Сучасна банківська система
ВСТУП
Банківська система – одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обігу йшов паралельно і тісно перепліталося. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Сучасна банківська система є найважливішою сферою національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона управляє в державі системою платежів і розрахунків; велику частину своїх комерційних операцій здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції; разом з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур. Комерційні банки, діючи відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їх обороту, емісію, загальну масу, включаючи кількість готівки, що знаходиться в обігу. Стабілізація ж зростання грошової маси – це застава зниження темпів інфляції, забезпечення постійного рівня цін, досягши якого ринкові відносини впливають на економіку народного господарства найефективнішим чином.
Сучасна банківська система – це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам – від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).
Створення стійкої, гнучкої і ефективної банківської інфраструктури – одне з найважливіших (і надзвичайно складних) завдань економічної реформи в Україні. Особливо важливим бачиться розвиток банківської системи за кордоном, оскільки саме практика зарубіжних банків зумовлює становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів і, таким чином, обумовлює вихід українських банків на світовий рівень, що сприяє зміцненню довіри з боку іноземних партнерів по відношенню до нашої країни.
Сьогодні, в умовах розвинених товарних і фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'являється новий вигляд фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтури.
В даній роботі розглянемо банківські системи кількох провідних країн світу – Великобританії, США, Німеччини, проаналізуємо сучасну банківську систему України, та спробуємо зробити висновки що до розвитку та стану вищезазначених систем на даний момент.
1. ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ СТРУКТУРА
Банківська система – це сукупність різних видів банків і банківських інститутів і їх взаємозв'язку, що існують в тій або іншій країні в певний історичний період.
Банківські системи використовуються для вирішення поточних і стратегічних завдань:
забезпечення економічного зростання;
регулювання інфляції;
регулювання платіжного балансу.
Характерною межею банківської системи є разом з концентрацією банків їх достатньо широка спеціалізація в особі центральних(емісійних), комерційних, інвестиційних, іпотечних, ощадних і інших. Звідси, з одного боку, конкурентна боротьба банків за залучення ресурсів, за надійну і вигідну клієнтуру, за високі доходи, з іншого боку, прагнення підсилити державне регулювання діяльності банків (відносно клієнтури, банківських відсотків і ін.)
Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багаторівневу структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, які установи фінансового сектора надають своїм клієнтам, можна виділити три найважливіші елементи кредитної системи:
1. центральний (емісійний банк);
2. комерційні банки;
3. спеціалізовані фінансові установи (страхові, ощадні і т.д.).
В ході історичного розвитку виникли сегментовані і універсальні банківські системи.
Сегментована система припускає жорстке законодавче розділення сфер операційної діяльності і функцій окремих видів фінансових установ. Подібні структури склалися, наприклад, в США і Японії.
При універсальній структурі закон не містить обмежень щодо окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування. Всі кредитно-фінансові інститути можуть здійснювати будь-які види операцій і надавати клієнтам повний набір послуг. Такий тип універсальних банків склався у Великобританії. Велику роль у функціонуванні банківського сектора грає високий ступінь самоконтролю фінансових інститутів, строге дотримання ними звичаїв і традицій, вироблених банківським співтовариством.
Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типа банку створює відомі труднощі для визначення понять "банк" і "банківська діяльність". Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів як професійне заняття. Саме така практика прийнята в банківському законодавстві Бельгії, Італії, Іспанії, Греції, Люксембурга і інших країн. У деяких інших країнах (Німеччина, Франція) термін "банк" або " кредитна установа" асоціюється з ширшим набором послуг і не обмежується тільки прийомом заощаджень і видачею кредиту. У деяких країнах, наприклад, у Великобританії, для віднесення до класу кредитних установ досить лише виконання функції прийому депозитів. Це дозволяє прирівняти до банків деякі види спеціалізованих інститутів.
2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Банківська система Великобританії є дворівневою і складається з Банку Англії – перший рівень, та другий рівень – комерційні (у тому числі клірингові) банки, торговельні банки, облікові доми (зараз немає), іноземні комерційні банки та ін.
Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи Великобританії знаходиться Банк Англії.
Банк Англії – найстаріший центральний банк миру. Даний інститут з'явився в кінці сімнадцятого століття в Англії, в результаті так званої операції між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів.
Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.
Численні функції, які виконує Банк Англії можна розділити на дві групи:
1. прямі професійні обов'язки, що випливають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);
2. контрольні функції, з допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних процесів.
Банк Англії виконує багато функцій, але всі вони спрямовані на досягнення трьох основних цілей:
1. Підтримання вартості національної валюти, передусім з допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом, іншими словами, здійснення грошової політики.
2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку Сіті та забезпечення сталої та ефективної системи платежів.
3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського Сіті як провідного міжнародного фінансового центру.
Як і будь-який інший банк, Банк Англії надає низку послуг своїм клієнтам. Можна виділити три найважливіші групи клієнтів:
1. Комерційні банки. Усі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. В операціях клірингу використовуються рахунки клірингових банків у Банку Англії. Банки зобов'язані мати певну суму на рахунку і не мають права перевищувати її. Усі банки, здійснюючи діяльність у Великобританії, розміщують 0,35% від суми всіх своїх депозитів на депозиті Банку Англії.
2. Центральні банки інших країн. Вони мають рахунки, тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії.
3. Уряд тримає рахунки в Банку Англії. Таким чином, платежі, податки в бюджет і платежі з бюджету на соціальні потреби здійснюються через рахунок Банку Англії.
Відповідно можна виділити такі функції Банку Англії:
1. Банк для комерційних банків.
2. Банк для інших центральних банків.
3. Банк для уряду.
4. Здійснення монетарної політики. Банк Англії дає рекомендації щодо методів грошово-кредитної політики і є відповідальним за її виконання.
5. Здійснення емісії банкнот.
6. Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резервами країни від імені Казначейства.
7. Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками і в цілому за банківською системою.
Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.
Першою метою центрального банку є підтримання цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється здебільшого через регулювання процентної ставки.
Забезпечення цінової стабільності нині в Англії досягається з допомогою таких заходів:
1) підтримання середнього рівня інфляції – у межах 2,5%;
2) більш відкритого (вільного) режиму проведення грошової політики.
Здійснення монетарної політики, тобто насамперед визначення рівня процентних ставок, що забезпечують досягнення "інфляційної" цілі, покладене на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 р. Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку, і хоча Казначейство ніколи це право не використало, відносини між ними такі, що остаточне рішення щодо процентних ставок приймає міністр фінансів. І все ж Банк Англії відіграє дуже важливу роль у прийнятті рішення.
Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми. Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на процентні ставки у короткостроковому аспекті. Як банк уряду і банк банків Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків, і навпаки, та діяти залежно від ситуації. Коли потік платежів із рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, і з'являється брак коштів на грошовому ринку. У противному разі створюється надлишок готівки, але більш звичайна ситуація – це поява дефіциту, що усувається Банком Англії через встановлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються на кожен день.
Процентні ставки впливають на внутрішні грошові умови, такі як умови кредиту, споживчий попит, інвестиції, випуск продукції і ціни. Вони також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів відносно іноземної валюти. За інших рівних умов, чим вищі процентні ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлінгів, таким чином, вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів відносно іноземних валют.
Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотий і валютний запаси країни. Він може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, що називається Валютний зрівняльний рахунок (Exchange Equalisation Account). Цей рахунок було утворено ще в 1930-х роках з метою виявлення неочікуваних коливань у "зовнішній вартості" фунта стерлінгів. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінгів за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу. На даний момент у Великобританії використовується плаваючий валютний курс. Короткострокові процентні ставки і валютна інтервенція є головними інструментами монетарної політики у Великобританії.
Одним з найважливіших інструментів сучасної монетарної політики є резервна, яка ґрунтується на зміні вимог центрального банку до обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних інституцій. Усі основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані передусім на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.
Раніше комерційні банки зберігали касові резерви в центральному банку і вони служили гарантійним фондом для погашення депозитів. Зі створенням високорозвиненої дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків, що розміщувалися ними на відповідний рахунок у центральному банку, перестали бути гарантійним фондом для погашення заборгованості по вкладах. Важливу роль тут зіграло поліпшення організації і техніки здійснення банківських операцій, а також створення системи страхування депозитів. Як відзначають деякі економісти, сучасним банкам звичайно досить мати в наявності не більше 2% своїх грошових коштів.
В даний час мінімальні резерви мають подвійне призначення:
1. забезпечення постійного рівеня ліквідності комерційних банків;
2. вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, плато- і кредитоспроможності комерційних банків.
Регулювання центральним банком норм вказаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а, отже, на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.
Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж він одержує у вигляді податків. Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються на рахунку Національного кредитного фонду (National Loans Fund - NLF) у Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту NLF може покрити його, взявши кошти з цього рахунку, або покласти на нього зайві кошти.
Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим, і важливою функцією Банку Англії, є залучення коштів. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і позики на валютному ринку.
Банк Англії - єдина емісійна інституція в Англії й Уельсі. (Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, і їх випуск не є компетенцією Банку Англії. Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду.
На практиці розміри емісії диктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового звернення, здатністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу осідає в Емісійному Департаменті.
Нагляд за кредитно-фінансовими установами у Великобританії є прерогативою виключно центрального банку, хоча в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни.
Банк Англії реалізує функції нагляду через:
1. Регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір первісного капіталу має становити не менше як 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн. ф. ст. для інших кредитних інституцій;
2. Встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документального нагляду за їх додержанням;
3. Проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);
4. Висування вимог до кредитних установ щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;
5. Втручання за необхідності в діяльність кредитних організацій.
2.2. Другий рівень Британської банківської системи
Другим рівнем Британської банківської системи є комерційні банки і фінансові компанії.
Система британських комерційних банків сильно диференційована. У ній діє принцип спеціальних банків. При цьому з одного боку, спеціалізація є спробою пристосування банків до змін грошового попиту і пропозиції. З іншого боку, існує тенденція до розширення операцій найбільших комерційних банків і ощадних кас за кордоном.
Банк Англії ділить комерційні банки, що оперують в Англії на 3 групи:
1. депозитні банки (роздрібні (retail banks) або "банки головної вулиці ("high street banks"));
2. облікові будинки;
3. акцептні будинки, іноземні банки, інші банки.
До найважливіших депозитних банків Англії відносяться клірингові банки. Це найбільші акціонерні банки, які зв'язані кліринговими зобов'язаннями. Найбільші з них це Barclays, National Westminster, Midland, і Lloyds, Standard Chartered та HSBC Bank. Ці шість банків в даний час розташовують в Англії і Уельсі більш ніж 12 тис. відділень. У Шотландії і Північній Ірландії найбільшим англійським банкам забороняється відкривати філіали, тому вони мають тут безліч форм участі у місцевих депозитних банках, щоб мати можливість впливати на політику комерційних банків в цих регіонах. На ці 6 банків випадає майже 90% об'єму операцій всіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових внесків в банках Великобританії.
Основні операції клірингових банків - ухвалення внесків і видача кредитів. Клірингові банки здійснюють платежі для великих, середніх і дрібних промислових підприємств, а також для населення. Платіжний оборот між цими банками відбувається в рамках клірингової угоди, що означає залік взаємних вимог і переклад сальдо. У клірингових банків проявляється тенденція до універсалізації, і вони все більше надають небанківські послуги. Послуги охоплюють підготування індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, здачу в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної платні і т.п.
Новим для клірингових банків стало посередництво у страхуванні життя і організації подорожей. Все це дозволяє охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, у яких банківські операції стали лише частиною загальної діяльності.
Лібералізація фінансових ринків і прогрес в комунікаційних і комп'ютерних технологіях створили сприятливі можливості для постійного розширення послуг, що надаються. Висока конкуренція у сфері банківських послуг підштовхнула банки до об'єднання з іншими фінансовими інститутами.
Спектр послуг, що надаються групою, практично не обмежений: роздрібне і корпоративне обслуговування; розрахункові операції по обслуговуванню торгівлі; індивідуальний і інвестиційний банківський сервіс; послуги на ринку капіталів; споживче і комерційне фінансування (фінансування покупок в розстрочку); управління пенсійними і інвестиційними фондами; опікунський контроль над різними видами власності за дорученням; страхування; послуги з безпеки і охорони.
До депозитних банків також відносяться так звані фінансові будинки, до яких належать, перш за все, спеціальні банки споживчого кредиту. Близько 2/3 їх активних операцій доводиться на споживчі кредити в розстрочку, в свою чергу більше 60% цих кредитів складає фінансування придбання автомобілів.
Наступною групою депозитних банків є торгові банки (Merchant Banks). Вони широко поширені в Англії і мають давні традиції. Вони виникли на торгових підприємствах, які поступово освоїли банківські операції. Деякі сучасні торгові банки разом з банківськими операціями виконують ще й промислові і торгові функції. Проте деякі найбільші клірингові банки мають свої спеціальні торгові банки, або беруть участь в традиційних торгових банках.
Відмінністю торгових банків від клірингових і одночасно їх привілеєм є те, що вони не зобов'язані публікувати відомості про фінансовий стан і про свої операції. Завдяки цьому привілею торгові банки могли впродовж багатьох років вільно розвиватися.
Торгові банки зайняті головним чином в трьох основних областях:
1. Істинно банківські операції. Під ними розуміються традиційні акцептно-кредитні операції, прийом і видача позик у фунтах стерлінгів строком від одного дня до 6 місяців, фінансування експорту.
2. Надання послуг підприємцям.
3. Управління цінними паперами.
Наступним типом банків в Англії є облікові будинки. В даний час в Лондоні оперують 8 облікових будинків і окремих малих спеціалізованих маклерів фірм, які всі разом і утворюють обліковий ринок Лондона.
Облікові будинки - це специфічний тип фінансового інституту Лондонського ринку. Вони забезпечують вигідний збут для банків ліквідних фондів шляхом гарантованих депозитів на вимогу (по узгодженій кредитній ставці до або в межах встановленої дати). Крім того, облікові будинки - це ринок реалізації і покупки векселів.
Облікові будинки діють як буфер між Банком Англії і рештою банківської системи, за допомогою них Банк Англії забезпечує банківську систему фінансовими ресурсами або вилучає їх.
Для британських компаній головними функціями облікових будинків є надання позикових засобів через дисконтування (переоблік) векселів, а також пропозицію різних форм короткострокового вкладення в портфельні інвестиції.
У сфері урядового фінансування їх головне завдання – забезпечувати продаж короткострокових казначейських облігацій, які є вельми істотною частиною урядових короткострокових позикових заходів. Облікові будинки – активні агенти з продажу короткострокових урядових цінних паперів (акцій), а також акцій і облігацій місцевої влади. Діяльність облікових будинків проходить і на вторинному ринку перезданих доларових і стерлінгових депозитних сертифікатів.
Присутні в Англії й іноземні банки, які по балансовій сумі відносяться до великих банківських груп. В Лондоні знаходиться більше ніж 308 іноземних філіалів з 63 країн. Серед цих банківських інститутів 24 японських і 53 банки з країн-членів ЄС.
Наступною банківською групою в Англії є консорціальні банки. Під останніми банківська статистика розуміє інститути, де беруть участь банки принаймні двох країн, з яких жодна не має контрольного пакету. ці інститути стали особливо швидко розвиватися разом з посиленням євроринку. Головним чином, це спеціальні банки багатонаціональних позичальників, до яких належать перш за все транснаціональні і мультинаціональні промислові концерни.
3. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА США
Банківська система США називається федеральна резервна система (ФРС). Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення банківських установ.
Сьогодні банківська система США складається з:
Федеральної резервної системи (ФРС);
Комерційних банків;
Інвестиційних банків;
Ощадних банків;
Позиково-ощадних асоціацій.
Підпорядкування банків в США роздільне. Це означає, що для частини комерційних банків (національних банків) ліцензування, контроль, нагляд і регулювання їх діяльності здійснюється федеральним урядом, а для іншої частини – владою окремих штатів. З урахуванням регулювання всі американські банки можна розділити на чотири групи:
Національні банки;
Банки штатів – члени ФРС;
Банки – не члени ФРС, вхідні у Федеральну корпорацію страхування депозитів (ФКСД);
Банки – не члени ФРС, чиї внески не застраховані у ФКСД.
Національні банки підпорядковуються Контролеру грошового звернення (служба Міністерства фінансів) і потрапляють під дію всіх федеральних банківських законів, а також правил і інструкцій ФРС і ФКСД.
Банки штатів – члени ФРС підкоряються законам і правилам того штату, де вони зареєстровані і здійснюють свої операції, і відповідним федеральним законам, оскільки вони є членами ФРС і ФКСД.
Банки – не члени ФРС з внесками, застрахованими у ФКСД, підкоряються законам відповідних штатів, а також правилам і інструкціям ФКСД.
Банки – не члени ФРС з незастрахованими внесками потрапляють лише під дію законодавства штатів. При цьому банки визначають свою юрисдикцію, тобто вибирають підпорядкування федеральним властям або властям штатів.
До цього слід додати, що в країні продовжують діяти декілька банків, що не підкоряються ні федеральним властям, ні властям штатів, вони називаються приватними.
Федеральна резервна система вносить свій внесок в досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни вона на довгостроковій основі забезпечує зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому розумну стабільність цін. Якщо говорити стисло, то Федеральна резервна система прагне проводити свою політику так, щоб боротися з дефляційними і інфляційними процесами у міру їх появи. І як кредитор останньої інстанції в критичній ситуації вона несе відповідальність за використання інструментів своєї політики в цілях запобігання національній кризі ліквідності і фінансової паніки.
Оскільки міцна фінансова структура є важливою складовою частиною ефективної кредитно-грошової політики і економіки, Федеральній резервній системі було довірено безліч контрольних і регулюючих функцій. Наприклад, вона несе відповідальність за кількість кредиту, використовувану для придбання або продажу цінних паперів, регулює зарубіжну діяльність всіх банків США і діяльність іноземних банків. Стежить за виконанням законів, регулюючих діяльність банківських холдингових компаній, контролює банки, зареєстровані на рівні штатів, які є членами ФРС, встановлює правила захисту інтересів споживачів.
Відомо, що США мають незалежний центральний банк. Це вірно в тому сенсі, що рішення Федеральної резервної системи не підлягають ратифікації з боку президента або з боку будь-якого працівника з відділу уряду. Але ФРС несе відповідальність перед Конгресом, а, отже, і всім народом за свою політику. Всі призначення в раду керівників ФРС, включаючи і призначення голови і віце-голови з числа членів Ради, здійснюються президентом зі згодою Сенату. Через ці обставини і враховуючи те , що ФРС діє у рамках загальних цілей економічної і фінансової політики, що проводиться урядом, було б точніше охарактеризувати цю Систему як "незалежну всередині уряду".
Повноправним представником ФРС є голова Ради керівників. Він виступає перед відповідними комітетами Конгресу із звітами про політику ФРС, про точку зору Системи на стан економіки, фінансів і з інших питань. По Акту про повну зайнятість і збалансоване зростання від 1978 року двічі в рік він представляє сенатському Комітету з банківської справи, житлових питань і міського господарства, а також комітету палати представників у банківських справах, фінансах і питаннях міського господарства мету Системи у фінансовій і кредитно-грошовій політиці, прогнози щодо економічної діяльності, аналіз взаємозв'язку між грошово-кредитними та економічними цілями і політикою адміністрації і Конгресу. Голова Ради керівників ФРС періодично зустрічається з президентом США, проводить регулярні наради з міністром фінансів і головою Ради економічних консультантів. Його часто запрошують попрацювати у загальноурядових органах, таких як Комітет з відміни втручання держави в справи депозитарних установ.