Сутність і напрями екологічного виховання дошкільників

Зміст

ВСТУП                                                                                                             3                                                      

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ У ЕКОЛОГІЧНОМУ ВИХОВАННІ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1. Сутність і напрями  екологічного  виховання дошкільників                         6                                                                                                   

1.2. Історія проектної  діяльності                                                                            12

1.3  Психолого-педагогічні особливості  використання методу проектів  в екологічному вихованні дошкільників                                                                   17

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ МЕТОДУ

ПРОЕКТІВ НА ФОРМУВАННЯ ЄКОЛОГІЧНОЇ  КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ

СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ

2.1. Констатуючий експеримент                                                                              22

2.2. Формуючий експеримент                                                                                  27

2.3. Аналіз експериментальних даних                                                                     32

ВИСНОВКИ                                                                                                               35

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ                                                                                          37                                                             

ДОДАТКИ                                                                                                      

ВСТУП

Екологічне виховання  — тривалий багатофакторний цілеспрямований  процес. Результатом, якого є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя, екологічної свідомості й екологічної культури.

Система поглядів на екологічну освіту та виховання в Україні  висвітлена в державних документах про дошкільну освіту: Концепції  дошкільного виховання в  Україні, Законі України «Про дошкільну освіту», Базовій програмі розвитку  дитини дошкільного віку «Я у світі» та інших.  В них наголошується  на  необхідності формування екологічної  культури дитини в гармонії її відносин з природою. Тож починаючи з дитинства,  варто закладати міцний фундамент дитячої любові до навколишнього середовища, розвивати естетичне відчуття світу природи, формувати навички культурної поведінки у довкіллі.

Питання екологічного виховання, формування екологічної свідомості, екологічної культури дошкільнят розглядаються багатьма науковцями, педагогами-практиками, громадськістю не одне десятиліття. Різні аспекти формування екологічної культури у дітей дошкільного віку  розкривають дослідження Н. В. Лисенко, В. Г. Грецової,   М. К. Ібрагімової, В. Д. Сич, С. М. Хайдурової, Т. В. Зализової, З. П. Плохій, Н. М. Кот, Г. С. Марочко, П. Г. Саморукової та інших. Роботи названих авторів поклали початок екологічному підходу в ознайомленні дітей з природою.

З основних методів екологічного виховання можна відзначити наступні: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного навчання, частково-пошуковий, дослідницький.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу дітям повідомляється інформація про навколишнє середовище. Для формування навичок і вмінь застосовується репродуктивний метод. Проблемне навчання дає можливість показати дітям зразки наукових знань про природу, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою. У рамках частково-пошукового і дослідницького методу вихователь може спрямувати діяльність дітей на самостійному виконанні окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти.

У контексті актуалізації змісту дошкільної освіти зростає роль проектної діяльності як засобу формування екологічної компетентності дошкільника  з урахуванням його вікових та індивідуальних особливостей, що позначаються на характері мислення, почуттів, поведінки, діяльності. Ідея проектування дозволяє поєднати зміст розвитку, виховання і навчання з реальним життям, використання умінь, навичок, знань для вирішення практичних задач екологічного спрямування. У методі проектів як педагогічній технології знайшов своє втілення комплекс ідей, представлений Д.Дьюї. Вчений разом зі своїми колегами стверджували, що дитинство це не період підготовки до майбутнього життя, а повноцінне життя. Отже, освіта повинна базуватися не на тих знаннях, що колись йому знадобляться в майбутньому, а на тому, що гостро необхідно йому сьогодні, на проблемах його реального життя. З цього положення випливає необхідність побудови спільної діяльності з дітьми з урахуванням їх інтересів, потреб та особистого досвіду.

Таким чином актуальність нашої курсової роботи на тему «Екологічний проект» визначена важливістю Цією роботою ми спробуємо довести, що екологічні творчі проекти не тільки сприяють формуванню в дошкільнят уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, проявів гуманних почуттів до живих істот, а також гармонійно впливають на пізнавальну мотивацію та подальшій розвиток дитячої допитливості яка буде стимулювати дитину узнати якомога більше про таємниці природи.

Тема дослідження  курсової роботи: «Екологічні проекти в роботі з дітьми дошкільного віку».

Мета дослідження  курсової роботи: дослідити як метод проектів впливає  на рівень екологічної свідомості та компетентності дітей дошкільного віку, сприяє  формуванню в дошкільнят уявлень та знань про самоцінність і неповторність компонентів природи, а також забезпечує умови для повноцінного оволодіння екологічною культурою.

Об’єкт дослідження  курсової роботи: екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження  курсової роботи: екологічний проект як ефективний метод екологічного виховання

Гіпотеза: впровадження системи екологічних творчих проектів виховує ціннісне ставлення до природи, гармонійно впливає на пізнавальну мотивацію та розвиток дитячої допитливості, яка буде стимулювати дитину узнати якомога більше про таємниці природи, а також забезпечує умови для повноцінного оволодіння екологічними вміннями та знаннями.

В ході дослідження курсової роботи нами були поставлені наступні завдання:

1. На підставі теоретичного аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури розкрити поняття «екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку».

2.  На основі вивченої психолого-педагогічної літератури дослідити особливості використання методу проектів у ДНЗ.

3. На підставі проаналізованого матеріалу виявити ефективність методу проектів у формуванні екологічної культури та екологічних знань  у дітей старшого дошкільного віку.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ У ЕКОЛОГІЧНОМУ ВИХОВАННІ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1. Сутність і  напрями екологічного  виховання  дошкільників

Основою створення навчально-виховних програм для дітей дошкільного віку в Україні є Базовий компонент дошкільної освіти. Сфера "природа" за Базовим компонентом передбачає формування у дітей елементів цілісного природо-відповідного світогляду, ціннісної змістовної спрямованості на екологічно-доцільну поведінку та сприйняття дитиною себе як частки природи, формування почуття відповідальності за те, що відбувається внаслідок її взаємодії з оточуючим світом.

Програма розвитку дітей  старшого дошкільного віку "Впевнений старт" націлена на те, щоб збагачувати уявлення дитини про природу, використовувати здобуті вміння та навички для подальшого розширення особистого досвіду, природо-відповідального світогляду. Програма передбачає систематизування  природничих знань дитини, починаючи з природи рідного краю і закінчуючи природою космосу, що створює умови для екологічно вихованої особистості.

Педагогічна наука вважає метою екологічної освіти і виховання дошкільників — формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Основні завдання, які вона ставить для екологічної освіти дошкільного віку це:

1.Розвиток естетичного відчуття світу дошкільнят.

2. Розвиток уявлень про взаємозв'язки у природі.

 3. Засвоєння елементів екологічної культури.

4. Засвоєння перлин народної  мудрості про дбайливе ставлення до природного оточення.

5. Виховання справжньої  любові до природи, бажання піклуватися про рослин і тварин, різко негативне ставлення до їх знищення.

6. Стимулювання допитливості  та зацікавленість у пізнанні  природи.

 7. Формування навичок культурної поведінки у довкіллі.

8. Формування постійно потреби у зміцненні й збереженні власного здоров’я та здоров'я інших людей.

Різні аспекти формування екологічної культури у дітей  дошкільного віку розкривають дослідження  Н. В. Лисенко, В. Г. Грецової, М. К. Ібрагімової, В. Д. Сич, С. М. Хайдурової, Т. В. Зализової, З. П. Плохій, Н. М. Кот, Г. С. Марочко, П. Г. Саморукової. Роботи названих авторів  поклали початок екологічному підходу  в ознайомленні дітей з природою.

З. П. Плохій розробила зміст  і методику навчання дітей середнього і старшого дошкільного віку розумінню  цілісності природи (на матеріалі тваринного світу як однієї з ланок природного ланцюжка залежностей) і впливу людини на неї; науково обґрунтувала знання про екологічні взаємозв’язки,  доступні розумінню дітей даного віку. Дослідила вплив даного навчання на формування дбайливого і турботливого ставлення до тварин в середовищі їх існування.

І. С. Марочко досліджувала екологічний напрямок комплексного поетапного формування у старших  дошкільників дбайливого ставлення  до рослин, визначила шляхи розвитку орієнтації дітей в цілісності природного середовища, розробила методику формування дбайливого ставлення до рослин.

Н. В. Лисенко обґрунтувала і апробувала модель процесу екологічного виховання, в основу якої  повинні  бути покладені систематизовані  знання про закономірні явища  життя рослин і тварин, з якими спілкується дитина [22].

В дослідженнях Н. М. Кот акцентується увага на необхідність педагогічної взаємодії між дошкільними навчальними  закладами і родинами в розв’язанні  завдань екологічного виховання  дошкільників. Посилення уваги до екологічного виховання дошкільників вимагає пошуку найбільш ефективних засобів, форм та методів формування екологічної культури дітей. Важливим фактором розвитку дитини є розвивальне  середовище, яке в психолого-педагогічній літературі визначається як комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі.

Навчити дітей любити і  шанувати природу можна лише серед  самої природи. На важливість створення  належних матеріальних умов для здійснення екологічного виховання вказується в роботах К. І. Золотової, М. М. Марковської, Н. М. Горопахи, Л. В. Лохвицької.

 Г. П. Лаврентьєва  розкриває зміст середовища екологічного  розвитку, яке складається з різноманітних  елементів, де кожний виконує  свою функцію. Квітник, город,  куточок саду, лісу, лугу з різноманітними  рослинами стануть важливими  складовими еколого-розвивального  середовища, які забезпечать постійне  надходження нової інформації, збуджуватимуть пізнавальний інтерес дітей.

Ця ідея реалізована у  Базовій програмі розвитку дитини дошкільного  віку «Я у світі», в якій визначено необхідність створення природного середовища для особистісного зростання дошкільника у сфері «Природа». Це сприятиме ознайомленню дітей з розмаїттям природного оточення, як цілісного організму, формуванню життєво важливих умінь орієнтації в ньому, доцільного природокористування та гуманної взаємодії з об’єктами природного довкілля, вихованню відповідальної поведінки та культури буття в природному середовищ [2].

За даними екологічної  психопедагогіки специфікою дошкільного  віку є перевага когнітивного компоненту над перцептивно-афективним у ставленні  до природи. Тому активність дитини доцільніше розвивати у пізнавальній діяльності. Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість малюків, перевагу слід надавати емоційно-естетичному  сприйманню природи, розвитку естетичних, інтелектуальних, гуманістично спрямованих  почуттів у ставленні до неї.

У той же час педагоги-практики не завжди приділяють належну увагу  поведінковому компонентові діяльності дошкільнят у природі. Це обумовлено, з одного боку, недооцінкою вікових  можливостей дітей, з іншого  –  складністю формування екологічно мотивованої поведінки у природному оточенні, яка означає здатність до дії та самообмеження власних імпульсивних бажань в конкретній ситуації вибору.

Науковці   виділяють  традиційні і нетрадиційні методи і форми екологічного виховання.

Спостереження - основний метод ознайомлення дітей з природою. Активна форма пізнання навколишнього світу, що має на меті нагромадження факторів, початкових уявлень про об'єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психічний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання. Зміст, тривалість і результативність спостереження залежить від здатності дошкільнят приймати пізнавальне завдання, планувати послідовність дій, фіксувати його результати у вигляді висловлювань, використовувати засвоєні способи пізнання в нових умовах. «Дивитися і бачити! Слухати і чути!» – такий девіз кожного спостереження.

Прогулянки - повсякденна форма роботи, де діти, спостерігаючи, ознайомлюються з тими ознаками об'єктів природи, уявленнями про які складаються протягом тривалого часу. Одним із основних методичних прийомів розвитку естетичного сприймання  є спостереження на прогулянках за природою.

Допоможуть забезпечити  постійне надходження нової інформації реалістичні, змістовні розповіді вихователя, які збуджуватимуть пізнавальні інтереси дітей, сприятимуть розвитку їх допитливості. ЇЇ бажаним компонентом є художнє слово: загадки, вірші, прислів’я, народні прикмети, легенди про об’єкт спостереження. Емоції та почуття дитини викликані безпосереднім спілкуванням з природою, підкріплені влучним, точним, яскравим описом, залишать незабутній слід в душі дитини, допоможуть глибше зрозуміти те чи інше явище.

Використання інтелектуально-рухливих та духовно-естетичних екологічних ігор таких як «Посади рослинку», «Лікуємо землю», «Дегустація», «Здогадайся що це?», «Екологічна етика», «Можна не можна» дасть можливість дітям продемонструвати свої знання, поділитися думками і поглядами, отримати нову інформацію, розвивати комунікативні здібності, варіативне мислення.

Ігри-медитації забезпечують не лише релаксацію, але й формуватимуть емоційно - ціннісне ставлення до природи. Цікавим видом роботи і однією з умов успішного екологічного виховання є мовні логічні завдання. Це розповіді-загадки про природу, відповіді на які дитина може дати лише в тому випадку, коли чітко усвідомить зв’язки і закономірності в природі.

Зміст і дидактична мета логічного завдання визначається у  відповідності з основною роботою. Діти закріплюють наявні знання, навички  розумової діяльності. Мовні логічні  задачі підтримують постійну зацікавленість дітей до природи, розвивають вміння спостерігати, помічати зміни, що відбулися. З метою активізації розумової  діяльності, можливе залучення дітей  до самостійного складання мовних задач. В них діти намагаються передати характерні ознаки знайомих їм явищ, образів, щоб можна було відгадати за описом.

Використання проблемних ситуацій стимулює допитливість дітей, розвиває самостійність думки, спрямовує їх на активні пошуки відповіді, на усвідомлення зв’язків та залежностей часового, послідовного, та причинно-наслідкового змісту. Разом з тим проблемні ситуації вчать дітей обґрунтовувати свої судження, висловлювати припущення, підводять їх до самостійних висновків. Методика використання проблемних ситуацій передбачає наявність у дітей навичок узагальнення та порівняння. З практики педагогічної роботи відомо, що процес порівняння можливий лише за умов, коли дитина озброєна конкретними знаннями про природу, знає ознаки і властивості її об’єктів і явищ.

Одним із методів екологічного виховання може бути дослідницько-пошукова діяльність, яка допоможе дітям з’ясовувати та усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки у природі.

Цікавою і корисною діяльністю, яка збагатить знання дітей про  природне довкілля, як цілісний організм, в якому взаємодіють повітря, вода, рослини, тварини, люди, є трудова. Вона може бути організована в формі різноманітних трудових доручень чи колективної праці: прибирання території від сміття; поливання рослин;  розпушування землі; висаджування чи пересадка рослин тощо. Збирання дарів природи: плодів, листя, коріння, для виготовлення фіточаїв, настоїв, варення є поєднанням корисного з приємним.

Важливим складовим компонентом екологічного виховання є мандрівки в природу, перед якою слід обов’язково пригадати правила поведінки в ній. Тому вихователь разом з дітьми може скласти пам’ятку, доповнюючи її новими правилами після чи під час кожної нової подорожі.

Для формування у дітей  умінь і навичок поведінки  в природі практикуються різноманітні вікторини, конкурси, КВК, які активізують інтерес, увагу дітей, сприяють розвиткові їхніх пізнавальних здібностей, уяви, закріпленню набутих знань та вмінь.

Проведення виховних заходів  екологічного змісту допомагає вихователю розширити естетичне, пізнавальне, оздоровче, практичне значення природи  в житті людини. Тому, проводячи  екологічні свята, слід використовувати фольклорний матеріал, поезію про природу у співпраці з музичним керівником.

Важливим елементом еколого-розвиваючого середовища є «Екологічна стежина», яка допомагає вихователю виховувати у дошкільнят основи екологічної культури, екологічної вихованості, які передбачають набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі. Головна мета «екологічної стежини» - виховання екологічно грамотної поведінки дитини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу і людину як невід'ємну частину довкілля.

У останні роки набуває  актуальності і проектування, яке  являється ефективним засобом майже  в усіх галузях дошкільної освіти, екологічне виховання не стає виключенням. Проект розглядається у межах проблемного навчання та водночас передбачає використання інтерактивних методів. Крім того екологічне проектування забезпечує інтеграцію знань, що є однією з вимог до перебудови освітнього процесу та забезпечення розвивального потенціалу.

1.2. Історія  проектної діяльності

Проектування – це комплекс пошукових, дослідницьких, розрахункових, графічних та письмових видів робіт, що виконуються дітьми самостійно (в парах, групах, індивідуально) з метою практичного чи теоретичного вирішення значущої проблеми. Її розв’язання передбачає використання різних методів і засобів навчання та інтегрованих знань з різних галузей науки, техніки, творчості.

Метод проектів вважають одним із найперспективніших методів навчання. Він створює умови для творчої самореалізації дітей, підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Діти набувають досвіду розв’язання проблем майбутнього самостійного життя, які вони проектують у навчанні.

 Визначаючи сутність поняття «навчальний проект», слід зазначити, що воно вперше з'явилось у XVII—XVIII століттях і служило синонімом словам «експеримент» у природничих науках і «розгляд справ» у юриспруденції. Пізніше, у XIX столітті були визначені ще дві моделі проектів, які використовуються і сьогодні.

 Перша, давніша, модель Вудворта передбачає, що діти спочатку вивчають матеріал, набувають знань та навиків, які в подальшому знадобляться для конструювання проектів.

Друга, сучасніша, модель Ричардса передбачає «занурення» в проблему, її фундаментальне дослідження.

Метод проектів у 20-ті роки минулого століття в США  називали також методом  проблем. Уперше цей метод був упроваджений американським педагогом та психологом Д.Дьюї, родоначальником проблемного навчання. Теоретичне підґрунтя означеного методу складає положення про те, що діяльність учня може бути спрямована на формування його мислення, в основі якого лежить власний досвід.

Д.Дьюї разом зі своїми колегами стверджували, що дитинство це не період підготовки до майбутнього життя, а повноцінне життя. Отже, освіта повинна базуватися не на тих знаннях, що колись йому знадобляться в майбутньому, а на тому, що гостро необхідно йому сьогодні, на проблемах його реального життя. З цього положення випливає необхідність побудови спільної діяльності з дітьми (у тому числі й навчання) з урахуванням їх інтересів, потреб та особистого досвіду. Основною метою навчання є дослідження дітьми разом з дорослим оточуючого життя. Бажано, щоб діти самі (або з групою, педагогом, іншими людьми) мали можливість планувати, виконувати, аналізувати та оцінювати власну діяльність.

Учень Д. Дьюї, У. Кілпатрик, виокремив у книзі "Основи методу" (1928 р.) три основи нової педагогіки:

1) необхідність підбору навчального  матеріалу, який витікає з природи  та інтересів дитини;

2) організація цілеспрямованої  діяльності;

 3) сприймання навчання як неперервну перебудову життя та підняття її на вищі сходинки.

Під проектами на той час розумівся  цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини, послідовне розв'язання нею життєвих проектів.

У. Кілпатрик визначив чотири типи проектів, що відповідають життєвим інтересам дитини дошкільного та молодшого шкільного віку:

- творчий проект, споживчий (включаючи розвагу);

- розв'язання проблеми (або будь-яких інтелектуальних утруднень, які можуть бути супровідними і в творчому проекті, але в цьому виступати провідними);

- проект - вправа.

 Американський педагог розширив  поняття "проект" до будь-якої  цільової діяльності учнів. Метод проектів набув поширення в Європі, Росії, Україні.

У радянській педагогічній літературі термін "метод проектів" з'явився у працях Н. Крупської в 1923 році, яка вказала на такі переваги застосування методу проектів:

- розвиває ініціативу;

- привчає до планової роботи, до обміну всіх видів труднощів;

- формує вміння розраховувати свої сили в процесі навчальних занять, а також до самостійної роботи.

Використання методу проектів у  радянських школах на початку двадцятого сторіччя відбулося вперше під керівництвом С.ІІІацького, який визначив наступні структурні компоненти цього методу:

- реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами;

- організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини);

- зіткнення з нагромадженим людським досвідом (готові знання);

- вправи, які дають дитині нові навички.

Багато шкіл України працювали  за методом проектів. Про це свідчать роботи А.Петрович, Л.Миловидова. Вчителі, які брали участь в експерименті, констатували ентузіазм, зацікавленість дітей, зв'язок із реальним життям, наукову допитливість, самоконтроль. Водночас вони відзначали суспільно - трудову, ідеологічну спрямованість усіх проектів, що негативно позначалося на змістовному наповненні діяльності учнів. Тому в 30-х роках метод проектів було виключено з системи навчання.

У вітчизняній дидактиці цей  метод частіше визначається як варіант  технології проблемного навчання, що є комплексним методом, індивідуалізуючим  навчальний процес, та дає змогу  дитині виявити самостійність у  плануванні та контролі своєї діяльності.

Що стосується дошкільних навчальних закладів, то метод проектів з’явився в них майже недавно, з тенденцією до пошуку нових підходів до виховання  та навчання, реалізації інноваційних напрямків у діяльності  закладів. Саме на це спрямовують державні нормативні акти «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» та Закон України  «Про дошкільну освіту», в яких зазначена  необхідність освітньої ланки, вдосконалення  й змісту, осучаснення навчально-виховних технологій, приведення їх у відповідність  до вимог життя нової епохи. В  Коментарі до «Базового компонента дошкільної освіти в Україні» окреслені  оновлена мета і пріоритети розвитку дошкільної освіти, а саме – «інноваційний  характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних та навчальних технологій.

Таким чином, за словами М.Епштейна, метод проектів — це технологія, що дозволяє перекинути міст між досвідом та проблемами педагогів першої третини XX століття та дослідженнями сьогодення.

В розуміннях сучасного дидакта І.Чечеля сутність проекту полягає у представленні його як дидактичного засобу пізнавальної діяльності, розвитку креативності мислення і, водночас, формування певних особистісних якостей.

В. Гузєєв відносить метод проектів до цільноблочних технологій, тобто розглядає його у рамках інтегральної освітньої технології.

Цікаве визначення сутності проекту, на наш погляд, запропоновано Є.Новолодською, яка розуміє його як "спосіб організації педагогічного процесу, основою якого є взаємодія педагога і вихованця між собою і навколишнім середовищем під час реалізації проекту - поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань".

У нашому дослідженні під поняттям "метод проектів" ми будемо користуватися визначенням Е.Полат, сутність якого полягає у розумінні означеного методу як сукупності навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють розв'язати ту чи іншу проблему внаслідок самостійних дій дитини з обов'язковою кінцевою презентацією результатів. Якщо конкретизувати це поняття стосовно дошкільного віку, необхідно зробити акцент на суб'єктивно творчих винаходах, що є обов'язковою складовою дитячої проектної діяльності. Отже у дошкільному віці вважаємо доцільним впровадження творчих проектів, які ми визначаємо як особистий чи колективний продукт спеціально організованої творчої діяльності, в основі якої лежить суб'єкт - суб’єктна взаємодія учасників педагогічного процесу

Проекти класифікуються за певними типологічними ознаками.

За характером домінуючої діяльності:

• дослідницькі,
• пошукові,
• рольові,
• прикладні,
• творчі.

За предметно-змістовними  галузями:

• моно-проекти (в межах однієї предметної галузі),
• міжпредметні.

За кількістю учасників  та характером контактів в проекті:

• індивідуальні,
• групові
• колективні,
• шкільні,
• міські,
• всеукраїнські,
• міжнародні.