Суспільно-географічне дослідження населення міста Києва

Міністерство освіти і науки України

Національний  педагогічний університет імені  М. П. Драгоманова

Інститут  природничо-географічної освіти та екології

Кафедра економічної і соціальної географії 
 
 
 

Суспільно-географічне дослідження населення міста Києва 
 
 
 

                                                    Курсова робота

                                                    студентки 27-ГІ групи

                                                    Ковальчук Катерини

                                                    Юріївни 

                                                    Науковий керівник – 

                                                    Щабельська Валентина

                                                    Георгіївна 
 
 
 
 

Київ-2010

ПЛАН

Вступ

1. Динаміка чисельності населення Києва.
2. Природний приріст та його роль у формуванні населення міста. Статево-вікова структура населення.
3. Міграції та їх вплив на демографічну ситуацію та структуру населення міста.
4. Етнічний склад населення Києва.
5. Роль Київської міської агломерації в системі розселення.
6. Економічно активне населення.

Висновки

Список  використаної літератури

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Тема  моєї курсової роботи “Суспільно-географічне  дослідження населення міста  Києва”. Я обрала цю тему, тому що вцілому для нашої країни демографічна проблема на даний момент є однією з найактуальніших. А демографічна ситуація в Києві тим більше, тому що це столиця нашої держави, а також найбільше місто України.

    Народонаселення (населення) – сукупність людей, які  живуть на всій Землі (людство) або в  межах конкретної території, континенту, країни.

    Народонаселення характеризують показники: чисельність населення та її динаміка, інтенсивність окремих демографічних процесів – народжуваність, смертність, природний приріст, шлюбність; розселення, урбанізація, міграція; віково-статевий склад і сімейний стан; рівень освіти; расовий, мовний, етнічний і релігійний склад. Показники, які відбивають соціально-економічну структуру народонаселення і економічно активне населення, його професійний і класовий склад, зайнятість.

    Мета  моєї курсової роботи полягає в дослідженні населення Києва. Відповідно до мети, було поставлено такі завдання: зібрати існуючі дані по питанню демографічної ситуації Києва, опрацювати їх, проаналізувати чисельність населення та його динаміку, дослідити характер відтворення населення, розглянути статево-віковий та етнічний склад населення міста, визначити роль Київської міської агломерації в системі розселення.

    Об’єктом  дослідження є населення Києва, а предметом — склад, струткруа та динаміка населення міста. 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Динаміка чисельності населення

    Населення є самовідтворювальною множиною людей, що перебуває постійно у динаміці. Зміни кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес.

    За  свої 15 віків Київ пройшов славний  шлях - від городища слов'янського племені полян до одного з найбільших міст України, Європи. За відсутності воєн із кожним десятиріччям чисельність населення міста зростала. У Києві особливо швидко збільшувалася його кількість за правління князів Олега (882-912 рр.), Ігоря (912-945), Ольги (945-957), Святослава (957-972) та сина Святослава - Володимира (980-1015 рр.). Це було зумовлено розквітом Київської держави. На чисельність населення міста впливали війни, епідемії. Найбільш спустошливими були епідемії на початку 15 ст. та в другій половині 18 ст. У 20 ст. великих втрат населення Києва зазнало під час революції, голодоморів, першої світової та Великої Вітчизняної воєн. На початок 11 ст. чисельність населення Києва становила близько 100 тис. жителів, за переписом 1897 р. - 248 тис, а через 100 років - 2,6 млн. [1]

    Перший  Всеукраїнський перепис населення  відбувся станом на 5 грудня  2001 року. Було отримано дані щодо розподілу  населення за статтю, віком, етнічним походженням, мовними ознаками, рівнем освіти, сімейним станом, розміром домогосподарств, їх житловими умовами та іншими показниками. Поточні розрахунки чисельності населення на 1 січня базуються на даних останнього перепису населення (Всеукраїнського перепису населення 2001 року), до яких щорічно додаються кількість народжених і прибулих і віднімаються кількість померлих і вибулих. [2]

    Київ  — найбільше місто в Україні  за кількістю жителів. Станом на 1 лютого 2010 року за офіційними даними чисельність наявного населення Києва становить 2 785,3 тисяч осіб. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом з незареєстрованими громадянами, у 3,144 млн осіб. [3]

    Офіційна  кількість населення за січень–грудень 2009р. збільшилась на 19600 осіб. І на 197 тисяч, або 7% порівняно з 1989 роком. Зміна чисельності населення відбувалася за рахунок позитивного сальдо міграцій, лише останніми роками до нього додався незначний природний приріст населення, завдяки перевищенню кількості народжених над померлими. [4]

    Аналізуючи  графіки динаміки чисельності населення (див. Додаток 1) ми бачимо, що у міжпереписний період 1979-1989 рр. спостерігалося збільшення кількості наявного населення з 2,1 млн до 2,6 млн осіб, тобто на 21,4%, а у 1990-2000 рр. цей процес зазнав значних негативних змін: до 1994р. їх кількість уповільнено зростала, а потім почала зменшуватися і досягла у 2001 р. 2,5млн осіб, що менше порівняно з 1989 р. на 0,3%. В наступні роки кількість наявного населення міста зростала. Все ж таки на відміну від України вцілому, де чисельність населення з кожним роком зменшується, кількість населення Києва поступово зростає.

    Для міста характерна висока щільність  населення. У 1989 році на 1кв. км території  кількість осіб становила 3 253 осіб. А у 2009 році – 3 457. Тобто за 10 років щільність населення підвищилась на 6%.

    Населення у Києві розміщено дуже нерівномірно (див. Додаток 2). Найбільшу щільність має Шевченківській район (8,6 тис. осіб на 1 кв. км), високу – центральні Печерський, Подільський та Солом’янський райони (5,4-8 тис.), середню – Святошенський та Дніпровський райони (3-5 тис. осіб). У Києві густозаселена центральна частина міста та відносно слабозаселена переферійна. Зокрема, Дарницький, Деснянський та Оболонський райони мають значно нижчу щільність населення (2-3 тис.осіб) через значні незабудовані території та лісопаркові зони, а найменшу щільність населення має Голосіївський район (1,4 тис. осіб). Така нерівномірність розміщення населення у межах Києва, що історично склалася, є нераціональною. В перспективі центр буде розвантажуватися від населення, яке зосереджуватиметься у переферійних зонах. [5] 

    Розподіл  населення Києва  за адміністративними  районами

2. Природний приріст та його роль у формуванні населення міста. Статево-вікова структура населення

    Природний приріст (скорочення) населення – різниця між кількістю народжених живими  і кількістю померлих.

    У Києві відбувається природне зменшення населення. Основна причина - зниження упродовж тривалого часу народжуваності. Це пояснюють низьким рівнем нашого добробуту та особливостями сучасної сім'ї. Для зростання ж чисельності населення потрібно, щоб у сім'ї було двоє або більше дітей. Проте кількість сімей з однією дитиною, а також кількість бездітних сімей збільшується. [1]

    Природний приріст населення м.Києва, який у 1993 році набув від’ємного значення (-1,7‰), поступово зростає; у 2006 р. він дорівнює –

-0,6‰. Показник народжуваності за останні роки має тенденцію до зростання і в 2006 році він дорівнює 10,3‰, що на 47% вище, ніж у 1999 році. [6]

      Народжуваність  у січні 2010р. становила – 10,4 на 1000 осіб. Рівень народжуваності характеризується значними відмінностями по окремих  районах: від 8,1‰ у Голосіївському до13,4‰ у Дарницькому.  [4]

    Показник  смертності населення в останні роки має тенденцію до стабілізації, в 2006 році він дорівнює 10,9‰. Але все ж таки залишається високим рівень смертності населення міста у працездатному віці. Протягом 2006 року померло 8699 осіб працездатного віку, що становить 28,9% від загальної кількості померлих. Серед них – 77,5% чоловіків (6746 осіб) та 22,5% жінок (1953 особи). Таким чином, в працездатному віці на 100 померлих жінок припадає 345 померлих чоловіків.

    Структура причин смертності населення м.Києва  в основному співпадає з даними в цілому по Україні. Перше місце займають хвороби системи кровообігу, які у 2005 році обумовили 62,0% усіх випадків смерті в місті; показник смертності дорівнював 706,8 на100 000 населення (по Україні – 1037,7). Друге місце в структурі причин смерті належить злоякісним новоутворенням. В 2005 році частка злоякісних новоутворень в загальній кількості померлих становила 15,7% (178,3 на 100 000 населення); в Україні показник смертності від злоякісних новоутворень в 2005 році дорівнював 193,2 на 100 000 населення.

    Нещасні випадки, травми та отруєння залишаються  на третьому місці в структурі  причин смертності населення м.Києва (8,5%). У 2005 році відмічається зниження показника  смертності від травм та отруєнь  на 11,1% в порівнянні з показником 1999 року і він становить 96,8 на 100 000 населення (по Україні – 148,5). Серед причин смерті від травм основне місце належить травмам, пов’язаним з транспортом (18,2%), показник смертності - 17,6 на 100 000 населення. За період з 1999 року смертність населення м.Києва від самогубств зменшилась на 51,4% (показник дорівнює 1,7 на 100 000 населення), що свідчить про покращення соціально-економічної ситуації в місті. [6]

    Дещо  зменшилась кількість померлих у  місті – з 30067 осіб за січень–грудень 2008р. до 28292 осіб за січень–грудень 2009р. Найбільше значення природного скорочення населення за звітний період у Шевченківському районі: 2306 осіб. Структура причин смерті населення у січні–грудні 2009р. порівняно із січнем–груднем 2008р. майже не змінилась: хвороби системи кровообігу складають 63,2% від загальної кількості померлих, 17,6% припадає на новоутворення, 5,6% – на зовнішні причини смерті.

      За  останніми даними у м. Києві у  січні 2010 року зареєстровано: народжень – 2475 (з них 15 мертвонароджених); померлих у віці до 1 року – 15 осіб, померлих у перинатальному періоді – 22. Основними причинами дитячої смертності залишаються окремі стани, що виникають в перинатальному періоді – 60,0% та вроджені аномалії – 40,0% від загальної кількості померлих дітей у віці до 1 року. [4]

    Статево-вікова структура населення є одним  з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення. [7]

    Співвідношення  чоловіків і жінок віддзеркалює статевий склад (структуру) населення. У Києві жінки кількісно переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. А пов'язано це з меншою пристосованістю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства. А ще відомо, що жіночий організм витриваліший, здатний витримувати більші стресові навантаження, ніж чоловічий.

    На  показник народжуваності суттєво впливає статево-вікова структура населення у репродуктивному віці. Станом 01.01.2006р. чисельність постійного жіночого населення міста складала 1422,9 тисячі (53,7% від усього населення), з них у віці 15-49 років – 786,0 тисяч жінок (55,2% від усіх жінок). В порівнянні з даними перепису населення 2001 року частка жінок плідного віку зменшилась на 1,1%. Негативно впливають на народжуваність зміни в співвідношенні між чоловіками та жінками. Високий рівень смертності чоловіків у середніх вікових групах (35-45 років) деформує це співвідношення. Серед постійного населення м.Києва на початок цього року перевищення чисельності жінок над чоловіками починається вже з 25 років та продовжується до 45-49 років (період репродуктивного віку жінок).

    Співвідношення  між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше. Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок.

    За  даними 2000 року кількість чоловіків  становить 1238 тисяч, а жінок – 1395. Тобто на 1000 жінок припадає 887 чоловіків.

    У віковій структурі населення  міста в останні роки спостерігаються  зміни, які притаманні усім європейським державам: скорочується питома вага дітей з 18,3% (1999р.) до 13,6% (2006р.), зростає питома вага осіб пенсійного віку (1999р. – 18,2%; 2006р. – 19,7%), що свідчить про поступове постаріння населення міста. На сьогодні в м.Києві спостерігається ситуація, коли на 100 дітей припадає 146 осіб пенсійного віку. [6]

    За  даними 2007р. середня тривалість життя у місті Києві становіть 38,4 роки – це менше порівняно з середньою тривалістю життя по Україні (39,3 роки). На нижчу тривалість життя впливає несприятлива екологічна ситуація у місті. 

    3. Міграції та їх вплив на чисельність та структуру населення міста

    Міграція  населення – це територіальні переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість, залежать від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні, екологічні, політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. Міграційний приріст (скорочення) населення або сальдо міграції – це різниця між кількістю прибулих на дану територію та кулькістю вибулих за її межі. [7]

    Дані  з міграції населення в органах  державної статистики розраховуються на базі талонів зняття з реєстрації місця проживання в Україні, а  також талонів реєстрації місця  проживання, які введені МВС України для забезпечення повноти інформації довідкових картотек обліку населення та розроблення статистики прибуття за всіма видами переміщень населення. Талони являють собою документи анкетної форми. Вони заповнюються у паспортних службах на всіх громадян, які прибули (вибули) з однієї місцевості в іншу на постійне або тимчасове проживання строком 6 місяців. [4]

    Київ - найбільше місто України. Чисельність  його в основному збільшилась  внаслідок міграційного приросту, а  саме переселення з інших областей України. Найбільше прибуло з Київської області та сусідніх Житомирської й Чернігівської областей.

      У всіх районах м.Києва за січень–грудень 2009р. зафіксовано міграційний приріст населення. Його значення було найбільшим у Солом′янському районі – 5008 осіб (13,5‰), Голосіївському – 2549 осіб та Шевченківському – 1928 осіб.

      Серед прибулих до столиці  91,7% становили мігранти з інших областей, 4,2% – з країн СНД, 4,1% – з інших країн. До інших областей вибуло 96,2% емігрантів, до країн СНД – 0,9%, до країн “далекого зарубіжжя” – 2,9%.

      За  січень 2010р. у столиці у міграційному обороті питома вага міжрегіонального міграційного потоку у січні 2010р. складала  
93,0%, тоді як на міждержавний потік припадало лише 7,0%.

      У всіх районах м.Києва крім Голосіївського, Печерського та Солом`янського за січень 2010р. зафіксовано міграційний приріст населення. Його рівень був найбільшим у Дарницькому та Дніпровському районах (0,5‰).

      Серед прибулих до столиці 89,6% становили мігранти з областей України, 10,4% – з інших  країн. До регіонів України вибуло  
96,9% емігрантів, до інших країн – 3,1%. [4] 

    4. Етнічний склад населення

    Етнічний  склад населення – результат довготривалого історичного процесу. Етнос (етнічна спільність) – стійкий соціальний вид угруповання людей, що виник історично і представлений плем'ям, народністю, нацією. Єдності етносу надають такі спільності, як мова, територія, господарювання, культура й побут, релігійна, расова, державна приналежність, історична доля. [7]

    За  національним складом населення  Києва, як і нашої держави, багатонаціональне. Кияни належать до різних націй і  народностей. Переважну більшість (78%) жителів міста становлять українці; великими етнічними групами є росіяни, євреї, білоруси, поляки та вірмени. А якщо полічити невеликі — то з’ясується, що в Києві проживають представники понад 130 етносів. Серед них — росіяни — 337,300 (13.1%), євреї — 17,900 (0.7%), білоруси — 16,500 (0.6%), поляки — 6,900 (0.3%), вірмени — 4,900 (0.2%), азербайджанці — 2,600 (0.1%), татари — 2,500 (0.1%), грузини — 2,400 (0.1%), молдавани — 1,900 (0.1%). [1]

    Корінних  киян серед жителів міста —  ледь понад половина (51%); третина — старожили, тобто мешкають у місті понад 20 років; решта 16% — новачки з різним стажем проживання в Києві. Переважна більшість (80%) киян, незалежно від стажу, є патріотами міста, пов’язуючи з ним свою долю. Не бачать у Києві власного майбутнього — лише 7%. Правда, якщо йдеться про дітей, то патріотизм дещо блідне: хотіли б, щоб їх діти жили в Києві — 74%, бачать своїх дітей в інших містах і країнах — 13%, або кожен восьмий киянин. [8]

    Серед киян побутують переважно дві  мови спілкування: українська та російська. Українською мовою спілкуються вдома 23% опитаних, російською — 52% та 24% спілкуються обома мовами в залежності від обставин. Приблизно один зі ста киян віддає перевагу іншій мові побутового спілкування.

    З давніх-давен українці були віруючими, поклонялися багатьом богам. З історії відомо, що в 988 р. князь Володимир похрестив киян у річці Почайні і з того часу в Києві найпоширенішою релігією є православне християнство. В Україні існує три гілки православ’я, а саме: Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Православна Церква Московського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква. До революції в Києві діяло більше 400 церков. За роки Радянської влади більшість їх було зруйновано, пограбовано або просто закрито. За часів незалежності кількість віруючих зростає, відновлюються та будуються нові церкви та храми. За релігійною ознакою, в 2006 році 64% мешканців Києва назвали себе віруючими. Основну масу віруючих жителів Києва становлять православні, які є парафіянами Київського (67% віруючих) або Московського (18%) Патріархату. Порівняно невелика частина віруючих або відноситься до яких-небудь інших конфесій (3%), або взагалі утрудняється ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12%). [1,3] 

    5. Роль Київської міської агломерації в системі розселення

    Міська  агломерація – це група найбільш територіально наближених населених  місць, які характеризуються функціональною цілісністю, відносно розвинутими міжселищними зв’язками інтегративного характеру.

    Київська  агломерація – це моноцентрична агломерація з центром у місті Київ. Простягається вздовж ріки Дніпро. Головні чинники створення і існування агломерації: столиця України, ріка Дніпро, перепуття головних транспортних шляхів. Центр розвиненого сільскогосподарского району. Бориспільський міжнародний аеропорт. [9]

    Навколо моноцентричних агломерацій великих  міст, особливо столичних, формуються структурні зони, виникнення яких зумовлено  об’єктивними процесами урбанізації та концентрації розселенського і господарського потенціалу. Зазвичай моноцентричні агломерації охоплюють шість розселенських зон, які мають специфічні функції і характеризують рівень розвитку та сформованості агломерації.

    Для таких зон характерна специфічна поясно-секторна структура, при якій території з високими показниками урбанізації і щільності населення, сучасним інженерно-технічним облаштування та інноваційними наукоємними технологіями витягуються вздовж основних радіально спрямованих транспортних магістралей. На решті території формуються переважно сільські типи поселень із деяким переважанням селищ міського типу при набюлиженні до головних транспортних шляхів.

    Значна  частка території Київської міської  агломерації сформувалась під впливом  центральних історичних районів  ядра міського розселення. За площею історичного ядра (Подільський, Шевченківський, Печерський райони) Київ наближається до показників Лондона, випереджаючи Москву. Однак, чисельність мешканців центральних районів в два рази менша, ніж у зазначених столицях. Кількість населення постійно зменшується, через скорочення народжуваності і значний відсоток осіб літнього віку, а також через міграцію в переферійні райони міста.

    Центральна  зона Києва сформувалась навколо  історичного ядра та включає центральний  та серединний пояси з площею 145,47кв.км та з населенням 835,2 тис. чол. (31% від всіх мешканців міста).

    Територіальні межі цієї зони займають значно більші площі, ніж у інших столичних  агломераціях (окрім Лондонської). Проте  кількість мешканців залишається  відносно низькою. Чисельність населення  зони також поступово зменшується переважно внаслідок інтенсивних міграцій, хоча вікова структура дещо вирівнюється: знижується кількість літніх осіб та підвищується частка населення середнього віку. (Див. Додаток 3).

    Зовнішня  зона Києва займає площу 245,53кв.км і обмежена територією, що адміністративно підпорядкована міській владі. В її межах проживає 1599,8 тис. чоловік, тобто 60% всього населення міста. Периферійна частина міста має найвищу ємність території і щільність населення, однак поступається за територією та кількістю мешканців іншим столицям. В третій зоні простежується найбільші темпи росту населення та найбільша частка молоді у віковій структурі.

    Перша приміська зона лісопаркового поясу  Києва із сельбищно-виробничими  утвореннями характеризується низьким рівнем господарського освоєння і щільності населення. Територія зони займає площу 405,91кв.км, на ній проживає близько 45,3 тис. осіб. Населення Києва тісно пов’язане з зоною рекреаційними і туристичними зв’язками, а також розвитком садово-дачної справи.

    Друга приміська зона з містами-супутниками  складає власне територію Київської  міської агломерації

    Чисельність населення та потенціал  поля розселення міст Київської міської агломерації

    Її  закальна площа становить 12,3тис. кв.км населення 3,3 млн чоловік. Ця зона характеризується яскраво вираженою радіально-кільцевою структурою, при якій сформувались перший (Бориспіль, Бровари, Вишгород, Васильків, Ірпінь, Буча, Вишневе) та другий (Бородянка, Баришівка, Макарів, Фастів, Обухів, Українка) пояси міст супутників. Потенціал розселення знижується від центральних до переферійних районів агломерації.

    Радіальна структура системи розселення підкреслюється локалізацією переважної більшості  міських поселень вздовж головних шляхів сполучення та утворення на їх основі майже безперервної урбанізованої території. В зв’язку з цим, в приміській зоні Київської агломерації північний і північно-східний (Вишгородський та Броварський райони), східний і південно-східний (Бориспільський та Баришівський райони), південний (Обухівський район), південно-західний (Васильківський і Фастівський райони) та північно-західний (Макарівський та Бородянський райони) сектори розселення населення.

    Отже, в структурі Київської агломерації  основний розселенський потенціал  локалізовано переважно у центральних історичних районах ядра. Недостатній розвиток першої і другої приміської зони потребує розробки ефективних управлінських рішень з метою вирівнювання розселенських пропорцій на основі розвитку господарського сектору території, сфери обслуговування, а також високоефективної системи транспорту і зв’язку. [10] 

    6. Економічно активне населення

    Економічно  активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті) та безробітні. Кількість зазначених категорій та їх характеристики розраховуються на підставі даних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, що впроваджені у практику роботи органів державної статистики з 1995 року відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці. Зазначені вибіркові обстеженя проводяться за місцем проживання населення та охоплюють осіб віком 15-70 років щодо яких розраховуютьсяоцінки показників економічної активності, зайнятьсті та безробіття.