Сучасна монетарна політика в Україні
Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи
Національного банку України (м. Київ)
Кафедра фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Гроші та кредит»
на тему: Сучасна монетарна політика в Україні
Студента__III курсу ___ групи ФБС-310___
галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво»
напрям підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»
_______________Гаменка О.М._______________
(прізвище та ініціали)
Керівник д.е.н., доцент Ткаченко Н.В.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала _____________________
Кількість балів: ________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії: ______________ Ткаченко Н.В.
(підпис) (прізвище та ініціали)
______________ Мартюшева Л.С.
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Черкаси - 2012 рік
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ……………….5
1.1. Суть, цілі
і завдання монетарної політики як складової
частини економічної політики держави……………………………………………………………
1.2. Види та інструменти монетарної політики…………………………………..10
1.3. Розвиток
інституційно-правових засад проведення
монетарної політики в Україні……………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ
СУЧАНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМ МОНЕТАРНОЇ
ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ……………………………………………………………
2.1. Реалізація монетарної політики у 2009-2011 роки…………………………..22
2.2. Аналіз «Основних засад грошово-кредитної політики на 2012 рік»……….29
2.3. Основні проблеми монетарної політики України…………………………...35
РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ
ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ
УКРАЇНИ……………………………………………………………
3.1. Зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики в контексті можливостей його використання в Україні………………………………………39
3.2. Напрямки поліпшення монетарної політики України...…………………….44
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..54
ДОДАТКИ
ВСТУП
У сучасних умовах, при подальшому переході України до ринкової економіки, роль обґрунтування сутності монетарної політики в системі державного регулювання помітно зростає. Вона спрямована на стимулювання сталого економічного розвитку держави та, на цій же основі, на підвищення добробуту суспільства.
Головною метою монетарної політики України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю попиту та пропозиції на гроші, контролем над грошовим обігом, структурою та динамікою грошових агрегатів.
Від ефективності монетарної політики держави залежать її основні макроекономічні завдання. Стабілізація сфери грошового обігу як невід’ємної складової стійкого зростання економіки України зумовлює потребу в розробці середньострокової стратегії здійснення грошово-кредитної політики. Її формування в умовах ринкових трансформацій в Україні - доволі складний процес, який вимагає пошуку нових механізмів реалізації, відповідно до умов соціально-економічного розвитку держави. При розробці та реалізації монетарної політики дуже важливим є врахування значного світового досвіду.
Дана тема є дуже актуальною, тому що українська економіка зараз знаходиться на перехідному етапі розвитку і вибір правильної монетарної політики матиме великий вплив на подальше її економічне зростання.
Дослідженням монетарної політики та розробкою теоретичних засад сучасних систем грошово-кредитного регулювання займалися такі відомі зарубіжні вчені, як Дж. Кейнс, Т. Крамп, Р. Манделл, Дж. Тобін, С. Фішер, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, М. Кінг, О. Росте, Є. Хансен тощо. В Україні цьому питанню були присвячені роботи А. Гальчинського, В. Міщенка, Н. Гребеник, О. Кузнєцової, В. Лисицького, В. Ющенка, В. Стельмаха, С. Буковинського, О. Шарова, А. Гриценка, Т. Кричевської тощо.
Проблематика монетарної політики знайшла відображення у працях вітчизняних науковців, серед яких варто виділити, О. А. Данилишина, О. Дзюблюка, М. І. Звєрякова, В. В. Коваленко, О. В. Костюка, І. О. Лютого, С. М. Савлука, А. В. Сомика тощо.
Метою даної курсової роботи є визначення загальної суті монетарної політики, дослідження її сучасного стану в Україні та виявлення перспектив розвитку.
Предметом дослідження являється сукупність теоретичних питань, фінансових механізмів та практичних інструментів монетарної політики України.
Об’єктом даної роботи є процес здійснення монетарної політики.
Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення наступних завдань:
- дослідження сутність поняття монетарна політика, її основних цілей та завдань;
- дослідження видів та інструментів монетарної політики України;
- розгляд етапів розвитку інституційно-правових засад проведення монетарної політики в Україні;
- проведення аналізу реалізації монетарної політики України в 2009-2011 роках та «Основних засад грошово-кредитної політики на 2012 рік»;
- визначення основних проблем монетарної політики України;
- узагальнення зарубіжного досвіду стосовно проведення грошово-кредитної політики;
- виказ рекомендацій щодо поліпшення монетарної політики України.
У курсовій роботі використовуються такі методи дослідження:
індукції, дедукції, системного аналізу і синтезу, статистичний, графічний, аналітичного обґрунтування, порівняння.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ
- Суть, цілі і завдання монетарної політики як складової частини економічної політики держави
Ринкова економічна система функціонує
завдяки механізму
Згідно із Законом України
«Про Національний банк України», монетарна
політика - комплекс заходів у сфері
грошового обігу та кредиту, спрямованих
на забезпечення стабільності грошової
одиниці України через
Але в економічній літературі існує декілька визначень поняття «монетарна політика», тому що різні вчені трактують його по-різному.
На думку А. М. Мороза, «монетарна політика - сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава з метою регулювання економічного росту, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і збалансування платіжного балансу» [2, с. 74].
М. І. Савлук під монетарною політикою розуміє «комплекс взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків» [3, с.179].
М. Ф. Пуховкіна вважає, що «під монетарною політикою розуміють комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення певних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк, а державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, а саме кількість і ціну ( процентну ставку) позичкового капіталу, щоб відповідно до цілей державної економічної політики впливати на попит і механізми використання позичок у народному господарстві» [4, с.133].
В економічному словнику, за редакцією А. Н. Азріліяна визначається, що монетарна політика включає в себе сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що направлені на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є одним із найважливіших методів втручання держави в процес відтворення [5, с.529].
Можна вважати, що найбільш повним є визначення дане І. О. Лютим, за яким «економічна сутність монетарної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів» [6, с.20].
Монетарна політика здатна успішно боротися з багатьма економічними проблемами. Однак її ефективність залежить від багатьох чинників, серед яких чи не найважливішим є правильний вибір її цілей. Їх поділяють на три групи: стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні [7]. Вони мають певну ієрархію, тобто досягнення цілей нижчого щабля повинно бути підпорядковане завданням вищого (рис. 1.1 ) [8, c. 198]. Така взаємозалежність вимагає постійного узгодження механізмів досягнення цілей грошово-кредитної політики. Не досягнувши цілей нижчого рівня, не можливо досягнути цілі вищого [9, c. 151].
Рис 1.1 Ієрархія цілей грошово-кредитної політики
Існують різні бачення стратегічних цілей монетарної політики. Єдиного погляду на проблему їх визначення в економічній літературі немає. Одні економісти дотримуються думки, що вищою метою монетарної політики має бути тільки стабільність цін. Р. Дорнбуш і С. Фішер називають дві стратегічні (кінцеві) цілі: темпи інфляції та рівень безробіття. Інші економісти збільшують коло стратегічних цілей монетарної політики, зазначаючи, що вища кінцева мета грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості та зростання реального обсягу виробництва. Деякі дослідники економічної теорії додають ще й рівновагу платіжного балансу.
Підсумовуючи, можна виділити по пунктам найбільш повний перелік стратегічних цілей стабілізаційної монетарної політики. Це:
- стабільне економічне зростання;
- повна зайнятість ресурсів;
- стабільний рівень цін;
- рівновага платіжного балансу.
Проте центральний банк не може прямо впливати на обрану ціль. У кожній конкретній економічній ситуації він обирає комплекс змінних, досягнувши певного рівня яких, можна реалізувати бажану ціль. Їх називають проміжними змінними, чи проміжними завданнями. До них належать:
- грошова маса в національній економіці;
- відсоткова ставка;
- курс національної валюти.
Проміжні змінні прямо пов’язані з рівнем зайнятості та цінами.
Об'єктами монетарної політики, на які найчастіше спрямовуються її регулятивні заходи, є згадані вище проміжні змінні грошового ринку. Головним суб’єктом монетарної політики є центральний банк країни, в Україні - це Національний банк України. Як передбачено Конституцією України (стаття 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Крім НБУ, у формуванні грошово-кредитної політики беруть участь інші суб’єкти - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, уряд, Верховна Рада України. Органи виконавчої і законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.), Верховна Рада.
Монетарна політика має свої особливі інструменти і способи впливу на національну економіку, які мають доволі складний механізм дії. Тому сьогодні економічна наука називає як її безперечні переваги, так і недоліки.
До переваг монетарної політики можна зарахувати:
- відсутність так званого внутрішнього лагу.
Внутрішній лаг являє собою проміжок часу між моментом усвідомлення певної макроекономічної проблеми в державі і моментом здійснення заходів щодо її вирішення. Наприклад/ рішення про купівлю чи продаж державних цінних паперів приймається центральним банком швидко, а оскільки такі цінні папери в розвинутих державах є високоліквідними і безризиковими, то вони будуть швидко реалізовані банкам і населенню;
- відсутність ефекту витіснення, який простежується внаслідок дії фіскальних інструментів.
Стимулювальна фіскальна політика, яка застосовується у фазі економічного спаду, веде до зростання відсоткових ставок, що має наслідком витіснення інвестицій, а також інших чутливих до динаміки відсоткової ставки компонентів сукупного попиту. Натомість стимулювальна монетарна політика веде до зниження відсоткових ставок, тому в кінцевому результаті досягається зростання обсягу національного виробництва і рівня зайнятості;
- дія ефекту мультиплікатора.
Як і фіскальна політика, монетарна політика створює мультиплікативний вплив на національну економіку. До того ж тут діятимуть два мультиплікатори. Банківський мультиплікатор забезпечить процес депозитного розширення, тобто мультиплікативне збільшення грошової маси, а зростання автономних видатків у результаті зниження відсоткової ставки в умовах збільшення пропозиції грошей мультиплікативно збільшить обсяг сукупного випуску продукту.
До недоліків монетарної політики відносимо:
- можливість інфляції.
Коли зростає пропозиція грошей у національній економіці, то це призводить до зростання рівня цін навіть у короткостроковому, тим більше в довгостроковому періодах. Тому кейнсіанці стверджують, що монетарну політику доцільно використовувати тільки у фазі «перегріву» економіки, тобто за інфляційного розриву. На їхню думку, монетарна політика придатна тільки для стримування темпів економічного зростання, а за рецесійного розриву, у період спаду, слід використовувати стимулювальну фіскальну політику;
- наявність так званого зовнішнього лагу.
Зовнішній лаг - це проміжок часу між моментом здійснення заходів щодо стабілізації економіки (прийняттям центральним банком рішення про зміну величини пропозиції грошей) і моментом отримання результатів від дії цих заходів (зміною обсягу національного виробництва, рівня зайнятості). Тривалість цього лагу важко прогнозується. Це пояснюється тим, що механізм грошової трансмісії довгий і ступінчастий, а на кожній із його ділянок можливий збій; можливість побічних;
- суперечливий характер цільових орієнтирів монетарної політики. Центральний банк не може одночасно регулювати і пропозицію грошей, і відсоткову ставку, адже обидва ці параметри визначають координати точки рівноваги грошового ринку. Тому якщо центральний банк, наприклад, прагне утримувати відсоткову ставку на незмінному рівні, то, оскільки при зростанні попиту на гроші зростатиме також і відсоткова ставка, центральний банк для збереження рівноваги на грошовому ринку буде вимушений збільшити і пропозицію грошей, тобто не зможе контролювати обсяг грошової маси. Відтак обсяг грошової маси перетвориться на ендогенну змінну, повністю підкорену меті утримувати незмінний рівень відсоткових ставок. І, відповідно, навпаки;
- монетарна політика не може залишатися незалежною у відкритій економіці, якщо діє режим фіксованого валютного курсу.
Це пояснюється тим, що зміна пропозиції національної валюти, особливо в умовах високої мобільності капіталу, підпорядковується необхідності підтримувати валютний курс національної грошової одиниці на незмінному рівні[10, с. 139-143].
1.2. Види та інструменти монетарної політики
Як зазначалося в підрозділі 1.1, одним із недоліків монетарної політики є суперечність її цілей. Складність в їх досягненні криється в тому, що деякі з них не досягаються одночасно.
У зв’язку з тим, що перед центральним банком завжди стоїть проблема вибору, на чому зосереджуватися - на стабілізації відсоткових ставок чи на контролі за пропозицією грошей, формуються два головні варіанти монетарної політики: спрямований на підтримання певного рівня відсоткових ставок; спрямований на підтримання в національній економіці стабільної пропозиції грошей [11, с. 387-388].
Вибір варіанта монетарної політики пов’язаний із причинами, через які змінився попит на гроші. Якщо попит зріс у зв’язку з інфляційним зростанням цін, то доцільно застосувати жорстку політику «дорогих грошей», яка спрямована на скорочення пропозиції грошей і має назву стримувальної монетарної політики, чи кредитної рестрикції. Якщо в національній економіці є незалучені ресурси, потрібно збільшити сукупні видатки, підняти рівень зайнятості і прискорити економічне зростання, тоді проводиться політика «дешевих грошей», яка має також назву стимулювальної монетарної політики, чи кредитної експансії (Додаток А).
В економічній літературі виділяють також напрями, щодо яких застосовується той чи інший вид монетарної політики:
- регулювання ліквідності фінансово-кредитних інвестицій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання банкрутствам;
- управління державним боргом, що впливає на розподіл позичкового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям застосовують в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості;
- регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон’юнктуру.
Ці напрями взаємопов’язані. Наприклад, управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позичкового відсотка. Це впливає на пропозицію грошей в економіці, тобто на кількість кредитних операцій. У свою чергу, види і напрями монетарної політики базуються на використанні певних особливих інструментів[10. c. 149-150].
На думку А.
М. Мороза: «інструменти грошово-кредитної
політики - це такі регулятивні заходи
( прийоми, методи), які перебувають
у певному розпорядженні
Застосування
того чи іншого інструмента грошово-кредитної
політики залежить від історичних традицій
застосування фінансових інструментів
у державі, наявності банківсько-
В. С. Стельмах, А. О. Єпіфанов, Н. І. Гребеник та В. І. Міщенко у своїй праці «Грошово-кредитна політика в Україні» виділяють такі основні монетарні інструменти як:
- регулювання облікової ставки;
- встановлення «кредитних стель» на кредитні вкладення»
- встановлення мінімальних обов’язкових резервів для комерційних банків;
- здійснення операцій на відкритому ринку;
- здійснення операцій на валютному ринку;
- регулювання імпорту й експорту товарів;
- випуск депозитних сертифікатів центрального банку [13, с.57].
Вибір інструментів, які застосовуються центральними банками, є досить
широким. Використання тих чи інших інструментів змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.
Залежно від ознак,
інструменти грошово-кредитної
а) за характером впливу на грошовий ринок:
- інструменти прямої дії (адміністративні) - регулятивні заходи центрального банку у формі лімітів, обмежень, директив (наприклад, встановлення центральним банком «кредитних стель» для комерційних банків).
- інструменти опосередкованої дії (ринкові) - регулятивні заходи впливу з боку центрального банку на грошовий ринок через формування на ринку необхідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку (наприклад, операції на відкритому ринку).
б) залежно від спрямованості регулятивного впливу:
- інструменти загальної спрямованості - дія поширюється на грошовий ринок, на всі банки у цілому (наприклад, процентна політика центрального банку);
- селективні інструменти - дія поширюється вибірково, на окремі банки або групи банків, певні види банківської діяльності тощо (наприклад, рефінансування центральним банком окремих банків).
в) залежно від характеру впливу на ліквідність банків:
- інструменти спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку);
- інструменти спрямовані на вилучення надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів);
г) залежно від періодичності використання:
- інструменти постійної дії (наприклад, постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту «овернайт»);
- інструменти разового використання (наприклад, розміщення центральними банками у разі потреби депозитних сертифікатів) [12].
Узагальнюючи різні підходи сучасної економічної теорії до визначення інструментів монетарної політики, Т.С. Смовженко та Г.Я. Стеблій пропонуються таку їх кваліфікацію (Додаток Б)[10, c.150-151].
- Розвиток інституційно-правові
засади проведення монетарної політики в Україні
Зі здобуттям Україною державної незалежності постала потреба у впровадженні в обіг власної грошової одиниці та, відповідно, у реалізації заходів щодо забезпечення її стабільності - грошово-кредитної політики.
Інституційні основи для проведення грошово-кредитної політики в Україні було започатковано зі створенням у 1991 році власної банківської системи відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Враховуючи передову світову практику, банківська система створювалася як дворівнева: перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки.
Цим законом Національний банк України визначався центральним банком республіки та її емісійним центром, а до його функцій зокрема належало: проведення єдиної державної політики в галузі грошового обігу і кредиту, зміцнення грошової одиниці, організація міжбанківських розрахунків, координація діяльності банківської системи в цілому, визначення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн тощо.
Становлення молодої держави, яке супроводжувалося докорінною зміною засад функціонування суспільства, відбувалося за вкрай складних соціально-економічних умов. Це відповідним чином позначалося і на функціонуванні грошово-кредитного ринку, який є важливою складовою економіки та опосередковує рух товарів і послуг у ній.
Крім об’єктивних економічних п
Реалії, як відомо, довели, що багатство та заможність суспільству можуть забезпечити лише зароблені, а не “намальовані” гроші. Але до цього висновку наше суспільство дійшло не одразу. Тому на початку 90-х років минулого століття Національний банк України працював не стільки як інституція, покликана забезпечувати стабільність грошової одиниці, а здебільшого як емісійний центр.
Достатньо сказати, що в законодавстві того часу не було визначення чітких цілей та пріоритетів діяльності Національного банку України, зокрема в частині забезпечення стабільності грошової одиниці. Також на законодавчому рівні не було забезпечено незалежність Національного банку України від політичного впливу, не обмежувалося втручання в його діяльність інших органів влади. Відповідно до Конституції УРСР (яка діяла до прийняття у червні 1996 року нового Основного Закону України) Голова Правління Національного банку
України за посадою входив до складу Кабінету Міністрів України. Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” Основні засади грошово-кредитної політики мали щорічно затверджуватися Верховною Радою України, крім того, її рішеннями також регламентувалося надання Національним банком України кредитів Міністерству фінансів України.
Відсутність належного інституційно-
Зокрема, відповідно до рішень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України емісійні кошти в значних обсягах спрямовувалися на підтримку неефективних галузей та підприємств. Водночас економіка потребувала не підтримки за рахунок незабезпеченої емісії, а радикальних заходів структурного реформування.