Сучасні тенденції розвитку корпоративного сектору економіки

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ 1 Дослідження сучасного корпоративного сектора економіки

1. Роль корпоративного сектора в економіці країни……………………..3

1.2.Аналіз розвитку  корпоративного сектору економіки  в Україні………..10

Розділ 2. Корпоративне підприємництво в контексті розбудови соціальної держави

2.1. Регуляторний вплив  держави на корпоративні відносини…………….16

2.2.Роль акціонерних  підприємств в корпоративному  секторі економіки…..19 

Розділ 3 Сучасні тенденції розвитку корпоративного сектору економіки

3.1.Взаємодія  фондових ринків та корпоративного  сектору………………24

3.2. Перспективні напрямки підвищення ефективності корпоративного підприємництва………………………………………………………………30

Висновки…………………………………………………………………33

Список джерел та літератури…………………………………………..35

ВСТУП

Корпоративний сектор є  важливим структурним елементом  національної економіки. Значну питому вагу корпоративного сектора становлять акціонерні товариства, а ефективність їх діяльності вагомо впливає як на корпоративний сектор, так і на загальний стан економіки України в цілому. Саме тому в сучасних умовах одним з основних завдань, які постають перед нашою країною, є формування сприятливих умов для становлення та розвитку корпоративного сектора.

Аналіз структурних  змін в галузях економіки та розподілу суб’єктів господарювання за формами власності, дослідження, метою яких є теоретичне і практичне вирішення комплексу питань державного регулювання корпоративного сектора, є не тільки актуальними, а й досить складними, так як торкаються великої кількості учасників корпоративних відносин і фондового ринку.

Тому системні, ґрунтовні  наукові дослідження, що пов’язані  з оцінкою фактичного стану товариств, аналізом реальних закономірностей  і тенденцій процесів перерозподілу  власності, спрямованих на пошук та вдосконалення методів і механізмів регулювання корпоративного сектора, захисту прав власників-інвесторів, забезпечення ефективного корпоративного управління, є актуальними як в теоретичному, так і в практичному аспектах. З розвитком ринкових відносин механізм державного регулювання діяльності корпоративних утворень потребує постійного удосконалення та інноваційного підходу. [5]

Сьогодні багатьма національними  та західними науковими школами  та експертами-практиками визнається, що в перші роки здійснення трансформаційних змін у пострадянському середовищі була сильно недооцінена ефективність впливу інституційних факторів щодо забезпечення розвитку. Істотний науковий внесок у розробку вищезазначених проблем внесли Л.Зингалес, Р.Раджан, О.Харт, Д.Норт, Д.Родрик, Дж.Ю.Стиглиц, Р.Аути, Р.Гриффитц, С.Феррера та інші. Вивчення тенденцій на ринку сучасної конвергенції капіталу, пов’язаних з ним напрямків економічного розвитку суспільства проводились в розвинених ринкових та трансформаційних економіках. Важливу роль у дослідженні проблематики державного регулювання корпоративної діяльності та її впливу на розвиток національного господарства відіграють праці сучасних вчених та практиків, а саме: ак. Л.Абалкіна, А.Гайдара, ак. Р.Ентова, видатних українських вчених ак. Ю.Пахомова, чл.-кор. В.Сіденко, проф. О.Білоруса, Т.Ковальчука, В.Черняка, Ю.Бажала, А.Філіпенко, В.Чужикова та інш.

Мета дослідження полягає  в науковому обґрунтуванні основних напрямів удосконалення державного регулювання, розвитку та підвищення ефективності корпоративного сектора економіки України.

Досягнення мети дослідження  передбачало послідовне вирішення  наступних завдань:

визначити існуючі методи та важелі, спрямовані на підвищення ефективності державного регулювання корпоративного сектора економіки;

провести систематизацію показників формування ефективної корпоративної  моделі;

визначити механізм державного регулювання корпоративного сектора  та обґрунтувати заходи щодо його вдосконалення;

обґрунтувати шляхи  підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання – учасників корпоративних відносин.

Об’єктом  дослідження є корпоративний сектор економіки України Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання регулювання корпоративного сектора економіки і напрями його удосконалення.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають різноманітні методи діалектики, економічного та статистичного аналізу. При дослідженні сучасних тенденцій розвитку корпоративного сектора використано принцип наукової діалектики, емпіричного дослідження, зокрема, спостереження та порівняння, що дало змогу дослідити виникнення, формування та розвиток недержавної форми власності, відзначити позитивні напрацювання, виявити недоліки та негативні тенденції. Розглядаючи трансформацію економічної системи, дотримано принцип системного підходу та цілісності, коли дослідженню підлягали не лише елементи системи, а й зв’язки між ними. Різноманітними прийомами діалектичного метода досліджено нинішній стан українських акціонерних товариств, зокрема, синтезом і порівнянням узагальнено основне законодавчо-нормативне забезпечення розвитку корпоративного сектора економіки, спостереженням і аналізом виявлено основні тенденції в фінансово-економічній діяльності акціонерних товариств, як основних корпоративних утворень, під час становлення в умовах розвитку конкурентного середовища.

РОЗДІЛ 1 Дослідження сучасного корпоративного сектора економіки

2. Роль корпоративного сектора в економіці країни

В умовах глобалізації та інтернаціоналізації світового  господарства одним із найважливіших факторів, що визначають конкурентоспроможність будь-якої країни є ефективне функціонування її бізнес середовища. Для того щоб постійно розвиватися й виходити лідером в умовах твердої світової конкуренції, країні необхідно активно долучатись до управління внутрішніми потоками обертання капіталу, контролювати та формувати найбільш ефективні з точки зору суспільства напрямки його участі в між кордонному обертанні.

Досвід перших років дослідження накопичується  та аналізується на високому наддержавному рівні. Світовий Банк в 2002 та 2005 рр. видав доклади, присвячені наслідкам реформ. Крім вже відомих висновків щодо підтримки нових ринкових підприємств, забезпечення фінансової дисципліни, створення режиму сприяння інвесторам та захисту їх інтересів на державному рівні, впровадження контрактної культури, посилення вимог до менеджменту, аудиту, контрою над корупцією та рейдерством, наголос зроблений на необхідності впровадження всього спектру інституційних складових для забезпечення відродження економічного росту.  
Набутий у процесі побудови ринкового суспільства досвід існування в умовах вільного ринку із саморегулюючими приватними структурами переконливо довів, що для молодих трансформаційних країн утрата керованості розвитком рівнозначна з втратою суверенітету, суспільної єдності та державності. [8,C.12]

Тому, крім загальних  орієнтирів розвиненого ринкового  суспільства, трансформаційна країна має приділяти значну частину  своєї уваги системності законодавчих та регуляційних змін, направлених  на створення суспільної та соціально адекватної керованості напрямками розвитку корпоративного сектора національної економіки. Якість інститутів та законодавства, контроль за розвитком та діяльністю фінансово-банківського сектора та забезпечення економічного росту – це складові та сутність завдань системи державного управління.

Докризовий  формат функціонування світової економіки був безпосередньо пов'язаний з масштабом включення національного економічного простору у міжнародну систему глобальних потоків капіталу. Для того щоб постійно розвиватися й виходити лідером в умовах твердої світової конкуренції, країні необхідно активно долучатись до управління внутрішніми потоками обертання капіталу, контролювати та формувати найбільш ефективні з точки зору суспільства напрямки його участі в між кордонному обертанні. [10,C.80]

Довгий час  державна економічна політика в Україні  була націлена на підтримку експорту, який в основному представлений  сировиною і продукцією з незначним  ступенем переробки (табл. 1).

 
Таблиця 1.

Рейтинг економічних секторів за рівнем експорту  
(корпоративні компанії топ-100 України)

Але розвиток сировинних галузей не здатний вирішити завдання стійкого економічного зростання. Навіть вступ України до СОТ не дав  очікуваних позитивних зрушень у  плані росту національної економіки. Усі колишні неофіти СОТ (Іспанія, Франція, Греція та ін..) за рахунок доступу до швидких та дешевих грошей проходять шлях поглиблення суспільних та індивідуальних боргів. Не оминуло це і Україну – накопичення боргу відбувалось в найбільш експротно орієнтованих, прибуткових та тінізованих секторах економіки (табл. 2).

Таблиця 2.

Розподіл  боргових зобов'язань у національній економіці – 5 найбільших боржників

Кластер 1 –  Гірничо-видобувна промисловість, ПЕК, авіатранспорт та зв'язок, муніципальне господарство, оптова торгівля 
Кластер 2 – Гірничо-видобувна промисловість, ПЕК, муніципальне господарство, виробництво не металургійної мінеральної продукції, банківська система

Оновлення й  розвиток економіки України залежать від ефективності її інвестиційної  діяльності. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною. Цілі й принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають із загальнодержавної економічної політики і її складової – інвестиційної політики. [8,C.113]

Якщо більш  прискіпливо розглянути причинно-наслідкові зв'язки, принаймі між накопиченням боргових зобов'язань, рівнем інвестування, експортом, тенденціями розвитку корпоративного сектора, можна прийти до висновку щодо існування безпосередньої залежності між станом національної економіки та характером процесів з управління капіталом.

 
Таблиця 3.

Відносні  макроекономічні показники економічного розвитку України

Розвиток корпоративного сектора та характер завдань, що він  вирішує залежить від стадії життєвого  циклу, який він проходить як модель існування ринкових форм – після приватизації, проходячи процес концентрації процес виробничого розвитку та виробничого розширення ринкової частки майже припиняється, а головні зусилля компаній переносяться у площину менш витратної та більш швидкої консолідації та встановлення контролю над конкуруючою або суміжною компанією за рахунок використання методу боргового свопу.

У процесі вибору шляху розвитку компанії, якщо інвестор та власник перемагають професіонала – суспільно корисний розвиток такої  компанії припиняється і вона перетворюється на вид непродуктивного інвестиційного навантаження, єдине завдання якого  – зростання вартості компанії (часто віртуальної). Укорінення такої практики в трансформаційних та молодих ринкових країнах пов'язана з недосконалістю позиції держави, використанні на ранніх стадіях ринку просунутих ліберальних моделей організації суспільного економічного життя. Подальше просування корпоративних структур по кривій занепаду призводить до смерті компанії як корисного та економічно активного члена суспільства.

3. Аналіз розвитку корпоративного сектору економіки в Україні

За умови  недостатності професіоналізму власників активів та відсутності довіри до власного менеджменту та рівня його професіоналізму, провідні компанії залучають до процесів управління капталом консалтингові організації, що виникли як самостійна гілка аудиторських та страхових представництв іноземного інвестиційного бізнесу. Послуга з фінансової оптимізації трансформувалась у процес повноправного управління на основі використання професійних знань із ринків капіталу та основних методів нарощування прибутковості та знань недоліків національної законодавчої бази – її основних інвестиційних та податкових прогалин. [13]

За даними дослідження  провідних аудиторських компаній України виявлено, що 88 % компаній потребують вдосконалення процедур корпоративного управління, особливо вдосконалення регламентів діяльності з управління капіталом, професіоналізму менеджменту як внутрішнього так і державного, 71 % – потребує вдосконалення низки корпоративних процедур з інвестування, відсутність адекватної системи повноважень при прийнятті стратегічних рішень відмічає 41 % респондентів. Висока концентрація акціонерного капіталу перетворила локальну фінансову кризу у системну. В якості одного з найбільш суттєвих чинників подолання кризи професійний менеджмент убачає розвиток внутрішнього аудита (32%) та суспільного контролю (33%), професійності директорів (47%). Характерно, що 15% респондентів вважають, що без згоди мажоритарного власника досягти позитивних зрушень у законодавчому полі буде неможливо, а 15% – вважають необхідним підвищення стандартів корпоративного менеджменту. Поряд із цим 56% менеджерів вважають необхідним упровадження відповідальності власника за негативні рішення з інвестування та управління капіталом. Практично 82% опитаних наполягають на впровадженні досвіду ринкових країн з підвищення рівня колегіальності в корпоративному управління, особливо капіталом, на користь комітетів професіоналів при раді директорів: комітету з аудита, комітету по стратегії, комітету з управління капіталом, комітету з управління кадрами. В компанії слід виділяти окрему експертну групу, відповідальну за організаційне забезпечення аналізу інвестиційної привабливості, на чолі з координатором – менеджером по інтеграції. Узагальнюючи результати опитування слід відзначити тенденцію зростання протиріч між власниками та їх потребами з консолідації та менеджментом і його обмеженнями непрофесійністю управління власників. Практично більшість компаній вважає за необхідне впровадження інституту професійного та незалежного управління для подолання кризи та виходу на нові економічні сходинки.[8,C.20]

Ефективний  розвиток національного корпоративного сектора є основою якісного зростання  економіки та формування прошарку «середнього  класу» – опори ринкового засобу розвитку суспільства. Проте, ефективний розвиток підприємництва в Україні  неможливий без виваженої, послідовної державної політики підтримки та регулювання цього сектору. Органи державної влади України на всіх рівнях декларують всебічну підтримку малого й середнього підприємництва, однак їх дії носять безсистемний, а інколи й анти стимулюючий характер, не узгоджуються як із проблемами суб’єктів бізнесу, так і з потребами соціально-економічного розвитку країни у цілому. Тому назріла необхідність ґрунтовного дослідження механізмів регулювання діяльності корпоративного сектору, формування нових підходів управління, адекватних тенденціям розвитку світової та національної економік з акцентом на якісні структурні перетворення, що забезпечуватимуть стабільне економічне зростання.

Процес формування корпоративного сектора проходив декілька етапів:  
підготовчий – формування попередніх правових, організаційних та економічних засад для розвитку малого бізнесу (Закон СРСР «Об индивидуальной трудовой деятельности граждан в СССР», 19.11.1986 р.), який легалізував можливості підприємницької діяльності та відкривав доступ бізнесменам, і в першу чергу підприємцям-початківцям, до створення власної справи; [10,C.82]

перший – визначення правових основ державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави на базі прийняття Закону України «Про підприємництво» (травень 1991 р.) та початок роздержавлення;

другий – конституційне закріплення свободи підприємництва (1996 р.), завершення малої приватизації та перехід в 1999 році до приватизації крупних підприємств та об'єднань. На цьому етапі, за визначенням провідних фахівців та експертів процес приватизації та реструктуризації власності в Україні відбувався не у відповідності з інтересами розвитку економіки, а відповідно до інтересів формування потужних корпоративних структур6. Регуляторна політика держави в цей час була сконцентрована в напрямку створення національного ефективного власника, спроможного результативно конкурувати на світових ринках з основними транснаціональними компаніями. В цей час були застосовані заходи по дерегуляції підприємницької діяльності, притаманні концепції «слабкої держави» розвиненого ліберального ринкового устрою, але проблеми наповнення дохідної частини бюджету, жорсткі монетарні вимоги Світових фінансових донорів та неможливість забезпечити належний рівень само зайнятості населення не дозволили отримати позитивний ефект. Потреби молодого, але енергійного корпоративного сектора вимагали переходу до наступного регуляторного кроку;[11,C.35]

третій – використання маніпулятивних тактик віртуального капіталізму (2003 р.). У цей час увага регуляторної діяльності держави перенесена на мале на середнє підприємництво, видається низка законодавчих актів, дія яких нівелюється посиленням податкового та наглядового тиску, в той же час діяльності потужних корпоративних структур надається «зелене світло» у надії на відновлення національної економічної потужності. Саме в цей час прибутковість деяких секторів національної економіки досягає 300-1600%. Але відсторонення державного управління від регулювання процесів поза приватизаційного розширення активів та ліберально-адміністративних тактик набуття контролю над ними, суттєво скорочує обсяг грошових потоків до бюджету. Спроби посилення контролю над сферою надходження податків обертаються тягарем для малого та середнього підприємництва і не зачіпають потужний корпоративний сектор, який уже забезпечив собі підтримку адміністративного ресурсу. Протягом тривалого часу регуляторна діяльність державних органів здійснювалась безсистемно;

четвертий – формування регуляторної бази в Україні здійснюється на базі провадження в 2005 році так званої «регуляторної гільйотини», яка була розроблена та запатентована компанією «Jacobs and Associates». Цей захід був проведений відповідно до Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» і використаний під назвою «прискорений перегляд регуляторних актів», «принцип гільйотини», або «стратегією швидкого дерегулювання». У цей час було здійснено прискорений перегляд 9340 законодавчих актів. Загалом, за результатами прискореного перегляду, нормативно-правова база регулювання господарської діяльності скоротилась на 52,8 %. Ця інформація пояснює шалені темпи законотворчості, які відбувались у Верховній Раді України: щорічно подавалось на розгляд близько 2500 законопроектів, із яких 400-500 стосувались економічної та галузевої політики в держав. В цей час, на думку експертів, була допущена низка помилок: був відсутній один із головних елементів – підготовчий етап, формування норм законів здійснювалось силами професійно не достатньо підготовлених кадрів, законотворча діяльність здійснювалась в режимі дефіциту часу, численні звільнення державних службовців напередодні проведення перегляду актів позначилося на ефективності та якості, нарешті, відсутність відповідним чином підготовленого керівного складу реформаторів із проведення перегляду актів та роз’яснень щодо методу й технології його застосування також негативно впливали на результати.[4,6]

Розділ 2. Корпоративне підприємництво в контексті розбудови соціальної держави

2.1. Регуляторний вплив держави на корпоративні відносини

Корпоративний сектор складається  з господарюючих суб'єктів різних форм організації, об'єднавчою особливістю яких є колегіальність у правах на власність, доходи та управління. У розвиненому ринковому суспільстві саме діяльність корпоративного сектора є вирішальною з точки зору забезпечення зовнішньої конкурентоспроможності, досягнення високих показників ринкового росту та економічної стабільності. Так, у Великій Британії 92% господарюючих суб'єктів – це малі та мікро підприємства, але основна частка валового продукту забезпечується силами крупних корпоративних організацій, зовнішні ж переваги досягаються за рахунок діяльності 30-50 крупних транснаціональних компаній. [14,C.687]

Проте в українській законодавчій практиці відсутні визначення та спеціальне законодавче регулювання з питань діяльності та роботи корпоративного сектору. Між тим, національний корпоративний сектор представлений понад як 1,2 млн. юридичних осіб із різною формою організації, більшість яких зосереджена в Києві (230 тис. од.), Дніпропетровський (майже 97 тис. од.) та Донецькій (88 тис. од.) областях. В національному корпоративному секторі представлені колективні, дочірні, іноземні, спільні, командитні підприємства, акціонерні й споживчі товариства, повні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, філії, товарні біржі, кредитні спілки та інші підприємницькі форми.

Місце держави у світовому  ринковому господарстві та її перспективи  нарощування конкурентного потенціалу багато в чому визначається саме за оцінкою параметрів досконалості корпоративного сектора. Державний вплив на напрямки його розвитку вважається у світовій ринковій практиці головним чинником досягнення соціально-економічної стабільності та високих темпів розвитку.

У законодавстві ЄС регламентація  діяльності корпоративного сектору має дещо укрупнений підхід і носить характер директив. Головна увага приділяється транснаціональним статутним та контрактним структурам ЄТ (європейське товариство) та ЄКТ (європейське кооперативне товариство), вплив яких виходить за межі національного ринку. Переважна більшість вимог ЄС до законодавчої трансформації в Україні (13 з 15 пунктів) стосуються діяльності корпоративного середовища. [5]

На сьогодні корпоративне право України знаходиться на одному з найскладніших етапів свого  розвитку. Його стан характеризується відсутністю єдиної термінології, декларативністю, невизначеністю та суперечливістю багатьох норм, штучністю більшості правових приписів. Діяльність корпоративного сектора в Україні регулюється підприємницьким правом, до складу якого входять норми, які безсистемно «розкидані» по різних статтях цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства.

Базовими законодавчими  актами вважаються 14 законів із регулювання  корпоративного сектора: "Про підприємництво", "Про власність", "Про підприємства України", "Про господарські товариства", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист економічної конкуренції», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про концесії», «Про акціонерні товариства». Добра половина з цих законодавчих актів була прийнята ще на початку 90-х років.

Регулювання діяльності в  корпоративному секторі здебільшого концентрується навколо вдосконалення процедурної частини і майже зовсім не торкається унормування системи корпоративних взаємовідносин як у структурі, так між ними. Суттєвою вадою сучасного національного законотворчого процесу з регулювання внутрішніх корпоративних відносин є розірваність впровадження господарчих норм із відповідним коригуванням у нормах кримінального та адміністративного права.

Підсумовуючи сказане, зазначаємо, що на усіх етапах регуляторної реформи, так і пізніше не було обґрунтовано ступінь підготовленості, послідовність і темпи проведення перегляду, не враховувались трансформаційні витрати від її запровадження, що призвело до формування чергової інституціональної пастки. [2,43]

Сьогодні відбуваються зміни в процесах регуляторного впливу держави на діяльність не тільки малого та середнього підприємництва, але і проводиться робота по осуспільненню розвитку потужного корпоративного сектора. Ґрунтом такого твердження є активізація впливу діючого Уряду. Протягом першого півріччя 2010 року у Верховній Раді України було зареєстровано близько 200 законопроектів, які безпосередньо та на рівні ділового середовища стосуються діяльності корпоративного сектора, впроваджується пакетний спосіб подання документів, коли положення законопроекту розкриваються у процедурах та регламентах, а також активізацію участі Уряду у законодавчій ініціативі. Починаючи з квітня поточного року відбуваються позитивні зрушення в законотворчій практиці – зменшилась більш, ніж у два рази кількість технічних законопроектів та таких, що потребують суттєвого доопрацювання. Проте про повне припинення маніпулятивної законотворчої практики поки що не йдеться. Більше того, почав все чіткіше проявлятися новий, відмінний від попередньої практики, напрямок – перенесення на економічне законодавство конфлікту інтересів, у тому числі і політичних, особливо з акцентом на економічній політиці та податковому впровадженні. Для цього використовуються можливості галузевого регулювання на законодавчому рівні. Цікавим, на наш погляд, є той факт, що після нетривалої перерви (із березня по травень ц.р.) подання законопроектів, які реалізують лише вузькі приватні інтереси, збільшилась. [8,C.20]