Суспільна географія та економіко-географічні дослідження в Росії
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Географічний факультет
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
на тему
«Суспільна географія та економіко-географічні дослідження в Росії»
з дисципліни «Історія та методологія суспільної географії»
Луцьк-2012
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Розвиток економічної та соціальної географії від давніх часів до кінця ХVІІІ ст. ………………………………………....5
- Давній період розвитку географії………………………………………...5
- ХVІІІ ст. – зародження економічної і соціальної географії в Росії…….6
- Діяльність В.Н. Татіщева……………………………………………6
- М.В. Ломоносов – основоположник терміну «економічна географія»»…………………………………………………
………………7 - Статистичні описи як вид соціально-економічних досліджень……….9
- Суспільно- та економіко-географічні дослідження кінця ХVІІІ ст……9
РОЗДІЛ 2. РОСІЙСЬКА ЕКОНОМІЧНА
І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ ХІХ
СТ……………………………..………………………………………
2.1. Дослідження К.І. Арсеньєва……………………………………………..10
2.2. Внесок П.П. Семенова-Тян-Шанського та А.І. Воєйкова в розвиток суспільно-географічних ідей……………………………………………………11
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІКО- ТА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ
ІДЕЇ ХХ-ХХІ ст. СТ. В РОСІЇ…………………………………………………………………
3.1. Дослідження в першій половині ХХ ст. ……………………………......12
3.2. Діяльність економ-географів в повоєнні роки………………………….14
3.2.1. М.М. Баранський
– світило радянської економічної і соціальної
географії………………………………………………………
3.2.2. Ідеї М.М. Колосовського і І.О. Вітвера…………………………….16
3.3. Друга половина ХХ ст……………………………………………………18
3.3.1. Ю.Г. Саушкін і І.М. Майєргойз – учні М.М. Баранського………..18
3.3.2. Радянська районна школа соціально-економічної географії……...17
3.4. Сучасні
дослідження в галузі
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….22
ДОДАТКИ……………………………………………………………
ВСТУП
Географія - одна з найдавніших наук, вона стара як саме людство. І на всьому протязі цього часу її становлення і розвиток відображало процеси заселення, сільськогосподарського та промислового освоєння Землі, формування географічного поділу праці та спеціалізації районів і країн, змін в соціальному ладі суспільства і науково-технічному прогресі.
Соціально-економічна географія являє собою комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності суспільного виробництва і розселення людей, іншими словами - територіальну організацію (життя) суспільства, особливості її прояву в окремих країнах, районах і місцевостях.
Історія суспільних досліджень та економічної географії в Росії починається з першої половини XVIII ст., коли у 1727 р. російський географ І.К. Кирилов виконав економіко-географічний опис Росії («Квітучий стан Всеросійської держави») і в 1734 р. склав перший атлас.
Незважаючи на те, що термін "економічна географія" був введений у науку М.В. Ломоносовим ще в середині XVIII ст., його реальне введення в найменування одного з географічних напрямів досліджень відбулося наприкінці XIX ст., хоча по суті дослідження територіальних соціально-економічних проблем та роботи економіко-географічного спрямування з'явилися в Росії ще у XVIII ст.
Об’єкт дослідження: розвиток соціально-економічної географії в Росії.
Предмет дослідження: суспільно- та економіко-географічні дослідження російських вчених.
Згідно з предметом дослідження було визначено такі завдання:
- прослідкувати тенденції розвитку економічної та соціальної географії від давніх часів до ХVІІІ ст.;
- розкрити зміст соціально-економічних досліджень в ХІХ ст.;
- проаналізувати діяльність економ-географів в ХХ –ХХІ ст.
Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: порівняльно-географічний, опрацювання наукової, довідкової літератури, енциклопедій; описовий; порівняльний; моделювання, історичний, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація.
РОЗДІЛ 1. Розвиток економічної та соціальної географії від давніх часів до кінця ХVІІІ ст.
- Давній період розвитку геогра
фії
На зорі свого існування географія перебувала в надрах філософії, а потім виділилася в самостійну сферу знань, залишаючись єдиною, нерозчленованою наукою, тобто економічної, і тим більше соціально-економічної географії як такої, ще не було, хоча окремі її елементи присутні в галузях землезнавства та країнознавства. М.М. Баранський назвав цей період розвитку економічної географії «утробним».
У цьому сенсі найбільш показова епоха античності, що дала світу учених широкого профілю, які, поряд з іншими науками, займалися і географією.
В епоху Середніх віків ніяких принципових змін у розвитку географії не відбулося. Наприклад, в період раннього Середньовіччя, до якого в першу чергу відносяться слова Ф. Енгельса про «темної ночі Середньовіччя», настав повний занепад географічних знань, а досягнення античності були забуті. До того ж землезнавство виявилося цілком у владі біблійних догм. Арабська і китайська географія тоді набагато випереджали європейську.
Ситуація покращилася лише з переходом до розвинутого Середньовіччя, коли почалося розширення торговельних зв'язків та поїздки в далекі країни стали досить звичайним явищем У зв'язку з цим з'явилася і література про подорожі з докладними відомостями з фізичної географії та етнографії і настільки ж «утробної» економічної географії.
В епоху раннього Нового часу, яка в Європі збіглася з розквітом Відродження і Великими географічними відкриттями, географія набула нового розвитку. З Відродженням було пов'язане і відродження античної географії, повернення в науковий обіг праць великих учених стародавніх часів. А Великі географічні відкриття викликали до життя потік літератури про подорожі, у якій, як зазначав М.М. Баранський, можна було зустріти і економіко-географічні відомості.
- ХVІІІ ст. – зародження економічної і соціальної географії в Росії
У ХVІІ ст. настала епоха Нового часу, пов'язана з перемогою капіталістичного способу виробництва, промисловими переворотами і прискоренням розвитку продуктивних сил, з соціальними революціями, з початком колоніальних захоплень. Ця епоха висунула абсолютно інші вимоги до географії, втіливши в життя багато в чому абсолютно нову географію. Не буде помилковим твердження, що найбільший вплив на її розвиток надали три географічні школи - російська, німецька та французька, які певною мірою доповнювали один одного, у тому числі і в становленні економічної географії.
Перед Росією в XVIII в. стояли абсолютно інші завдання, пов'язані з вивченням, освоєнням і заселенням території держави, площа якої стрімко зростала. На вирішення цих завдань було багато в чому спрямована діяльність таких видатних учених, як І.К. Кирилова, В.М. Татіщева та М.В. Ломоносова. Вони були і практиками, і теоретиками.
І. К. Кирилов першим склав економіко-географічний опис Росії, назвавши його «Квітучий стан Всеросійської держави» (1727) та перший атлас (1734).
- Діяльність В.М. Татіщева
В.М. Татіщев в якості практика відомий як начальник уральських заводів і засновник Єкатеринбурга, як організатор багатьох важливих експедицій і укладач обширної програми польових досліджень. Як учений, історик і географ, він, можна сказати, брав участь у закладанні фундаменту цих наук у Росії. Географію Татіщев розглядав як комплексну науку, що вивчає природу, населення і господарство в їх взаємної обумовленості і у відмінностях від місця до місця. Важливо підкреслити, що в її складі він виділяв і політичну (а по суті - економічну) географію, яка займається вивченням міст, пристаней, великих і малих селищ, урядів, а також заняттями та побутом людей і всім тим, чим вони «вправляються».
В.М. Татіщев - фактично перший в Росії географ. «Історія Російська» - праця, що включає уявлення Вареніуса про географію, де була глава «Про географію взагалі і про російську». В ній він ділин географію на: 1) За масштабом дослідження - універсальна (генеральна, опис суші і води всієї планети і її частин), спеціальна (опис різних країн) і топографія (опис частини країн аж до окремих міст та їхні передмістями); 2) За « якостям »- математична (вимір Землі), фізична (увага на головні природні недоліки і достоїнства) і політична (вивчення занять населення, його трудових навичок, звичаїв і доходів у часі; 3) За змінам часу - стародавня, середня, сучасна.
В.М. Татіщев склав першу географічну енциклопедію - «Лексикон Російської імперії». Висунув програму анкетного обстеження країни. Анкета містила 198 питань. Включала питання по територіальному поділу праці, спеціалізації місцевостей. Була розіслана тільки по Сибіру. За їїрезультатами було здійснене перше економіко-географічне дослідження, яке було викладене в праці «Загальний географічний опис всього Сибіру» (спроби районування, в тому числі економічного).
1.2.2. М.В. Ломоносов – основоположник терміну «економічна географія»»
М.В. Ломоносов, перший російський вчений зі світовим ім'ям, відрізнявся особливою широтою своїх наукових інтересів. Для географії він особливо багато зробив на посаді керівника Географічного департаменту Академії наук. У науково-практичному плані займався організацією експедицій по вивченню продуктивних сил країни, складанням карт і атласу Росії. У теоретичному плані його цікавили питання населення, господарства, взаємозв'язку природних і економічних явищ. Можна припустити, що під впливом роботи над анкетою для складання атласу, що включав і «економічні ландкарти», у Ломоносова сформувалася концепція нової наукової дисципліни, що охоплювала вивчення природних, трудових ресурсів та господарства Росії. У 1761 р. він вперше у світовій науці застосував термін «економічна географія». Таким чином можна сказати, М.В. Ломоносов визначив свій час, оскільки в широкий науковий ужиток це словосполучення стало входити вже в кінці XIX ст.
М.В. Ломоносов довів, що географії треба вивчати Землю в процесі її історичного розвитку (порівнювати минуле і сьогодення). Ставив завдання видання комплексного географічного атласу Росії; економічна географія для М.В. Ломоносова нерозривно пов'язана з економічною картографією. Створив анкету з 30 питань по економічній географії (на виявлення специфіки місцевостей, у зв'язку з роботою над атласом Росії в 1759 р.). Збирався зайнятися економічною ландкартою, а саме створити «Атлас російських продуктів» - передбачалося зробити 1200 карт. Для цього він складав лексикон російських продуктів (місцевість виробництва, обсяг виробництва, скільки споживається на місці, як вивозиться, ціна). Крім того, Ломоносовим були організовані польові дослідження в Сибір, на Камчатку. Його основні праці: «Про шари земні» (природно-історичний напрямок), «Про розмноження і збереження російського народу» (демографічна і соціологічна праця), «Економічний лексикон» (перерахування всіх видів російських товарів за алфавітом).
Учнями М.В. Ломоносова були С.П. Крашенінников, який склав докладний «Опис землі Камчатки» (1756 р.), де було досліджено господарство корінного населення і дана оцінка природних ресурсів краю, і П.І. Ричков, який проаналізував економічний і історичний стан Поволзького регіону, особливо Оренбурзької губернії, а також Уралу і Прикаспію.
- Статистичні описи як вид соціально-економічних досліджень
Довго економічна географія розвивалася під рубрикою статистики. Економіко-географічні характеристики присутні в регіональних географічних описах, в яких, поряд з природними об'єктами, давалися відомості про населення і господарської діяльності. З використанням цього принципу географічних характеристик були підготовлені статистичні нариси про губерніях. У числі вчених цього напрямку треба згадати Карла Федоровича Германа (1766-1838), організатора офіційної статистики в Росії, автора статистичних описів Саратовської, Таврійської (1806) і Ярославської (1808) губерній, «Статистичного дослідження щодо Російської імперії» (1819), в якому представлені докладні дані про населення в різних кліматах. За властивостями землі і клімату Герман виділив вісім груп губерній.
У 1810 р. опубліковано «Статистичний огляд Сибіру» М.Н. Бакаревіча, в 1812 р. - «Статистичний опис Московської губернії» С.Чернова, в 1813 р-«Опис Архангельській губернії» К. Молчанова.
Вінцем «крайової географії» середини XIX ст. Л.С. Абрамов (1972) назвав тритомний «Статистичний опис Київської губернії» Д.П. Журавського, опублікований в 1852 р. Інші роботи цього періоду - «Досвід статистичного опису Новоросійського краю» у двох частинах (1850, 1853) А.А. Скальковського, «Статистичний огляд Сибіру» в трьох томах (1854) Ю.А. Гагемейстера. Також були опубліковані «Нові нариси Закавказзя» (1848), «Сільськогосподарська статистика Смоленської губернії» (1855) Я. Соловйова.
1.4. Суспільно-
та економіко-географічні
У 60 - 80-х рр.. XVIII в. були проведені географічні експедиції по європейській частині Росії, Уралу і Сибіру (І. І. Лепіхін, П.С. Паллас, В.Ф. Зуєв та ін.) У результаті чого з'явилась чотиритомна праця І.І. Лепіхіна «Денні записки подорожі по різних провінціях Російської держави». У ньому вперше були описані прояви нафтоносності в Поволжі і висловлювалося припущення про наявність корисних копалин на півночі Росії.
В кінці ХVІІІ ст. Росії починають формуватися економічні райони. У 1776 р. Чеботарьов випускає у світ перший підручник з географії Росії «Географічний методичний опис Російської імперії», де він робить першу спробу районування європейської частини Росії.
РОЗДІЛ 2. РОСІЙСЬКА ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ ХІХ СТ.
У XIX в. було організовано 40 навколосвітніх плавань знаменитими російськими мореплавцями І.Ф. Крузенштерном, В.М. Головіним, М.П. Лазарєвим, Ф.П. Літке і ін. Вони дали великий матеріал для економіко-географічних досліджень. Експедиція Г.І. Невельського дозволила вивчити величезні простори Далекого Сходу. Російські мандрівники П.П. Семенов-Тян-Шанський, М.М. Пржевальський, В.А. Обручов, І.В. Мушкетов досліджували територію Середньої і Центральної Азії.
Великий внесок у розвиток економічної географії внесли грунтознавець В.В. Докучаєв, А.І. Воїнов і кліматолог Н.А. Сєверцов.
У період 1899-1914 рр.. вийшло 19-томне видання «Росія. Повний географічний опис нашої Вітчизни ».
2.1. Вплив досліджень К.І. Арсеньєва на розвиток економіко-географічної науки
У першій половині XIX ст. найбільший вплив на зародження економічної географії здійснили роботи К.І. Арсеньєва. Приїхавши в Санкт-Петербург з глухого заволжського села, він всього добився своєю працею і талантом, ставши академіком і (незважаючи на вільнодумство й знайомство з декабристами) викладачем історії і статистики у спадкоємця престолу, майбутнього Олександра II. К.І. Арсеньєв дуже багато займався статистикою, про що свідчать і головні його роботи - «Нариси статистики Російської держави» і «Статистичні нариси Росії». Але це не мало нічого спільного з камеральною статистикою, яка прийшла з Німеччини і поширилася в Росії і яку Арсеньєв різко заперечував. Статистика Арсеньєва була набагато ближче до економічної географії, що, за словами Ю.Г. Саушкіна, дозволило йому «здійснити програму Ломоносова», охопивши Росію «єдиним поглядом». Дуже важливо, що обидві згадані роботи вченого фактично були присвячені районування Росії з підрозділом її на десять «просторів» (Додаток А). На думку М.М. Баранського, це означало перехід «з позицій галузево-статистичних на позиції районної географії».
2.2.
Внесок П.П. Семенова-Тян-
У другій половині XIX ст. найбільший внесок у розвиток економічної географії внесли три географічні школи - російська, німецька та французька. Але кожна з них йшла своїм шляхом.
З російських географів, в першу чергу, варто відмітити П.П. Семенова - Тян-Шанського та А.І. Воєйкова. Ні той, ні інший не були економіко-географами у прямому розумінні цього слова, але багато що зробили для розвитку цього напрямку.
П.П. Семенов - Тян-Шанський починав свій шлях у науці як натураліст, який прославився експедицією в Тян-Шань. Але потім його інтереси стали значно різнобічнішими. Багато в чому це було пов'язано з тим, що протягом 41 року (1873-1914) він керував Російським географічним товариством і в значній мірі визначав програму його знаменитих експедицій, а також з керівництвом Центральним статистичним комітетом Росії. П.П. Семенов - Тян-Шанський був і видатним політичним діячем - членом Державної ради.
Для економічної географії особливе значення мали роботи Семенова - Тян-Шанського з економічного районування Росії (Додаток Б), по дослідженню її населення і сільського господарства, а також його країнознавчі нариси по рідній країні.
А.І. Воєйкова можна назвати і кліматологом, і мандрівником-країнознавцем. З економічною географією його пов'язують дослідження, що торкаються проблем взаємодії суспільства і природи, а також розселення населення.
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІКО- ТА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ІДЕЇ ХХ СТ. В РОСІЇ
3.1. Дослідження в першій половині ХХ ст.
Після Першої світової війни, революції 1917 р. в Росії і розколу світу на дві системи в історії людства почалася епоха Новітнього часу. З нею пов'язаний новий етап розвитку всієї географічної науки, включаючи і економічну географію.
У Радянському Союзі розвиток економічної географії йшов в значній мірі іншими шляхами.
На першому етапі, в 20-х рр.. ХХ ст. найбільш помітними фігурами в цій галузі науки були В.П. Семенов - Тян-Шанський і В.Е. Ден. Син великого російського географа В.П. Семенов - Тян-Шанський багато зробив для вітчизняної географії ще в царські часи. Досить згадати, що він був редактором такої праці як «Росія. Повний географічний опис нашої батьківщини» (до 1914 р. вийшло 11 томів з намічених 22-х). А в другій половині свого життя він багато займався проблемами географії населення країни і статистикою. Помер В.П. Семенов - Тян-Шанський взимку 1942 р. в блокадному Ленінграді, категорично відмовившись покинути рідне місто.
В.Е. Ден теж був ленінградцем і створив свою школу. Але якщо В.П. Семенова-Тян-Шанського нерідко дорікали за схильність до антропогеографії, то В.Е. Дена різко критикували за те, що він багато в чому орієнтувався на віджилі камеральну статистику і комерційну географію, і взагалі вважав економічну географію галуззю політичної економіки. Тому його школу зазвичай називають галузево-статистичною.
Але головна особливість
становлення економічної
Цими роботами керували Г.М. Кржижановський, І.Г. Александров, Л.Л. Нікітін, М.М. Баранський, М.М. Колосовський, Г.Н. Черданцев, П.М. Алампієв, В.В. Кистанов, А.Н. Лавріщев, серед яких особливо виділялася колоритна постать М.М. Баранського.
Широку популярність здобули наукові та практичні дослідження великих наукових установ - Ради по вивченню продуктивних сил (РВПС), АН СРСР, Інституту економіки та організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР, Центрального економічного науково-дослідного інституту (ЦЕНДІ) Держплану УРСР і ін, а також ряду вузів (МДУ, ЛДУ, ХТРЕІУ та ін.). Інститут географії АН СРСР, Інститут географії Сибіру і Далекого Сходу, Інститут економіки та організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР, економіко-географічні підрозділи у філіях АН СРСР, інститути, відділи та сектори географії республіканських академій наук.
Питання розміщення продуктивних сил розробляються Радою по вивченню продуктивних сил при Держплані СРСР, у ряді економічних інститутів, а також у місцевих наукових установах (наприклад, в економічних інститутах Держпланів союзних республік).
3.2. Діяльність економ-географів в повоєнні роки
3.2.1. М.М. Баранський – світило
радянської економічної і
Микола Миколайович Баранський (1881-1963) народився в Томську сім'ї вчителя. Ще в студентські роки прилучився до революційного руху і став займатися підпільною діяльністю; в Сибіру він був відомий як «Микола Великий». Після революції 1917 р. він залишався на партійній роботі, але потім став викладати економічну географію і в 1926 р., витримавши вперту боротьбу з представниками галузево-статистичного напрямку, випустив свій перший підручник «Економічна географія Радянського Союзу. Огляд по областях Держплану», що поклав початок новому, районному напрямку в економічній географії. Долаючи нападки з боку «ліваків», які звинувачували його в тому числі і в «буржуазних поглядах» (Баранський був ініціатором перекладу на російську мову книг німецьких учених А. Вебера і А. Геттнера) він фактично «географізував» радянську економічну географію, а в 1929 р. створив першу кафедру економічної географії на географічному відділенні (потім факультеті) Московського університету, якою керував багато років.
У 1935 р. вийшов у світ знаменитий шкільний підручник М.М. Баранського з економічної географії СРСР, з'явилися й інші роботи. А вже після Великої Вітчизняної війни вийшли в світ не менш знаменита «Методика викладання економічної географії», книги з економічної картографії, країнознавства, навчальної та теоретичної географії та багато інших.
Ю.Г. Саушкін, один з найближчих учнів М.М. Баранського, у своїх роботах про нього спробував оцінити загальний внесок свого наставника в радянську (й світову) економічну географію. За Саушкіним цей внесок в самому короткому викладі полягає:
- у глибокому аналізі взаємодії природи і суспільства, у виявленні тих наслідків, до яких призводить як недооцінка, так і переоцінка ролі природного середовища;
- а теоретичній розробці поняття про географічний поділ праці, яке Баранський назвав основним поняттям економічної географії;
- у створенні добре обгрунтованої теорії економіко-географічного положення;
- у створенні такої нової галузі радянської економічної географії як географія міст, яку він образно називав «командним складом країни»;
- в розробці методологічних основ країнознавства, яке повинно грунтуватися на досягненнях і фізичної, і економічної географії, при цьому не підміняючи ні ту, ні іншу;
- у створенні радянської економічної картографії як спеціальної наукової дисципліни, «прикордонної» між економічною географією і картографією.
«Життя і шлях М.М. Баранського в науці, - укладає Саушкін, - це ціла епоха. Ніхто інший не охоплював так широко і глибоко усіх сторін розвитку географічної науки, ніхто не бачив так чітко і ясно шляхів її подальшого розвитку. »
М.М. Баранський мав феноменальну працездатністю, високо цінував дружбу і колектив однодумців. І це допомогло йому створити власну наукову школу економічної географії, яка одержала найменування школи Баранського. Серед його найближчих соратників по цій школі зазвичай називають М.М. Колосовського і І.А. Вітвера, які працювали з ним на географічному факультеті МДУ.
3.2.2. Ідеї М.М. Колосовського і І.О. Вітвера
М.М. Колосовський пройшов велику практичну школу, беручи участь у реалізації плану ГОЕЛРО і першої п'ятирічки. На цій основі він створив струнку теорію економічного районування, що отримала велике теоретичне і практичне значення. У 1947 р. він в основних рисах сформулював вчення про територіально-виробничі комплекси (ТВК) - одному з найбільш затребуваних в радянській економічній географії. Їм же була розроблена теж добре відома концепція енерговиробничих циклів (ЕВЦ).
На відміну від Баранського і Колосовського, І.О.Вітвер по своєму науковому профілю був «забуріжніком». Але тим не менше їх дуже багато об'єднувало - інтерес до теорії географії, країнознавства, історичних підходів, економічної картографії та ін У 1934 р. І.А. Вітвер був призначений завідувачем кафедри економічної та політичної географії капіталістичних країн МГУ - першої такої кафедри в країні.
У 1935 р. був виданий
шкільний підручник І.А. Вітвера
з економічної географії
3.3. Друга половина ХХ ст.
3.3.1. Ю.Г. Саушкін і І.М. Майєргойз – учні М.М. Баранського
З інших учнів і сподвижників М.М. Баранського, М.М. Колосовського і І.А. Вітвера варто згадати Ю.Г. Саушкіна і І.М. Майєргойза - яскравих представників другого покоління тієї радянської районної економіко-географічної школи.
Ю.Г. Саушкін став найбільшим
і найавторитетнішим
У багатоплановій науковій діяльності І.М. Майєргойз теж прийнято виділяти кілька головних напрямів - вивчення економіко-географічного положення (ЕГП), країнознавство, географію міст, географію промисловості, теорію і методологію економічної географії.