Суть та значення господарських зв’язків

РОЗДІЛ 1.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОПТОВИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТОВАРІВ ТА ЇХ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ 
 

1.1. Суть та значення господарських зв’язків 

     Господарські  зв'язки - необхідна умова діяльності підприємств, тому що вони забезпечують безперебійність постачання, безперервність процесу виробництва й своєчасність відвантаження й реалізації продукції. Кожне підприємство в процесі комерційної діяльності вступає в економічні і юридичні відносини зі своїми клієнтами, постачальниками й партнерами. В економічній літературі ці взаємини звичайно характеризуються терміном “господарські зв'язки ”.

     Господарські  зв'язки між постачальниками й  покупцями товарів - широке поняття. Сюди входять економічні, організаційні, комерційні, адміністративно-правові, фінансові й інші відносини, що складаються між торговельними підприємствами й постачальниками в процесі поставок товарів.

 Система господарських зв'язків включає, зокрема:

• участь торговельної організації в розробці промисловими підприємствами
• планів виробництва товарів за допомогою надання заявок і замовлень;
• господарські договори;
• контроль за дотриманням договірних зобов'язань;
• застосування економічних санкцій;
• участь у роботі товарних бірж й оптових ярмарків;
• перевірку якості (експертизу) товарів, що поставляють;
• установлення оптимальних фінансових взаємин;
• застосування адміністративно-правових норм та ін.

     Система господарських зв'язків торгівлі із промисловістю - найважливіша складова частина господарського механізму, що представляє сукупність форм, методів  і важелів взаємодії підприємств, об'єднань, фірм, галузей господарства зі споживачами продукції.

     Таким чином, основне  місце в господарських зв'язках  торгівлі належить міжгалузевим зв'язкам  в галузях, що виробляють споживчі товари, по поставках цих товарів. Установлення таких зв'язків за посередництвом торгівлі дозволяє погоджувати економічні інтереси цих галузей, забезпечувати збут випускаємої ними продукції, і взаємний обмін нею, стимулювати й визначати подальший розвиток виробництва. У рамках цих зв'язків відповідні галузі промисловості на основі вимог торгівлі й у відповідності зі своїми виробничими й фінансовими можливостями випускають товари й поставляють їх у сферу обігу. Торгівля при цьому має можливість впливати на галузі, що роблять товари, у багатьох відносинах, у тому числі відносно обсягу, асортиментів, якості й забезпечувати їхнє доведення до кінцевого споживача.

     Міжгалузеві господарські зв'язки повинні забезпечувати  формування товарних, і насамперед ринкових ресурсів і безперебійне просування товарів у сферу обігу. Встановлення таких зв'язків забезпечується головним чином через проміжні ланки товаровиробничого ланцюга - численні й різноманітні підприємства - посередники. У той же час у цих комерційних зв'язках в якості прямих одержувачів беруть активну участь роздрібні торговельні підприємства, а також деякі виробничі підприємства-споживачі, що використовують окремі товари народного споживання як сировину для випуску інших, тобто позаринкові споживачі.

     У процесі переміщення товарів  безпосередньо в сфері обігу  і їхнього доведення до кінцевого споживача ланки оптової й роздрібної торгівлі широко взаємодіють, установлюючи так звані внутрішньогалузеві господарські зв'язки. Основною метою встановлення таких зв'язків є формування торговельних асортиментів ринкових ресурсів споживчих товарів, їхній раціональний розподіл по районах країни, торговельним системам і підприємствам в обсязі й асортиментах, що відповідають попиту населення, і доведення цих товарів за допомогою проміжних ланок до кінцевого пункту товаропровідного ланцюга - до магазина.  

     Види  та класифікація господарських зв'язків  

     Систему господарських зв'язків за характером й послідовністю взаємодії промисловості  й торгівлі можна умовно розділити  на три етапи:

     1. підготовчий,

     2. документального оформлення поставки,

     3. виконання (функціонування).

     Господарські  зв'язки на поставку товарів розрізняються  по своїй структурі, за кількістю  учасників, термінам дії, відомчої підпорядкованості.

     По  своїй структурі господарські зв'язки можуть бути простими й складними.

     При простій структурі договори на поставку укладають безпосередньо між підприємствами - виробниками товарів і роздрібними торговельними організаціями і підприємствами.

     Так заключають договори на продовольчі  товарів, фізико-хімічні властивості  яких вимагають реалізації їх у свіжому вигляді (хліб і хлібобулочні вироби, молоко й молочні продукти, безалкогольні напої тощо).

     Для складної структури характерна участь у господарських зв'язках одного або декількох посередників - оптових  баз. По кількості посередників розрізняють  одно-, двох- і багатоланкові зв'язки. При участі в господарських зв'язках одного або декількох посередників знижуються оперативність планування виробництва й торгівлі, ефективність впливу її на промисловість по випуску товарів у відповідності з попитом населення, здорожується процес руху товарів, сповільнюється обіг товарів.

     За  кількістю учасників договірних відносин господарські зв'язки підрозділяються  на прямі й опосередковані.

     Під прямими зв'язками маються на увазі  взаємини двох учасників договорів  поставки: підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними організаціями й підприємствами. Поряд з ними в кооперативній торгівлі широке поширення одержали так звані безпосередні (прямі) господарські зв'язки кооперативних організацій і підприємств із промисловими підприємствами (об'єднаннями) по поставках товарів без участі позасистемних оптових посередників.

     Ефективність  прямих тривалих господарських зв'язків  виражається в економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, і  є результатом цілеспрямованих зусиль комерційних служб підприємств-виробників і споживачів - відповідно до перспективних планів спільних заходів, довгостроковими господарськими договорами.

     Робота  виробничих об'єднань і великих підприємств  показує, що ефективними такі зв'язки можуть бути при наступних умовах:

     1. при взаємній зацікавленості  у встановленні прямих тривалих  зв'язків як підприємства-споживача,  так і підприємства-виробника; 

     2. ритмічності роботи виробника; 

     3. якості продукції, що постачається;

     4. можливості й готовності задоволення постачальником асортиментного замовлення споживача;

     5. наявності у виробника резерву  виробничих потужностей, необхідного  для оперативного задоволення  обґрунтованих вимог споживача:  по кількості, якості й асортиментам  продукції й строкам її поставки;

     6. стабільності показників обсягів  поставок продукції споживачеві; 

     7. при платоспроможності споживача; 

     8. наявності між підприємствами, заключених  довгострокових договорів поставки, що передбачає зобов'язання сторін  по ефективному виконанню умов.

     До  основних напрямків співробітництва  підприємств, що забезпечують ріст економічної  ефективності прямих тривалих господарських  зв'язків, відносяться:

     1. поліпшення асортиментів поставляємої продукції, відповідно до замовлень споживачів;

     2. освоєння нових видів продукції,  забезпечення стабільності її  якості відповідно до вимог  замовників, підготовка матеріалів  до виробничого споживання;

     3. забезпечення ритмічності й комплектності  постачання, поставка продукції  за погодженим графіком оптимальними партіями;

     4. застосування спеціалізованих видів  тари й транспортних засобів; 

     5. механізація вантажно-розвантажувальних  робіт. 

     Поліпшення  асортиментів постачаємої продукції, по замовленнях споживачів сприяє, як правило, зниженню матеріалоємкості й трудомісткості виготовлення продукції, поліпшенню технології й зниженню собівартості продукції за рахунок одержання матеріалів за більш низькими цінами.

     Важливим  напрямком підвищення ефективності прямих тривалих господарських зв'язків  є скорочення непродуктивних витрат, раціональне використання складських приміщень і транспортних засобів.

     Істотним  напрямком підвищення ефективності прямих зв'язків є застосування економічних  видів тари й транспортних засобів. Це, як правило, приводить до зниження собівартості готової продукції й одержанню додаткового прибутку - за рахунок заміни тари разового застосування багатооборотною. Забезпечується більша зберігаємость перевезеної продукції, підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт, скорочення витрат на транспортування та ін..

     Застосування  спеціалізованих транспортних засобів  доцільно лише при тривалих зв'язках  споживачів і постачальників, тому що при цьому потрібна установка  на обох підприємствах устаткування по механізованому навантаженню й розвантаженню продукції.

     Опосередкованими  називаються господарські зв'язки, у яких беруть участь три й більше учасника, у тому числі оптові підприємства й організації.

     До  опосередкованих відносяться такі господарські зв'язки, при яких посередником у взаєминах між виробниками і споживачами продукції і в здійсненні її постачань виступають торгові для оптові організації. Вони погоджують між підприємствами кількість і асортимент продукції, що постачається, її технічні характеристики, приватні терміни постачань, організовують постачання продукції, беруть участь в розрахунках з постачальниками і споживачами, а також в договірних зобов'язаннях.

     За  термінами дії укладених договорів  й угод розрізняють короткострокові (до одного року) і тривалі (5, 10 і більше років) господарські зв'язки.

     Тривалі господарські зв'язки розраховані на час дії перспективних планів економічного й соціального розвитку країни й установлюються між підприємствами - виробниками товарів й оптових  торговельних підприємств. Розрізняють  також прямі тривалі господарські зв'язки, установлені між підприємствами-виробниками й організаціями роздрібної торгівлі. Укладання тривалих угод сприяє впорядкуванню відносин торгівлі із промисловістю, підвищує відповідальність торгівлі за обґрунтованість заявок і замовлень, а промисловості - за випуск товарів у відповідності з попитом населення.

     За  відомчою підпорядкованістю учасників  розрізняють міжсистемні й внутрисистемні господарські зв'язки.

     При між системних договірних зв'язках  взаємини по поставках товарів установлюються між підприємствами й організаціями споживчої кооперації й підприємствами промислових міністерств і відомств, оптовими базами міністерств торгівлі, інших міністерств і відомств.

     Внутри  системними господарськими зв'язками називаються договірні відносини по поставці товарів одними підприємствами й організаціями споживчої кооперації іншим.

     За  рівнем регульованості

     - регульовані державою.

     Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється в тій чи іншій мірі трьома гілками  влади наступним чином:

     1) прийняттям вищим законодавчим  органом найбільш важливих нормативних  актів, що регулюють господарську  діяльність;

     2) виданням органами виконавчої  влади, передусім Кабінетом Міністрів  України і центральними органами  управління, підзаконних нормативних актів (постанов та ін.), що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності;

     3) за допомогою діяльності особливого  юрисдикційного органу - арбітражного  суду, який не тільки судить  про право, але й забезпечує стабільність та стійкість господарських договірних зв'язків.

     - нерегульовані державою. 
 

2.  Документальне  оформлення оптових поставок

          Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських  відносин з постачання продукцією і  товарами є договір оптової поставки. Договір - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів. Підприємства є вільними у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, за винятком випадків оптової поставки товарів за міждержавними угодами.

          Договір оптової поставки - це договір, за яким постачальник (підприємець) зобов'язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується приймати товар і платити за нього певну ціну.

          Порівняно з традиційним  договором купівлі-продажу договір оптової поставки має певні особливості, а саме:

1. між моментом укладання і моментом реального виконання існує великий проміжок часу;
2. в момент укладення договору товар у постачальника, як правило, відсутній, тобто угода укладається під майбутній товар;
3. предметом поставки не може бути нерухоме майно;
4. предметом поставки є товар, призначений для підприємницької чи іншої господарської діяльності, тоді як предметом купівлі-продажу може бути товар будь-якого призначення;
5. сторонами в договорі поставки є юридичні особи (переважно суб'єкти підприємства) і громадяни-підприємці.

          Сторонами цього  договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою  діяльністю. Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконання робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи усіх форм власності.

          З вище вказаного  можна зазначити, що предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається  для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з  особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

          В умовах ринкової економіки  придбання підприємцем ресурсів здійснюється переважно на ринку товарів і послуг, тобто без фондів і лімітів, безпосередньо у виготовлювачів, в оптовій торгівлі, в тому числі на ярмарках, біржах, аукціонах або в комерційних посередників.

          Безпосередньо договір  поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

          Як консенсуальний договір вважається укладеним з  моменту досягнення сторонами згоди  щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність  належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення арбітражного чи тритейського суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або законодавством.

          Договір поставки двосторонній, бо права і обов'язки виникають для обох котрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами.

          Регулювання договірних відносин з поставок продукції здійснюється в різних формах. Видаючи закони та інші нормативні акти, держава здійснює нормативне регулювання цих відносин. Насамперед, у сфері поставок діє міждержавна Угода від 20 березня 1992 року "Про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежний Держав". Угода поширюється на відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць Співдружності за міждержавними економічними зв'язками.

          Під суб'єктами господарювання розуміють підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційних форм, а також громадян, які володіють статусом підприємця відповідно до законів, що діють на території цих держав.

          Під товаром розуміють  як товари народного споживання, так  і продукцію виробничо-технічного призначення.

          Разом з тим Кабінет  Міністрів України затвердив  Тимчасове положення з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення (1993 року), але воно має  вузьку сферу дії, бо регулює відносини  між суб'єктами господарської діяльності на внутрішньому ринку України з кооперованих поставок деталей, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого або міжгалузевого призначення, виготовлених за технічною документацією споживача (замовника), технічними умовами та стандартами, і необхідних для виготовлення кінцевої продукції.

          Відповідно до Угоди  про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) від 23 грудня 1993 року та Протоколу про  механізм реалізації цієї Угоди від 15 квітня 1994 року Кабінет Міністрів України постановою від 18 травня 1994 року затвердив Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД,

          Поставка продукції  за виробничою кооперацією - це поставка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів  галузевого і міжгалузевого призначення, що взаємопов'язані і необхідні  для спільного виготовлення кінцевої продукції.

          Проставки продукції  за державними замовленнями (контрактами) здійснюються відповідно до Закону України  від 22 грудня 1995 року "Про поставки продукції для державних потреб".

          Відносини щодо поставок регулюються також Цивільним Кодексом України. До поставки можуть застосовуватися і відповідні правила купівлі-продажу.

          Відповідно до Закону України від 22 грудня 1995 року "Про  поставки продукції для державних  потреб" задоволення потреб у  продукції, необхідної для вирішення соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади здійснюється за допомогою державних замовлень та укладених на їх основі державних контрактів (договорів). Державними замовниками виступають міністерства, інші органи державної  виконавчої влади, а також державні установи й організації, які уповноважені Урядом укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення і яким виділені для цієї мети кошти з державного бюджету. Виконавцями державного замовлення можуть бути суб'єкти господарської діяльності України будь-яких форм власності. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції - державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання такого замовлення не викликає у них збитків.

          Договір поставки як угода між організаціями укладається  у письмовій формі і оформляється як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і  шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Положення про поставки підтверджують загальну вимогу закону щодо письмової форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору учасниками одного з кількох можливих способів оформлення договірних відносин:

          а) складання одного документа, що підписується сторонами;

          б) прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;

          в) обмін телеграмами, телефонограмами, радіограмами або повідомлення за допомогою факсу.

          Порядок і строки укладення договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної  учасниками. При укладенні договорів  застосовують уніфіковані форми  замовлень, протоколів розбіжностей, придатні для машинної обробки. Крім того, при оформленні конкретного договору сторони можуть використовувати договори, що розробляються і рекомендуються для прискорення і спрощення договірної роботи на підприємствах.

          Так, органи, що регулюють поставки для державних потреб за міждержавними угодами, формують обсяги таких поставок за їх видами, територією та постачальниками і до 1 травня року, який передує поставці, подають їх регулювальними органами інших держав-учасниць СНД за погодженими формою і номенклатурою в частині взаємних поставок. Кожна держава-член Співдружності інформує всіх її учасників про повноважні органи, які мають право видавати повідомлення про прикріплення покупців до постачальників. Органи, що регулюють поставки, до 1 серпня доводять до кожної держави-учасниці виділені квоти поставок товарів за міждержавними угодами, а відповідно до одержаних квот кожному споживачеві до 1 вересня визначаються ліміти на виділені ресурси з видачею повідомлень про прикріплення покупця до підприємства-постачальника.

          Поставки за актами прикріплення покупців до постачальників мають плановий характер, хоча покупець і постачальник (за наявності певних умов) можуть відмовитися від укладення  договору.

          Одержавши повідомлення про прикріплення, покупець у 20-денний строк надсилає постачальнику замовлення-специфікацію із зазначенням усіх умов, необхідних для поставки товару. Постачальник протягом 20 днів після одержання замовлення-специфікації повідомляє покупця про прийняття замовлення або надсилає свій проект договору.

          Проект письмового договору у двох примірниках надсилається постачальником покупцеві і в  тому разі, коли від останнього не надійшло замовлення на поставку. Для цього  постачальникові дається 20-денний строк  з моменту одержання повідомлення  про прикріплення. Договір підписується керівником суб'єкта господарювання або уповноваженими ним особами, скріплюється печатками. При укладенні договору шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами або через засоби телекомунікації кожна із сторін повинна мати докази, які підтверджують поправлення (передачу) іншій стороні відповідних пропозицій та одержання відповіді на них.

          Сторона, яка одержала проект договору, в 20-денний строк підписує його і один примірник повертає другій стороні. Якщо в неї є заперечення щодо поданого проекту, договір підписується з протоколом розбіжностей, про що в обов'язковому порядку робиться застереження в договорі. У разі відсутності такої відмітки заперечення не мають юридичної сили.

          Одержавши договір  з протоколом розбіжностей, постачальник у 20-денний строк розглядає ці розбіжності, включає до договору усі прийняті ним пропозиції покупця, в неприйняті умови в цей же самий строк передає органові, що вирішує господарські спори за місцем знаходження постачальника. Якщо розбіжності не будуть передані на вирішення зазначеного органу, то договір вступає в силу в редакції сторони, яка склала протокол розбіжностей. 

Зміст і виконання договору поставки 

          Договір оптової поставки може виконувати роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено необхідні умови поставки.

          Відповідно до статті 153 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в  потрібній у належних випадках формі  досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними умовами договору поставки є: кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити. У разі відсутності таких істотних умов у договорі, договір поставки вважається неукладеним.

          Умови про комплектність  і порядок розрахунків вважаються істотними, якщо на цьому наполягає  одна зі сторін або коли це випливає з змісту поставки.

          При укладенні довгострокового  договору зазначені вище умови погоджуються на перший рік поставки. На наступні роки вони повинні бути погоджені не пізніше як за 45 днів до початку періоду поставки.

          Кількість визначається на основні замовлення покупця. Для  підприємств-постачальників найважливіших  видів матеріально-технічних ресурсів у разі необхідності можуть встановлюватись спеціальні квоти (державне бронювання) на обов'язковий продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, які мають стратегічне значення і пов'язані з підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

          З визначенням кількості належної до поставки продукції тісно пов'язане поняття асортименту. Перш за все асортимент - це розподіл товарів за окремими групами та їх співвідношення. Він обумовлюється або в самому договорі, або в спеціалізації, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною. Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна "асортимент" іноді вживається рівнозначний йому термін "номенклатура". Також розрізняють асортимент: