Сутність , класифікація та основні завдання обліку розрахунків по соціальному страхуванню

Зміст

Вступ

1. Сутність , класифікація та основні  завдання обліку розрахунків  по соціальному страхуванню……………………………………………………...……5 
2. Нормативна база обліку розрахунків по соціальному страхуванню…………12 
3. Документальне оформлення господарських операцій розрахунків по соціальному страхуванню………………………………………………………….18 
4. Синтетичний та аналітичний облік . розрахунків по соціальному страхуванню………………………………………………………………………...21 
5. Узагальнення інформації в облікових регістрах та розкриття у звітності…...39

Висновок 
Список використаних джерел  
Додатки

Вступ

Процес регулювання оплати праці почався з 1991 р., коли було прийнято Закон України "Про підприємства в Україні" і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці.

У 1992 р. затверджено декрет Кабінет Міністрів України "Про оплату праці", на підставі якого у 1995 р. прийнято Закон України "Про оплату праці", що регламентує питання тарифікації та оплати праці.

З 1993 р. введено в дію Закон України "Про колективні договори і угоди", яким передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.

У 43-46 статтях Конституції України відзначено, що громадяни мають право на працю, відпочинок, соціальний захист, безпечні та здорові умови праці і заробітну плату. Питання оплати праці регламентують такі законодавчі акти, як "Кодекс законів про працю", Закон України "Про відпустки" та деякі інші.

Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1375/2000 схвалено "Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні".

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, суть якого полягає у забезпеченні певними коштами для прожиття у разі повної, часткової чи тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законами.

Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок:

-підприємств, установ і організацій;

-державного бюджету;

-страхових внесків громадян;

-інших джерел соціального забезпечення.

Соціальні гарантії забезпечуються також створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (будинки для людей похилого віку, дитячі будинки, будинки інвалідів). Пенсії та інші види соціальних виплат і допомог повинні забезпечити не нижчий від прожиткового мінімуму рівень життя.

Важливе значення, має також правильний облік зі страхування на підприємстві. Дослідження цього процесу є предметом дослідження курсової роботи. Важливість цієї проблеми зумовлює актуальність дослідження теми.

Метою роботи слід вважати дослідження основних теоретичних та прикладних аспектів обліку розрахунків зі страхування.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

1.Сутність, класифікація та основні завдання обліку розрахунків по соціальному страхуванню

Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних із ними витрат.

Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.

Страхові фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для Цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.

До фонду страхового захисту належать:

1. Централізовані та грошові  резерви держави;

2. Децентралізовані фонди;

3. Фонди створені методом  страхування.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Будь - які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.

Страховики – це організація, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату, зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яким був завданий збиток та виплатити страхову суму.

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Соціальне страхування – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування — це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

Чітко виділяється дві форми страхування:

- добровільне страхування;

- обов’язкове страхування (в Україні ця форма є державною).

В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням чи народженням; - медичне страхування;

- страхування від нещасного  випадку на виробництві та  професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- інші види страхування, передбачені  законами України

Соціальний захист є однією з функцій держави, а конституційне закріплення соціального принципу державного устрою підтверджує факт існування в Україні соціальної функції в ряду пріоритетних.

Система соціального страхування в Україні повинна широко використовувати обидві форми: обов’язкову й добровільну, а саме соціальне страхування як організаційно-правова форма має бути як державною так і недержавною.

Види соціального страхування

За формою соціальне страхування може бути:

Добровільне - страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників;

Загальнообов’язкове - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту.

Розрізняють за виплатою такі види страхування:

Ризикове – страхова виплата у разі настання страхового випадку;

Накопичувальна – працює по методу заощадження.

Розрізняють дві сфери страхової діяльності — соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання.

Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».

У тісному зв'язку з заробітною платою перебувають розрахунки по обов'язковому державному соціальному страхуванню. Основами законодавства України про загальне державне соціальне страхування, затвердженими постановою Верховної Ради України від 14.01.98, визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, зобов'язань і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, яка включає матеріальне забезпечення громадян у разі захворювання, повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них причинами, а також за віком та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнодержавному страхуванню підлягають як особи, які працюють на умовах трудової угоди на підприємствах усіх форм власності, так і особи, які забезпечують себе роботою самостійно (творчі та інші працівники), а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

У державі активно використовують соціальне страхування для захисту населення на випадок захворювання, зниження працездатності, смерті годувальника, допомоги багатодітним сім'ям . Принцип, згідно з яким держава в рамках соціального страхування піклується про тих, хто потребує захисту, діє всюди і сьогодні.

Відповідно до статті 46 Конституції України та статті 11 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на соціальний захист, суть якого полягає у забезпеченні певними коштами для прожиття у разі повної, часткової чи тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законами.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Основи) від 08.07.2010 відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Отже, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом .

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та члені його сім'ї.

Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або фізичні особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування .

Єдиний соціальний внесок нараховується на:

-заробітну плату найманих працівників, яка включає основну, додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом про оплату праці;

-винагороду фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором (далі - ЦПД);

-оплату перших днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

-допомогу по тимчасовій непрацездатності;

-допомоги або компенсації згідно із законодавством;

-грошове забезпечення.

Єдиний соціальний внесок обчислюється в межах максимальної величини бази, яка дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 3 ст. 7 і п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ). При цьому для внеску передбачено і мінімальний розмір, обчислений виходячи з мінімальної зарплати, що діє в місяці, за який нараховують зарплату, дохід (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ).

Розміри ставок ЄСВ стосовно бази за категоріями платників наведено у ст. 8 Закону про ЄСВ.

Правила сплати ЄСВ наведено у ст. 9 Закону про ЄСВ. Основні з них такі:

-ЄСВ сплачується в безготівковій формі на рахунки, спеціально відкриті ПФУ в органах Держказначейства;

-днем сплати є день, коли ЄСВ списано з рахунка платника незалежно від строку зарахування коштів на рахунок ПФУ (ч. 10 ст. 9 Закону про ЄСВ);

-зобов'язання зі сплати ЄСВ повинні виконуватися в першу чергу, крім зобов'язань із зарплати (доходу), у тому числі і перед зобов'язаннями зі сплати податків (ч. 12 ст. 9 Закону про ЄСВ);

Платники ЄСВ зобов'язані сплачувати ЄСВ не пізніше числа місяця, наступного за базовим звітним періодом (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону про ЄСВ).

При цьому базовим періодом для ЄСВ є календарний місяць (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону про ЄСВ). Сплачений ЄСВ розподілятиметься за видами соціального страхування до бюджету пропорційно сумам ЄСВ у відсотках.

2. Нормативна база обліку розрахунків  по соціальному страхуванню

Контроль будь-якої ділянки діяльності підприємства грунтується на нормативно-правовій базі, інструктивних документах та методичних рекомендаціях.

На підприємствах всіх форм власності бухгалтерський облік по соціальному страхуванню ведеться відповідно до:

Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями від 02.12.2010 р. №2756-VI), ним визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

• Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. №291 (зі змінами та доповненнями від від 09.12.2002 р. №1012).

З 2011 року існує єдиний закон для нарахування ЄСВ, а саме Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є дуже змістовним. Зокрема його розділили на 7 розділів, кожен з яких чітко описує терміни, права та зобов’язання користувачів закону.

Зокрема І розділ описує загальні терміни які використовуються при нарахуванні ЄСВ та сферу правового регулювання.

У ІІ розділі йдеться про платників ЄСВ, їх права та обов’язки. ІІ розділ складається з 4 статей в яких передбачено всі можливі випадки чо можуть виникнути при нарахуванні та сплаті ЄСВ.

ІІІ розділ цього закону передбачує порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного соціального внеску. Також тут відображено розмір сплати ЄСВ, терміни його нарахування та подання звітностей до пенсійного фонду України.

IV розділ закону про ЄСВ називається  «Повноваження пенсійного фонду  щодо збору та обліку єдиного  внеску. Державний нагляд за збором та веденням обліку єдиного внеску. Тут чітко описана нормативна база ПФУ іх права та обов’язки.

V розділ характеризує реєстри  загальнообов’язкового державного  соціального страхування. Зокрема  характеризується:

– державний реєстр (його завдання, формування та використання інформації);

– реєстр страхувальників;

– реєстр застрахованих осіб;

VІ розділ називається «Повноваження  фондів загальнообов'язкового державного  соціального страхування у сфері  збору та обліку єдиного внеску. Відповідальність за порушення законодавства про збір та ведення обліку єдиного соціального внеску». Цей розділ є найбільшим і до нього потрібно поставитись з великою увагою.

VІІ розділ відображає термін  коли вступив в дію закон  про єдиний соціальний внесок  та інші закони пов’язані з ним, також висвітлює ті закони які втратили своє значення після 01.01.11, та зміни до решти законів.

На сьогоднішній день закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є єдиним та використовується при нарахуванні, складанні, поданні та сплаті ЄСВ.

Також на сьогоднішній день діє закон України «Про пенсійне забезпечення». Зі змінами внесеними згідно із Законами:

№1276-VI (1276–17) від 16.04.2009, ВВР, 2009,

№38, ст. 535 №3668-VI (3668–17) від 08.07.2011.

Цей Закон відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки країни.

Зокрема для відображення у звітності ЄСВ можна використати:

– П(С) БО №1 (загальні вимоги до фінансової звітності);

– П(С) БО №10 (дебіторська заборгованість);

– П(С) БО №11 (зобов’язання);

– П(С) БО №16 (витрати).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.10.2011 року №32–3 «Про внесення змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2011 за №1285/20023, №1286/20024, приведено у відповідність Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підприємствами, установами та організаціями громадських організацій інвалідів за працюючих інвалідів у розмірах 8,41% та 5,5% відповідно з сум допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Згідно з новим законом, працедавець оплачує працівникові перші п'ять днів періоду тимчасової втрати працездатності. Головні бухгалтери сідають із співробітниками фонду соціального страхування з тимчасовою втратою працездатності і показують обсяги лікарняних після того, як ці звіти приймаються, протягом десяти днів фонд повинен компенсувати витрати підприємців.

Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки». Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я та виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб і інтересів, всебічного розвитку особи.

Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 і п.п. 2.1.3 Інструкції №21–5 фізичні особи – підприємці (далі – ФОП), у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) не лише за найманих працівників, а й безпосередньо «за себе». Від обов'язкової сплати ЄСВ «за себе» звільнено тільки підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком або інвалідами й отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (ч. 4 ст. 4 Закону №2464).

Сума ЄСВ, що підлягає сплаті ФОП «за себе», визначається для ФОП на спрощеній системі оподаткування (щомісячно) – самостійно, але не менше розміру мінімального страхового внеску і не більше максимального страхового внеску. Під мінімальним страховим внеском розуміється сума ЄСВ, яка визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати та розміру внеску, установленого законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісячно.

Максимальний розмір страхового внеску визначається як добуток максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру ЄСВ. Максимальна величина бази нарахування ЄСВ дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму на працездатну особу, установленого законом (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464)

Розміри мінімального та максимального страхового внеску (у розрахунку на місяць) залежно від видів страхування, в яких ФОП зобов'язаний або може брати участь, та розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на місяць, за який здійснюється сплата ЄСВ, наведено в табл. 1.1.

Всі наведені вище закони детально описують облік розрахунків по соціальному страхуванню. Держава передбачила всі можливі випадки нарахування ЄСВ, в чіткій формі відображені відсотки для кожної категорії осіб, визначено виплати при настанні нещасного випадку, лікарняних чи просто відпусток. Також передбачені виплати на випадок вагітності, весілля чи смерті близьких родичів. Додаткові виплати і пільги отримують інваліди та батьки дітей інвалідів.

Таблиця 1.1. Максимальний та мінімальний розмір ЄСВ залежно від видів страхування у 2012 р.