Зміст

    Вступ ………………………………………………………………………3

    РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ БАНКРУТСТВА………………………………………………………………5-14

    1.1.Поняття  банкрутства…….…………………………………………..5

    1.2. Суб’єкти у відносинах банкрутства…………………………………7

    1.3. Підстави для застосування банкрутства……………………………..8

    РОЗДІЛ  2  ПРАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА ТОВ “МЕБЛЕВИК”…………………………………………………………………....15-33

    2.1. Організаційно-економічна характеристика ТОВ “Меблевик”……..15

    2.2. Аналіз фінансової діяльності ТОВ …………………………………..18

    2.3. Аналіз можливості банкрутства ТОВ “Меблевик”………………….29

    РОЗДІЛ 3   ШЛЯХИ ТА РЕЗЕРВИ УНИКНЕННЯ БАНКРУТСТВА ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ……………………………………………………34-39

    Висновки…………………………………………………………………..40

    Список  використаних джерел………………………………………………42

    Додатки………………………………………………………………………44  
 
 
 
 
 

    Вступ

    Актуальність  теми курсової роботи: В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання для отримання прибутків вкладають  в свою діяльність певні матеріальні  ресурси та зусилля, але не завжди результатом цієї діяльності є отримання  доходів. Часто в результаті певних обставин підприємець замість отримання доходу отримує збитки, зобов'язання перед кредиторами та державним бюджетом. Для припинення існування такого підприємства та забезпечення виплати зобов'язань і існує такий механізм як банкрутство.

    Останніми роками проблема банкрутства набула глобального значення для українських  підприємств, тому ця проблема є чи не найактуальнішою. При такому стані  з банкрутством в країні просто необхідно  підняти інститут банкрутства на такий рівень, щоб за допомогою нього можна було здійснювати як очищення реального сектору економіки від не життєздатних підприємств, так і відновлення платоспроможності підприємств, які мають широкі перспективи і потрапили в ситуацію неплатоспроможності за збігом обставин.

    Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство). 

    Отже, банкрутство - це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами.

    Практичне значення теми: полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований  та узагальнений матеріал про сутність, причини та ознаки банкрутства, порядок оголошення підприємства банкрутом, економічну сутність санації підприємств, пошук та мобілізацію внутрішніх резервів відновлення платоспроможності та нейтралізації загрози банкрутства підприємства

    Мета : розкриття сутності банкрутства, як економічного явища, причин виникнення та наслідків.

    Задачі дослідження :

• розкрити сутність поняття банкрутства;
• дати характеристику суб'єктам у відносинах банкрутства;
• визначити підстави для застосування банкрутства та провадження у справах про банкрутство;
• розглянути ліквідаційну процедуру;
• проаналізувати можливості  банкрутства на прикладі ТОВ „Меблевик”;
• визначити резерви уникнення банкрутства та відновлення платоспроможності підприємства.

    Об'єктом дослідження - для даної курсової роботи є  аналіз фінансового стану ТОВ „Меблевик”

    Предметом дослідження - внутрішні резерви відновлення платоспроможності та нейтралізації загрози банкрутства підприємства.

    Методологічна основа дослідження: При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

    Характеристика  джерел, використаних в роботі. У  роботі використані нормативні документ України, наукові розробки і навчальні  посібники, періодична література. 
 

    РОЗДІЛ  1 ТЕОРЕТЕЧНИЙ  АНАЛІЗ БАНКРУТСТВА

    1.1. Поняття банкрутства 

    Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом  України "Про підприємства в Україні" (статті 24 і 34). Порядок і умови  визнання суб'єктів підприємницької  діяльності банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 p., що нині діє в редакції від 30 червня 1999 р. і називається "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів [2].

    Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, а також до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.

    Окремі  відносини щодо провадження у  справах про банкрутство регулюються  також Арбітражним процесуальним  кодексом України, про що в Законі є спеціальні застереження. Особливості  провадження у справах про  банкрутство банків регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність", а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [2].

    У свою чергу, під неплатоспроможністю  Закон розуміє неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

    З економічної точки зору банкрутство  є неспроможністю суб'єкта продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок  її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення. Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва [7, с. 36].

    Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів щодо запобігання  банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні  відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації, тощо).

      Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо. 
 
 

    1.2. Суб'єкти у відносинах банкрутства 

    Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон  визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії - суб'єкти підприємництва, які називаються у Законі боржниками або банкрутами.Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом [7, с. 37].

    Закон України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб - непідприємців. 
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46) [2]. 

    1.3. Підстави для застосування банкрутства  та провадження у справах про  банкрутство 

    З моменту виникнення приватної власності  закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

    Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

    1. Служити механізмом запобігання  непродуктивному використанню активів  підприємств.

    2. Бути інструментом реабілітації  підприємств, які опинилися на  межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

    3. Сприяти якнайповнішому задоволенню  претензій кредиторів.

    За  своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 2000 році, становила близько 30 000, в Росії — 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис 1, 2). Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

    Рис.1.1. Кількість порушених справ про  банкрутство в Україні протягом 2000-2008 років

    Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.

    Згідно  зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану  з недостатністю активів у  ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в  установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом[1].

    Рис.1. 2. Проходження справи про банкрутство підприємства

    На  рис. 1.2. зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

    Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до арбітражного суду, яка  називається "заява про порушення справи про банкрутство" (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п.9 ст. 7).

    Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство .

    Рис 1.3. Обставини при яких звертаються  до арбітражного суду

    Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя у господарських відносинах - арбітражні суди.

    Провадження у справах про банкрутство  можна поділити на кілька стадій: порушення  провадження у справі; підготовче засідання арбітражного суду; виявлення  кредиторів та інвесторів; попереднє засідання арбітражного суду; проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів; винесення ухвали про санацію; визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинення провадження у справі про банкрутство.

    Суддя арбітражного суду приймає заяву  про порушення справи про банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог.

    Заява про порушення справи про банкрутство  може бути відкликана заявниками до опублікування  в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення вимог. При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви.

    Ухвала  направляється сторонам та державному органові з питань банкрутства. Підготовче засідання арбітражного суду необхідне для: оцінки поданих документів; заслуховування пояснення сторін; розгляду обґрунтованості заперечень боржника; призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо; розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

    Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання  ними у місячний строк з дня  опублікування оголошення про порушення  справи про банкрутство до арбітражного суду письмових заяв про грошові  вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують [13, с. 62]. Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпорядникові майна заяву про участь у санації боржника.

    Попереднє засідання арбітражного суду проводиться  не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, до яких, крім сторін, згідно із Законом належать арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

    Протягом  десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.

    Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. 
Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений.З дня винесення ухвали про санацію: припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією, якщо інше не передбачено Законом; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації [13, с. 65].      

    План  санації повинен містити: заходи щодо відновлення платоспроможності  боржника (перелік таких можливих заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону); умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам; умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

    План  санації розглядається комітетом  кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк  з дня винесення арбітражним  судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. 
Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до арбітражного суду з клопотанням:

    а) про визнання боржника банкрутом  і відкриття ліквідаційної процедури;

    б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків і призначення нового керуючого санацією [13, с. 66].

    За  п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав  для дострокового припинення санації  керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.

    Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку  нагляду.

    Провадження у справах про банкрутство  може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, - лише після визнання боржника банкрутом. 

    РОЗДІЛ 2  ПРАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА ТОВ “МЕБЛЕВИК”

    2.1 Організаційно-економічна  характеристика ТОВ “Меблевик”

    ТОВ "Меблевик " було створено 19 липня 2002 року у формі товариства з обмеженою відповідальністю . Код за ЄДРПОУ  23389489. Номер свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ – 23389489.

    Ознака  особи: юридична особа.

    Місцезнаходження: 18018 м. Черкаси, вул. 14 Грудня, б.18

    Підприємство  функціонує згідно чинного законодавства України:

    Конституціїї  України, Господарський кодекс України, Законів України      “ Про бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ”, “ Про оподаткування прибутку підприємств ” та інших.

    Мета  підприємства – це задоволення потреб будівельної, меблевої промисловості в деревостружкових плитах, фанері клеєній, пиломатеріалах, задоволення потреб населення з різним рівнем доходів в різноманітних меблях

       Основні види діяльності – виробництво та оптова торгівля меблями.

       Організаційну структуру підприємства є лінійно – функціональною її наведено на рис. 2.1.

    Очолює  ТОВ ” Мебливик”  генеральний директор. Він вирішує самостійно всі питання діяльності підприємства, діє від імені підприємства,представляє його інтереси у зовнішньому середовищі. Також він розпоряджається в межах наданого йому права майном, укладає договори, у тому числі по найму працівників. Видає накази та розпорядження, обов’язкові до виконання всіма працівниками організації. Генеральний директор несе в межах своїх повноважень повну відповідальність за діяльність фірми, забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і іншого майна підприємства, видає довіреність, відкриває в банках рахунки, користується правом розпорядження засобами.

    Лінійно-функціональна  організаційна структура дає  змогу організувати управління за лінійною системою ( наприклад, генеральний директор – директор виробництва – головний майстер цеху ДСП), при цьому функціональні  служби ( виробничо-економічний відділ, відділ збуту, тощо) допомагають керівництву кваліфіковано обґрунтувати управлінські рішення. Організаційна структура ТОВ “ Меблевик ” завдяки лінійному підпорядкуванню забезпечує оперативну реалізацію управлінських рішень, сприяє підвищенню ефективності роботи функціональних відділів, дає змогу швидко маневрувати ресурсами. Однак така організаційна структура малоефективна при здійснення технічних змін та реконструкції підприємства, оскільки термін підготовки та прийняття управлінських рішень розтягується

    У додатках А і Б наведено порівняльний аналітичний баланс ТОВ „Меблевик  ”. Розглянемо його докладніше.

    Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити  як позитивне, так і негативне  у фінансовому стані підприємства:

    Позитивне:

• за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2007-2009 фінансовому році, а за період 2007-2008 рр. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;
• збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн.. або на 14,69% та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;
• збільшення запасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;
• за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32%;
• на 189,94 тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.

    Негативне:

• дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 2009 році 31,40% (при нормативному значенні 10-20%) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;
• за період з 2007 по 2009 рік кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 2009 році склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20 – 0,35 пунктів).

    2.2.Аналіз  фінансової діяльності ТОВ “ Меблевик ”

    Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження  й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства [17]. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану. Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

    У таблиці 2.1. наведено основні показники, які характеризують майновий стан підприємства. 

     Таблиця 2.1.

    Показники оцінювання майнового стану ТОВ  „Меблевик ”

          Частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02 пункта. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства зношене на 50% і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у 2009 році зменшився на 0,08 пунктів). Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.