Сутність і принципи підприємництва. Підприємницький дохід
Мінестерство Освіти України
Державний вищий навчальний заклад
«Київський національний економічний універсітет імені Вадима Гетьмана»
Кафедра Політичної економії факультету економіки та управління
Курсова робота
З теми:
«Сутність і принципи підприємництва. Підприємницький дохід»
Студентки І курсу ФЕтаУ
6504, 9 гр.
Тимченко О.В.
Перевірив:
Сацик В.І.
План:
Вступ…………………………………………………………………
- Сутність підприємництва, його умови існовання, функції та принципи. Підприємницький дохід……………………………………5
- Економічні основи розвитку і сучасний стан підприємництва в Україні……………………………………………………………
………20 - Шляхи удосконалення системи підприємництва в Україні. ……..29
Висновки ………………………………………………………
Перелік використаної
літератури…………………………………………...
Вступ
Темою моєї роботи є підприємництво, його сутність та принципи, а також підприємницький дохід. Феномен підприємництва вивчається у світовій економічній і соціологічній сферах протягом тривалого часу. Осмислення цього явища почалося ще в середні віки й еволюціонувало від поняття антрепренерства(посередник) до інтрапренерства(інтеграція підприємницьких здібностей особи й підприємства)[1.с.79-81]. В основу підприємництва закладено ініциативну діяльність людини, здатної мобілізувати сили і цілеспрямовано використовувати всі можливості для досягнення бажаної мети, із повною відповідальністю за свої дії. Об’єктом дослідження є принципи підприємництва, умови його існування в Україні. Предметом є саме підприємництво і сучасний стан його розвитку в нашій країні.
Ця тема є досить актуальною, адже будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.
Мета даної роботи полягає в теоретичному та практичному розгляді і обґрунтуванні основних принципів функціонування підприємства і шляхів підвищення його розвитку.
Основними теоретичними і методологічними джерелами при написанні даної роботи були в основному українські видання, сайти статистики, періодичні видання присвячені економіці підприємств і економічному аналізу.
Зараз ми є свідками стагнаційного стану нашої економіки, стабілізації національної валюти, і незважаючи на це – погіршення добробуту населення. В періодичних виданнях зустрічається думка, що світова криза відкинула Україну в 90-ті роки за рівнем розвитку економіки. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва.
Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє.
Я, студентка І курсу ФЕ та У 6504, Тимченко Олена, намагатимуся дослідити цю проблему в своїй курсовій роботі.
1.Сутність підприємництва, його умови існування, функції та принципи. Підприємницький дохід.
Треба зазначити, що підприємництво – це поняття багатоаспектне і розглядати його можно на кількох рівнях.
По-перше, абстрагуючись від певного типу виробничих відносин, його можна пов’язувати із загальноекономічним рівнем ефективності виробництва (підприємництво як фактор ефективності виробництва).
По-друге, це поняття можна розглядати на «ринковому рівні», коли результат підприємництва виступає вже не просто як продукт, а як комерційний ефект, втілений у грошах (прибутку). Виходячи з цього підприємництво передбачає, що його суб’єкт володіє певним набором економічних прерогатив, які дають змогу вести будь-яку господарську діяльність як всередині, так і за межами підприємства[6.с.56]. Внаслідок того, що кількість таких суб’єктів необмежена, вони вступають у конкуренцію. Економіка, що орієнтується на ринок, - найбільш необхідне середовище для справді підприємницької діяльності.
По-третє, підприємництво можна розглядати на рівні власницькому. З цих позицій основна функція підприємництва полягає у примноженні власності, хоч поняття «власник» і «підприємець» не завжди ототожнюються.
Вище наведене дає нам можливість говорити про підприємництво як соціально-економічне явище, яке охоплює широкий спектр суспільних відносин, оскільки тут переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Отже, підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, тип економічного мислення, господарсько-організаційний вид творчості.
Для підприємництва як методу господарювання головною умовою є самостійність, незалежність суб’єктів господарювання та їхня економічна зацікавленість і відповідальність за прийняття й реалізацію рішень. Як особливий тип мислення підприємництво характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що об’єднує багатьох людей. Як особливий вид діяльності підприємництво передбачає пошук і реалізацію нових комбінацій, компонентів виробництва (оновлення продукції, технології, модернізації організаційних підходів) для задоволення реального і потенційного попиту.
Необхідно також врахувати, що підприємництву притаманний як приватний, так і публічний характер.
Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визначається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України («…підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що незаборонена законом…») [9. ч.1 ст. 43 ]
Надані законом правові
Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб-платників податків.[10. Ст..20]
Якщо підприємець узяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб’єктом з клієнтами, є публічним договором.
Також до визначення підприємництва включено його мету – одержання прибутку, тобто йдеться про підприємницький прибуток як особливий вид доходу, винагороду за винахідливість, специфічну творчу активність, як плату за організацію діяльності та ефективне управління нею.
Виходячи з цього можна
-самостійність;
-ініциативність;
-систематичність діяльності;
-організаційний хист;
-ризик;
-креативність;
-активний інтелект;
-стратегічне бачення [4.с.281].
Однак основною рисою підприємця є новий тип мотивації - потреба досягнути успіху, самоутвердитися в суспільстві.
Розвиток підприємництва історично пов'язаний з еволюцією продуктивних сил. Зростання суспільних потреб вимагало переходу від найпростіших індивідуальних форм взаємодії з природою — збирання, звіроловства, бортництва до більш досконалих — цехового ремісництва, торгівлі, фабричного виробництва. Поступово дедалі більші маси людей залучалися до процесу виробництва й обміну. Найбільш яскраво підприємництво почало виявлятися у сфері торгівлі й обміну: спочатку між общинами, міськими і сільськими поселеннями, потім, у процесі поділу праці, — між виробниками різних товарів. Недарма на українських землях і в Росії підприємцями вважали "купецький стан", що поєднував прошарки торговців, промисловців, комерсантів.
З часом підприємництво довело, що воно є найбільш ефективним засобом організації виробництва, обміну й споживання, стає системоутворюючим фактором ринкової економіки, сприяє досягненню продуктивної зайнятості, зростанню добробуту населення, надає можливість певному прошарку громадян реалізувати свої господарські здібності, нахили, таланти. Оскільки підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця, в економічній літературі при визначенні його суті значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець».
У процесі еволюції підприємництва сформувалося чотири концептуальних підходи до уявлення про його сутність, які певною мірою відображають також етапність його розвитку.
Для характеристики першого підходу доцільно використати точку зору французького дослідника бізнесу Рішара Кантильона, який на початку XVIII ст. вважав, що підприємець — це людина, яка закуповує засоби виробництва, щоб виробляти і продавати продукцію з метою одержання прибутку, і несе витрати, не знаючи, за якими цінами відбудеться ЇЇ реалізація.[2. с. 134-135] Отже, крім здійснення підприємцем виробничої і торгової функцій, у цьому визначенні автор підкреслює таку рису підприємництва, як ризик і невизначеність, що пов'язані зокрема з неможливістю передбачити ціни при реалізації виробленої продукції. Тож у першому концептуальному підході підприємництво розглядається як явище, що, по-перше, ототожнюється із ризиком і фінансовою відповідальністю, а по-друге, характеризується наявністю у підприємця власності на засоби виробництва.
У другому підході попереднє уявлення про підприємництво доповнюється роллю організатора, яку має виконувати підприємець. Типовою для цього підходу є думка Ж.-Б. Сея, який робить акцент на організуючій функції підприємця, визначає його як людину, що здатна організувати інших, забезпечити раціональну комбінацію факторів виробництва (землі, праці, капіталу). Цей автор ставить підприємця в центр виробничого процесу, зазнає, що саме талант англійських підприємців став одним з основних факторів успіху розвитку промисловості в цій країні[2.с.136] На значенні управлінської праці наголошував й Адам Сміт, котрий, хоча й уявляв економіку самодостатнім механізмом, функціонування якого забезпечується дією "невидимої руки", водночас виокремлював постать управлінця.
У визначенні, яке дає наприкінці XVIII ст. Бодо, зазначені риси різних підходів інтегруються — підприємець розглядається вже як людина, що володіє підприємством і при цьому планує, організовує і контролює виробничий процес[7.с.38].
Розвиток підприємництва історично пов'язаний з еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин, що відповідають рівню їх розвитку. Економічна наука, яка відображає в сукупності своїх теоретичних положень і зміни, що відбуваються в системі виробничих відносин, відповідним чином реагує на її уявлення про сутність підприємництва. Ті зміни, які мали місце у розвитку капіталістичних виробничих відносин, розширили форми підприємництва, сферу його дії. Останнє породило третій підхід до трактування суті підприємництва.
Наприкінці XIX ст. Френсіс Уокер
запроваджує розмежування суб'єктів підприємництва
— виокремлює тих, хто володіє капіталом
і надає його виробникові, одержуючи за
це відсотки, і тих, хто отримує прибуток
завдяки своїм організаторським здібностям.[13.с.35]Інші
автори додають до характеристики підприємництва
такі риси, як розвиток функції власності,
орієнтованої на зростання капіталу і
привласнення прибутку, створення й організацію
роботи нового підприємства. Отже, в концепціях
третього напрямку підкреслюється основна
риса підприємництва — його прямий стосунок
до власності. Саме ця обставина стала
ядром марксистської теорії, в якій підприємець
розглядається як капіталіст-експлуататор.[13,с.
Таким чином, підприємець, на думку видатних теоретиків минулого, — це людина, яка на свій страх і ризик, за власні кошти організує процес виробництва з метою одержання прибутку, виявляє ініціативу. Власне така сутнісна характеристика підприємця з невеликими модифікаціями лишається незмінною до сьогодні. Проте існує думка, відповідно до якої пряме володіння підприємцем засобами виробництва певною мірою стримує його економічну активність і заважає розкриттю організаційного таланту. Але в суспільній свідомості підприємництво все одно розглядається як пряма функція власності. Переважаючою залишається думка, що дії підприємця орієнтуються на зростання капіталу, розвиток виробництва і привласнення прибутку. Головним аргументом на її користь є те, що підприємництво у відриві від власності стає підпорядкованим фактором і, по суті, являє собою управлінський процес, звичайну роботу за наймом — "найманим менеджером" або "першим менеджером" (якщо йдеться про вищі управлінські ланки).
На мій погляд, таке твердження є недостатньо коректним для сьогодення. Справа в тому, що зміст і співвідношення функцій власності і підприємництва не можна розглядати в одному усталеному, нерухомому стані, їхня взаємозалежність перебуває в постійному русі. На сучасному етапі розвитку суспільства, основною рушійною силою якого є особистий інтерес, коли кожна людина прагне робити те, що вигідніше їй самій, відбулися помітні зміни у співвідношенні цих функцій. Навіть не володіючи засобами виробництва, підприємець в умовах інформаційно-інноваційної революції є власником свого інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності, без якої здійснення будь-яких складних інноваційних проектів стає неможливим. У процесі поєднання цих форм власностей, з одного боку, інтелектуальної, а з іншого — матеріальної, можна очікувати значних прибутків як власником засобів виробництва, так і власником інтелектуального капіталу. Таке взаємодоповнення інтелектуальної і матеріальної форм власності і розподілу прибутку пропорційно матеріальному майну одного і талановитості, організаторським якостям іншого є характерною рисою сучасного цивілізованого ринку у стабільних і розвинених країнах.
Тому для четвертого підходу до сутності підприємництва властивий його розгляд як виду управлінсько-організаторської діяльності. Але це специфічний вид управлінської діяльності, що здійснюється на основі особливого підприємницького таланту людини, яка має здатність виявляти перспективні напрямки розвитку бізнесу в непередбачуваній ринковій ситуації, може визначати незаповнені і найбільш прибуткові ринкові "ніші", будувати ефективні підприємницькі проекти, насамперед на підставі використання нововведень. На думку частини вчених повоєнного періоду XX ст., саме прагнення до нововведень, удосконалення становить сутність підприємницької діяльності. До прихильників саме цього підходу насамперед необхідно зарахувати видатного австрійського теоретика підприємництва Й. Шумпетера, який збагатив зазначену концепцію кількома положеннями. Він наголосив на такій якості підприємництва, як новаторство, "поставив на п'єдестал" підприємця-новатора, рішуче підкреслював ідею розвитку підприємництва на основі головного джерела — нововведень, спрямованості на організацію нових підприємств, передових технологій. При цьому важлива його думка про те, що право власності на промислове підприємство або взагалі на будь-яке майно не є суттєвою ознакою підприємця. За Й. Шумпетером, ринковій економічній системі притаманний саморух завдяки безперервному процесу відтворення нових комбінацій факторів виробництва, пошук яких і стає основною функцією підприємця. Саме цим він відрізняється від інших суб'єктів господарювання, які можуть використовувати тільки наявні засоби виробництва, сталі технології, стандартні форми і методи господарської діяльності. Але при цьому підприємець як самостійний суб'єкт ринку та власник інтелектуального капіталу несе особисту відповідальність за результати діяльності на відміну від звичайного менеджера, який працює за наймом[8.с.69-70]. Таких поглядів дотримувався й Ф. Хайєк. Він вважав, що економічна конкуренція спонукає підприємців до безперервного пошуку нових поєднань знань індивіда з виробничими і людськими ресурсами, які доступні у цій ринковій ситуації. Тому сутність підприємництва — пошук і вивчення нових економічних можливостей, нової економічної поведінки, а не виду діяльності[7.с.82].
Певне узагальнення кількох поглядів на підприємництво зробив відомий автор А. Шапіро. Він наголошує, що практично всі визначення підприємця і підприємництва мають на увазі таку поведінку, яка охоплює низку складових. Це, по-перше, елементи ініціативи; по-друге, процес організації або реорганізації соціально-економічних механізмів, що дає можливість вигідно використовувати фактори виробництва з урахуванням конкретної ситуації; по-третє, властивість і вміння брати на себе відповідальність за можливу невдачу (тобто готовність до ризику).( Таку точку зору фактично також висловлюють Макконнелл і С. Л. Брю, автори популярного підручника "Економікс", які розглядають підприємницькі властивості як певний людський ресурс і визначають чотири взаємопов'язані функції підприємця. [13.с. 51]
Отже, економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.
Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". [11.ст.2]Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців[10, ст.21].
Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.
Підприємництво має
Економічні умови – це в першу чергу, пропозиція товарів та попит на них, види товарів, які можуть бути куплені покупцем; об’єми грошових сум, які можуть бути витрачені на ці покупки; надлишок чи нестача робочих місць, робочої сили, яка впливає на рівень заробітної плати робітників, тобто на їх можливість купляти товар.
Необхідно також зазначити, що підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Також для існування підприємництва необхідною є наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.
Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма "Форд моторз". Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий "хід" Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм"[3. С.27].
Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:
- вільний вибір діяльності;
- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
- самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;
- вільний найом працівників;
- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
- самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.[11. ст.5]
Більш повно сутність підприємництва розкривається в його функціях. Тут ми розглядаємо функцію як форму, спосіб вияву активності, життєдіяльності підприємництва як важливої складової виробничих відносин. Функції підприємництва досить різноманітні і розкривають та уточнюють його відносні характеристики.
У сучасній науковій та навчальній літературі називають кілька основних функцій підприємництва.
Це зокрема ресурсна функція,
зміст якої полягає у
Організаційна функція передбачає організацію маркетингу, реклами, впровадження прогресивних форм і методів організації виробництва, нових форм оплати праці та їх оптимальне поєднання з традиційними, успішне поєднання форм одиничного поділу праці, основних факторів виробництва.
Новаторська функція полягає в генеруванні та активному використанні нових прогресивних ідей технічного, організаторського, управлінського характеру, здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг.
Дія соціальної функції передбачає виготовлення таких товарів і надання послуг, які потрібні суспільству, забезпечують задоволення особистих та суспільних потреб.
Особистісна функція означає самореалізацію мети кожного конкретного підприємця, його задоволення своєю діяльністю. Зазначені функції підприємництва окреслюють основні параметри поведінки підприємця. Вони полягають у тому, щоб цінувати людський капітал, вбачати в людині джерело ефективної роботи підприємства, генерування нових ідей, формувати у персоналу економічне мислення, націленість на пошук нових рішень, вміння ризикувати. Кожний підприємець також повинен вміти об'єднувати співробітників для досягнення цілей фірми, бути лідером колективу, приділяти постійну увагу задоволенню потреб і прагнень його членів, формувати високі духовні якості, домагатися, щоб цінності фірми стали складовою менталітету працівників. Підприємництво стане ефективним, коли його управлінський персонал, керівник будуть професійно підготовлені до пошуку оптимальних варіантів здійснення підприємницької діяльності. Для цього треба вміти планувати діяльність своєї фірми, прагнути оволодіти якомога більшим обсягом інформації, розумно ризикувати. Крім того, підприємець повинен орієнтувати діяльність своєї фірми на задоволення потреб споживачів, підвищувати якість продукції, послуг, робіт, що надаються та виконуються відповідно до чинного законодавства.[3. 35-37]
Будь –яка діяльність передбачає результат. Ций результат необхідно аналізувати та робити висновки з приводу якості діяльності.
У Законі України «Про
підприємства в Україні»
«Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ...здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». (11.ст.1) Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.
Прибуток підприємства можна
визначити як перевищення
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності[ 2.59].