Сукупний спрос та сукупна пропозиція

 

Вступ

 

Рівновага - універсальне поняття, що використовується майже у всіх точних і природничих науках. Його застосовують при аналізі складних систем, в рамках яких окремі частини  взаємозв'язані і взаємодіють. У  подібних умовах виникає проблема забезпечення стійкого та узгодженого функціонування всіх частин системи. Не є винятком і така складна система, як економіка, яка також складається з безлічі  різноманітних елементів, які знаходяться  між собою у взаємозалежності і в різних взаємодіях, що припускає  наявність певної узгодженості між  ними.

Аналіз умов досягнення узгодженості взаємозалежних процесів і є предметом  теорій, які вивчають рівновагу в  економіці. Рівновага означає не тільки збалансованість, але і стійкість, тобто або відсутні тенденції  до зміни, або існують механізми, які відновлюють відхилення від  рівноваги.

Дана курсова робота присвячена актуальній на сьогоднішній день темі, а саме дослідження макроекономічної рівноваги і його взірців. Актуальність цієї теми визначається тією умовою, що сучасна національна економіка будь-якої країни глибоко інтегрована у світову економіку і схильна до загальних світових економічних тенденцій. В умовах сучасного довгострокового фінансово-економічної кризи, нестабільності валютних курсів провідних світових валют, падіння темпів зайнятості і зростання інфляції першочерговим завданням урядів країн світу є приведення національних економік в рівновагу. Для цього буде доцільно звернутися до накопиченого теоретичного досвіду і до моделей приведення національної економіки в стан рівноваги за допомогою впливу на сукупний попит, сукупну пропозицію та інші показники.

Рівноважний стан економічної  системи країни - запорука її поступального й гармонійного розвитку, динамічного економічного зростання та зростання добробуту населення.

Предметом дослідження є  поняття макроекономічної рівноваги.

Для розкриття цілі курсової роботи були визначені наступні завдання:

- дослідження теоретичних понять сукупного попиту і пропозиції, а також механізмів приведення їх у рівновагу;

- аналіз понять інвестицій, доходу і дії ефекту мультиплікатора;

- вивчення класичної і  кейнсіанської моделей макроекономічної  рівноваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1. Сутність та рівновага сукупного попиту та сукупної                 пропозиції.

   1.1.Поняття сукупного попиту, його фактори

Національна економіка при  макроекономічному підході може бути представлена у вигляді єдиного  ринку, що складається з одного сукупного  споживача і однієї сукупної фірми, що виробляє єдиний продукт, призначений  для особистого та виробничого споживання. Цей продукт повинен продаватися  за єдиною сукупної ціною. Почнемо аналіз даного ринку з сукупного попиту AD.

Сукупний попит характеризує бажання і можливість населення, фірм, держави і закордону придбати певний обсяг товарів і послуг при нинішньому рівні цін (рис. 1.1).

По осі абсцис на графіку  сукупного попиту береться не номінальний, тобто виражений у поточних цінах, а реальний продукт, запропонований покупцеві на ринку в цінах  базового року.

Сукупний попит на відміну  від ринкового попиту є більш  складною категорією і в масштабах  суспільства складається з чотирьох основних компонентів: перший - це попит  на товари і послуги; другий - це інвестиційний попит фірм I: третій - державні закупівлі G, в які входять всі республіканські та місцеві витрати на армію і озброєння, безкоштовне медичне обслуговування й освіта, державні інвестиційні програми, будівництво житла й доріг тощо; останній, четвертий, компонент - чистий експорт Хn, тобто різниця між експортом та імпортом. [4,28]

Крива AD ілюструє зміну сукупного рівня витрат домашніх господарств, бізнесу, уряду і закордону в залежності від зміни рівня цін. При зниженні рівня цін обсяг реального ВВП, який зможуть купити споживачі, буде більше (тобто реально буде куплено більше товарів і послуг).

Рис. 1.1. - Крива сукупного попиту AD

 

Негативний нахил кривої AD пояснюється трьома найважливішими ефектами в ринковій економіці:

а) ефектом процентної ставки;

б) ефектом реального багатства;

в) ефектом імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки показує, що рівень цін впливає на обсяг  виробництва через процентну  ставку. Це означає, що якщо в країні підвищується рівень цін, то при незмінній грошовій масі відбувається підвищення процентної ставки . Але чим вище процентна ставка, тим нижчий рівень інвестицій, а отже, і обсяг виробництва. Крім того, чим вище процентна ставка, тим нижче споживчий попит, оскільки дорогим стає споживчий кредит. Отже, більш високому рівню цін буде відповідати менший обсяг реального ВВП, і навпаки.[14,270]

Ефект реального багатства  проявляється наступним чином. У  ринковій економіці багатство домашніх господарств в значній мірі представлено у вигляді різних фінансових активів (акцій, облігацій). Припустимо, що якийсь індивід має облігацію номіналом 1000 од. При підвищенні рівня цін в 2 рази реальне багатство, представлене цієї облігацією, зменшиться також в 2 рази. Зниження реального багатства призведе до зменшення споживчого попиту, що і відображається в негативному нахилі кривої сукупного попиту.

Ефект імпортних закупівель - це вплив підвищення цін на вибір покупців між вітчизняними товарами, які подорожчали та імпортними товарами, ціни на які не змінилися. У такій ситуації покупці будуть віддавати перевагу імпортним благам, в силу чого обсяг сукупного попиту на вітчизняні товари зменшиться.[5, 135-136]

Зсув кривої сукупного попиту AD може відбуватися в результаті змін макроекономічної політики (грошового обігу, державних витрат або оподаткування) або зміни екзогенних змінних (обсягу виробництва в зарубіжних країнах, що впливає на обсяг експорту, або впевненості бізнесменів, які безпосередньо впливають на інвестиції).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сукупна пропозиція: поняття й фактори

Другим складовим елементом  єдиного ринку є сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція - це величина реально виробленого продукту усіма  виробниками в економічній системі  при певному рівні цін.

У мікроекономіці крива пропозиції S має позитивний нахил, що свідчить про те, що при підвищенні цін виробники будуть розширювати виробництво цього товару. В макроекономіці крива сукупної пропозиції має трохи іншу форму (рис. 1.2.).

Рис. 1.2 - Крива сукупної пропозиції AS

Чим пояснюється така конфігурація кривої AS. Справа в тому, що в масштабі всієї економіки можуть скластися три різних стану: неповної зайнятості, що наближається до повної зайнятості, повної зайнятості. На кривий AS можна виділити три ділянки:

а) горизонтальну, або кейнсіанську(ab);

б) висхідну, або проміжну(bc);

в) вертикальну, або класичну(cd).

Горизонтальна, або кейнсіанська, ділянка характеризується тим, що на ньому всі фактори виробництва використовуються не повністю. Існують незадіяні в процесі виробництва потужності, сировина, робоча сила. У міру збільшення обсягів виробництва вільні фактори залучаються до процесу виробництва, не надаючи істотного впливу на рівень цін, він залишається стабільним.

Такий стан може зберігатися до певного рівня ВВП (на рис. 1.2 він позначений як Y1). Після обсягу виробництва, рівного Y1 стан економіки почне змінюватися.

Висхідна, або проміжна  ділянка відповідає поступовому залученню у виробництво вільних факторів, які мають певні межі. Подальше залучення їх у виробництво дає зрештою збільшення витрат, що позначається на вартості продукції.

Відбувається загальне поступове зростання цін на товари і послуги, а виробництво зростає не так швидко, як раніше.

Вертикальна, або класична ділянка трактується виходячи з основної передумови представників класичної школи: в економіці всі фактори повинні бути задіяні в процесі виробництва. Обсяг виробництва при цьому досягає максимально можливого рівня Y*, відповідного значення ВВП, якого можна досягти в даній економічній системі при повній зайнятості.

Таким чином, крива AS відображає динаміку витрат виробництва на одиницю  продукції у зв'язку із зміною рівня цін. Тому зміна кривої AS вправо або вліво буде відбуватися при зміні:

а) цін на фактори виробництва;

б) податків. [4,30]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Перетинання кривих AS і AD визначає рівноважний обсяг випуску і  рівень цін в економіці. Враховуючи складну конфігурацію кривої сукупної пропозиції, можна припустити, що рівноважна ситуація може виникнути на будь-якому з трьох ділянок. Найбільш динамічний сукупний попит швидше вловлює ті зміни, які відбуваються в економіці.[13, 303]

Зростання сукупного попиту, змінюючи точку рівноваги, відображається на обсязі національного виробництва, отже, на зайнятості населення, а також на рівні цін (рис.1.3).

Рис. 1.3 - Наслідки збільшення сукупного попиту: а - на кейнсіанській ділянці; б - на висхідній; в - на класичній.

 

Розглянемо можливі варіанти. Припустимо, що криві сукупного попиту та сукупної пропозиції перетинаються на кейнсіанській ділянці (рис.1.3а). При зростанні сукупного попиту від AD0 до AD1 рівновага перейде з E0 в E1. При цьому значно збільшиться обсяг виробництва, а ціни залишаться на колишньому рівні. Збільшений обсяг виробництва зажадає залучення додаткової робочої сили, яка є в економічній системі. Залучення додаткових факторів виробництва на кейнсіанскій ділянці не викликає ніякого зростання цін.

Зростання сукупного попиту на висхідній ділянці викликає інші наслідки (рис. 1.3б). Обсяг виробництва, а отже, і зайнятість населення зростуть, але в меншій мірі, ніж на кейнсіанскій ділянці. Спостерігається загальне підвищення цін.

На класичній ділянці (рис. 1.3в) в умовах залучення всіх факторів виробництва при зростанні сукупного попиту не відбувається збільшення обсягів виробництва і чисельності зайнятих. Тут виробництво досягає свого потенційного рівня Y*. Однак це супроводжується різким підвищенням цін.

Були розглянуті зміни, що відбуваються в економіці при  збільшенні сукупного попиту, але  сукупний попит може не тільки збільшуватися, але і зменшуватися. У такому випадку спрацьовує ефект храповика (рис. 1.4).

[11, 340-341]

 

Рис. 1.4-Ефект храповика.

При первісному сукупному попиті AD0 рівноваги Е0 відповідає обсяг виробництва Y* і рівень цін Р0. При зменшенні сукупного попиту до рівня AD2 рівновага повинна була б перейти в точку якої відповідає обсяг виробництва і рівень цін. Але цього в реальній економіці не відбувається, оскільки рівень цін, як правило, не знижується. Рівноважна ситуація встановлюється в точці Е2. Ціна залишається на колишньому рівні, а обсяг виробництва падає до рівня E2, тобто більше, ніж якщо б рівновага встановлювалася традиційним шляхом. Лінія сукупної пропозиції піднімається вгору і встановлюється на рівні P0E2Eo.

Така "поведінка" цін  і кривої сукупної пропозиції пояснюється цінової інертністю витрат на виробництво продукції. Підприємець укладає договори на поставку сировини, оренду приміщень і обладнання, оплату робочої сили за певними цінами, які він не може змінити довільно у бік зменшення. Тому навіть при знижені  сукупного попиту він змушений пропонувати свою продукцію за тими цінами, які встановилися спочатку, і, щоб не втратити, різко знижує обсяг виробництва.[12, 67-68]

Таким чином, аналіз простої  моделі сукупного попиту та сукупної пропозиції AD-AS показує, що закони ринкової рівноваги діють і на рівні  національної економіки в цілому. Разом з тим вона служить корисної схемою для пояснення основних сил, що діють в економіці, і їх наслідків. Модель проводить відмінність між  двома її сторонами: попитом і  пропозицією. В процесі їх взаємодії  схема AD-AS на перший план висуває дві  головні змінні - обсяг виробництва  і рівень цін.

В результаті, дана модель підводить  до думки про необхідність або  небажаність державного втручання в економіку. В суперечці про таке втручання залучені як ті економісти, хто доводить, що дії уряду можуть прискорити досягнення повної зайнятості і стабільності цін, так і ті, хто стверджує, що уряд може тільки погіршити стан справ в економіці і зробити її ще менш стабільною, ніж вона була б у протилежному випадку.                [11, 272]

          ГЛАВА 2. Інвестиції і дохід. Ефект мультиплікатора.

 

В економічному аналізі термін "інвестиції" означає використання заощаджень для створення нових  виробничих потужностей та інших фізичних реальних активів.

До складу інвестицій входять  всі витрати на придбання машин  і устаткування, здійснення будівельно-монтажних  робіт, зміна запасів. Вкладення  коштів у цінні папери, такі як акції  та облігації, називається фінансовими  або портфельними інвестиціями. На відміну від фізичних інвестицій, які створюють нові активи і тим  самим збільшують виробничі потужності країни, фінансові інвестиції тільки перерозподіляють права власності  на існуючі активи від одного суб'єкта до іншого. Саме тому економісти пов'язують інвестиції з вкладенням капіталу в  придбання фізичних активів та запасів. Важливо і те, що здійснення інвестицій безпосередньо пов'язане з товарним ринком, тоді як купівля-продаж цінних паперів - з фондовим ринком. [10,  95]

Оскільки інвестиції - один з компонентів сукупних витрат, то порівняно з заощадженнями вони впливають на обсяг ефективного  попиту прямо протилежним чином: якщо заощадження скорочують попит, то інвестиції його збільшують.

Інвестиції являють собою  зворотну функцію від процентної ставки:       I = f(i). Ця перша функція представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1 - Графік функції інвестицій

Збільшення або зменшення  інвестицій веде до зростання або  падіння виробництва, зайнятості й доходів. Ці закономірності спостерігаються не тільки стосовно до інвестицій, але і у зв'язку з будь-якими іншими видами витрат, у тому числі державними витратами і чистим експортом.[2,  45]

При розгляді сукупного попиту особливу роль відводиться державним витратам G. Саме вони в моделі закритої економіки в змозі забезпечити ефективний попит для досягнення повної зайнятості. У зв'язку з приватними інвестиціями та державними витратами розглядається і проблема мультиплікатора.

У перекладі на українську мову мультиплікатор означає "множник" (multiplication - множення; multiplier - множник, коефіцієнт). Кейнсіанський мультиплікатор показує, як впливає приріст інвестицій (державних і приватних) на приріст випуску і доходів.

На рис. 2.2 показано, як зміни приватних і державних інвестицій впливають на величину рівноважного обсягу випуску та рівня доходу.

Рис. 2.2- Графічна інтерпретація ефекту мультиплікатора

 

Прирости доходу dY1 і dY2 виявляються більш значними, ніж викликані їх зміни в приватних інвестиціях dI1 і державних витратах G, які позначені як dI2. Це і є графічна ілюстрація ефекту мультиплікатора. У звичайному вигляді цей ефект можна представити таким чином:

DY = k*dI, (1)

де dY - приріст доходу;

DI - приріст інвестицій;

k - мультиплікатор.

 

Таким чином, мультиплікатор являє собою число, що показує, у  скільки разів необхідно збільшити  початковий приріст інвестицій, щоб  розрахувати викликаний цим приріст  національного доходу. Іншими словами, мультиплікатор - це відношення зміни  рівноважного рівня національного  доходу, що спричинив до його вихідного зміни рівня витрат.[17, 126-127]

Припустимо, що в економіці  інвестиції зросли на 10 млрд. од. Якщо завдяки цьому сукупний (національний) дохід країни збільшиться на 30 млрд. од., то в такій економіці мультиплікатор дорівнює 3. Якщо ж викликане додатковими інвестиціями збільшення доходу склало б 50 млрд. од., то мультиплікатор дорівнював би 5.

Очевидно, що приріст інвестицій в розвиток виробничої бази товариства не може в короткому періоді обернутися швидкою віддачею у вигляді збільшення випуску готової продукції. У  чому ж причина мультиплікаційного ефекту?

Дж. Кейнс пов'язував мультиплікаційний  ефект зовсім не з віддачею від  інвестицій у вигляді виробництва  додаткової продукції або послуг. Він вважав, що збільшення покупок  інвестиційних товарів означає  збільшення доходів тих економічних  агентів, у яких ці товари придбані. Маються на увазі фірми, що виготовляють верстати, машини, обладнання, комп’ютери, будматеріали тощо. Збільшення доходу працівників цих фірм згідно з кейнсіанською функцією споживання викликає розширення їх споживання на основі власної граничної схильності до споживання. Зростання споживання в свою чергу сприяє подальшому зростанню ефективного попиту і національного доходу. Це, по суті, підвищує купівельну спроможність в економіці, а отже, і загальний обсяг попиту. Висока купівельна спроможність в кінцевому рахунку призводить до того, що фірми можуть більше продавати, для чого їм потрібно розширювати наймання робочої сили і закупівлю інших факторів виробництва, після чого купівельна спроможність ще більше зростає. Висока купівельна спроможність є новим джерелом додаткового споживання та інвестицій, які породжують ще більшу купівельну спроможність.[10, 106]

Таким чином, ланцюгова реакція отримання доходу, збільшення витрат і розширення виробництва захоплює все більш віддалені один від одного галузі. Причому, чим ширше стає цей процес, тим ефект обурення стає менш інтенсивним. Загасання пояснюється тим, що не весь отриманий на кожному етапі дохід витрачається на нове споживання, тобто стає знову чиїм-то доходом. На кожному новому етапі частина отриманого доходу зберігається і тим самим виключається з подальшого доходостворення. А це означає, що сила ефекту мультиплікатора залежить від того, скільки доходу надійде на кожну наступну стадію, тобто від граничної схильності до споживання МРС учасників послідовності подій.

Загальна формула мультиплікатора  має наступний вигляд:

(2) [9, 175 ]

З даної формули випливає, що чим більше гранична схильність до споживання (менше гранична схильність до заощадження), тим більше мультиплікатор. А це означає, що тим більший буде підсумковий приріст національного доходу за рахунок приросту інвестицій. Ще раз відзначимо, що мультиплікаційний ефект можуть викликати будь-які автономні витрати, а не тільки приватні інвестиції. Мова йде про зміну величин автономного споживання, державних закупівель, експорту.

Саме прояв мультиплікаційного ефекту припускає наявність певних умов. Він спостерігається насамперед в економіці, що перебуває в стані глибокої кризи, з великим безробіттям і неповним використанням виробничих потужностей. Збільшення витрат з допомогою мультиплікатора забезпечує більш повне використання вже наявних у суспільстві ресурсів. Сам по собі мультиплікатор не має властивість множення факторів виробництва. Якщо б економіка перебувала в стані повної зайнятості, то зростання витрат висловилося б у підвищенні цін і інфляції, оскільки мало б місце перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією.

Особливість ефекту мультиплікатора  полягає в тому, що це "механізм з двома лезами": він може як посилювати зростання національного доходу, так і його скорочувати.

Як дестабілізуючий фактор мультиплікатор тим сильніше, чим  більша величина MPS, і навпаки. Щоб  зрозуміти цю залежність, розглянемо незвичайне явище, яке отримало назву  парадокс ощадливості. Суть його, як показав Дж. Кейнс, полягає в тому, що прагнення людей зберігати буде випереджати прагнення підприємців інвестувати, в результаті чого відбудеться скорочення приросту національного доходу. [9,  176].

Дане явище буде спостерігатися, по-перше, внаслідок того, що зі зростанням накопичення капіталу знижується гранична ефективність його функціонування, так  як все більше звужується коло альтернативних можливостей високоприбуткових  капіталовкладень; по-друге, тому, що зі зростанням доходів збільшується частка заощаджень, оскільки S =f(Y). Винятком є  ситуація інфляційного перегріву економіки на рівні потенційного випуску . В даному випадку збільшення заощаджень суспільно бажано, оскільки зменшує сукупний попит і сприяє приборкання інфляції, а значить, зростання добробуту.

Ланцюжок зв'язків в  економіці виглядає наступним чином: автономні витрати внаслідок  дії мультиплікатора призводять до приросту національного доходу, а отже, до збільшення заощаджень. Заощадження, що утворилися в умовах пожвавлення ділової активності служать джерелом додаткових інвестицій, які прийнято називати похідними , оскільки вони залежать від збільшення доходу. Похідні інвестиції, у свою чергу, разом з первинними, тобто автономними, інвестиціями підсилюють економічне зростання і прискорюють його.[2, 51]

Таким чином, "парадокс ощадливості" показує, що всі спроби збільшити  заощадження ведуть до зниження інвестицій і виробництва, скорочення доходів  і, отже, зменшення заощаджень. Обсяг  виробництва буде скорочуватися  до тих пір, поки дохід не впаде  настільки, що бажаний обсяг заощаджень зрівняється з бажаною величиною інвестицій. Однак збільшення заощаджень означає скорочення споживання. Відповідно зменшуються доходи виробників, бо витрати одних економічних суб'єктів - це доходи інших. Якщо комусь вдалося зберегти більше, то тільки тому, що хтось інший був змушений взяти в борг або розлучитися зі своїми заощадженнями. Спроби значної частини населення скоротити споживання  приведуть до скорочення національного доходу.[16, 124]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 3. Класична та кейнсіанська моделі макроекономічной  рівноваги.

      3.1 Класична модель макроекономічної рівноваги

 

В сучасній економічній науці  існує два теоретичних підходу  до характеристики рівноваги між  сукупним попитом і сукупною пропозицією. Перший був викладений представниками класичної політичної економії в першій половині XIX ст. і розвинений їх послідовниками - економістами-неокласиками у другій половині XIX перші десятиріччя XX в. Другий підхід був висунутий Дж. Кейнсом і його послідовниками. У цій главі нам належить з'ясувати характерні риси класичної моделі макроекономічної рівноваги і показати, яку цінність для оптимальної організації економіки вона представляє в даний час.[1, 135]

Перш ніж приступити до розгляду цього питання, необхідно  уточнити саме поняття класичної  школи. Термін "економісти-класики" ввів в науковий обіг Маркс, маючи на увазі головним чином англійських економістів А. Сміта і Д. Рікардо. Проте пізніше західні вчені стали трактувати цей термін набагато ширше, включивши до складу представників "класичної школи" французького економіста Ж.-Б. Сея, а також англійських економістів - послідовників А. Сміта і Д. Рікардо, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пигу.

Економічна теорія, в якій використовувалися підходи, методи та інструменти маржиналістского аналізу (концепції граничної корисності та граничної продуктивності), надалі отримала назву неокласичної. Творцями неокласичної теорії вважають Дж. Кларка, А. Маршалла, Ф. Еджуорта, І. Фішера, В. Парето, Л. Вальраса, Д. Вікселя, А. Пігу. Багато сучасних авторів для спрощення поєднують ці дві школи, виходячи з їх ідейної близькості в принципових питаннях економічного аналізу: мікроекономічному підході до опису економіки, а також припущенні, що існують ринкові сили, які прагнуть до підтримки повної зайнятості економічних ресурсів.[6, 230]

Приступаючи до розгляду макроекономічної моделі класичної школи, треба мати на увазі, що вихідним її постулатом є  положення про те, що виробництво  визначає витрати. У найбільш простому вигляді це положення виражається  в принципі, сформульованому Ж.-Б. Сеєм: продукти обмінюються на продукти. Цей принцип явно або неявно був присутній в теорії майже всіх економістів класичного напрямку. Надалі він з легкої руки Дж. Кейнса отримав назву закону ринків Сея.

Класики визнавали, що іноді  надзвичайні обставини, такі, як війни, посухи, крахи на фондовій біржі і т. д., можуть відхилити економіку від стану повної зайнятості. Однак коли це відбувається, ринок автоматично коректує економіку: різке скорочення виробництва й зайнятості призводить до зниження цін, заробітної плати і процентних ставок, які згодом тягнуть за собою збільшення споживчих витрат, зростання зайнятості та розширення інвестицій. Надлишок на кожному з ринків - товарів, робочої сили, інвестиційних ресурсів - незабаром зникає, і в економіці встановлюється рівновага при повній зайнятості.

Однак при першій же спробі більш поглибленого аналізу макроекономічних взаємозв'язків виявляється серйозна уразливість закону Ж.-Б. Сея. Насправді, якщо виходити з того, що обмін в економіці здійснюється не за формулою Товар - Товар, а з використанням грошей: Товар - Гроші - Товар, то процес купівлі-продажу розпадається на два самостійних акта: продаж , придбання . В цьому випадку ніхто не може гарантувати, що отримані продавцями грошові доходи будуть тут же витрачені на придбання відповідних товарів, які очікують реалізації. Якщо якась частина грошей не буде витрачатися на покупки, а стане зберігатися, то в економіці утворюються товарні запаси, які призведуть до скорочення виробництва і встановлення рівноваги при неповній зайнятості. [6,  239]

Проте в класичній моделі загальної економічної рівноваги  такий сценарій не передбачався, оскільки її автори виходили з того, що гроші  є лише інструментом обміну і господарюючі суб'єкти не прагнуть мати гроші самі по собі. Адже в їх теорії ще з часів А. Сміта гроші в протилежність товарам не розглядалися як багатства. Їм відводилася роль лише вимірювача вартості всіх економічних благ і посередника при обміні одного блага на інше. Якщо господарюючі суб'єкти продають товари або послуги за гроші, то потім негайно використовують ці гроші для покупки інших товарів і послуг. Вони тримають гроші тільки для забезпечення вигод, але не для того, щоб використовувати їх як інструмент збереження багатства. А це означає, що в класичній макроекономічної моделі рівновага складається тільки на трьох ринках: праці, капіталу і благ. На цих ринках зустрічаються два макроекономічних суб'єкта: домашні господарства і підприємці.

В результаті такого підходу макроекономіка постає у вигляді двох незалежних один від одного секторів: реального і грошового. У цьому суть класичної дихотомії - системи функціонування двох паралельних ринків: одного - реального, другого - грошового, які нейтральні по відношенню один до одного.[7, 229]

Реальний сектор - це сукупність ринків, на яких продається і купується робоча сила, інвестиційні ресурси (машини, устаткування, сировина, матеріали), а також споживчі товари та послуги. На думку класиків, на ринку праці завжди досягається стійкий баланс за рахунок гнучкості ставки грошової заробітної плати. Так, у разі перевищення пропозиції праці над попитом на неї відбувається зниження ставки заробітної плати до такого рівня, при якому домашні господарства повністю реалізують свої плани з продажу робочої сили, а підприємці - за її купівлі.[1, 119]

На відміну від Ж.-Б. Сея,який не враховував можливість заощадження грошей, його послідовники змушені були визнати цю функцію за грошима. А. Маршалл, зокрема, зазначав, що, "хоча люди мають можливість купувати, вони можуть і не користуватися нею". Однак це визнання зовсім не означало заперечення закону Сея. Навпаки, економісти-неокласики прийшли до висновку, що закон Сея буде виконуватися і в цьому випадку, але лише за умови, що заощадження будуть використовуватися у вигляді інвестицій