Сутність безготівкових розрахунків між підприємствами

КУРСОВА РОБОТА

з курсу “Фінанси підприємств”

на тему:

“Сутність безготівкових розрахунків між підприємствами”

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

Розділ 1. СУТЬ, ПРИНЦИПИ ТА СПОСОБИ  БЕЗГОТІВКОВИХ

                РОЗРАХУНКІВ………………………………………………………...6

1. . Зміст і принципи безготівкових розрахунків між

        підприємствами…………………………………………………….6

              1.2. Способи безготівкових розрахунків……………………………...11

Розділ 2. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ……………………….14

        2.1. Розрахунки  із застосуванням платіжних доручень, платіжних

                     вимог-доручень, платіжних вимог………………………………..14

             2.2. Розрахунки акредитивами…………………………………………20

             2.3. Розрахунки чеками…………………………………………………22

             2.4. Порядок здійснення розрахунків векселями……………………..25

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СТАНУ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ……..28

             3.1. Характеристика структури форм  безготівкових розрахунків на

                    АТЗТ   «Професіонал»……….…………………………………….28

            3.2. Контроль за станом безготівкових розрахунків………………….30

Висновок………………………………………………………………………….32

Список використаної літератури………………………………………………..34

Додатки

ВСТУП

В умовах переходу до ринкової економіки  важливого значення набуває організація системи безготівкових розрахунків. Сфера безготівкових розрахунків організаційно поділяється на міжбанківські розрахунки, що обслуговують відношення між банками, і на міжгосподарські розрахунки між клієнтами банку. Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарстві України визначені законами України  «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради України «Про застосування векселів у господарському обороті», а також у нормативних актах Національного банку України.

У найповнішому вигляді організація  безготівкових розрахунків визначена  в Інструкції №7 Національного банку  України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України». Вимоги інструкції поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, банки та їх установи, підприємців без створення юридичної особи і на фізичні особи та обов’язкова для виконання ними.

Безготівкові розрахунки в своїй  цілісній сукупності формують певну  систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки.

Завдання економічної науки  полягає в тому, щоб науково  відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно  впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Питання становлення та розвитку використання безготівкових розрахунків у  господарському обороті України  є досить актуальним на сьогоднішній день. Тому я і присвятила курсову роботу цій темі. Метою її написання є розкриття суті, значення, принципів організації, форм безготівкових розрахунків, проблем та перспектив розвитку. Дані питання я буду намагатися викласти в трьох розділах курсової роботи. Зокрема, в першому розділі буде описано суть, основи організації, способи безготівкових розрахунків, у другому – основні їх форми, у третьому – характеристика використання даних форм на прикладі АТЗТ “Професіонал”. У вигляді висновку будуть наведені загальні аспекти даної теми.

Безготівковий грошовий оборот має  переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється  оборот грошей. Рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавчо права та обов’язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже – на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому з розвитком ринкових відносин в Україні буде розширюватись сфера безготівкового обороту і звужуватись готівкова [9,51].

Розділ 1.  СУТЬ, ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ, ПРИНЦИПИ ТА СПОСОБИ

БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1. Зміст і  принципи безготівкових розрахунків  між  

       підприємствами

Безготівковий грошовий обіг – це рух коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування  сум за рахунками в банках чи зарахування  взаємних вимог. У безготівковому обігу  гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Безготівкові розрахунки – розрахунки що проводяться без  участі готівки, тобто в сфері  безготівкового грошового обігу. Вони здійснюються за двома основними  грошовими потоками. Це, по-перше, надходження коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунка.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями  та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи  і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів.

 Платежі одного  клієнта за рахунок коштів  іншого не допускаються.

 Суб’єкти господарської  діяльності самостійно обирають  форми    розрахунків та  вказують    їх    при    укладенні договорів.    Установи  банків здійснюють контроль   за   додержанням   правил   розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

      Народногосподарське значення безготівкових  розрахунків полягає у прискоренні   обігу коштів, у забезпеченні  в максимально короткий час  грошової компенсації виробникам  – власникам поставленої продукції,  виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору.

      Взаємозв’язки між структурними  складовими системи безготівкових  розрахунків можна зобразити  у вигляді схеми (додаток 1.).

     Оскільки безготівкови розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

      Як правило, безготівкові розрахунки  поділяються за об’єктом розрахунків,  тобто залежно від призначення  платежу, на дві групи: 

• розрахунки за товарних операцій – платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
• розрахунки за нетоварних операцій – сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, стахових сум тощо.

      В залежності від місця проведення  безготівкових розрахунків виділяють:

• внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські – за межами цього пункту );
• міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які перебуваютьна територіях різних держав).

      Безготівкові розрахунки класифікуються  також як:

• гарантовані, тобто такі, що забезбечують гарантію платежу за рахунок депонування коштів;
• негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

      Залежно від способу реалізації  продукції безготівкові розрахунки  можуть бути:

• прямі – безпосередньо між постачальником і покупцями;
• транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

      У сучасних умовах досить чітко  проявились основні проблеми  подальшого розвитку системи  безготівкових розрахунків у  народному господарстві України.  Серед  них:

• оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків їх організацій; вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які давали б найбільший ефект; проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків;
• інтенсифікація і прискорення розрахунків; чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей для одержання вищих доходів і прибутків; неплатежі – це справжній “тромб” кризової економіки; зекономлені в результаті прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва;
• підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті; грошова відповідальність підприємств за недоодержання коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мало право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;
• постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

           Система безготівкових розрахунків  має бути найтіснішим чином  пов’язана з реальним товарним  оборотом. Тільки за такої умови  забезпечуватиметься безперебійний  кругооборот коштів господарських суб’єктів і як результат розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

       Для  створення ефективної системи  безготівкових розрахунків принципове  значення має правильне визначення  її принципів – основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

        Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюються через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрішньогосподарські потреби.
3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів – необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів.
4. Платежі за товари і послуги з рахунка підриємства здійснюються,як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про шо повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором.
5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх коштів, платежі не можуть бути здійсненні в принципі.
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний контролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів.
7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способів платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ.

        Специфіка прояву принципів організації  безготівкових розрахунківу вітчизняній  економіці нині пояснюється несприятливими  кризовими умовами господарювання.

        Недотримання принципів організації  безготівкових розрахунків призводить  до кризи всієї розрахункової  системи (платіжної кризи). 

1.2. Способи  безготівкових розрахунків

  Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні – це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником і платником. Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у  вузькому розумінні характеризує порядок  списання коштів з розрахунків платників.

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

1. перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
2. зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

    Призначення  того чи іншого способу розрахунку  полягає в погашенні грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу  пов’язані з вимогами прискорення  самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

 В умовах платіжної кризи  розширюється практика застосування  такого неринкового способу розрахунків,  як бартерні угоди, тобто взаємні  товарообмінні операції з передачею  права власності на товари  без грошових розрахунків. Бартерні операції – це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці  України на перший план виходить такий  спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

    Спосіб попередньої  оплати підкреслює аномальність  економічних відносин, що існують  у вітчизняній економіці, не  дає можливостіна ділі оптимізувати  економічні інтереси суб’єктів  системи безготівкових розрахунків. Порядок  попередньоїоплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців. Нормативними актами передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3 робочих днів), коли продавець  повинен відвантажити  оплачені товари і послуги покупцеві.

     Використання  способу платежу на основі  попередньої оплати – це наслідок  дисбалансу між товарними і  грошовими потоками, монополізму  постачальників, нестачі обігових  коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот у належному стані. Зазначимо, що в колишнійплановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

     За своїм  економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою  примусового безплатного кредиту,  який одержує постачальник.

     В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

     Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості  платників, - це розрахунки, за якими  взаємозобов’язання господарських  суб’єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

     При заліку  взаємозаборгованості використовуються  постій діючі та разові зарахування  вимог. До постійно діючих належать  періодичні розрахунки за сальдо  зустрічних вимог. Розрахунки  за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують конкретні підприємства.

      Таким  чином, на основі заліку здійснюється  взаємне скасування грошових  зобо’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом.

     Заліки  надають можливість скоротити  взаємну заборгованість господарських  суб’єктів і тим самим прискорити  розрахунки.Однак їх негативна  роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошей, що означає ненаходження відповідної суми податків до бюджету.

Розділ 2. ФОРМИ  БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1. Розрахунки із застосуванням  платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, платіжних вимог

   Платіжне доручення – розрахунковий документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеноїсуми коштів зі свого рахунка.

   Розрахунки  платіжних дорученнями – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарськомуобороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовуються в розрахунках за найрізноманітнішими платежами.

   Схема  розрахунку платіжних доручень  наведена у додатку 2.

 Технологія  розрахунків платіжними дорученнями  полягає в тому, що банк платника  списує зазначену у дорученні  суму з рахунка платника і  зараховує її на рахунок постачальника.

Банки приймають  до виконання доручення від платників  тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних  цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих ринках.

   У разі  відсутності коштів на основному  рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку № 9803. При цьому платник зобов’язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

   У разі  недостатності коштів на основному  рахунку підприємства для виконання  таких доручень здійснюється  їх часткова оплата, яка оформлюється  меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця, завіреним відбитком штампа банку. Перший примірник меморіального ордера поміщається в документи для банку, другий – видається платнику як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату поміщається в картотеку до позабалансового рахунку № 9803.

 Платіжні  доручення в Україні застосовуються  при разрахунках за поставлені  товарно-матеріальні цінності і  надані послуги, для попередньої  оплати товарів і послуг, внесення  авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

   При  розрахунках за фактично відвантажену  продукцію (виконані роботи, надані  послуги) у платіжному дорученні  в рядку “Призначення платежу”  вказується назва  відвантаженої  продукції, номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції.

   Для  одержання товарно-матеріальних  цінностей від постачальників  підприємство виписує доручення  типової форми. Приймання товарів,  що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розгодження оформляються відповідним актом.

Схема документообороту при розрахунках платіжними дорученнями  така:

1. отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2. банк списує відповідні кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування грошей на рахунок у банк постачальника;
3. банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура – документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються. Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів.

Доручення подається  клієнтом у банк і оформлюється відповідно до вимог встановлених стандартів. Перший примірник виконує функцію меморіального документа і вміщується в документи дня банку платника, другий – видається платнику з відмітками банку про одержання та виконання доручення.

 Усі примірники  платіжних доручень мають бути  ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповідання платіжного доручення не враховується.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1. верхня – вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції;
2. нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка поставлена у рядку “сума до оплати літерами”.

    Отже, платіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

1. верхня частина – особливості платіжної вимоги;
2. нижня частина – особливості платіжного доручення.

   Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплати її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцептована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

   Платник здає  в банк нижню частину вимоги-доручення.

   Платіжні вимоги-доручення  приймаються банками протягом  двадцяти календарних днів з  дня виписки. День заповнення  платіжної вимоги-доручення не  враховується.

   Вимога-доручення  подається платником в установу банку у двох примірниках. Перший примірник має бути оформлений у встановленому порядку.

   Банк приймає  до сплати платіжну вимогу-доручення  в сумі, яка може бути  сплачена  за наявними коштами на рахунку  платника. При відсутності достатніх  коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

   У разі відмови  платника сплатити вимогу-доручення  він повідомляє про мотиви  відмови безпосередньо одержувачеві  коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

   Позитивним моментом цієї форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність сую’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків, у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівковиз розрахунків є малопоширеною.

   Недоліком розрахунків  за допомогою платіжних вимог-доручень  є відсутність гарантії платежу.  Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнюють рух коштів.

   Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Безакцептне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.