Сутність організації та формування міжнародних стандартів місцевих фінансів

 

Курсова з фінансів на тему: «Сутність організації та формування міжнародних стандартів місцевих фінансів»

 

 

ПЛАН

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

1.1. Сутність місцевих фінансів

1.2. Основи організації  фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах

1.3. Правова природа міжнародних стандартів місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

2.1. Всесвітня  декларація місцевого самоврядування

2.2. Європейська хартія місцевого самоврядування

2.3. Європейська  хартія міст

2.4. Декларація  щодо регіоналізму в Європі

2.5. Інші європейські стандарти місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ  ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ В УКРАЇНІ

3.1. Формулювання фінансових джерел органів місцевого самоврядування відповідно до Хартії

3.2. Вдосконалення  розвитку місцевого самоврядування

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

ВСТУП

 

Ринковий механізм функціонування обумовлює особливий  підхід до вирішення питань фінансового забезпечення муніципального господарства, коли вигідне розташування населених пунктів, сприятливі кліматичні умови та забезпеченість природними ресурсами майже не впливають на соціально-економічне становище територіальних громад та не гарантують належний, цивілізовано прийнятний ступінь задоволення громадян суспільними благами. Виникла ситуація, коли багаті природними ресурсами території знаходяться у кризовому становищі. Виникають істотні труднощі щодо належного утримання й ведення житлово-комунального господарства як основи задоволення суспільних потреб населення, забезпечення прийнятного рівня умов життєдіяльності громадян, праці та відпочинку, існують серйозні проблеми із повноцінною відповідністю поточним потребам, зважаючи, крім цього, також і на необхідність сприяння розвитку територій та адміністративно-територіальних одиниць. Наведені обставини обумовлюють гостру необхідність у мобілізації фінансових ресурсів на місцях, їх розподілу та перерозподілу для повноцінного забезпечення суспільства благами й водночас оптимізації системи державних фінансів.

Важливість  питання забезпечення суспільства  благами давно набула не лише загальнодержавної  ваги в національних масштабах, але  й визнана нагальною потребою на міжнародній арені, де наголошується на актуальності саме місцевих фінансів. Процеси деконцентрації та децентралізації сприяють цьому та супроводжують тенденції посилення ролі місцевих фінансів у житті суспільства кожної країни. Сьогодні вже існує низка різноманітних актів міжнародних організацій і альянсів, які визначають засади організації функціонування місцевих фінансів, джерела мобілізації та напрями витрачання фінансових ресурсів, склад і структуру доходів та видатків місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування. Такі пакти справляють вагомий вплив на стан та характер функціонування місцевих фінансів у національних масштабах кожної країни.

Метою курсової роботи є дослідження сутності організації та формування міжнародних стандартів місцевих фінансів, та пошук шляхів вдосокналення місцевого самоврядування України відповідно до них.

Звідси можна  виділити основні завдання:

  • дослідити теоретичні основи міжнародних стандартів місцевих фінансів;
  • вивчити особливості організації та формування міжнародних стандартів місцевих фінансів;
  • визначити шляхи вдосконалення застосування міжнародних стандартів місцевих фінансів в Україні.

Об’єктом дослідження  є міжнародні стандарти.

Предметом дослідження  виступають теоретичні і практичні  аспекти міжнародних стандартів місцевих фінансів.

У процесі виконання  роботи використовувалися такі наукові  методи, як: абстрактно-логічний, спостереження, порівняння, аналіз і синтез та ін.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері місцевих фінансів, законодавчі та відомчі нормативні акти.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

1.1. Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів

 

Місцеві фінанси  займають важливе місце у фінансовій системі країни поряд з державними фінансами, фінансами суб'єктів господарювання і фінансами домогосподарств. Головною передумовою існування місцевих фінансів як окремої і специфічної ланки фінансової системи країни є конституційне закріплення інституту місцевого самоврядування – права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до чинного законодавства. Повноцінне функціонування місцевого самоврядування потребує розмежування завдань, повноважень і відповідальності між державою в особі її владних структур і органами місцевого самоврядування. Таке розмежування передбачає відповідний поділ джерел і забезпечення адекватними обсягами фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів державної і місцевої влади.

Місцеві фінанси як економічна категорія – система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань [21, с. 3]. Таким чином, у запропонованому визначенні можна виділити такі характерні особливості:

1) зв'язок із  більш загальною і вихідною  категорією – фінансами, яка, як зазначалося у попередніх розділах, є системою економічних відносин, пов' язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту;

2) у процесі  здійснення цих відносин відбуваються  формування, розподіл і використання  централізованих фінансових ресурсів, які головним чином функціонують  у фондовій формі;

3) цільова підпорядкованість  цієї системи відносин – це забезпечення органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій і завдань.

Проте правильність такого визначення потребує свого практичного  підтвердження, а саме з'ясування таких  питань: наскільки незалежні органи місцевого самоврядування від центральної влади, чи володіють вони достатніми фінансовими ресурсами для виконання своїх завдань, чи можуть вони самостійно ними розпоряджатися.

Місцеві фінанси – це також основа забезпечення суспільного добробуту як основний канал безпосереднього доведення до населення хоча б мінімально необхідного комплексу суспільних благ. Зазначене стосується майже всіх сфер, напрямів активності суспільства [22]. Це, насамперед, облаштування території та населених пунктів як місць життєдіяльності громадян, що включає: соціальну, економічну та інженерну інфраструктуру, становлячи єдиний і потужний комплекс муніципального господарства.

У сучасній науковій літературі України та країн пострадянського  простору місцеві фінанси досліджуються в контексті функцій, завдань і ролі органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим важливими є питання про розмежування повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування; обґрунтування доцільності надання окремих державних повноважень органам місцевого самоврядування і гарантування відповідного фінансового забезпечення їх виконання; окреслення складу і визначення обсягів фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування; забезпечення самостійності й ефективності у їхньому використанні; державна фінансова підтримка місцевої влади.

Зміст місцевих фінансів як системи економічних  відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого  самоврядування для виконання покладених на них завдань, детальніше виявляється у функціях, які вони виконують. Як відомо, функції – вияв суті кожної економічної категорії. Говорячи про функції, тим самим розкривається призначення і роль певної категорії.

Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від фінансів загалом, а місцеві фінанси виступають як складова фінансової системи країни, то функції фінансів і місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, а призна-чення останніх зумовлено сутністю, функціями і роллю фінансів як однієї з найважливіших економічної категорії ринкового господарства. Місцевим фі-нансам притаманні такі функції: розподільна, контрольна та стимулююча [16].

Розподільна функція  місцевих фінансів виявляється у  порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань. Кошти, що акумулюються у місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, зосереджені на загальнодержавному, обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання.

Контрольна  функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого  самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси та майно, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових засобів, їх цільове та економне використання.

Стимулююча  функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення пере-виконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.

Аналіз чинної законодавчої бази, яка регламентує  функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити такі основні принципи організації місцевих фінансів, що передбачають:

  • обов'язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням;
  • чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним і місцевими бюджетами;
  • надання відповідних власних доходів місцевому самоврядуванню;
  • самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;
  • державну фінансову підтримку несам о достатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання;
  • стимулювання збільшення доходів як державного, так і місцевих бюджетів;
  • раціональне та економне використання матеріальних і фінансових ресурсів;
  • здійснення постійного контролю за використанням наявних ресурсів;
  • гласність та відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування;
  • залучення широких верств громадськості до прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів.

Таким чином, головним призначенням місцевих фінансів є забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування, пов'язаної зі здійсненням ними своїх функцій і повноважень; найбільш повне задоволення потреб населення територіальних громад та якісне надання локальних суспільних послуг; формування стимулюючого механізму щодо раціонального використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів, пошуку додаткових джерел доходів.

Місцеві фінанси  взаємодіють зі всіма іншими ланками  і суб'єктами фінансової системи  країни в процесі розподілу і  перерозподілу валового національного  продукту. Найбільш тісний взаємозв'язок спостерігається з державними фінансами, а в їх складі – з державним бюджетом, оскільки він є основним джерелом, з якого надається фінансова допомога місцевим бюджетам у випадках, коли заплановані видатки перевищують доходи, що надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування. Крім того, згідно з чинним законодавством місцеві бюджети значною мірою формуються за рахунок загальнодержавних податків і зборів, які повністю або частково зараховуються до їх дохідної частини.

 

1.2. Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах

 

Україна як суверенна  держава стала членом Ради Європи, приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт. Таким чином, вона взяла  на себе зобов’язання будувати місцеві  фінанси відповідно до міжнародних стандартів.

Прагнення до побудови в нашій країні ефективної системи  взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і  бажання уникнути економічно необґрунтованих, неправильних рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації місцевих фінансів.

Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на вирішення завдань з будівництва  системи, яка б відповідала таким  основним вимогам: соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади в бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Слід зазначити, що вихідні пропорції розподілу  доходів між рівнями бюджету  залежать, головним чином, від таких  чинників, як вертикальний розподіл видаткових повноважень і ступінь нерівності подушових бюджетних доходів адміністративно-територіальних утворень. Цими чинниками і визначається потреба в концентрації коштів у бюджеті вищого рівня для здійснення механізму вирівнювання.

У наш час  у самому загальному вигляді можна  виділити два типи моделей міжбюджетних відносин – децентралізований і кооперативний [19].

Децентралізовані  моделі мають такі основні особливості:

1. З трьох  головних функцій державних органів  влади й управління – макроекономічної стабілізації, перерозподілу національного доходу і виробництва державних товарів і послуг (звичайно остання називається функцією розподілу ресурсів) – перші дві найчастіше (у крайньому випадку – цілком) належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя поділяється між трьома рівнями влади, але вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що загалом відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин.

2. Наділення  повноваженнями з оподатковування  різних рівнів влади відбувається  відповідно до зазначеного розподілу  функцій. Податковими джерелами  центрального бюджету стають такі види податків, як прибуткові на фізичних і юридичних осіб, а також акцизне і митне оподатковування, тоді як місцеві бюджети задовольняються другорядними джерелами – податками на товари і послуги, майно і земельні ділянки.

3. Визнається високий ступінь фінансової незалежності і самостійності регіональної влади. Це фактично може привести до відмови центрального уряду від контролю за бюджетною діяльністю регіональних органів, байдужому ставленню до проблеми горизонтальних дисбалансів і регіональних бюджетних дефіцитів, відсутності відповідальності щодо їх боргів. Фінансова незалежність і самостійність регіонів забезпечується наданням їм права спільного використання податкових баз.

Іноді регіони  мають можливість запроваджувати будь-які податки, крім тих, які можуть порушувати міжрегіональну і зовнішню торгівлю держави. Проблема усунення гострих горизонтальних диспропорцій звужується, головним чином, шляхом надання прямих трансфертів найбіднішим категоріям населення.

Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі набула не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного федералізму.

Для даної моделі характерні:

  • порівняно більш широка участь регіональної влади в перерозподілі національного доходу і в макроекономічній стабілізації, що веде до тіснішого бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур;
  • підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів, у тому числі і національних;
  • активна політика горизонтального бюджетного вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих державних фінансів, рівень соціально-економічного розвитку територій, що веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження самостійності місцевої влади (у крайньому разі це може виражатися у високому ступені централізації керування і перетворенні органів місцевої влади фактично в представників центральних структур).

Кооперативні  моделі міжбюджетних відносин використовують багато європейських держав, і насамперед Скандинавські країни.

Кооперативна  модель дає змогу використовувати такі основні інструменти бюджетного вирівнювання: розподілу податкових доходів за рівнями влади; загальних трансфертів; спеціальних трансфертів. Створення ефективного механізму вирівнювання багато в чому залежить від вироблення компромісних рішень з таких питань:

Мета вирівнювання. Вибір формули розподілу трансфертів  зв’язаний з тим, яке ставиться  завдання: вирівнювання стартових умов (підвищення рівня доходів, податкового  потенціалу) чи рівня споживання державних  послуг (дотаціювання витрат відповідно до фінансових потреб). При їх одночасній постановці потрібно вирішити питання пріоритетності.

Масштаби горизонтального  вирівнювання. Їх необхідно визначити, оскільки бюджетне вирівнювання допускає збільшення ресурсів одних регіонів за рахунок інших, а це може призвести до посилення утриманських настроїв одержувачів і ослаблення фіскальної зацікавленості донорів.

Традиційно  бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’явилися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна зробити висновок: у різних країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим громадам: у Росії – це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції – глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах – це трансферт, який називається по-різному: у Німеччині – додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі – генеральна субвенція; у Швеції – незв’язана субсидія. Аналогічні розбіжності є характерними і для бюджетних субсидій: у Німеччині їх називають допомогою, дотацією; у Франції – це спеціальні субвенції, глобальна дотація на устаткування; у Польщі – спеціальні дотації; у Швеції – цільові субсидії. Бюджетні субвенції в Росії існують під своєю назвою; у Німеччині – це цільові дотації для комун; у Франції – глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі – спеціальні дотації [17].

У законодавстві  розглянутих країн не дається  розгорнутого визначення кожного з  видів практикованих бюджетних  трансфертів, а вказується лише те, з якою метою подається певний вид допомоги. Так, відносно додаткових дотацій землям Німеччини написано: «Федерація за рахунок своїх коштів надає слабким у фінансовому відношенні землям дотації для додаткового покриття їх загальних фінансових потреб». В Адміністративному кодексі Франції про глобальну дотацію на децентралізацію сказано лише те, що вона надається для компенсації витрат при передачі повноважень зверху вниз, якщо видатки не компенсуються передачею податків тощо. Конкретні елементи механізму надання бюджетних трансфертів визначаються або спеціальними законами, або найчастіше інструктивними матеріалами Міністерства фінансів. Так, у Франції щорічно видається «Бюджетний путівник для комун, департаментів та регіонів», у якому фіксуються умови надання бюджетних трансфертів у поточному фінансовому році та розподіл їх загальної суми згідно з законом про бюджет на поточний рік.

Якщо взяти  за вихідний підхід до класифікації бюджетних  трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи  використання, що практикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дає змогу з’ясувати найзагальніші особливості системи бюджетних трансфертів.

Формування  фонду бюджетних трансфертів може здійснюватися як:

а) часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету;

б) щорічні асигнування  з держбюджету;

в) обсяг видатків місцевих громад.

Загалом вважається, що стабільнішою частиною бюджетних  трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів державного бюджету. У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела. Що стосується зв’язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків.

Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

  • пропорційно доходам місцевої громади;
  • багатофакторна формула;
  • компенсація фактичних видатків місцевих громад;
  • як частина річного бюджету місцевих громад.

Для розподілу  бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв’язаних бюджетних трансфертів — перший та третій.

При розподілі дотацій  більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу  об’єктивніше оцінити потребу місцевого  бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, урахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул.

Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв’язаними бюджетними трансфертами (бюджетні субвенції та субсидії) та незв’язаними. Чим більше частка бюджетних дотацій у бюджетних трансфертах, тим більшу свободу мають місцеві громади. У країнах із стабільною економікою та розвинутими тра диціями самоврядування, саме бюджетні дотації відіграють головну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше – зв’язані бюджетні трансферти (Польща, Росія). Також необхідно відзначити, що в країнах унітарного типу (Франція, Польща) – більша частка бюджетних трансфертів, тоді як у федеративних країнах (Німеччина, Росія) – вона нижче.

У деяких країнах  система бюджетних трансфертів доповнюється горизонтальними бюджетними трансфертами, що характеризують відносини між бюджетами одного рівня. Такі системи горизонтального вирівнювання існують насамперед у розвинутих країнах. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягнуто в Німеччині та Швеції.

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів  в окремих країнах прямо пов’язана  зі ступенем досконалості та усталеності  нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної закріпленості  бюджетних трансфертів у різних країнах дуже відрізняється. Серед країн із сформованою нормативною базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію та Швецію. Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в Основному Законі (так звана Фінансова конституція). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс з місцевого самоврядування [19].

Вирівнювання здійснюють або для створення всім учасникам  однакових стартових умов (вирівнювання податкового потенціалу), або для забезпечення рівного розподілу між ними кінцевих результатів (досягнення стандартного рівня споживання державних послуг на всій території). Тією чи іншою мірою всі країни намагаються вирішувати обидва завдання. При цьому держави з розвинутою децентралізованою системою правління роблять наголос на вирішенні першого завдання, тоді як країни, що дотримуються унітарних традицій, – другого.

 

1.3. Правова природа міжнародних стандартів місцевого самоврядування

 

Проблематика  місцевих фінансів постійно перебуває  в центрі уваги наукових досліджень. При цьому у їх вивченні й аналізі  фактично завжди має місце певна  частина міжнародних стандартів. Це викликано, як наголошується, потребою створення «сильних місцевих бюджетів» та «заможної держави», що обумовлює необхідність «формування сучасної активної бюджетної політики» [13, с.3]. Бюджет та бюджетна політика найбільшою мірою визначають характер місцевих фінансів та стан регіонального розвитку [20].

В системі місцевих фінансів такі компоненти, як бюджет, податки та трансферти займають чільні позиції. І всі вони інтерпретуються міжнародними стандартами організації місцевих фінансів. Найбільший обсяг уваги, як правило, відводиться Європейській хартії місцевого самоврядування. Розглядаються основні принципи і засади місцевих фінансів [18, с.67]. Наголошується на потребі врахування та реалізації принципів організації місцевих фінансів самоврядних органів [5, с.ЗЗ]. Аналізуються вимоги щодо створення ефективної системи місцевих фінансів, вказується нагальність їх адекватного сприйняття та, особливо, практичного втілення [17, с.13]. Це доводить про підвищений інтерес до місцевих фінансів та закладає фундамент для їх дослідження із врахуванням міжнародних стандартів.

Організація місцевих фінансів ґрунтується, насамперед, на таких поняттях, як територіальна громада та місцеве самоврядування. Саме органи місцевого самоврядування покликані забезпечити належну ефективність фінансового механізму в інтересах територіальних громад.

Місцеве самоврядування можна визначити як політичний інститут, визначений критерієм самостійності й незалежності, наділений рисами політичних повноважень у межах політичної компетенції на умовах політичної відповідальності.

При дослідженні  проблем реалізації Україною міжнародних стандартів місцевого самоврядування неможливо не торкнутися проблеми становлення і формування самих міжнародних стандартів такої діяльності, юридичної природи таких стандартів. Практично як стандарти виступають міжнародні норми, що регламентують основні принципи, форми й методи здійснення муніципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках міжнародних міждержавних організацій.

Особливостями міжнародних стандартів у цій  сфері є те, що вони регламентують  спільно вироблені державами принципові підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Закріплення таких положень на рівні співтовариства держав, з допомогою рамкових норм міжнародного права, свідчить про важливість цього інституту не тільки в національному (внутрішньодержавному), а й у міжнародному аспекті, що характеризується актуалізацією і глобалізацією предметів правового регулювання. Отже, міжнародні стандарти функціонування місцевої демократії належать до міжнародних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють правила, визнані більшістю держав. Причому в деяких з них зазначається, що міждержавні угоди, що укладаються у сфері управління, прямо зумовлені прагненням досягти «більш сильної єдності» між державами (Преамбула Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р.) або затверджується, що вони приймаються зі спеціальною метою: «бути для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти більш демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення» (Преамбула Всесвітньої Декларації місцевого самоврядування 1985 р.).

В аспекті формування міжнародних стандартів інтерес  становить не тільки спільна діяльність держав з розробки основних міжнародних угод концептуального характеру, а й процес одностороннього приєднання держав до вже розроблених міжнародних документів, які включають міжнародні стандарти. Можна стверджувати, що прийняття двома і більше державами міжнародних угод з широкого кола питань міжнародних відносин, їх подальша легалізація і реалізація – це процес розробки, визнання, взяття зобов'язань з виконання і реалізації міжнародних правил поведінки, що мають нормативний, типологічний, стереотипний характер і внаслідок своєї обов'язковості, повторюваності та гіпотетичного передбачення стають стандартами.