Сущность приватизации и ее особенности в Украине
22
Вступ
Актуальність теми. Становлення ринкової економіки можливе лише за умови існування різних форм власності на засоби виробництва. Докорінна зміна відносин власності та соціально-економічного ладу не можлива без приватизації, яка має вирішальний вплив на підвищення ефективності національної економіки, конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва.
Приватизація є одним з перших проявів реформування економіки країни в напрямку від планового типу до ринкового. Якщо малу приватизацію можна порівняти з поточним ремонтом обладнання, то велику приватизацію – з капітальним ремонтом, при якому оновлюються основні вузли. Велика приватизація є довготривалим та складним процесом, який вимагає формування конкурентного середовища, запровадження бюджетного обмеження, вдосконалення законодавства, добре відлагодженої системи прийняття рішень тощо.
Проблеми приватизації досить часто привертають увагу українських учених. Проте більшість з них аналізують приватизаційний процес загалом або ж зосереджують увагу на особливостях проведення малої приватизації.
Конкретні програми приватизації зазвичай переслідують декілька цілей.
1) Шляхом продажу державної власності полегшити тягар державного бюджету, ліквідувавши дотації підприємствам і збільшивши надходження до бюджету.
2) Створити конкурентні умови в тих галузях, де всі підприємства, будучи державними, управлялися з єдиного адміністративного центру.
3) Скористатися зміною форми власності і провести попередню раціоналізацію структури крупних державних корпорацій до їхнього перетворення в приватні.
4) Здійснити приватизацію й акціонування так, щоб контроль над крупними корпораціями потрапив у руки тих приватних осіб або інститутів, які зацікавлені у розвитку виробництва, а не в спекулятивному перепродажі власності.
5) Скористатися приватизацією для максимального "розпорошення" акцій серед робітників і дрібних службовців. Цей захід розглядається як складовий елемент загальної соціальної політики, яка стимулює участь трудящих у капіталі або управлінні підприємства.
Але в кожній країні існують специфічні відхилення від вищезазначеної загальної схеми. Вони залежать від рівня розвитку країни, історичних передумов, нарешті, від національного менталітету, та багатьох інших факторів. Якщо в країнах з розвиненими ринковими системами приватизація має обмежені масштаби, припускає використання ринкових (грошових) засобів відчуження, спрямована насамперед на оздоровлення державних фінансів, скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств, збільшення дохідної частини за рахунок продажу капіталу і великих податкових надходжень від підприємств, "вилікувалися" у приватних руках, то в країнах з перехідною економікою приватизація має інші параметри. Тут цілями приватизації виступають прискорення розвитку вільного підприємництва, розширення приватного сектора в економіці і підвищення в майбутньому ефективності використання виробничого майна за рахунок включення вільної економічної ініціативи та високого особистого інтересу нових власників до ефективного використання економічних ресурсів, що належать їм.
Конкретні цілі та підцілі, що випливають із стратегічних перспективних цілей приватизації в процесі проведення, уточнюються і змінюються на різних етапах приватизаційного процесу. Особливо важливим в реалізації поставлених цілей на обрання такої моделі приватизації, в рамках якої економічні цілі не перетворювалися б на політичні. Наприклад, в процесі приватизації в нашій країні на другому її етапі була намічена ціль: швидко створити широкий шар власників, незважаючи на те, що для цього не існувало об'єктивних передумов. З цієї причини дана мета стала більш політичною, ніж економічною, тому суспільство не одержало суттєвого ефекту від її реалізації.
Цікаві матеріали досліджень знаходимо у працях В. Ларцева, С. Лєдомська, Д. Богиня, Д. Волинський, В.І. Павлов, І.В. Кривов'язюк та ін.
Об'єкт дослідження – процес приватизації.
Предмет дослідження – особливості приватизаційного процесу в Україні.
Метою нашого дослідження є визначити сутність приватизації та її особливості в Україні. Для досягнення цієї мети основними завданнями є:
- Розглянути теоретичні аспекти процесу приватизації;
- Охарактеризувати особливості становлення та розвиток приватизації в Україні;
- Дати оцінку ефективності приватизації в Україні.
Структура роботи будувалася відповідно до поставленої мети і складається з вступу, трьох питань, що розглядаються, висновків та списку використаної літератури.
Теоретичною основою написання роботи послужили навчальні посібники з політичної економії, актуальні статті згідно теми роботи.
Методологічна основа. Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовувалися структурний аналіз.
Розділ 1. Теоретичні аспекти процесу приватизації
1.1. Сутність та основні поняття приватизації
Приватизація (від лат. Privatus - приватний) - процес роздержавлення власності на засоби виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси. Здійснюється шляхом продажу або безоплатної передачі об'єктів державної і муніципальної власності в руки колективів і приватних осіб з утворенням на цій основі корпоративної, акціонерної, приватної власності. [11, с. 35]
Приватизація є одним з найважливіших ланок політики роздержавлення. Приватизація в широкому сенсі слова - це перетворення державної власності в інші форми власності. Строго кажучи, приватизацією у вузькому сенсі слова слід було б називати тільки передачу власності в приватну (індивідуальну) власність.
Приватизація - це відчуження майна державних підприємств, установ, організацій, житлового та земельного фонду, що перебуває у державній та комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства про приватизацію.
Приватизація здійснюється з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, приватизація повинна залучати кошти на структурну перебудову економіки, громадян до участі в утриманні і збереженні житла, приватизація повинна формувати ринкові відносини, стимулювати ефективне використання земель і співпрацювати підприємницької діяльності [21, c. 77].
Приватизація в залежності від об'єкта поділяється на декілька видів: приватизація державного та комунального майна; приватизація державного житлового фонду; приватизація земель.
Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями, які мають державний житловий фонд.
Приватизація земельних ділянок, наданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва, у межах норм, встановлених Земельним кодексом України, здійснюється сільськими, селищними, міськими радами.
Приватизація земельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття підприємницькою діяльністю здійснюється відповідними державними адміністраціями, виконавчими комітетами місцевих рад шляхом їх продажу у приватну власність [18, с.132].
Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різних організаційно-господарських формах - від індивідуального підприємництва до усіх видів корпорацій.
Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності. [5, с.57].
Приватизації не підлягає значна частина державної власності. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди, державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; кошти урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метеорологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету (ті, які належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітнього призначення); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції і т.д. .
Перегляд господарської концепції державного сектора, курс на роздержавлення повинен призвести не до скасування особливих функцій державного сектора, а в наданні останньому більшої ефективності і динамічності, переносу уваги на фінансові результати його роботи. [25, с.67].
Крім усього іншого, роздержавлення і приватизація ведуть до змін у механізмі фінансування діяльності підприємств. Якщо державні підприємства черпають ресурси з державних банків, позик, податкових надходжень, то після роздержавлення вони переходять на інші джерела фінансування - активи приватних банків, прямі інвестиції через фондові біржі приватними особами або установами (пенсійні фонди або страхові компанії), а також кошти закордонних інвесторів . Якщо державна компанія може у випадку фінансових утруднень звернутися по допомогу в міністерство фінансів, то після роздержавлення ця можливість зникає.
Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яка подається на розгляд Кабінету Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що перебуває у державній власності, і державного майна, яке належить Автономній Республіці Крим; а також умови , які необхідно створити для виконання Програми, і все що випливають з цього організаційні заходи.
У приватизації державного майна можуть брати участь:
- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;
- юридичні особи, зареєстровані на території Україні;
- юридичні особи інших держав.
Не мають права бути покупцями органи державної влади та управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, а також інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.
Приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальної власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб [8, с.209].
1.2.Мета та функції приватизації
Приватизація виконує дві функції. З одного боку, вона повинна стати елементом економічної реформи, ядром радикальних перетворень, а з іншого, - інструментом державного регулювання довготривалого характеру.
При приватизації переслідують три основні цілі:
- Ідеологічну - домагатися того, щоб підприємництво було основним саморозвинутим інститутом демократичного суспільства;
- Економічну - підвищити ефективність роботи страждають від бюрократизму держпідприємств, а також оздоровити держбюджету шляхом ліквідації субсидій держпідприємствам і отримання доходів від їх розпродажу;
- Соціальну - знизити відчуження трудящих від засобів виробництва, залучаючи їх до числа власників.
Безпосередніми цілями приватизації є: скорочення заборгованості державного сектора, розвиток ринку; стимулювання підприємництва; формування прошарку дрібних і середніх власників; розширення індивідуальних свобод; розвиток народного капіталізму; ослаблення профспілок.
Досягнення соціальної справедливості, підвищення економічної ефективності виробництва, зростання доходів державного бюджету не виступають власними цілями приватизації. Вона може сприяти розвитку даних процесів тільки в довгостроковому періоді.
Приватизація може здійснюватися на основі: безкоштовної передачі власності; викупу підприємств на пільгових умовах; продажу акцій; здачі підприємств в оренду; продаж дрібних підприємств з аукціону за конкурсом і без нього.
Форми приватизації в розвинених країнах: продаж підприємств безпосередньо в приватні руки, викуп акцій державних підприємств менеджерами; продаж акцій працівникам підприємств; розповсюдження акцій підприємства серед населення; здача державних підприємств в оренду; укладення контракту на управління підприємством [22, c. 101].
Продаж державних підприємств у приватні руки здійснюється шляхом організації аукціонів та конкурсних торгів. Аукціон дозволяє стати власником підприємства фізичній або юридичній особі, яка запропонувала найбільшу ціну. За допомогою аукціону державні підприємства приватизуються у відносно короткі терміни і з суттєвої фінансової прибутком для держави. У той же час аукціонна торгівля обмежує число ймовірних власників, так як тільки дійсно багаті особи можуть дозволити собі брати участь в аукціонах. Власник підприємства, купленого на аукціоні, не обмежений ніякими умовами з боку держави, тому вільний чинити зі своєю власністю, як йому захочеться (ліквідувати, перепрофілювати), не узгоджуючи з інтересами суспільства.
Подолати цей недолік аукціонних торгів можна за допомогою конкурсних торгів. Конкурсні торги - це продаж державної власності приватним особам відповідно до вимог і умов, висунутими державою. Але проведення конкурсів збільшує поточні витрати (утримання спеціальних комісій), знижує доходи (більш низька ціна приватизації) і вимагає більш тривалого часу.
Викуп акцій державного підприємства менеджерами здійснюється не тільки за готівкові кошти керуючих, а й за рахунок банківських кредитів, коштів пенсійних і страхових фондів. Тому «управлінські викупи» виступають своєрідним видом кредитування менеджерів під заставу майна підприємства. При цьому доходи від функціонування таких підприємств з лишком покривають взяті в кредит позики.
Приватизація у формі продажу акцій працівникам підприємства означає розвиток робочої акціонерної власності. Продаж акцій робочим є ефективним засобом підвищення їхньої зацікавленості в результатах своєї роботи, зростання продуктивності праці і прибутковості підприємств.
Одна з найбільш поширених форм приватизації - публічний продаж акцій населенню, за якої державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство відкритого типу. Продаж акцій населенню здійснюється за фіксованою або конкурсній ціною. При продажу акцій за фіксованою ціною можливі завищення та заниження вартості майна. При конкурсній ціні досягається більш точна оцінка майна державних підприємств.
Публічна продаж акцій орієнтується на заощадження населення. Її головна перевага полягає у відкритості та доступності для всіх бажаючих.
Приватизація не завжди супроводжується продажем державного майна. Нерідко державна власність «розбавляється» приватним капіталом, утворюючи змішані підприємства. Практикувався також оренда, коли фізичні або юридичні особи набували частина державного майна в користування на певний період і за певну плату. Орендар отримує можливість самостійно організувати виробничий процес, наймати персонал, здійснювати контроль за виробництвом і нести фінансову відповідальність за господарську діяльність підприємства. Як правило, оренда використовувалася для малорентабельних підприємств з метою підвищення ефективності їх роботи. У цих же випадках могла використовуватися така форма, як укладення контракту на управління підприємством. Підписання контракту являє керуючим повний контроль над функціонуванням підприємства та всі необхідні повноваження для ефективного управління підприємством [4, с.111].
Угода про оренду і контракти на управління найчастіше є тимчасовими заходами для поліпшення економічних показників діяльності державних підприємств або перехідним ступенем до повної приватизації.
При проведенні приватизації потрібна велика підготовча робота по розукрупнення монополістичних об'єднань, створення ряду компаній, ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна було б більш достовірно оцінити вартість підприємства [13, с.54].
Щоб державна власність не дісталася кримінальних кіл, з точки зору економічної теорії важливо створити багато конкурентів.
Основними принципами приватизації в Україні є:
- законність;
- державне регулювання та контроль;
- надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;
- надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів приватизованих підприємств;
- забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України в процесі приватизації;
- платність відчужуваності державного майна;
- пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;
- створення сприятливих умов для залучення інвестицій;
- безоплатна передача частини державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери; дотримання антимонопольного законодавства;
- повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;
- врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;
- застосування переважно конкурентних засобів у випадку приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів і об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу, а також продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх і великих підприємств [17, с. 80].
Центральне місце в державній приватизаційній програмі приділяється способам приватизації. Програма передбачає 8 способів приватизації державного майна.
1) Викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців.
2) Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації. Це - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частини) стає товариство покупців, створене його працівниками згідно з розробленим власним планом, альтернативним запропонованому комісією з приватизації.
3) Викуп державного майна, зданого в оренду. За даним способом приватизації власником об'єкта стає його орендар.
4) Продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну.
5) Продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.
6) Продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
7) Продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, який на конкурсній основі отримав право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
8) Продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсній основі запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій [14, с.89].
До об'єктів приватизації належать:
- майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва по основній спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються;
- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
- акції (частки, паї), що належать державі, в майні господарських товариств та інших об'єднань.
Суб'єктами процесу приватизації є:
- державні органи приватизації;
- покупці (їх представники);
- посередники.
Покупцями державного майна можуть бути:
- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;
- юридичні особи, зареєстровані на території Україні;
- юридичні особи інших держав.
Не мають права бути покупцями органи державної влади та управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, та інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.
До посередникам приватизації належать:
- фінансові посередники - здійснюють продаж придбаних акцій на ринку цінних паперів;
- довірчі товариства - від імені, за дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами;
- холдинги та інвестиційні фонди - акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску.
Види приватизаційних паперів:
- приватизаційні майнові сертифікати;
- компенсаційні сертифікати;
- житлові чеки;
- земельні бони.
Кожен громадянин України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи для цього перераховані вище приватизаційні папери [1, с.45].
Працівники підприємств, що приватизуються, мають пільги:
1) Право на першочергове придбання акцій за їх номінальною вартістю на загальну суму виданого працівнику приватизаційного сертифіката.
2) Право на першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їх номінальною вартістю на половину суми виданого працівнику приватизаційного майнового сертифіката.
3) Товариства покупців, створені працівниками підприємств, що приватизуються, мають пріоритетні права на придбання підприємства за конкурсом і в розстрочку платежу.
Місцеві органи влади відповідно до своєї компетенції можуть надавати додаткові пільги працівникам окремих підприємств до безоплатної передачі їм частини або всього майна, що приватизується [23, c. 105].
1.2. Міжнародний досвід особливостей проведення приватизації
Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою економікою, основою участі держави в економіці є економічні, зокрема фіскальні, заходи. При цьому держави прагнуть зменшити свою безпосередню участь у виробничому процесі (наприклад, Німеччина). У зв'язку з цим одним з основних способів управління федеральної власністю стає приватизація підприємств. Розглянемо досвід різних країн у проведенні приватизації.
Приватизація у Великобританії почалася в 1979 році і продовжується до цих пір. Більшу частину загальної суми в 97 мільярдів доларів, що надійшла від приватизації в період з 1979 по 1995 рр.., Уряд Великобританії отримало від приватизації 48 найбільших компаній, таких як Брітіш Телеком, Брітіш Газ, Брітіш Ейруейз і Брітіш Петролеум. Серед інших основних досягнень британської програми приватизації можна назвати:
1) значно збільшену ефективність і прибутковість колишніх державних підприємств;
2) значне зростання числа акціонерів (від 4% дорослого населення в 1979 р. до понад 25% в середині 90-х років);
3) значне скорочення державних субсидій ГП.
Основними рисами британської приватизації є її поступовість, акцент на отриманні прибутку, ретельна підготовка законних і нормативних рамок для кожного окремого випадку продажу [14, c. 203].
Французька програма приватизації, розпочата в 1986 році урядом Ширака, була припинена в 1988 році і відновлено у 1993 році урядами Балладура і Жюппе частково через заклопотаність з приводу бюджету. Франції належить скоротити свій бюджетний дефіцит з 5,3% до 3% від ВВП до 1998 р. з тим, щоб відповідати критеріям Маастрихта щодо членства в Європейському валютному союзі.
У ході приватизації до сьогоднішнього дня було отримано приблизно 43 млрд. доларів, у найближчі два-три роки потрібно продати 25 державних груп, при цьому очікується отримати дохід у 11 млрд. доларів. Приватизаційна кампанія сприяла збільшенню числа акціонерів у Франції в 1994 році з 4,5 млн. до 5,7 млн., тобто на 27%.
Відмінною рисою французької програми є збереження урядом значного контролю за приватизованими компаніями. У Франції вперше були випробувані методи, які пізніше були використані в інших країнах, зокрема, у франкомовних країнах Африки. Вони включають методи:
1) автоматичний розподіл акцій між співробітниками приватизованих компаній;
2) приватне розміщення великих блоків акцій у "стабільного ядра" (noyau dur) інституційних інвесторів, які не будуть використовувати ці акції в спекулятивних цілях, сприяючи таким чином їх майбутнє твердому положенню на фондовому ринку [12, с.309].
Приватизація в Італії була розпочата в 1992 р. урядом Амато з метою продажу кількох державних банків, страхових компаній, виробничих підприємств і великих компаній комунальних послуг. Сюди увійшли три найбільші державні організації: IRI (Індустріальне реконструкційне агентство), ENI (енергетична група) і ENEL (електрична компанія). Хоча й попередні уряди продавали деякі підприємства, в Італії ще не було приватизації в таких широких масштабах.
Основною метою приватизації є погашення державного боргу і скорочення бюджетного дефіциту з 7,4% від ВВП в даний час до 3%, щоб задовольнити вимоги Європейського валютного союзу.
Програма приватизації в Канаді розширила ринки капіталу і явно сприяла зростанню ефективності колишніх державних підприємств.
В Іспанії програма приватизації існує з 1982 року і проводиться то з більшою, то з меншою інтенсивністю. Переважною формою приватизації є пропозиція акцій у широкий продаж через Іспанську фондову біржу і на міжнародних ринках капіталу[15, с.149].
З підприємств, які очікують приватизації, можна назвати такі, як нафтовий гігант Репсойл, банківська група аргентарії, телекомунікаційна група Телефоніка де Еспанії, компанія Табакалера, на 52 відсотка що знаходиться в державній власності, компанія з постачання електроенергією Емпреса Насьональ де Електрісідад, авіалінія Іберія та інші.
Стратегія уряду полягає в тому, щоб приватизувати великі державні активи через випуск акцій, а більш дрібні підприємства, що потребують реструктуризації та спеціальної технології, методом прямих приватних продажів.
У ході приватизації в Новій Зеландії вже приватизовано більше 30 державних підприємств. Починаючи з 1988 року загальна сума доходів від приватизації склала 9 млрд. доларів. Основним методом передачі права власності були прямі точкові продажу, тоді як пропозиція акцій у широкий продаж використовувалося досить рідко. Широке володіння акціями не було основною метою програми приватизації, що є частиною програми корінної перебудови новозеландської економіки за останні 15 років [20. с.23].
Завдяки заходам, вжитим урядом Нової Зеландії, надходження від приватизації склали майже 14% від річного ВВП. Влада країни звертають особливу увагу на регулювання діяльності монополій в постприватизаційний період.