Сучасний урок географії: впровадження активних форм та методів навчання

Міністерство освіти і науки України

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра методики змісту освіти

КУРСОВА  РОБОТА

«Сучасний урок географії:

впровадження  активних форм

та методів  навчання»

Виконала

Клімук Наталія Петрівна

Вчитель географії 

Рудківської ЗОШ  І-ІІ ст.

Володимирецького  району

Дата проходження  курсів:

21.10.-1.11.2013

Форма навчання: очна

Науковий консультант:

Рівне

2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання як дидактичну категорію та їх класифікація

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

1.2.2.Група наочних методів навчання.

1.2.3.Група практичних методів  навчання.

Розділ 2. Активні форми й методи навчання на уроках географії

Розділ 3. Урок-конференція в курсі  „Економічної і соціальної географії  світу” в 10 класі

Висновки

Вступ

На зламі віків, а тим більше тисячоліть, кожна наука звітує перед  суспільством про свої здобутки та визначає пріоритетні проблеми, на розв´язання яких мають бути спрямовані основні зусилля. Географія за попередні роки встановила головні закономірності розвитку природи та особливості взаємодії суспільства й природи. Усі сфери діяльності суспільства (територіальна організація виробництва, оптимізація розселення, природокористування, пошук корисних копалин, містобудівництво, районне планування, рекреація, заповідна справа) формувались і розвивалися значною мірою завдяки активному впливу географії.

У світлі реформування освіти в Україні  постає завдання щодо обґрунтування наукових засад дальшого розвитку й підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навчальному процесі. Вирішальне значення у розумовому розвитку відіграє цілеспрямоване навчання учнів, у ході якого вони оволодівають знаннями, вміннями та навичками. Для розумового розвитку учнів важливо не тільки формування фонду знань, але й своєрідних розумових прийомів, операцій, добре відпрацьованих та закріплених, які можна віднести до розряду інтелектуальних умінь.

Найголовніше завдання вчителя в будь-якій ситуації - створити в класі творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Вчителі мають відмовитися від будь-яких форм примушення, а тим паче пригнічення учнів. Учні мають отримати свободу у виборі навчання з профілюючої підготовки, у розвитку здібностей через науково-дослідницьку роботу, адже педагогічна система закладу має доповнюватися такою важливою сферою, як науково-дослідницька робота, яка виступає таким же основним компонентом цілісного навчального процесу, як навчальний процес, виховна робота.

Мета роботи: дослідити методи навчання дисциплінам географічної галузі в школі, дати загальну характеристику.

Предметом дослідження є типологія методів навчання дисциплінам географічної галузі в школі.

Завершується робота висновками, в  яких висвітлюються головні особливості  та специфіка методів навчання, узагальнюється все вище зазначене, а також подається список використаної літератури. 

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання  як дидактичну категорію та  їх класифікація

Слово "метод" походить від грецьких слів "metha" — шлях до мети і "odos" — слідувати.

У дидактиці існують різні підходи до визначення методів навчання. Так, у педагогічній літературі до середини XX ст. під методом навчання розуміли той засіб або шлях, за допомогою якого вчитель, спираючись на свідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками. Далі окремі дидакти для визначення методів навчання почали враховувати не тільки діяльність вчителя, а й діяльність учнів (М. М. Верзилін, Б. П. Єсипов, М. О. Данилов та ін.).

З 70-80-х років XX ст. метод навчання визначають як спосіб організації пізнавальної діяльності школярів, яка забезпечує оволодіння знаннями, здійснює процес пізнання і формує певні навички практичної діяльності. Найпоширенішим стало визначення методів навчання як впорядкованих способів взаємозв´язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти.

Під прийомом навчання розуміють певну  частину (деталь) методу. Кожен метод  навчання складається з певної кількості  прийомів. Вони виступають його частинами, тобто структурними елементами. Метод  — це спосіб роботи, який охоплює весь її шлях, тоді як прийом застосовується тільки для окремих разових дій.

Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Шкільна  практика використовує різні класифікації методів залежно від ознак, покладених в основу їх створення. Найпростішою для застосування є класифікація методів навчання за джерелами здобування тань, за якою всі методи поділяються натри основні групи: словесні, наочні та практичні.

Також відома класифікація методів  навчання за співвідношенням рівнів пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький.

Розроблені також класифікації методів навчання з використанням  бінарного підходу до їх визначення (М. М. Левіна, М. 1. Махмутов, Ю. К. Бабанський). Вони будуються за принципом поділу методів на методи викладання і методи навчання.

Є й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

• за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

• за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, теоретичний  і практичний, чуттєвий і абстрактний);

• за метою освіти і виховання (методи розвитку навичок, виховання почуттів та ін.);

• за формами організації процесу  навчання (екскурсії, фенологічні спостереження,

• методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи);

• відповідно до ступеня співвідношення педагогічного керівництва і  самостійності учнів.

Отже, проблема класифікації методів  навчання є актуальною і сьогодні, тому що універсальної та загальновизнаної класифікації методів ще не створено. Далі розглянемо характеристику окремих методів навчання, які найчастіше застосовують вчителі на уроках географії.

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

До них належать: усний виклад знань, бесіда, диспут, рольова (ділова) гра, робота з підручником (навчальним посібником, атласом). Загальним для цієї групи методів є те, що джерелом знань виступає слово. Звичайно, кожен з методів має свої специфічні особливості.

Усний виклад є монологічною формою навчальної роботи. Вчитель повідомляє інформацію, яку учень сприймає, осмислює, запам´ятовує, а потім репродуктивно відтворює засвоєний матеріал. При цьому найкраще поєднувати живе слово вчителя з іншими засобами навчання: читанням фрагментів підручника (у 5-6 класах); демонстрацією тематичних карт, таблиць, схем; проведенням певних дослідів (особливо в курсах фізичної географії). Цей метод передбачає комплексну підготовку педагога: встановлення контакту з учнівським колективом, стимулювання учнів до сприймання нового матеріалу, оптимальну організацію пізнавальної діяльності школярів.

Усне викладання знань має свої як позитивні риси, так і недоліки. До позитиву можна віднести:

• слово вчителя, крім певної інформації, одночасно впливає на пізнавальну діяльність учнів і має великі виховні можливості;
• усний виклад забезпечує комплексну реалізацію основних принципів навчання (системність, науковість, доступність та ін.);
• охоплення системи різноманітних засобів та прийомів: демонстрація географічних об´єктів на тематичних картах, схематичні малюнки, музичний супровід тощо;
• можливість вчителя використовувати нові наукові досягнення і статистичні дані, які ще не знайшли відображення в діючих підручниках (посібниках);
• підвищення інтенсивності вивчення програмного матеріалу за умов застосування передових технологій і засобів навчання;
• демонстрування учням прикладів логічної та яскравої мови, загальної культури та ерудиції педагога.

До головних недоліків методу слід віднести недостатню пізнавальну активність школярів при домінуючій активності самого вчителя і неможливість повної реалізації принципів індивідуалізації та диференціації навчання.

Основними різновидами усного викладу  є: розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна  лекція. На уроках географії використовуються всі види усного викладання.

Розповідь — це живий, емоційний, не дуже тривалий за часом виклад будь-якого  питання з теми. Розповідь учителя  широко застосовується в усіх курсах шкільної географії. Але залежно  від класу вона відрізняється за тривалістю (від 10-15 хвилин у 5-7 класах до 20-25 хвилин у 8-10 класах).

Виділяють такі різновиди розповіді: описові, художні, науково-популярні.

Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей, предметів і явищ навколишнього світу.

Художня розповідь передбачає образний переказ фактів або історичних подій (наприклад, географічні відкриття та дослідження).

Науково-популярна розповідь базується на аналізі певного теоретичного матеріалу. Таким методом-учитель знайомить школярів з різними гіпотезами, абстрактними поняттями. У процесі науково-популярної розповіді формуються вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, робити висновки і складати прогнози. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

Пояснення — це більш доказовий виклад матеріалу, пов´язаний з вивченням географічних закономірностей, процесів і явищ. Під час пояснення педагог застосовує системне обґрунтування певних теоретичних положень.

Інструктаж проводиться перед виконанням практичних та самостійних робіт, а також перед проведенням нестандартних форм навчання, таких як: конференція, вікторина, диспут, залік тощо.

Шкільна лекція — це виклад учителем складної проблеми, важливого питання  навчальної програми. Вона застосовується для викладу складного за змістом і значного за обсягом матеріалу з окремих тем або розділів. Під час шкільної лекції є можливість комплексно проаналізувати актуальні географічні проблеми. Як метод навчання лекція використовується переважно у старших класах.

Бесіда являє собою діалог. Це досить поширений і ефективний метод навчання, коли вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає школярів відтворювати раніше набуті знання або робити самостійні узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Одна з переваг бесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності й самостійності учнів. Застосовується на всіх етапах навчання. Тісно пов´язана з розповіддю вчителя.

Залежно від поставленої мети розрізняють: вступну, повідомлювальну, підсумкову (бесіда-повторення) і контрольну бесіду. Вступну бесіду проводять на початку уроку з метою виявити рівень підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, а також перед виконанням практичних робіт та перед екскурсією. Повідомлювальна бесіда базується переважно на фенологічних спостереженнях і застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків. Підсумкова бесіда проводиться з метою узагальнення і систематизації вивченого на уроці матеріалу, виділення в ньому головного та формування самостійних висновків школярів, які корегуються вчителем. Контрольна бесіда застосовується для перевірки рівня засвоєння знань.

За структурою побудови бесіди і  характером діяльності учнів виділяють  два основних види бесіди: катехізичну і евристичну (сократівську). Катехізична бесіда панувала в епоху середньовіччя, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Під час катехізичної бесіди передбачаються стислі відповіді учнів на запитання вчителя, котрі переважно виявляють знання фактичного матеріалу. Це найпростіша форма бесіди, яка передбачає запитання, логічно не пов´язані між собою. Евристична бесіда характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями певну проблему і за допомогою послідовних запитань та додаткової інформації (яка вже відома учням) примушує їх відтворювати наявні знання і шляхом логічних міркувань самостійно підійти до розв´язання поставленої проблеми.

За формою проведення бесіди можуть бути фронтальними та індивідуальними.

Дискусія (диспут) як метод навчання близький до методів бесіди. Дискусія — це суперечка, обговорення проблемного питання, що передбачає обмін думками між учнями або вчителем та учнями. Вона вчить школярів самостійно мислити, розвиває їхні творчі здібності, вміння аргументовано доводити власну позицію, поважати думки опонентів. Для її проведення вимагається високий рівень підготовки учнів певної вікової категорії (8-10 класи).

У дидактиці виділяють такі різновиди  дискусії:

1) дискусія, що здійснюється під  час спільного вирішення проблеми  класом чи окремою групою учнів;

2) дискусія, що спрямована на  формування певних переконань  молоді. Вона передбачає з´ясування  власного ставлення школярів  до тих чи інших фактів і  подій;

3) дискусія, мета якої — обґрунтування  певних наукових положень, що  вимагають попередньої підготовки школярів через опрацювання додаткових інформаційних джерел.

У процесі проведення диспутів треба  вчити учнів коректно вести словесний  обмін думками, сперечатися, аргументовано  доводити власні переконання.

Рольова гра стає сьогодні однією з провідних організаційних форм педагогічного процесу, яка дозволяє значно активізувати розумову діяльність учнів і підвищити рівень їх предметної підготовки.

Умови ділової гри дуже наближені  до умов реальної дорослої діяльності. В ігрових ситуаціях стає можливим формування вмінь конструктивної рольової поведінки, пов´язаної з виконанням відповідних професійних обов´язків. Іншою особливістю дидактичної гри є групова, тобто більш інтенсивна взаємодія її учасників. Перевагою рольової гри є також можливість створення і вирішення проблемних ситуацій, які завжди підвищують інтерес та мотивацію школярів до творчої діяльності.

Проведення ділових ігор на уроках географії дозволяє розвивати мислення, ініціативу, генерувати колективні ідеї та значно активізувати аудиторію.

До основних вимог організації  рольових (ділових) ігор можна віднести:

• наявність чітко визначеної проблеми в межах конкретної теми;
• введення певних ролей, чіткий розподіл між учасниками гри функцій (розробка відповідних інструктивних карток з обсягом конкретних завдань, перелік питань для обговорення тощо);
• створення системи об´єктивних стимулів, що спрямовують кожного учня і всіх разом працювати на конкретний результат (заохочення оцінками, імпровізовані призи);
• рівноцінність умов, вимог та правил для учасників гри.

Головною метою рольової гри (ділової  гри, гри-практикуму) є поглиблення  і розширення теоретичних знань  з певної теми, їх застосування в  різних навчальних ситуаціях. Учні також  удосконалюють навички групової роботи і вміння працювати з різними джерелами географічної інформації. Рольові ігри найкраще запроваджувати у 7-10 класах.

Для організації роботи клас поділяється  на 2-4 групи (відділи, бригади, експедиції, лабораторії тощо). Кожна з груп отримує певні проблемні завдання, для реалізації яких потрібно обрати старшого (завідуючого, бригадира), який здійснює розподіл між членами групи функцій для швидкого і якісного виконання комплексних завдань. Результатом роботи можуть бути: заповнена таблиця, опорна схема, складений маршрут, картосхема тощо. Після цього учні мають захистити власну розробку, проект, схему перед класом. Для більшої зацікавленості школярів рольовій грі потрібно надати характер своєрідного змагання (наприклад, групі, яка швидше і якісніше виконає завдання, підвищуються оцінки).

Робота з підручником (навчальним посібником) передбачає організацію самостійної роботи учнів над друкованим текстом. Джерелом географічних знань школярів можуть бути: підручники, навчальні посібники, атласи, хрестоматії, робочі зошити, науково-популярна література, періодичні видання, енциклопедії, довідники, словники тощо.

Робота з книгою дає можливість учням самостійно набувати нових  знань, закріплювати, розширювати та поглиблювати їх, а також спонукає школярів до оволодіння методами самоосвіти (способами користування підручниками, посібниками, атласами та іншими засобами інформації).

Наведемо приклади організації  самостійної роботи учнів над  друкованими матеріалами:

• самостійне вивчення нового матеріалу за підручником (посібником, атласом, робочим зошитом). Досвідчені вчителі спеціально виділяють майже в кожній темі нескладні 
  питання для самостійного їх вивчення;
• читання тексту підручника (навчального посібника) з метою закріплення здобутих знань. Цей вид самостійної роботи потребує порівняння фактів, процесів, явищ і систематизації навчального матеріалу за певною ознакою;
• підготовка відповідей за підручником або іншими джерелами на поставлені вчителем запитання. Для цього учні читають текст і визначають провідні ідеї та здійснюють 
  логічний взаємозв´язок між окремими положеннями;
• знаходження та виписування визначень окремих понять, об´єктів географічної номенклатури, заповнення узагальнюючих таблиць після самостійного опрацювання тексту підручника;
• розгляд і аналіз малюнків, ілюстрацій, таблиць, схем, картосхем, додатків, що є в тексті підручника;
• підготовка повідомлень, доповідей, рефератів, що вимагає від учнів умінь працювати з додатковими інформаційними джерелами.

1.2.2.Група наочних методів навчання.

До наочних методів навчання належать: демонстрування, ілюстрування, спостереження. За допомогою наочних методів навчання школярі набувають знань в результаті зорового сприйняття окремих процесів і явищ або їх зображень.

Ілюстрування та демонстрування — це наочні методи, які передбачають показ конкретних предметів та явищ географічної оболонки в натуральному вигляді чи у вигляді зображень. Ілюстрація подається у статичному вигляді (гірські породи і мінерали, зразки продукції різних виробництв, форми рельєфу, живі рослини і тварини, малюнки, фотокартки, картини із зображенням різних типів ландшафтів, географічні карти, картосхеми, графіки, схеми, таблиці).

У процесі аналізу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й  проводять з ним певну розумову роботу: пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, роблять узагальнення.

Під час демонстрування матеріали  показуються в динаміці (проведення експериментів у курсах фізичної географії, креслення схем, таблиць, показ слайдів і відеофрагментів, робота з комп´ютерними програмами). Для показу окремих демонстраційних об´єктів використовуються спеціальні технічні засоби навчання.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє сприйняття явищ дійсності (спостереження за процесами та явищами природи, господарською діяльністю людини та її наслідками тощо). Спостереження можна проводити. безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (метеорологічних, астрономічних, математичних та ін.).

Правильно організовані самостійні спостереження  потребують від учнів ведення  спеціальних записів, наприклад, щоденників спостережень за природою у 5-6 класах.

Ефективність методу спостережень залежить від:

• попередньої підготовки учнів до здійснення певного спостереження;
• підключення різних органів сприйняття;
• активізації розумової діяльності школярів (аналіз процесів і явищ, порівняння, узагальнення тощо);
• оформлення результатів спостереження.

Наочні методи найефективніше використовуються за умов кабінетної системи. У кабінетах  географії зібрані підручники, навчальні  посібники, тематичні географічні  карти, довідкова та методична література, засоби унаочнення (таблиці, схеми, картини, відеозаписи, зразки творчих робіт школярів тощо), відповідні технічні засоби, зразки гірських порід та мінералів, спеціальні прилади для виконання практичних робіт, тематичні стенди та інша наочність.

1.2.3.Група практичних методів  навчання.

Головною ознакою практичних методів  є відтворююча (репродуктивна) навчально-пізнавальна  діяльність учнів. Практичні методи використовуються для безпосереднього  пізнання дійсності, поглиблення знань, формування певних умінь та навичок. До групи практичних методів входять: вправи (завдання), практичні та самостійні роботи.

Вправа — це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких у школярів формуються вміння та навички застосування вже набутих знань. За характером навчальної діяльності учнів розрізняють такі вправи: усні, письмові, графічні й технічні. За дидактичною метою виділяють вправи тренувальні, творчі та контрольні. Для географії специфічними є графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в картосхемах (контурні карти), графіках, схемах, таблицях, діаграмах.

Практично-лабораторний метод базується на проведенні певних експериментів. Він виступає одним з видів самостійної дослідної роботи учнів. Метод реалізується в усіх курсах географії за допомогою системи програмних практичних робіт, під час виконання яких учні (індивідуально або групами) проводять певні дослідження.

Розділ 2. Активні форми й методи навчання на уроках географії

Зміни економічної ситуації в державі  впливають на зміст географічної науки, особливо економічної й соціальної. Посилюється економізація та екологізація географічної освіти. Усі ці процеси стосуються й шкіл та навчальних закладів нового типу. Удосконалення навчально-виховного процесу як передумова зростання інтересу учнів до навчання й підвищення якості їх знань передбачає застосування найрізноманітніших методичних прийомів.

Основою активізації навчання й  забезпечення підвищення наукового рівня шкільної географії є вивчення географічних об´єктів, явищ не тільки на рівні фактів, які необхідно запам´ятати, а на рівні проникнення в їх суть.

Першою умовою активізації діяльності учнів є постановка перед ними пізнавальних завдань, які можуть бути у вигляді проблемних ситуацій. Наприклад, під час вивчення природних зон материка можна зачитати уривки з описом певної природної зони, а учням поставити завдання відгадати, про яку зону йдеться, за якими ознаками це можна визначити. Таким чином учнів підводимо до самостійного мислення, уміння виділяти головне, робити висновки.

Другим важливим шляхом створення  проблемних ситуацій є зв´язок матеріалу, що вивчається, з життям. Отже, проблемні  питання спонукають учнів мислити  активно, цілеспрямовано.

Велике значення для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії має навчання прийомів роботи з підручником і атласом, зошитом з друкованою основою. На уроці слід показувати як працювати з підручником та його додатковим арсеналом. І так урок за уроком учні тренуються в роботі з усіма компонентами підручника. Якщо матеріал простий і доступний учням, то можна використати самостійну роботу з наступною бесідою, якщо складний — вивчення нового матеріалу подати методом бесіди. Самостійна робота сприяє самоконтролю, умінню працювати, виділяючи головне.

Активними формами навчання, що збуджують  творчу діяльність учнів, є застосування дидактичних ігор, уроки-заліки, уроки-семінари, конференції, уроки - КВК. Звичайно, форми  роботи визначають, виходячи з проблем даного курсу, рівня знань учнів.

Шкільний семінар — одна з  колективних форм роботи. До нього  учні готуються заздалегідь: використовують різноманітну додаткову літературу, інші джерела інформації.

У 10 класі можна використати  прийом рольової гри. Цей прийом навчить майбутнього члена суспільства приймати самостійні рішення, робити й відстоювати свій вибір з точки зору господаря країни.

Приклади завдань ігрового характеру.

1. Ти — один з керівників  гірничо-збагачувального комбінату  в Криворізькому залізорудному басейні. Які заходи для збереження земельних ресурсів запропонуєш?

2. Ти — менеджер сільськогосподарського  підприємства на Поліссі. Який  комплекс меліоративних робіт  слід провести у твоєму господарстві, щоб підвищити врожайність картоплі?

У 10 класі можна провести прес-конференцію на тему «Глобальні проблеми людства». Заздалегідь учні отримують ролі:

1. Кореспонденти газет і журналів (учні, які не отримали завдання).

2. Політолог (проблема війни  і миру).

3. Експерт ООН з народонаселення  (демографічна проблема).

4. Представники НДІ — гідрологи,  геологи (проблема раціонального  використання природних ресурсів).

5. Космонавт (проблема освоєння  космосу).

6. Міністр енергетики (енергетична  проблема).

Для підвищення ефективності уроків з географії слід поєднувати вивчення теоретичного матеріалу з виконанням учнями різноманітних практичних робіт. Хороші результати дає виконання практичних робіт групами учнів. Групова робота має такі переваги:

• розвиває самостійність учнів;

• спонукає до поглибленого засвоєння знань;

• виробляє практичні навички й  уміння;

• дає змогу отримати знання за найкоротший час;

• виховує почуття колективізму;

• сприяє вирівнюванню знань учнів;

• розкриває можливості, які не могли б розкритися в індивідуальній роботі.

Групову форму роботи застосовують на різних типах уроків: під час вивчення нового матеріалу, уроках-практикумах, підсумкових уроках (урок-КВК, «Що? Де? Коли?»).

Завдання отримують за місяць до уроку узагальнення знань. Творчі завдання отримують учні під час підготовки до уроків-конференцій в 10 класі. Ця форма роботи включає в себе три етапи:

1. Підготовка;

2. Проведення уроку (звіт);

3. Підсумок.

Оцінки виставляють командири  кожної групи.

Проілюструємо це на прикладі.

Тема уроку «Світові природні ресурси. Географія світових природних ресурсів».

На вивчення теми відводиться 2 уроки. Протягом першого учні самостійно працюють над завданням, удома оформляють результати своїх прогнозів і  потім на другому уроці доповідають  результати в класі.

Клас розділяють на 3 групи, кожна  з яких вибирає капітана (експерта) і отримує завдання.

І група. Географія рудних корисних копалин.

1. Виявити закономірності розміщення  на земній кулі рудних корисних  копалин. Позначити й підписати  на контурній карті найбільші  родовища рудних корисних копалин.

2. Пояснити, чому рудні пояси  простягаються на великі відстані.

3. Визначити, які корисні копалини  приурочені до рудних поясів.

4. Проаналізувати діаграми, що показують,  які частини світу найбагатші  залізною рудою, які —міддю, які  — оловом.

5. Використовуючи атлас, нанести на контурні карти країни — експортери залізної руди.

6. Зробити аналіз забезпеченості  світового господарства корисними  копалинами.

II група. Географія паливних  корисних копалин.

1. Виявити закономірності розміщення  на земній кулі паливних корисних копалин.

2. Позначити й підписати на  контурній карті назви найбільших  нафтових, газових і вугільних  родовищ світу, назвати країни-експортери  нафти, газу та вугілля, використовуючи  дані карт атласу, додатків до  підручника.

3. Дати прогноз ресурсозабезпеченості різних регіонів світу у XXI ст.

III група. Географія водних ресурсів.

1. Виявити географічні особливості  розміщення водних ресурсів.

2. Визначити загальні запаси  води, зробити прогноз забезпеченості  світу водою.

3. Які води найбільше використовуються в промисловості, сільському господарстві й побуті? Чому?

4. Виділити на контурній карті  умовними знаками райони з  найвищим рівнем забезпеченості  водою.

Розділ 3. Урок-конференція в курсі  „Економічної і соціальної географії  світу” в 10 класі

Учителі, що викладають географію у 10-х класах, знають, що обсяг матеріалу курсу «Економічна і соціальна географія світу» дуже великий, а на вивчення його навчальним планом передбачена лише 1 година на тиждень. Це створює значні труднощі, особливо під час розгляду розділу «Регіони та країни світу». Щоб десятикласникам все ж дати певні знання про окремі території, найкраще застосовувати таку форму роботи на уроці, як конференція.

Загальна організація роботи

З кожного регіону (Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Північна та Центральна Азія, Середній Схід, Південна та Східна Азія, Північна Америка, Латинська Америка, Африка, Австралія та країни Океанії) вибирається 1—2 держави, що найбільш яскраво відбивають його особливості. Залежно від підготовки учнів, може бути два шляхи відбору країн; перший — легший, коли вибираються найбільш відомі держави, інформація про які міститься в підручнику; 2 — складніший, коли до розгляду пропонуються держави, відомості про які слід відшукати в різних джерелах інформації.