Суть, причини та основні види інфляції

Зміст

Вступ.............................................................................................................................4

    1. Сутність та причини інфляції................................................................7
      1. Суть інфляції.................................................................................7
      2. Причини інфляції........................................................................11
    1. Види інфляції та їх характеристика....................................................16
    2. Соціально-економічні наслідки інфляції............................................21
    3. Антиінфляційна політика, як основний чинник боротьби з інфляцією...............................................................................................28

Висновки та пропозиції.............................................................................................40

Список  використаних джерел..................................................................................42

Додатки.......................................................................................................................45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Інфляція  є багатогранним, складним процесом, який відображає всі основні проблеми і суперечності економіки будь-якої країни. Найбільше вона проявляється в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошових ресурсів, що веде до знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду населенню.

    Зростання цін на вітчизняні та імпортні товари, насамперед на енергоносії; доларизація економіки; вивезення капіталу за межі держави; стан платіжного балансу та збільшення зовнішнього боргу – ось низка основних чинників, які впливають на інфляційні процеси в країнах по всьому світі.

    Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Не випадково термін "інфляція" почав вживатися в 70-ті роки XI ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненої паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту.

   Сучасна інфляція відчуває вплив багатьох чинників. До першої групи відносяться чинники, що викликають перевищення грошового попиту над товарною пропозицією, у результаті чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу. Друга група об’єднує чинники, що ведуть до початкового зростання витрат і цін товарів, який підтримується наступним підтягуванням грошової маси до їх зрослого рівня. Насправді обидві групи чинників переплітаються і взаємодіють одна з одною, викликаючи зростання цін на товари і послуги, або інфляцію.

   Інфляція  виникає на розбалансованому грошовому ринку, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючи негативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційна хвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об’ємнішим має бути комплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже не тільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточне споживання та інші галузі економіки.

    Історія, щоправда, знає чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що інфляція має не тільки негативні, але й позитивні сторони. І справді, іноді буває так, що відкрита інфляція, породжуючи безперервне зростання цін, викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. Цьому сприяє інфляційне зростання попиту на акції. У 60 –70-х роках уряди багатьох розвинутих країн навмисно провокували подібного роду інфляційні буми, використовуючи їх як засіб короткострокового регулювання економіки.

   Одначе  коли йдеться про довгострокову  перспективу, то, як доведено світовою економічною наукою і підтверджено господарською практикою, в подібних заходах немає нічого позитивного. Більше того, вони навіть не нейтральні, а завдають економіці великої шкоди. І навіть нетривалі інфляційні процеси негативно відбиваються на економіці. Вони затягують її оздоровлення, роблять неминучим застосування радикальних і досить болючих у соціальному відношенні антиінфляційних заходів, супроводжуються зростанням безробіття, зниженням якості життя тощо.

    Інфляційні процеси є характерними для сучасного суспільства і вона може створювати певну небезпеку для країни. Тому вона має бути важливим об’єктом державного регулювання. В його основі лежить антиінфляційна політика, головними складниками якої є виважена грошово-кредитна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

    Мета  курсової роботи полягає в тому, щоб визначити, що таке інфляція, її властивості, причини виникнення, вплив  її на економічні процеси, а також  можливості та методи керування нею.

    Завданням роботи є розкриття суті інфляції, механізм її формування, економічних та соціальних наслідків та основних шляхів її подолання.

    Інформаційною базою курсової роботи служили періодичні видання, підручники, посібники та статистичні  збірники, які розглядають проблеми інфляції в різних країнах.

    Актуальність  цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням економістів усього світу вже протягом багатьох років є вивчення інфляційних процесів та швидке подолання темпів інфляції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   
  1. Сутність  та причини інфляції
    1. Суть інфляції
 

    Термін  «інфляція» (від лат. іnflatio) буквально означає «здуття». Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана. Найбільш лаконічне визначення інфляції - зростання загального рівня цін, більш загально - переповнення каналів обігу грошової маси над потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін. Крім того, інфляція - одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу.

    Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своїй купівельній спроможності.

    Інфляція  була характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 рр.); США – у період війни за незалежність 1775 -1783 рр. і громадянської війни; Англії – під час війни з Наполеоном на початку ХІХ ст.; Франції – у період Французької революції. Особливо великих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли грошова одиниця знецінилася у трильйон разів. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в XX столітті відразу після першої світової війни. Тобто, наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце й у минулому. У світі майже немає країн, де б у другій половині XX в. не існувала інфляція. Вона як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, що стала явно слабшати, – циклічним кризам[28].

    Інфляція – це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії. В кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту. Дж. Кейнс відмічав: «...якщо пропозиція грошей в порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція». Він довів, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) падає. Сукупний попит буде збільшуватися помірковано, оскільки зниження процентної ставки призведе до збільшення інвестиційних затрат.

     Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80-х роках, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, – пише М. Фрідмен, – я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення. Проте досвід країн, де відбувався інфляційний процес, свідчить, що позиція монетаристів певною мірою є правильною щодо довгострокової перспективи, а також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає великих масштабів. Однак у короткостроковій перспективі зв'язок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоча і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним[21].

    Звичайно  інфляція має у своїй основі не одну, а кілька взаємозалежних причин, і виявляються вони не тільки в  підвищенні цін. Поряд з відкритою  ціновою має місце прихована, або придушена, інфляція, що виявляється насамперед у дефіциті, погіршені якості товарів.

    Від інфляції слід відрізняти інфляційний шок – одноразове підвищення рівня цін, котре може стати імпульсом для прискорення процесу інфляції, а може і не стати. Не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційне, а певною мірою логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.

    Наприклад, перехід на випуск нових модифікацій  автомобілів з економічним двигуном, які відповідають міжнародним стандартам, очевидно, призведе до підвищення випускної  ціни: більш досконала і якісна продукція потребує великих витрат і цінується вище. Водночас систематичне зростання цін на серійно вироблені автомобілі однієї і тієї ж моделі без будь-яких поліпшень, а нерідко із погіршенням оздоблення і зниженням надійності в експлуатації має яскраво виражений інфляційний характер[28,26].

    Рівень  інфляції в економічно розвинених країнах і в багатьох країнах, що розвиваються, залишався досить помірним з початку 90-тих років (табл. 1.1)

    Таблиця 1.1

    Динаміка  середньорічної інфляції в основних групах країн, 2007-2012 рр. (прогноз МВФ)[16]

Показники Середнє значення за 8 років 2005 2006 2007 2008 Середнє значення за 4 роки 2009-2012
1988-1995 1998-2004 2005-2008
Світова інфляція 25,4 5,0 3,7 3,6 3,7 3,8 3,5     3,1
Економічно  розвинені країни 3,7 1,9 2,3 2,0 2,3 2,3 1,8     2,2
Країни, що розвиваються та країни з новими ринковими економіками 65,2 9,3 5,3 5,6 5,4 5,3 5,4     4,2

     

    Не  зайве перейняти позитивний досвід економічно розвинених економік, наприклад, Банк Англії, Національний банк Швейцарії  або Резервний банк Австралії та Резервний банк Нової Зеландії, що встановлюють свої середньотермінові інфляційні орієнтири на рівні, що не перевищує 2-3 % на рік (додаток А).

    Проте така узгодженість не є свідченням коректності самих оцінок оптимальної  інфляції. Характерним в цьому  контексті виявляється сучасний досвід окремих країн – зони євро, чиї економіки демонструють мінімальне зростання, хоча інфляція в них не перевищує у середньому 2-3 % на рік та узгоджується з оцінками його оптимального рівня.

    Але не у всіх індустріальних економіках визначення інфляційних орієнтирів має такий обмежувальний характер. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США не скута жорсткими зобов’язаннями щодо утримання стабільних цін і допускає вищі темпи їх щорічного зростання, ніж ЄЦБ: у 2001-2007 рр. вони становили в середньому 3,6 %[16].

    Як  відомо, поступове зростання цін  мало місце протягом усієї історії  розвитку товарного виробництва  і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося  псуванням монети або зниження вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалась вартість саме монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних та соціальних потрясінь.

    Головною  формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних  товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни і на ринках інших країн та світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції[24].

    Сучасній  інфляції притаманний ряд відмінних  рис: якщо раніше інфляція мала локальний  характер, то зараз – повсюдний; якщо раніше вона охоплювала певних період часу, тобто мала періодичних характер, то зараз стала хронічною; сучасна інфляція існує під впливом не тільки грошових, а й не грошових чинників. Отже сучасна інфляція відчуває вплив багатьох чинників[19].

    Отже, інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари та послуги. Інфляція характеризується зниженням купівельної сили грошей і підвищенням грошових цін на блага, переповнюванням каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним збільшенням товарної маси. 

       
    1. Причини інфляції
 

    До 2006 р. центральні банки розвинутих країн успішно утримували інфляцію на рівні, нижчу 2% за рік. Але за останні декілька років ситуація різко змінилася. Темпи зростання індексу споживчих цін у країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку у березні 2008 р. (3,5% у річному вимірі) були максимальними з 2001 р. Інфляція в Єврозоні зросла до рекордного за останні 16 років рівня у березні (3,6% у річному вимірі). В економічно розвинутих країнах виникли ознаки тиску високого рівня інфляції на споживчий попит (через зниження реальних зарплат), що є основною рушійною силою економіки в цих країнах. Незважаючи на перевищення цільових орієнтирів інфляції в країнах ОЕСР, запровадження антиінфляційних заходів ускладнювалося в умовах триваючої світової фінансової кризи та через існуючі ризики уповільнення економічного зростання[30].

    Щоб зрозуміти причини нинішнього зростання світової інфляції, потрібно розглянути кілька причин. Перша – ключова роль у цьому Сполучених Штатів як фінансової держави-гегемона. Монетарна політика США транслюється в інші країни за допомогою режимів валютного курсу, коли курси погоджені або прив’язані до долара, а також за рахунок ролі долара як валюти останнього «безпечного притулку» і розрахункової одиниці для найбільших світових ринків.

    Переоцінка ризиків, що почалася після розпаду системи субстандартної іпотеки, сильно вплинула на вартість активів у момент, коли Сполучені Штати вступили в передвиборний період, а післявоєнне покоління з недостатніми заощадженнями почало виходити на пенсію. Це призвело до стрімкого пом’якшення монетарної політики ФРС, а гроші, що вивільнилися, почали надходити на світовий ринок. Що, у свою чергу, стало причиною глобального товарного буму, якому сприяють також такі додаткові фактори, як субсидії на вирощування зерна для виробництва етанолу (спотворюючи нормальний конкурентний ринок) і обмежена пропозиція.

     Тим часом - заради збереження прив’язки до долара – іноземним центробанкам довелося друкувати власну валюту, щоб скуповувати долари, накопичені експортерами. Усюди це призвело до підвищення споживчих цін, і їхнє щорічне зростання досягло страхаючих темпів[8,5].

     Друга причина - це загальносвітова тенденція зростання цін на енергоносії, що викликало підвищення цін на всі промислові та продовольчі товари. Експерти Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН та Організації економічного співробітництва й розвитку проаналізували ситуацію в 19 регіонах і 39 країнах, серед яких крім членів ОЕСР є також Росія, Китай, Індія, Бразилія й Аргентина. У першому кварталі 2008 р. номінальні світові ціни на більшість продовольчих товарів у світі досягли найвищого рівня за 50 років, а реальні ціни (з урахуванням інфляції) - рекордного рівня за останні 30 років. При цьому середній рівень цін на продовольство з січня по березень більше, ніж на 50% перевищив показник минулого року. Разом із тим, аналітики ОЕСР зазначають, що тенденція по подорожчанню продовольства намітилася ще в 2006-2007 рр. Частково вони пояснили це несприятливими погодними умовами в основних регіонах планети, де вирощується зерно, а також збільшенням витрат на виробництво через високі ціни на паливо.

     У найближче десятиліття продовольство продовжить дорожчати, хоча й не так стрімко, як за останній рік. Зокрема, ціни на яловичину й свинину підвищаться приблизно на 20%, на цукор – на 30%, пшеницю, кукурудзу й сухе молоко – на 40-60%. У той же час у деяких галузях ціни зростуть досить відчутно: масло й олійні культури подорожчають як мінімум на 60%, а рослинні масла - понад 80%[11].

     Разом із тим, аналітики ОЕСР визнають, що продовольчі ціни в 2008-2017рр. можуть зазнавати навіть більш значних коливань, тому що дослідження, наприклад, не враховує ситуацію на ринку продовольчих ф’ючерсів, на яку часто впливає спекулятивна гра різних інвестфондів. На ціни також може вплинути зміна клімату в цілому. Зміцнення курсу долара щодо провідних світових валют підтримало б внутрішні ціни й сприяло б нарощуванню виробництва сільгосппродукції.

     Однак, на думку деяких економістів, прискорення зростання цін – це більше, ніж просто тимчасовий сплеск, і нині відбувається перехід до періоду більш високої інфляції у світі. Провину за це експерти покладають на розвинуті країни, і насамперед США. Американці в спробі уникнути рецесії, в умовах кредитної кризи, різко послабили грошово-кредитну політику й стоять на грані стагфляції, коли і виробництво буде падати, і інфляція збережеться високою. Що ж стосується цін на енергоносії й продукти харчування, то вони не викликали інфляцію, а просто першими відреагували на різке ослаблення грошово-кредитної політики. Відповідно, це означає, що будуть дорожчати й інші товари та послуги[12].

     Кожній окремій країні в умовах глобалізації важко протистояти загальному тренду. Стримування інфляції можливо лише у випадку, якщо її Центробанк буде готовим різко підняти ставку рефінансування, а місцева валюта подорожчає досить для того, щоб компенсувати зростаючі імпортні ціни. Але це може призвести до негативних наслідків: погіршенню зовнішньоторговельного сальдо й уповільненню зростання ВВП. Проблему можна було б вирішити спробою регулювання інфляції на глобальному рівні при особистій участі центральних банків. Таке регулювання може сформувати певні рамки, за межі яких інфляція в країнах світу або регіонах не повинна виходити. Якщо інфляція перевищує максимальний поріг, то процентна ставка може бути піднята декількома центробанками узгоджено. Даний механізм досить складний і вимагає координації дій центральних банків по всьому світі[9].

     Взагалі, інфляція може бути зумовлена комплексом внутрішніх та зовнішніх причин. Найважливіші із внутрішніх причин інфляції є:

  • Порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу та сумою товарних цін;
  • Значне зростання дефіциту бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними витратами;
  • Надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;
  • Мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;
  • Збільшення податкового тягаря на виробників;
  • Випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці[29].

    Зовнішні  фактори інфляції пов’язані з  посиленням інтернаціоналізації господарських  зв’язків між державами, що супроводжуються  загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.)

    Також інфляція може бути спричинена тим, що економіка намагається витрачати більше, ніж вона здатна виробляти, тобто з часом досягає такої точки, яка знаходиться поза кривою виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит, який веде до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції, і називається інфляцією попиту. Це означає, що надто багато грошей «полює» за надто малою кількістю товарів[19].

    Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат і пропозиції на ринку. Тобто, це пояснюється такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції – це середні витрати за певного обсягу виробництва. Зростання витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємства можуть пропонувати за існуючого рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів та послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. До найважливіших джерел інфляції, обумовлених зростанням витрат належать збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не супроводжується зростанням продуктивності суспільної праці, то збільшуються витрати на одиницю продукції. Виробники відповідають на це скороченням виробництва товарів та послуг, які поступають на ринок. За незмінного попиту це зменшення пропозиції призведе до підвищення рівня цін[25].

     Отже, інфляція може бути зумовлена рядом причин, такими як надлишковим сукупним попитом; зростанням витрат виробництва або зменшення сукупної пропозиції; підвищенням зарплати; порушенням механізму пропозиції тощо. Причини, перш за все необхідно шукати в деформації грошового обігу. Інфляція виникає, коли центральний банк країни проводить невірну грошову політику, випускаючи в обіг незабезпечену товаром масу грошей. 
 
 

        
  1. Види інфляції та їх характеристика
 

     Під інфляцією розуміється загальне підвищення рівня цін. Інфляція означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються. Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, ще не  створює серйозних проблем. Труднощі виникають, коли інфляція висока і одночасно мінлива. Тобто це означає, що швидко міняються відносні ціни, а також співвідношення цін на різні товари[25].

     Класифікувати інфляцію можна за різними ознаками(додаток Б):

  1. Залежно від темпу приросту цін виділяють:
  • Помірна (повзуча). Річний приріст такого виду інфляції становить не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначними зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб’єктів, але з часом темпи зростання цін збільшуються;
  • Галопуюча (висока), річний приріст якої вимірюється десятками-сотнями процентів. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним та не піддається регулюванню;
  • Гіперінфляція (дуже висока). Річний приріст цін вимірюється тисячами процентів. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, відіграють дедалі меншу роль в економіці, оскільки відбувається натуралізація господарських зв’язків, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм. Формальний критерій гіперінфляції був введений американським економістом Філіпом Кеганом у 1956 р., який запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50%, а кінець – місяць, в якому зростання цін падає нижче 50% і не досягає знову цього рівня принаймні протягом року[26,28];