Сутність і зміст поняття стратегії інноваційного розвитку підприємства

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність і зміст поняття стратегії інноваційного розвитку підприємства

Будь-яке підприємство на ринку товарів та послуг може успішно конкурувати лише за умови  використання нових продуктів або процесів виробництва та споживання. Лідером на ринку стає саме те підприємство, яке змогло запропонувати споживачеві найбільш доцільне задоволення його потреб, будь то нижча ціна, найліпша якість продукції чи їх сполучення. Саме тому, на теперішній час, пошук необхідних нововведень у виробництво, їх реалізація стають однією з найважливіших запорук розвитку підприємства. Для успішної діяльності, необхідне своєчасне виявлення, освоєння і практичне використання найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Для здійснення цих процесів мають проводитись на основі цілеспрямованої інноваційної політики наукові дослідження та розробки з залученням висококваліфікованих спеціалістів. Реалізація таких запитів повинна ґрунтуватись на впровадженні інновацій в усі сфери виробничо-господарської діяльності. Але навіть у разі досягнення, переваги не завжди є довгостроковими. Це явище може бути насамперед пояснено за допомогою якісного рівня інновацій, що покладено в основу стратегії підприємства.

 Для ефективного  інноваційного розвитку підприємствам  необхідно застосовувати стратегічне  управління, оскільки стратегія це інструмент виявлення загального напрямку розвитку підприємства та підтримки його домінування, яке базується на здатності створювати якіснішу продукцію у певній галузі ніж існуючі конкуренти.

Багато авторів, до числа яких входять Ансофф И. [1], Петров А.Н. [2], Наливайко А.П. [3] та інші, при дослідженні питань формування стратегії підприємства визначають якісні показники, які впливають на успіх продукту та всього підприємства на ринку.

У Ф. Котлера наведено головні фактори успіху інновації на ринку – це сам продукт, його оригінальність і найвища якість. Мова йде про нові властивості, що є кращими відносно попереднього продукту. Також зазначається, що виробник товарів, який має вищий рівень переваги перед аналогами, досягає успіху у 98 % випадків, у той час як виробник із середньою перевагою – тільки у 58 % випадків, а товарів з мінімальною перевагою – у 18 % випадків [4].

Три типи якісних властивостей нового товару пропонує               Ж.Ламбен: оригінальні товари – в яких фізичні характеристики і характеристики сприйняття описуються в нових термінах; оновлені товари – де фізичні характеристики змінені, тоді як базові характеристики сприйняття незмінні; товари з новим позиціонуванням – в яких змінено тільки характеристики сприйняття, завдяки чому споживач оцінює ці товари по-новому [5].

Р. Фатхутдінов конкурентні  переваги пропонує поділяти на два  види: більш низькі ціни та диференціація товарів. При цьому під диференціацією розуміється спроможність підприємства забезпечити покупця унікальною та більшою цінністю у вигляді нової якості товару, особливих споживчих властивостей або після продажного обслуговування [6].

І. Ансоф пропонує при оцінці ефективності стратегії фірми користуватися показником конкурентного статусу, що представляє собою добуток рівня капітальних вкладень, стратегічного нормативу та нормативу можливостей. Даний показник у результаті визначає рівень переваг підприємства [1].

Саме на такі питання, які безпосередньо стосуються випуску  нової продукції з унікальними  властивостями завдяки плануванню  та реалізації інноваційних проектів та програм, повинна бути зорієнтована стратегія інноваційного розвитку підприємства.

Формування стратегії інноваційного розвитку в сучасних умовах пов’язане з низкою особливостей, що створюють передумови для детального дослідження даного процесу. Нелінійність процесів якнайбільше стосується саме інноваційних перетворень, які привносять підвищення якісної складової розвитку системи галузі і ринкової структури. З іншого боку, для формування стратегії інноваційного розвитку підприємства, як відкритої системи, визначальними на даний момент є аспекти прогнозування тенденцій розвитку його оточення, особливо галузевої структури, причому також не в стані динамічної рівноваги, а в стані розвитку. Тобто можна дійти висновку, що проблематика формування стратегії інноваційного розвитку лежить у двох протилежних площинах, які і зумовлюють цілісну картину майбутнього підприємства та оточення.

Незважаючи  на широке використання в економічній  теорії та практиці терміну „стратегія інноваційного розвитку”, сприйняття його значення є неоднозначним. У  літературі, що стосується стратегії  підприємства та стратегічного розвитку, найбільш поширеною науковою думкою щодо визначення змісту цього терміну є його розуміння як функціональної стратегії підприємства або стратегії розвитку товару [7].

Проте в літературних джерелах у сфері інноваційного  розвитку переважаючою є думка, котра відтворює значно ширший зміст стратегії інноваційного розвитку. Так, у ряді праць стратегія інноваційного розвитку розглядається як самостійна концепція розвитку, хоча і не вказується її чітке місце у класифікації стратегій [8].

Для ширшого  розуміння того, що собою уявляє стратегія інноваційного розвитку розглянемо декілька основних визначень.

Стратегія інноваційного розвитку –  це проект проведення головних інноваційних дій необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які направлені на певне оновлення окремих компонентів виробництва, реалізації та споживання продукції. До таких компонентів можна віднести:

1) масштаби виробництва та номенклатуру, асортимент та якість продукції;

2) інноваційні методи просування продукції та формування ціни;

3) нові методи співпраці з постачальниками ресурсів;

4) специфічні методи залучення інвестицій та їх повернення;

5) розробка чи нове використання технологій;

6) використання різних методів створення відносин з суб’єктами зовнішнього середовища;

7) характер управління підприємством (застосування нових технологій менеджменту) [9].

Інноваційну стратегію можна описати як стратегію зростання, стратегію нових товарів, категорій, послуг та бізнес-моделей, яка може змінити ставлення споживачів до продукції та її аналогів [10].

Інноваційна стратегія  це концепція поведінки компанії, розвиток якої базується на нових технологіях та виробництві нових продуктів [11].

Можна дійти висновку, що стратегія інноваційного розвитку уявляє собою один із засобів досягнення підприємством цілей, які відрізняються від інших цілей своєю новизною для даної організації, галузі, споживачів та країни в цілому.

Стратегія інноваційного розвитку кардинально відрізняється від стратегій які базуються на традиційних підходах к розвитку продукції. Ці відмінності представлені на рис. 1.1.

Рис.1.1 Відмінності між традиційним та інноваційним підходом [8]

Якщо порівнювати стратегію  інноваційного розвитку з існуючими  традиційними стратегіями то можна  визначити деяку кореляцію з:

1) стратегією розвитку продукту ( підприємство розвивається у традиційної для себе галузі);

2) стратегією диверсифікації ( підприємство розвивається не  тільки в традиційних, але і  в інших, нових для себе, галузях).

Для інноваційної стратегії головною ознакою є спрямованість на новизну.

Стратегія інноваційного  розвитку підприємства повинна бути ув’язана з можливостями підприємства при формуванні корпоративної стратегії, рис.1.2. Це дасть можливість раціонально  використовувати існуючі на підприємстві ресурси та дозволить поліпшити інноваційний розвиток підприємства.

Рис.1.2 Механізм узгодження корпоративної та інноваційної стратегії [12]

Використання стратегії інноваційного розвитку дозволяє підприємству своєчасно концентрувати свої зусилля на освоєнні та використанні перспективних досягнень науково-технічного прогресу та забезпеченні  ресурсами інновацій в інтересах досягнення цілей, вибирати напрямок досягнення цілей, орієнтуватись у ринкових умовах.

1.2. Класифікація стратегій інноваційного розвитку підприємства

Стратегія інноваційного  розвитку, як і люба інша стратегія, має загальні принципи, на основі яких повинні прийматися рішення, призвані забезпечити координацію та упорядковане досягнення цілей в довгостроковому періоді. Існує чотири різні групи принципів:

1. принципи які використовуються при оцінці результатів діяльності підприємства в сьогоденні та у майбутньому;
2. принципи за якими складаються відносини підприємства с його зовнішнім середовищем;
3. принципи за якими встановлюються відносини всередині організації;
4. принципи за якими підприємство організує свою повсякденну діяльність [13].

Найбільш розповсюдженими  та широко освітленими в літературі стратегії інноваційного розвитку називаються еталонними. Вони пов’язані  зі зміною стану продукту, ринку, галузі, положення фірми всередині галузі, технології. Схематично ця взаємодія представлена на рис.1.3. Кожний із цих п’яти елементів може існувати в одному з двох станів: існуюче або нове.

Рис.1.3. Зв'язок стратегії та елементів впливу [14]

Для повноти сприйняття всі групи еталонних стратегій приведені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Групи та типи стратегій 

В першу групу стратегій  входять стратегії пов’язані зі зміненням продукту та ринку. У випадку використання цих стратегій підприємство проводить модифікації свого продукту або починає виробляти новий, не змінюючи при цьому сегменту ринку. До другої групи входять такі стратегії, які обумовлюють розширення підприємства за допомогою додавання нових організаційних структур. До третьої групи  відносяться стратегії які реалізуються у випадку якщо підприємство і далі не може розвиватися на існуючому ринку з існуючим продуктом в рамках однієї галузі. Четверта група стратегій актуальна у тому випадку, коли підприємство потребує перегрупування зусиль після тривалого періоду зростання або в зв’язку з необхідністю підвищення ефективності [15].

Важливо розмежувати стратегій зростання та розвитку. До стратегій внутрішнього зростання відносяться стратегії глибокого проникнення на ринок і стратегії розширення частки ринку. У даному випадку відбувається варіювання складовими цінової політики і обсягами виробництва, використовується стандартний набір методів просування наявного продукту без зміни його властивостей та існуючі технології виробництва і організації [16].

Стратегія вдосконалення  товару, яка припускає як модифікаційні  зміни, так і присвоєння товару додаткової корисності, а також стратегія впровадження нового товару, тісно пов’язані з інноваційним розвитком. Так, стратегія модифікації припускає зміну зовнішніх параметрів товару для продовження його життєвого циклу, а стратегія додання товару додаткової корисності – формування додаткових властивостей товару, що розширює можливості його використання, тим самим формуючи додатковий збут. Дані стратегії обмежені тією ж технологією виробництва але до них можуть бути застосовані нові методи просування й організації.

Стратегія упровадження нового товару припускає використання принципово нової технології виробництва, властивості та основні характеристики товару значним чином відрізняються від їх попередників.

Аналіз існуючих в науковій літературі класифікацій стратегій інноваційного розвитку свідчить про те, що в сучасній теорії відсутня єдина думка щодо цього питання.

В. Ландик виділяє наступні види стратегій інноваційного розвитку:

1) традиційна стратегія спрямована на утримання позицій за допомогою консервативних технологій, підвищення якості лише існуючого виробу, що призводить до відставання підприємства у стратегічній перспективі;

2) опортуністична стратегія спрямована на визначення й захоплення вільної ринкової ніші за допомогою інноваційного товару, який не потребує значних витрат на дослідження і розробки, але в той же час дозволяє виробнику займати на ринку монопольне положення;

3) імітаційна стратегія полягає в покупці дешевих і більш надійних, аніж власні, винаходів, розробок, технологій тощо;

4) захисна стратегія полягає в утриманні рівня підприємства на рівні конкурентів без претензій на ринкове лідерство;

6) залежна стратегія притаманна невеликим підприємствам, які виконують замовлення великих підприємств з виробництва інноваційного продукту або освоєння нової технології;

7) наступальна стратегія полягає в завоюванні позиції лідера на ринку за рахунок впровадження інноваційних змін найвищого порядку [17].

Необхідно підкреслити, що розглянуті вище стратегії носять, як правило, ситуативний характер і можуть бути використані різними підприємствами в залежності від ситуації.

З класифікацією, запропонованою в роботі В. Ландіка [17] погоджується С. Ільєнова [18]. В. Гончаров [19] окрім наступальної й захисної, виділяє ще стратегію абсорбції, яка по суті є імітаційною.

І. Бузько [20] поділяє стратегії інноваційного розвитку за мірою зниження ризику на наступальну, лідера, імітаційну, захисну. При цьому доречно підкреслюється різниця між наступальною стратегією та стратегією лідера, що притаманна лише підприємствам-лідерам, які мають певну репутацію і не витрачають значних коштів і часу на просування інновації.

Існує думка, згідно з якою автор пропонує розглядати стратегії інноваційного розвитку у вигляді наступних груп: продуктові (портфельні, підприємницькі або бізнес-стратегії, спрямовані на створення та реалізацію нових виробів, технологій та послуг), функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні), ресурсні (фінансові, трудові, інформаційні та матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи, системи управління) [21]. Така класифікація стратегій інноваційного розвитку за своїм змістом підкреслює високий рівень ієрархії даних стратегій.

Таким чином практично всі зазначені вище підходи дуже близькі за змістом і термінологією, але є громіздкими та складними при застосуванні, не враховують деяких особливостей інноваційних перетворень, а саме суттєвої різниці між стратегіями інноваційного розвитку в умовах процесних та продуктових інновацій, які переважають на певних ринках.

З урахуванням  цього пропонується дворівнева ієрархічна класифікація стратегій інноваційного  розвитку, яка на першому рівні  визначає характер змін, які плануються на підприємстві з огляду на його потенціал та зовнішнє середовище (стрибкоподібна або покрокова стратегія) [22].

Стрибкоподібна (революційна) стратегія застосовується в разі щільної конкуренції в  галузі, як правило, на олігополістичному ринку сильними учасниками, які володіють значним потенціалом. Не дивлячись на високі інвестиції і ризики втрат, вона може забезпечити підприємству положення лідера на ринку.

Застосування  покрокової (еволюційної) стратегії або стратегії поступових змін характерне в умовах монополістичного ринку підприємством-монополістом, що не прагне інвестувати кошти в інноваційний розвиток. Також її застосування характерне для олігополістичного ринку, якщо його підприємства-учасники не володіють достатнім потенціалом для реалізації стрибкоподібної стратегії. На всіх інших ринках її використання ефективне на ранніх фазах життєвого циклу технології.

Необхідно підкреслити, що організація, яка володіє достатнім  потенціалом, може використовувати  паралельно дві стратегії інноваційного розвитку: покрокову – по відношенню до інновацій в межах наявної технології і стратегію стрибкоподібних змін – у пошуках нової. Це істотно знизить ризик похибок при прийнятті управлінських рішень щодо визначення напрямів інноваційної діяльності і збільшить вірогідність успіху.  

Важливо розуміти, що існує різниця між стратегіями інноваційного розвитку підприємств країн з розвинутою економікою, які мають значні потенційні можливості, та стратегіями, які характерні для вітчизняних підприємств. Розвинені закордонні підприємства, не дивлячись на великі витрати і високий ступінь ризику, в разі потреби можуть використати можливості стрибкоподібних стратегічних змін. Зовсім іншими можливостями відрізняються вітчизняні підприємства, для яких стрибкоподібні перетворення майже недосяжні. Це більшою мірою пояснюється їх низькою інноваційною активністю, а також недостатньою участю держави в потрібних для інноваційного розвитку підприємств наукових дослідженнях. Виходячи з таких міркувань, для більшості вітчизняних підприємств, може бути рекомендовано покрокову стратегію інноваційного розвитку.

1.3. Методичні задачі вибору та обґрунтування стратегії інноваційного розвитку підприємства

 Існує багато підходів та наукових методів формування стратегії які можна об’єднати у структурно-логічну модель яка побудована відповідно до стадій прийняття стратегічного рішення, а саме: стратегічний аналіз, стратегічний вибір, реалізація та оцінка стратегії. Дана модель має наглядний вигляд і представлена на рис.1.4.

Рис.1.4 Модель формування інноваційної стратегії підприємства [23]

Інноваційна стратегія  має ряд специфічних особливостей які потребують конкретизації кожного  етапу процесу розробки стратегії.

Для урахування зазначених особливостей, формування стратегії інноваційного розвитку доцільно представити у вигляді послідовності трьох фаз: цілепокладання, стратегічний аналіз, вибір стратегії. Після формування стратегії здійснюється її реалізація та оцінка, які безпосередньо не мають відношення до складової частини формування стратегї, але нерозривно з ним пов’язані.

На першій фазі відбувається цілепокладання, яке складається з визначення місії та системи цілей підприємства.

Цілепокладання продовжується стратегічним аналізом. Для проведення стратегічного аналізу необхідно спочатку визначитись з існуючими сьогодні в науковій літературі методичними підходами щодо даного питання та дослідити коректність їх використання з урахуванням особливостей інновацій.

Наступним етапом є аналіз потенціалу підприємств на основі факторного аналізу з подальшою кластеризацією, що також дозволяє розподілити їх на стратегічні групи. Порівняльний аналіз груп дає змогу ідентифікувати невідповідності в обраних стратегіях.

У процесі дослідження зовнішнього інноваційного середовища експрес-діагностику стратегічних цілей пропонується зробити на основі моделі п’яти сил конкуренції М. Портера, яка представлена на рис.1.5.

Рис.1.5 Модель п’яти сил конкуренції Портера [24]

Стратегічні цілі споживачів формуються під впливом переважаючої думки про потреби в результатах інновацій, які виникають в межах окремої ринкової структури. Їх визначення досить широко досліджено і може бути здійснено за допомогою опитувань, анкетувань та ін. [25].

Стратегічні цілі постачальників щодо інноваційного розвитку можуть бути досліджені за допомогою інформації про динаміку основних проблем у даній сфері та їх вирішення. Негативний баланс вирішення проблем з постачальниками викличе відповідну реакцію виробників, спрямовуючи їх інноваційну діяльність на подолання існуючої проблемної ситуації з метою зменшення впливу сфери постачання на роботу виробників.

Визначення суб’єктивних цілей підприємств виробників та їх рішень в галузі інноваційної діяльності, можливих позиції по відношенню до конкурентів може виявитися доволі складним в реалізації завданням, оскільки інновації, як правило, аж до стадії комерціалізації старанно приховуються. У промисловості основним методом дослідження інновацій виробників повинен стати метод публікацій, який буде засновуватися на вивченні основних публікацій відносно розробок інноваційних продуктів, що ведуться конкурентами, вивченні патентно-захисної документації, а також аналізу діяльності компанії та її стану в цілому на основі доступної комерційної інформації [26].

Цілі виробників товарів-замінників з інноваційного розвитку виникають  за умови їх претензій на частку ринку. Діагностика таких цілей  потрібна лише на тих ринках, де вплив  товарів-субститутів може виявитися  значним. У разі потреби в їх дослідженні може бути застосовано механізм, аналогічний розглянутому при дослідженні цілей основних виробників.

Дослідження цілей, які  формуються у сфері взаємовідносин між виробничою базою галузі та суб’єктами її розвитку: розробниками і виробниками технологій та основного устаткування, системою професійного навчання, виконавцями фундаментальних і прикладних досліджень, проектувальниками, – здійснюється за допомогою детального розгляду зазначених установ, їх якісного складу й потенціалу тощо.

Крім зазначених складових  треба звернути увагу цілі держави та міжнародних організацій у сфері інноваційного розвитку та цілі, що формуються у сфері взаємовідносин між виробничою базою галузі та суб’єктами її розвитку: розробниками й виробниками основного устаткування і технологій, системою професійного навчання, виконавцями фундаментальних та прикладних досліджень, проектувальниками. Окрім того, пропонується розглядати цілі основних учасників ринку щодо інноваційного розвитку.

Цілі держави та міжнародних організацій визначають рівень підтримки інноваційної діяльності в певних сферах та галузях промисловості. Їх визначення, як правило, пов’язане з діяльністю організаційних структур інституційної підтримки галузі та формами державного стимулювання. Крім того важливими складовими інноваційного розвитку виступають основні організаційні структури інноваційного процесу [27]. Відсутність державної підтримки інноваційної діяльності в деяких галузях компенсує діяльність міжнародних організацій, що пояснюється міжнародними інтеграційними процесами та глобалізацією.

Проведення  аналізу внутрішнього та зовнішнього  середовища підприємства дає змогу встановити його місце знаходження залежно від цілей, ресурсів, можливостей ринку (рис.1.6).

Рис.1.6 Взаємозв’язок можливостей ринку, цілей та ресурсів підприємства [24]

Сектор А говорить про те, що можливості ринку та існуючі  на підприємстві цілі збігаються. В  даному випадку завдання полягає  у пошуку ресурсів необхідних для  впровадження інновацій. Коли можливості ринку та ресурси підприємства збігаються (сектор В), підприємству треба переглянути стратегічні цілі та направити свою діяльність на ринкові потреби. Сектор С показує, що цілі підприємства та його ресурси збігаються. В такому випадку треба створити ринок шляхом просунення нового продукту та активної маркетингової політики. Коли цілі, ресурси та можливості ринку нового продукту співпадають треба розробити оперативне планування, що дозволить приймати конкурентоспроможні рішення та утілювати їх у життя.

Наступним кроком у процесі  аналізу зовнішнього інноваційного  середовища є дослідження базових  технологій розвитку галузі, яке може бути проведено за допомогою визначення їх життєвого циклу за допомогою S-подібних кривих.

Визначення діапазону  розвитку підприємств галузі доцільно провести на основі розрахунку комплексних показників якісного рівня інновацій , які мають найнижчий та найвищий якісний рівень у галузі, і визначить відповідно верхню і нижню межі. Потім пропонується розрахувати такі показники для кожного виробника, що дозволить розташувати їх по відношенню до конкурентів та визначити напрямок розвитку галузі. За результатами розрахунків комплексних показників, що плануються до впровадження основними виробниками галузі, може бути проведено їх розподіл на стратегічні групи.

Аналіз потенціалу інноваційного  підприємства має доволі важливе  значення, оскільки визначає можливість впровадити ту інновацію, яка запланована  до впровадження. На основі дослідження  потенціалу пропонується сформувати стратегічні групи підприємств галузі, після чого зробити їх порівняльний аналіз. За результатами порівняльного аналізу може бути ідентифіковано відповідність або невідповідність стратегічних цілей основних виробників галузі щодо інноваційного розвитку, можливостям їх досягнення.

На третій фазі формування стратегії інноваційного  розвитку проводиться вибір стратегій  усіх рівнів: спочатку визначається загальна стратегія підприємства, потім конкурентна  та функціональні для кожного  окремого бізнесу, а також програми реалізації обраних стратегій з подальшим контролем результатів та відхилень. При визначенні відхилень в поточних або кінцевих результатах інформація про них надсилається до фази цілепокладання та аналізу, що в подальшому може призвести до вибору нових стратегій та зміни стратегічних програм підприємства.

        Крім зазначеного вище підходу  до вибору підприємством стратегії  інноваційного розвитку, існує також  підхід який уявляє собою проведення  досліджень та впровадження інновацій  без визначення існуючих потреб ринку.

Його сутність складають  безперервні інноваційні дослідження  без отримання результатів запитів  ринку з подальшим просуванням  на ринок отриманого результату [28]. Він є більш доречним для підприємств  зі значним інноваційним потенціалом (найчастіше високотехнологічних галузей). Підчас формування стратегії таким чином проводиться чотири послідовні етапи: дослідницький (відбір найбільш перспективних ідей), конструктивний ( оформлення ідеї), концептуальний ( проводиться регламентація виробничого процесу та формування концепції виведення нового продукту на ринок),  дистрибутивний ( розробка отримує своє логічне завершення, новий товар готов до масового виробництва та реалізації).

Таким чином, в сучасній економічній літературі відсутній  єдиний підхід до формування стратегії інноваційного розвитку підприємства. Найбільш змістовними є два підходи: підхід від ринку, що притаманний галузям, в яких результати інноваційної діяльності втілюються в продукт, та підхід, відповідно до якого інноваційна діяльність проводиться без урахування запитів ринку, її результати потім впроваджуються.

Висновки до розділу 1

Стратегія інноваційного  розвитку, як і люба інша стратегія, має загальні принципи, на основі яких повинні прийматися рішення, призвані забезпечити координацію та упорядковане досягнення цілей в довгостроковому періоді.

Використання стратегії  інноваційного розвитку дозволить  підприємству своєчасно концентрувати  свої зусилля на освоєнні та використанні перспективних досягнень науково-технічного прогресу та забезпеченні  ресурсами інновацій в інтересах досягнення цілей, вибирати направленість досягнення цілей, орієнтуватись у ринкових умовах, вирішувати для себе направленість діяльності в інноваційній сфері.