Сучасний стан та перспективи розвитку кредитування банками населення на споживчі цілі

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра банківської  справи

Курсова робота

з дисципліни “Кредитування і контроль”

на тему:

Сучасний стан та перспективи розвитку кредитування банками населення на споживчі цілі.

Виконала:

студентка групи БСз-52

Яциковська Н. І.

перевірила:

                                                                                        Матлага Л. О.

Тернопіль 2013

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Економічна с

утність та види споживчого кредитування.....………………..5

2. Аналіз основних показників функціонування ринку споживчого кредитування в Україні ……………………………………………………………12

3. Основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредитування в Україні………………………………………………………………………………17

Висновки…………………………………………………………………….......20

Список використаної літератури……………………………………………....22

Вступ 

Споживче кредитування з кожним роком набуває все  більшої актуальності. Це пов’язано  з тим, що всі ланки суспільства  прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, неможливий нормальний розвиток суспільства, а саме: всіх його верств населення.

Особливо актуально  це питання стоїть перед молодим  поколінням, для проживання якому  відразу хотілося б мати власне житло  та можливість його обладнати. Кажучи про це, маються на увазі не предмети розкоші, а елементарні засоби для існування, необхідні для нормального проживання як молодих сімей, так і інших верств населення.

Споживче кредитування тісно пов’язано з різноманітними економічними та соціальними показниками. Це пояснюється тим, що, впливаючи один на одного, вони спричиняють певні зрушення в економіці, причому ці зміни можуть справляти різний ефект, як позитивний, так і негативний. Саме тому для подальшого розвитку споживчого кредитування необхідно визначити зв’язок між ними та мінімізувати проблеми, які постають на шляху.

Мета роботи полягає  в аналізі організації споживчого кредитування в провідних банках України, а також визначення проблем  і перспектив розвитку цього виду кредиту в Україні.

Об’єктом дослідження є ринок кредитування населення на споживчі потреби та перспективи його розвитку в Україні.

Предмет дослідження  – організація споживчого кредитування.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються такі завдання:

- дослідити сучасні тенденції розвитку теорії і практики споживчого кредитування в Україні в процесі соціально-економічних перетворень;

- обґрунтувати сутність споживчого кредиту і його місце в системі кредитних відносин.

- запропоновано шляхи  вдосконалення кредитування населення  на споживчі потреби в Україні

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використовуваної літератури.

1. Економічна сутність споживчого кредитування

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової  ставки;

3) строки надання і  погашення;

4) здатність позичальника  повернути кредит.

При споживчому кредиті  позичальниками є фізичні особи - населення, а кредиторами - підприємства торгівлі і сфери послуг, банки, спеціальні кредитні установи. Торгові підприємства надають споживчий кредит у вигляді товарів, проданих в розстрочку, а банки - у вигляді короткострокових і довгострокових позик на придбання дорогих товарів тривалого користування. Споживчі товари тривалого користування - легкові автомобілі, меблі, побутова техніка - є головним об'єктом споживчого кредиту, який стимулює платоспроможний попит населення на ці товари [9 с. 20-24].

Суб'єктами кредиту, з  одного боку, виступають кредитори, в даному випадку – це комерційні банки, спеціальні установи споживчого кредиту, магазини, ощадбанк і інші підприємства, а з іншого боку – позичальники – люди.

Споживчий кредит – сума грошових коштів, переданих кредитною  організацією (як правило, банком) на певних умовах фізичній особі (громадянинові) для придбання тих або інших товарів або послуг. Іншими словами, це позика  або аванс. Основними відмінними рисами вітчизняного споживчого кредиту є:

- договірний режим  відносин між кредитором і  позичальником, забезпечується за допомогою висновку між ними особливої угоди кредитного договори;

- платність споживчого  кредиту забезпечується встановленням  і подальшим стягуванням з  позичальника процентної ставки  за кредитом;

- терміновість споживчого кредиту  забезпечується встановленням і подальшим дотриманням позичальником терміну користування кредитом (терміном погашення кредиторської заборгованості);

- цільове використання споживчого  кредиту забезпечується систематичним  контролем кредитора за операціями, що здійснюються позичальником з кредитними засобами.

Комерційні банки надають кредити  фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю  і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. 
Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Банківський споживчий кредит у  розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним  щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину  заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

Споживчий кредит охоплює  як кредит, пов'язаний із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема  з розвитком виробництва в  особистому господарстві, так і кредит на придбання, будівництво і підтримку  нерухомого майна. Кредит на поточні  потреби сприяє реалізації товарних запасів, повнішому і своєчаснішому задоволенню потреб населення, що постійно ростуть. Кредит на поточні потреби сприяє також розвитку особистого господарства, що робить у відомому сенсі умовним поняття «Споживчий кредит», точнішим є поняття «Кредитування населення»[1 ст. 554-578].

Форми кредиту є зовнішнім  проявом характеру і організації  кредитних відносин.

Споживчий кредит - це засіб  задоволення споживчих потреб населення, а не тільки потреби в товарах  і послугах. Кредитування кінцевого  споживача при цьому може здійснюватися  як в грошовій, так і в товарній формах, як банками, так і небанківськими фінансово-кредитними інститутами, а також торговими підприємствами.

Споживчий кредит - це грошові, товарні або товарно-грошові відносини, що складаються між позичальником - фізичною особою і кредитором, як який можуть виступати банки, роздрібні торгові підприємства, ломбарди, кредитні кооперативи, каси взаємної допомоги, пункти прокату.

З погляду населення, яке виступає в ролі позичальника, споживчий кредит можна трактувати як форму економічних відносин, суть яких полягає в запозиченнях фізичними  особами для придбання різних споживчих товарно-матеріальних цінностей і послуг.

Об'єктом споживчого кредиту  є різні товари народного споживання, включаючи майно тривалого користування, витрати по поліпшенню житлових умов і витрати по навчанню або лікуванню. При цьому якщо кредитором є комерційний банк, то споживчий кредит має грошову форму. У випадку якщо кредитором є роздрібна торгова організація або пункт прокату, то споживчий кредит приймає форму товарного кредиту. Коли кредитор представлений, наприклад, фондом підтримки індивідуального житлового будівництва, то в даному випадку, виходячи з існуючої практики діяльності цього фонду, має місце товарно-грошова форма споживчого кредиту. Таким чином, сфера застосування споживчого кредиту вельми різноманітна.

Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних із особливостями особистого споживання громадян [4 с. 56-62].

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає  у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

По-друге, повернення позиченої  вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення  коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих  потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли  б придбати лише у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для купівлі цих цінностей або послуг. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню  соціальних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім  із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості.

Класифікація споживчих  кредитів здійснюється (додаток К):

• за суб’єктами кредитної угоди;
• за об'єктами кредитування;
• за строками кредитування;
• за способом надання;
• за видами забезпечення;
• за методами погашення;
• за методом стягнення процентів;
• за характером кругообігу коштів.

За суб’єктами кредитної  угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють [4 c. 56-62]:

• банківські споживчі позики;
• позики, надані населенню торговельними організаціями;
• споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т.д.);
• особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;
• споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.

За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні  споживчі кредити поділяються на два види :

• на споживчі цілі та на невідкладні потреби;
• на затрати капітального (інвестиційного) характеру.

За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:

• короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року) ;
• середньострокові (строком від 1 року до 3 років);
• довгострокові (строком понад 3–5 років).

За способом надання  споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).

За забезпеченням розрізняють  позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

За методом погашення  розрізняють кредити, які погашаються одноразово і кредити із розстрочкою платежу .

За характером кругообігу коштів споживчі кредити поділяють  на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються  клієнтам за кредитними картками, або  кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.

За методом стягнення  процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів  у момент його надання; позики зі сплатою  процентів у момент погашення  кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком).

За ступенем ризику кредити  розподіляються на стандартні та нестандартні (кредити з підвищеним ризиком): під  контролем; субстандартні; сумнівні; безнадійні [10 с. 112-115].

Основні напрями кредитної  та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються :

• об'єкти кредитування;
• максимальні розміри кредитів;
• мінімальні процентні ставки за кредитами;
• строки користування кредитом.

2. Аналіз основних показників функціонування ринку споживчого кредитування в Україні

Однією з основних тенденцій на ринку банківського кредитування останніми роками стала  активізація споживчого кредитування населення. Не в останню чергу такі зміни зумовлені реакцією на підвищення рівня платоспроможності населення: 2008 року доходи населення зросли на 17,1%, 2009-го – на 16,5%, 2010-го – на 27,2%, 2011-го номінальні доходи населення становили 365,9 млрд. грн. і порівняно з 2009 роком зросли на 38,4%. Особливо істотно зросли доходи на фоні темпів збільшення ВВП. Досвід споживчого кредитування показав, що існуючі відсоткові ставки є оптимальними у співвідношенні з рівнем доходів населення [2 c. 103-112].

Стимулювання урядом соціальних виплат сприяло збільшенню внутрішнього платоспроможного попиту населення. У поєднанні зі зниженням попиту на кредити з боку суб’єктів господарювання через несприятливий інвестиційний клімат це стало додатковим чинником активізації банків у сегменті споживчого кредитування населення.

У цей час кредитами користується близько 12% громадян України, а вже  в недалекому майбутньому ними планують скористатися як мінімум 30% населення. Такі висновки можна зробити, поглянувши на темпи зростання ринку споживчого кредитування за останні три роки. Лише за 2010 рік обсяги кредитування населення в Україні збільшились приблизно у 2,5 рази. Якщо ринок споживчого кредитування буде зростати такими темпами, то протягом наступних п’яти років кожний третій громадянин України прийматиме участь у якій-небудь програмі споживчого кредитування. Як наслідок, при сприятливих умовах у даному процесі буде задіяно все більшу кількість учасників, як із сторони населення, так і із сторони фінансових організацій.

Значним поштовхом розвитку українського ринку споживчого кредитування став дозвіл НБУ банкам України на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті та видачу «вільних» кредитів. Тобто майже всі банківські установи мають змогу займатися кредитуванням населення на споживчі потреби [5 c. 96-102].

Найзначніші обсяги кредитів населенню  банки надавали у великих промислових  центрах і регіонах, де сконцентровано населення з вищим рівнем доходів. Так, 2008 року на столицю та сім економічно потужних регіонів припадало 74,8% сукупного обсягу кредитів фізичним особам. При цьому киянам банки надали 37,2% кредитів, позичальникам Дніпропетровської області – 9,7%, Донецької області – 7,8%. За підсумками 2009 року питома вага вказаних регіонів дещо знизилась – до 70,7%, що зумовлено гальмуванням динаміки кредитування населення столиці – питома вага кредитів у місті Києві скоротилася до 29,0%, хоч на Дніпропетровщині збільшилася до 10,6%, Донеччині – до 8,4%.

Загалом у 2008–2011 рр. виразно простежується тенденція нарощування обсягів кредитування фізичних осіб у регіонах. Так, якщо в середньому по Україні за вказаний період обсяги кредитів населенню зросли в абсолютному вираженні у 3,7 раза, то в Дніпропетровській області – у 4,1, Донецькій – 4,0, Одеській – 4,4, Харківській – 4,2, Львівській – 4,3, Запорізькій – 4,5, в АР Крим – у 3,7, місті Києві – у 2,9 раза.

За даними моніторингу  сучасного стану українського суспільства, проведеного Інститутом соціології НАН України спільно з компанією «Социс-Гелап» з груп товарів, які розглядаються в якості предметів кредитування, населення найменш забезпечено меблями (17,7%) та стерео-, відеоапаратурою (18,6%)[2 c. 103-112].

Відносно висока забезпеченість населення товарами «першої необхідності» (холодильник, пральна машина, телевізор) не є повною, крім того потреба в них існуватиме постійно через природній цикл споживання цих товарів. Що стосується товарів другого класу (відео-, стереоапаратура, меблі, магнітофони), то ними забезпечено близько 20% (відео-, стереоапаратура, добротні меблі) та 57,3% (магнітофони) населення.

Протягом 2008–2011 років удвічі збільшилася частка населення, яке забезпечено стерео – та відеоапаратурою (з 9,9% до 18,6%), при фактично незмінній частці користувачів магнітофонів. Опосередковано це свідчить про зміну попиту та орієнтацію населення на придбання більш складних (а значить і більш дорогих) музичних систем.

За даний період (2008–2011 рр.) певною мірою зменшилася забезпеченість населення пральними машинами (77,5% – у 2008 р. та 71,4% – у 2009 р.) та меблями (27,9% – у 2008 р. та 17,7% – у 2009 р.). Це пояснюється завершенням протягом цього періоду циклу споживання даних товарів та відсутністю у населення матеріальної можливості відновити їх. З певним поліпшенням економічної ситуації та матеріального стану населення в цілому попит на ці товари підвищиться.

Найбільший попит серед  респондентів, які мають потребу  в споживчих кредитах, зафіксовано  на холодильники, комп’ютери, телевізори (табл. 1).

Таблиця 1. Рейтинг товарів тривалого використання, які бажають придбати опитані в кредит

Ті респонденти, які  зазначили варіант відповіді «інше» – 27,17%, вказували на необхідність кредитування купівлі нерухомості – придбання житла та дачі, автомобіля. Наведені дані підтверджують висновок, що поряд з потребою в товарах тривалого використання електропобутового призначення серед населення існує потреба в купівлі нерухомості: при чому попит на нерухомість та автомобілі, згідно рейтингу, перевищує попит на інші товари тривалого використання [7 c. 49-53].

Також було встановлено, що кожна соціально-демографічна група  має свою «першочерговість» в придбанні товарів довготривалого використання (табл. 2.).

Таблиця 2. Потреби споживачів залежно від соціально-демографічної  групи населення

У більшості випадків персональні комп`ютери не є для  середньої української сім`ї предметом такого ж ступеня важливості, як холодильник чи квартира, попит на послуги з продажу комп`ютерної техніки в кредит відносно невеликий, проте він, за оцінками експертів, швидко зростає.

Витрати населення у 2010 році на непродовольчі товари складуть 9943,75 млн. грн., у тому числі на меблі, килими, товари культурно-побутового призначення – 1433,75 млн. грн.

В Україні прискорено розповсюджуються технології іпотечного кредитування.

Дедалі більше банків отримують досвід розробки і реалізації програм іпотечного кредитування. Із 158 банків України на ринку іпотечного кредитування працюють 35.

Проведені дослідження  статистичних показників розвитку іпотечного кредитування в Україні дозволяють зробити наступні висновки [6 c. 54-57].

На протязі 2008–2011 років в Україні суттєво знизилися відсоткові ставки за іпотечними кредитами:

з 27% до 20% – в національній валюті;

з 18% до 12% – в іноземній  валюті.

Це дало можливість забезпечити  значне зростання загальних обсягів  іпотечного кредитування.

Отже, підводячи підсумок аналізу ситуації споживчого кредитування в Україні, можна сказати, що поряд  з потребою в товарах тривалого  використання електропобутового призначення  серед населення існує потреба  в купівлі нерухомості: при чому попит на нерухомість та автомобілі, згідно рейтингу, перевищує попит на інші товари тривалого використання. Незважаючи на всі проблеми, досягнутий дуже помітний прогрес у розвитку кредитування населення в цілому. Ринок продажу забезпечений фінансовими закладами лише на 40%, тому з’являються все нові банки та вступають в конкурентну боротьбу за споживача. Популярність споживчого кредитування поміж банками набирає оберти.

3. Основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредитування в Україні

Розвиток і вдосконалення  діючої практики кредитування населення на споживчі цілі передбачає, на нашу думку, поетапну розробку і реалізацію програми комплексного кредитно-розрахункового обслуговування населення (тобто, подальшого розвитку кредитування клієнтів на поточні потреби) [11 c. 14-18].

На першому етапі  необхідно розширити безготівкові розрахунки через банк, а саме, практики виплати заробітної плати. Також  необхідно, щоб купівля населенням промислових та продовольчих товарів  проходила безготівковим шляхом, що повинно передбачати можливість скористатись кредитом банку при нестачі власних коштів клієнта. Цьому повинно сприяти впровадження пластикових карток як еёлементів електронних систем платежів та розрахунків. Створення подібної системи в Україні дозволить економити час, зробити дешевшим розрахунки та кредитний процес, розширити сферу застосування карток, збільшити їх чисельність, підвищити прибутковість роботи банків та інших учасників системи платежів та розрахунків.

Аналіз практики кредитування індивідуальних клієнтів в Україні  дозволив нам зробити ряд висновків. Перш за все сучасна практика кредитування населення різними комерційними банками має ряд загальних особливостей, які властиві початковому етапу розвитку споживчого кредитування в Україні.

На другому етапі, складна ситуація в країні (політична та економічна нестабільність) накладає свій відбиток на розвиток кредитних відносин банків з населенням. Аналіз ринку, проведений нами з точки зору рівня доходів населення, купівельної спроможності, забезпечення банківськими з установами в регіональному аспекті показав, що питання розвитку несе в собі певні ризики: ризик різкого знецінення цінних паперів, прийнятих в забезпечення позики, втрати майна клієнта в результаті стихійного лиха і т.д., шахрайства з боку позичальника, вибуття останнього з постійного місця проживання в невідомому напрямку і т.д. Тим не менше, в умовах платіжної кризи, яка вразила банківську систему, важливою характеристикою сучасного стану ринку кредитів є можливість забезпечити велику поверненість за споживчими позиками, ніж по позиках, наданих підприємствам і організаціям.

На третьому етапі, напрямом вдосконалення банківського кредитування населення на споживчі потреби є розробка і надання нових кредитних продуктів фізичним особам. Зараз в Україні  існує потреба у впровадженні вітчизняними банками кредитування населення на умовах бриджинг-позичок, які є кредитами на купівлю нового житла замість старого [3 c. 3-8].

Суттєві потенційні можливості для широкого впровадження в умовах сучасної української дійсності  має кредит із зворотнім ануїтетом, що надається літнім домовласникам у виді щомісячних постійних платежів протягом усього терміну дії кредитного договору під заставу нерухомості. Потреба у даних кредитах в нашій країні зумовлюється наступними міркуваннями: як правило, літні домовласники живуть за рахунок мізерних доходів, яких недостатньо для фінансування їх насущних потреб; в свою чергу, ця група населення за своє життя накопичує достатньо майна, яке їм не буде потрібне після смерті; видача кредиту невеликими рівномірними платежами дуже зручна для такої категорії позичальників; для банківських установ цей кредит відрізняється достатньою забезпеченістю; дуже часто нужденність літніх людей штовхає їх брати позички в лихварів під заставу своєї нерухомості, сплачуючи дуже високі проценти та несучи ризик можливого шахрайства [8 c. 182-197].

Вивчення показало, що сучасна українська практика кредитування індивідуальних клієнтів на споживчі цілі потребує свого вдосконалення  як з точки зору розширення об'єктів  кредитування, так і диференціації умов надання позик. Відомо, що більшість комерційних банків в нашій країні сьогодні зводять "обслуговування фізичних осіб" до залучення коштів по вкладах. З нашої точки зору необхідно вдосконалювати комплексне банківське обслуговування населення, надаючи останнім широкий вибір банківських кредитів і послуг, збільшуючи доходи, формуючи ресурсну базу банку, розширювати кредитні взаємовідносини з населенням. Макроекономічна стабілізація в цілому і подолання інфляції також дозволять населенню ширше використовувати банківські позики для вирішення життєво важливих проблем. Все, що вказує на необхідність подальшого розвитку і вдосконалення кредитних зв'язків комерційних банків з населенням на основі вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду [12 c. 9-15].