливо розвиваються ще два ринки — південноафриканський та азіатсько-тихоокеанський.
Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв’язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники (рис. 1.2). Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.
Рис. 1.2. Причини міжнародної міграції
Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов’язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.
1. Відмінності в темпах
2. Рівень та масштаби
3. Темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри залежать від рівня міграції. Ця залежність полягає в тому, що порівняно низька заробітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагромадження капіталу.
Така ж мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.
4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричинені науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.
Отже, міжнародна трудова міграція — це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції і її головна причина [6, с. 171].
Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, а й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук вигідніших умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об’єктивною основою міграції робочої сили.
Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині ЄС цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків.
Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформаційного та транспортного.
Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить 4 етапи.
I етап міжнародної міграції безпосередньо пов’язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині XVIII – середині XIX століття. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводилося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення «відносного перенаселення», що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.
Формування світового ринку праці сприяло:
- економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;
- колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.
II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.
В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.
Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів.
III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.
Особливість цього етапу – скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.
Це було зумовлено такими причинами:
1) наслідками світової економічно
2) замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив
його з кола країн-емігрантів робочої сили.
IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.
Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.
Його характерні риси:
- зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;
- зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву «втеча мізків»;
- посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.
На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого «картопляного голоду». На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана війною. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війні потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 р.), В’єтнаму (1975 р.) та Куби (1980 р.). По-третє, еміграція з колишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об’єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.
На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:
- міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
- міграція в межах промислово розвинутих країн;
- міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
- міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;
- міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;
- міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.
Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набула характеру глобального процесу. Міграцією охоплено більшість країн світу. На кінець XX ст. кількість країн, залучених до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за рахунок Центральної та Східної Європи, а також СНД. Кількість мігрантів, за даними ООН у 2002р. становила 175 млн чол., у тому числі понад 30 млн чол. стали мігрантами внаслідок розпаду СРСР та Югославії. За прогнозами експертів, у найближче десятиліття кількість мігрантів, що приймаються розвинутими країнами, зберігатиметься на високому рівні (близько 2 млн чол. щороку). Основними країнами виходу мігрантів стануть Китай (300 тис чол.); Мексика ( 267 тис чол.); Індія ( 222 тис чол.); Філіппіни (184 тис чол.) та Індонезія (180 тис чол.).
- Світові проблеми народонаселення та міграції робочої сили
Природною основою розвитку суспільства є народонаселення. Роль його як основи суспільства полягає в тому, що воно виступає виробником і споживачем матеріальних благ і тим самим обумовлює його розвиток.
Населення – це сукупність людей, яка природно історично склалась і безперервно відтворюється в процесі життя. Це процес постійного відтворення поколінь людей внаслідок взаємодії народження та смерті. Населення разом із природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці – з іншого, забезпечує матеріальне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресурсами. Розвиток народного господарства будь-якої країни можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе [23, c. 32].
Взаємозв’язок і взаємодія між населенням і розвитком господарства – процес історичний. Людина є, з одного боку – активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку. Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому; щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності позначаються як на споживчому, так і на його структурному рівнях. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.
Чисельність і динаміка населення, його головні вікові групи (допрацездатного, працездатного й післяпрацездатного віку) впливають на абсолютну величину й структуру фондів нагромадження та споживання. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення в молодому віці залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, а також будівництво об’єктів системи освіти, охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду.
Найбільш суттєвий вплив на розвиток
економіки мають статево-
Залежно від вікової структури, люди є споживачами, виробниками матеріальних і духовних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. Його межі встановлює держава з урахуванням національних, культурних, історичних традицій, тому в різних країнах він неоднаковий. Наприклад, у Великобританії, Німеччині повнолітніми вважаються особи, що досягли 18 років, у Франції – 19, Бельгії – 21, а в Нідерландах – 23 років. Працездатний вік починається, як правило, у більш ранньому віці, але при цьому встановлюється менша тривалість робочого дня і менший рівень оплати робочої сили. Так, у Франції, Іспанії і інших країнах для тих, що працюють у віці до 18 років встановлений нижчий мінімум заробітної плати (від 10 до 30 % нижче за мінімум для дорослих). Соціально-економічний прогрес країни залежить не лише від виконання активним трудовим населенням функцій виробника та споживача матеріальних і духовних благ, а значною мірою й від реалізації кожною людиною всіх своїх сутнісних сил, тобто від виконання нею функцій працівника, власника, підприємця, від активної ролі в соціальному, політичному, правовому, культурному, духовному житті нації тощо.
Протягом усього розвитку людської цивілізації спостерігаються певні особливості зростання кількості населення, співвідношення народжуваності та смертності. За даними американського науковця Г.Несса, наприкінці першого тисячоліття нової ери кількість населення нашої планети становила приблизно 250 млн осіб. У наступні 700 років темпи його приросту були дуже низькими через високу смертність, що досягла 30 – 40 %. Приблизно 300 років тому смертність населення знизилась, а приріст зріс. Загалом за 1000 – 1800 років середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2 %, а в 1800 – 1900 рр. зросли до 0,6 %. У 1950 р. цей показник сягнув 1,4 %, на початку 60-х років – 2 %, а в наступні 30 років скоротився. Абсолютний щорічний приріст населення Землі – до 90 млн осіб [15, c. 482].