Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Сучасний стан оздоровчої рекреації в Закарпатській області

Зміст

ВСТУП 3

І РОЗДІЛ Теоретико-методологічні основи досліджень рекреаційного господарства. 5

Рекреалогія як наука. Рекреаційний потенціал. 5
Показники, що характеризують рівень розвитку рекреаційних

ресурсів. 7

ІІ РОЗДІЛ Передумови розвитку рекреаційного господарства Закарпатської області. 11

2.1 Природні рекреаційні ресурси Закарпатської області: кліматичні і ландшафтні ресурси, бальнеологічні ресурси, природоохоронні об’єкти , водні ресурси, біотичні ресурси. 11

2.2 Історико-культурні рекреаційні ресурси Закарпатської області. 18

2.3 Інфраструктура Закарпатської області: 19

2.3.1 Транспортна система. 19

2.3.1 Готельна база. 21

ІІІ РОЗДІЛ Рекреаційне господарство Закарпатської області на сучасному етапі. 25

3.1 Основні види туризму Закарпатської області. 25

3.2 Територіальна структура рекреаційного господарства Закарпатської області. 31

3.3 Подальші перспективи розвитку туризму Закарпатської області. 34

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність теми полягає в посиленні ролі України у світових та загальноєвропейських процесах, формування уявлення про нашу державу як країну з багатою, унікальною культурою та історичною спадщиною, як надійного і передбачуваного партнера потребує подальшої активізації інформаційно-пропагандистської діяльності, спрямованої на підвищення міжнародного авторитету України, саме тому розвиток туризму має велике значення для України. Неабияку роль в цій справі відводять окремим облостям і особливі надії покладають на Закарпатську область.

Об’єктом досліджень є сучасне рекреаційне господарство та розвиток Закарпатської області.

Предмет дослідження: процеси становлення та сучасного розвитку рекреації Закарпатської області.

Мета: дослідити і раціонально оцінити сучасний стан оздоровчої рекреації в Закарпатській області; обґрунтувати проблеми становлення та перспективи розвитку рекреації в Закарпатській області.

Досягнення поставленої мети шляхом вирішення таких пов’язаних між собою завдань:

• надання раціональної оцінки сучасного стану рекреаційного господарства Закарпатської області.

• аналіз інтенсивності розвитку рекреаційного господарства Закарпатської області.

• оцінити динаміку функціонування оздоровчих закладів в Закарпатській області.

• виявлення основних проблем розвитку рекреації в Закарпатській області.

• розробка і обґрунтування перспективних планів розвитку рекреації в Закарпатській області.

Методи дослідження: теоретичне та практичне узагальнення статистичних даних, досліджень та спостережень; картографічний.

Джерельна база. Під час роботи було використано 31 джерело, зокрема були використані: Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К.: УРЕ, 1988-1993. – С.119-122., Стафійчук І.В. Рекреалогія. – К.: Альтерпрес, 2006. – С. 264, Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство: Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2003. – С 352., Хорошевский А. Ю. 20 лучших экскурсий по Украине. Экономтур выходного дня. – Х.: Фолио, 2007. – С. 315., та інші.

Дана курсова робота містить: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додатки; 40 сторінки, 18 посилань.

І РОЗДІЛ Теоретико-методологічні основи досліджень рекреаційного господарства.

Рекреалогія як наука. Рекреаційний потенціал.

На сьогоднішній день відпочинок, як і праця, є невід’ємною складовою життєдіяльності людини. Теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психічного та фізичного стану людини стали об’єктом спеціального вивчення лише у другій половині ХХ століття, таке осмислення здійснюється в межах рекреалогії.

Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах. Один з них представлений теоретико-методологічними розробками в різних галузях природних і суспільних наук, а другий полягає в осмисленні рекреації як специфічної сфери суспільної діяльності, пов’язаних з відновленням здоров’я людини. Акумулювавши в собі ці підходи, рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує теоретичні проблеми, пов’язані з відновленням життєвих сил людини; як практика його організації; як важлива галузь господарства держави [24, стр. 5].

Найбільш вживаним є визначення рекреалогії (від лат. recreo – відновлюю та грец. logos - вчення) як галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід’ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні,ант ропо-екологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки [5,стр. 122].

Джерелом накопичення матеріалу для рекреалогії виступало багато наук, проте найбіль значущі це: географія (рекреаційна географія), економіка, медицина та антропоекологія.

Рекреаційна географія – галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів [1, стр. 51].

Рекреалогія завдячує рекреаційній географії своїм динамічним розвитком тому, що рекреаційна діяльність характеризується територіальною диференціацією та залежить від природних властивостей території. Від рекреаційної географії рекреалогія відрізняє те, що вона є міждисциплінарною накою.

Об'єктом рекреалогії виступає рекреаційна система (М. Мироненко ототожнює поняття «рекреаційна система» та «рекреаційний район») як об'єктивне і соціальне утворення, яка охоплює рекреантів, природні комплекси, технічну інфраструктуру, сферу обслуговування, виробничу сферу, трудові ресурси, систему розселення. Таким чином, рекреаційна система — це комплексна геосистелга, що поєднує в собі соціальні, техногенні та природні комплекси і має своєю метою відтворення психофізіологічних сил людини. Окремі дослідники вважають об'єктом рекреалогії відпочинок як різноманітну діяльність, спрямовану на відновлення здоров'я.

Предметом рекреалогії є різномїтні аспекти і об’єктивні закономірності становлення , функціонування і перспективного розвитку рекреаційних систем загалом та їх підсистем, включаючи основні поняття рекреалогії (вілпочинок, рекреація, вільний час, рекреаційна діяльність, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал тощо) [24, стр. 8].

Субєктом в рекреалогії виступає людина з її рекреаційними потребами.

Одним з важливих завдань рекреалогії є виявлення та оцінка рекреаційного потенціалу тієї чи іншої території.

Рекреаційний потенціал – це сукупність історико-культурних, природних та соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Також рекреалогія займається обґрунтуванням та реалізацією рекреаційного районування, забезпечуючи подальшу координацію розвитку відповідних окремих галузей та раціональне використання природних рекреаційних ресурсів.

Рекреалогія є молодою, але досить перспективною і динамічною наукою, розвиток якої буде залежите від подальшого накопичення і диференціації рекреаційних потреб.

1.2 Показники, що характеризують рівень розвитку рекреаційних ресурсів території

Важливою теоретико-методологічною проблемою рекреалогії є достовірність оцінки рекреаційних ресурсів. Формування рекреаційних систем визначається рекреаційними потребами людини і суспільства в цілому, а їх територіальна локалізація, прив’язана значною мірою обумовлена наявністю ресурсів.

Рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природи і антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації відпочинку, оздоровлення та лікування людей, формування рекреаційних районів (центрів), іх спеціалізації та економічної ефективності. [24, стр. 41].

Загально для оцінки рекреаційних ресурсів виділяють такі складові: природні рекреаційні ресурси, історико-культурні рекреаційні ресурси а також важливою складовою вважають інфраструктуру регіону (зокрема транспорт, харчування і розміщення).

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного

походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг.

Природні рекреаційні ресурси - природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, що мають комфортні властивості для організації рекреаційної діяльності протягом певного часу або на постійній основі. Вони поділяються на кліматичні, бальнеологічні, біотичні, ландшафтні, природоохоронних територій, водні тощо.

В свою чергу кліматичні рекреаційні ресурси оцінюються враховуючи комфортність для рекреанта (співвідношення індивідуальних особливостей відпочиваючих і окремих кліматичних умом). До важливих показників кліматичних умов відносять: мінливість погоди, яка в свою чергу ускладнює її прогнозування на період відпустки; показник температури повітря (для літніх видів відпочинку умови з середньодобовими температурами понад +15̊С повинні зберігатися не менше 100 днів за рік, а для зимових – з наявністю снігового покриву (не менше 10 см і не більше 30-40 см) понад 110 днів); режим ультрафіолетової радіації (УФР).

Оцінка бальнеологічних ресурсів здійснюється на основі медико-біологічного і технологічних підходів. При цьому використовуються як кількісні, так і якісні показники, покладені в основу класифікації та типізації бальнеологічних ресурсів.

Так, мінеральні води поділяються за: мірою їх мінералізації - прісні (до 2 г/л), малої мінералізації (2-5 г/л), середньої мінералізації (5-15 г/л), високої мінералізації (15-35 г/л) та розсоли (більше 35 г/л, деякі джерела — більше 50 г/л). При цьому до питних лікувально-столових вод відносяться води з мінералізацією 1-10 г/л; до лікувальних — 10-15 г/л або - при наявності в них бальнеотерапевтичного вмісту миш'яку, бору та деяких інших біологічно активних елементів - понад 10 г/л. У строго дозованій кількості допускається вживання води з мінералізацією понад 15 г/л; іонним складом - хлоридні, гідрокарбонатні, сульфатні, натрієві, кальцієві, магнієві в їх різноманітному поєднанні; газовим складом - вуглекислі, йодо-бромні, сульфідні, миш'яковисті, залізисті, азотні, хлоридні, натрієві, метанові, радонові; температурою — термальні мінеральні води (37 °С); кислотністю — лужні, нейтральні, кислі тощо.

В літературі широко використовується поділ мінеральних вод на 9 основних бальнеологічних груп за сукупністю показників: мінеральні води, лікувальний вплив яких визначається іонним складом і мірою мінералізації; вуглекислі; сірководневі (сульфідні); залізисті; бромні, йодні, йодо-бромні; крем'янисті (термальні); миш'яковисті; радонові (радіоактивні); борні[24, стр. 48].

До біотичних рекреаційних ресурсів відносять: фауну, рекреаційні ліси і складовими природно-заповідного фонду.

Важливою складовою рекреаційних ресурсів є ландшафт (рельєф та тваринний світ). Важливою критерієм тут є оцінка рельєфу – бо це важлива складова у задоволенні потреби людини у красі.

Природо-заповідні території формуються з: заказників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, біосферних резерватів, природних заповідників, заповідних урочищ, пам’яток природи, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків. Це є важливим критерієм оцінки рекреаційного рівня регіону.

В організації відпочинку особлива роль належить водним ресурсам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень - все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.

Загальними показниками, які визначають важливість водоймищ для рекреації, є їх доступність, чистота, величина, глибина.

Для правильної оцінки ситуацій, що виникли в районах масового рекреаційного водокористування, розробки і обґрунтування рішень з його оптимізації дуже важливо враховувати, що водні рекреації - неоднозначне поняття. Воно включає в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних занять на водоймах: купання, рибальство (з судна, з берега, з льоду), відпочинок на парусних і веслових суднах, відпочинок з використанням моторного малолітражного флоту, воднолижний спорт, підводне полювання, полювання на водоплавну здобич. Різноманітність водних видів відпочинку і спорту вимагає диференційованого підходу до вирішення питань рекреаційного водовикористання як для різноманітних типів водних об'єктів (річка, озеро, водосховище, море), так і в межах кожного досить великого водного об'єкта.

Річки, великі і малі озера не можуть повністю задовольнити попит на відпочинок біля води, оскільки багато з них, особливо невеликі, сильно забруднені і маловодні. Озера часто віддалені від великих міст і промислових центрів або розміщенні в місцях важкодоступних для масового відвідування рекреантів. Багаточисельні малі озера мають, в основному, місцеве рекреаційне значення.

В цих умовах особливо велике значення для розвитку рекреації мають водосховища, які є істотним, а в деяких місцях і єдиним водним рекреаційним ресурсом.

Другою важливою складовою оцінки є історико-культурні рекреаційні ресурси - це пам'ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення. Історико-культурні ресурси можна поділити на такі складові: пам’ятки архітектури і містобудування, археологічні пам’ятки, історичні пам’ятки, музеї та біосоціальні пам’ятки.

Багато науковців виділяють таку складова, як соціально-економічні рекреаційні ресурси, які включають матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів.На сьогоднішній день важливою складовою є екологічна ситуація в рекреаційному районі. Екологічний стан території - це чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів тощо.

Спираючись на загальні критерії оцінки рекреаційних ресурсів в подальшій роботі ми зробимо раціональну оцінку рекреаційного господарства Закарпатської області.

ІІ РОЗДІЛ Передумови розвитку рекреаційного господарства Закарпатської області.

Природні рекреаційні ресурси Закарпатської області.

Закарпатська область розміщена на південному заході України. Вона межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, а також з Львівською та Івано-Франківською областями країни. Таке положення надає їй низку геоекономічних переваг у туристичній діяльності. Область утворена в січні 1946 року. За територіально-адміністративним устроєм Закарпаття поділяється на 13 районів, 11 міст, з них 5 обласного значення, 19 селищ міського типу, 307 сільських рад. В області 609 населених пунктів, з яких 193 мають статус гірських. Протяжність території із заходу на схід 184 км, із півночі на південь – 80 км. Обласний центр – м. Ужгород, розташований на відстані 788 км шосейними дорогами та 898 км залізницею від м. Києва.
Територія області на півночі захищена Карпатським хребтом, з північного заходу – Татрами, з півдня – західними Румунськими горами і Мараморошським масивом. Від інших регіонів України область відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Вервицький та Воловецький перевали висотою від 931 до 1614 метрів над рівнем моря.

Мальовнича природа краю, сприятливі кліматичні умови для відпочинку і занять зимовими видами спорту, наявність джерел мінеральних і термальних вод з лікувальними властивостями створюють реальні можливості для перетворення рекреаційної галузі в одну з ведучих в області.

Закарпаття за своїми фізико-географічними, кліматичними, природно-ресурсними та соціально-економічними умовами відноситься до територій, найбільш сприятливих для розвитку рекреації.

Кліматичні і ландшафтні ресурси

Гірська система Українських Карпат становить для нашої країни, що на 95% є рівнинною з переважанням степового та лісостепового типів ландшафтів, особливий інтерес з рекреаційно-туристичної точки зору Карпатські гори, як символічний міст, з'єднують майже всі середньоєвропейські країни й тому є дуже придатним об'єктом для розвитку іноземного туризму в Україні.

Українські Карпати є регіоном з помірно континентальним кліматом. Він формується при взаємодії ряду факторів, загальними з яких є – особливості атмосферної циркуляції, географічне положення, рельєф місцевості, кількість сонячної радіації. Тут здебільшого тривала весна, не жарке літо, тепла осінь і м’яка зима. Радіаційний баланс складає приблизно 60 ккал/рік на см. кв, зменьшуючись у високогірних частинах до 30.

Вітровий режим неоднорідний, він здебільшого залежить від напрямку гірських хребтів і далин, а також від рівня захищеності місцевості. Різномаїнтний тепловий режим на території Карпатського регіону створює сприятливі умови для акліматизації тут рекреантів

Гірські райони Карпат серед регіонів України мають найменшу тривалість теплого періоду з температурами, що перевищують +15°C (до 50 днів) [24, стр. 61]. Період із найсприятливішим для літньої рекреації температурним режимом становить від 3х у передгір’ях Карпат.

В цілому безморозний період у лісистих Карпатах триває до 259 днів. Що ж до зимових видів відпочинку, то тривалість сприятливого для них періоду в Карпатах – 4-5 місяців (від початку грудня до середини квітня) Постійний сніговий покрив в Карпатах зберігається навіть раніше листопада. Не зважаючи на глобальне потепління кількість днів зі сніговим покровом у високогірї Карпат – перебільшує 115 днів.

Карпати є бар’єром на шляху вільного переміщення опадів, відповідно тут випадає 1200-1500 мм. (у Міжгірському і Тячівському районах до 2200мм). Основна маса опадів припадає на літній сезон. Фактором, що лімітує рекреацію в Карпатах є те, що в окремі літні місяці їх може випадати до 580мм. Природні процеси і кліматичні умови даної місцевості формується під впливом атлантичних і середземноморських циклів, що забезпечує інтенсивні опади протягом року.

В передгір’ях, до висоти 500-600м клімат помірно теплий, із середньорічними температурами близько 6°C. Середня температура січня -3°C, -5°C. На висоті понад 1500м середньорічна температура знижується до 0, а температура січня – до -12°C. При вторгненні антарктичних циклонів вона падає до -30°C . Це сприятливий фактор для гірськолижного відпочинку, занять сноубордом, фрістайлом, лижних прогулянок, тощо.

Найсприятливішими для відпочинку відзначаються: Рахів, Воловець, Свалява та інші. Літо в Карпатах вологе й прохолодне, з вітрами і частими дощами. В літку тут випадає до 70% річної норми опадів. Захищені з півночі і заходу горами долини Закарпаття відрізняються теплим вологим кліматом із середніми температурами: в січні -3°C - -5°C, в липні +19°C - +20°C. В той час, як вже згадувалось, кліматичні умови Карпат є більш комфортними для організації зимових видів рекреації, то клімат передгір’я і Закарпаття створює можливість , як для зимового так і для літнього відпочинку.

Одним з найбільш цікавих та оригінальних районів Українських Карпат є Полонинський хребет. Територіально йому відповідають гірські ландшафти Рівної, Боржави, Красної та Свидівця. Саме в цій частині Карпат спостерігається значне різноманіття ландшафтів, кліматичних умов і атракцій них об’єктів.

Гірські системи з великим розмаїттям ландшафтів найбільшою мірою задовольняють вибагливість туриста до природи в усі сезони. У цьому плані Українські Карпати зі своєю складною геоморфологічною будовою, різноманітністю кліматичних умов, багатим видовим складом рослинного (більше половини видів, що ростуть на території України) та тваринного (більше двох третин) світу, збереженням на значних площах незайманих лісів, мальовничих ландшафтів є унікальним туристичним об'єктом.

Бальнеологічні ресурси

У західній частині Українських Карпат на Закарпатті зосереджена більшість мінеральних вод України, представлені практично всі типи мінеральних вод, в тому числі унікальних за своїм складом та лікувальними властивостями.

В Закарпатській області знаходиться один з ареалів крем’янистих мінеральних вод, а також джерела вуглекислих мінеральних вод (води даного типу тут використовуються в лікувальних цілях і на розлив). [24, стр. 77]

На території Закарпаття використовуються для розливу наступні мінеральні води: Свалява, Поляна, Купіль, Поляна Квасова, Плосківська, Лужанська, Поляна Неліпенська, Шаянська, Драгівська, Сойми, Келечинська, Колочава, Ужгородська.

До природних рекреаційних ресурсів області належать близько 50 родовищ мінеральних лікувальних вод різних типів, на базі яких створено групи курортів: Закарпатську (Верховина, Шаян) та Свалявську (Квітка Полонини, Поляна, Свалява, Сонячне Закарпаття та курортна місцевість Плоске), а також курорт Синяк. Діють близько 10 санаторіїв, серед яких найвідоміші - "Карпати", "Сонячне Закарпаття", "Поляна", "Квітка полонини", "Перлина Карпат", "Шаян". Лікуються органи травлення, сердцево-судинної системи, опорно-руховош апарату.

Мінеральні води, 360 видів з яких вже досліджені, мають неперевершені лікувальні та смакові властивості. 30 родовищ субтермальних, термальних та високотермальних вод, в основному кремнисті терми хлоридонатрієвого складу, створюють можливості їх використання як з лікувально-оздоровчою, так і промисловою метою.

На території НПП "Синевир" розвідані і вивчені два з половиною десятки родовищ мінеральних вод, які лікують кишково-шлунковий тракт, опорно-руховий апарат та навіть променеву хворобу[30, стр. 15].

Бальна оцінка бальнеологічних ресурсів області представлена в додатку №1.

Природоохоронні об’єкти

Область має 415 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі Карпатський біосферний заповідник (63245 га) з унікальною "Долиною нарцисів", Національний природний парк "Синевир" (40400 га), 25 заказників державного значення, 14 - місцевого значення, ботанічний сад Ужгородського університету, 349 пам’яток природи, 21 пам'ятку садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища.

Карпатський біосферний резерват створений для збереження гірських лісів Карпат, має площу 57,9 тис. га і включає: Чорногорський масив (південний макросхил Чорногорського хребта з чистою вертикальною зональністю і ялицевими, ялиновими та буково-ялиновими лісами); Мармаровський масив (Унікальні для Європи буково-ялицево-смерекові та смерекові праліси); Угорсько-Широколужанський масив (найбільше в Європі зосередження букових пралісів і єдине в Українських Карпатах місце, де росте ялівець козацький; серед реліктових видів – тис ягідний (близько 10 га.)); Кузійський масив (мішані гірські ліси); «Долина нарцисів» (найбільший у Європі ареал нарциса вузьколистого в околицях м. Хуст (257 га.)); «Стужниця» [24, стр. 122].