Сутнiсть соціальної активностi молодших школярів

                  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

АВТОНОМНОЇ  РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ФІЛІЯ РВНЗ

«КРИМСЬКИЙ  ГУМАНІТАПНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  В М.АРМЯНСЬК»

Кафедра гуманітарних наук 
 

Курсова робота 
 

СУЩНІСТЬ  ТА ЗНАЧЕННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ 
 

Виконала роботу                                                    студентка 2 курсу

                                                Денної форми навчання

                                                21 групи

                                                Спеціальність

                                                «Початкове навчання»

                                                Непрікової Інни 

Науковий керівник     старший викладач

                                                Кафедри гуманітарних наук

                                                Ратовська С.В. 
 
 

                        Армянськ 2010

     ЗМIСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДIЛ    1.     ПЕДАГОГIЧНИЙ     ПРОЦЕС   НАВЧАННЯ    МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРIВ   З  ПОГЛЯДУ СУЧАСНИХ  ПIДХОДIВ

1.1.Сучаснi пiдходи до навчання молодших школярів…………………………5

1.2.Особистiсно−дiяльнiсний пiдхiд у навчаннi молодших  школярів……….15

Висновки до першого розділу…………………………………………………...19

РОЗДIЛ   2.   СУТНIСТЬ     ТА    ЗНАЧЕННЯ    РОЗВИТКУ    СОЦIАЛЬНОЇ  АКТИВНОСТI  МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРIВ

2.1.Сутнiсть соціальної  активностi молодших  школярів…………………….20

2.2.Значення соціальної активностi  молодших школярів…………………….22

Висновки до другого розділу……………………...........……………………….25

ВИСНОВКИ…………………………………………..........…………………….26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ…………...........…………………….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 
 

     Актуальнiсть   теми   .    Сучасна     школа    знаходиться    в    пошуках модернізації змiсту освiти,   адекватної    потребам суспільства. Модернiзацiя початкової   освiти   пов’язана   з новим  статусом молодшого  школяра як   суб’єкта  навчальної дiяльностi(Основний закон України, Закон«Про освiту»,  Закон   «Про вищу освiту»   ,    Державна     програма    «Учитель»,  Державнанацiональна  програма  «Навчання ХХI ст.»). 

           Останнiм     часом   важливо ,   щоб  в   результатi   навчання   в   дитинi відбувалися змiни, якi визначаються не лише набутим досвідом, не лише тими знаннями, якi вона засвоїла у процесi навчання, але i характером її дiяльностi, вiдношенням до неї, рівнем пізнавальних інтересів, готовністю до самонавчання та самовиховання.

           Вiдповiдно до державних вимог i контекстуальних положень освітніх програм відбувається цiлiсне i систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної дiяльностi вчителя початкової школи, що дозволяє максимально спростити i в той же час удосконалити організацію навчального процесу.

           У     сучасному   суспiльствi     має   велике   значення    позицiя     самої  особистостi, її ставлення до навколишнього свiту, до того, що відбувається навколо.

           Однозначного визначення сутностi поняття «соціальна  активність»  не iснує.Над цим визначенням  працювали   В.В.Трифонов,  Е.А.Ануфрiєв,  В.А.Ситаров, С.П. Баранов, М.А. Молчанов та iншi.

           «Соцiальна активність»−це здатність дитини включатися в спецефичнi для його вiку види дiяльностi, якi сприяли б отриманню результатів, прояву соціально значущих рис особистостi.

           Методи ,  прийоми,  форми  навчання   щодо   формування   i   розвитку  соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання не є досить дослідженими, саме це i зумовило вибiр теми нашої курсової роботи: «Сутнiсть та значення розвитку соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання».

           Мета дослiдження−теоретично обґрунтувати сутність та значення розвитку соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання.

           Для досягнення даної мети ставимо такi завдання:

     1. Проаналiзувати   науково   −  педагогiчну     лiтературу ,    нормативнi документи з проблеми дослiдження.

     2. Розглянути педагогічний процес з погляду сучасних пiдходiв, зокрема особистісно-діяльнісний підхід.

     3. Визначити сутність поняття« соціальна активність».

     4. Проаналiзувати значення соціальної активностi молодших школярів в процесi навчання.

     Об’єкт дослiдження−процес розвитку соціальної активностi молодших школярів.

           Предмет   дослiдження    −  процес    розвитку   соціальної   активностi молодших школярів у процесi навчання.

           Методи дослiдження:  вивчення   й   аналiз   психолого-педагогiчної та навчально−методичної лiтератури з проблеми дослiдження; ретроспективний і   прогностчний   аналiз   навчальних  програм  ,   підручників   з   педагоіки; теоретичне узагальнення педагогічного досвiду з означуваної проблеми.

           Структура   роботи .  Робота   складається   iз   вступу,    двох розділів,  висновків  до  кожного   роздiлу,   загальних висновків, списку використаних джерел. 
 
 

  РОЗДIЛ 1

     ПЕДАГОГIЧНИЙ    ПРОЦЕС    НАВЧАННЯ    МОЛОДШИХ    ШКОЛЯРIВ   З  ПОЗИЦIЇ   СУЧАСНИХ   ПIДХОДIВ 
 

      1.1.Основнi  напрямки  сучасного навчання  молодших школярів.  
 

     Тенденцiї  змiни   загальної   ситуації   освiти   в  XXI  ст.  збiгаються  iз загальними   принципами   його   реформування   в свiтi   i    в Українi.   Хочацi    принципи      були     сформульованi      стосовно середньої  освiти  , вони поширюютья на всi рiвнi  загальної освiти, на всю освiту. В основi реформування  освiти  лежать такi базовi принципи: демократизація освiти,її багаторівневість,варіативність, регiоналiзацiя,відкритість освiти, гуманізація,гуманітаризація   освiти  ,  її   диференціація    i  мобільність  ,   розвиваючий, дiяльнисний характер, безперервність освiти [12, с. 70].  

           У процесi модернізації початкової освiти відбувається методологiчна перебудова навчального процесу  на   принципах гуманізації i демократизації, спрямування його наособистісний розвиток молодших школярів,формування в них основних компетентностей [2, с. 194].

           Пiд   час   дослiдження   сучасних   пiдходiв   до  навчання  молодших школярів   ми  звернули  увагу  на компетентнiсний пiдхiд.Компетентнiсний пiдхiд в освiтi розуміють як спрямованість навчального процесу на формування i розвиток основних компетентностей особистостi. Це вимагає вiдходу від інформаційної спрямованостi навчання i перенесення акценту iз засвоєння нормативно визначених знань, умінь i навичок на формування i розвитоку   школярів  здатностi  самостійно практично   дiяти,  застосовуватиіндивідуальний   досвід   та  досягнення  у  нестандартних, творчих, життєвих ситуаціях. [2, с. 195]

           Наприклад, частина  знань початкового курсу математики має практичну спрямованість  i застосовується у повсякденному життi. Вивчення математики сприяє розвитку пізнавальних здiбностей молодших школярів−пам’ятi, логічного i творчого мислення, уяви, математичного мовлення. Навчальна діяльність у кінцевому пiдсумку повинна не просто дати учню суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як самоздатність до оптимальних дій.

      Прагнення постійно оптимізовувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості. Подальший їх розвиток з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання пов'язаний з їхньою подальшою освітою.

      Суттєвою  ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання  є їх технологізація - неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.

      Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мистецтво володіння процесом. До основних ознак технології належить стандартизація, уніфікація процесу, можливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес завжди передбачає чітку послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) за певних умов, пристосованих до української мови.

      Нині в освітньому просторі України  представлена велика  різноманітність програм, методів, технологій навчання. Більшість з них може бути віднесена до одного з двох принципових підходів у освіті: традиційного та розвивального.

      Розвивальне навчання створює умови, у яких дитина може набути досвід буття як творчий, самостійний і відповідальний суб’єкт власної діяльності.

      У контексті розвивального навчання доречною є думка про те, що позитивний ефект розвитку повинен поширюватися не тільки на пізнавальну, але й на емоційну сферу – на емоційні властивості особистості молодшого школяра. Більшість досліджень розвитку емоційної сфери особистості молодшого школяра здійснено в рамках традиційного навчання. У рамках розвивального навчання переважно вивчено вплив змістовної специфіки структури навчальної діяльності й способу взаємодії в процесі навчальної роботи на формування пізнавальної сфери й особистісних утворень (самооцінки, засвоєння моральних норм). Емоційним ефектам розвивального навчання присвячено невелику кількість праць (О.К.Дусавицький, Н.В.Репкіна, Г.А.Цукерман), притому, що необхідність вивчити вплив розвивального навчання на емоційну сферу особистості школяра неодноразово відзначалася (Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов ).

      На  сьогодні практично вирішено проблему побудови початкової школи в системі  розвивального навчання. Підготовлено нові програми й комплекти підручників із математики, української та російської мови, з урахуванням психологічних особливостей навчання дітей 6-літнього віку. Розроблено корекційні розвивальні ігри для першокласників, які компенсують недоліки ігрової діяльності у дошкільному періоді дитинства.

      Стратегічна задача полягає у побудові психологічно-педагогічної моделі школи розвитку, де було б  реалізовано потенціал психічного та особистісного розвитку дитини, який було закладено у молодшому  шкільному віці.

            У системі розвивального  навчання навчальне завдання вимагає від учителя й учнів пошуку способів здійснення конкретної дії. Спільний пошук передбачає не поділ функцій між ними, а виокремлення послідовних етапів розв'язання навчального завдання. Ступінь і форми участі учителя й учнів у такій діяльності залежать від реальних можливостей учня, з розширенням яких учитель відкриває йому нові ланки спільної діяльності.

      Носієм  навчальної діяльності є її суб'єкт. Молодший школяр здійснює власну навчальну діяльність спочатку разом з іншими і з допомогою вчителя. У цій взаємодії він поступово, розвиваючись як суб'єкт навчальної діяльності, стає учнем, тобто дитиною, яка змінює і вдосконалює саму себе. Для цього учень повинен знати про обмеженість своїх можливостей, прагнути й уміти долати її, а значить аналізувати власні мислительні дії та знання, тобто рефлексувати (лат. reflexio - відображення, аналіз).

      Ефективним  щодо розвитку рефлексивності є ведення щоденника (його вже згадували вище), який за формою суттєво відрізняється від традиційного шкільного щоденника. За розвивального навчання ведення щоденника допомагає учневі утвердитися як особистості, здатній критично мислити, діяти, розвиватися. Однією з передумов цього є розвиток його самооцінки.

      У молодшому шкільному віці, для  якого характерні втрата безпосередності у соціальних відносинах, переживання, пов'язані з оцінюванням і контролем, особливо гостро відчувається потреба в самооцінці, самоствердженні та самореалізації. Становлення і розвиток їх відчутно пом'якшує перехід дитини в новий психологічний період її життя, робить його результативнішим.

      Система розвивального навчання розкриває  широкі можливості для розвитку самооцінки учня, допомагає усвідомити себе як суб'єкта, що саморозвивається, самостійно здобуває знання. Навчальна діяльність потребує рефлексії-оцінки того, ким учень був і ким став, яких результатів і завдяки чому досягнув, які труднощі відчуває і як їх долати.

      Щоденник, який використовують у системі розвивального навчання, має такі особливості:

      - фіксує статус молодшого школяра  як учня, є формою самовираження  і самоствердження, яка дає  змогу побачити рівень своїх  досягнень і самовизначитися  в навколишньому світі, краще  зрозуміти себе, свою унікальність  і цінність;

      - є способом наукової організації навчальної праці через самооцінку, засвоєння, усвідомлення інтересів тощо;

      - за змістом і обсягом рубрик  він розвивається разом з учнем, що залежить від його особистісних особливостей та новоутворень;

      - сприяє матеріалізації поточної (у формі лінійок щоденно) і поетапної (у формі лінійок або словесної самооцінки за основними віхами життя) рефлексивності.

      Зміст щоденника визначають сітка, що організовує  навчальну працю учнів, і рубрики, в яких вони виражають своє ставлення до себе, своєї навчальної діяльності та навколишнього світу. Як правило, він містить такі рубрики: «Мені дуже подобається», «Мені зовсім не подобається», « Все дуже цікаво», "Мої успіхи", "Ніяк не можу зрозуміти», «Хочу знати», "Хочу вміти", «Хочу стати»), «Візитна картка вчителя, «Моє здоров'я" тощо.

      Регулярно наприкінці навчального дня у  щоденниках і протягом навчального дня у зошитах на трьохрівневих лінійках діти відмічають рівень і якість своїх навчальних та інших досягнень, з допомогою учителя встановлюють залежність (взаємозміну) рівнів різних критеріїв оцінювання, оскільки зі зміною одного рівня оцінювання змінюється рівень іншого критерію.

           Також  дуже дієвою є  особистiсно зорієнтована система навчання, вона дозволяє розглядати сучасний урок в початковiй школi як результат взаємодії двох аспектів :                                                                                                    −методичного, який стосується побудови системи навчальних завдань-ланцюжку вправ, що природно приводять учня до «відкриття» нового поняття чи способу дії, полегшують його усвідомлення i засвоєння, дозволяють формувати (залежно від типу уроку) компетентностi;

     −психолого−дидактичного  ,    що    безпосередньо      пов’язуються    з організацією навчально−пiзнавальної дiяльностi молодших школярів за допомогою ефективного використання навчальних технологій.

     Особливе    мiсце   під   час   взаємодії    методичного    та    психолого−дидактичного   аспектів  уроку   посiдає цілеформування. Воно має пронизувати весь процес навчання на уроцi та виконувати функції мотивації дiяльностi учнів. Органiзацiя ціле формування включає діяльність школяра, діяльність учителя та їхню спільну діяльність [12, с. 68]

     Пiд   час   дослiдження   впевнено   можна  стверджувати   лише те, що неможливо   реалізувати   новi освiтнi    цiлi,    якщо учень   пасивно  засвоює  навчальний матеріал.Необхiдно  спрямовувати його   навчально−пiзнавальнудіяльність до самостiйного пошуку, в процесi якого здобувається досвід комунікативної взаємодії.

     Органiзацiя повноцiнної розумової навчально-пiзнавальної дiяльностi учнів   для   максимального   забезпечення  їхньої активностi,стає можливою завдяки цiльному використанню рiзних навчальних технологій. Серед них:

     −технологія   організації    навчального     спiвробiтництва   (  побудова  навчання на основi активної взаємодії всіх учасникiв навчального процесу, де вчитель i учень виступають партнерами); 

     −технологія формування загально навчальних умінь  i навичок, молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успiшно просуватися на всіх етапах навчальної дiяльностi);

     −технологія   диференційованого   навчання    (  включення   молодших  школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовностi i зони найближчого розвитку);

     −технологія організації навчально-проектної  дiяльностi (самостiйна пошуково-творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так i груповою, у процесi якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практицi);

     −ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грi);

     −технологія      досягнення      обов’язкових    навчальних      результатів (продуктивна організація навчання молодших  школярів з  метою досягнення цiлей, що зазначенi в Державному стандартi початкової загальної освiти) [12, с. 73]

      За  основи безпосередності (опосередкованості) взаємодії вчителя та учня вчені  виділяють форми контактного  та дистанційного навчання. До першої форми відносяться всі традиційно розроблені напрями навчання, до другої −що створюються в даний час навчання «на відстані» за допомогою спеціальних взаємин технічних засобів.

           За основи взаємозв’язку освіти і культури сучасні підходи можуть бути розмежовані:

     а) навчання, основою якого є проекція образу культури в освіту та формування проектної діяльності учнів (теорії проектного навчання);

     б) навчання  ,   засноване     дисциплінарно  −   предметним   принципом( традиційне навчання).

      Особливе  місце під час взаємодії методичного та психолого-дидактичного аспектів уроків посідає цілепокладання. Воно має пронизувати весь процес навчання на уроці та виконувати функції мотивації діяльності учнів. Організація цілепокладання включає діяльність школяра, діяльність учителя та їхню спільну діяльність, оскільки неможливо реалізувати нові освітні цілі, якщо учень пасивно засвоює навчальний матеріал. Необхідно спрямовувати    його   навчально−пізнавальну   діяльність   до   самостійного пошуку в    процесі якого здобувається досвід цілепокладання,  рефлексивної  самоорганізації і самооцінки, досвід комунікативної взаємодії.

         Досягнення учнями предметних компетентностей передбачає засвоєння знань на всіх шести рівнях, і тому немає жодних підстав обмежуватися якимось одним. Однак уміння, як один із показників засвоєння знань, має стати основною метою більшості уроків в початковій школі. Формування умінь має підкріплюватись спеціальними навчальними завданнями, які визначає вчитель до уроку, користуючись різною навчально-методичною літературою.             Крім навчальних цілей до уроку слід формулювати цілі виховання і розвитку. Наприклад, виховні цілі на уроках математики доцільно пов'язувати з особливостями математичної науки та спрямувати на формування гуманних почуттів у дітей, їхнього позитивного ставлення до навколишньої дійсності.Розвивальні цілі уроків визначаються відповідно до конкретного навчального матеріалу, з урахуванням вимог програми формування загально навчальних умінь і навичок в учнів початкової школи, що безпосередньо пов’язана з розвитком ключових компетентностей молодших школярів. Формулюючи розвивальну мету уроку математики, доцільно передбачати: розвиток сприймання, уваги, пам'яті, логічного мислення, формування прийомів розумових дій (порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, класифікації, узагальнення), розвиток математичного мовлення.

      Тому  , сучасний урок математики в психолого-дидактичному аспекті слід розуміти як такий, що передбачає організацію навчальної діяльності учнів, націлену на успіх за рахунок їхньої власної активності. Тож яким би не був урок за формою проведення або за цільовим призначенням, в основу його слід покласти принцип діяльності. Оскільки будь-яка дія перед реалізацією формується в мозку, аналізується ним, тому передусім необхідно активізувати розумову навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Організація повноцінної розумової навчально-пізнавальної діяльності учнів, для максимального  забезпечення їхньої активності, стає можливою завдяки доцільному використанню різних навчальних технологій. Серед них:

-   технологія організації навчального співробітництва (побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу, де вчитель і учні виступають партнерами);

-  технологія  формування загальнонавчальних  умінь і навичок молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності);

-  технологія диференційованого навчання (включення молодших школярів у

навчальну діяльність відповідно до актуального  рівня готовності і зони

найближчого розвитку);

- технологія організації навчальної проектної діяльності (самостійна пошуково-творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці);

- ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грі);

-  технологія досягнення  обов'язкових навчальних результатів  ( продуктивна

організація навчання молодших школярів з метою досягнення цілей, що зазначені в Державному стандарті початкової загальної освіти).

      Цілісне і систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної діяльності вчителя початкової школи  дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу.

     З метою якісного оновлення уроку  математики особливу увагу слід звернути на проблему організації процесу  навчання на основі діагностики рівня  готовності учнів до засвоєння навчального  матеріалу.

      У початковій школі доцільно передбачити такі види діагностики навчальних досягнень учнів, як: вхідна, поточна, підсумкова.Врахування результатів діагностики дозволяє створити умови для включення молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності та зони найближчого розвитку, а також широко впроваджувати технологію диференційованого навчання.

      На  сучасному уроці математики потрібно раціонально організовувати навчально-пізнавальну  діяльність учнів. Для цього треба  створити мотивацію:

- створити умови для виникнення внутрішньої потреби включення в навчально- пізнавальну діяльність на уроці (хочу);

-   визначити зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці (зможу); -  актуалізувати вимоги до учнів з боку навчально-пізнавальної діяльності (треба).

      За  основи способу організації навчання виділяють навчання, що включає   активні   форми   і методи, і традиційне (інформаційне) навчання [1, с. 277].

           Існують інші підходи  до навчання молодших школярів. Сформувалися такі   підходи,   як   проблемне   навчання;  інтерактивні  технології навчання;програмоване   навчання  ;   навчання  ,   засноване    на   теорії     поетапного формування розумових дій; розвиваюче навчання; проектне навчання та ін.