Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості
Вступ ______________________________
Розділ 1. Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості ________6
1.1. Поняття моралі, моральності та методологічні засади морального виховання.__6
1.2. Роль
художнього життя у формуванні
особистості __________________
Розділ 2. Моральне виховання засобами театрального мистецтва _______________16
2.1. Специфіка
театру як виду мистецтва у
моральному вихованні молоді___
2.2. Діяльність театрів ТЮГ та
Чернігівського обласного академічного
музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка______________________
2.3. Завдання театрального менеджменту у площині морального
виховання
молоді________________________
Висновки______________________
Список використаної
літератури____________________
Період оновлення суспільства — це й час переоцінки моральних цінностей. Адже численні прояви бездушності, моральної безпринципності і навіть злочинності мають єдиний виток — бездуховність. Причини моральної деградації не стільки у відсутності виховання, скільки у його невідповідності справжнім духовним цінностям та інтересам людей. Виховання, засноване на закликах, гаслах, а також на заборонах і покараннях, не просто безрезультатне,— воно призводить до протилежного ефекту — породжує моральний формалізм.
Демократизація і гуманізація суспільних відносин — важливі процеси сучасності. Реалізація ідеї видатних гуманістів світу про людину як найвищу цінність пов'язана з проблемами виховання підростаючого покоління в дусі моральних ідеалів. В цьому, на нашу думку, полягає актуальність обраної теми.
Стан розробленості проблеми. Свого часу В. О. Сухомлинський зазначав: «Щоб у людині утвердилась висока ідея, слід дати їй азбуку людської культури» [14]. Моральна культура є основою виховання особистості з перших років життя.' Суть морального виховання полягає у формуванні моральної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб особистості. У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання молоді, на думку О.Вишневського, «має забезпечити формування в них системи моральних цінностей».[10]Заслуговує на увагу дослідження Н. М. Вознюка, який писав: « Специфічним об'єктом моральної самосвідомості людини актуально чи потенційно, цілком чи частково, є вона сама як автор і суб'єкт моральної діяльності в усьому різноманітті її змісту й структури ( моральні знання й перконання, оцінки й почуття, звички й нахили, конкретні вчинки й спосіб життя, окремі особистісні якості, моральне обличчя в цілому). [11].
Таким чином, проблема морального виховання молоді, усвідомлення та засвоєння сутності моральних цінностей знайшла своє відображення в дослідженнях вітчизняних педагогів, соціологів, психологів. Проте аналіз наукових та історичних джерел, особистий досвід роботи свідчить про те, що проблема морального виховання молооді засобами театрального мистецтва на сьогоднішній день недостатньо вивчена і потребує подальших досліджень.
Об'єкт дослідження курсової роботи – моральне виховання молоді засобами соціально-культурної діяльності. Предмет дослідження – діяльність театрів як закладів культури в моральному вихованні молоді. Мета курсової роботи - визначити особливості діяльності театрів в моральному вихованні молоді. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити поняття моралі, моральності та методологічні засади морального виховання; 2) висвітлити роль художнього життя у формуванні особистості; 3) охарактеризувати специфіку театру як виду мистецтва у моральному вихованні молоді; 4) дослідити основні аспекти діяльності театрів юного глядача (ТЮГів) та Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка; 5) окреслити загальні завдання театрального менеджменту в площині морального виховання молоді. В роботі були використані методи теоретичного, історичного аналізу та критичного осмислення питань соціально-культурної практики. Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що її висновки можуть бути опрацьовані і застосовані театральним менеджментом у формуванні політики театру щодо проблеми морального виховання молоді. Структура курсової роботи обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів і п'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (15 назв). Обсяг роботи - 39 стор. (без списку використаної літератури).
РОЗДІЛ 1
Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості
1.1. Поняття моралі, моральності та методологічні засади морального виховання.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.
Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.
Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.
Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.
Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.
Моральна спрямованість
— стійка суспільна позиція особистості,
що формується на світоглядній основі,
мотивах поведінки і виявляєтьс
Методологічною засадою морального виховання є етика.
Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.
Абсолютно вічні
цінності— загальнолюдські
Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо. «Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції
України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).
Громадянські цінності— ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.
Сімейні цінності— моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.
Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. ,
Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..
Зміст морального виховання зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.
У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.
Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.
Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».
У розвитку національної свідомості людини [10], О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.
Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.
Другий етап
(національно-політичне
Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.
Наприклад, дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.
Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).
З цього можна зробитим висновок, що моральна культура характеризується єдністю широких етичних знань, моральних переконань, почуттів, потреби жити відповідно до загальнолюдських моральних норм, допомагати людям, робити добро. Моральний розвиток дитини відбувається через засвоєння нею загально-історичного досвіду людства в процесі предметно-практичної діяльності і засвоєння норм людських взаємовідносин.
Виховання має будуватися в дусі вірності моральному переконанню, згідно з яким добробут суспільства залежить перед усім від його духовного багатства, а в основі розв’язання всіх соціальних проблем лежить ідея оздоровлення людської особистості.
1.2. Роль художнього життя у формуванні особистості
У сучасних умовах дуже важлива роль культури і. зокрема, художнього життя, на формування духовно зрілої особистості В науці існують різні точки зору і різні уявлення про художнє життя. А не означає, що постає багато проблем, пов'язаних з аналізом складних процесів розвитку художнього життя в період нової соціокультурної реальності.
Першорядною з них, такою, що має важливе методологічне значення, виступає, на наш погляд, проблема змісту, структури і функцій художнього життя в сучасних умовах. Ця проблема набуває особливого значення тому, що до нього часу при вивченні художнього життя переважав диференційований підхід. У зв'язку з необхідністю адекватно відповісти на виклики сьогодення (роль культури і, зокрема, художнього життя в ринкових умовах) виникає потреба в цілісному, тобто системному його вивченні. У той же час можливості художнього життя у збагаченні духовного світу людини залишаються були величезними і невикористаними. "Тому конкретизація уявлень про характер дії художнього життя на особистість - нині одна з найактуальніших проблем.
У сучасній науці здійснено декілька спроб окреслити чіткі межі і зміст художнього життя як реальності і категорії. Одна з них належить О.К. Улєдову, який розглядає художнє життя як самостійну підсистему духовного життя [1, 154]. Перов ІО.В. пропонує свою дефініцію: „Художнє життя суспільства - це галузь суспільного життя, основу якої о складає діяльність по виробництву, поширенню та засвоєнню художньої свідомості" [2, 44], У діяльності, що
формує художнє життя, Перов виділяє два елементи: художнє виробництво і художні потреби. За визначенням вченого ІО.У. Фохт-Бабушкіна „художнє життя суспільства- це конкретно-історичне буття художньої культури" [3, 3].
Кредитний потенціал вивчення художнього життя мають і сучасні українські вчені. Своє бачення поняття „художнє життя" висловлює професор І.Ф. Ляшенко. який трактує його як „основну категорію, що характеризує функціонування і розвиток мистецтва у суспільстві" [4. 407]. Розробники курсу лекцій „ Теорія та Істрія світової і вітчизняної культури" вважають, що "художнє життя - це відносини між митцем, публікою, критикою та громадськістю" [5, 387]. Попередньо викладені українськими вченими визначення предметного змісту художнього життя доповнюються у навчальному посібнику світова художня культура", автори якого стверджують, що художнє життя характеризує реальний етап художньої культури в певну історичну епоху " і що якісним масштабом оцінки процесів художнього життя є художня культура" [6, 15-16].
Професор О.М. Семашко за основу художнього життя пропонує взяти систему „художнє виробництво - художня потреба - художнє споживання", де художня потреба виконує самоорганізу точу функцію. Семашко найповніше з українських учених характеризує зміни в художньому житті українського суспільства кінця XX століття [7, 253].
Складні процеси сучасного художнього життя, перетворення його в індустрію, звільнення художнього життя українців від і деологічних штампів, відкриття вільного доступу до широких пластів національної духовної спадщини і є недостатньо вивчені та обгрунтовані.
Саме з цього і випливає мета визначити ознаки художнього життя в умовах нової соціальної реальності та дослідити його впливу на формування духовко зрілої особистості.
Художнє життя займає особливе, специфічне місце як у всій системі духовної культури суспільства, так і в здійсненні індивідуального впливу на людину, формування її як гуманістично-творчої особистості. При аналізі художнього життя соціального об'єкта, зокрема учнів-старпюкдасників чернігівських шкіл, досліджувались такі рівні їх художнього життя. як кількісний аналіз і спілкування учня мистецтвом (кількість прочитаної літератури, частота відвідин установ мистецтва, частка вільного часу, що витрачається на художню діяльність тощо); аналіз споживаних творів мистецтва (їх зміст, художні достоїнства, жанрова різноманітність і т. ін.): вивчення ефективності дії мистецтва на духовний світ підлітка. І хоча сукупність всіх цих трьох рівнів аналізу свідчить, на жаль, про невисокий рівень і зміст художнього життя чернігівських підлітків, але всі вони вказали на важливість значення мистецтва в їхньому житті.
Слід також відмітити, що в сучасних умовах інтерес до українського мистецтва зростає, розширюється аудиторія багатьох його жанрів і видів, а особливо народного мистецтва. Тобто, соціокульїурна реальність своєю серцевиною має національно-культурний стержень, а це значить, що відроджується національно-культурна самосвідомість, вагомішою стає роль національної та релігійної культур.
Мистецтво є найочевидніший показник духовної сили людей. Здатність творити мистецтво і насолоджуватися мистецтвом красномовно каже про величезний інтелектуальний і емоційний зсув, пережитий людиною в найдавніші часи.
Від пори дитинства, від моменту зародження свідомості у дитини мистецтво входить в життя людей в іграх і піснях, у переказах і танцях, воно сотнями різних шляхів, безперервно поглиблюючи свій вплив, формує людську душу. Тотальна й глобальна міць мистецтва виявляється можливою тому , що воно вбирає в себе всі багатоскладові форми відносин людини з суспільством, з природою, з самим собою.
Народжена всією величчю буття, мистецтво бере свій початок в незліченних перипетіях життя, що розігруються між полюсами народження і смерті, необхідності свободи, волі і громадського обов'язку. Мистецтву підвладний світ і в його космічних катаклізмах, і в мікронах тонких душевних переживань, воно здатне до вільних польотів міркувань і до вивіреної в кожній своїй деталі достовірності.
Мистецтво нескінченно багатолике, віно вбирає в себе прекрасне й потворне, велике і мале, особисте і загальне
Мистецтво діє силою нетлінної жвавості своїх образів, своєю гармонією, моральним впливом. І чим значніше і глибше свідомість людини, чим більш розвинене його художнє почуття, тим більший вплив на нього мистецтва, тим виразніше бачить людина через мистецтво суть буття, перспективи прийдешнього ...
Центральною ланкою художнього життя суспільства є мистецтво. Проте, поняття художнього життя не може бути зведено лише до мистецтва, хоча воно і є його основним структуротворчим елементом. Мистецтво і художнє життя неадекватні, оскільки мистецтво - це сукупність художніх цінностей, а художнє життя останнім часом все більше перетворюється в індустрію. Отже, художнє життя - це широке коло явищ і процесів, складна і динамічна система, функціонування якої включає ряд компонентів властивості соціального об'єкта, тобто здатності до їх створення та сприйняття; діяльність соціального об'єкта по їх створенню, збереженню, розповсюдженню, споживанню; продукти художнього життя; соціальні інститути, що забезпечують художнє життя суспільства.
Таким чином, можна зробити висновок, що художнє життя - це і саме мистецтво, і відображена в ньому соціальна реальність, і споживачі цього мистеціва, що включає численні види художньої діяльності ( в тому числі і театральне мистецтво) виражається у тому, що художнє життя виховує смаки, ідеали, духовні потреби; пропагує в художній формі суспільно-практичний і соціально-історичний досвід, служить способом передачі знань, традицій, морально-етичних вимог суспільства.
МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА
2.1. Специфіка театру як виду мистецтва у моральному вихованні молоді
«Театр – це трибуна, театр – це кафедра. Він заявляє про себе голосно і сильно. Він має почесну місію національну, суспільну та загальнолюдську.»
Саме театр з усіх видів мистецтв володіє найбільшою «ємністю».
Він вбирає в себе здатність літератури словом відтворювати життя в її зовнішніх і внутрішніх проявах, але слово це вже не розповідне, а конкретно, безпосередньо діюче. На відміну від літератури театр відтворює дійсність не у свідомості читача, а як об'єктивно існуючі, розташовані в просторі картини життя. І в цьому відношенні театр зближує ся з живописом. Глядач у театрі (як і в картинній галереї) спостерігає створені перед ним дії. Але театральне дійство знаходиться в безперервному русі, воно розвивається у часі - і цим воно близько музиці. Відвідувач театру одночасно і слухач, і його заглибленість у світ хвилювань схожа на той стан, який відчуває слухач музики, занурений у свій світ суб'єктивного сприйняття звуків.
Звичайно, театр ніяким чином не підміняє собою інші мистецтва.
«Вбираючи» в себе літературу, він не може досягти широти епічного охоплення життя, всебічного її осмислення, доступних роману; відтворюючи, як і живопис, дійсність в її матеріально-чуттєвому вигляді, театр не здатний відібрати і ідеально зафіксувати єдиний ракурс життя, розкриваючи сферу живих пристрастей, театр не може вийти за межі конкретності переживань, піднятися до ступеня «не людської», всеохоплюючої сили музичних творінь.
Специфіка театру в тому, що він «властивості» літератури, живопису та музики несе через образ живої, діючої людини. Цей безпосередній людський матеріал для живопису і музики є лише вихідним моментом творчості, в той час як для театру «натура» служить не тільки матеріалом творчості, а ще і зберігається у своїй безпосередній жвавості. В цьому і полягає сила театру як особливого виду мистецтва, в якому інші мистецтва, розчиняючись, як би повертаються до своїх життєвих витоків і існують невід’ємно від реального життя.
Але, відтворюючи життя в її живому вигляді, театр як втілення драми володіє досконалою поетичною формою, і як видовище, стає всенародним форумом.
На всіх етапах театр був могутньою зброєю гуманізма, одним з найбільш потужних інститутів самовдосконалення людства. Істина, проголошена з публічних підмостків, за силою і широтою свого впливу була не порівнянна з істиною, закладеної в інші форми мистецтва. Щоб витягти нову правду про світ і людину з книг, потрібно грамотність, а грамотіїв в масі народу було небагато. Щоб розгледіти нову істину в мальовничому полотні або «почути» її в музичному творі, теж необхідна відповідна естетична підготовка.
А театр був доступний масової аудиторії. У «дзеркало театру» могла без особливих зусиль дивитися всяка людина, і могла в образах сцени бачити картину світу і власну подобу. У театрі глядач не тільки отримував радість від видовища, різноманітного і динамічного, але найнесподіванішим чином серед натовпу дізнавався нові, нечувані, але кровно близькі йому істини. [12, 21 ]
Всі мистецтва на висотах свого розвитку, відображаючи життєві катаклізми, зіткнення ідей і боріння пристрасті, містять в собі потужно виражений початок «театру».
Заживши образами театру, глядач непомітно для себе розширює власне духовне буття. Життя, показане зі сцени, не тільки предмет захоплюючого видовища і повчального пізнання, вона ще й частина власного життя глядача, бо він у це «життя» вільно увійшов, воно стало йому близьке і знайоме, це «життя» для нього реальність, колись існувала сама по собі, а нині, в сьогоднішній вечір, втілене у мистецтво.
І відвідувач театру стає театральним глядачем, який сприймає цей подвійний аспект сценічної дії, не тільки спостерігаючи перед собою життєво конкретний акт, але й розуміючи внутрішній зміст цього акту. Те, що відбувається на сцені відчувається одночасно і як правда життя, і як її образне відтворення. При цьому важливо помітити, що глядач, не втрачаючи почуття реальності, починає жити в світі театру, і це його життя надзвичайно насичене. Тому що найчастіше театральна дійсність насичена подіями більш значними, ніж власна життєва практика глядача.
Співвідношення реальної та театральної дійсності досить складне. У цьому процесі можна виділити три фази:
1. Реальність
об'єктивно показаної
2. Драматичний твір, втілений театром у сценічне життя.
3. Сценічне життя, сприйняте глядачем стає правдою їх хвилювань, поєднується з їх життям і повертається до своєї реальності.
Це «Повернення» не аналогічне споконвічним джерелам, воно збагачене тепер духовно і естетично. Коло не замикається - рух йде по спіралі.