Сучасний рівень розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Італії

Міністерство освіти і науки України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки 

                     Географічний  факультет

                          Кафедра географії 
                   

Сучасний рівень розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Італії

(Курсова  робота) 
 

                                                                               Виконала:

                                                                               студентка 44 групи

                                                                               денної форми навчання

                                                                               спеціальності ЕіСГ

                                                                               Тимофіїва А.

                                                                               Науковий керівник:

                                                                              к.г.н., доц. Красно польська Н. В 
 
 

Луцьк – 2011  

План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ  ВИВЧЕННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО РОЗВИТКУ ІТАЛІЇ

2.1. Природно  – рекреаційні ресурси

2.2.  Історико – культурні рекреаційні  ресурси

2.3.  Функціонування рекреаційно-туристичного комплексу

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ІТАЛІЇ

3.1. Загальні риси розвитку туризму і рекреації в країні

3.2. Рекреаційно-туристичне  районування Італії 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність  теми. Туризм є однією з найбільших і динамічних галузей світової економіки. Високі темпи його розвитку, великі обсяги валютних надходжень активно впливають на різні сектори економіки, що сприяє формуванню власної туристичної індустрії. На сферу туризму припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% світових інвестицій, кожне 16-е робоче місце, 11% світових споживчих витрат. Таким чином, в наші дні не можна не помітити того величезного впливу, який справляє індустрія туризму на світову економіку.

              Італія посідає помітне місце у світовому ринку туристичних послуг що має потужну власну туристичну індустрію. Вона являє одну з найдавніших історій і в той же час це порівняно молода держава, що з'явилася на політичній карті лише трохи більше ста років тому після остаточного об'єднання у 1871 р. з існуючих раніше на її території окремих герцогств і королівств. Нині це високорозвинена держава, яка входить до „Великої сімки”. Образ Італії сильно змінилося за останнє сторіччя. Тепер Італія має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру — жителів Північно-Західної Європи.                Метою цієї роботи є дослідження особливостей іноземного туризму в структурі господарства Італії. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- простежити історію становлення туризму в Італії;

- висвітлити різні аспекти туристичної пропозиції в Італії;

- розкрити значення туризму для господарства Італії.

- визначити  основні  туристичних центрів та дати їх характеристику.

     Об’єктом дослідження є Італія як країна – лідер Середземноморського регіону у розвитку міжнародного туризму.

     Предмет дослідження – рекреаційно-туристичний потенціал Італії та наявні рекреаційно-туристичні ресурси.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ  ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ

     Рекреаційно-туристичний комплекс (РТК) – це функціональна підсистема територіальної рекреаційної системи, що характеризується єдністю території, яка володіє значним рекреаційним потенціалом, наявністю сукупності рекреаційних установ і підприємств інфраструктури, єдністю організаційних форм управління, що забезпечують ефективне використання природних і економічних ресурсів. Сфера туризму на відміну від інших галузей економіки дає можливість реалізувати концепцію саморозвитку, самоуправління та самофінансування за рахунок своїх власних ресурсів, власних фінансових джерел. Таким джерелом служить туристична рента як диференціація цінності туристичних ресурсів за ступенем їх привабливості для туристів [5].

     Рекреаційно-туристичний  комплекс може розглядатися у двох аспектах: з однієї сторони, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва, обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другої — як складова частина соціальної інфраструктури територій різного рівня, що являє собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.

     Практично, туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини [12].

     Туризм  протягом усієї історії свого  економічного існування переконливо  утримує репутацію специфічної  сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає. За прогнозами Всесвітньої туристичної організації (ВТО) до 2020 р. кількість туристичних поїздок досягне 1,6 млрд. осіб. При цьому доходи від готельно-туристичних послуг підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зрости з 445 млрд. дол. США у 1998 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р [13].

     Процес  прискореного розвитку туризму є  результатом науково-технічного прогресу, зростання пізнавальних, оздоровчих потреб людей і необхідності в міжнародних ділових контактах. Наявність багатого історико-культурного і природно-рекреаційного потенціалу дала змогу багатьом країнам, окремі з яких навіть не належать до високорозвинених, завоювати серйозні позиції на світовому туристичному ринку.

     Рекреаційно-туристичний  комплекс має ознаки самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.

     Рекреаційно-туристичной  комплекс складається із трьох функціональних підрозділів, які в свою чергу теж поділяються на структурні ланки [5]. Так до базових інфраструктурних об’єктів РТК відносяться санаторії та профілакторії, пансіонати з лікуванням, медичні курортні заклади, будинки відпочинку, пансіонати без лікування, база та табори відпочинку. Суміжними підрозділами РТК є туристичні бази, туристичні комплекси, туристичні табори, туристичні агентства, туристичні та екскурсійні бюро. Супутніми підрозділами РТК є засоби розміщення (готелі, мотелі), підприємства харчування та торгівлі, транспортні та комунальні підприємства, підприємства побутових послуг та зв’язку, промислові сільські підприємства, спеціальні навчальні заклади, банківські установи, спортивні заклади, заклади культури, підприємства шоубізнесу, громадські організації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО РОЗВИТКУ ІТАЛІЇ

2.1. Природно – рекреаційні ресурси

     Майже 4/ 5 поверхні Італії займають гори і  височини, і менше 1/ 4 її площі припадає на Паданську рівнину і вузькі прибережні низовини. У материковій  частині Італія відокремлена від  решти континенту найвищої в Європі гірською системою Альп. Вигнута на північний захід гігантська дуга Альп тягнеться із заходу на схід на 1200 км. Найвищу, західну їх частина складає стародавній герцинський масив, складений кристалічними породами. Саме тут знаходяться високі вершини Альп: Монблан (4807 м), Монте-Роза (4634 м), Червінія (4478 м). Вершини цих гір покриті потужними льодовиками. На південь Альпи знижуються до 1000 м над рівнем моря (Приморські Альпи). На схід ланцюг гір розходиться віялом, і висота їх знижується до 2000 м. (Карнійські Альпи) [1, 45-49].

     Гірські ланцюги Альп перерізані численними долинами і перевалами, доступними протягом усього року. У зимовій Італії у гірськолижників відмінні можливості: можна кататися місяць і жодного разу не повторити спуск. Червінія найвищий Італійський курорт. Рідко де ще в Європі вдасться піднятися на підйомнику над хмарами, потім проїхати через них, виїхати і кататися вже під ними. Зима тут дуже сонячна, сніг лежить з грудня по кінець травня. Трентіно, Венето, Валь-ді-Фьемме, Анда-Паганелла – все це невеликі курорти, ідеальні місця для занять зимовими видами спорту. Італійські зимові гірськолижні курорти, задовольнять запити самих вишуканих, високо потребуючих до комфорту і розваг, людей різних соціальних станів.

     На  південному заході Альпи переходять в Апенніни, які, тягнуться далі через весь Апеннінський півострів. Апенніни – одні з наймолодших гір на землі. За своєю протяжністю (1500 км) вони перевищують Альпи, але набагато поступаються їм по висоті. Їх найвища точка – гора Корно сягає лише 2914 м над рівнем моря. Вершини Апеннін не доходять до снігової межі і позбавлені вічних снігів, лише на східних схилах Монте-Корно єдиний в Апеннінах льодовик спускається до висоти 2690 м [4, 354-358].

     На  порівняно невеликій, вузькій і  гористій території Італії немає  простору для довгих і повноводних річок. Італійські річки переважно короткі, це скоріше гірські потоки, що стікають прямо в море або утворюють порівняно невеликі річкові системи. Тільки в північній Італії є розвинена мережа річок, які круглий рік харчуються льодовиковими талими водами і рясними опадами. Вісь північно-італійської річкової мережі найбільша і повноводна ріка Італії – По довжиною 670 км при ширині від 100 до 800 і більше метрів. Площа її басейну займає близько 1/4 території країни. Починаючись на заході, в Альпах, вона тече на схід через всю Паданску рівнину і впадає в Адріатичне море. Місцями, в низинах русло западає вище навколишньої рівнини. Це зумовило спорудження численних дамб для захисту від повеней, які тут не рідкість. По з притоками і каналами утворює велику судноплавну систему. Ліві притоки По стікають з Альп, а праві з Апеннін. Ліві притоки харчуються переважно талими льодовиковими водами влітку. Апеннінські притоки По невеликі бурхливі гірські річки найбільш повноводні навесні, коли тане сніг і йдуть рясні дощі, і дощовою восени. Найбільша річка Апеннінського півострова - Тибр, довжина якої сягає 405 км, а ширина всього 150 м. Від Риму до гирла Тибр. Через систему озер, приток та каналів Тибр пов'язаний з іншого значною річкою півострова – Арно. І Тибр, і Арно сумно звісні своїми руйнівними повенями. Величезні збитки господарству і пам'ятникам культури заподіяла, наприклад, повінь у Флоренції в 1966р.

     Італійські  річки давно використовуються людиною  для виробництва електроенергії, постачання водою населених пунктів і промислових підприємств, а також у невеликих розмірах – для судноплавства. Більше 60% загальних запасів гідроенергоресурси Італії зосереджено в Альпах. Практично всі ці ресурси вже використовуються наявними ГЕС [4, 361-366].

     Термальні курорти є невід'ємною частиною водних ресурсів. Термальні ресурси в області Венето-Абано Терме і Монтегротто Терме, що утворюють єдиний комплекс, відомі своїми теплими джерелами, що містять хлористий натрій, бром і йод і виходять на поверхню з температурою 87 градусів. Це сучасні курорти складаються із сотні готелів, кожен з яких має свій термальний байок, сад або парк, де можна чудово відпочити і одночасно провести оздоровчі процедури. Абано і Монтегротто прекрасно розташовані по відношенню до історичних центрів Італії, недалеко й до озера Гарда. Монтекатіні Терме, невеликий тосканський курортне містечко з численними термальними джерелами, знаходиться на півдорозі між Флоренцією і Пізою. Лікарні тут мають свій естетичний центр, де застосовуються нові методи в області догляду за обличчям, шкірою і тілом. У Монтесатіні затишні добротні готелі з парками, басейнами, центрами краси, безліччю развліченій і різноманітною екскурсійною програмою. Кьянчано Терме розташований в регіоні Тоскана всього в півтора годинах їзди від Риму. Цей курорт прославився завдяки своїм мінеральним джерелам, що володіє цілющою силою. М'який клімат і свіже повітря також сприяє релаксації і оздоровлення організму. Кьянчано Терме володіє мережею сучасних готелів, які пропонують своїм гостям курортне лікування в поєднанні з відпочинком.

     Велика  частина озер Італії перебуває в  передгір'ях і гірських районах Альп і на Адріатичному узбережжі. Це великі, площею до 370 кв. км, водойми льодовикового  походження з глибинами понад 400 м. Озерні улоговини мають м'який і здоровий клімат. Береги Альпійських озер славляться курортами світового значення [6, 371-374].

     Адріатичне  узбережжя Італії – всесвітньо відоме курортне місце, яке славиться своїм м'яким кліматом, мальовничими пейзажами, чудовими піщаними пляжами і розвиненою інфраструктурою (див. дод. В).

     Ще  більш різноманітна рослинність  Італії. Однак густа заселеність, багатовікова людська діяльність призвели до того, що в країні всюди, за винятком високогір'я, переважають культурні  ландшафти. Ліси займають лише 20% території, головним чином у горах і на пагорбах, рівнини ж практично безлісі. По прибережних низовинах Апеннінського півострова і островів широкою смугою тягнуться вічнозелені дерева і чагарники. З дикорослих видів тут виділяються вічнозелені кам'яні і пробкові дуби, пінії і альпійські сосни, мастикові дерева, пальми, кактуси, агави. Проте переважають тут культурні види, перш за все субтропічні – цитрусові, оливи мигдаль, гранат, інжир, гаї коркового дуба, насаджені людиною [7, 456-459].

     Таким чином, природні умови і ресурси Італії є надзвичайно сприятливими для розвитку туристично-рекреаційного комплексу.

2.2. Історико – культурні рекреаційні ресурси

     В Італії розташовано близько 60% культурних цінностей Європи, А багато італійських  міст, в першу чергу Рим, Венеція, Флоренція, Піза і Мілан, є фактично музеями просто неба. Кожне велике місто Італії унікальне по своєму, адже в його створенні впродовж сторіч і різних епох приймали участь багато архітекторів і скульптори. Мистецтво Італії має багатющу історію і займає одне з провідних місць в світовій культурі. Виникнувши більше двох з половиною тисяч років назад, воно пройшло шлях від античності через епоху Відродження до готики, бароко і далі, залишивши свою багатоликість і різноманітність в мостах і замках, вулицях і палацах [6, 581-584].

     З численних визначних пам'яток країни можна згадати наступні:

     Рим. „Вічне місто” Рим як ніяке інше місто багате на пам'ятники античності. Тут розташовані Колізей, Пантеон, Римський і Імператорський Форуми, Курія, храм Антоніна і Фаустіни, Будинок Весталок, храм вести, храм Ромула і десятки інших стародавніх споруд. У Римі туристи так само зможуть знайти велику кількість різних музеїв і галерей – Капітолійський музей, Національний музей Вілла Джулія (колекція предметів етруського і римського мистецтва), галерея Боргезе (живопис і скульптура), Національний римський музей (старогрецька і давньоримська скульптура), декілька середньовічних палаців, в яких також розташовані музеї і галереї [14].

     Мілан. Мілан – одне з якнайдавніших міст країни. Найвідоміші визначні пам'ятки міста - Міланський собор в готичному стилі, будівництво якого було почате в 1386, а закінчено в 1965 році; домініканський монастир, в трапезній якого знаходиться знаменита фреска роботи Леонардо да Вінчі „Таємна вечеря”; художня галерея Брера; декілька художніх музеїв; театр „Ла-скала”.

     Флоренція. Флоренція не поступається Риму по багатству і величі своїх пам'ятників. Це унікальне місто, що дало миру найбільших майстрів образотворчих мистецтв і прославлена батьківщина Ренесансу, лежить біля самого підніжжя Північних Апеннін на межі двох областей Італії – Тоскани і Емілії, Арно, що перетинається річкою. Серед визначних пам'яток міста собор Санта-марія-дель-фьоре (1296-1461) в готичному стилі, прикрашений червоним, зеленим і білим мармуром; дзвіниця XIV століття; баптістерія Сан-джованні (XI-XV століть), відома позолоченими бронзовими дверима, східні двері, прикрашені скульптурними сценами із Старого Завіту, називається "Райські Брами"; Національний музей, в якому знаходиться колекція скульптур роботи Донателло; фонтан нептуна (1576); палаццо Веккио (1299-1314); Галерея Уфіцци - одна з найбільших колекцій італійських майстрів; галерея Пітті з роботами Рафаеля, Перуджіно, Тіциана, Тінторетто; гробниця сім'ї Медічи з мармуровим барельєфом роботи Мікеланджело; палац Медічи-рікардй (XV століття), в якому розташований музей Медічи; монастир Сан-Маріно, в музеї якого знаходяться роботи Фра Анжеліко і Фра Бартоломео, в нім же келія філософа Савонароли; галерея Академії витончених мистецтв, де зберігається знаменита скульптура роботи Мікеланджело Давид; Археологічний музей; франциськанськая церква Санта-гроче (XIII-XIV століття), розписана Джотто, її називають Пантеон Флоренції, оскільки в ній поховані Мікеланджело Буонаротті, філософ і політичний діяч Николо Маккиавеллі, композитор Россіні. У Флоренції так само величезна кількість музеїв і парків. Галерея Уффіци не тільки один із старих музеїв Італії (1560 р. ), але і найповніші і значніші збори італійського живопису в світі.

     Венеція. На відміну від таких міст-музеїв просто неба як Рим і Флоренція, Венеція музей на воді. У Венеції (унікальному місті, розташованому на 122 островах, місто перетинає 170 каналів) 400 мостів, найзнаменитішим є „Міст зітхань”, по якому злочинці йшли після суду Дожів; собор св. Марка (828); палац венеціанських дожів; гранітні колони, зведені в 1180 році, на одній з яких зображений крилатий лев св. Марка (покровителя Венеції), на другій св. Теодор на крокодилові; декілька художніх музеїв [15].

     Падуя. Падуя, заснована біля VI в. до н. е., батьківщина одного із старих європейських університетів і крупний науковий і культурний центр Середньовіччя, зараз вважається одним з красивих міст Європи. Від площі Валле в різні боки променями розбігаються вузькі середньовічні вулиці, вимощені нерівною брущаткою. У центрі міста, навпроти Пьяцца-дель-санто, розташований будинок, в якому в середині XV в. жив Донателло. Прекрасна церква Св. Антоніо (базіліка Дель-санто) – одна з головних визначних пам'яток міста.

     Піза. Піза – місто Падаючої башти і одного з відомих в Італії університетів. Падаюча башта (Torre Pendente), споруджена в 1173 р., по праву є символом міста. Хоча її відхилення від вертикалі складає вже близько 5 метрів, архітектори і учені не втрачають надій зупинити цей поки необоротний процес. Втім, не тільки Падаюча башта, але і решта трьох споруди на Площі чудес (Campo dei Miracoli) покритим зеленим лужком центральної площі Пізи вражають своєю красою і незвичністю. Головний собор (Duomo) виявляє собор приклад так званого романо-пізанського стилю. Цилліндрічеській біломармуровий Баптістерій був побудований в 1152-1260 рр. і також прикрашений роботами Джованні Пізано. Campo Santo Vecchio - ще одна визначна пам'ятка Площі чудес. Споруда, що відноситься до 1277 року, відома перш за все своїми дивовижними мозаїками і фресками, не всі з яких уціліли після II світової війни [15].

     Неаполь. Перлиною півдня Італії є Неаполь („Неаполіс” – Нове місто), розташований в живописному місці на березі Неаполітанської затоки. Неаполь багатий архітектурними пам'ятниками, проте головна визначна пам'ятка регіону, в якому розташований Неаполь, знаходиться поза містом. Це розташований порівняно недалеко вулкан Везувій. Археологічний музей Неаполя славиться багатою колекцією експонатів, що свідчать об життя давньоримських міст Помпеї і Геркуланум, постраждали від виверження Везувію.

2.3. Соціально – економічні умови

     У зв'язку з витягнутістю країну з півночі на південь, її мережа залізниць і автомобільних доріг розвивалася переважно в меридіональному напрямку. Широтних комунікацій, за винятком Паданської рівнини, недостатньо. Багато автомобільних і залізних доріг Італії прокладені на крутих схилах гір і тому мають багато мостів, тунелів, що здорожує їх використання.

     В Італії виключно велика роль автомобільного транспорту: на нього припадає ¾ всіх сухопутних перевезень вантажів. Деякі головні лінії різко виділяються за технічним оснащенням. У результаті такої модернізації, наприклад, на лінії Рим-Флоренція поїзд може розвивати швидкість до 200 км/год.

     Дуже  важливу роль, як у внутрішніх, так  і в зовнішніх перевезеннях країни відіграє морський транспорт. Це пояснюється положенням Італії на середземноморському водному шляху, великою довжиною берегової лінії, наявністю островів у складі її територій. На берегах Італії розташоване 144 порти. У вантажообігу портів переважає нафта та інша мінеральна сировина. Найбільший італійський порт Генуя – один з найважливіших у всьому Середземномор'ї. Генуя служить воротами в зовнішній світ для всього північного заходу Італії, а також для сусідньої з нею Швейцарії. Головний суперник і конкурент Генуї на Адріатиці – Трієст, другий в Італії за вантажообігом і один з найважливіших нафтових портів Європи. Через Трієст північний схід Італії пов'язаний з іншими країнами Середземномор'я, Близького і Середнього Сходу, Східної Африки і Східної Азії. Значно збільшився і продовжує зростати вантажообіг портів Південної Італії Аугусто і Таранто, що можна пояснити досить високим рівнем розвитку нафтопереробної і нафтохімічної промисловості в цьому регіоні. Один з найбільших пасажирських портів країни – Неаполь є центром зв'язків Апеннінського півострова з Сицилією, Сардинією та іншими островами [16].

     Річковий  транспорт в Італії розвинений слабко через відсутність великих річок. Авіаційні лінії підтримують зв'язок найбільших міст Італії з багатьма містами Європи, а також інших континентів. Найбільші аеропорти країни: Леонардо да Вінчі (Рим), Мальпенса і Лінате (Мілан) служать важливими центрами міжнародної мережі авіаліній.

     У 2009 році в Італії налічувалося 23,9 млн. зайнятих (близько 41% її населення). Після Другої світової війни істотно змінилася структура зайнятості. Наприклад, у 1951 році жінки становили 25%, а в 1990 - 37% зайнятих. У 1954-1979 роках бльзько 4 млн. зайнятих у сільському господарстві залишили землю і перемістилися в промислові райони півночі.

     На  початку 1990-х років 32% зайнятих припадало  на частку промисловості, 9% - на частку сільського господарства, а решта 59% - на частку торгівлі, сфери послуг та інших видів економічної діяльності, тоді як у сільському господарстві були зайняті в 1951 році 43%, у промисловості - 33% і в сфері послуг, торгівлі та інших видах діяльності - 24%. Зміни, що відбулися, привели до збільшення обсягів інвестицій у нові підприємства, великого відпливу населення із сільських місцевостей у міста і перенавчання мільйонів людей новим професіям.

     Гострою проблемою Італії є безробіття. З  середини 1950-х років воно скоротилося  завдяки тому, що індустріалізація сприяла створенню більшої кількості робочих місць і багато італійців знайшли роботу в інших країнах, особливо в Західній Німеччині і Швейцарії. З середини 1970-х років, коли економічний ріст уповільнився, кількість безробітних зросла. У 1993 році безробітні в Італії становили 11% працездатного населення, але зберігалися значні регіональні розходження - 7,7% на півночі та в центрі проти 18,9% на півдні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ІТАЛІЇ

3.1. Загальні риси розвитку туризму і рекреації в країні 

  Сукупність  сприятливих природно-географічних умов і ресурсів, наявність великої кількості історико-культурних рекреаційних ресурсів та сприятливої соціально-економічної ситуації дозволяє розвивати в Італії різні види туризму:

• гірськолижний  туризм в Альпах (курорти, розташовані  в італійських Альпах Доломітових  знамениті на весь світ, найвища гора Європи Монблан частково знаходиться на території Італії) (див. дод. В);

• наявність  протяжної берегової лінії, велика кількість пологих піщаних пляжів, красивих зручних бухт, чистота моря сприяють розвитку курортної справи на узбережжі всіх морів, що омивають береги Італії;

• наявність  морських портів допомагає організувати зручні туристичні морські маршрути (див. дод. В);

• наявність  унікальних природних об'єктів (вулкани Везувій, Етна, Стромболі), мальовничі гори і пагорби, печери, озера додатково приваблюють туристів (див. дод. В).

     Італія  має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру – жителів Північно-Західної Європи. Порівняно з Францією іноземний туризм в Італії є більш молодим (за віком туристів) та дешевим (за середніми їхніми витратами). Величезний наплив туристів має і негативні наслідки. Багато пляжів забруднено, виникла загроза збереженню творів мистецтва. Готельна база Італії представлена 40 тисячами готелів, розкиданих по всій країні. Класифікація італійських готелів досить заплутана, хоч мандрівники нерідко можуть побачити знайомі зірки над дверима готелів (див. дод. А). Офіційної „зіркової” шкали в країні не існує. Відповідно до прийнятих в Італії норм готелі диференціюють за трьома категоріями. При цьому можна припустити, що перша категорія умовно відповідає рівню ****, друга - ***, третя - **. Крім того, у рамках кожної категорії існує своя довільна градація [2, 456-458].

     До  найпомітніших відмінних рис  італійських готелів варто віднести їх невеликі розміри (50-80 номерів). Як правило, маленькі готелі рідко претендують  на високу категорію й відповідають двозірковому рівню, хоч на альпійських  курортах зустрічаються невеликі готелі, оснащеність і рівень обслуговування яких відповідають найвищим вимогам. Чотиризіркові готелі відрізняються від тризіркових більшою комфортністю. Деякі недоліки італійських готелів цілком компенсуються певними перевагами, до яких можна віднести наявність великої кількості добре оснащених конференц-залів.