Суть і структура основних фондів


В С Т У П

 

Однієї з найбільше  важливих задач розвитку промисловості  є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.  Для цього необхідно раціонально  використовувати основні фонди і виробничі потужності. Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається глобальний спад виробництва, має величезне значення. Дійова система колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

В процесі господарської діяльності основні засоби, у зв’язку з  тривалим використанням, зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це є проблемою кожного підприємства. Наявність значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, це стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті зменшується випуск продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних виробничих фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь праці.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах  можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації  виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання     високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Чимало існуючих питань теоретичного і методичного характеру щодо комплексного дослідження проблеми спрацювання та техніко-економічного старіння потребують поглибленої розробки. Наявність великої кількості невирішених проблем, дискусійність багатьох теоретичних положень, а також їх велике практичне значення обумовлюють необхідність подальшого дослідження даного питання.

Метою курсової роботи є проаналізувати суть і структуру основних фондів, дослідити спрацювання та техніко-економічне старіння, а також шляхи їх відтворення.

Дана тема є особливо актуальною для виробничих галузей економіки  держави і для тих підприємств, що займаються виробництвом засобів  виробництва.

 

 

  1. Суть і структура основних фондів.

 

Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає  «основа». Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче  підприємство не може діяти, не маючи  засобів виробництва. В процесі  виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються з засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних  днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. [3.]

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі  та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками (рис.1.).

  1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).
    1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).
    2. Споруди (об’єкти, що виконують технічні функції, − дороги, мости, водокачки тощо).
    3. Передавальні пристрої (об’єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин − лінії електропередач, трубопроводи).
    4. Машини та обладнання:
    1. силові машини й обладнання (об’єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);
    • робочі машини і обладнання (об’єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);
    • вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);
    • регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);
    • лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);
    • обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);
    • медичне обладнання;
    • комп’ютерна техніка та її комплектуючі (комп’ютери, монітори тощо);
    • інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо)
    1. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначенні для переміщення людей і вантажів).
    1. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).
    2. Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, − робочі столи, верстати, стелажі тощо).
    3. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).
    4. Робоча і продуктивна худоба.
    5. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих примірників книг).
    6. Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).
  1. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.
    1. Земельні ділянки.
    2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
    3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
    4. Машини та обладнання.
    5. Транспортні засоби.
    6. Інструменти, прилади та інвентар.
    7. Робоча і продуктивна худоба.
    8. Багаторічні насадження.
    9. Інші основні засоби.
  2. Роль у процесі господарської діяльності.
    1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).
    2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).
  3. Сфера використання.
    1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).
    2. Невиробничі (беруть участь у процесі виробництва і не переносять свою вартість на вироблений продукт).
  4. Форма власності.
    1. Власні.
    2. орендовані (лізинг).
  5. Характер участі у процесі виробництва.
    1. Діючі.
    2. Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.
  6. Рівень технічної придатності.
    1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.
    2. Обладнання, що потребує капітального ремонту. [11, с.112-117]

Згідно з внесенням  змін до Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації  встановлені для чотирьох груп основних фондів [3.]:

До першої групи належать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них.

До третьої групи  відносять основні фонди, не включені до першої, другої  та четвертої груп.

До четвертої групи  належать електронно-обчислювальні  машини, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, їхнє програмне  забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). [4, с.130]

Норми амортизації встановлені  для кожної із груп:

1 група − 2 відсотки;

2 група − 10 відсотків;

3 група − 6 відсотків;

4 група − 15 відсотків.

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1. Класифікація основних фондів

По всій сукупності промислових  підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4%.

Відношення окремих  видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до її загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів  праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини.

Вона може змінюватись  під впливом таких факторів:

      1. виробничо-технологічних особливостей підприємства;
      2. науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва; [9, с.17-19]

Науково-технічний прогрес  означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться  про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших  не тільки економічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і  праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі багато уваги приділяється “безлюдним технологіям”, тобто таким автоматизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва.

Зумовлений науково-технічним  прогресом технічний рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно науково-технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор.

      1. ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

На різногалузевих підприємствах  під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації — деконцентрація., спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

Концентрація виробництва  означає його усуспільнення через  збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Спеціалізація виробництва. Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Конверсія як форма організації  виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини  або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид  кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації  виробництва — це процес органічного  поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості  чи народного господарства в цілому.

Диверсифікація будь-якого  виробництва є однією з поширених  форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої  конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в  одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство.

      1. відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;

Високий рівень внутрішнього інвестиційного та споживчого попиту та сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура для українських експортерів були визначальними факторами збереження позитивної динаміки розвитку економіки. Так, за підсумками І півріччя 2008 року капітальні вкладення становили 81,6 млрд. гривень та реально збільшились на 8,2%. Розширення інвестиційної діяльності пов’язано із необхідністю залучення товаровиробниками коштів для впровадження нових енергозберігаючих технологій, оновлення основних фондів та модернізацію з метою виробництва конкурентоспроможної продукції як для задоволення зовнішнього попиту, так і зростаючих потреб населення, де сформований значний потенціал внутрішнього попиту.

До позитивних зрушень  в структурі фінансування капітальних  вкладень слід віднести зростання питомої  ваги інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик (на 0,8 відсоткового пункту до 15,2% у січні-серпні 2008 року). У січні-серпні загальний обсяг кредитів збільшився на 28,4%, у тому числі кредити, надані юридичним особам – на 27,3%. Забезпечити потребу реального сектору економіки необхідними кредитними ресурсами комерційним банкам вдалось як за рахунок зростання депозитів населення, які в попередні роки були основним джерелом поповнення банківських пасивів, так і за рахунок збільшення притоку капіталу з зовнішніх ринків. Загальний обсяг депозитів у січні-серпні збільшився на 20,2%, у тому числі депозити юридичних осіб – на 16,4%, фізичних осіб – на 22,8%.

На сьогодні Україна  залишається привабливим об’єктом капіталовкладення і для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є досить високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 01.07.2008 року становив 36,5 млрд. дол. США, що на 23,4% більше обсягу інвестицій на початок року та в розрахунку на одну особу становив 786,8 доларів США. Частка коштів іноземних інвесторів в інвестиціях в основний капітал становила 3%.

      1. вартості будівництва виробничих об’єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
      2. територіального розміщення підприємства та ін.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок:

      1. оновлення та модернізації устаткування;
      2. механізації та автоматизації виробництва;
      3. правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств;
      4. ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів − це співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї галузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна частина основних фондів приблизно 70%, а в текстильній промисловості 38%.

Звичайно є значення яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їхній технічний стан і обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. [6, с.50-51]

2. Спрацювання та техніко-економічне старіння

 

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного та економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Спрацювання (знос) основних фондів — це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу— фізичний та моральний.

 

2.1. Фізичний (матеріальний) знос

 

Фізичний (матеріальний) знос основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки  функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю. На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходить з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися у двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначають швидкість і розміри фізичного спрацювання основних засобів. [11, с.118]

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (Кф.знош), який можна обчислити:

 

Кф.знош = Вкап.рем / Вn   або   Кф.знош = Азнош / Вn ,    (2.1.1.)

 

де Вкап.рем − вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

Азнош − сума зношення (сума амортизаційних відрахувань від початку служби), грн.;

Вn − початкова (первісна) балансова вартість основних фондів, грн.

 

Фізичне зношення у відсотках  можна обчислити за формулою:

 

Кф.знош = Тф / Тн х 100% ,    (2.1.2.)

 

де Тн і Тф − відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки. [2, с.82]

 

Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики – знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне  часткове та фізичне повне спрацювання  основних фондів. Часткове спрацювання  можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються  за рахунок ремонту. Повного спрацювання  не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Ступінь фізичного спрацювання  окремої одиниці засобів праці  можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її  експлуатації (шляхом зіставлення  фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження  технічного стану відносної величини  економічного спрацювання, тобто  відношення їх вартості, перенесеної  на вартість виготовлюваної продукції,  до загальної балансової вартості. [11, с.118,120]

 

 

2.2. Техніко-економічне  старіння (моральний знос)

 

Техніко-економічне старіння (моральний знос), як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні. Техніко-економічне старіння — це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільне необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.

Частковий моральний  знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під  якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в  заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Таким чином, моральний знос є першого та другого роду. Перший полягає в обезціненні старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення, другий — як наслідок обезцінення старих основних фондів через створення нових, більш ефективних. [4, с.134]

Мірилом морального зношення першого роду є коефіцієнт морального зношення першого роду (Кмор.знош.1). Його можна обчислити за формулою:

 

Кмор.знош.1 = (Вn – Вв) / Вn ,       (2.2.1.)

де Вn − початкова (первісна) балансова вартість основних фондів, грн.;

Вв − відновна вартість основних фондів.

Моральне зношення другого  роду в межах суспільного виробництва  оцінити неможливо, по скільки одні і тіж основні фонди можуть задовольняти або незадовільняти потреб конкретних споживачів.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (Кзаг.знош) визначається:

 

Кзаг.знош = 1 – (1 – Кф.знош ) х (1 – Кмор.знош.1)      (2.2.2.) [2, с.83]

 

У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває врахування морального зносу. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації обумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється більш дорога і гіршої якості продукція (нижча продуктивність праці, більші амортизаційні відрахування). Тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби. [4, с.135]

Між окремими видами спрацювання старіння основних фондів та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.1.1.):

 

 
 
 
 
 


 
 
 
 
 
 
Рис.1.1. Види фізичного і морального спрацювання основних засобів та форми їхнього усунення.

 

Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині  основних  засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної  кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків. [9, с.19-20]

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці  можна визначити за допомогою  коефіцієнта (відносного показника) Ктес, який розрахований за формулою:

 

Ктес = 1 – ((В1 / В0) х (П0 / П1))  ,        (2.2.3.)

 

де В0, В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П0, П1 – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10-15 або 20 років. [10, с.109]

Фактор фізичного та морального зносу основних фондів призводить до багатьох негативних наслідків. Наприклад, статистичні дані та аналіз стану умов праці на підприємствах Хмельницької області свідчать, що в умовах, які не відповідають вимогам санітарно-гігієнічних норм працює майже 27 тис. осіб. Така картина склалась у зв’язку із старінням основних виробничих фондів, використанням застарілих енергоємних та трудомістких технологій.

Також фізичний та моральний  знос є чинником що зумовлює ризик  виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території Хмельницької області, зокрема на об'єктах життєзабезпечення населення. Підтвердженням цього є виникнення понад 200 аварій, пов'язаних з фактами відключення від водопостачання мікрорайонів міста Хмельницький, що здійснюється від Чернелівського водозабору, який введений в експлуатацію у 1981 році. Тому є надзвичайно важливим оновлення та заміна основних фондів.

 

2.3. Поточний та капітальний  ремонти

 

Окремі види засобів  праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів в цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.