Суть собівартості та особливості її формування на підприємстві
ВСТУП
Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.
Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з їх освоєння.
Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка визначається такими факторами:
- формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;
- ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;
- станом планування і нормування рівня операційних витрат;
- наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу виявляти відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для їх усунення;
- наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат.
Собівартість продукції займає найбільш важливе місце в системі якісних показників діяльності підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, якість та інше.
Собівартість продукції є мірилом рівня витрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості продукції і є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Основною метою курсової роботи є закріплення та поглиблення теоретичних знань з питання планування собівартості продукції на підприємстві, набуття практичних навичок аналізу, оцінки собівартості та її розробки.
Завданням роботи є дослідження діяльності ДП “Солотвинське лісове господарство”, аналіз динаміки, складу, структури собівартості продукції, прогнозування величини прибутку підприємства та розробка планової собівартості.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних засада аналізу та оцінки собівартості продукції.
Об'єктом дослідження є собівартість продукції ДП “Солотвинського лісового господарства”.
Курсова робота складається з трьох розділів. В першому розділі подається методика аналізу і планування собівартості. Другий розділ присвячений аналізу та оцінці собівартості продукції ДП “Солотвинське лісове господарство”. В третьому розділі розробляється планова собівартість продукції підприємства на 2010 рік.
Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)", форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах тощо на підприємстві ДП “Солотвинське лісове господарство” за 2007-2009 роки.
РОЗДІЛ 1
МЕТОДИКА АНАЛІЗУ І ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1.1 Суть собівартості та особливості її формування на підприємстві
Собівартість продукції – це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Це комплексний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на заробітну плату працівників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.
Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами й інші витрати на випуск продукції. Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. Собівартість продукції тісно пов'язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
У собівартість продукції включають такі витрати:
- на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;
- підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;
- виробництва, включаючи
всі витрати на сировину, матеріали,
тепло-організацію та
- обслуговування виробничого персоналу та управління ним;
- реорганізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення, інші витрати);
- розвідування, використання й охорону природних ресурсів;
- організацію навчання та підготовку кадрів;
- поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, організацію праці, якості продукції).
Виділяють наступні види собівартості:
- виробнича собівартість: прямі матеріальні витрати, пряма зарплата, інші прямі витрати, розподілені загальновиробничі витрати;
- повна собівартість:
виробнича собівартість, збільшена
на суму адміністративних
- собівартість змінних витрат: виробнича або повна собівартість, до якої включено тільки змінні витрати;
- нормативна (стандартна) собівартість: будь-яка з вищезазначених, обчислена на основі норм і нормативів (стандартів);
- фактична собівартість: обчислена на основі фактичних показників; порівнюється з нормативною для виявлення відхилень.
Виходячи з цього, можна виділити загальну блок-схему комплексного економічного аналізу собівартості продукції, робіт та послуг (рис. 1.1).
Рис. 1.1 Загальна модель економічного аналізу собівартості продукції, робіт, послуг
Інформаційна база проведення аналітичних досліджень собівартості продукції, робіт, послуг формується за вихідною інформацією про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського і статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін. Враховуючи управлінський аспект аналізу собівартості продукції (робіт, послуг), виділяють його аналітичні оцінки, пов'язані з пошуком резервів витрат та можливостями їх мобілізації. Для цього визначають послідовність аналізу. На першому етапі дається загальна оцінка виконання кошторису (стандартних) витрат в розрізі економічних елементів, на другому - оцінка відхилень від стандартних прямих витрат, на третьому - аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат, на четвертому - аналіз собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), на п'ятому етапі необхідно дати оцінку впливу собівартості продукції, робіт чи послуг на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.
У практичній діяльності виробництва є витрати, які включаються в собівартість продукції і обсяги, які не завжди можна передбачити, оскільки вони не мають прямого зв'язку з виробництвом. Це, зокрема, оплата часу виконання окремими працівниками підприємства державних обов'язків, депутатських повноважень, оплата скороченого робочого дня підлітків, матерів, які мають малих дітей, згідно з чинним законодавством та інше.
У собівартість продукції також включаються втрати від браку, недостачі і псування матеріалів у межах, встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом. Всі інші витрати пов'язані з порушенням договірних умов з іншими підприємствами та організаціями, різні штрафні санкції відшкодовуються за рахунок отриманого продукту.
Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємства розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.
Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Галузева собівартість відбиває сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі.
При проведенні економічного аналізу розрізняють собівартість планову і фактичну. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість — це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати конкретного підприємства за даних умов. На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.
У процесі господарської діяльності при плануванні, обліку й аналізі використовують два основні способи групування витрат на виробництво: за економічними елементами і за калькуляційними статтями.
Групування витрат за економічними елементами, які є узагальнюючими, використовується у галузях промисловості. Воно є таким:
- сировина й матеріали (в тому числі комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо і допоміжні матеріали );
- енергія (теплова й електрична);
- заробітна плата (основна і додаткова);
- відрахування на соціальне страхування;
- амортизація основних засобів;
- інші грошові витрати.
Класифікація витрат за калькуляційними статтями використовується для обчислення собівартості одиниці продукції. На практиці застосовується таке типове групування витрат за статтями використання:
- Сировина й матеріали.
- Повернення відходів (вираховується з основних матеріалів).
- Паливо та енергія на технологічні цілі.
- Основна й додаткова заробітна плата працівників, робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві.
- Відрахування на соціальне страхування.
- Витрати на підготовку та освоєння виробництва.
- Цехові розходи (витрати).
- Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
- Загальнозаводські витрати.
- Втрати від браку.
- Інші виробничі витрати.
- Невиробничі витрати.
Перші вісім статей утворюють цехову собівартість, перші одинадцять – виробничу (заводську). У сукупності всі статті становлять повну собівартість продукції.
Залежно від ступеня однорідності:
- прості (елементарні) витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них зараховують витрати на сировину, матеріали, оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизацію;
- комплексні — об’єднують декілька економічних різновидів, але мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію обладнання, цехові та загальнозаводські витрати, втрати від браку).
На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати не змінюються залежно від зміни кількості виготовленої продукції. Лише за істотних змін обсягу виробництва, що призводить до зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, організацію виробництва, управління ним. Змінні витрати залежать від обсягу виготовлення продукції. їх розділяють на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До пропорційних належать витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників. Непропорційні витрати – витрати, величина яких прямо від обсягу продукції не залежить. Залежно від форми такого зв’язку непропорційні витрати поділяють на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі — це витрати величина яких зростає більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Коефіцієнт пропорційності в даному випадку перевищує одиницю. Такі витрати появляються тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це можуть бути витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та інші. Дегресуючі — це витрати, величина яких зростає повільніше, ніж обсяг виробництва, тобто коефіцієнт пропорційності менший за одиницю. До дегресуючих витрат належить досить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.
1.2 Вибір та обґрунтування системи показників для оцінки рівня собівартості продукції
Собівартість — це виражені в грошовій формі затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукцію. Собівартість займає важливе місце в системі якісних показників діяльності підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, якість та інше.
Для оцінки рівня собівартості використовують наступні показники:
- витрати на виробництво;
- витрати на одну гривню продукції (робіт, послуг);
- виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) за калькуляційними статтями та за елементами витрат;
- собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).
1 Кошторис витрат виробництва – це витрати підприємства, пов'язані з основою його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.
Рис. 1.2 Спрощена схема складання плану витрат підприємства
Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального (зведеного) кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.
Зведений кошторис витрат складається на основі розрахунків:
- витрат на сировину, матеріали, куплені напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію в основному виробництві;
- основної і додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи;
- кошторису витрат (калькуляції виробничої собівартості продукції, робіт чи послуг) цехів допоміжного виробництва - складаються на основі даних про планові об'єми їх продукції, норм матеріальних і трудових витрат. Загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямками;
4) кошторису витрат на утримання й експлуатацію обладнання - складається цехами основного виробництва за статтями витрат;
5) кошторису загальновиробничих витрат - розраховується на основі таких вихідних даних:
• структури організації управління цехами і їх штатного розкладу;
• норм витрат палива та енергії для опалення, освітлення й інших загальновиробничих потреб;
• розрахунку витрат на охорону праці;
• розрахунку витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
• розрахунку розподілу продукції, робіт і послуг допоміжних цехів;
• норм податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством;
6) кошторису інших виробничих витрат - складається на основ розрахунку витрат, пов'язаних з епізодичними і періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів, передбачених технічними умовами і стандартами.
Взаємозв’язок зведеного кошторису з іншими розділами плану внутрішньофірмового планування представлено на рис. 1.3.
Рис. 1.3 Схема взаємозв’язку кошторису на виробництво з іншими розділами плану внутрішньофірмового планування
2 Витрати на одну гривню обсягу продукції (робіт, послуг) – важливий найбільш узагальнюючий показник собівартості. Його використання дає можливість оцінити не лише виконання плану за собівартістю продукції (робіт, послуг), а й дати оцінку її динаміки в будь-якій галузі виробництва, провести порівняльний аналіз собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, які випускають однорідну продукцію (надають однорідні послуги чи виконують однорідні роботи).
Окрім того, показник витрат на одну гривню обсягу продукції (робіт, послуг) наочно вказує на прямий зв'язок між собівартістю та прибутком, тобто в певному сенсі виконує роль показника рентабельності виробництва.
Витрати на одну гривню продукції (виконаних робіт, наданих послуг) визначаються за формулою:
,
де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;
N — обсяг готової продукції за плановий період у грошовому виразі.
3 Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) групується і вивчається за двома взаємодоповнюючима напрямками - за калькуляційними статтями та за елементами витрат.
Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат.
Для виявлення резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг) вивчають втрати з точки зору їх функціональної ролі в процесі виробництва. Для цього проводять групування витрат за призначенням, тобто за калькуляційними статтями. Калькуляційні статті характеризують склад використання ресурсів залежно від напрямів і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об'єкт витрат. Тобто, групування затрат за статтями калькуляції вказує, на що конкретно та в яких розмірах використані ресурси.
Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат в тому, що в першому випадку враховують лише витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.
4 Для виявлення шляхів подальшого зниження собівартості продукції (робіт, послуг), проведення низки організаційно-технічних заходів щодо економії витрат на конкретних ділянках роботи необхідно вивчати та оцінювати собівартість одиниці найважливіших видів продукції (робіт, послуг). Сума постійних витрат при нормальній потужності становитиме:
де СН – сума загальновиробничих витрат, що відповідає нормальній потужності, грн.;
γУП – питома вага (частка) умовно-постійних витрат, %.
Сума змінних витрат відповідно складатиме:
Загальна сума фактичних загальновиробничих витрат, що включаються до виробничої собівартості (розподілені витрати) визначається:
(1.4)
де QН – обсяг виробництва (кількість одиниць продукції) при нормальній потужності;
QФ – фактичний обсяг продукції.
Собівартість одиниці найважливіших видів продукції (робіт, послуг) проводять за калькуляційними статтями.
Матеріали. До статті заносяться витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення (допоміжні матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби. Витрати обчислюються для кожного матеріалу окремо на основі встановлених норм, чинних цін на матеріали і виробничої програми. При цьому від вартості матеріалів віднімають відходи за ціною їх можливого використання чи продажу.
Куповані вироби і напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування продукції що виготовляється, і потребують витрат на їх установку чи складання. Куповані напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються на підприємстві. Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.
Паливо та енергія на технологічні потреби. До даної статті відносять витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів. Витрати на паливо та енергію технологічного призначення обчислюються аналогічно попереднім статтям.
Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона складається з відрядної та погодинної заробітної плати.
Додаткова заробітна плата виробничих робітників. Як відомо до неї належать додаткові виплати понад встановлені норми за трудові успіхи, особливі умови праці, відпуски та інші доплати і гарантії, передбачені чинним законодавством та трудовими угодами. Планова величина цих виплат обчислюється зазвичай у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду.
Відрахування на соціальні заходи. Витрати даного виду охоплюють відрахування в Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості. Обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної плати (основної та додаткової).
Амортизація. До даної статті відносяться суми нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів. Згідно вимог П(С)БО – 7 амортизація нараховується за один із п’яти методів, що передбачено даним стандартом або згідно статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Отже, на будь-якому підприємстві для оцінки рівня собівартості використовують такі показники як витрати на виробництво, витрати на одну гривню продукції (робіт, послуг), виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) за калькуляційними статтями та за елементами витрат і собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Вони дозволяють оцінити рівень витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), адже від цього залежать фінансові результати діяльності підприємства.
На витрати підприємства на виготовлення продукції, і в першу чергу на собівартість продукції, впливає велика кількість факторів, дія яких має взаємопов'язаний та взаємообумовлений характер. В економічних дослідженнях під факторами розуміють рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві. Діяльність підприємства є складною і різнобічною. Вона представлена комплексом взаємопов'язаних господарських процесів, що характеризуються системою показників, які залежать від численних та різноманітних факторів.
Фактори взаємопов'язані між собою та нерідко впливають на результати господарської та іншої діяльності підприємств за різними напрямами: одні – позитивно, інші – негативно, треті в існуючих умовах економічного розвитку є нейтральними. Причому негативний вплив одних факторів може знизити або нейтралізувати позитивний вплив інших. Все це вимагає вивчення якомога більшої кількості факторів.
Класифікація факторів – це розподіл їх за групами залежно від загальних ознак, що дає можливість точніше оцінити місце та роль кожного фактору в формуванні величини результативних показників.
За економічним змістом фактори, що вивчаються в економічному аналізі, можна поділити на:
• виробничо-економічні – виражають умови, що забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого (торговельного, будівельного чи будь-якого іншого) процесу, раціонального використання ресурсів залучених для своєї діяльності;
• соціально-економічні – рушійні сили підвищення ефективності діяльності підприємства, які закладені у самих учасниках виробничих відносин, відображають творчу ініціативу й активність працюючих, рівень освіти та культури працівників, моральне стимулювання і зацікавленість працівників, рівень управління підприємством, умови життя, побуту, відпочинку, мікроклімат у трудовому колективі, санітарно-гігієнічні умови праці.
Всі вище перелічені фактори впливають в першу чергу на ефективність роботи підприємства в цілому і на раціональність та зниження витрат на виробництво продукції зокрема.
Наведена класифікація факторів дає можливість вивчити та оцінити їх вплив на показники, що вивчаються, розробити оптимальні управлінські рішення.
1.3 Методика планування і аналізу показників рівня собівартості продукції
Під методикою аналізу показників слід розуміти способи підходу до вивчення виробничо-господарської діяльності підприємств. Аналіз ґрунтується на використанні методів деталізації явищ і процесів порівняння, взаємопов’язаного вивчення причинних зв’язків, елімінування, математичного моделювання.
Вибір того чи іншого вибору аналізу залежить від мети, яка ставиться при проведенні досліджень. Якщо завдання у визначенні кількісного впливу різноманітних факторів на зміну якого-небудь показника, то можуть бути використані традиційні та математичні методи аналізу.
Порівняння рахується найбільш допустимим методом техніко-економічного аналізу. Цей прийом дозволяє виразити характеристику одного явища за допомогою інших, а також однорідних явищ.
При порівнянні оцінюється зміна одного показника за допомогою іншого, аналогічного по своєму змісту. В аналізі при використанні методу порівняння можна використовувати наступні порівняння:
- фактичних показників з плановими для оцінки рівня виконання плану;
- фактичних даних звітного
року з фактичними даними
- фактичних показників з нормативними для вивчення резервів виробництва.
Щоб використати метод порівняння, треба забезпечити виконання умов співставлення порівнюваних показників по однотипності методик розрахунку показників в грошовому виразі.
Одним з найважливіших методів аналізу є використання рядів динаміки. За допомогою цього методу можна уникнути випадкових висновків. Для характеристики та аналізу динаміки процесу чи явища використовують показники абсолютного приросту , темпів росту Тр, темпів приросту Тпр, середньорічні темпи росту показника .
Абсолютний приріст визначається за формулами:
Dул = уt – yt-1
Dyб = yt – y0
Темпи росту: