Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Судова влада в Україні

КУРСОВА РОБОТА

Вступ

Державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до Конституції України (ст.126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Концепція правосуддя, закріплена в Конституції України, визначає судову владу не просто інструментом, хоч і дуже важливим, для розв’язання соціальних суперечностей, а й рівноправним партнером законодавчої та виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів – судів.

За даними соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органів примусу на гілку влади, яку покликано здійснювати державний захист прав і свобод людини. Наприклад, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів ( засобів масової інформації, державних адміністрацій. У тому числі Адміністрації Президента України, прокуратури) – найвищу загальну довіру та найнижчу недовіру.

У суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Згідно з Конституцією України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов’язком держави¹.

В наш час значною мірою постає питання про законність, особливо в її взаємозв’язку з керованістю всіма соціальними процесами, а не тільки правовими процедурами, а також із розвитком демократії, відкритості органів державної влади, становленням системи забезпечення конституційних прав людини. Законність у наш час перетворюється на правову цінність, засвоєння й дотримання її важливо для всіх учасників правозастосовного процесу в нашій державі.

У правовому житті держава реалізує такі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна, контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян, через встановлення ефективного правового порядку.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є судова влада в Україні, як самостійна і незалежна гілка державної влади в Україні.

Метою даної курсової роботи є дослідити і проаналізувати правові засади організації судової влади в Україні та здійснення правосуддя її суб’єктами – судами; розкрити систему судів загальної юрисдикції, правові основи її організації, кожну ланку системи судів, організаційні засади участі професійних судів у здійсненні судочинства, систему і порядок здійснення суддівського самоврядування; проаналізувати процеси реформування судової влади, яке особливої гостроти і актуальності набуває в умовах становлення правової держави.

Дослідженням даної теми займалося і займаються багато науковців, юридичних фахівців, вона є складною і багатогранною.

Певною мірою по-новому визначено предмет навчальної дисципліни –суд та подано юридичні визначення основних понять у навчальному посібнику „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України” , видавництво Київ, Юрінком Інтер, 2002 р., авторами якого є Білоус В.Т., Демський С.Е., Захарова О.С.

Також особлива увага проблемам судів приділяється у посібнику С.М.Тимченка „Судові та правоохоронні органи України”, видавництво Київ,2004р. На основі аналізу Конституції України , чинного законодавства і наукових теоретичних положень автором зроблена спроба окреслити коло правоохоронних органів на основі специфічних ознак, за допомогою яких можна віднести їх до категорії правоохоронних, приділяється увага реалізації в Україні судово-правової реформи.

Над проблемою дослідження конституційного правосуддя працював професор А.О.Селіванов у монографії „Верховенство права в конституційному правосудді”, яка побачила світ наприкінці 2005 р. це є чи не перша праця в Україні, в якій зроблено спробу повністю охопити і висвітлити у систематизованому вигляді всі аспекти складної і багатогранної діяльності Конституційного Суду України². Книга складається з двох частин. Власне науковим монографічним дослідженням є перша частина , названа автором „Конституційне правосуддя в Україні: аналіз конституційної юрисдикції”. У ній висвітлюється місце і роль Конституційного Суду України в системі органів державної влади, дається загальна характеристика конституційного правосуддя та його суспільного і правового значення, аналізуються основні функції Конституційного Суду. Перевагою даної праці є наявність у ній другої частини, де у систематизованому вигляді зібрані та опубліковані понад 300 фрагментів із рішень, висновків та ухвал Конституційного Суду України .

Останнім часом актуальні питання судової реформи постійно перебувають у центрі уваги громадськості. Активізація аналітичної та практичної роботи у цій сфері спостерігається у широкому колі правової спільноти, участь у розробленні пропозицій та визначенні оптимальної динаміки і послідовності перетворень беруть численні фахівці, науковці, практикуючі юристи, дослідницькі центри та державні структури. Не залишаються осторонь і самі органи правосуддя, представники яких оприлюднили своє бачення концептуальних питань новітніх перетворень.

Питання реформування судової системи України підіймає Голова Вищого господарського суду України Притика Д. у статті „Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства”, Право України, № 9, 2005р. Він розкриває бачення судової реформи різними гілками влади в Україні, підіймає питання етики поведінки суддів, акцентує увагу на необхідності розробити і прийняти національну цільову програму розвитку судової системи на 2005-2010 роки, яка повинна визначити пріоритетні завдання щодо шляхів підвищення ефективності правосуддя в державі. Проблему утвердження авторитету суду підіймає також заступник Голови Вищого господарського суду України Осетинський А. у статті „Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи”, Право України, № 6, 2006. Він наголошує на тому, що навіть оптимальна організація система судів не надто наблизить до практичної реалізації принципу верховенства права, якщо у суспільстві не буде довіри до суду; визначаючи шляхи формування кваліфікованого суддівського корпусу в Україні звертається до вивчення досвіду європейських країн.

Потреба всебічного осмислення ролі суду у перехідний період від тоталітарної до сильної правової держави вельми актуальна. В наш час відбувається трансформація функцій держави в бік посилення конституційних гарантій тих цінностей, які мають втілюватися в повсякденному житті, демократизації владних інститутів, покращення взаємодії влади й людини.

Діяльність судових органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі, право забезпечувальні, правопримушувальні та право відновлювальні складники. В їхній діяльності право й держава є класичними категоріями, за допомогою яких створюють систему застосування норм права, формують єдність вимог до державних функцій, захисту прав і свобод людини. Діяльність судових органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне, політичне й економічне життя нашої держави³.

В незалежній Україні судова влада як складник державної влади почала формуватися з прийняттям таких актів політичного характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 р.)

28 квітня 1992 р. було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського самоврядування.

Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України „Про судоустрій України”.

Нині в Україні йде процес реформування правосуддя та посилення ролі суду як гаранта прав громадян. Реформування судової системи – це одна з найскладніших, найвідповідальніших проблем становлення державності в Україні.

Характеристика судової влади, як самостійної і незалежної гілки державної влади в Україні

Судова влада як самостійна і незалежна гілка державної влади створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів ї проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значимих юридичних фактів⁴.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється конституційним судом і судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада володіє цілим рядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілок державної влади.

До цих ознак судової влади відносяться:

а) Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами – судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 Конституції України). Для успішного здійснення судової влади закон наділяє суди всіма необхідними і достатніми повноваженнями. Судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Особливе становище судів у державному механізмі визначається завданнями, які стоять перед ними, характером діяльності, яка стосується прав і свобод громадян, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, держави в цілому. Саме тому вимоги, що пред’являються до кандидатів на посаду судді, надзвичайно високі – вони повинні мати вищу юридичну освіти, бути компетентними в питаннях юриспруденції і мати достатній досвід на професійній основі.

Склад суду формується строго на законних підставах. Законно утворений склад суду – обов’язкова умова винесення правового рішення.

б) Судова влада в Україні належить судам, що становлять єдину судову систему. Судова система України, відповідно до положень Конституцій України і Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції і Конституційним Судом України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Єдність судової системи знаходить своє вираження в спільності задач усіх судів, якими є захист гарантований Конституцією України і законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Крім того, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними принципами організації і діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю для всіх суддів правил судочинства, закріплених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів; фінансуванням судів винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами суддівського самоврядування⁵.

в) Суди є правозастосувальними органами. Розгляд судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного й ін.) до конкретних правовідносин, що були предметом розгляду в судовому засіданні і виносить на їх підставі мотивоване рішення (вирок). В той же час у випадку прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності закону, він втрачає юридичну силу, що дає підстави говорити про „негативну” правотворчість суду.

г) Судова влада здійснюється на основі і у відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує процедуру розгляду справ у суді, гарантуючи дотримання прав і законних інтересів всіх учасників судового розгляду, недопущення порушень закону і суб’єктивізму. Порушення процесуальних норм є підставою відміни рішень суду.

д) Участь представників народу в здійсненні правосуддя – важлива риса судової влади. Відповідно до положень закріплених в ст. 124 Конституції України і ст. 5 Закону України „Про судоустрій” народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянським обов’язком.

є) Владний характер повноважень суду. Це виявляється в тому, що вимоги і розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Винесені судом вирок, рішення, постанова є актами застосування права і після набуття законної сили підлягають виконанню на всій території України, є обов’язковими для всіх осіб, що беруть участь у судовому процесі: державних органів і громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

ж) Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. У разі потреби відповідні органи і посадові особи можуть застосувати відповідні заходи для реалізації рішень і вимог суду. У державному механізмі функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень; державні виконавці (по вироках і рішенням судів у частині майнових стягнень), кримінально-виконавчі інспекції управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань (при звільненні особи від відбування покарання з іспитовим терміном, по вироках, що передбачають міру покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправних робіт без позбавлення волі тощо), органи міліції (при здійсненні приводу, доставлення в суд підсудних, які знаходяться під вартою), адміністрація державних органів і установ (при витребуванні документів, виклику експертів, проведенні ревізій і т.д.), адміністрації підприємств, установ, організацій (при визначенні покарання у виді виправних робіт, громадських робіт) тощо.

з) Самостійність і незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади варто розуміти те, що суди здійснюють свої функції не визнаючи будь-якого впливу. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади; інших органів, організацій, партій і рухів, посадових осіб; думок і позицій сторін у судовому процесі; висновків органів до судового слідства і прокурора; від вищестоящих судів; від будь-яких інших осіб⁶.

Самостійність означає відсутність будь-якого підпорядкування судів та потреби затверджувати їх рішення. Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі можливе лише за умови завершення судово правової реформи в Україні⁷.

Суди займають особливе становище у державному механізмі, що обумовлено особливостями виконуваних їм функцій, специфікою умов і порядку їх діяльності. Вони не входять до будь-якої іншої системи державних органів.

Суд як орган судової влади є базовим, основним органом судової влади, який, здійснюючи у відповідності зі своїми повноваженнями правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, є самостійним і незалежним від інших гілок влади, займає особливе становище в системі інших державних органів, складається із суддів, що обираються (призначуваних) у законному порядку, що діють на професійній основі.

Конституція України (ст. 125) закріплює, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації. Аналогічне положення містить і Закон України „Про судоустрій”, закріплюючи, що місце знаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального розподілу) і спеціалізації. Підставами для створення чи ліквідації суду є зміни адміністративно-територіального устрою, передислокація чи реорганізація Збройних Сил України, зміни у визначеній законом системи судів, і по інших обставинах, зазначених у ст. 20 Закону України „Про судоустрій”. Таким чином одною з ознак судової системи є її побудова відповідно до адміністративно-територіального поділу з урахування спеціалізації судів.

Отже, суд – це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на: визначене адміністративно-територіальне утворення (район, область і т.д.); структурне утворення Збройних Сил України (гарнізон, флотилія, військовий округ, вид Збройних Сил); спори і справи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів)⁸.

Особливості діяльності суду та виконання покладених на нього завдань вимагають комплектування судів кваліфікованими суддями, які від імені держави вчинюють правосуддя. Жорсткі вимоги до кандидатів на посаду судді, складна процедура їх обрання покликані сприяти тому, щоб забезпечити неупереджений добір суддів, здатних професійно, грамотно і справедливо розглядати і вирішувати до їх компетенції справи, попереджувати проникнення до суддівського корпусу некомпетентних і аморальних людей.

Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обов’язковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності.

Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур – забезпечити об’єктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат – забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

На сьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених відповідними процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, які ще прийнято іменувати формами судочинства. До них відносяться цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство. Кожне з перерахованих форм судочинства відрізняється специфікою, яка залежить від кола суспільних відносин, характеру виникаючих спорів і розбіжностей, характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень, по яких повинен дати свій мотивований висновок суд як орган державної влади. Тому кожна перерахована форма судочинства регламентується досить докладно самостійним законодавчим актом – Законом про Конституційний Суд, Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України і кодексом України про адміністративні правопорушення.

Статус суддів

Суддя – носій судової влади

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Суддя, як слуга правосуддя, виконує особливо почесну функцію у державі. Здійснюючи свої повноваження та приймаючи рішення іменем держави, суддя для учасників процесу уособлює судову владу, а відтак роль і значення правосуддя в суспільстві великою мірою ототожнюється з цим сприйняттям. Іншими словами, характеристика правосуддя – це характеристика професійних та моральних якостей судді, які заслуговували на повагу та викликали довіру⁹.

Статус суддів – це сукупність прав і обов’язків, закріплених чинним законодавством, стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України „Про статус суддів”, „Про Конституційний Суд України”, „Про судоустрій України”.

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання, зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканістю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування на відміну від загальнодержавного процесу управління.

Обрання суддів і припинення їхніх повноважень

Конституцією України визначено, що правосуддя здійснюють професійні суди та в установлених законом випадках – народні засідателі й присяжні. Професійні суди не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої¹⁰.

Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь-якої партії небезпечна для правосуддя. Необхідну за законом політичну нейтральність судді не може бути зведено тільки до формальних заборон його зв’язків із політичними партіями й рухами. Взагалі можливі й інші прояви суддею його політичних симпатій або антипатій (надання матеріальної підтримки певним партіям, участь у вуличних демонстраціях, агітація за кандидатів у депутати тощо). Все це – акції політичного характеру, й суддя має залишатися осторонь них. Якщо ж його політична заангажованість перетворюється на постійний фактор, на тлі якого він продовжує виконувати свої професійні суддівські обов’язки, то, незалежно від відсутності в судді формального членства в партії або русі, цілком правомірним є порушення питання про припинення його суддівських повноважень¹¹.

Не може бути рекомендовано на посаду судді осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або не дієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; щодо яких провадять дізнання досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України „Про статус суддів”. Наприклад, відповідно до статті 7 цього Закону суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 5 років, у тому числі не менш як 3 роки на посаді судді. Суддею Верховного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 10 років, у тому числі не менш як 5 років на посаді судді.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Відповідно до статті 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя в складі колегій суддів.

На посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендовано відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянина України, не молодшого 30-ти років, який проживає в Україні не менш як 10 років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, які охоплено мережами юрисдикції і відповідного спеціалізованого суду та стаж роботи за спеціальністю не менш як 5 років¹².

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого складу суду є складання кваліфікаційного екзамену. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує одинадцяти років.

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканості суддів. У Конституції (ст.126) та Законі України „Про статус суддів” (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади. Зокрема, щодо припинення повноважень є підстави, які пов’язано з порядком проходження державної служби (закінчення строку повноважень, досягнення шістдесятип’ятирічного віку, переведення чи обрання судді на іншу посаду, письмова заява про відставку або звільнення з посади за власним бажанням), негативними життєвими ситуаціями (смерть судді або оголошення його рішенням суду, що набрало законної сили, померлим; набрання чинності рішення суду про визнання судді безвісно відсутнім тощо), професійною непридатністю (звільнення в порядку дисциплінарного провадження за професійною невідповідальністю).

Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судоустрою України діють такі кваліфікаційні комісії:

кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;
кваліфікаційна комісія суддів військових судів;
кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;
Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить 3 роки з дня їх утворення.

До складу кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту:

шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;
дві особи від Міністерства юстиції України;
дві особи, в повноваженні відповідною обласною (Київською, міською) радою за місце знаходженням кваліфікаційної комісії суддів;
одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє в складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

сім суддів обраних до комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;
дві особи призначені Верховною Радою України;
дві особи призначені Президентом України;
одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
одна особа від Міністерства юстиції України.