Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Судова система України

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра загальноправових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

на тему:

СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Виконав:

студент гр. 021з юридичного факультету

ЗЮІ ДДУВС

Шах С.

Перевірила:

завідувач кафедри загальноправових

дисциплін, доктор юридичних наук, доцент

Наливайко Л.Р.

Запоріжжя

2011

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень ………………………… 3

Вступ……………………………………………………………………………………… 4

1 Поняття, правова природа та ознаки судової влади…………………………………. 6

Судова влада: визначення поняття…………………………………………... 6
Основні форми та функції судової влади…………………………………... 12

2 Конституційно-правові основи побудови судової системи України……………… 16

2.1 Принципи побудови судової системи за Конституцією України………… 16

2.2 Організаційні основи діяльності судів в Україні………………………….. 21

2.3 Загальні положення статусу суддів………………………………………… 27

3 Судова реформа в України: наслідки і перспективи……………………………….. 34

Висновки………………………………………………………………………………… 40

Перелік посилань……………………………………………………………………….. 42

Додаток А. Схема судової системи України………………………………………….. 45

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ

АРК Автономна Республіка Крим

ВРУ Верховна Рада України

ВСУ Верховний Суд України

ДСА України Державна судова адміністрація України

ЗУ Закон України

КМУ Кабінет Міністрів України

КСУ Конституційний Суд України

р. рік

ст. стаття

ВСТУП

Судова влада у структурі державної влади України посідає особливе місце, зумовлене її соціальними роллю і специфічними функціями. З проголошенням Україною незалежності та офіційним закріпленням принципу розподілу державної влади, за обставин існування конституційно-визначеної моделі функціонування механізму взаємовідносин між законодавчими, виконавчими та судовими органами, суд, завдяки практичній реалізації системи стримань і противаг, поступово набуває реальної самостійності, впливовості та визнання у суспільстві. Але й досі в діяльності органів судової влади мають місце небажані тенденції, передусім, пов’язані із недостатнім організаційним та матеріальним забезпеченням судів, відсутністю наукових обґрунтованих підходів щодо розподілу обов’язків та навантаження між суддями та працівниками апарату суду, незадовільним методичним і нормативно-правовим оснащенням, низьким рівнем підготовки кадрів для судових органів. Тому подальшого дослідження і напрацювання вимагають не лише питання здійснення правосуддя, але й функціонування судової системи в цілому.

Об’єктом дослідження є судова система України, її конституційно-правовий статус.

Предмет дослідження – правові норми та доктринальні положення науки конституційного права.

Основною метою нашого дослідження вбачається проведення аналізу відповідності сучасного стану судової системи України, який дозволить закцентувати увагу на основних недоліках у сфері судочинства, виявити невідповідність окремих напрямів функціонування її органів нормам міжнародного права, і, відповідно, отримати загальне уявлення про можливі напрями подальшого реформування та розвитку правосуддя. Результати такого аналізу, в свою чергу, можуть стати основою для побудови нової, узагальненої концепції подальшого.

Написання даної курсової роботи передбачало досягнення наступних завдань:

з’ясування визначення судової влади;
визначити основні форми та функції судової влади;
проаналізувати основні принципи побудови судової системи за Конституцією України;
дослідити організаційні основи діяльності судів в Україні;
надати характеристику загальних положень статусу суддів;
виокремити наслідки і перспективи судової реформи в Україні.

Ці аспекти дослідувалися такими науковцями як О. Вінгловська, В. Капустинський, Ю. Касараба, Ю. Колосов, Г. Курдюков, В. Маляренко, М. Медведєва, В. Опришко, О. Пасенюк, М. Орзіх, О. Святоцький, В. Сіренко, К. Чижмарь та багато інших. Проте, й досі залишаються не достатньо вивченими питання стандартизації у тій частині юстиції, яка складає систему правосуддя, не узагальнено відповідну міжнародну практику, не розроблено єдиних принципів і підходів у діяльності судових органів.

Роботу складають вступ, основний текст роботи, до якого входять три розділи, що включають до себе три підрозділи, загальні висновки, перелік посилань, додатки. Загальний обсяг роботи складає 45 сторінок, перелік посилань становить 31 найменування і займає 3 сторінки, додатки - на 1 сторінці.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Судова влада: визначення поняття

Характеризуючи діяльність держави, ще мислителі минулого поділяли її на законодавчу, виконання законів (або управління) і правосуддя. При цьому вони підкреслювали, що різні органи держави спеціалізуються на виконанні того чи іншого виду діяльності. Отже, слід зазначити, що однією з владних функцій суспільства завжди була судова.

В Україні за змістом принципу поділу державної влади, закріпленого у ч. 1 ст. 6 Конституції України [1], «державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», які урівноважують одна одну. Безпосередньо судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Її взаємодія з іншими владними гілками здійснюється на основі «механізму стримувань і противаг», який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності; крім того, Верховна Рада України (далі – ВРУ) разом з Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначенні суддів. З іншого боку, Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що у певних випадках має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття; суди загальної юрисдикції можуть скасовувати суперечливі Конституції України та законам України акти органів державного управління, розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління тощо.

На думку Р.В. Баранніка, головним призначенням судових органів є вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держави. Іншими словами, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Таким чином, судовій владі належить особлива роль – роль арбітра в спорах про право [2, с. 26].

Суб’єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а тільки суд, з притаманними лише йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.

Крім цього, владні відносини, як елемент судової влади, характеризуються наявністю правових норм, що надають можливість суду виносити рішення, обов’язкові для виконання; рішення, що є вираженням волі суду до всіх учасників відносин, які забезпечуються застосуванням правових санкцій у разі невиконання цієї волі.

У конституційно-правовій доктрині можна виділити кілька напрямів сучасного розуміння судової влади.

Слушно з цього приводу зауважує І.В. Назаров про те, що досить часто автори, які відстоюють необхідність розмежування понять «судова влада», «судова система» і «правосуддя», не можуть сформулювати чіткого визначення цих понять або ж чітко їх розмежувати [3, с. 9].

Так, розповсюдженим є визначення судової влади за ознакою владного суб’єкта, тобто через призму органів, що її опосередковують (судову систему). Наприклад, на думку російських дослідників Ю. Дмитрієва та Г. Черемних, судова влада є публічно-правовим утворенням, що являє собою систему спеціальних державних і муніципальних органів, наділених передбаченими законом владними повноваженнями, які на правлені на встановлення істини, відновлення справедливості, вирішення спорів і покарання винних, рішення яких є обов’язковими для виконання всіма особами, яких вони стосуються [4, с. 48]. Інші вчені, зокрема, Н. Власенко та А. Власенко сукупність судів, організованих на демократичних принципах із урахуванням національно-державного та адміністративно-територіального устрою держави, називають судовою системою [5, с. 41].

Близьким до вказаних визначень є визначення судової влади, що надається Н. Юзіковою [6, с. 13].

Однак, зазначене розуміння судової влади як системи судових органів є хибним. Зокрема за таких підходів вся багатоманітність функціонального призначення судової влади безпідставно зводиться лише до однієї з її складових – суб’єктної.

Іншим підходом до визначення судової влади є намагання виразити її зміст через специфіку владних повноважень судових органів чи форму судової діяльності. Так, В.Д. Бринцев розглядає судову владу як законну діяльність усіх ланок судової системи по забезпеченню й реалізації конституційного, господарського, кримінального, адміністративного та цивільного правосуддя [7, с. 25-36]. Близьке до цього визначення пропонується і в конституційно-правовій роботі російських вчених О. Кутафіна та Е. Козлової: «судова влада є різновидом державної влади …, що здійснює правосуддя» [8, с. 441].

Як бачимо, за таких підходів до визначення судової влади, в юридичній літературі напрочуд поширеною є практика ототожнення судової влади із правосуддям. Вказаному в науці конституційного права України, зокрема, сприяє й неточна понятійна побудова Основного Закону. Так, на відміну від законодавчої влади (що згадується у ст. 75 Конституції України) та виконавчої (що вміщується вже в назві VI Розділу Конституції України), такому виду державної влади як судова не відводиться належного місця в жодній з норм спеціальних розділів Конституції України. Натомість, весь процес реалізації судової влади зводиться лише до правосуддя (назва та зміст розділу VIII Конституції України).

Третім підходом (що є найбільш поширеним у науковій юридичній літературі) до окреслення судової влади є її визначення через категорію «гілки державної влади». Тобто, насамперед зазначається місце судової влади в конституційно-правовій системі розподілу влад, поряд із чим вказуються ті специфічні риси, що спонукають її виділяти з-поміж інших видів державної влади. Так, І. Петрухін визначає судову владу як самостійну і незалежну гілку державної влади, створену для вирішення на підставі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів, захисту прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значущих юридичних фактів і станів [9, с. 81].

І в якості класичного прикладу даного підходу можна навести визначення Ю. Грошевого та І. Марочкіна, які тлумачать судову владу як специфічну гілку державної влади, що здійснюється уповноваженими на те державними органами – судами – і призначенням якої є розв’язання правових конфліктів та здійснення судового контролю [10, с. 6].

Ґрунтуючись на даному підході, можливо визначити наступні ознаки судової влади.

На думку С.В. Нечипорук, необхідно виділяти наступні специфічні конституційно-правові риси судової влади в Україні:

судова влада, поряд з законодавчою та виконавчою, є однією з трьох самостійних гілок державної влади;
первинним суб’єктом судової влади як виду державної є Український народ;
опосередковано (шляхом делегування владних повноважень, що належать Українському народу) судова влада здійснюється спеціально створеними та уповноваженими особами й органами – суддями (одноособово) та судами (колегіально);
судова влада може поширювати свій владний вплив на будь-які правові відносини в державі; перелік об’єктів владного впливу судової влади не є вичерпним;
владний вплив судової влади здійснюється лише щодо правовідносин (права матеріального) та лише у наперед визначених правових формах (процесуальне право);
судова влада виражається у формі судочинства, змістом якого є здійснення правосуддя;
функції судової влади є виключними, тобто не можуть делегуватися жодному іншому органу чи особі;
принцип первинного народовладдя та ознака державності проявляються в реалізації судової влади тим, що рішення судів проголошуються ім’ям України та є обов’язковими до виконання на всій території України;
судовій владі належать функції контролю за рішеннями та діями органів законодавчої і виконавчої влади [11, с. 75].

За визначенням В.В. Кравченко, до специфічних рис судової влади відносять:

самостійність судової влади та незалежність суддів, котра проявляється в наступному:

суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді у здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні та підкоряються лише закону;

органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, громадяни та їхні об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї;
звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом;
втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їхньому авторитетові чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність;
суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їхнього внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону;
гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їхньою недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їхнього правового захисту.

винятковість судової влади полягає в тім, що функції судової влади можуть здійснюватися лише судами. Ст. 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Отже, тільки суди мають право легітимно здійснювати повноваження державної влади щодо застосування в процесуальному порядку засобів державного примусу, лише суд може у визначеному законом порядку визнавати особу винною у скоєнні злочину, призначати кримінальне покарання, визнавати акти такими, що суперечать Конституції України тощо.

підзаконність судової влади знаходить свій вияв, по-перше, в тому що суди та судді діють на основі закону, підпорядковуються Конституції України та законам України; по-друге, в особливій процесуальній формі здійснення повноважень органів судової влади, яка є найскладнішою формою юрисдикційної діяльності, а тому детально регламентується законом.
повнота судової влади визначається її обсягом, остаточним характером рішень, що приймаються судами, їхнім адміністративним значенням [12, с. 373-374].

Таким чином, виходячи з наведених вище ознак, можемо сформулювати наступне визначення судової влади: судова влада – це особлива гілка державної влади, первинним джерелом якої є народ, що опосередковується у судочинстві, здійснюваному спеціально створеними та уповноваженими особами й органами – суддями та судами виключно щодо правовідносин та у правових формах, і реалізується за допомогою здійснення правосуддя та судового контролю шляхом ухвалення рішень, що є обов’язковими до виконання на всій території України.

Основні форми та функції судової влади

Поняття судової влади не є вичерпним, сутність феномена судової влади можна повністю зрозуміти лише при дослідженні форм її реалізації та функцій.

Реалізація судової влади завжди здійснюється у певній формі – передбаченій законом процедурі судочинства.

Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Конституційне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що мають конституційне значення. Саме шляхом конституційного судочинства визнається неконституційність нормативних актів, прийнятих у державі. Тим самим забезпечується юридичний захист Конституції України.

Конституційне судочинство – це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані з забезпеченням дотримання Конституції України державними органами, й у прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки [13, с. 198].

Конституційне судочинство в Україні відправляється єдиним органом – Конституційним Судом України. Це судова установа, діяльність якої регламентована процесуальною формою, що зближує її із судами загальної юрисдикції. Закон підкреслює зв’язок конституційного судочинства з іншими формами судочинства і визнає Конституційний Суд одним із судів, але з особливою юрисдикцією – конституційною.

Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних і деяких інших правовідносин. Закон зобов’язує забезпечити правильний та своєчасний розгляд цивільних справ, сприяти поновленню порушених майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього суди загальної юрисдикції та наділяючи їх відповідною компетенцією. Цивільне судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції. Процедура здійснення цивільного судочинства регламентована Цивільним процесуальним кодексом України [14]

Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин. Зміст господарського судочинства полягає в розгляді та вирішенні правового конфлікту, що виник між суб’єктами, які здійснюють господарську або іншу економічну діяльність. Господарське судочинство здійснюється спеціалізованими господарськими судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції. Процедура господарського судочинства регламентована Господарським процесуальним кодексом України [15].

Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу. Предметом судового розгляду є скарга на дії (бездіяльність) посадових та службових осіб, державних органів. Публічний інтерес є об’єктом конфліктів, що виникають у сфері управлінсько-адміністративних правовідносин.

Адміністративне судочинство здійснюють спеціалізовані адміністративні суди, що входять до системи судів загальної юрисдикції, відповідно до процедури, визначеної Кодексом адміністративного судочинства України [16].

Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої розглядаються та вирішуються справи про злочини. Зміст кримінального судочинства полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ та застосуванні встановлених законом мір покарання до осіб, що винні у вчиненні злочину, або у виправданні невинних. Кримінальне судочинство здійснюється загальними судами в межах процедури, визначеної Кримінально-процесуальним кодексом України [17].

Аналіз законодавства дозволяє визначити наступні функції судової влади:

відправлення правосуддя, під яким розуміють вид державної діяльності, що полягає в розгляді та вирішенні різних соціальних конфліктів, пов’язаних з дійсним або удаваним порушенням норм права та здійснюється, по-перше, спеціальними державними органами – судами від імені держави; по-друге методом розгляду в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ; по-третє, в установленій законом процесуальній формі; по-четверте, винесенням загальнообов’язкових рішень [18, с. 598].
судовий контроль (нагляд) за законністю та обґрунтованістю застосування засобів процесуального примусу. Конституція України передбачила судове рішення як єдину підставу застосування органами, що здійснюють слідство, дізнання, оперативно-розшукову діяльність таких засобів процесуального примусу: арешт; утримання під вартою; огляд чи обшук житла, іншого володіння; обмеження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 29-31).
тлумачення правових норм, яке пов’язане з реалізацією повноваження Конституційного Суду України надавати офіційне тлумачення Конституції та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України).
офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення, зокрема визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родинних зв’язків тощо.
обмеження конституційної та іншої галузевої правосуб’єктності громадян України – постановлення судом рішення щодо визнання громадянина недієздатним, що призводить до обмеження конституційного права обирати і бути обраним тощо [12, с. 375].

Таким чином, реалізація судової влади завжди здійснюється у певній формі – передбаченій законом процедурі судочинства. Процедура чітко встановлює, що повинно здійснюватися в суді під час підготовки до розгляду та в судовому розгляді справ. Головне завдання передбачених процедур – забезпечити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. Вони ґрунтуються на гласності, колегіальності, забезпеченні права на захист та оскарження судового рішення, можливості участі представників народу в прийнятті рішення по суті та інших принципах.