Сучасна ситуація на ринку праці України

3

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 44 с., 1табл., 5 рис., 29 джерел.

Об'єкт дослідження – ринок праці.

Мета роботи - вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення в системі ринкової економіки.

Метод дослідження - описовий, порівняльний, статистичний.

У роботі розглянуто підхід до соціально-економічних проблем формування ринку праці у трансформаційних умовах. Проаналізовано специфіку та напрями впливу багатоманіття чинників на ринок праці. Розглянено проблеми ринку праці, зокрема його мiсця серед iнших типiв ринкiв, економiчної сутностi та основних економiчних моделей тощо.

ЕКОНОМІКА, РИНКОВА ЕКОНОМІКА, РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ, РИНОК ПРАЦІ, ЗАЙНЯТІСТЬ, БЕЗРОБІТТЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред’явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

Найбільш характерною рисою теперішнього українського ринку праці є гіпертрофований розвиток прихованої його частини, що часто зветься “прихованим безробіттям”.

Ринок праці своїм розвитком залежить від наявності і розвитку всіх її елементів (ринків капіталу, фінансів, житла і т.д.), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і перетіку (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями. Формування пропозиції робочої сили в основному пов’язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.

Формування попиту на працю в нашій країні проходить в основному під впливом макроекономічних чинників загальної структурної кризи економіки, різкого падіння обсягів виробництва та інвестицій, жорсткості кредитно-грошової і бюджетної політики, згортання діяльності збиткових виробництв, процесів роздержавлення власності, структурних змін у виробництві, відносної динаміки цін і вартості робочої сили.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України. Об'єктом дослідження обрано ринок праці України. Отримання незалежності стимулювало нашу державу до активних дій щодо забезпечення безробітного населення робочими місцями. Тому предметом дослідження виступають шляхи їх формування та сучасні проблеми функціонування ринку робочої сили України.

Вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення для пожвавлення економіки нашої країни - це головна мета дослідження даної роботи.

Виходячи із мети було сформульовано наступні завдання:

а) визначити роль та значення ринку праці в сучасній системі;

б) дослідити умови функціонування ринку праці як складової ринку робочої сили;

в) описати етапи формування ринку праці в нашій державі;

г) охарактеризувати регіональні особливості ситуації на ринку праці країни;

д) визначити проблеми ефективного розвитку ринку праці в Україні;

е) проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку ринку робочої сили.

Об’єктом дослідження виступає ринок праці України.

При написанні роботи були використані аналітичний, методологічний, порівняльний, описовий та статистичний методи.

Інформаційною базою дослідження у процесі підготовки роботи послужили видання сучасних вітчизняних з цієї проблеми; періодичні видання; закони України та інформація мереж Інтернет.

Статистичною базою послужили данні Державний комітет статистики України, Головного управління статистики у Запорізький області, Запорізького регіонального центру зайнятості та ін..

1ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

1.1 Сутність ринку праці, його елементи та функції

Серед понять ринкової економіки центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей.

У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх [1, c.24].

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави [2, c.87].

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна.

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми) [3, c.91].

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

  Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості [4, c.173].

Ринок праці впливає на розвиток народного госпо­дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно­манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

      Суспільного поділу праці - ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

      Інформаційну - дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

      Посередницьку - ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо­дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

      Ціноутворюючу - це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан­ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви­значається його вартість.

      Стимулюючу - завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб­ництва, також стимулює найманих працівників підвищу­вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

      Оздоровлюючу - завдяки конкуренції суспільне вироб­ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най­більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

      Регулюючу - певною мірою ринок впливає на форму­вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні [5, c.50].

Ринок пращ ре­гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз­міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.

1.2 Зарубіжні моделі ринків праці

У кожній країні існує своя національна модель ринку праці, на формування якої впливає система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок.

Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель [6, с. 110].

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55—60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8—10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.

Для ринку праці США характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх робітників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Фірми приділяють мало уваги професійній підготовці робітників, за винятком підготовки специфічних спеціалістів. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3—5 років) і пов'язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими робітниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.

Особливості шведської моделі полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться "політика послідовності" в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значимих секторах економіки, але мало прибуткових. Активна політика зайнятості на ринку праці потребує значних витрат, що складають у Швеції 2% ВНП (у США — 0,8%).

1.3 Сегментація і гнучкість ринку праці

Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають як позитивно, на мобільність робочої сили на ринку праці.

Сегментація ринку праці – це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок.

Первинний ринок праці – це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці – це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

      стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

      високий рівень заробітної плати;

      наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;

      використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

      наявність сильних і ефективних профспілок .

Вторинний ринок праці – це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

   велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

   низькі рівні заробітної плати;

   практично не існує просування службовими сходами;

   технології виробництва примітивні;

   відсутні профспілки.

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства [7, c.201].

  Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку праці. Усяка сегментація на ринку праці викликана наступним:

   виробничі технології, що застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх із них вимагається висока кваліфікація і професійна підготовка;

   кон'юнктурним

   існують бар’єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, що пов’язані з дискримінацією на ринку праці [8, c.191].

Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов’язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці – від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. В цьому ж напрямку має діяти і система соціального партнерства і діяльності профспілок , які сприяють трансформації вторинних ринків праці у первинні.

Цей вид гнучкості був завжди притаманний ринку праці. Але у 1970-1980 р. р. про гнучкість в сфері праці стали говорити в більш широкому розуміння, ця проблема привернула підвищену увагу спеціалістів і підприємців. Цьому є декілька причин:

        промислове виробництво першої половини ХХ ст. в індустріальну епоху, коли воно домінувало в економіці, характеризувалось правилом трьох єдностей: єдністю місця роботи, єдністю часу роботи і єдністю дій. В умовах масового промислового виробництва це привело до формування системи організації праці і трудових відносин ефективних на цьому етапі, але все більш невідповідних виробничим технологіям, що змінювались і соціальним відносинам постіндустріальної епохи.

        для всіх економічно розвинутих країн, починаючи з 1960-х рр. характерне збільшення долі жінок в складі робочої сили, що пов’язане із соціальними і технологічними змінами в суспільстві.

        боротьба трудящих за свої права, зріст професійних спілок та їх впливу, зміна соціальної політики багатьох держав привели до розвитку різноманітних форм соціального захисту.

На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:

      реорганізація робочого часу;

      нестандартні форми зайнятості;

      зміна системи найму та звільнення;

      удосконалення процедур визначення і зміни заробітної плати [9, c.241].

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Загальна характеристика ринку праці в Запоріжжі

У м.Запоріжжя до ринкових реформ ніхто не говорив про ринок праці. Зараз положення корінним чином змінилося. У міру переходу до ринкової економіки питання ринку праці все гостріше ставляться на порядок денний: йде формування ринку праці, виникли установи ринку праці – місцеві і федеральні органи зайнятості і інші установи, що відають питаннями зайнятості. І це закономірно. Вже нікого не дивує наявність безробіття і інфляції – цих природних проявів ринку праці в м.Запоріжжя, які настійно ставлять питання про соціальний захист населення, ринкове трудове законодавство, посиленні ролі профспілок як захисників інтересів трудящих.

Зросла соціальна напруженість в суспільстві, розвивається страйковий рух. Разом з тим загострюються питання соціального захисту бідуючих верств населення. Таким чином, ми бачимо в нашому житті наявні прояви ринку праці, його економічного механізму і соціальних наслідків.

В зв'язку з цим росте інтерес до ринку праці з боку широких шарів громадськості, господарських і державних органів, різних установ, що мають пряме і непряме відношення до проблем ринку праці, зайнятості, безробіття. З’являються учбові заклади, які навчають студентів і господарників основам теорії ринкової економіки. У великій кількості публікуються посібники з різних питань ринкової економіки: маркетингу, менеджменту, бізнесу, біржовому господарству, акціонерним суспільствам і тому подібне Не оспорюючи правомірності видання в належних масштабах підручників і іншої літератури по вказаних питаннях відмітимо, що останнім часом питанням ринку праці, зайнятості і безробіття почали приділяти  багато уваги.

Вітчизняними ученими-економістами опублікована велика кількість монографічних досліджень, навчальних посібників, в яких розглядаються різні аспекти теорії і практики російського ринку праці, проблеми зайнятості і безробіття. І це недивно: в світлі загострення ситуації у сфері зайнятості, безробіття, соціального захисту населення в м.Запоріжжя наростає потреба в учбовій літературі по питанням ринку праці,  їх вивчення в системі загальної і спеціальної освіти, особливо економічної і юридичної.

Ринок праці має складну будову.  У ньому діють регулятори і соціальні сили, яких не знає ніякий інший ринок. Установи ринку праці виключно багатообразні, оскільки їх поява викликана не тільки економічними, але і різними соціальними проблемами, що народжуються ринком праці (законодавчо-правовими, політичними, морально-етичними і тому подібне).

В умовах ринкової економіки робоча сила стає товаром, отже, є об'єктом купівлі-продажу на ринку праці. Тому питання своєрідності купівлі-продажу робочої сили, її відмінності як товару від інших товарів, унікальності ринку праці як найскладнішого і вибухонебезпечного ринку представляють не тільки теоретичний інтерес,  але і роблять істотний вплив на господарську практику.

При переході до ринкової економіки основне завдання полягає в тому, щоб сформувати цивілізований ринок праці. Це може бути досягнуто, якщо механізм регулювання ринку праці буде органічно пов'язаний з широко розгалуженою і надійно діючою системою соціального захисту населення. Ринок праці займає центральне місце в ринковій економіці, оскільки праця - вирішальний чинник виробництва життя суспільства.

Підприємництво приречене на животіння без належної уваги до ринку праці. Кожен працівник впродовж своєї трудової діяльності постійно має справу з різноманітними сторонами і проблемами ринку праці, такими, як зайнятість, безробіття, оплата праці, соціальний захист. Необхідно грамотно орієнтуватися в складній інфраструктурі ринку праці, несподіваних ситуаціях, що виникають на ринку, мати справу з різними підприємствами і установами, знати трудове законодавство, права працівників і роботодавців, правильно оцінювати можливості і обов'язки служби зайнятості.

Ситуація на ринку праці у м.Запоріжжя  з осені 2008 року залишається напруженою. За півтора роки з економічною кризою справилися біля третини підприємств. У їх числі - фондоутворюючі заводи: ВАТ«Мотор Січ», ВАТ«Запоріжсталь», ВАТ«Запоріжтрансформатор» і ряд інших.

На жаль, падіння об'ємів виробництва і скорочення чисельності працюючих  були допущені на ЗАТ«ЗАЗе», ЗАТ«ЗАлКе», ВАТ «Дніпроспецсталі», ЗАТ «Запоріжкрані» і ряду будівельних організацій.

Згідно з даними управління статистики, в грудні 2008 р. в Україні було зареєстровано 844,9 тис. безробітних, що склало 3 % від числа працездатного населення. На початку лютого 2009 р. на обліку в центрах числилось 930 тис. осіб. А ось з квітня намітилася стійка тенденція зниження числа безробітних. І до кінця року їх число складало лише 500 тис. осіб. При цьому, майже 400 тис. з них отримували допомогу  з безробіття, середній розмір якого складав 650,9 грн. (по м. Запоріжжю - в листопаді - грудні середній розмір допомоги складавю.927югрн.). [10]

Виникає питання: як вдалося утримати безробіття в Україні на рівні, значно нижчому, ніж в європейських країнах і навіть Росії? Очевидно, через те, що був прийнятий і  з 13 січня 2009 року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких Законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення».

Завдяки йому була розширена база оподаткування для збільшення надходжень до фонду зайнятості страхових внесків, посилена процедура реєстрації безробітних в центрах зайнятості і виплати ним допомоги. Перелік платників до Фонду  соціального страхування на випадок безробіття ( далі ФССБ) був розширений за рахунок роботодавців, які використовують працю осіб по цивільно-правових договорах і військових формуваннях.  У перелік осіб, що підлягають обов'язковому страхуванню на випадок безробіття включені військовослужбовці, працюючі пенсіонери, іноземці і особи без громадянства, які тимчасово працюють по найму в Україні.  І, нарешті,  –  розмір внесків до ФССБ збільшився на 0,4 % ; з 1,8 % до 2,2 %.

Закінчився річний термін дії антикризового Закону. Що змінилося на ринку праці м. Запоріжжя? У нашому місті проживає 360 тисяч осіб, які працюють. Щорічно 65-67 тисяч з них міняють місце роботи. При цьому з 2005 року кількість чоловік, що звільнилися на 1-1,5 тис., щорічно перевищує кількість прийнятих на роботу. Щорічно 25-27 тисяч осіб у пошуках нової роботи зверталися в центри зайнятості, близько 15 тисяч з них, тобто 56 % працевлаштувалися з їхньою допомогою.

У 2009 році в центрах зайнятості міста було зареєстровано 22 тисячі безробітних. За рік за допомогою центрів зайнятості Запоріжжя було працевлаштовані  5260 осіб, що в 3 рази менше ніж в 2008 р. А з осіб, що мали статус безробітних, –– працевлаштовані  всього 3221 осіб., тобто 14,5 % від числа зареєстрованих. По області ці показники склали 16 тис. осіб і    20,8% відповідно. [11]