Суспільне відтворення, його типи та показники
Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів
Курсова робота
на тему:
«Суспільне відтворення, його типи та показники»
Студентки І курсу,
3 групи, спеціальності 6508/1
факультету КЕФ
Єрастової О. В.
Науковий керівник
доц. Саприкіна Н.В
Київ – 2012
План
Вступ………………………………………………………………3
- Суспільне відтворення………………………………………..4
- Види суспільного відтворення ………………………....5
- Типи суспільного відтворення……………………….....9
- Показники суспільного вітворення…………………………15
- Особливості відтворення в аграрній сфері економіки…….24
Висновок…………………………………………………………
Вступ
Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постій-но відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Отже, метою даної курсової роботи є аналіз літературних джерел щодо суспільного відтворення, його визначення та складових.
Предметом роботи є суспільне відтворення як процес виробництва, взятий на національному рівні не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні.
Об’єктом курсової роботи є типи суспільного відтворення, його стадії та концепції.
1. Суспільне відтворення
Процес суспільного відтворення – це постійне і безперервне відновлення результату суспільного виробництва – продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці.
Суспільне економічне відтворення ґрунтується на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:
- виробництва, розподілу, обміну, споживання;
- домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;
- продуктивних сил, їх складових частин та економічних відносин;
- суспільного виробництва й суспільного споживання [5,с.400]
Економічне відтворення
-відтворення матеріальних благ;
- відтворення робочої сили;
- відтворення виробничих
Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.[11, c.422]
Як відомо, створення матеріальних благ є безпосередньо функцією робочої сили, витрати якої слід кожного разу відшкодовувати. Цей процес полягає в тому, що з усієї сукупності вироблених матеріальних благ слід виділити ту їх частку, яка буде еквівалентною за вартістю витраченій робочій силі і призначена виключно для її відновлення. За своєю натуральною формою ця сукупність матеріальних благ і послуг являє собою ті блага, які слугують відновленню фізичної та духовної енергії, витраченої всіма робітниками.[11, c.423]
Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили. Але ця постійність відновлення статусу суб'єктів суспільного виробництва має місце тільки стосовно сукупного феномену (сукупний власник, сукупна робоча сила) і не стосується кожного окремого індивіда. Серед них відбувається процес переходу зі стану, наприклад, власника, у стан найманого працівника і навпаки. Але ці одиничні й випадкові за своїм характером переходи не змінюють загальної ситуації, яка реалізується в тому, що з кожного процесу такого відтворення сукупний власник виходить власником, а той, хто входив у цей процес як найманий працівник, виходить з нього в тій самій якості.[11,c.423]
- Види економічного відтворення
Розрізняють два види відтворення: просте і розширене.
Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання, Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об’єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
Розширене
відтворення суспільного
Економічне
зростання і розширене
Економічне
зростання виявляється в
Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.
Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворення основних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.
Ці коливання називаються кон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
1.2 Типи економічного відтворення.
Існують два типи розширеного відтворення : екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці.
Інтенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів ресурсів.
Форми інтенсивного відтворення.
Існують основні чотири форми інтенсивного відтворення, які відрізняються різними принципами поєднання виробничих ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна і всебічна.
Фондомістка форма передбачає підвищення продуктивності праці за рахунок підвищення затрат виробничих фондів на одиницю продукції. У цьому випадку виробничі фонди зростають швидше за фонди оплати праці і прибуток.
Фондозберігаюча форма - підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції.
Нейтральна форма - підвищення продуктивності праці є наслідком додаткових витрат, але породжена ним економія засобів виробництва компенсує додаткові затрати.
Всебічна форма інтенсивного процесу відтворення: зростання продуктивності праці є наслідком підвищення ефективності використання всіх факторів виробництва (засобів і предметів праці, робочої с, вдосконалення організації виробництва тощо).
Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП). ССП — це виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, що створені протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим — споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві.
Донедавна
(у СРСР) показник ССП статистично
розрахову-
вався як результат матеріального виробництва,
а сфера послуг (транспорту, зв’язку, торгівлі)
враховувалась лише частково: до уваги
брався їх безпосередньо продуктивно-створювальний
результат (виробничий транспорт, упаковка
та розфасовка товарів тощо).
Економісти,
які займалися теорією
А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання.
На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс розробив власну теорію. Згідно з нею, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи:
- Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.
- Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.
Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:
- Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.
- Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.
Подібно до всякого окремого товару, вартість усього річного продукту розпадається на с – постійний капітал, v – змінний капітал, m – додаткову вартість. Поклавши цей поділ в основу відтворення, при відношенні m/v=100%, увесь річний товарний продукт становитиме:
(І) 4000 c + v + 1000 v + 1000 т = 6000 у засобах виробництва;
(II) 2000 с + 500 v + 500 т = 3000 у предметах споживання.
Отже, вся річна вартість продукту становитиме 9000 одиниць (у марках, франках або фунтах стерлінгів). Умовою простого відтворення є II (с + v + т) = II (v + т) + І (v + т) або ІІс = І (v + т). Умовою розширеного відтворення є І (v + т) > ІІс. Ця умова надто ускладнює процес реалізації створеного річного продукту, хоч і є необхідною для забезпечення економічного зростання.
Розглянувши докладно заміщення основних
елементів капіталу при простому
і розширеному відтворенні на
основі абсолютизації трудової вартості,
К. Маркс відзначив труднощі в
реалізації створеного продукту в конкретних
капіталістично-ринкових умовах. Висновки
з цього аналізу
Такого ж підходу до аналізу
суспільного відтворення
Нині в економічній теорії та практиці господарювання відповідно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі — для відтворення людського фактора виробництва.
Проблема співвідношення першого і другого підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (засоби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).
Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей групи «А», які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також ефективного функціонування багатьох добре оснащених підприємств підгалузей харчової та легкої промисловості.
Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага — духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги — освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.
Крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, у західній літературі існує також поділ виробництва на первинне, вторинне і третинне відповідно до характеру виробничих функцій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво і т. п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробництво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.
Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи). У розвинутих країнах сфера виробничих послуг постійно зростає і є високоефективною галуззю суспільної діяльності.
Вартісна структура суспільного продукту — це важлива проблема аналізу суспільного відтворення, і зокрема суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. Перше досить повне уявлення щодо даної економічної категорії наводить К. Маркс у другому томі «Капіталу». Він показав, що структура вартості суспільного продукту, як й окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новоствореної вартості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).
Вартісну структуру суспільного продукту розглядав також Дж. Кейнс. Але й тут, як і при аналізі натурально-речового складу суспільного продукту, Кейнс виходив не лише з процесу виробництва, а й із процесу обігу, де вартісна структура цього продукту мала більш повний вигляд.[6,c.202-204]
Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту – систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Нині майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.
2. Показники суспільного
Баланс народного господарства – це система взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту й чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.
Для БНГ
характерне розмежування двох сфер –
матеріального виробництва й
так званої невиробничої сфери. Матеріальне
виробництво поділяється на виробництво
засобів виробництва (1 підрозділ) і
виробництво предметів
Отже, БНГ
обчислює тільки матеріальне виробництво
в економіці, при цьому розмежовується
виробництво засобів
За СНР виробнича діяльність – це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає. Проте з часом метод БНГ може бути вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР.[5,c.402-403]
Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, який ведеться на основі певного набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.
В основу
СНР покладено концепцію
1 – продуктивною
є будь-яка праця, що
2 – грошові
витрати й доходи в
3 – виробництво,
розподіл, обмін продуктів розглядаються
як взаємопов’язані сторони
4 – усі показники обчислюються лише в грошовій формі.
За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва.
Згідно з методикою розрахунків створеної національної продукції, що застосовується в розвинутих країнах світу, основним показником вважається валовий національний продукт (ВНП). Він
охоплює результати економічної діяльності всіх господарських
одиниць: домогосподарств, підприємств, організацій і закладів
(приватних і державних), іноземців як сфери матеріального, так і
нематерільного виробництва. Тому визначають ВНП як сумарну
ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених в
країні за рік.
Стосовно наших реалій, можна сказати, що створений ВНП ви-
значається як сума валової добавленої вартості всіх галузей
народного господарства. Водночас ВНП не включає вартість
витрачених: сировини, матеріалів, палива, енергії та інших мате-
ріальних ресурсів, а також наданих господарським одиницям послуг,
які виступають лише проміжним продуктом. Отже, якщо валовий
суспільний продукт показує всю сукупність створених за рік
матеріальних благ, то ВНП можна вважати сукупним кінцевим суспільним продуктом матеріального та нематеріального (духовного) виробництва.
У світовій практиці застосовується два методи розрахунку ВНП: по витратах на створену в країні продукцію (виробничий) та по доходах, отриманих в результаті виробництва продукції.
Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт.
Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх
господарств на різноманітні товари та послуги (на хліб, цукор, одяг,
побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).
Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари, до
яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі,
матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.
Державні витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на вироб-
ництво товарів та послуг (електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки
і т.д.). Трансфертні платежі (виплата безробітним, інвалідам, пенсії
і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП
тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не
надають послуг.
Чистий експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпорту.
Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що
виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших
країн на виробництво товарів у даній країні або ж продукцію, що
реалізується в даній країні, але вироблену іншими країнами.
Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США,
то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат
США, а витрати на доставку та реалізацію - до витрат України. В той
же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її
межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій
вони реалізуються.
Отже, ВНП по витратах - це сума всіх чотирьох видів витрат країни:
ВНП = С + І + Д + Е
Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів
господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а
також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіталу).
Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарплату,