Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Судові витрати

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Прикарпатський Національний Університет ім. В. Стефаника
Юридичний інститут

Кафедра Судочинства

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: Цивільно-процесуальне право

Тема: «Судові витрати»

Виконав: студент ІІІ курсу
групи ПР 34

Латин М.І.

Науковий керівник:

ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

Здано на кафедру:

«__»______________ ____р.

Реєстраційний номер_____

Захищено:

«__»______________ ____р.

Оцінка:

_______________________

м. Івано-Франківськ,

2012р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ І.. Поняття та види судових витрати

Поняття та види судових витрат …………………..
. Види судовий витрат та порядок їх сплати……………………….

РОЗДІЛ ІІ. Судовий збір

Загальні положення про судовий збір……………………………..
Сплати та повернення судового збору. …………………….……

РОЗДІЛ ІІІ. Витрати пов’язані з розглядом справи…………

3.1 Витрати на правову допомогу…………………………………………..
3.2 Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду………
3.3 Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів перекладачів та проведенням судових експертиз…………………………………………
3.4 Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи……………………
3.5 Витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.............................................................

Висновок………………………………………………………………………..

Список використаних джерел……………………………………………….

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сьогодні питання сплати судових витрат, як доступності до правосуддя, є одним з найактуальніших, бо роль правосуддя в сучасних умовах значно зросла. Суд стає останньою ланкою при вирішенні спору чи конфлікту, проте він не може вважатися ефективним і справедливим, якщо є недоступним. Саме організація сплати судових витрат робить його таким. Якщо встановлення судового збору перешкоджає доступу до правосуддя, то виникає питання про доцільність встановлення такого платежу, бо право на звернення до суду є конституційним правом кожного, воно гарантується законами України та міжнародними зобов’язаннями держави.

Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства та наукових джерел, описати проблеми, що наявні при сплаті судових витрат, з’ясувати чи дійсно їх існування перешкоджає вільному зверненню до суду громадян, чиї права та інтереси було порушено, тобто доступу до правосуддя.

Відповідно до поставленої мети, були поставлені наступні основні завдання:

- проаналізувати правову природу судових витрат;

- визначити порядок сплати судових витрат;

- розглянути порядок розподілу судових витрат;

- визначити призначення судових витрат;

- виявити осіб на яких покладаються судові витрати;

- розкрити пільги щодо сплати судових витрат.

Об’єктом дослідження є конкретні цивільно-процесуальні відносини, що виникають при правовому регулюванні витрат осіб, які беруть участь у справі, при розгляді судами цивільних справ, а також витрати держави, що спрямовуються на здійснення правосуддя по цивільних справах.

Предмет курсової роботи складає система нормативних актів, які регулюють відносини в сфері сплати судових витрат, практика їх застосування, літературні джерела.

РОЗДІЛ І. Поняття та види судових витрат

Поняття та основні функції судових витрат

Питанням регулювання судових витрат присвячена гл. 8 ЦПК України та закон України «Про судовий збір». ЦПК не дає визначення судових витрат, констатуючи лише їх склад. Так у ЦПК сказано: "Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи".

Судові витрати можна визначити як грошову суму, яка виплачується зазначеними в законі особами у зв'язку з провадженням у цивільній справі в суді. Як зазначає Г.Л. Осокіна, судові витрати – це платежі, що здійснюються особами, які беруть участь у справі, у зв'язку з розглядом та вирішенням цивільної справи, а також виконанням судових постанов.

Судові витрати можна розуміти у вузькому і широкому значенні. У широкому сенсі вони представляють матеріальні засоби, необхідні для функціонування системи правосуддя. Ці кошти можуть бути отримані тільки з двох джерел: 1) державного фінансування судової системи, 2) грошових коштів, що вносяться на розрахунковий рахунок суду особами, зацікавленими в розгляді та вирішенні їх правового спору. Останні є судовими витратами у вузькому сенсі. Таким чином, судові витрати у вузькому сенсі можна охарактеризувати як грошові витрати, пов'язані з дозволом і розглядом цивільної справи, а також з виконанням судового рішення.

Судові витрати розподіляються судом відповідно до ст. 88, 89 ЦПК. Загальне правило: витрати розподіляються пропорційно задоволеним сумам позову, відшкодовуються тій стороні, яка необгрунтовано була залучена до суду і понесла через це витрати, а витрати несе сторона, що програла. По ходу доведення витрати оплачує та сторона, яка просить провести оплачуване дію; потім, можливо, їй буде виплачено компенсацію.

Розмір судових витрат диктується рівнем добробуту громадян, загальної соціально-економічною ситуацією в країні. Судові витрати повинні бути такими, щоб, з одного боку, забезпечувати можливість звернення більшості громадян до суду за судовим захистом, а з іншого - перешкоджати виникненню безпідставних спорів. Для незаможних громадян доступ до судового захисту забезпечується за рахунок механізму звільнення їх від судових витрат повністю або в певній частині.

Мета справляння судового збору - часткове відшкодування державі витрат, пов'язаних із забезпеченням діяльності судів. Розмір і порядок сплати державного мита встановлюються законом і залежать від характеру позову (заяви, скарги) та ціни позову.

Судові витрати - це грошові суми, що підлягають стягненню при розгляді конкретної справи для виплати їх особам, які надають сприяння у здійсненні правосуддя (експертам, свідкам, спеціалістам), відшкодування витрат суду за вчинення перелічених у законі окремих процесуальних дій (ст. 94 ЦПК).

На відміну від судового збору розмір витрат визначається, виходячи з фактично понесених витрат при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи.

Оплата судових витрат покладено законом на осіб, що мають прямий матеріально-правовий інтерес у результаті справи, - позивача і відповідача. При співучасті обов'язок оплати судових витрат покладається на кожного співучасника при здійсненні ним процесуальних дій. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а у справах окремого провадження - заявники, також повинні оплачувати судові витрати, тому що несуть обов'язки позивача.

Судові витрати виконують не тільки компенсаційні функції. Обов'язок їх несення виступає як фактор попередження необгрунтованих звернень до суду. Судові витрати покликані також дисциплінувати учасників матеріальних правовідносин, попереджати необгрунтоване звернення до суду, а також ухилення від виконання обов'язків.

Судові витрати також представляють собою додаткову юридичну санкцію для боржника, який неналежним чином виконував або взагалі не виконував свої обов'язки. Суд, встановивши вину відповідача, рішенням стягує з нього як основну заборгованість, так і судові витрати у справі.

Отже, функціями судового збору є компенсаційна і превентивна. Компенсаційна забезпечує відшкодування частини бюджетних коштів, що виділяються на утримання судів. Превентивна полягає в попередженні безпідставних звернень до суду, у спонуканні боржників або інших зобов'язаних осіб до добровільного виконання обов'язків перед уповноваженими суб'єктами.

Види судовий витрат та порядок їх сплати

До складу судових витрат входить (ст. 101 АПК РФ, ст. 88 ЦПК РФ):

- судовий збір;

- Витрати, пов'язані з розглядом справи.

В свою чергу витрати пов’язані з розглядом справи поділяються на:

витрати на правову допомогу;
витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;
витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

У цивільному процесі суд може звільнити громадянина з урахуванням його майнового стану від сплати судових витрат або зменшити їх розмір.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Витрати, пов'язані з розглядом справи - це грошові суми, що підлягають стягненню при розгляді конкретної справи для виплати винагороди особам, які сприяють у здійсненні правосуддя (експертам, свідкам), відшкодування витрат суду за вчинення перелічених у законі окремих процесуальних дій.

На відміну від судового збору розмір витрат визначається виходячи з фактично понесених витрат при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи.

Основна відмінність судового збору від витрат, пов'язаних з розглядом справи, полягає в тому, що розмір судового збору визначається у порядку, встановленому законом (у відсотках від ціни позову або мінімального розміру оплати праці), а самий збір зараховується в дохід державного або місцевого бюджету. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, визначається реальними витратами сторін на здійснення тих чи інших процесуальних дій і є компенсацією особам, їх зазнали.

Розподіл судових витрат підпорядковано наступним правилам:

-сплата витрат покладається на ту сторону, яка програла процес: на позивача, якщо суд відмовив йому у задоволенні заявленого позову, на відповідача - при задоволенні позову;

- при частковому задоволенні позову судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, а відповідачу - пропорційно до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено;

- якщо позивач звільнений від сплати судових витрат і його вимогу задоволено повністю, відповідач виплачує всі витрати у державний бюджет;

- Якщо обидві сторони були звільнені від сплати судових витрат, витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Щоб не втратити шанс відшкодувати судові витрати, в договорі на надання юридичних послуг необхідно чітко розмежувати суми, витрачені на досудове врегулювання спору, і безпосередньо витрати, пов'язані з розглядом справи судом.

РОЗДІЛ ІІ. Судовий збір

2.1 Загальні положення про судовий збір

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір сплачується:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;
за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення,
за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами,
за подання заяви про скасування рішення третейського суду,
за подання заяви про видачу виконавчого документа на
примусове виконання рішення третейського суду
за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
за видачу судами документів.

Законом чітко встановлюються випадки, коли судовий збір не сплачується. Так, судовий збір не сплачується за подання:

заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
заяви про скасування судового наказу;
заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;
заяви про поворот виконання судового рішення;
заяви про винесення додаткового судового рішення;
заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки;
заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;
заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;
заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Закон визначає суму судового збору в залежності від мінімальної заробітної плати або ціни позову. В Законі України про «Судовий збір» зазначається, що ставка судового збору встановлюється за подання до суду позовної заяви:

майнового характеру – 1% ціни позову;
немайнового характеру – 10% мінімальної заробітної плати;
про розірвання шлюбу – 10 % мінімальної заробітної плати;
про поділ майна при розірвання шлюбу - 1% ціни позову;
про видачу судового наказу 50% ставки, що визначається з оспорюваної суми
у справах окремого провадження – 10% розміру мінімальної заробітної плати
про перегляд заочного рішення 10% розміру мінімальної заробітної плати;
апеляційної скарги, заяви про приєднання до апеляційної скарги – 50 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
касаційної скарги, заяви про приєднання до касаційної скарги – 70 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами - 70 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
апеляційної скарги на судовий наказ – 50% ставки, що підлягає сплаті за подання заяви про видачу судового наказу в наказному провадженні;
про забезпечення доказів або позову – 10% мінімальної заробітної плати;
апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду або приєднання до зазначених скарг – 10% мінімальної заробітної плати;
заяви про скасування рішення третейського суду – 50% розміру мінімальної заробітної плати;
про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду – 20% розміру мінімальної заробітної плати;
Про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду – 10% розміру мінімальної заробітної плати.

2.2 Сплати та повернення судового збору

Судовий збір можуть сплачувати громадяни України, іноземці,
особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи -
підприємці, які звертаються до суду. Він може сплачуватись як у готівковій, так і у безготівковій валюті. При сплаті судового збору у готівковій валюті, а подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Закон України «Про судовий збір» передбачає імперативну вказівку, відповідно до якої судовий збір перераховується виключно через установи банків чи відділення зв'язку.

Якщо в ході здійснення цивільного судочинтва особа скористалася своїм правом на збільшення позовних вимог або пред’явила інші позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

У разі роз'єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. В такому випадку після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується. У разі ж вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

В деяких випадках судовий збір, сплачений особою підлягає повернення з передбачених законом підстав. Так сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
повернення заяви або скарги;
відмови у відкритті провадження у справі;
залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);
закриття провадження у справі.

У зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках - повністю.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави.

РОЗДІЛ ІІІ. Витрати пов’язані з розглядом справи

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

витрати на правову допомогу;
витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;
витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Отже, фактично це витрати, що пов'язані з розглядом справи в суді і з виконанням в ній рішення.

За викликаними до суду свідками, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, експерта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

6. Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:

за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

за усні переклади - від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'язю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'язю, свою графіку, написані ієрогліфами,
клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

За правилом ЦПК кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Перелічені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

Виплата винагороди свідкам, експертам, перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.

Відшкодування витрат військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

ЦПК встановлено, що за проведення дій по виконанню судових рішень плата не стягується. Витрати на зберігання і перевезення майна, на оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця до місця виконання провадяться за кошторисом суду, при якому перебуває судовий виконавець. Охоронець, якщо ним призначено не боржника або не члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду за встановленою таксою і відшкодування фактично зроблених витрат по його зберіганню, за відрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна.

Особи, які виселяються з самоуправно зайнятих жилих приміщень, відшкодовують фактичні витрати, пов'язані з виселенням. Виселення осіб з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом, провадиться за рахунок відповідних житлових органів державної районної адміністрації, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, установ, організацій.

Зазначені витрати, пов'язані з виконанням, — за зберігання і перевезення майна, оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця стягуються з боржника у доход держави за ухвалою судді незалежно від стягнення з нього майна чи грошових сум.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться інші витрати, які ст. 63 ЦПК не включені до судових витрат, але по суті є такими. Це, зокрема:

витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією в місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу (ст. 279 ЦПК);
витрати сторони, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі (ст. 76 ЦПК), та з оплатою інших осіб, які за чинним законодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальне представництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК).

РОЗДІЛ ІІІ. Юридичні факти в конституційному праві

3.1. Поняття та ознаки юридичних фактів

Висновок

Отже, інститут конституційно-правових відносин є інститутом загальної частини конституційного права України, що об’єднує конституційно-правові норми, які виникають,змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

Інститут конституційно-правових відносин є складним комплексним інститутом загальної частини конституційного права України і містить у своєму складі ряд субінститутів, які можуть класифікуватися за наступними критеріями: за предметом (інститут правовідносин у сфері основ суспільного і державного ладу; інститут правовідносин у сфері прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; інститут виборчих правовідносин; інститут парламентських правовідносин тощо); за суб’єктами (інститути, пов’язані з інтересами Українського народу; інститути, пов’язані з інтересами держави; інститути,пов’язані з інтересами суб’єктів місцевого самоврядування); за призначенням у механізмі конституційно-правових відносин (інститут суб’єктів конституційно-правових відносин; інститут об’єктів конституційно-правових відносин; інститут суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників конституційно-правових відносин; інститут конституційних юридичних фактів) тощо.

Як уже зазначалося, інститут конституційно-правових відносин об’єктивізується в системі чинного законодавства конституційного законодавства України. У нашій державі не існує чіткого нормативного визначення поняття конституційно-правових відносин, а тим більше самостійного закону про конституційне право України. Хоча, ідея створення такого закону заслуговує наувагу. Зокрема, прийняття 22 червня 2005 р. Закону України “Про міжнародне приватне право” дозволило не тільки оптимально нормативно визначити міжнародні приватноправові відносити, а й оптимально визначити ряд інших теоретичних і практичних проблем загальної частини цієї галузі права.

У загальній формі можна сказати, що суб'єктами конституційно-правовихвідносин можуть бути всі, на кого правові норми даної галузі покладають визначені обов'язки та надають права.

В якості суб'єктів конституційно-правових відносин можуть бути в певних випадках і іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виникненню конкретного конституційно-правового відносини на базі правової норми передує юридичний факт. Саме з нього починається реалізація правової норми. Завдяки юридичній факту конкретний суб'єктстає учасником даного правовідносини, власником відповідних прав або обов'язків.

Таким чином, юридичний факт - це подія або дія, щотягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Подія відбувається незалежно від волі суб'єкта, дія - пов'язано з волевиявленням останнього. Дії, у свою чергу, можуть класифікуватися на юридичні акти та юридичні вчинки. Як правило,розвиток правовідносини, його рух збуджується цілою системою, ланцюгом юридичних фактів.

Отже, конституційно-правове відношення – це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 23.07.1996. - № 30 С. 141.
Данилюк Ю. Поняття та особливості юридичних фактів у конституційному праві України // Право України. - 2008. - N 2. - С. 13-17.
Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К.: Кондор, 2006. – 477с.
Конституційне право України: академічний курс у 2-х т. / За ред. В.Ф. Погорілко. - К.: Юридична думка 2006.
Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики і В. С.Журавського. – К., 2002. – 544 с.
Конституційне право України: Підручник / Заред. В. Ф. Погорілка. – К., 2002. – 732с.
Кравченко В.В. Конституційне право України. - К.: Атіка 2004.
Погорілко В. Об’єкти конституційного права України: поняття ознаки та види // Право України. - 2004. - N2. - С. 9-16.
Погорілко В. Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття ознаки види // Право України. - 2002. - №10. - С. 3-9.
Погорілко В., Федоренко В. Конституційно-правові відносини в Україні: поняття,види структура // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - №7. – С.28-47.
Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституцій право України: Навчальний посібник, - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 632 c.
Тодик Ю.М. Конституційне право України. - К.: Ін-Юре 2003.
Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник.–К., 2002. – 536 с.
Шляхтун, П. П. Конституційне право України: Підручник. — К.: «Освіта України», КНТ, 2008. - 592 с.