Сучасний розвиток підприємництва в Україні

     Сучасний  розвиток підприємництва 

     Вступ_________________________________________________________3 

1. Теоретичні  основи підприємництва
1. Сутність і види підприємництва, класифікація видів економічної діяльності__________________________________________________________5
2. Умови для розвитку та здійснення підприємницької діяльності__________________________________________________________15

2. Державне  регулювання і стимулювання підприємництва.
1. Суть та необхідність державного регулювання підприємництва_____________________________________________________20
2. Дерегулювання підприємництва_____________________________24

3. Проблеми  і перспективи розвитку підприємництва в Україні____________________________________________________________30

     Висновки_____________________________________________________36 

     Список  використаних джерел _________________________________39 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов’язаний з виникненням  і поширенням самостійної, ініціативної діяльності суб’єктів економічних  відносин, спрямованої на виробництво  продукції, надання різноманітних  послуг із метою одержання прибутку. І це цілком зрозуміло адже, як свідчить світовий досвід, саме підприємницький  сектор є надійною основою, головним структуро утворювальним елементом конкурентно-ринкового середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально-економічних проблем, розширює можливості працевлаштування населення повнішого задоволення потреб споживачів.

     Підприємництво, з точки зору часового періоду  його існування в історії людства, відносно молоде явище. Як системний  процес воно виникає у європейських країнах у XVIІ ст. як суспільна  реакція на фундаментальні зрушення у розвитку продуктивних сил, які  створили базу  для історичного  стрибка економічної еволюції цивілізації  від аграрного до технологічного укладу виробництва суспільно-необхідних матеріальних благ. Провідником цього  процесу стало й залишається  донині підприємництво, яке є головним провідником процесу економічної  еволюції цивілізації та ствердження  й розвитку ринкових відносин.

     Розвиток  вітчизняного підприємництва має своє історичне коріння. Так, ще у XVIII ст. лише на Лівобережжі України проводилося  близько 400 ярмарків та понад 700 місцевих базарів. Великі ярмарки, що тривали  тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувалися  у Києві, Ніжині, Ромнах, Переяславі, Полтаві та інших містах. Прізвища українських підприємців – Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

     З моменту набуття Україною незалежності відбувалось поступове становлення  вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища. У своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди.

     Формування  й удосконалення підприємницького середовища – це шлях до стабілізації економіки країни, подальшого економічного і соціального розвитку кожного  регіону.

     В останні  роки виникла і загострилася проблема дерегулювання підприємницької  діяльності. Ця проблема пов’язана  з державним регулюванням підприємницької  діяльності.

     Об'єктом  дослідження є підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання, зокрема в Україні.

     Предметом дослідження є процеси формування та розвитку підприємництва в сучасній ринковій економіці, а також проблеми розвитку та регулювання підприємницької  діяльності в економіці України.

     Метою даної роботи є визначення теоретичних  основ підприємницької діяльності, дослідження основних проблем становлення  та розвитку підприємництва в Україні  на сучасному етапі, виявлення чинників впливу на стан підприємницького сектора  в ринковій економіці, а також  пошук способів удосконалення підприємницької  діяльності, що дасть змогу підвищити  вплив підприємницького сектора  на економіку країни та поліпшити  стан ринкової системи господарювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА. 

     Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу  роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб’єкти, що його здійснюють, — підприємці. З’ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття “підприємництво” (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення. 

1. СУТНІСТЬ  І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА, КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

     Виникнення  та еволюція поняття  “підприємництво”

     Поняття “підприємництво” уперше ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик.

     Французький економіст Жан-Батист Сей (1767-1832) стверджував, що підприємець діє на власний  рахунок і ризик з метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо.

     Відомий англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) розглядав підприємця як власника, пов’язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіляє отримані доходи. Інший англійський економіст Давид Рікардо (1772-1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818-1883).

     Якісно  нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842-1924), виділивши організацію  виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

     Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх працях американський  економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950), та англійський – Фрідріх Хаєк (1899-1992). На думку Й.Шумпетера, зміст  підприємництва розкривається в його функціях: 1) реформування й докорінна перебудова виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2) використання наукових розробок, маркетингу та ін. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію. Тому основні функції підприємця, за Й. Шумпетером, — це виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу виробництва; відповідна реорганізація виробництва. Підприємцем, на його думку, може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже від підприємництва) виявляється в гігантських акціонерних компаніях.

     Ф.Хаєк пов’язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

     За  американським економістом Полем  Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане  з новаторством, а сам підприємець  є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.

           Категорія "підприємництво" у вітчизняній економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних  словниках це поняття взагалі  було відсутнє. Відносини підприємництва трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.

     У Господарському кодексі України (стаття 42) подане таке визначення підприємництва: "Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку"[7, ст.42.1].

     Отже, в сучасній ринковій економічній  системі підприємництво розглядається  як особливий вид господарської  діяльності. Його економічна сутність виявляється в самостійній, ініціативній, новаторській діяльності, пов'язаній із власним ризиком і відповідальністю. Підприємництво виступає насамперед як прояв господарської та організаційної творчості й новаторства, базується на інноваційній комерційній ідеї. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання матеріальних і фінансових ресурсів, нематеріальних активів і робочої сили з метою створення нових товарів чи послуг і становлять зміст підприємницької діяльності.

     Сутність  підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна, ресурсна, організаційна, соціальна [20].

     Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конкурентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами.

     Ресурсна  функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

     Організаційна   функція   підприємництва   виявляється   у   поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.

     Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.

     Підприємництво  як особливий новаторський вид господарської  діяльності може успішно розвиватися  лише у сприятливому конкуренто - ринковому середовищі.

     Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, є такі:

• вільний вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;
• вибір постачальників і споживачів продукту, що виробляється;
• залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;
• вільний найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
• комерційний розрахунок та власний ризик;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

     Особливе  значення підприємництва полягає у  тому, що воно:

1. створюючи інноваційне середовище, є могутнім чинником структурних перетворень у національній економіці;
2. забезпечує здорову конкуренцію;
3. сприяє найефективнішому використанню матеріальних, інвестиційних і нематеріальних ресурсів;
4. забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці;
5. підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва шляхом раціоналізації та постійного оновлення.

     Нагромаджений досвід усіх індустріально розвинених країн з ринковою економікою соціального  спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво - необхідна умова  досягнення економічного зростання.

     Підприємництво - загальнодоступний вид господарської  діяльності. Воно може бути пов'язане  із виробництвом товарів і наданням послуг, може здійснюватись у фінансовій сфері або сфері обігу та інших  сферах економічної діяльності. Обираючи вид підприємницької діяльності, громадяни (фізичні особи) керуються  своїми знаннями, здібностями, досвідом, вмінням.

     Підприємницька  діяльність характеризується певним змістом, направленістю, послідовністю операцій. Залежно від змісту, діяльності та її зв'язку з основними стадіями процесу відтворення виділяють  різні види підприємництва:

• виробниче   підприємництво  -   це  діяльність,   яку   виконує   сам 
  підприємець,  використовуючи як чинники  виробництва робочу 
  силу, знаряддя і предмети праці, виробляє товари чи послуги для 
  подальшого продажу суб'єктам ринку (споживачам);
• комерційне підприємництво - діяльність, коли підприємець сам не 
  виробляє товари, а виступає в ролі торговця, продаючи  готові 
  товари, які отримані ним від інших суб'єктів ринку;
• фінансове підприємництво - це особлива форма підприємницької 
  діяльності, коли в якості предмета купівлі-продажу виступають гроші 
  та цінні папери, що продаються підприємцем споживачу (покупцю) 
  або надаються йому у кредит;
• посередницька підприємницька діяльність - коли сам підприємець 
  не виробляє і не продає товари, а виступає в ролі посередника у 
  процесі здійснення товарно-грошових операцій;
• страхове підприємництво - діяльність, коли підприємець гарантує 
  страховику майна, життя, цінностей за певну плату, компенсацію 
  можливих втрат у результаті непередбачуваного лиха.

     За  формами власності та організації  виділяють такі основні види підприємництва:

     - одноосібне володіння (приватне, сімейне) - підприємництво, що діє 
на основі приватної власності громадян-членів однієї сім'ї та їх 
праці, з можливим застосуванням найманої робочої сили;

       -  товариство (партнерство) - підприємництво, що засноване на використанні    найманої    робочої    сили    (малі    підприємства, кооперативи, товариства);

     - Акціонерне товариство (корпорація) - це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства - акціонерів (фізичні та юридичні особи).

     Основні принципи, умови розвитку, форми  організації та види підприємницької  діяльності ілюструє рис. 1, [20]. 
 
 
 
 

     Рисунок 1. -  Підприємництво: основні принципи, умови розвитку, форми організації та види діяльності 
 

     Кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою  спорідненості можна об’єднати  в окремі напрями підприємницької  діяльності. Класифікація видів економічної  діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної  та соціальної інформації.

     КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики .

     Впровадження КВЕД забезпечує:

     - проведення статистичних  обстежень економічної діяльності  підприємств та організацій і  аналізу статистичної інформації  на макрорівні (складання міжгалузевого  балансу виробництва і розподілу  товарів та послуг відповідно  до системи національних рахунків);

     - реєстрацію та  облік підприємств і організацій  за видами економічної діяльності  у єдиному державному реєстрі  підприємств і організацій; 

     - застосування єдиної  статистичної термінології та  визначень щодо статистичних  одиниць, прийнятих у Європейському  Союзі; 

     - можливість зіставлення  національної статистичної інформації  з міжнародною. 

     Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види економічної  діяльності господарських суб'єктів (фізичних та юридичних осіб).

     Статистичні класифікації базовані на ґрунтовних методологічних основах та забезпечують інформаційну єдність і цілісність зібраної статистичної інформації, можливість інтегрування в процес міжнародного інформаційного обміну, що є неодмінною умовою входження в співтовариство розвинених країн світу [8].

     Система статистичних класифікацій не статична і тому, зважаючи на зміни у світовій економіці та суспільстві, виникає  потреба в перегляді центральних  статистичних класифікацій. Перегляд статистичних класифікацій здійснюють принаймні один раз на 5 - 10 років. Наприклад, версії Міжнародної стандартної  галузевої класифікації всіх видів  економічної діяльності (ISIC) прийнято в 1948, 1958, 1968, 1989, 2002 роках, Класифікації основних продуктів (CPC) - у 1989, 1997, 2002 роках.

     Останній  всесвітній перегляд Міжнародної стандартної  галузевої класифікації всіх видів  економічної діяльності (ISIC) Статистична  комісія ООН розпочала в 1999 році. Перегляд зініційовано у зв'язку зі швидким розвитком технологій, особливо у сфері інформаційної та телекомунікаційної діяльності, появою нових типів спеціалізації  компаній, поділом праці, новими концептуальними  підходами до класифікації професійних  і адміністративних послуг. Також  було враховано зростання попиту на більш повну й зіставну інформацію в деяких галузях, які представляють  певний інтерес для міжнародних  організацій у межах виконання  міжнародних програм і державної  політики, наприклад, програм щодо охорони  довкілля, забезпечення населення питною водою, охорони здоров'я людини тощо.

     У межах Європейського статистичного  простору, який, окрім країн - членів Європейського Союзу, охоплює країни Європейської асоціації вільної  торгівлі та більшість країн Центральної  Європи, з 1993 року статистичні дані вперше почали збирати та розробляти за Класифікацією видів економічної  діяльності Європейського Співтовариства (NACE) та Класифікацією продукції  за видами економічної діяльності Європейського  Співтовариства (CPA). NACE та CPA - це складова частина міжнародної інтегрованої системи статистичних класифікацій. NACE - похідна класифікація від ISIC і, задля задоволення конкретних потреб користувачів у ЄС, вона більш деталізована на нижчому рівні.

     В Україні національні статистичні  класифікації видів економічної  діяльності, продукції, товарів створювали, використовуючи європейські класифікації в незмінному вигляді. Упровадження Класифікації видів економічної  діяльності (ДК 009-96), яку було побудовано на базі NACE (Rev. 1), відбувалось протягом 1997 - 2000 років згідно з розробленим  планом заходів, а, починаючи з січня 2001 року, за цією Класифікацією здійснювали  організування статистичних спостережень, формування зведеної інформації та публікацію статистичних даних. З 2006 року набула чинності друга редакція Класифікації видів економічної діяльності (ДК 009:2005), побудована на базі NACE (Rev. 1.1). З 01.01.2012 року набула чинності Класифікація видів економічної діяльності (ДК 009:2010), прийнята наказом Держспоживстандарту України 11.10.2010 №457.

     Тобто КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ.

     У Господарському кодексі України (стаття 260) і статистичних класифікаціях  термін "галузь" визначено як сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові чи подібні види економічної діяльності.

     Користуючись  терміном "галузь", треба враховувати, що подібність видів економічної  діяльності не є чітко визначеною категорією і для різних цілей  її можна розглядати як у більш  загальному, так і в конкретному  контексті. Так, наприклад, цілком правомірно розглядати в загальному контексті  як галузі економіки сільське господарство або переробну промисловість.

     Найбільш  узагальнені угруповання видів  економічної діяльності на рівні  секцій КВЕД дають змогу виділити основні галузі економіки.

     Задля проведення економічного аналізу, міжнародних  зіставлень системи національних рахунків та поширення статистичних даних  державних статистичних спостережень застосовують стандартні угруповання.

     КВЕД  побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового  коду. Літерні познаки секцій використовують як рубрикатор і їх не використовують у кодуванні. Подальшу деталізацію  секцій КВЕД - розділ, група, клас - позначають цифровими кодами.  

2. УМОВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ.

     Для появи такого феномена, як підприємництво, для перетворення його в основну  організаційну форму виробництва, необхідні певні умови. Для країн  з ринковою економікою існують наступні загальні умови розвитку підприємництва:

     а) стабільність державної економічної  і соціальної політики;

     б) позитивна громадська думка ставлення  до підприємництва;

     в) пільговий податковий режим;

     г) наявність розвиненої інфраструктури підприємництва;

     д) ефективна система захисту інтелектуальної  власності.

     В Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність набувають  наступні умови:

     1) наявність відповідних майнових  прав на умови і результати  виробництва, оскільки підприємець  повинен бути власником зробленого  продукту і доходу, отриманого  в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає  належна зацікавленість для здійснення  підприємницької діяльності;

     2) певне економічне, правове та  політичне середовище. Формальне  визнання майнових прав на  умови і результати виробництва  може уживатися з іншими правовими  нормами, що регулюють економічне  життя суспільства, але не забезпечують насправді достатнього рівня економічної самостійності для підприємництва. Різні обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні самостійності при: виборі виду діяльності, визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів, визначенні цін, розпорядженні своїм доходом;

     3) повна економічна відповідальність  за результати діяльності.

     4) етика підприємництва, що є одним  із чинників його прибутковості.  Ось морально-етичні норми, затверджені  в середовищі підприємців на  сучасних ринках: обов'язковість,  загальна висока культура й  освіченість, уміння спілкуватися  з людьми, зацікавити їх, мобілізувати  на досягнення певних цілей.

     Всі умови, в яких формується та розвивається підприємницька діяльність, можна згрупувати в окремі типи: економічні, соціальні  і правові.

     Економічні  умови ефективної підприємницької  діяльності - це пропозиція товарів  і попит на них; види товарів, які  можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити  на ці покупки; надлишок або недостатність  робочих місць, робочої сили, що впливають  на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливості придбання  товарів. На економічну обстановку впливають  доступність грошових ресурсів; рівень доходів; величина позикових засобів, за якими готові звернутися підприємці для фінансування своїх операцій і які готові надати їм кредитні установи.

     Соціальні умови ефективної підприємницької  діяльності здебільшого виявляються  в соціально-культурних нормах. Соціально-культурні  норми - моральні норми, релігійні погляди, освітній рівень населення, що мають  вплив на формування потреб, специфіку  організації підприємництва і ділову етику, на саме ставлення до підприємництва. Перш за все, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають певним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Ці норми  мають прямий вплив на спосіб життя  споживачів.

     Справжнє  підприємництво виступає як ринкове  за своєю сутністю явище. Воно визначається ступенем свободи (самостійності) економічної  поведінки товаровиробника. Ця поведінка  передбачає свободу попиту і пропозиції виробленого товару і товару - робоча сила, свободу ініціативи, мислення і дій. Соціальні умови впливають  на ставлення окремого індивідуума  до роботи, що впливає на його ставлення  до величини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльності підприємець має отримувати задоволення. Він бере участь у вирішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я, збереження робочих місць і т.д.

     Значну  роль у формуванні підприємництва грають підготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницької  діяльності, навчання і перенавчання кадрів, їх стажування у розвинених країнах, організація підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів для  навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів, що проводять  професійний відбір і орієнтацію кадрів підприємницького сектору